Отдельное мнение судей БП-ВС по вопросу остановки производства до рассмотрения вопроса о конституционности ЗУ "Об очищении власти"

[ANTIRAID]

Державний герб України

Окрема думка

суддів Великої Палати Верховного Суду

Н. О. Антонюк, Д. А. Гудими, О. Р. Кібенко, В. С. Князєва

Справа № 800/186/17 (П/9901/338/18)

Провадження № 11-394сап18

Короткий виклад історії справи

1. 4 травня 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з адміністративним позовом про визнання незаконним і скасування рішення Вищої ради правосуддя від 25 квітня 2017 року №988/0/15-17 «Про визнання порушення суддею Верховного Суду України ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнення його з посади».

2. 10 травня 2017 року Вищий адміністративний суд України ухвалою відкрив провадження у справі за цим адміністративним позовом.

3. 9 січня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою прийняв зазначену справу до провадження та призначив її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

4. 22 березня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою зупинив провадження у цій справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності положенням частини третьої статті 22, частини першої статті 38, статті 58, частини другої статті 61, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 розділу «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII) та за конституційним поданням 47 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII (далі - справа за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів).

5. Не погодившись з таким рішенням, позивач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство юстиції України - подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду про зупинення провадження у справі з підстав порушення судом норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду по суті до того самого суду як суду першої інстанції.

6. 17 травня 2018 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову апеляційні скарги задовольнила: скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2018 року про зупинення провадження у справі та направила справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.

Підстави для висловлення окремої думки та мотиви, якими вона обґрунтована

7. Не можемо погодитися з думкою більшості колег, які підтримали постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року з таких мотивів.

8. Вважаємо, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив правильне рішення про необхідність зупинення провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів.

9. Однією з підстав для зупинення провадження у справі пунктом 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України визначено об'єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається, зокрема, у порядку конституційного провадження.

10. У позовній заяві позивач, аргументуючи свою позицію, неодноразово вказує на норми тих статей Закону № 1682-VII, які є предметом розгляду у Конституційному Суді України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів.

11. Обґрунтовуючи свої вимоги й аналізуючи приписи окремих статей Закону № 1682-VII, позивач наголошує на їхній, на його думку, суперечності Конституції України. А це, як стверджує позивач, є підставою для визнання незаконним і скасування оскарженого ним рішення Вищої ради правосуддя.

12. Оцінюючи невідповідність низки приписів Закону № 1682-VII Конституції України, позивач фактично обґрунтовує свою позицію їх неконституційністю. Однак, саме приписи Закону № 1682-VII були підставою для застосування до позивача заходів, пов'язаних із очищенням влади.

13. Тому ми вважаємо, що до вирішення Конституційним Судом України у порядку конституційного провадження справи за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів існує об'єктивна неможливість розгляду справи позивача (як і багатьох інших подібних справ) у порядку адміністративного судочинства.

14. Верховний Суд не має повноважень визначати конституційність або неконституційність законів чи їх окремих приписів. Не створює такого права і положення частини третьої статті 6 КАС України, відповідно до якої звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Той факт, що позивач звернувся з позовом, який він мотивує нормами Конституції України, не дозволяє Верховному Суду оцінити відповідність змісту приписів Закону № 1682-VII Конституції України та застосувати їх у ситуації позивача.

15. Згідно з частиною першою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

16. А згідно з частиною четвертою цієї статті, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

17. На нашу думку, приписи частини четвертої статті 7 КАС України означають, що суд може ухвалити рішення у справі, застосувавши норми Конституції України як норми прямої дії у ситуації, коли закон, на підставі якого прийняте оскаржене рішення, суперечить Конституції України. Проте така можливість є у суду, який розглядає справу, до того, як до Конституційного Суду України надійшло подання щодо конституційності відповідного закону чи його окремих приписів, які регулюють правовідносини за участю сторін справи.

18. Після того, як таке конституційне подання вже внесене до Конституційного Суду України, видається нелогічним продовження розгляду аналогічних справ судами та їх вирішення на підставі частини четвертої статті 7 КАС України з подальшим зверненням до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення ним до Конституційного Суду України тотожного чи аналогічного конституційного подання.

19. Якщо допустити, що за наявності вже внесеного конституційного подання щодо відповідності Конституції України певних приписів закону суди розглядатимуть і вирішуватимуть справи, в яких би мали бути застосовані ці норми, то Верховний Суд за кожним зверненням місцевого чи апеляційного суду повинен буде вирішувати питання про внесення до Конституційного Суду України тотожних або близьких за змістом конституційних подань. А крім того, Конституційний Суд України буде зобов'язаний щоразу об'єднувати в одне провадження тотожні чи близькі за змістом конституційні подання.

20. Якими будуть наслідки, якщо після звернення місцевого чи апеляційного суду Верховний Суд не внесе конституційне подання, що є тотожним або близьким за змістом до того, яке вже розглядається Конституційним Судом України, законодавство України не передбачає.

21. Так само не передбачає чинне законодавство шляхів належного вирішення ситуації, за якої рішення місцевого чи апеляційного суду (ухвалене згідно з частиною четвертою статті 7 КАС України) про визнання незаконним рішення про звільнення особи з посади на підставі Закону № 1682-VII, про її поновлення на цій посаді, виплату середньомісячного заробітку та, наприклад, відшкодування моральної шкоди вже набере чинності і буде виконане до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі щодо конституційності окремих приписів Закону № 1682-VII, а в подальшому Конституційний Суд України визнає відповідні приписи конституційними.

22. Чи можна буде таку особу вдруге звільнити із займаної посади на підставі приписів Закону № 1682-VII? Вочевидь, ні. Той факт, що пункт 1 частини п'ятої статті 361 КАС України визнає підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами встановлену Конституційним Судом України конституційність закону чи його окремих положень, не застосованих судами при вирішенні відповідних справ, не допоможе знайти вихід із описаної проблемної ситуації, оскільки вказаний пункт може бути застосований лише для перегляду судових рішень, які ще не виконані.

23. Крім того, як бути у ситуації, якщо судове рішення про визнання незаконним звільнення особи на підставі Закону № 1682-VII з посади, про її поновлення на цій посаді, виплату середньомісячного заробітку та відшкодування моральної шкоди на час ухвалення рішення Конституційного Суду України про визнання конституційними відповідних приписів Закону № 1682-VII буде виконане лише в частині? Чи можна таке судове рішення вважати невиконаним для цілей перегляду на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України? Мабуть, ні, оскільки його часткове виконання відбулося. А це означає, що перегляд вказаного рішення можливий лише у частині, в якій воно виконане не було.

24. Зрештою, навіть якщо відповідні судові рішення до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів виконані не будуть, то чи доцільно створювати у державі ситуацію, за якої суди, які задовольнили відповідні позови, будуть змушені на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України здійснювати їх перегляд? Мабуть, ні.

25. Окрім того, може скластися протилежна судова практика стосовно застосування приписів Закону № 1682-VII: одні суди вважатимуть їх такими, що відповідають Конституції України, внаслідок чого відмовлятимуть у задоволенні позовів, а інші можуть ухвалювати протилежні рішення, застосовуючи частину четверту статті 7 КАС України.

26. Таким чином, на наш погляд, провадження у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів об'єктивно, тобто незалежно від волі учасників справи та суду, унеможливлює розгляд як справи позивача, так і всіх інших аналогічних справ, в яких у відносинах між сторонами були застосовані чи мають бути застосовані приписи Закону № 1682-VII.

27. Ця правова позиція вже була висловлена нами в окремій думці у справі № 800/235/17 (провадження № 11-271сап18) за апеляційними скаргами В. М. Колесниченка та Міністерства юстиції України на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2018 року.

28. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, зокрема через об'єктивну неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд не може посилатися на таку об'єктивну неможливість у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

29. У цій справі, як і в інших подібних справах щодо застосування приписів Закону № 1682-VII, неможливо встановити й оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, хоча б тому, що має бути надана оцінка законності звільнення певних осіб з їхніх посад, зокрема оцінка дотримання процедури такого звільнення. Останнє відбувалося на підставі вказаного Закону, відповідність Конституції України окремих приписів якого є предметом розгляду у Конституційному Суді України. Відтак, оцінка законності звільнення посадових осіб на підставі Закону № 1682-VII прямо залежить від змісту рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів.

30. Власні судження учасників справи, міжнародних або національних громадських організацій чи інших інституцій про відповідність або невідповідність Конституції України (конституційність) Законів України (зокрема, Закону № 1682-VII), не можуть розглядатися як докази, що дозволяють встановити й оцінити всі обставини (факти), які є предметом судового розгляду, у справах щодо застосування приписів Закону № 1682-VII, зокрема й у цій справі.

31. З огляду на викладене позиція Великої Палати Верховного Суду, висловлена у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 800/186/17 (П/9901/338/18) (провадження № 11-394сап18), не може розглядатися як така, що дає підстави судам будь-яких інстанцій відмовляти у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справах, які стосуються застосування положень Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади», до вирішення Конституційним Судом України справи щодо відповідності цих положень Конституції України, як і не дає підстав скасовувати постановлені ухвали про зупинення провадження у відповідних справах і направляти їх для продовження розгляду по суті.

Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко Д.А. Гудима В.С. Князєв

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74537202

[ANTIRAID]

Это еще одно отдельное мнение подтверждающее полный провал судебной реформы и исключительно политический подтекст принимаемых Верховным судом решений.

В данном случае, вполне логично выглядит отдельное мнение судей, не согласившихся с решением Большой палаты отменившим остановку производства в деле, где оспаривается увольнение в связи с применением норм законодательства, которые на сегодня являются предметом рассмотрения в Конституционном суде.

Однако один из судей выразивших отдельное мнение, был докладчиком в деле, где также принимали участие и другие судьи, высказавшие здесь отдельное  мнение, которое указывало на неконституционность решения Конституционного суда. Однако в данном случае, они указывают, что Верховный Суд не имеет полномочий определять конституционность или неконституционность законов или их отдельных предписаний, что конечно же верно.

Таким образом судьи Верховного суда (без Украины) подтвердили принятие ими явно неправосудных решений. И на мой взгляд, это катастрофа, которую необходимо срочно предотвратить. Однако мы все молчим.