Стягнення боргу за розпискою в іноземній валюті може відбуватись за вибором кредитора й у гривні за нарахуванням по ст. 625 ЦК України (ВП/ВС у справі №340/385/17, від 27.11.19)

[Bolt]

ВС ВП: Стягнення боргу за розпискою в іноземній валюті може відбуватись за вибором кредитора й у гривні за нарахуванням по ст. 625 ЦК України (ВП/ВС у справі №340/385/17, від 27.11.19)

 

Фабула судового акту: У своєму рішенні Великою Палатою Верховного Суду залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанції зроблено висновок, що позикодавець за договором позики в іноземній валюті має вільно обрати валюту стягнення, або визначену у договорів позики (розписці) або у національній одиниці - гривні. Також даним рішенням визначено, що позичальник який скористався правом на стягнення боргу у гривні, має право на стягнення боргу з урахуванням інфляційних втрат та процентів відповідно до ст. 625 ЦК України.

Пункт 14 постанови ВП ВС: Судами встановлено, що 26 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останній позичив 4 тис. доларів США з терміном повернення до 30 травня 2015 року.

Пункт 49 постанови ВП ВС: При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 31 травня 2015 року. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

 

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 340/385/17

Провадження № 14-495цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року, ухвалене суддею Бучинським А.Б., та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року, прийняту у складі суддів Девляшевського В.А., Матківського Р.Й., Мелінишин Г.П.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому посилався на те, що 26 вересня 2014 року позичив останньому 4 тис. доларів США з терміном повернення до 30 травня 2015 року, про що між ними укладено відповідний договір.

2. Посилаючись на те, що зазначені вище кошти відповідач у визначений договором строк не повернув, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 106 816 грн 77 коп., проценти за користування грошовими коштами у розмірі 72 468 грн 82 коп. та 3 % річних у розмірі 5930 грн 35 коп.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики від 26 вересня 2014 року у сумі 179 285 грн 59 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

4. Судові рішення мотивовані тим, що позивач позичив відповідачеві грошові кошти у розмірі 4 тис. доларів США, про що останній написав письмову розписку. Проте в обумовлений у розписці строк ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, у результаті чого виникла заборгованість.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У червні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив судові рішення скасувати й закрити провадження у справі.

6. Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами існують господарські правовідносини і спір між ними виник з приводу поставки товару. При цьому заявник посилається на те, що грошових коштів у розмірі 4 тис. доларів США він не отримував, а договір позики написав під тиском з боку позивача.

Доводи інших учасників справи

7. У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а судові рішення - без змін, посилаючись при цьому на їх законність та обґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції

8. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано її із суду першої інстанції.

9. 31 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

11. Враховуючи те, що заявник оскаржує судові рішення з підстав порушення судами правил суб`єктної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

12. 09 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

13. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

14. Судами встановлено, що 26 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого останній позичив 4 тис. доларів США з терміном повернення до 30 травня 2015 року.

15. Доводом касаційної скарги, який став підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є те, що між сторонами існували господарські правовідносини, на підтвердження виконання яких відповідач написав договір позики, хоча грошових коштів у позивача не брав. Тобто, за твердженням заявника, справа має розглядатися в порядку господарського судочинства.

16. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

17. Частиною 1 статті 15 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла на час пред`явлення позову) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Аналогічна стаття міститься у новій редакції ЦПК України, зокрема у частині першій статті 19.

18. Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

19. Відповідно до пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України (тут і далі - у редакції на час пред`явлення позову) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

20. З аналізу пункту 1 частини першої статті 12 ГПК України вбачається, що укладення договору між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем не є безумовною підставою для розгляду спору між ними в порядку господарського судочинства, оскільки для цього слід встановити наявність саме господарських правовідносин між сторонами. За відсутності господарських правовідносин між сторонами, спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

21. Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

22. Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

23. У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

24. У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

25. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

26. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

27. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

28. Згідно з частиною другою статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

29. Згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

30. З аналізу наведених вище норм матеріального права слід дійти висновку, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

31. Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

32. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

33. Судами встановлено, що ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами того, що договір позики, укладений між ним та позивачем, є господарським, та того, що грошові кошти надавалися ОСОБА_1 ОСОБА_2 як підприємцю, а не як фізичній особі.

34. Не довів ОСОБА_2 також і того, що договір позики ним написано під тиском, оскільки до правоохоронних органів з цього приводу він не звертався і договір в судовому порядку не оскаржував.

35. Щодо доводів ОСОБА_2 про новацію боргу Велика Палата Верховного Суду зазначає наступне.

36. Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

37. Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

38. Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.

39. Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов`язання.

40. Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір позики від 26 вересня 2014 року, на підставі якого пред`явлено позов, не є договором новації боргу, оскільки в ньому відсутні посилання на попередні домовленості та зобов`язання сторін.

41. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.

42. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

43. Суди попередніх інстанцій установили, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, не повернуті, врахували встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину та зробили обґрунтований висновок про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми основної заборгованості.

44. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

45. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

46. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

47. Пунктом 5 договору позики сторони передбачили, що у разі несвоєчасного повернення позики, ОСОБА_2 зобов`язався сплатити відсотки у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (далі - НБУ) від простроченої суми.

48. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано стягнув з відповідача відсотки за користування позикою у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як це було передбачено у договорі позики.

49. При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання та пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 31 травня 2015 року. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

50. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українизнаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

51. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

52. За правилами частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

53. З огляду на викладені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

54. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк В.С. Князєв Т.О. Анцупова Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Ю.Л. Власов В.В. Пророк М.І. Гриців Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік Ж.М. Єленіна В.Ю. Уркевич О.С. Золотніков О.Г. Яновська О.Р. Кібенко

ссылка