Постанова ВП ВС про спосіб захисту від незаконного продажу заставного майна на публічних торгах та можливості продажу майна під судовою забороною


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

6 липня 2022 року

м. Київ

Справа № 914/2618/16
Провадження № 12-25гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

головуючої судді Рогач Л. І.,

судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2, ОСОБА_1 ;

відповідач-1 - Струць М. П.;

відповідач-2 - не з`явилися;

відповідач-3 - Степанова Н. В.;

відповідач-4 - не з`явилися;

третя особа - не з`явилися,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - банк)

на постановуЗахідного апеляційного господарського суду (головуючий Мирутенко О. Л., судді Данко Л. С., Плотніцький Б. Д.) від 27.07.2020 у справі за позовом банку

до арбітражного керуючого Струця Миколи Петровича (далі - арбітражний керуючий, ліквідатор), Української Універсальної біржі «Капітал» (далі - біржа), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалькон Агро Груп» (далі - ТОВ «Фалькон Агро Груп», переможець аукціону), Товариства з обмеженою відповідальністю «Протеїн-продакшн» (далі - ТОВ «Протеїн-Продакшн», боржник),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів -приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Малогон Вікторія Олександрівна (далі - нотаріус),

про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу майна та свідоцтва, скасування запису про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, зобов`язання передати (повернути) майно

у межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Профстоун»

до ТОВ «Протеїн-Продакшн»

про банкрутство.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Приватне акціонерне товариство взяло у банку кредит. Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором банк уклав із товариством з обмеженою відповідальністю договори іпотеки та застави, предметом яких було нерухоме і рухоме майно відповідно.

2. Надалі один із кредиторів ініціював провадження у справі про банкрутство цього товариства з обмеженою відповідальністю. Заставне майно останнього ліквідатор реалізував на аукціоні. У межах справи про банкрутство банк звернувся з позовом про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, яке перебувало в іпотеці та заставі банку, договору купівлі-продажу цього майна, яким оформлений його продаж на аукціоні, а також свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні іншим товариством з обмеженою відповідальністю - переможцем аукціону. Крім того, просив скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на відповідне нерухоме майно за переможцем аукціону та зобов`язати останнього передати (повернути) відповідне рухоме і нерухоме майно боржникові.

3. Суд першої інстанції задовольнив позов. Мотивував рішення тим, що аукціон провели з порушенням вимог закону (під час судової заборони вчиняти дії з проведення аукціону з продажу заставного майна боржника та зупинення ухвали суду про надання згоди ліквідатору на такий продаж). Апеляційний суд із цим рішенням не погодився, скасував його й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову. Вважав, що організатор аукціону вимоги закону не порушив; біржа не мала інформації про зазначену судову заборону та про зупинення ухвали суду про надання згоди на продаж заставного майна боржника; останнє відчужили за найвищою запропонованою ціною, а строк для подання заявок на участь у ньому не був невиправдано коротким.

4. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу банку, мала вирішити, зокрема, такі питання:

4.1. Який спосіб захисту є ефективним у спірних правовідносинах? Виснувала, що таким способом для захисту інтересів і прав банку у спірних правовідносинах є вимога про витребування на користь боржника рухомого та нерухомого майна як набутого покупцем без достатньої правової підстави.

4.2. Чи впливає на правомірність продажу майна боржника чинна ухвала суду про забезпечення вимог кредиторів (позову), згідно з якою арбітражний керуючий і біржа не могли вчиняти у справі про банкрутство дії з проведення аукціону щодо продажу та здійснювати заходи з реалізації (відчуження) майна боржника? Вирішила, що у спірних правовідносинах вказана заборона поряд з іншими обставинами може мати значення у справі за належною вимогою для оцінки добросовісності сторін правочину з відчуження відповідного майна.

(2) Короткий зміст позовної заяви

5. 23 жовтня 2019 року у межах справи про банкрутство боржника, порушеної на підставі приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство), банк звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяв про збільшення й уточнення позовних вимог просив:

5.1. Визнати недійсними результати аукціону від 27 вересня 2019 року з продажу майна боржника (далі - аукціон), яке розміщене за адресою: м. Кропивницький, смт Нове, вул. Ливарна, буд. 10, оголошення та/або інформація про який була оприлюднена за № 62069 на вебсайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України за лотом № 1 (комплекс будівель і споруд (далі - нерухоме майно); рухоме майно (обладнання); інше рухоме майно (далі все разом - заставне майно)).

5.2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу майна боржника від 1 листопада 2019 року у провадженні у справі про банкрутство, який підписали боржник і переможець аукціону (покупець), а посвідчив та зареєстрував у реєстрі за № 904 нотаріус (далі - договір купівлі-продажу).

5.3. Визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні, видане переможцеві аукціону нотаріусом 2 листопада 2019 року та зареєстроване у реєстрі за № 923 (далі - свідоцтво).

5.4. Скасувати запис від 2 листопада 2019 року № 33973868, внесений нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за переможцем аукціону (далі - запис).

5.5. Зобов`язати переможця аукціону передати (повернути) боржникові майно, реалізоване на аукціоні за лотом № 1, результати якого оформлені договором купівлі-продажу.

6. Позовну заяву мотивував так:

6.1. Майно, що було предметом продажу на аукціоні за лотом № 1, перебувало в іпотеці та заставі позивача на підставі іпотечного договору від 31 липня 2014 року № 151214Z33, договорів застави від 30 липня 2014 року № 151214Z28 та від 31 липня 2014 року № 151214Z34 (далі разом - забезпечувальні договори), укладених із боржником для забезпечення виконання вимог банку, зумовлених Генеральною угодою від 17 листопада 2008 року № 151308N2 з усіма чинними кредитними договорами, укладеними у межах цієї угоди.

6.2. 13 грудня 2018 року біржа уклала з боржником договір № АК-102 на організацію та проведення аукціону (далі - договір на організацію та проведення аукціону), який передбачав першочергове отримання ліквідатором згоди на продаж заставного майна у забезпеченого кредитора (позивача) та/або суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

6.3. 26 вересня 2019 року Західний апеляційний господарський суд у справі про банкрутство боржника задовольнив клопотання банку та зупинив дію ухвали Господарського суду Львівської області від 8 серпня 2019 року, згідно з якою цей суд, зокрема, надав згоду на продаж заставного майна.

6.4. 26 вересня 2019 року Західний апеляційний господарський суд задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів (позову): заборонив ліквідатору і біржі вчиняти дії у справі № 914/2618/16 про банкрутство боржника з проведення аукціону(ів) з продажу та/або у будь-який спосіб здійснювати заходи з реалізації/відчуження заставного майна боржника, що є предметом забезпечувальних договорів.

6.5. 26 вересня 2019 року скановані копії ухвал разом із текстовим повідомленням про заборону вчиняти дії з реалізації заставного майна позивач направив на офіційні електронні адреси ліквідатора ([email protected]) та біржі ([email protected]). Також на поштові адреси ліквідатора та біржі направив відповідні цінні листи з описом вкладень. Того ж дня ліквідатор отримав повідомлення від 26 вересня 2019 року № 0017600/19-1064 про заборону вчиняти дії з реалізації заставного майна разом зі сканованими копіями ухвал.

6.6. 27 вересня 2019 року ухвала Західного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 року про забезпечення вимог кредиторів (позову) стала доступною на вебсайті Єдиного державного реєстру судових рішень. Тому біржа та ліквідатор перед початком аукціону мали змогу ознайомитись із вказаною ухвалою.

6.7. 27 вересня 2019 року за встановленої судом заборони, зокрема на проведення аукціону з продажу заставного майна, за відсутності згоди банку та суду на такий продаж біржа провела аукціон, про що є оголошення на вебсайті Вищого господарського суду України (публікація № 62824): http://vgsu.arbitr.gov.ua/pages/158/?d=62824&v=4fc9d52003&t=8.

6.8. Проведення аукціону, а також оформлення продажу заставного майна у договорі купівлі-продажу відбулись із грубим порушенням норм чинного законодавства, зокрема без згоди позивача як заставного кредитора та суду на такий продаж, всупереч забороні, встановленій в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 року.

6.9. Сумнівною, необґрунтованою, непогодженою із позивачем як заставним кредитором є початкова вартість запропонованого до продажу майна, що є предметом застави/іпотеки за забезпечувальними договорами. Така початкова вартість не відповідає ринковій. Усупереч приписам частини дев`ятої статті 41 Закону про банкрутство ліквідатор не повідомив банк і не надав йому копій висновків та звітів за результатами оцінки заставного майна.Загальна ринкова вартість заставного майна становить 1 062 656 766,29 грн, що підтверджують відповідні висновки. Натомість в оголошенні ліквідатор визначив, що початкова вартість лота № 1 складає лише 47 786 370,00 грн без ПДВ.

6.10. Згідно з указаним оголошенням строк для подання заявок особами, які зацікавлені в придбанні майна боржника, становив лише чотири робочі дні. Встановлення короткого терміну подання заявок для участі в аукціоні штучно створило перешкоди для участі особам, які зацікавлені у придбанні заставного майна. Такі дії ліквідатора не можна вважати розумними, спрямованими на досягнення основної мети аукціону - відчуження майна боржника за максимальною ціною (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 червня 2019 року у справі № 903/455/16).

6.11. Результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, суд має визнати недійсними на підставі частини третьої статті 55 Закону про банкрутство у редакції, чинній на час проведення аукціону.

6.12. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нерухоме майно боржника, що було предметом реалізації на аукціоні, зареєстроване за переможцем аукціону на підставі договору купівлі-продажу, про що нотаріус вніс запис. Цим договором також був оформлений продаж на аукціоні рухомого майна боржника.

6.13. Задоволення вимоги про визнання результатів аукціону недійсними має наслідком визнання недійсними договору та свідоцтва, що у сукупності дає підстави скасувати запис і зобов`язати переможця аукціону повернути боржнику майно, яке незаконно вибуло з його власності.

(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. 11 червня 2020 року Господарський суд Львівської області ухвалив рішення про задоволення позову. Мотивував так:

7.1. Аукціон відбувся під час дії ухвал Західного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 року, що не відповідає вимогам абзацу другого частини четвертої статті 42 Закону про банкрутство та статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Тому вимога про визнання недійсними результатів аукціону є обґрунтованою, і її слід задовольнити.

7.2. На час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, видачі свідоцтва та внесення запису завершилась дія ухвал Західного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 року про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів (позову) і про зупинення ухвали Господарського суду Львівської області від 8 серпня 2019 року, згідно з якою цей суд, зокрема, надав згоду на продаж заставного майна (пункт 13 резолютивної частини ухвали). 28 жовтня 2019 року Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою скасував ужиті цим судом заходи забезпечення вимог кредиторів, а також скасував пункт 8 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 8 серпня 2019 року, а в іншій частині залишив цю ухвалу без змін. Отже, ухвали апеляційного суду від 26 вересня 2019 року не можуть бути підставами для визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтва і для скасування запису.

7.3. Вказані вимоги, а також вимогу про зобов`язання переможця аукціону передати (повернути) заставне майно, реалізоване на аукціоні за лотом № 1, слід задовольнити через те, що відповідні дії вчинені за наслідками аукціону, проведеного з порушенням закону.

(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. 27 липня 2020 року Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Мотивував постанову так:

8.1. У задоволенні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону треба відмовити за безпідставністю. Тому слід відмовити у задоволенні решти вимог, які є похідними від першої.

8.2. Суд першої інстанції не врахував, що у спорі про визнання прилюдних торгів або аукціону недійсними слід встановити таке: чи були порушені вимоги законодавства під час проведення прилюдних торгів або аукціону; чи вплинули ці порушення на результати торгів та аукціону; чи були порушені права або законні інтереси позивача, який оспорює такі результати (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 926/767-б/15).

8.3. Чинне на час проведення аукціону законодавство не передбачало можливості організатора скасувати аукціон у день його проведення, а також визнати його таким, що не відбувся, з інших підстав, ніж визначені у статті 55 Закону про банкрутство.

8.4. Тільки суд уповноважений надсилати копії судових рішень учасникам справи електронною поштою або засобами поштового зв`язку. Тому аргументи позивача про те, що він особисто повідомив відповідачів про прийняття відповідних судових рішень є «необґрунтованими та недоведеними».

8.5. Біржа до та під час проведення аукціону не отримувала листів або повідомлень про відповідну заборону або про зупинення дії ухвали Господарського суду Львівської області від 8 серпня 2019 року.

8.6. Безпідставними є твердження позивача про те, що реалізація заставного майна відбулась за ціною, яка нижча за ринкову, та з порушенням порядку проведення аукціону. Це майно продали шляхом проведення публічних торгів (аукціону) для забезпечення його відчуження за найвищою ціною, що узгоджується з частиною шостою статті 64, частинами третьою - п`ятою статті 66 Закону про банкрутство. Під час проведення аукціону його організатор не порушив вимог цього закону.

8.7. Правильним є висновок суду першої інстанції про недоведеність тверджень позивача про те, що строк для подання заявок був невиправдано коротким, і це мало вплив на проведення аукціону. Закон про банкрутство не визначає мінімальний строк для подання заявок на участь в аукціоні. Оголошення про проведення останнього за № 62069 було розміщене на офіційних вебсайтах 29 серпня 2019 року, і, починаючи з цієї дати, організатор аукціону приймав заявки впродовж семи днів - до 4 вересня 2019 року включно. За цей час декілька юридичних осіб виявили бажання взяти участь в аукціоні. У справі № 914/2618/16 незастосовні висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 червня 2019 року у справі № 903/455/16, бо в останній строк для подання заявок становив менше двох днів.

8.8. Банк не довів порушення його прав та майнових інтересів, тим паче, що позивач отримав кошти від продажу заставного майна на аукціоні та не повернув їх ліквідаторові.

(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. 30 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга банку, в якій він просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

(6) Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

10. 16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).Звернув увагу на доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2019 року у справі № Б8/065-12, від 11 червня 2019 року у справі № 903/455/16, від 8 квітня 2019 року у справі № 925/100/15, від 29 січня 2019 року у справі № 926/767-б/15.

11. 8 квітня 2021 року Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що потрібно відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц щодо застосування норм процесуального права, якими як у цивільному (статті 151-153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)), так і в господарському процесі (статті 136, 137, 140, 144 ГПК України) аналогічно врегульований порядок вжиття судом заходів забезпечення позову та порядок виконання ухвали суду про забезпечення позову:

11.1. Верховний Суд України у справах про визнання недійсними правочинів із відчуження майна з підстав невідповідності цих правочинів закону через застосовані щодо майна обмеження на його відчуження (за ухвалою суду про забезпечення позову, зокрема накладення арешту, тощо) у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 (на які звернув увагу позивач у касаційній скарзі) виснував, що вчинення оспорюваного правочину у період дії застосованих судом обмежень на відчуження майна є підставою для визнання такого правочину недійсним. Верховний Суд України вважав, що відсутність державної реєстрації обмежень, встановлених ухвалою суду, не означає відсутність таких обмежень, як і не означає, що відповідач (у наведених справах, відповідно, - іпотекодержатель; набувач майна з прилюдних торгів, які відбулися у межах виконавчого провадження; продавець майна за договором купівлі-продажу) має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлені судом обмеження цьому відповідачеві було відомо.

11.2. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц. У тій постанові вона застосувала висновки, сформульовані в ухвалі Верховного Суду України від 10 березня 2011 року у справі № 6-2773св08. Велика Палата Верховного Суду безвідносно до того, чи був обізнаний відчужувач про існування ухвали суду про забезпечення позову та про відповідну заборону відчуження належного йому майна (хоча цей аргумент був однією з підстав для касаційного оскарження судових рішень), погодилась із рішеннями судів про визнання недійсними оспорюваних правочинів про відчуження майна через недотримання під час їхнього вчинення вимог закону, бо була чинною ухвала суду про забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна, яке стало предметом продажу. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не має юридичного значення те, що на момент укладення оспорюваних правочинів ухвала суду про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, бо за змістом статті 153 ЦПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, така ухвала виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

11.3. У разі, якщо правочин з відчуження майна вчинений після постановлення ухвали суду про забезпечення позову (яка набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає негайному виконанню) стосовно майна, що стало предметом відповідного правочину, однак відчужувач не був залучений та/або повідомлений про розгляд відповідної заяви про забезпечення позову (арешт/заборону на вчинення дій з відчуження цього майна), не отримував ухвалу про забезпечення позову, будь-яким іншим встановленим законом способом не був повідомлений про цю ухвалу та/або її зміст (за умови, що ту ухвалу на час вчинення правочину не було опубліковано у порядку, встановленому Законом України «Про доступ до судових рішень»), відповідні обставини необізнаності відчужувача про застосовані судом обмеження щодо майна виключають вину та відповідальність цієї особи за невиконання ухвали суду про забезпечення позову. Такі обставини мають значення і для застосування інших негативних, наслідків, зокрема для вирішення спору про визнання недійсним правочину з відчуження забороненого судом до обігу майна.

11.4. Вирішуючи справу про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, суд має дослідити порядок його організації та проведення, як вимагають розділи ІІІ, IV Закону про банкрутство. До предмета доказування недійсності результатів аукціону входять обставини недотримання ліквідатором та організатором аукціону передбачених Законом про банкрутство вимог до його проведення (зокрема щодо порядку отримання згоди на продаж майна банкрута, яке є предметом забезпечення (стаття 42), щодо особливостей укладення договору на аукціоні (стаття 50), щодо порядку оприлюднення оголошення про проведення аукціону певного змісту, письмового повідомлення про проведення аукціону власника майна, замовника й інших осіб, визначених замовником (статті 58, 59), допуску до участі в аукціоні (стаття 61), допуску до місця проведення аукціону (стаття 63), порядку проведення аукціону (статті 64-68)).

11.5. Порушення порядку організації та проведення аукціону на будь-якому із названих етапів (правил, які визначають процедуру підготовки та проведення аукціону; правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону) є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому. Отже, вирішуючи спір про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, суд має встановити дотримання відповідного порядку на кожному з цих етапів (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 12 листопада 2019 року у справі № 911/3848/15).

11.6. Підготовка, організація та реалізація/відчуження майна боржника у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство є тривалим процесом, відбувається у декілька стадій. Вони, хоч і взаємопов`язані, але, як правило, відмежовані одна від одної у часі. Тому за формою таке відчуження майна не можна ототожнювати з його відчуженням поза межами вказаної процедури за правилами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шляхом вчинення правочину з укладенням договору. Наявність заборони на відчуження майна боржника на будь-якому із етапів його реалізації у ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство, порядок застосування цієї заборони, факт обізнаності про неї, зокрема учасниками аукціону з продажу майна боржника, та «спосіб (належність) доведення» цього факту впливають на законність такого відчуження і мають значення, зокрема, у спорі про визнання недійсними результатів такого аукціону у справі про банкрутство та про визнання недійсними відповідних правочинів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Позивач мотивував касаційну скаргу так:

12.1. Суд апеляційної інстанції всупереч приписам статті 129-1 Конституції України, статей 8, 18 Закону про банкрутство, статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та статей 136, 137, 235 ГПК України неправильно виснував про те, що проведення аукціону під час дії заходів забезпечення вимог кредиторів (позову), вжитих за ухвалою апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, не порушило права банку.

12.2. Апеляційний суд не врахував:

12.2.1. Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц, щодо протиправності відчуження об`єкта нерухомості, на який суд наклав арешт.

12.2.2. Висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17: забезпечення судом позову у виді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна означає, що цей об`єкт набуває правового режиму, обмеженого в цивільному обороті; коли під час дії судової заборони це майно відчужує особа, обізнана з накладенням на нього арешту, відповідний правочин є таким, що порушує публічний порядок, і його можна визнати недійсним; те, що ухвала суду про накладення арешту не була зареєстрована відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може бути перешкодою для визнання договору недійсним.

12.3. Ліквідатор і біржа знали про існування та зміст ухвал апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, оскільки банк неодноразово надсилав їм відповідні повідомлення. 26 вересня 2019 року ліквідатор особисто отримав повідомлення про заборону вчиняти дії з реалізації майна боржника разом із копіями цих ухвал і того ж дня подав до апеляційного суду клопотання про скасування заходів забезпечення вимог кредиторів(позову).

12.4. Якщо у судовому рішенні, ухваленому у процедурі банкрутства, встановлені обставини або визначені обов`язки зі вчинення конкретних дій ліквідатором боржника, таке рішення є обов`язковим для виконання ліквідатором згідно зі статтею 129-1 Конституції України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2019 року у справі № Б8/065-12).

12.5. З метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у тому числі на стадії ліквідаційної процедури, вправі вжити заходи забезпечення вимог кредиторів, передбачені загальними положеннями статті 137 ГПК України, а також інші заходи, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку з урахуванням спеціальних норм Закону про банкрутство (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 8 квітня 2019 року у справі № 925/100/15).

12.6. Вирішуючи спори про визнання прилюдних торгів або аукціону недійсними, слід встановити таке: чи мало місце порушення вимог законодавства під час прилюдних торгів або аукціону; чи вплинули ці порушення на результати торгів та аукціону; чи порушені права та законні інтереси позивача, який оспорює результати торгів або аукціону (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 29 січня 2019 року у справі № 926/767-6/15).

12.7. Суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 42 Закону про банкрутство, бо не врахував, що на дату проведення аукціону банк (забезпечений кредитор) і суд, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство боржника, не надали згоду на продаж заставного майна (26 вересня 2019 року апеляційний суд зупинив дію ухвали суду першої інстанції від 8 серпня 2019 року, згідно з якою той, зокрема, надав відповідну згоду).

12.8. Суд апеляційної інстанції неналежно дослідив матеріали справи, не розглянув доповнень позивача від 23 липня 2020 року до відзиву банку на апеляційну скаргу ліквідатора, проаналізував лише доводи та докази сторін, на користь яких ухвалив постанову, що є порушенням принципу рівності перед законом і судом.

12.9. Апеляційний суд не дослідив обставин прибуття представників банку до місця проведення аукціону з метою повідомлення його учасників і біржі про зміст ухвал апеляційного суду від 26 червня 2019 року й обставин порушення ліквідатором вимог щодо повідомлення кредиторів про результати проведеної оцінки заставного майна (таке порушення позбавило банк, який мав обґрунтовані сумніви щодо правильності визначення вартості заставного майна, права звернутися до суду з клопотанням про проведення незалежної оцінки).

12.10. Аукціон відбувся 27 вересня 2019 року, а мав відбутися протягом двох місяців з дня укладення 13 грудня 2018 року договору на організацію та проведення аукціону, тобто не пізніше 13 лютого 2019 року. Тому необґрунтованим є висновок апеляційного судупро те, що організатор аукціону не порушив вимог Закону про банкрутство.

12.11. Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що семиденний строк для прийняття заявок на участь в аукціоні був достатнім і розумним. Фактичний строк для їхнього подання потенційними учасниками склав лише чотири дні. Згідно з оголошенням заявки приймали тільки у робочі дні з 10 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв., а на офіційних вебсайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України оголошення опублікували 29 серпня 2019 року о 15 год. 27 хв. і 16 год. 14 хв. відповідно. Вказане створило штучні перешкоди для осіб, зацікавлених у придбанні заставного майна, та не узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 903/455/16.

13. 21 січня 2021 року позивач подав заперечення на відзив арбітражного керуючого, а також на відзив боржника, який від імені останнього теж підписав арбітражний керуючий як ліквідатор (т. 34-14А, а. с. 48-65 (надіслані електронною поштою), а. с. 88-105 (подані особисто)). У цих запереченнях, окрім доводів, наведених у касаційній скарзі, вказав на таке:

13.1. Ліквідатор і біржа були належно повідомлені про наявність і зміст ухвал суду апеляційної інстанції від 26 вересня 2019 року. Тому біржа згідно з пунктом 2.2.9 договору на організацію та проведення аукціону мала прийняти рішення про визнання аукціону таким, що не відбувся у триденний строк після виникнення підстави для такого визнання.

13.2. Оголошення про продаж заставного майна розмістили впродовж 29 серпня - 4 вересня 2019 року. Проте 31 серпня та 1 вересня 2019 року були вихідними днями. Тому їх не можна враховувати. На вебсайтах Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України оголошення було опубліковане 29 серпня 2019 року лише о 15 год. 27 хв. та о 16 год. 14 хв. відповідно. Згідно з оголошенням прийом заявок проводили, починаючи з дати його розміщення на вебсайті Міністерства юстиції України, у робочі дні з 10 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв. Отже, зацікавлені особи фактично могли ознайомитись із оголошенням, подати заявки на участь в аукціоні та сплатити гарантійні внески лише впродовж чотирьох робочих днів. Заставне майно є специфічним і складає комплекс заводу з переробки сої. Відповідачі значно обмежили строк для подання заявок на участь в аукціоні, внаслідок чого у ньому взяло участь обмежене коло потенційних покупців. Це порушує конкурсні засади проведення торгів (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 4 жовтня 2018 року у справі № 910/3638/15-г і від 23 січня 2020 року у справі № 910/18250/16).

13.3. Ліквідатор приховав результати проведеної оцінки майна боржника та надав їх лише після проведення аукціону, чим порушив вимоги Закону про банкрутство.

13.4. Недодержання ліквідатором і біржею вимог Закону про банкрутство щодо проведення аукціону (зокрема його підготовки (інвентаризація й оцінка майна боржника), порядку визначення початкової вартості майна, яке треба реалізувати у ліквідаційній процедурі, узгодження умов реалізації заставного майна із забезпеченим кредитором, порядку оприлюднення оголошення визначеного змісту про проведення аукціону, допуску до участі в аукціоні, дотримання строків і часу його проведення, допуску до місця проведення аукціону) є підставою для визнання результатів аукціону недійсними. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постановах від 4 жовтня 2018 року у справі № 910/3638/15-г, від 26 лютого 2019 року у справі № 911/3132/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 909/548/16.

13.5. Визначена у Законі про банкрутство процедура продажу майна на аукціоні передусім має на меті отримання найвищої його вартості задля максимального задоволення вимог кредиторів. Недотримання такої процедури є істотним порушенням вимог Закону про банкрутство та підставою для визнання недійсними результатів аукціону (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 листопада 2019 року у справі № 20/5007/1475-Б/12).

14. 19 жовтня 2021 року позивач подав пояснення (т. 34-16А, а. с. 201-204 (подані особисто); а. с. 206-208 (надіслані електронною поштою)), які мотивував так:

14.1. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником та єдиним учасником переможця аукціону - ТОВ «Фалькон Агро Груп» - є ТОВ «Фалькон Агро», яке під час провадження у справі про банкрутство ТОВ «Протеїн-Продакшн» здійснювало господарську діяльність і використовувало потужності заводу боржника.

14.2. Датою створення юридичної особи-переможця аукціону є 8 серпня 2019 року, що також є датою постановлення ухвали суду першої інстанції про надання згоди на продаж заставного майна боржника.

14.3. Керівником переможця аукціону зазначений колишній директор боржника - Жовтоніжко П. М.

14.4. Зацікавлені особи, щоби ознайомитись із оголошенням, потужностями підприємства, його технічними даними, системою роботи й іншими характеристиками, подати заявки на участь в аукціоні та сплатити гарантійні внески, мали лише чотири дні, тобто 20 робочих годин. Такого короткого строку для ознайомлення із заставним майном було достатньо лише тому підприємству, яке здійснювало діяльність на потужностях боржника. Це підтверджує порушення конкурентних умов реалізації заставного майна.

15. Представники позивача у судовому засіданні доводи касаційної скарги підтримали. Просили касаційну скаргу задовольнити.

(2) Позиції інших учасників справи

16. 29 грудня 2020 року арбітражний керуючий від свого імені подав відзив на касаційну скаргу (т. 34-13А, а. с. 187-195), у якому в цілому підтримав висновки суду апеляційної інстанції. Додатково вказав про таке:

16.1. Щодо доводів позивача про порушення статті 52 Закону про банкрутство та пункту 2.2.2 договору на організацію та проведення аукціону, то отримання ліквідатором від позивача або суду згоди на продаж заставного майна було відкладальною умовою початку відліку відповідного двомісячного строку. Суд надав таку згоду 8 серпня 2019 року. Тому на час проведення аукціону встановлений договором двомісячний строк не минув.

16.2. Суд першої інстанції правомірно визнав недоведеним твердження позивача про те, що термін для подання заявок для участі в аукціоні був невиправдано коротким, і що ця обставина могла мати негативний вплив на проведення аукціону.

16.3. Станом на 1 листопада 2019 року щодо продажу нерухомого та рухомого майна боржника не було іншихобтяжень або заборон, що підтверджує відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а заборони, передбачені ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26 вересня 2019 року про забезпечення вимог кредиторів(позову), припинили дію внаслідок їх скасування цим судом.

16.4. Заставне майно реалізували за ринковою вартістю, виходячи з його стану, попиту та пропозиції, на які ліквідатор не має впливу. Оформлення продажу заставного майна на аукціоні у договорі купівлі-продажу не порушило вимог чинного законодавства. Після отримання коштів від переможця торгів за лот № 1 та гарантійного внеску від організатора торгів погасили вимоги позивача у повному обсязі, а саме на суму 48 503 165,55 грн.

17. 1 квітня 2021 року арбітражний керуючий подав додаткові пояснення щодо заперечень позивача на відзив арбітражного керуючого, а також на відзив боржника, який від імені останнього теж подав арбітражний керуючий як ліквідатор (т. 34-15А, а. с. 53-66). Мотивував доводами, які близькі за змістом до викладених у відзиві на касаційну скаргу.

18. 18 жовтня 2021 року арбітражний керуючий подав додаткові пояснення (т. 34-16А, а. с. 191-198), у яких навів близькі за змістом доводи, що й у відзиві на касаційну скаргу та раніше поданих додаткових поясненнях. Вказав, що позивач створює перешкоди у роботі арбітражного керуючого та має зв`язки з іншим арбітражним керуючим - Зубком Андрієм Миколайовичем. Останнього ліквідатором боржника 21 листопада 2019 року призначив Господарський суд Львівської області, але пізніше відповідну ухвалу скасував апеляційний суд.

19. Арбітражний керуючий у судовому засіданні навів доводи, близькі за змістом до наведених у відзиві на касаційну скаргу.

20. У грудні 2020 року переможець аукціону подав відзив на касаційну скаргу (т. 34-13А, а. с. 154-160). Мотивував так:

20.1. Позивач у доповненнях до відзиву від 23 липня 2020 року на апеляційну скаргу ліквідатора не обґрунтував поважності причин пропуску встановленого судом для подання такого відзиву процесуального строку та не просив поновити останній. Крім того, мотивував цей відзив обставинами, які не стосуються предмета доказування у справі № 914/2618/16.

20.2. Необґрунтованими є доводи позивача про належне повідомлення ліквідатора та біржі про постановлення ухвали суду про забезпечення вимог кредиторів (позову) від 26 вересня 2019 року.

20.3. Позивач не мав наміру брати участь в аукціоні та не подавав заявки на участь у ньому. Тому його правомірно не допустили до приміщення, де проводили аукціон.

20.4. Позивач не оспорив оцінку заставного майна у судовому порядку. Тому його доводи про заниження початкової ціни лотів є необґрунтованими.

20.5. Якщо судове рішення скасоване, воно не породжує жодних юридичних наслідків з моменту його ухвалення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року у справі № 442/4416/16-ц). Заходи забезпечення вимог кредиторів(позову), які були надалі скасовані, не впливають на дійсність аукціону.

20.6. Переможець аукціону «не укладав» договору купівлі-продажу аж доти, поки апеляційний суд не скасував накладені на заставне майно заходи забезпечення вимог кредиторів (позову).

21. У судовому засіданні представниця переможця аукціону пояснила, що останній не був обмежений у строках щодо ознайомлення з оголошенням, подання необхідних документів і внесення плати за участь в аукціоні. Вказала, що за місцем знаходження заводу боржника переможець аукціону раніше переробляв сировину, тобто між ними були господарські ділові відносини. Підтримала доводи арбітражного керуючого та просила у задоволенні касаційної скарги відмовити.

22. 30 грудня 2020 року боржник в особі ліквідатора (арбітражного керуючого) подав відзив на касаційну скаргу (т. 34-14А; а. с. 1-8). Навів доводи, аналогічні до аргументів, запропонованих у відзиві арбітражного керуючогона касаційну скаргу (т. 34-13А, а. с. 187-195).

23. 31 грудня 2020 року кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Протеїн Продакшн» - подав відзив на касаційну скаргу (т. 34-13А, а. с. 215-246). Мотивував так:

23.1. Ліквідатор тричі попередньо звертався до позивача про надання згоди на продаж майна боржника, але не отримав її.

23.2. 28 жовтня 2019 року Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову про відмову у задоволенні апеляційної скарги позивача на ухвалу Господарського суду Львівської області від 8 серпня 2019 року. Тобто суд встановив відсутність порушення прав позивача. Тому вжиті раніше заходи забезпечення вимог кредиторів(позову) не були спрямовані на захист порушених прав позивача.

23.3. Скасований судовий акт не породжує жодних юридичних наслідків з моменту його ухвалення (див. висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц і від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц).

23.4. Встановлений законом строк ліквідаційної процедури закінчився. Продаж заставного майна відбувся у межах цього строку.

24. 30 грудня 2020 року кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінстоун Протеїн» - подав відзив на касаційну скаргу (т. 34-13А, а. с. 247-287). Мотивував тими ж обставинами, що і боржник його відзив.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

(1.1) Щодо ефективного способу захисту порушеного права

25. Позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та свідоцтва, скасування запису та зобов`язання переможця аукціону (покупця) передати (повернути) боржникові заставне майно.

26. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

27. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

28. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

29. У справі № 914/2618/16 Великій Палаті Верховного Суду належить, зокрема, вирішити, чи є ефективними та належними у спірних правовідносинах ті способи захисту, які обрав позивач.

(1.1.1) Щодо вимог про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та свідоцтва і про зобов`язання переможця аукціону передати (повернути) боржникові заставне майно

30. Позивач обґрунтовував порушення встановленого законом порядку проведення аукціону з продажу заставного майна, яке було в іпотеці та заставі у банку. Вважав, що ці порушення (зокрема через те, що аукціон відбувався під час дії судової заборони та під час зупинення дії ухвали суду першої інстанції про надання згоди ліквідаторові на продаж заставного майна; початкова вартість останнього була необґрунтованою, бо не відповідала ринковій; строк на подання заявок на участь в аукціоні був нерозумним) є підставою для визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та свідоцтва, а також для зобов`язання переможця аукціону передати (повернути) боржникові заставне майно. Суд першої інстанції ці вимоги задовольнив, а апеляційний суд відмовив у їхньому задоволенні. Велика Палата Верховного Суду вважає таку відмову правильною, але з інших мотивів, ніж ті, які навів суд апеляційної інстанції.

31. Останній встановив такі обставини:

31.1. Заставне майно, що було предметом продажу на аукціоні за лотом № 1, перебувало в іпотеці та заставі позивача на підставі забезпечувальних договорів.

31.2. Вимоги позивача у справі про банкрутство боржника суд першої інстанції визнав в ухвалі від 22 грудня 2016 року, якою затвердив реєстр вимог кредиторів, і в ухвалі від 6 грудня 2018 року у загальному розмірі 4 348 378 312,16 грн, у тому числі 6 280,00 грн судового збору, 127 192 635,40 грн пені, 995 655 760,00 грн - вимоги, забезпечені заставою майна боржника, які треба погасити у позачерговому порядку.

31.3. 8 серпня 2019 року Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, згідно з якою, зокрема, задовольнив заяви ліквідатора від 3 грудня 2018 року № 02-01-914/2618/16-03-12-18-2 і від 19 червня 2019 року № 02-01-914/2618/16-19-06-19-1 про надання згоди на продаж заставного майна.

31.4. 26 вересня 2019 року Західний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про задоволення клопотання банку та зупинення дії ухвали Господарського суду Львівської області від 8 серпня 2019 року, у тому числі щодо надання згоди ліквідатору на продаж заставного майна.

31.5. 26 вересня 2019 року Західний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів (позову): заборонив ліквідатору та біржі у справі про банкрутство боржника вчиняти дії з проведення аукціону(ів) з продажу та/або у будь-який спосіб здійснювати заходи з реалізації/відчуження заставного майна боржника, що є предметом забезпечувальних договорів.

31.6. 27 вересня 2019 року відбувся аукціон з продажу, зокрема заставного майна, оголошення № 62824 про який було розміщене на вебсайтах Міністерства юстиції України (28 вересня 2019 року) та Вищого господарського суду України (30 вересня 2019 року). За лот № 1 найвищою ціною була сума 48 503 165,55 грн без ПДВ, а за лот № 2 - 3 161 089,92 грн без ПДВ.

31.7. Переможцем аукціону з продажу майна боржника за лотами № 1 і № 2 стало ТОВ «Фалькон Агро Груп», про що біржа склала протокол № 1 проведення аукціону від 27 вересня 2019 року (далі - протокол проведення аукціону).

31.8. 1 листопада 2019 року боржник підписав із переможцем аукціону договір купівлі-продажу. Наступного дня ті самі сторони підписали акт приймання-передавання до цього договору.

31.9. На підставі акта приймання-передавання, складеного на виконання договору купівлі-продажу, та протоколу про проведення аукціону, нотаріус видав свідоцтво, яке посвідчує, що нерухоме майно належить на праві власності переможцеві аукціону.

32. Реалізація майна боржника на прилюдних торгах (аукціоні) полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів (аукціону). Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів (аукціону) особливості, проведення таких торгів (аукціону) є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах (аукціонах)і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39)).

33. Звертаючись із позовом, банк вважав себе потерпілим від дій боржника, його ліквідатора, набувача заставного майна та біржі. Проте у разі задоволення позову заставне майно має повернутися не до банку, а до боржника.

34. Кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника, зокрема і у процедурі банкрутства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (пункти 72, 78, 81)). Інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника є похідним від такого інтересу боржника. Тому позови, спрямовані на поповнення (недопущення зменшення) ліквідаційної маси, є позовами на користь саме боржника, якому належить ліквідаційна маса, а не кредитора (останній має до цієї маси інтерес так званого другого порядку). Отже, позов, який заявив кредитор, є, насправді, позовом боржника, тобто похідним позовом (один із його різновидів передбачений пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України).

35. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (речення перше частини першої статті 1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга вказаної статті). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

36. Банк, який не був учасником аукціону, вважає, що за його рахунок як іпотекодержателя та заставодержателя переможець аукціону (покупець) набув право власності на заставне майно, яке не міг набути зокрема, тому, що: (а) не є добросовісним набувачем, ураховуючи його пов`язаність із боржником; (б) була зупинена дія ухвали суду першої інстанції від 8 серпня 2019 року, згідно з якою цей суд, зокрема, надав згоду на продаж заставного майна боржника; (в) діяла судова заборона ліквідатору та біржі вчиняти дії у справі № 914/2618/16 з проведення аукціону(ів) з продажу та/або у будь-який спосіб здійснювати заходи з реалізації/відчуження заставного майна боржника, що є предметом забезпечувальних договорів; (г) ліквідатору та біржі було відомо про наявність судової заборони вчиняти дії щодо проведення аукціону з продажу заставного майна; (ґ) ліквідатор діяв недобросовісно, коли визначив для подання заявок особами, які зацікавлені в придбанні майна боржника на аукціоні, нерозумний строк і встановив нерозумну початкову вартість запропонованого до продажу на аукціоні заставного майна за лотом № 1. За таких обставин, враховуючи те, що банк був іпотеко- та заставодержателем і не отримав належного задоволення своїх вимог за забезпечувальними договорами, позивач може обґрунтовувати, що вчинені правочини, зокрема підписаний боржником із переможцем аукціону (покупцем) договір купівлі-продажу, не могли бути достатньою правовою підставою для набуття заставного майна таким переможцем. А тому вправі, враховуючи вимоги частин другої та третьої статті 264 ЦК України, у цих спірних правовідносинах витребувати в інтересах боржника заставне майно у переможця аукціону на підставі статті 1212 ЦК України (у разі, якщо це майно буде відчужене третій особі, - витребувати його від неї на підставі статей 387, 388 ЦК України). Для цього немає потреби окремо оскаржувати результати аукціону та договір купівлі-продажу, яким оформлений продаж заставного майна на аукціоні.

37. Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких із указаних статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц(пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18(пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).

38. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за боржником) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за переможцем аукціону) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

39. Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу у спірних правовідносинах не є ефективними способами захисту інтересу та права позивача.

40. Банк мотивував вимогу зобов`язати переможця аукціону (покупця) повернути заставне майно боржникові тим, що таке повернення є наслідком визнання недійсним результатів аукціону та договору купівлі-продажу, так само як таким наслідком є повернення коштів боржником у випадку їхнього отримання. Отже, позивач вважав, що до спірних правовідносин слід застосувати наслідки недійсності правочину, визначені статтею 216 ЦК України, тобто реституцію. Суд апеляційної інстанції вирішив відмовити у задоволенні означеної вимоги (яку він визначив як похідну), бо вважав, що відсутні підстави для задоволення вимоги про визнання недійсними результатів аукціону.

41. Велика Палата Верховного Суду виснувала про ефективність у спірних правовідносинах саме вимоги про витребування заставного майна на користь боржника. За змістом ця вимога не тотожна вимозі про зобов`язання переможця аукціону повернути заставне майно боржникові. У разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача (у даному випадку - боржника), а не зобов`язує відповідача (у цій справі - переможця аукціону) повернути відповідне майно власникові. Тому вимога зобов`язати переможця аукціону (покупця) повернути заставне майно боржникові теж не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

42. Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. За змістом глави 12 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22)).

43. Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту.

44. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та свідоцтва і про зобов`язання переможця аукціону передати (повернути) боржникові заставне майно, але з інших мотивів, ніж ті, які навів цей суд.

45. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо застосовування у справі № 914/2618/16 висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2019 року у справі № 926/767-б/15, з огляду на відмінність обставин цих справ (в останній з вимогою звернувся власник банкрута, який оспорював дійсність результатів аукціону з продажу майна банкрута через відсутність на об`єкті нерухомого майна оголошення про його продаж).

(1.1.2) Щодо вимоги про скасування запису

46. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимоги про скасування запису з огляду на відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання недійсними результатів аукціону. Велика Палата Верховного Суду з висновком про відмову у задоволенні цієї вимоги погоджується, але з інших мотивів.

47. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 2 листопада 2019 року нотаріус вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис.

48. Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

49. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 вказаного Закону у редакції, чинній на час вчинення запису).

50. Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна (незалежно від того, у порядку яких статей ЦК України відбувається таке витребування, зокрема статті 1212) саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Інакше кажучи, для внесення на підставі такого рішення суду до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно за окремою позовною вимогою скасовувати запис про таку реєстрацію за відповідачем (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 99) і від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29)). Вимога про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту права або інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 153)).

51. З урахуванням наведеного заявлення банком у власних інтересах і в інтересах боржника вимоги про скасування запису не є необхідним для ефективного захисту цих інтересів. Саме через це суд апеляційної інстанції мав відмовити у задоволенні означеної вимоги.

(1.1.3) Щодо оцінки добросовісності сторін правочину

52. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40)). Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

53. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19(пункт 6.45)).

54. Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19(пункт 6.46)).

55. Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див. близькі за змістом висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61)).

56. Позивач мотивував позовні вимоги, зокрема, тим, що продаж заставного майна на аукціоні 27 вересня 2019 року відбувся, коли були чинними ухвали апеляційного суду про забезпечення вимог кредиторів (позову), а саме заборона ліквідатору та біржі вчиняти дії з проведення аукціону(ів) з продажу та/або у будь-який спосіб здійснювати заходи з реалізації/відчуження заставного майна боржника, що є предметом забезпечувальних договорів (див. висновки, сформульовані Верховним Судом України у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17 та від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 404/6619/17), і про зупинення дії ухвали суду першої інстанції, якою він, зокрема, надав згоду на продаж заставного майна. Ці ухвали зберігали чинність аж до 28 жовтня 2019 року, коли Західний апеляційний господарський суд скасував заходи забезпечення вимог кредиторів (позову), вжиті на підставі його ухвали від 26 вересня 2019 року, та залишив без змін ухвалу Господарського суду Львівської області від 8 серпня 2019 року, зокрема у частині надання означеної згоди на продаж.

57. Крім того, на думку позивача, ліквідатор діяв недобросовісно, всупереч меті проведення аукціону (відчуження майна боржника за максимальною ціною), та штучно створив перешкоди для участі в аукціоні всім зацікавленим у придбанні майна боржника, коли визначив для подання відповідних заявок строк, який фактично становив чотири робочі дні. Такий строк, а також початкову вартість запропонованого до продажу на аукціоні заставного майна позивач вважає нерозумними.

58. Позивач також стверджував, що засновником і єдиним учасником переможця аукціону, створеного у день надання судом першої інстанції згоди на продаж заставного майна, є товариство з обмеженою відповідальністю, яке під час провадження у справі про банкрутство боржника здійснювало господарську діяльність на виробничих потужностях останнього, а керівником переможця аукціону є колишній директор боржника.

59. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що ці та інші аргументи позивача, а також пов`язані з ними аргументи арбітражного керуючого, переможця аукціону, боржника, інших кредиторів останнього, суд має зважити не у межах цього провадження, а за належною позовною вимогою, оцінюючи добросовісність поведінки продавця та покупця. Зокрема, те, (а) чи був розумним для досягнення мети аукціону встановлений в оголошенні для подання заявок потенційними покупцями строк, ураховуючи вихідні дні, визначений для прийняття заявок час, необхідність ознайомлення зі заставним майном і сплати гарантійного внеску (див. висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 903/455/16 (пункт 19)); (б) чизнав або міг знати переможець аукціону, проявивши розумну обачність і враховуючи його можливий зв`язок із боржником через засновника (учасника) та директора, про судову заборону відчужувати заставне майно, зупинення дії ухвали суду про надання згоди на продаж цього майна, а також про порушення процедури підготовки та проведення аукціону, які підривають засади конкурентного продажу, зокрема з огляду на те, що боржник (продавець) через свого ліквідатора знав про судову заборону вчинення дій щодо проведення аукціону з продажу заставного майна (див. ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 914/2618/16 (реєстровий номер 84663350); технічний запис відповідного судового засідання (т. 34-16А, а. с. 154; файл 1 2021_08_31 13-40-05; час: 00:03:49 - 00:05:11, 00:06:50 - 00:09:38)), не вжив заходів для попередження реалізації цього майна 27 вересня 2019 року, а підписав договір купівлі-продажу, яким оформлений продаж заставного майна на аукціоні,1 листопада 2019 року, тобто після того, як апеляційний суд скасував вжиті ним заходи забезпечення вимог кредиторів(позову). Перелік обставин, якими позивач може обґрунтовувати недобросовісність переможця аукціону, не є вичерпним.

60. Наявність підстав для застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 серпня 2019 року у справі № Б8/065-12, має перевірити суд у спорі за належною позовною вимогою. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги стосовно неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованих у постанові від 8 квітня 2019 року у справі № 925/100/15, адже у тій справі касаційний суд перевіряв обґрунтованість відмови суду апеляційної інстанції у задоволенні заяв кредиторів банкрута про вжиття заходів забезпечення їх вимог (позову).

(1.2) Щодо наявності підстав для відступу від висновку Верховного Суду

61. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, формулюючи підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновку, викладеного у її постанові від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц про те, що не має юридичного значення те, чи перебувала ухвала суду про забезпечення позову на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, оскільки за змістом статті 153 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення відповідної ухвали, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

62. За обставинами справи № 543/730/14-ц позивачка-фізична особа звернулася з позовом до приватного нотаріуса, двох інших фізичних осіб-боржників, які за договорами відчужили майно, і двох нових власників останнього. Просила визнати недійсними договори купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, а також скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за новими власниками. Мотивувала вимоги тим, що раніше звернулася до суду з позовом до боржників про стягнення заборгованості. Суд першої інстанції у тій справі (№ 752/3612/13-ц) постановив ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову: заборонив боржникам вчиняти будь-які дії з відчуження всього належного їм на праві власності рухомого та нерухомого майна. Незважаючи на цю заборону, через якийсь час після цього боржники відчужили за договорами на користь двох інших фізичних осіб спірне майно. Тому позивачка вважала, що такі договори суд має визнати недійсними.

63. Велика Палата Верховного Суду підтримала висновки судів першої й апеляційної інстанції про часткове задоволення позову за вимогами, заявленими до одного із боржників, бо, як встановили суди, інша особа, яку позивачка вважала боржником, ним не є. Мотивувала постанову тим, що оспорювані договори один із відповідачів-боржників у справі № 543/730/14-ц уклав із порушенням закону, бо щодо об`єктів, відчужених за цими договорами, існувало забезпечення позову у справі № 752/3612/13-ц. Велика Палата Верховного Суду відхилила заперечення проти позову, засновані на тому, що на час укладення спірних договорів ухвала суду про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державних виконавчої та реєстраційної служб. Вказала, що це не має юридичного значення, бо ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

64. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що позивачка у справі № 543/730/14-ц не була кредитором боржника у справі про банкрутство останнього, спірне майно не було предметом забезпечувальних договорів, відповідно позивачка не була іпотекодержателем (заставодержателем) за такими договорами. Тоді як за обставинами справи № 914/2618/16 кредитор звернувся з позовом з метою збереження (недопущення зменшення) ліквідаційної маси банкрута. Тому спірні правовідносини у порівнюваних справах не є подібними.

65. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на її висновок у справі № 914/2618/16 про належний та ефективний спосіб захисту у спірних правовідносинах, який позивач не застосував, у цій справі немає підстав для відступу від сформульованого у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц висновку про те, що для виконання ухвали суду про забезпечення позову не має юридичного значення її перебування на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб. З аналогічних мотивів слід відхилити аргумент касаційної скарги про застосування у справі № 914/2618/16 висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у справі № 543/730/14-ц.

(1.3) Щодо неналежності арбітражного керуючого як відповідача

66. Банк вважав одним із відповідачів за його вимогами арбітражного керуючого. Суди першої й апеляційної інстанцій розглянули вимоги, але не встановили, які з них були звернуті до цього відповідача. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за заявленими вимогами арбітражний керуючий є неналежним відповідачем.

67. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частина четверта статті 45 ГПК України).

68. Арбітражний керуючий - це фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України (абзац другий частини першої статті 1 Закону про банкрутство). Арбітражні керуючі є суб`єктами незалежної професійної діяльності. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника (частини перша та друга статті 4 цього Закону). Близькі за змістом приписи є в абзаці другому статті 1, частинах першій і другій статті 10 КУзПБ.

69. Дії (бездіяльність) ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю) (частина одинадцята статті 41 Закону про банкрутство). Близькі за змістом приписи є у частині шостій статті 61 КУзПБ.

70. За змістом цих приписів арбітражний керуючий має спеціальний статус, за яким прирівнюється до службової особи підприємства-боржника, та не набуває статусу відповідача у разі оскарження його дій (бездіяльності) як ліквідатора. Арбітражний керуючий може бути відповідачем за похідним позовом власника (учасника, акціонера) боржникапро відшкодування збитків, завданих боржникові арбітражним керуючим (пункт 12 статті 20, стаття 54 ГПК України). Проте позивач звернувся до суду з іншими вимогами. За жодною із них арбітражний керуючий не є належним відповідачем. Тому апеляційний суд мав відмовити у задоволенні вимог до цього відповідача саме з наведених мотивів.

71. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги наявні у матеріалах справи та близькі за змістом відзиви на касаційну скаргу, один із яких подав арбітражний керуючий, а інший - боржник, від імені якого діяв той самий арбітражний керуючий, але як ліквідатор. Подання арбітражним керуючим за його підписом майже тотожних процесуальних документів окремо від власного імені та від імені боржника у спірних правовідносинах не є обґрунтованим. Це додатково підтверджує висновок про неналежність арбітражного керуючого як відповідача.

(1.4) Щодо інших доводів касаційної скарги

72. У касаційній скарзі позивач скаржився на те, що суд апеляційної інстанції неналежно дослідив матеріали й обставини справи, не розглянув доповнень позивача від 23 липня 2020 року до відзиву банку на апеляційну скаргу ліквідатора та проаналізував лише доводи та докази сторін, на користь яких ухвалив оскаржувану постанову, що є порушенням принципу рівності перед законом і судом. У відзиві на касаційну скаргу переможець аукціону вказав, що, звертаючись із доповненнями до відзиву від 23 липня 2020 року на апеляційну скаргу ліквідатора, позивач не обґрунтував поважності причин пропуску процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву на апеляційну скаргу, та не просив суд його поновити.Велика Палата Верховного Суду наведені доводи касаційної скарги відхиляє.

73. При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву(частини перша та друга статті 161 ГПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята цієї статті).

74. Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 263 ГПК України).

75. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (частина друга статті 118 ГПК України).

76. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 119 ГПК України).

77. 15 червня 2020 року Західний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження (т. 34-11А, а. с. 29) за апеляційною скаргою арбітражного керуючого та визначив строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 30 червня 2020 року.

78. 30 червня 2020 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу арбітражного керуючого (т. 34-11А, а. с. 158-172), а у липні 2020 року - доповнення до вказаного відзиву (т. 34-12А, а. с. 82-89).

79. ГПК України не передбачає можливості подання доповнення до відзиву на апеляційну скаргу за межами визначеного судом строку для подання цього відзиву. Такий строк може продовжити суд за заявою особи, яка подала відповідний відзив, або за власною ініціативою. Якщо ж доповнення позивача до відзиву на апеляційну скаргу розглядати як додаткові пояснення, то апеляційний суд мав би визнати їхнє подання необхідним і надати позивачеві на це відповідний дозвіл.

80. Позивач подав доповнення до відзиву на апеляційну скаргу арбітражного керуючого за межами встановленого судом строку для подання такого відзиву та не просив продовжити цей строк. Апеляційний суд не продовжив його з власної ініціативи та не визнав необхідним подання позивачем додаткових пояснень, а тому міг не розглядати доводи, наведені позивачем у вказаних доповненнях (залишити їх без розгляду).

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

81. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 308 ГПК України).

82. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).

83. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

84. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 311 ГПК України).

85. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити частково: постанову апеляційного суду змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 914/2618/16 змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині постанову залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л. І. Рогач Суддя-доповідач К. М. Пільков Судді: В. В. БританчукЛ. Й. Катеринчук Ю. Л. ВласовВ. С. Князєв І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаВ. М. Сімоненко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковС. П. Штелик

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.

Джерело: ЄДРСР 107064709

Link to comment
Share on other sites

Чергова постанова підготовлена поцінувачем конкурсів, суддею-трирічкою без достатнього практичного та життєвого досвіду. Ця особа прийшла до висновку, що для захисту інтересів і прав банку у спірних правовідносинах є вимога про витребування на користь боржника рухомого та нерухомого майна як набутого покупцем без достатньої правової підстави. Однак очевидно, що він навіть не відкривав Цивільний кодекс та ст. 388 ЦК де прямо зазначено, що таким правом володіє тільки власник майна, яким банк не є. Тому цей висновок грубо суперечить Цивільному кодексу та здоровому глузду.

Другий, ще більш дикий висновок це те, що заборона поряд з іншими обставинами може мати значення у справі за належною вимогою для оцінки добросовісності сторін правочину з відчуження відповідного майна. Тобто рішення суду іменем України про заборону продажу чи будь-яку іншу заборону можна не виконувати з огляду на внутрішнє розуміння добросовісності.

Суддя, що не виконує Закон, а вигадує як його обійти не повинен працювати у жодній судовій системі. Після прочитання цього рішення виникає неприємне відчуття, що рішення просто було куплене, настільки воно незаконне та нелогічне.

Крім того, якщо використовувати у практиці рішення цього судді трирічки в частині належного відповідача, то і уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію банку не може бути належним відповідачем, а відповідачем повинен бути у всіх правовідносинах тільки ФГВФО, як той хто призначив, контролює, та несе за неї відповідальність.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Окрема думка судді К. М. Пількова
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21)

1. 23.10.2019 в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Протеїн-продакшн» (далі - ТОВ «Протеїн-продакшн», Боржник) Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - Банк) звернулось з позовом до арбітражного керуючого Струця Миколи Петровича (далі - Арбітражний керуючий, Ліквідатор), Української універсальної біржі «Капітал» (далі - Біржа), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фалькон Агро Груп» (далі - ТОВ «Фалькон Агро Груп») та ТОВ «Протеїн-продакшн», в якому просило:

- визнати недійсними результати аукціону з продажу майна Боржника, проведеного 27.09.2019, оголошення та/або інформація про який була оприлюднена на офіційному вебсайті Вищого господарського суду України та Міністерства юстиції України за № 62069, за лотом № 1 (нерухоме та рухоме майно) (далі - Аукціон);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу майна ТОВ «Протеїн-Продакшн», укладений між ним та ТОВ «Фалькон Агро Груп», посвідчений 01.11.2019 приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Малогон Вікторією Олександрівною (далі - Нотаріус) та зареєстрований у реєстрі за № 904 (далі - Договір);

- визнати недійсним свідоцтво, видане 02.11.2019 Нотаріусом та зареєстроване в реєстрі за № 923 (далі - Свідоцтво);

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 33973868 від 02.11.2019 про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Фалькон Агро Груп» на об`єкт нерухомого майна (далі - Запис);

- зобов`язати ТОВ «Фалькон Агро Груп» передати (повернути) ТОВ «Протеїн-Продакшн» майно, що було реалізоване на Аукціоні за лотом № 1 та оформлене Договором.

2. Позов мотивовано, зокрема, порушеннями законодавства при проведенні 27.09.2019 Аукціону, оскільки 26.09.2019 Західний апеляційний господарський суд своїми ухвалами зупинив дію ухвали Господарського суду Львівської від 08.08.2019, якою Ліквідатору надано згоду на продаж заставного майна Боржника, та вжив заходи забезпечення шляхом заборони у будь-який спосіб здійснювати заходи з відчуження зазначеного майна. Аукціон проведений без згоди Банку, який є забезпеченим кредитором (іпотеко-/заставодержателем спірного майна), та згоди суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, а також з обмеженням кола потенційних покупців та відчуженням майна за ціною, яка нижче ринкової.

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.06.2020 позов Банку задоволено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване, зокрема, тим, що Аукціон за лотом № 1 проведено 27.09.2019 в період дії ухвал Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 914/2618/16, що не відповідає вимогам абзацу другого частини четвертої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) та статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а відтак позовна вимога про визнання недійсними результатів Аукціону є обґрунтованою і підлягає задоволенню; твердження Банку, що термін для подання заявок на Аукціон був невиправдано коротким і це мало вплив на його проведення, відхилено за недоведеністю.

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 задоволено апеляційні скарги Арбітражного керуючого та ТОВ «Фалькон Агро Груп»; скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 11.06.2020; ухвалено нове рішення, яким відмовлено Банку в задоволенні вимог про визнання недійсними результатів Аукціону, Договору, Свідоцтва та скасування Запису.

6. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, тим, що норми чинного на час проведення Аукціону законодавства не передбачали можливості його скасування організатором саме в день проведення, а також визнання його таким, що не відбувся з інших правових підстав, ніж ті, що передбачені статтею 55 Закону про банкрутство; Біржа до та під час проведення Аукціону не отримувала жодних листів або повідомлень про заборону проведення аукціонів з продажу майна Боржника або зупинення дії ухвали Господарського суду від 08.08.2019. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині необхідності відхилення тверджень Банку щодо недотримання терміну для подання заявок для участі в Аукціоні, що мало негативний вплив на його проведення.

7. Велика Палата Верховного Суду постановою від 06.07.2022 касаційну скаргу Банку задовольнила частково; змінила постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 914/2618/16, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову залишила без змін.

8. Ухвалюючи цю постанову, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, однак з інших мотивів, а саме через неефективність обраних Банком способів захисту, оскільки дійшла висновку, що ефективнимспособом захисту його інтересів і прав у спірних правовідносинах є вимога про витребування на користь Боржника рухомого та нерухомого майна як набутого покупцем без достатньої правової підстави.

9. Дійшовши вищевказаного висновку, Велика Палата Верховного Суду з посиланням на свої попередні висновки, викладені у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (пункти 72, 78, 81), вказала, що кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника, зокрема в у процедурі банкрутства. Інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника є похідним від такого інтересу боржника. Тому позови, спрямовані на поповнення (недопущення зменшення) ліквідаційної маси, є позовами на користь саме боржника, якому належить ліквідаційна маса, а не кредитора (останній має до цієї маси інтерес так званого другого порядку). Отже, позов, який заявив кредитор, є насправді позовом боржника, тобто похідним позовом (один із його різновидів передбачений пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України).

10. Велика Палата взяла до уваги твердження Банку про те, що за його рахунок як іпотекодержателя та заставодержателя переможець Аукціону (покупець) набув право власності на заставне майно, яке не міг набути, а також врахувала, що Банк не отримав належного задоволення своїх вимог за забезпечувальними договорами, у зв`язку із чим вказала, що позивач може обґрунтовувати, що вчинені правочини, зокрема підписаний Боржником із переможцем аукціону (покупцем) Договір, не могли бути достатньою правовою підставою для набуття заставного майна таким переможцем. А тому позивач вправі, враховуючи вимоги частин другої та третьої статті 264 ЦК України, у цих спірних правовідносинах витребувати в інтересах боржника заставне майно у переможця аукціону на підставі статті 1212 ЦК України (у разі, якщо це майно буде відчужене третій особі - витребувати його від неї на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Для цього немає потреби окремо оскаржувати результати Аукціону та Договір, яким оформлений продаж заставного майна на Аукціоні.

11. Виснувавши про ефективність у спірних правовідносинах вимоги про витребування заставного майна на користь Боржника, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що за змістом ця вимога не тотожна вимозі про зобов`язання переможця Аукціону повернути заставне майно Боржникові. У разі задоволення позовної вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача (у цьому випадку - Боржника), а не зобов`язує відповідача (у цій справі - переможця Аукціону) повернути відповідне майно власникові. Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимога зобов`язати переможця аукціону (покупця) повернути заставне майно Боржникові теж не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.

12. З посиланням на свої попередні висновки Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визнання недійсним Свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця Аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого Боржника, а тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту.

13. Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що заявлення Банком у власних інтересах і в інтересах Боржника вимоги про скасування Запису не є необхідним для ефективного захисту цих інтересів.

14. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що аргументи позивача, а також пов`язані з ними аргументи Арбітражного керуючого, переможця аукціону, Боржника, інших кредиторів останнього, які стосуються оцінки добросовісності сторін спірного правочину, суд має зважити не в межах цього провадження, а за належною позовною вимогою, оцінюючи добросовісність поведінки продавця та покупця. Зокрема, те, (а) чи був розумним для досягнення мети аукціону встановлений в оголошенні для подання заявок потенційними покупцями строк; (б) чи знав або міг знати переможець аукціону про судову заборону відчужувати заставне майно, зупинення дії ухвали суду про надання згоди на продаж цього майна, а також про порушення процедури підготовки та проведення аукціону, які підривають засади конкурентного продажу.

15. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на неподібність правовідносин та її висновок про належний та ефективний спосіб захисту у спірних правовідносинах, який позивач не застосував, у цій справі немає підстав для відступу від висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц, про те, що для виконання ухвали суду про забезпечення позову не має юридичного значення її перебування на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб.

16. Велика Палата дійшла висновку, що арбітражний керуючий має спеціальний статус, за яким прирівнюється до службової особи підприємства-боржника, та не набуває статусу відповідача у разі оскарження його дій (бездіяльності) як ліквідатора. Арбітражний керуючий може бути відповідачем за похідним позовом власника (учасника, акціонера) боржника про відшкодування збитків, завданих боржникові арбітражним керуючим (пункт 12 статті 20, стаття 54 ГПК України). Проте позивач звернувся до суду з іншими вимогами. За жодною із них Арбітражний керуючий не є належним відповідачем. Тому апеляційний суд мав відмовити в задоволенні вимог до цього відповідача з наведених мотивів.

17. Погоджуюсь з необхідністю відмовити в задоволенні позову в цій справі, однак з інших мотивів, ніж викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022, виходячи з такого.

18. Обґрунтовуючи наявність підстав для передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 08.04.2021 зазначила, що Верховний Суд України у постановах від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, від 24.05.2017 у справі № 6-640цс17, від 18.01.2017 у справі № 6-2552цс16 викладав, зокрема, висновки, що недодержання сторонами під час вчинення оспорюваного правочину з відчуження майна вимог закону, а саме його вчинення в період чинності застосованих судом обмежень на відчуження майна (за рішенням суду про забезпечення позову, про арешт), є підставою, зокрема, для визнання недійсним оспорюваного правочину (договорів). При цьому Верховний Суд України виходив з того, що відсутність реєстрації встановлених ухвалою суду обмежень на відчуження майна у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон про реєстрацію речових прав), не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо.

19. Разом з цим колегія суддів посилалась на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) з посиланням на правові висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду України від 10.03.2011 у справі № 6-2773св08, від яких вона не вбачала підстав відступати, не зважила, чи знав відчужувач про існування ухвали про забезпечення позову та про відповідну заборону відчуження належного йому майна (хоч цей аргумент був однією із підстав касаційного оскарження в зазначеній справі), та погодилась із висновками судів попередніх інстанцій, викладеними в оскаржених рішеннях, про необхідність визнання недійсними оспорюваних договорів, за якими відчужено майно, з підстав недотримання при їх вчиненні вимог закону через установлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження щодо відчуження майна, яке було предметом продажу за цими угодами, дійшовши висновку, що не має правового значення той факт, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, оскільки за змістом статті 153 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

20. Таким чином, першорядним завданням, яке постало перед Великою Палатою Верховного Суду в цій справі, є формування єдиного підходу до необхідності урахування обставин достеменної обізнаності особи, яка відчужила на аукціоні спірне майно, із встановленою судом забороною вчиняти такі дії, а також вирішення пов`язаного з ним питання наявності або відсутності підстав для втручання у права набувача такого майна.


Стосовно забезпечення реалізації принципу обов`язковості судових рішень

21. Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України).

22. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

23. Згідно із частиною першою статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

24. Отже, судове рішення - це основний акт правосуддя, акт реалізації конституційних повноважень органу державної судової влади, який ухвалюється іменем України. Тому для держави і суспільства незаперечний інтерес становить повага до судового рішення, визнання обов`язковості його виконання, довіра до прийнятих судами рішень. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 22.06.2017 у справах № 6-1047цс17 та № 2-354/07.

25. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

26. За приписами статей 3-5 зазначеного Закону, суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України. Судові рішення, внесені до Реєстру, можуть офіційно опубліковуватися у друкованих виданнях. Судові рішення вважаються офіційно опублікованими за умови посвідчення органом, який забезпечує ведення Реєстру, відповідності судових рішень оригіналам або електронним копіям судових рішень, внесених до Реєстру. Судові рішення можуть офіційно опубліковуватися в скороченому обсязі, якщо це виправдано метою видання.

27. Отже, існує законодавчо визначений механізм оприлюднення судових рішень, спрямований, зокрема, на забезпечення відкритості діяльності судів, прогнозованості судових рішень та створення можливості ознайомитися з їх текстами, що сприяє ефективній реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, який поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.


Стосовно обов`язковості вжитих судом заходів забезпечення позову

28. Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

29. Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору та іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

30. Частинами першою, шостою та восьмою статті 140 ГПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

31. Згідно із частинами першою, другою та четвертою статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

32. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом про реєстрацію речових прав, не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно йому було відомо. Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, від 24.05.2017 у справі № 6-640цс17, від 18.01.2017 у справі № 6-2552цс16, з якими належить погодитись.

33. З наведеного слідує, що закріплений у статті 129-1 Конституції України принцип обов`язковості судового рішення зобов`язує осіб, яких воно стосується, зокрема учасників справи, дотримуватись та не діяти всупереч присуду, що міститься у судовому рішенні, про яке їм було відомо.


Стосовно обізнаності арбітражного керуючого про судові рішення у справі про банкрутство

34. Відповідно до частини першої статті 98 Закону про банкрутство арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства, зокрема, має право: звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом; скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу; запитувати та отримувати документи або їх копії від юридичних осіб, органів державної влади і органів місцевого самоврядування та від фізичних осіб за їх згодою; отримувати інформацію з державних реєстрів шляхом направлення офіційних запитів до держателя або адміністратора відповідного реєстру; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

35. Частиною другою цієї статті передбачено, що арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний, зокрема: неухильно дотримуватися вимог законодавства; здійснювати заходи щодо захисту майна боржника; аналізувати фінансову, господарську, інвестиційну та іншу діяльність боржника, його становище на ринках та надавати результати таких аналізів господарському суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію; виконувати інші повноваження, передбачені законодавством про банкрутство.

36. Під час реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов`язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство (частина третя статті 98 Закону про банкрутство).

37. У пункті 30 постанови від 06.02.2020 у справі № 20/5007/703-Б/12 Верховний Суд, посилаючись на необхідність добросовісної поведінки арбітражного керуючого під час здійснення ним своїх повноважень, дійшов висновку про існування обов`язку арбітражного керуючого бути обізнаним з матеріалами справи про банкрутство.

38. Аналіз зазначених норм законодавства про процедури банкрутства, якими визначено повноваження арбітражного керуючого (ліквідатора), дозволяє дійти висновку, що вони встановлюють презумпцію обізнаності арбітражного керуючого (ліквідатора) про судові рішення, ухвалені в межах справи про банкрутство, у якій він у встановленому порядку виконує свої повноваження. Ця презумпція може бути спростована, а тягар доведення обставин, необхідних для її спростування, покладається на арбітражного керуючого, якщо він стверджує про свою необізнаність.

39. Досліджуючи питання обізнаності організаторів та учасників Аукціону про ухвали Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019, суд апеляційної інстанції виходив з того, що тільки суд уповноважений надсилати копії судових рішень учасникам справи за допомогою електронної пошти або засобами поштового зв`язку, тому доводи Позивача, що Арбітражний керуючий та Біржа були належним чином повідомлені Банком про існування зазначених ухвал, є необґрунтованими; станом на 27.09.2019 11:00 (час проведення Аукціону) у Біржі не було інформації про зупинення дії ухвали Господарського суду Львівської області від 08.08.2019, якою Ліквідатору надана згода на продаж заставного майна Боржника, та про заборону вчиняти дії, спрямовані на відчуження майна Боржника, зокрема, шляхом проведення Аукціону; за відомостями наданого Арбітражним керуючим листа Державного підприємства «Інформаційні судові системи» від 17.10.2019 № 4965/0/2-19Вих ухвали Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 914/2618/16 опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень 27.09.2019 після 16:50; Біржа отримала від Арбітражного керуючого лист-повідомлення від 02.10.2019 № 02-01-914/2618/16-02-10-19-5 про отримання 02.10.2019 ухвали Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 вже після проведення Аукціону; Банк відправив Біржі інформацію на електронну пошту [email protected], яка не зареєстрована для доменного імені capitalua.com, а офіційною електронною адресою Біржі є [email protected]; у додатку до позовної заяви Банк прикріпив квитанції про відправлення цінних листів на юридичну та фактичну адресу Біржі 26.09.2019 із часом відправлення 18:09:38 (накладна 0315067392117) та 18:09:58 (накладна 0315067392125), однак ці листи Біржа отримала лише через п`ять днів. Таким чином, Біржа до та під час проведення Аукціону не отримувала жодних листів або повідомлень про заборону вчиняти такі дії або зупинення дії ухвали Господарського суду Львівської області від 08.08.2019 про надання згоди на продаж заставного майна.

40. У відзиві на касаційну скаргу Арбітражний керуючий погодився з такими доводами апеляційного суду, а в судовому засіданні Великої Палати Верховного Суду 31.08.2021 пояснив, що до проведення Аукціону отримав від Банку лист, у якому стверджувалось про постановлення Західним апеляційним господарським судом ухвал від 26.09.2019, однак за твердженнями Арбітражного керуючого, доказів існування цих ухвал він не отримав, зокрема, ухвала про забезпечення не містила мокрої печатки суду та не була засвідчена та опублікована в реєстрі судових рішень. При цьому Арбітражний керуючий указав, що 26.09.2019 перед проведенням Аукціону він звернувся до Західного апеляційного господарського суду з клопотанням про скасування ухвали про забезпечення позову.

41. Однак ці пояснення Арбітражного керуючого не вказують на існування недосліджених судами попередніх інстанцій доказів, які б могли спростувати презумпцію його обізнаності про існування та зміст ухвал Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 з моменту їх постановлення. Викладені в постанові апеляційного суду аргументи та встановлені ним обставини можуть свідчити про необізнаність Біржі та інших учасників Аукціону про існування до та на момент його проведення ухвал Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019, однак вони не спростовують презумпцію обізнаності про це Арбітражного керуючого.

42. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій мали виходити з того, що Арбітражний керуючий до проведення Аукціону був обізнаний про існування та зміст ухвал Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019, однак усупереч викладеним у них присудам відчужив майно Боржника з порушенням установленого законом порядку його реалізації, а отже, доводи касаційної скарги знайшли підтвердження в цій частині.


Стосовно втручання у право власності добросовісного набувача майна

43. У цій справі Банк з метою захисту своїх прав як іпотекодержателя спірного нерухомого майна і заставодержателя спірного рухомого майна заявив свої позовні вимоги до ТОВ «Фалькон Агро Груп» як набувача цього майна за наслідками Аукціону.

44. Метою реалізації майна, зокрема предмета іпотеки, на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців. Саме з цією метою законом передбачене припинення іпотеки в разі реалізації предмета іпотеки, бо за відсутності такого правила одержати дійсну вартість майна на прилюдних торгах неможливо через непривабливість обтяженого майна для покупців. Для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб. Тому подальша доля виручки, отриманої на прилюдних торгах за продане майно, не може впливати на момент припинення іпотеки, бо покупці не впливають на такі розрахунки. Ураховуючи викладене вище, право іпотеки припиняється у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, крім випадків придбання предмета іпотеки з порушенням установленого порядку реалізації недобросовісним набувачем (див. підпункти 7.6, 7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17).

45. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону про реєстрацію речових прав державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр).

46. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в підпункті 7.14 постанови від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, відомості Реєстру вважаються правильними, доки не доведено протилежне (див. також підпункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону про реєстрацію речових прав до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц).

47. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Реєстрі. Тому за відсутності в цьому Реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані в пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17.

48. Також підлягають врахуванню mutatis mutandis висновки, викладені в підпунктах 9.9, 9.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, про те, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на проведеному з порушеннями закону аукціоні за відсутності в Реєстрі відомостей про обтяження, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення відповідних обтяжень.

49. Хоча суди попередніх інстанцій у цій справі й ухвалили протилежні рішення, однак вони дійшли одностайного висновку про необхідність відхилення доводів Банку про те, що строк для подання заявок на Аукціон був невиправдано коротким і це мало вплив на його проведення, а також не робили пов`язаних із цим висновків про недобросовісність набувача майна. Тобто суди оцінили строк подання заявок на участь в Аукціоні та вважали, що він був достатній для забезпечення конкурентного продажу майна. Водночас суди встановили, що оголошення № 62069 було вже другою публікацією з продажу майна Боржника та, окрім ТОВ «Фалькон Агро Груп», за цим оголошенням надійшли та були зареєстровані заяви на участь в Аукціоні ще від чотирьох юридичних осіб: АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аквітас» від імені, за рахунок і в інтересах якого діє ТОВ «Компанія з управління активами «Фарлонг» (заява від 30.08.2019 № 18/08-19); ТОВ «БПК «Будресурс-ВГ» (заява від 04.09.2019 № 83/09-2019); ТОВ «СТА Інтренешнл Укр» (заява від 04.09.2019 № 04/09/19-1).

50. Також у цій справі суди попередніх інстанцій не встановлювали, що заборони відчуження майна Боржника, накладені ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019, були зареєстровані в Реєстрі, як і не встановили, що ТОВ «Фалькон Агро Груп» знало чи могло знати про будь-які судові заборони відчуження придбаного ним майна. Окрім цього варто врахувати, що ТОВ «Фалькон Агро Груп» не було учасником цієї справи про банкрутство і суд апеляційної інстанції встановив, що Аукціон проводився 27.09.2019 об 11:00, а ухвали Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень 27.09.2019 о 16:57. Тобто дізнатись про існування цих ухвал з Єдиного державного реєстру судових рішень до та на час проведення Аукціону ТОВ «Фалькон Агро Груп» також не мало змоги. З викладеного слідує, що зазначені заборони та порушення порядку проведення торгів Арбітражним керуючим, про які їх переможець не знав і не міг знати, не можуть бути протиставлені ТОВ «Фалькон Агро Груп» та слугувати підставою для визнання результатів торгів недійсними, адже його недобросовісність як набувача спірного майна не доведена. При цьому добросовісність презюмується (у цьому висновку підлягають врахуванню mutatis mutandis висновки, викладені в пунктах 39, 57, 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17).

51. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у цій справі мала відхилити доводи Банку про необхідність визнання результатів Аукціону недійсними через допущені Арбітражним керуючим порушення установленого законом порядку реалізації майна Боржника, оскільки за відсутності встановлених судами обставин, які можуть свідчити про недобросовісність ТОВ «Фалькон Агро Груп» (набувача майна), зазначені доводи не можуть слугувати підставою для задоволення позову у цій частині з огляду на викладені вище висновки. Оскільки у цій справі належало дійти висновку загалом про відсутність підстав для втручання у права ТОВ «Фалькон Агро Груп» на спірне майно з метою захисту права Банку як заставодержателя, Велика Палата Верховного Суду не мала досліджувати питання ефективності обраних Позивачем способів захисту та робити з цього приводу висновки.

52. З урахуванням викладеного позовні вимоги Банку про визнання недійсними результатів Аукціону не підлягали задоволенню з вказаних вище мотивів. Оскільки позовні вимоги про визнання недійсними Договору, Свідоцтва, скасування Запису та зобов`язання передати (повернути) придбане на Аукціоні майно спрямовані на відновлення володіння Боржника майном, власником якого вже є інша особа, вони також не підлягали задоволенню (див. mutatis mutandis висновки, викладені в пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17).

53. Разом з цим варто звернути увагу на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 2/635/6730/15-ц, про те, що під час реалізації своїх повноважень арбітражний керуючий зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо та обачливо, а кредитор, якому арбітражний керуючий заподіяв шкоду, вправі захистити свої права, звернувшись до суду. У цьому висновку також треба врахувати положення частини четвертої статті 144 ГПК України, яка передбачає, що особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.


Стосовно зміни мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції шляхом викладення її в редакції постанови Великої Палати Верховного Суду

54. Окрім цього не можу погодитись зі зміною мотивувальної частини оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції шляхом викладення її в редакції постанови Великої Палати.

Вважаю, що ця практика зводиться до перегляду не рішень, а мотивів судів, що процесуальним законом не передбачено і створює серйозні процесуальні проблеми.

55. Яким чином реалізується повноваження касаційного суду змінити мотивувальну частину судового рішення?

Повноваження суду касаційної інстанції змінити мотивувальну частину рішення суду попередньої інстанції (частина четверта статті 311 ГПК України) повинно реалізовуватись лише таким чином, щоб у резолютивній частині своєї постанови суд касаційної інстанції доповнював або змінював конкретні фрагменти мотивувальної частини переглянутого рішення. Ці зміни можуть, звичайно, стосуватись обставин справи. Наприклад, суд касаційної інстанції може виключити з мотивувальної частини рішення суду попередньої інстанції фрагменти, у яких містяться висновки про визнання встановленими обставин, які суд касаційної інстанції визнає такими, що не належали до предмета доказування у справі.

56. Власними мотивами в питаннях права суд не замінює мотиви судів, а обґрунтовує залишення без змін чи в силі правильного по суті рішення (результату розгляду справи)

Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви, з яких виходив суд попередньої інстанції, ухвалюючи своє рішення. Суд касаційної інстанції натомість може залишити це рішення без змін або в силі з власних правових мотивів як таке, що є правильним по суті і не підлягає скасуванню з формальних міркувань (частина друга статті 309 ГПК України).

57. Суд касаційної інстанції не може замінити своїми мотивами мотиви судів першої та апеляційної інстанції в силу обмеження повноважень касаційної інстанції

Оскільки межі розгляду справи судом касаційної інстанції (частина друга статті 300 ГПК України) не передбачають його права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, суд касаційної інстанції не може повністю змінити мотивувальну частину рішення судів попередніх інстанцій, навіть якщо, на думку суду касаційної інстанції, він у своїй постанові відтворює всі істотні обставини справи так, як їх встановили суди попередніх інстанцій.

Мотивувальна частина рішення суду містить висновки суду в питаннях факту і права. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначаються «висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів».

З огляду на встановлені законом обмеження повноважень суду касаційної інстанції він не може робити висновків у цьому питанні. Відповідно він не може й замінити своїми мотивами в цій частині мотиви судів попередніх інстанцій.

Натомість у питаннях права видається, що рішення суду, залишене судом касаційної інстанції без змін з власних мотивів, слід читати і розуміти сукупно з постановою суду касаційної інстанції.

Інший підхід, який Велика Палата прийняла в цій справі, створює низку правових проблем, які переважають позитивний ефект від більшої чіткості стосовно тих мотивів, з яких залишене чинним судове рішення. Чіткість у мотивах стосовно питань права, яку таким чином впроваджує Верховний Суд, тягне за собою нечіткість у питаннях факту. Тепер вже може виникнути неясність стосовно того, які ж обставини були встановлені судами в цій справі, якщо текст мотивувальної частини постанови суду касаційної інстанції відрізняється в частині висновків у питаннях факту від тексту мотивувальної частини зміненого рішення суду попередньої інстанції.

58. Практичні проблеми, пов`язані із застосованим Великою Палатою підходом

а. Проблема визначеності у висновках

Якщо прийняти застосований Великою Палатою в цій справі підхід, то залишати без змін належить лише ті рішення, з якими Велика Палата згодна повністю і в усіх аспектах. А за такого підходу всі висновки, у тому числі висновки стосовно застосування норми права, як вони сформульовані в залишеному без змін судовому рішенні суду попередньої інстанції, «інкорпоруються» в постанову Великої Палати (яка з ними згодна, інакше б вона змінила мотивувальну частину рішення), що призводить до небажаного результату: тепер вже висновки в питаннях права, обов`язкові для інших судів, слід вишукувати в судових рішеннях судів різних інстанцій. Погіршує цю ситуацію те, що в окремих випадках предметом касаційного перегляду може бути ухвала суду. Складно погодитись з тим, що залишена Великою Палатою без змін ухвала місцевого чи апеляційного судів повинна сприйматись як така, що містить обов`язкові для врахування висновки щодо застосування норми права. Однак саме до такого наслідку призводить прийнятий Великою Палатою підхід, за якого у випадку незгоди Великої Палати в питаннях права з мотивами суду попередньої інстанції Велика Палата змінює мотиви його судового рішення.

59. b. Проблема преюдиції

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 ГПК України висновки суду про те, які обставини, що є предметом доказування у справі, визнаються судом встановленими або спростованими, містяться саме в мотивувальній частині рішення. Із цього з необхідністю витікає проблема в застосуванні правил про преюдицію. Якщо Верховний Суд «замінив» своїми мотивами мотиви суду першої чи апеляційної інстанції, у тому числі в питаннях факту, то чи означає це, що тепер для наступних судових процесів преюдиціальне значення мають обставини, як вони описані (вважай, встановлені) в постанові касаційного суду? Чи для цілей преюдиції маємо все ж звернутись до текстів рішень судів першої або апеляційної інстанції? В останньому випадку їх рішення складно вважати зміненими в мотивувальній частині, якщо вони досі мають преюдиціальну дію.

60. c. Проблема запозичення цієї практики апеляційними судами

Також сприйняття цього підходу апеляційними судами створює низку процесуальних проблем. Якщо апеляційний суд за наслідками апеляційного перегляду викладає мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції своєї постанови, то що буде предметом перегляду, якщо до апеляційного суду з апеляційною скаргою надалі звернеться інша особа, наприклад особа, яка не була залучена до участі у справі, однак вважає, що її права порушені рішенням суду першої інстанції? Ця особа тепер вважається такою, що домагається перегляду рішення суду першої інстанції з мотивами апеляційного суду? Якщо апеляційний суд здійснить такий перегляд і не знайде підстав для скасування чи зміни суті рішення суду першої інстанції, то він повторно викладатиме мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції своєї постанови?

61. Схожі міркування я вже викладав в окремих думках до постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

62. У підсумку вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала залишити оскаржену постанову суду апеляційної інстанції без змін з мотивів, викладених у цій окремій думці.

Суддя К. М. Пільков

Джерело: ЄДРСР 107064713

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show