Bolt

Пользователи
  • Число публикаций

    27 320
  • Регистрация

  • Последнее посещение

  • Days Won

    585

Весь контент пользователя Bolt

  1. Так чего тогда Вам бояться того закона...?
  2. Вот в этом и есть основная проблема наших людей... Прагматичные)))... Они хотят видеть разные варианты жизни наперёд... Но вот интересно, если люди такие прагматичные, то как они могли попасть вообще в такую ситуацию, как не смогли предвидеть беря деньги у жуликов под бешеные проценты, того что будет долг и всё остальное, что происходит с ними... Мне просто становится смешно, когда люди попавшие в такие ситуации начинают морочить головы юристам своим просчитыванием разных возможных вариантов развития событий и желанием знания разных возможностей наперёд, моделированием ситуаций, таким прагматизмом...)) Где ж он был их прагматизм, когда они влазили в это всё...))
  3. Зачем Вы себе голову забиваете сейчас раньше времени, тем что не надо...
  4. ВС/КЦС: Розгляд справи раніше призначеного часу без повідомлення про це сторони є підставою для скасування судового рішення (ВС/КЦС,справа № 2-4151/06, 20.02.19) Фабула судового акта: Не вдаючись у суть позовних вимог, варто звернути увагу на суто процесуальне питання. Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду задовольнив касаційну скаргу позивача, скасувавши рішення апеляційного суду і справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга була мотивована, зокрема тим, що суд апеляційної інстанції не повідомив скаржника про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, у зв'язку із чим порушив вимоги процесуального законодавства, належним чином не забезпечив ґарантоване Конституцією України та положеннями міжнародного законодавства право на доступ до правосуддя. Так, апеляційний розгляд даної справи було призначено на 20 липня 2017 року у приміщені апеляційного суду на 15 годину 30 хв. Однак, згідно журналу судового засідання 20 липня 2017 року апеляційний розгляд даної справи розпочався о 15 годині 21 хв. і закінчився о 15 годині 33 хв. Тобто апеляційний суд безпідставно розглянув справу раніше ніж було призначено її розгляд. Про апеляційний розгляд справи о 15 годині 21 хв. скаржник та її представник повідомлені не були, у зв'язку із чим безпідставно позбавлені права на подання своїх доводів стосовно вимог позову та відповідних заперечень щодо доводів апеляційної скарги. ВС/КЦС зауважив, що за змістом ч.ч. 1, 3, 5 ст. 74 ЦПК України, у редакції, чинній на момент апеляційного розгляду справи, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Неналежне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції позбавило його можливості дати пояснення по суті справи та доводити перед судом переконливість своїх доводів та відповідних заперечень. У зв’язку з цією справою варто згадати одну з останніх справ проти України, що розглянута ЄСПЛ, - «БІЛА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF BILA AND OTHERS v. UKRAINE) (Заява № 36245/12 та 10 інших заяв), Рішення від 20 грудня 2018 року. В ньому зазначається , що «…Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що національні суди, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги та не здійснивши спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції». Аналізуйте судовий акт: Повернута повістка з причини – «закінчення терміну зберігання» та телефонограма не є належними способами повідомлення позивача про розгляд справи, який в такому випадку відкладається (ВС/КЦС, № 127/2871/16-ц, 20 червня 2018 р.) ВС/КАС:Подана в третє апеляційна скарга органами ДФС є свідченням того, що відповідач намагався вчинити усі залежні від нього процесуальні дії (ВС/КАС від 31.01.2019р. у справі № 808/2489/17). ВС/КГС: Квитанція про сплату судового збору за подання апеляційної скарги має містити інформацію про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга, та дату прийняття судового акта, що оскаржується (ВС/КГС № 905/1057/18 від 16.01.2018) ВС/КАС: Повноваження адвоката як представника сторони можуть бути підтверджені КОПІЯМИ ордеру або довіреності, засвідченої у тому числі і ним самим (ВС/КАС № 308/8995/17 від 17.12.2018) Постанова Іменем України 20 лютого 2019 року м. Київ справа № 2-4151/06 провадження № 61-29149св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2, особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області в складі судді: Кіся П. В., Бровченко І. О., Кружиліної О. А., від 20 липня 2017 року, В С Т А Н О В И В : Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_2, у якому просила встановити факт родинних відносин між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, а саме, що ОСОБА_2 є сестрою ОСОБА_4, а також визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 Позов обґрунтовано тим, що 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Харківської районної ради 20 лютого 1991 року, а інша 1/2 частина вказаного будинку належить ОСОБА_3 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 липня 2006 року. Також ОСОБА_4 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 2,24 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а його дружина ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач вказувала, що її мати ОСОБА_2, є рідною сестрою ОСОБА_4, а відтак є спадкоємцем після його смерті, однак від прийняття спадщини вона відмовляється на її - ОСОБА_1 - користь. Позивач вказує, що вона з матір'ю прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном, поховали ОСОБА_4, однак у зв'язку з втратою свідоцтва про народження ОСОБА_2 та відсутністю свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок у нотаріальній конторі їй відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину. Справа неодноразово розглядалася в судах різних інстанцій. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Харківського районного суду Харківської області в складі судді Савченко Г. М. від 06 листопада 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено, що ОСОБА_4 є братом ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з прибудовами та надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,24 га на території Лизогубівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за законом після смерті дядька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Зобов'язано КП «Харківське районне БТІ» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з прибудовами та надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1. а відповідні вимоги останньої в їх сукупності, на думку суду, є доведеними та підлягають задоволенню. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Рішенням апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, оскільки особливості розгляду даної категорії справ передбачають обов'язкове вирішення питань, які були передбачені частиною шостою статті 130 ЦПК України в редакції на момент вирішення справи судом першої інстанції, що полягають у з'ясуванні кола спадкоємців, їх черговості при спадкуванні за законом, даних про здійснення ними права на спадкування та обставин, які перешкодили їм реалізувати це право і оформити право на спадщину у нотаріуса. З урахуванням указаного, судом першої інстанції не визначено правильного кола осіб, чиї права, обов'язки та інтереси зачіпає вирішення позову ОСОБА_1 у даній справі. Позивачем не надано, а матеріали справи не містять даних, які б свідчили, що саме ОСОБА_2 порушує права позивача. При цьому, ОСОБА_3, як співвласник спірного житлового будинку і особа, що звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, нотаріус, який відмовив у оформленні права на спадщину, орган місцевого самоврядування, який у разі відсутності спадкоємців за законом та за заповітом, має право на визнання спадщини відумерлою, районним судом до участі у справі помилково залучені не були. Також, в оскарженому ОСОБА_3 рішенні районний суд зобов'язав КП «Харківське районне БТІ» до вчинення реєстраційних дій, не залучивши підприємство до розгляду справи. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову у позові, необ'єктивно і упереджено вирішивши спір. Суд апеляційної інстанції не повідомив скаржника про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3, у зв'язку із чим порушив вимоги чинного на момент апеляційного розгляду даної справи процесуального законодавства, належним чином не забезпечив їй ґарантоване Конституцією України та положеннями міжнародного законодавства право на доступ до правосуддя. Так, апеляційний розгляд даної справи було призначено на 20 липня 2017 року у приміщені апеляційного суду Харківської області на 15 годину 30 хв. Однак, згідно журналу судового засідання 20 липня 2017 року апеляційний розгляд даної справи розпочався о 15 годині 21 хв. і закінчився о 15 годині 33 хв. Апеляційний суд безпідставно розглянув справу раніше ніж було призначено її розгляд. Про апеляційний розгляд справи о 15 годині 21 хв. скаржник та її представник повідомлені не були, у зв'язку із чим безпідставно позбавлені права на подання своїх доводів стосовно вимог позову та відповідних заперечень щодо доводів апеляційної скарги. Доводи інших учасників справи У вересні 2017 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що доводи, на які посилалась позивач протягом розгляду даної справи не відповідають дійсності. Саме ОСОБА_3 та її сім'я брали участь у будівництві спірного будинку і його утриманні, а також здійснювали поховання померлого ОСОБА_4 У відзиві на касаційну скаргу заявник просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Також Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, передбачає право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб не тільки знати про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). З матеріалів справи вбачається, що апеляційний розгляд даної справи було призначено на 20 липня 2017 року у приміщені апеляційного суду Харківської області на 15 годину 30 хв. Згідно журналу судового засідання від 20 липня 2017 року, до якого сторонами не подавалися зауваження, апеляційний розгляд даної справи в указаний день розпочався о 15 годині 21 хв. і закінчився о 15 годині 33 хв. Справу апеляційним судом розглянуто за відсутності ОСОБА_1 Про апеляційний розгляд справи 20 липня 2017 року о 15 годині 21 хв. ОСОБА_1 та її представник повідомлені не були. Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. За змістом першої, третьої та п'ятої частин статті 74 ЦПК України, у редакції, чинній на момент апеляційного розгляду справи, судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Неналежне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції позбавило її можливості дати пояснення по суті справи та доводити перед судом переконливість своїх доводів та відповідних заперечень. Указані порушення процесуального закону судом апеляційної інстанції призвели до ухвалення рішення без врахування в повній мірі доводів та заперечень учасника справи, що не відповідає вимогам статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Подана ОСОБА_1 касаційна скарга обґрунтована указаними вище обставинами щодо розгляду даної справи апеляційним судом за відсутності її, як учасника даної справи, належним чином не повідомленої про апеляційний розгляд справи 20 липня 2017 року о 15 годині 21 хв., що є обов'язковою підставою для скасування оскарженого судового рішення в силу вимог пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, у зв'язку із чим рішення апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2017 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 401, 411, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення апеляційного суду Харківської області від 20 липня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С.Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик ссылка
  5. А как это детальнише...?)) Ничего не делать, НИЧЕГО, просто ничего, не общаться и игнорировать их полностью, так детально... Вот и вся борьба... Юрист Вам пока ненужен... Когда если вдруг подадут в суд, тогда и будет нужен...
  6. Вас просто разводят, они могут звонить и представляться кем угодно, что они и делают... Как это понять, в понедельник будут регистрировать заяву, это как и где её регистрировать...)) Просто Вам звонил какой-то неграмотный человек, и почему из милиции, которой давно нет уже, может он просто не знает... И почему маме... Главная цель звонка как и все их действия и цели это вывести Вас на общение, что они и делают, зачем телефон какого-то юриста компании тогда...
  7. Они всегда на это и опираются, но это ничего не значит, так как существуют другие обстоятельства, которые надо учитывать в первую очередь...
  8. То о чём я всегда говорю... Не надо ходить по банкам и что-то там выяснять, делать какие-то запросы, сверять счета, что то там спорить о суммах...
  9. ВС/КГС: Підписання відповідачем актів звірки взаємних рахунків свідчить про визнання ним свого боргу, та перериває перебіг строку позовної давності (ВС/КГС у справі № 910/1389/18 від 05 березня 2019 р.) Фабула судового акту: спір за позовом ТОВ «Гарант Ойл групп» до КП «Київпастранс» про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких. Рішенням та постановою господарських судів позов задоволено повністю, стягнуто з КП «Київпастранс» 1 624 515, 73 грн. основного боргу, 988 946,61 грн. інфляційних втрат, 148 282,19 грн. три відсотки річних та 41 426, 17 грн. судового збору. Серед численних доводів на обґрунтування касаційної скарги КП «Київпастранс» виділимо такі: - неправильне застосування попередніми судами положень статей 9,10 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у розумінні яких акти звірки взаємних рахунків не мають жодної юридичної сили доказу та не підтверджують наявності обов'язку сплати грошових коштів або ж відсутності такого обов'язку; - попередні суди не врахували, що акти звірки взаємних розрахунків підписані зі сторони відповідача не уповноваженою особою; - не врахували, що позивач не надав доказів на підтвердження повноважень зазначеної особи; - не перевірили проведений позивачем у заяві про збільшення позовних вимог розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Верховний Суд оцінив вищенаведені аргументи скаржника та , серед іншого, надав цілісне правове розуміння такого документу як акт звірки взаємних рахунків у контексті його значення як доказу. Коротко можна підсумувати наступні висновки, котрих дійшов Суд у постанові від 05.03.2019р.: 1. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій : поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. 2. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. 3. Відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. 4. Підписання відповідачем актів звірки взаємних розрахунків за відповідними договорами поставок, перериває перебіг строку позовної давності, та є вчиненням відповідачем (боржником) дій, що свідчать про визнання ним свого боргу. У зв'язку з цим згідно із ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності після переривання почався заново. Аналізуйте судовий акт: Вимога підрядника про зобов’язання замовника підписати акти виконаних робіт НЕ є правильним способом захисту права незважаючи на те, що такий обов’язок замовника передбачений договором підряду (ВГСУ у справі № 922/4783/16 від 13 вересня 2017р. Акти звірки взаєморозрахунків не підлягають оскарженню у судовому порядку оскільки є лише доказом наявності зобов’язань боржника (ВС/КГС № 910/9004/13 від 05.04.2018) Порушене право захищено непередбаченим законом способом: суд зобов’язав відповідача прийняти вугілля шляхом підписання актів приймання- передачі (господарський суд Львівської області у справі №914/1128/16 від 13 липня 2016р., суддя Король М. Р.) Оплата робіт прив’язана до фінансування замовника коштами з бюджету НЕ є подією, яка має неминуче настати ,тому виконавець може вимагати її негайно (ВГСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 910/1459/16) ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2019 року м. Київ Справа № 910/1389/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І., за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" на рішення Господарського суду міста Києва у складі судді Якименко М.М. від 21.08.2018 та на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б., Разіної Т.І., Тищенко А.І. від 04.12.2018 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 2 756 775,92 грн за участю представників: позивача: Твердохліб І.Ю. відповідача: не з'явилися ВСТАНОВИВ: 1. Короткий зміст позовних вимог. У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 124 від 11.07.2018, яка була прийнята судом до розгляду, просив стягнути з відповідача 1 624 515,73 грн основного боргу, 988 946,61 грн інфляційних втрат та 148 282,19 грн три відсотки річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення умов укладених з позивачем договорів про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 не виконав в повному обсязі свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару (дизельного палива). 2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. 29.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю.С.А.", яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп" (позивач, постачальник), та Комунальним підприємством "Київпастранс" (відповідач, замовник) був укладений договір про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 (далі по тексту - договір-1). Крім того, 11.12.2014 між цими ж сторонами був укладений договір про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/168-14 (далі по тексту - договір-2, а договір-1 та договір-2 разом - договори). Відповідно до пунктів 1.1., 6.1.1. та 6.4.1. договорів постачальник протягом дії договору про закупівлю зобов'язується передавати у власність замовника "Паливо рідинне та газ; оливи мастильні" (дизельне паливо) код 19.20.2 за ДК 016:2010 (далі -Товар), має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар, а замовник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар. Згідно з пунктами 1.2. договорів кількість товару визначається відповідно до Специфікації (додаток № 1 до договорів), що є їх невід'ємними частинами, Одночасно з підписанням договорів сторони підписали між собою специфікації до договорів, відповідно до яких за договором-1 постачальник зобов'язався поставити дизельне пальне у кількості 800 000 літрів на суму 11 016000,00 грн з ПДВ, а за договором-2 - 1 000 000 літрів на суму 15 060 000,00 грн з ПДВ та 124 308,708 літрів на суму 3 012 000,00 грн. Відповідно до пунктів 3.3. договорів загальна вартість товару, що поставляється за договором-1, становить - 11 016 000,00 грн з ПДВ та за договором-2 становить - 15 060 000,00 грн з ПДВ. У пунктах 3.4. договорів сторони передбачили можливість зміни ціни за одиницю товару відповідно до чинного законодавства. Порядок здійснення оплати визначений сторонами в розділі 4 договорів, відповідно до пунктів 4.1. яких замовник проводить оплату за фактично отриманий товар протягом 30 банківських днів згідно з договором та виставленим рахунком-фактурою. Згідно з пунктами 4.3. договорів оплата товару здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. У пунктах 4.4. договорів сторони передбачили, що кожного місяця сторони здійснюють звірку взаєморозрахунків. Постачальник складає та направляє замовнику акт звірки взаєморозрахунків, а замовник протягом 2-х банківських днів з моменту отримання акту здійснює звірку розрахунків та повертає постачальнику акт, підписаний уповноваженою особою та скріплений печаткою. Відповідно до пунктів 7.1. договорів у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договорами сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цими договорами. Договір-1 набирає чинності з 29.08.2014 і діє до 30.11.2014, а договір-2 - з 11.12.2014 і діє до 27.02.2015, але у будь-якому випадку договори діють до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цим договорам. Закінчення строку дії договорів не звільняє сторони від виконання зобов'язань, які виникли під час дії цих договорів. (пункти 10.1. договорів). На виконання умов договорів постачальник передав у власність, а покупець прийняв товар на загальну суму 10 182 742,53 грн за договором-1 та на суму 14 361 435,44 грн за договором-2, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаними між сторонами без зауважень та заперечень щодо кількості, ціни та якості товару. 20.10.2015 сторони договорів підписали між собою акт звірки взаємних розрахунків за договором-1 (далі по тексту - акт-1), в якому погодили, що заборгованість покупця за договором-1 з оплати отриманого товару становить 273 407,68 грн, а також підписали акт звірки взаємних розрахунків за договором-2 (далі по тексту - акт-2), в якому погодили, що заборгованість покупця за договором-2 з оплати отриманого товару становить 1 631 108,05 грн. У зв'язку з тим, що Комунальне підприємство "Київпастранс" не здійснило погашення зазначених сум заборгованості за договорами Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" у лютому 2018 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 124 від 11.07.2018 просило стягнути з відповідача 1 624 515,73 грн основного боргу, з яких: 273 407,68 грн - сума боргу за договором-1 та 1 351 108,05 грн - сума боргу за договором-2, а також стягнути 988 946,61 грн інфляційних втрат та 148 282,19 грн три відсотки річних. 3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття. Господарський суд міста Києва рішенням від 21.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018, позов задовольнив повністю. Стягнув з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Груп" 1 624 515,73 грн основного боргу, 988 946,61 грн інфляційних втрат, 148 282,19 грн три відсотки річних та 41 426,17 грн судового збору. Судові рішення мотивовані тим, що факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 (факт неповної оплати поставленого позивачем товару) є доведеним належними та допустимими доказами та відповідачем не спростований. Розмір основного боргу за договорами визначений позивачем правильно, був уточнений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач врахував здійснені відповідачем оплати у розмірі 280 000,00 грн і зменшив суму основного боргу, наявність боргу визнавалась відповідачем в актах звірки взаємних розрахунків. Однак, доказів погашення відповідачем заборгованості матеріали справи не містять. За висновком судів відповідач допустив порушення грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до спірних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої стягненню з відповідача підлягають три відсотки річних та інфляційній втрати, нараховані на суму заборгованості. Суди дійшли висновку, що суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат визначені позивачем арифметично та методологічно правильно, заявлені до стягнення в межах строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції також додатково зазначив про те, що акти звірки взаємних розрахунків є належними доказами наявності у відповідача боргу перед позивачем за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 та доказами визнання відповідачем свого боргу, оскільки були підписані зі сторони відповідача уповноваженою особою, доказів відсутності повноважень у головного бухгалтера підприємства, яка підписала акти звірки від імені відповідача, відповідач не надав, акти містять печатки відокремленого підрозділу відповідача та не є єдиними доказами у справі, якими підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості. Також суд прийняв до уваги те, що відповідач не посилався в суді першої інстанції на обставину підписання актів неуповноваженою особою. Суд апеляційної інстанції також встановив, що сума платежу в розмірі 273 400,00 грн, на яку відповідач посилається в якості сплати боргу за договором-1, є оплатою за іншим договором, який не є підставою позову у цій справі, а дослідження обставин здійснення відповідачем переплати за таким іншим договором, не входить до предмету спору у цій справі, докази відкликання такого платежу та/або зарахування даного платежу саме по договору № 06/129-14 від 29.08.2014 в матеріалах справи відсутні. Також за висновком суду апеляційної інстанції відповідач не довів обставин здійснення ним оплати за договором-1 в сумі 38 962,00 грн, оскільки зазначений платіж також був здійснений та врахований сторонами в акті звірки взаємних розрахунків по іншому договору № 06/92-14 від 24.06.2014, який не є підставою позову у цій справі. 4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. У касаційній скарзі відповідач - Комунальне підприємство "Київпастранс" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. 5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій: - неправильно застосували норми, закріплені у статтях 257, 261, 267, Цивільного кодексу України, в яких встановлені правила обчислення перебігу, застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат заявлені позивачем з дотримання строку позовної давності та не прийняли до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності до зазначених позовних вимог; - неправильно визначили період, заявлений позивачем для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки не надали оцінку доданому позивачем до заяви про зменшення позовних вимог розрахунку, в якому позивач фактично здійснює розрахунок інфляційних втрат за договором-1 з грудня 2014 та трьох відсотків річних з 25.11.2014, що виходить за межі встановленого законом трирічного строку загальної позовної давності; - неправильно застосували частину 5 статті 261 Цивільного кодексу України та не врахували, що відповідно до зазначеної норми початок перебігу строку співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, яку позивач реалізував з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності; - не врахували, що акти звірки взаємних розрахунків підписані зі сторони відповідача неуповноваженою особою, не врахували, що позивач не надав доказів в підтвердження повноважень зазначеної особи; - неправильно застосували положення статей 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в розумінні яких акти звірки взаємних розрахунків не мають жодної юридичної сили доказу та не підтверджують наявності обов'язку сплати грошових коштів або ж відсутності такого обов'язку; - неправильно застосували частину 4 статті 267 Цивільного кодексу України та не врахували, що переривання строку позовної давності до позовної вимоги про стягнення суми основного боргу за договором-1 у зв'язку з підписанням акту звірки взаємних розрахунків за договором-1 станом на 20.10.2015 не впливає на встановлення періоду наявності у позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних; - не врахували, що позивач неправильно визначив суму основного боргу за договором-2, не врахував здійснені відповідачем у період з 13.11.2015 по 29.03.2016 оплати за договором-2 на суму 280 000,00 грн; - не перевірили проведений позивачем у заяві про збільшення позовних вимог розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних та не врахували, що позивач здійснив розрахунок зазначених сум без урахування проведених відповідачем протягом періоду з 13.11.2015 по 29.03.2016 оплат суми основного боргу в розмірі 280 000,00 грн за договором-2. 6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не є компетенцією суду касаційної інстанції. Позиція Верховного Суду 7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, укладені між сторонами у справі договори про закупівлю продуктів нафтоперероблення рідких № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, порушення умов яких є підставою позовних вимогу у цій справі, за своєю правовою природою є договорами поставки. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно зі статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач як постачальник виконав взяті на себе зобов'язання за договорами належним чином та передав відповідачу товар, визначений договорами та специфікаціями до них, на суму 10 182 742,53 грн (за договором-1) та 14 361 435,44 грн (за договором-2), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаних між сторонами без зауважень та заперечень щодо кількості, ціни та якості товару. Отже, товар був прийнятий відповідачем без зауважень і заперечень. Однак, відповідач в порушення умов договорів здійснив лише часткову оплату прийнятого від позивача товару, що, як встановили суди попередніх інстанцій, підтверджується в сукупності наявними в матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів: копіями видаткових накладних, довіреностям відповідача на отримання товару, за якими здійснювалась поставка/отримання товару, копіями рахунків-фактур, які виставлялись позивачем відповідачу на оплату товару за кожною видатковою накладною, а також банківськими виписками по рахунку відповідача, які безпосередньо підтверджують факт здійснення відповідачем оплати товару, дату та суми оплати, призначення платежу. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що 20.10.2015 між сторонами були підписані акти звірки взаємних розрахунків за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, в яких сторони погодили, що заборгованість покупця з оплати отриманого товару за договором-1 становить 273 407,68 грн та за договором-2 - 1 631 108,05 грн. Касаційний господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Суд апеляційної інстанції встановив, що акти звірки взаємних розрахунків за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 станом на 20.10.2015 були підписані зі сторони Комунального підприємства "Київпастранс" головним бухгалтером підприємства ОСОБА_5 Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач під час апеляційного розгляду справи та в касаційній скарзі заперечує факт підписання зазначених актів та посилається на те, що акти звірки були підписані зі сторони відповідача неуповноваженою особою та не є первинними документами. Касаційний господарський суд погоджується з доводами скаржника про те, що акти звірки не є первинними документами з огляду на викладене вище. Однак, не бере до уваги посилання відповідача на підписання актів неуповноваженою особою з огляду на наступне. Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства. Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Отже, відповідно до правил доказування відповідач, заперечуючи позовні вимоги та посилаючись на підписання актів звірки неуповноваженою особою, повинен довести зазначені обставини. Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що докази на підтвердження повноважень ОСОБА_5 зобов'язаний був надати саме позивач. Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, відповідач не надав доказів відсутності у головного бухгалтера Служби управління рухомого складу та транспортної інфраструктури Комунального підприємства "Київпастранс" ОСОБА_5 повноважень на підписання актів звірок та доказів того, що зазначена особа не обіймала посаду головного бухгалтера або ж взагалі не працювала в Комунальному підприємстві "Київпастранс". Натомість суд встановив, що зазначені акти звірки містять печатки відокремленого підрозділу відповідача, відомості, відображені в актах звірки щодо заборгованості відповідача, підтверджені іншими наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема первинними документами, тобто акти не є єдиними доказами у справі, якими підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості. Крім того, суд апеляційної обґрунтовано взяв до уваги те, що зазначені посилання відповідача, наведені в заперечення позовних вимог, не висувались ним під час розгляду справи судом першої інстанції. З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 станом на 20.10.2015 в розмірі 273 407,68 грн за договором-1 та в розмірі 1 631 108,05 грн за договором-2. Разом з цим суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач протягом періоду з 13.11.2015 по 29.03.2016 здійснив оплату товару за договором-2 за рахунками-фактурами № СФ-150223/02 від 23.02.2015 та № СФ-150219/02 від 19.02.2015 на загальну суму 280 000,00 грн, яка не була врахована сторонами в зазначених вище актах звірки взаємних розрахунків. Однак, як встановили суди, позивач визнав та врахував здійснені відповідачем зазначені оплати по договору-2, у зв'язку з чим зменшив заявлену до стягнення суму основного боргу за договором-2 на 280 000,00 грн та уточнив її розмір у заяві про збільшення позовних вимог № 124 від 11.07.2018 (т. 3, а.с. 37-41). Наведеним спростовуються безпідставні твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що пред'явлений до стягнення у цій справі розмір основного боргу був визначений позивачем без урахування здійснених відповідачем оплат за договором-2 на суму 280 000,00 грн. Крім того, як встановив суд апеляційної інстанції, всі інші здійснені відповідачем оплати, на які він посилався як на оплати товару за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, зокрема 21.10.2014 в розмірі 273 400,00 грн та 17.11.2014 у розмірі 38 962,00 грн (т.2, а.с. 258, 256), не є оплатами вартості товару за зазначеними договорами, а є оплатами за іншими договорами № 06/95-14 від 24.06.2014 та № 06/92-14 від 24.06.2014, які не визначені позивачем підставою позову у цій справі. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про те, що дослідження обставин здійснення відповідачем переплати за таким іншим договором № 06/95-14 від 24.06.2014, яка за твердженням відповідача підлягала зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за договром-1, не входить до предмету спору у цій справі, докази відкликання такого платежу та/або зарахування даного платежу саме по договору №06/129-14 від 29.08.2014 в матеріалах справи відсутні, а платіж, здійснений 17.11.2014 у розмірі 38 962,00 грн був врахований сторонами в акті звірки взаємних розрахунків по іншому договору № 06/92-14 від 24.06.2014. З огляду на викладене, Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 1 624 515,73 грн, з яких: 1 351 108,05 грн - борг за договором №06/168-14 від 11.12.2014 та 273 407,68 грн - борг за договором №06/129-14 від 29.08.2014, нормативно та документально є доведеними, відповідачем не спростовані. Врахувавши наведене, а також те, що, докази сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості відсутні в матеріалах справи, суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 624 515,73 грн основного боргу. Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що до позовної вимоги про стягнення суми основного боргу за договором-1 сплинув строк позовної давності, оскільки, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, перебіг строку позовної давності до зазначеної вимоги, як і до вимоги про стягнення основного боргу за договором-2, переривався на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України у зв'язку з підписанням відповідачем актів звірки взаємних розрахунків за договорами станом на 20.10.2015, тобто переривався у зв'язку з вчиненням відповідачем (боржником) дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, та згідно із частиною 3 зазначеної норми перебіг строку позовної давності після переривання почався заново. Отже, позовні вимоги про стягнення основного боргу заявлені в межах встановленого законом загального трирічного строку позовної давності. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач здійснював оплату прийнятого від позивача товару з порушенням встановлених договорами строків. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач крім стягнення основного боргу за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014 заявлено до стягнення з відповідача: - 988 946,61 грн інфляційних втрат, з яких: 739 166,11 грн - інфляційні втрати за договором № 06/168-14 від 11.12.2014, 249 780,50 грн - інфляційні втрати за договором № 06/129-14 від 29.08.2014; - 148 282,19 грн три відсотки річних, з яких: 122 025,84 грн - 3% річних за договором № 06/168-14 від 11.12.2014, 26 256,35 грн - 3% річних за договором № 06/129-14 від 29.08.2014. При цьому Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач правильно та обґрунтовано здійснив нарахування та пред'явив до стягнення інфляційні та три відсотки річних, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки підставою для нарахування визначених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу Україниплатежів є порушення відповідачем умов договорів поставки щодо оплати товару, факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару є доведеним, мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання та відповідач зобов'язаний відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та сплатити за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Перевіривши проведений позивачем розрахунок сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних за договорами, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем провів розрахунок зазначених сум арифметично та методологічно правильно, правильно визначив їх розмір та заявив вимоги про стягнення сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних в межах строку позовної давності. При цьому, Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних на суму заборгованості за договором-2 без урахування проведених відповідачем протягом періоду з 13.11.2015 по 29.03.2016 оплат за товар по договору-2 в розмірі 280 000,00 грн, оскільки такі твердження є безпідставними, спростовуються наявним в матеріалах справи розрахунком зазначених сум, доданим позивачем до заяви про збільшення позовних вимог від 11.07.2018 (т. 3, а.с. 42-44), в якому позивач у виділених рядках розрахунку врахував здійснені відповідачем оплати на загальну суму 280 000,00 грн. Однак, суд касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за договором-1 заявлені в межах строку позовної давності. Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суди попередніх інстанцій встановили, що 17.08.2018 представник відповідача подав до Господарського суду міста Києва заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат лише за договором-1. Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Слід зазначити, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, встановлений у статті 257 Цивільного кодексу України. Суди попередніх інстанцій встановили, що стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за договором-1 заявлено позивачем за період з 09.02.2015 по 07.02.2018. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У частині 5 статті 261 Цивільного кодексу України законодавець визначив спеціальне правило, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання. Як встановили суди попередніх інстанцій, у договорі-1 сторони визначили порядок здійснення оплати товару: за фактично отриманий товар протягом 30 банківських днів згідно з договором та виставленим рахунком-фактурою. Тобто строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару за договором-1 є визначеним: протягом 30 банківських днів з моменту отримання товару, у зв'язку з чим для обчислення строку позовної давності до позовних вимог про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України. Однак, суди попередніх інстанцій не застосували зазначену норму до спірних правовідносин та не встановили з достовірність початок перебігу строку позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість, що виникла за договором-1. Суди встановили, що заборгованість за договором-1 виникла у відповідача за видатковими накладними № Рн141009/001 від 09.10.2014 та № Рн141010/001 від 10.10.2014 та рахунками-фактурами № СФ-141009/01 та № СФ-141010/01. Однак, суди не встановили з достовірністю початок перебігу строку позовної давності за зобов'язанням відповідача оплатити товар за зазначеним видатковими накладними та рахунками-фактурами згідно з умовами договору-1, не надали належну оцінку розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних по частково неоплаченим видатковим накладним за договором-1, доданому позивачем до заяви про збільшення позовних вимог. Суди не перевірили за який період позивач в зазначеному розрахунку здійснює розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних та не з'ясували, чи виходить визначений позивачем період за межі встановленого законом трирічного строку загальної позовної давності, про що правильно зазначив відповідач в касаційній скарзі. З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Однак, суди попередніх інстанцій не врахували наведеного та не перевірили наведений позивачем у заяви про збільшення позовних вимог розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних по частково неоплаченим видатковим накладним за договором-1. В порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови, господарськими судами попередніх інстанцій були неправильно застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права, у зв'язку з чим суди дійшли передчасних висновків, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором № 06/129-14 від 29.08.2014. Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення зазначених обставин, оцінка доказів, зокрема розрахунку інфляційних та трьох відсотків річних, виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції та є підставою для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів в частині стягнення інфляційний втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014) з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. 8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення інфляційний втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014) допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, не дослідили зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 в частині позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційний втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014), підлягають скасуванню, а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення. Враховуючи те, що в інших частинах позовних вимог (про стягнення 1 624 515,73 грн основного боргу за договорами № 06/129-14 від 29.08.2014 та № 06/168-14 від 11.12.2014, 739 166,11 грн інфляційних втрат та 122 025,84 грн трьох відсотків річних № 06/168-14 від 11.12.2014) суди попередніх інстанцій всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали правильну юридичну оцінку обставинам справи та з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі в зазначених частинах позовних вимог Касаційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 в цих частинах. У цих частинах рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 слід залишити без змін. 9. Судові витрати Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційний втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014), а справа в цій частині передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - , ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/1389/18 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційний втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014). 3. Справу № 910/1389/18 в частині позовних вимог про стягнення 249 780,50 грн інфляційний втрат та 26 256,35 грн трьох відсотків річних, нарахованих на заборгованість за договором-1 (№ 06/129-14 від 29.08.2014) передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. 4. В інших частинах позовних вимог рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/1389/18 залишити без змін. 5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. Баранець Судді Г. Вронська В. Студенець ссылка
  10. Эта проблема появилась не сегодня... https://dou.ua/forums/topic/12420/ http://domik.ua/novosti/zakon-mishhenka-pro-spadshhinu-skilki-teper-koshtuye-oformlennya-n233610.html http://www.visnuk.com.ua/uk/publication/100005850-skilki-koshtuye-oformlennya-spadschini http://sarata-rda.odessa.gov.ua/sluzhbi-rajonu/sarata-upravlnnya-yustic/vartst-poslug-derzhavnih-notarusv-za-vchinennya-notaralnih-dj/
  11. То есть 34 грн. за одно свидетельство... и точка...
  12. Вот закон https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/7-93 3. За нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів: ж) за видачу свідоцтва про 2 неоподатковуваних право на спадщину мінімуми доходів громадян
  13. Видите 2000 грн. уже превратились в 336.75 грн... Значит всё не зря... Они так и не пояснили, за что они незаконно хотели столько денег с Вас взять...
  14. Ну вот видите, а Вы говорите не воин... Надо бороться и добиваться... К сожалению только так можно чего-то добиться, добиться правды и законности... Ну а Вы молодчина...)) Это за сколько свидетельств такая цена вышла...? Вы почитайте внимательно, что там на этих листах написано, там написано, что это дополнительные добровольные услуги, которые Вы можете заказать у них не относящиеся к нотариальным действиям, там типа составление какого то проекта документа, запись его на диск или флешку, ламинирование и тому подобное... https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0055-98 1. Державні нотаріуси мають право надавати додаткові послуги правового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями (надалі - правова допомога), а також надавати послуги технічного характеру.
  15. Да ни в коем случае... согласен... Я какраз к Вам очень хорошо отношусь коллега, Вы один из немногих за последнее время появившихся среди новых участников на форуме реальных и адекватных собеседников... понимающих суть поднимаемых проблем на форуме и разбирающийся в них... Что происходит последнее время крайне редко после нашествий троллей и прочих сомнительных лиц...
  16. Всё Вы правильно пишите... Но только который принимает, он не производит отдельного действия по заверению подписи... Это всё входит в объём открытия наследства и принятия заявления... То есть у государственных нотариальных конторах это входит в держмито... госпошлину... Про долги это отдельный разговор, не все долги передаются, а только те которые неразрывно связаны с объектом наследования... Ну и конечно само собой свою волю можно менять хоть каждый день и то принимать то отказываться, хоть сто раз, но только до истечения 6 месяцев... О завещании сам писал не говорить, но там та же история, поэтому нотариус и не сможет проверить наличие именно завещания, так как его можно переписывать и отзывать хоть каждый день до смерти... и это не считая тайных завещаний... Можно вообще выписывать новое каждый день и только последнее будет актуальным, но и тут может быть спор... К тому же завещание может быть шуткой, бывают и такие, завещать ведь можно всё что угодно, для этого правоустанавливающие документы не требуются... Можно завещать что попало, хоть дом соседа или кремль... В любом случае это одно действие в Спадковом реестре, проверять ведь открытие наследственного дела надо в любом случае, а там и подтягиваются наследственные договора и завещания...
  17. Ну если с этой точки зрения природы человека, то да конечно согласен...
  18. Вот о чём я и пишу... Бла-бла-бла... Лишь бы ни о чём не писать... Мы так ничего и не знаем больше о проблеме если она реальна (в чём я сомневаюсь) хорошо обеспеченного (которому есть что терять) прожигателя жизни и микрокредитов...)))
  19. Да Вы уже начали в паре с суицидальным донором органом... Лишь бы писать обо всём и пострашнее, но ни о чём конкретном, когда доходит до конкретики...
  20. Да мне всёравно, что Вы там втупили и что пытаетесь, но я не спрашивал об этом... Вопрос был конкретный, от которого Вы уходите и на который как я понимаю ответа, ещё нет, так как не придумали... Надо хорошо готовиться перед тем как писать и тщательно разрабатывать легенду... и следить за текстами...
  21. Так у Вас только один договор получается... Ну и после того как скачали с какой целью и без вопроса по сути именно эту часть договора выложили... Следите за текстом...)))
  22. Да я конечно перепуган после этого, кто же ещё, а чего мне остаётся... Вы хоть за текстом следите...))