Постанова ВС-КЦС про відмову у позові про встановлення факту та зобов'язанні вчинити дії у зв'язку з неефективним способом захисту і стягненні витрат на правову допомогу

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

21 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 404/3167/18
провадження № 61-6642св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Кіровоградської філії Державного підприємства «Сетам» Мірошніченко Олександр Петрович,

треті особи: Кіровоградська філія Державного підприємства «Сетам», фізична особа -підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного реєстратора Кіровоградської філії Державного підприємства (далі - ДП) «Сетам» Мірошніченка О. П., ОСОБА_2., треті особи: Кіровоградська філія ДП «Сетам», фізична особа - підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_3 , в якому просила: встановити факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року у сумі 700 000,00 грн; зобов`язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально засвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку за договором купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року в сумі 700 000,00 грн відповідно до пункту 2.6 договору; зобов`язати державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка О. П. провести державну реєстрацію речових прав на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року, та внести ці відомості до Державного реєстру речових прав.

Позов мотивовано тим, що 12 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, площею 12 825,00 кв. м, на якій розташовано вказаний комплекс будівель, не приватизована. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3520810100:50:029:0011. Відчужений комплекс будівель належав ОСОБА_2 на праві приватної власності. Продаж за домовленістю сторін вчинено за 700 000,00 грн. Розрахунок між сторонами здійснювався з розстроченням платежу, а саме: в день посвідчення договору покупець сплачує продавцеві 150 000,00 грн шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи - покупця на поточний рахунок фізичної особи - продавця; сума, що залишається, тобто 550 000,00 грн, розстрочується і сплачується наступним чином: 100 000,00 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю до 12 жовтня 2013 року; 450 000,00 грн покупець зобов`язаний сплачувати продавцю до 12 числа кожного місяця, починаючи з листопада 2013 року і закінчуючи серпнем 2014 року, по 45 000,00 грн. Факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору мав засвідчуватися заявою продавця, що є невід`ємною частиною цього договору, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально. Позивачка стверджувала, що у червні 2014 року вона достроково виконала умови договору в частині проведення повного розрахунку за придбане майно, сплативши ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 700 000,00 грн. Однак відповідачка відмовилася надати їй нотаріально посвідчену заяву на підтвердження факту виконання зобов`язання оплати товару, заявила що договір є неукладеним.

На час пред`явлення позову у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження право власності на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 , що порушує права позивачки на придбане нею майно.

Позивачка звернулась до державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка О. П. із нотаріально посвідченою заявою від 25 квітня 2018 року про державну реєстрацію права власності на комплекс будівель, додавши до неї документи згідно з переліком. Проте у відповідь на її звернення виконувач обов`язків директора Кіровоградської філії ДП «СЕТАМ» листом від 11 травня 2018 року повідомив, що йому не зрозуміло, з якою метою вона подавала документи. Позивачка вважає, що їй фактично було відмовлено у проведені реєстраційних дій.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Суд встановив факт проведення повного розрахунку в сумі 700 000,00 грн та виконання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М., реєстр № 608, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, суд зобов`язав ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально засвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку в сумі 700 000,00 грн відповідно до пункту 2.6 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М., реєстр № 608. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка О. П. про проведення державної реєстрації речових прав на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року та внесення цих відомостей до Державного реєстру речових прав відмовлено. Суд також вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав доведеним належними та допустимими доказами факт проведення ОСОБА_1 повного розрахунку в сумі 700 000,00 грн на виконання договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З огляду на факт проведення повного розрахунку, з урахуванням змісту пункту 2.6 договору купівлі-продажу, суд вважав ОСОБА_1 кредитором щодо зобов`язання ОСОБА_2 , передбаченого пунктом 2.6 договору купівлі-продажу, а тому встановив підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально посвідчену заяву про проведення повного розрахунку.

Водночас, суд відмовив у задоволенні позовної вимоги до державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка О. П. про зобов`язання провести державну реєстрацію речових прав на спірний комплекс будівель відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року, внести відомості до державного реєстру речових прав, оскільки позивачкою не надано доказів порушення цим відповідачем її прав, а тому суд дійшов висновку, що пред`явлена вимога є передчасною.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проведення нею повного розрахунку та виконання договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року, а також зобов`язання ОСОБА_2 надати нотаріально посвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку за зазначеним договором, скасувати й ухвалити щодо цих позовних вимог нове рішення про відмову в їх задоволенні повністю. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 409,60 грн судового збору скасовано. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію сплаченого нею судового збору в сумі 6 471,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію сплаченого ним судового збору в сумі 3 877,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що задоволення вимог позивачки про встановлення факту проведення повного розрахунку та виконання договору купівлі-продажу майна, а також зобов`язання продавця надати покупцеві нотаріально засвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку не призведе до захисту її майнових прав. Зокрема, посилаючись на невиконання продавцем умов договору та порушення своїх прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 не пред`явила вимог про витребування майна або його передання відповідно до умов договору. Факт проведення позивачкою повного розрахунку за майно є обставиною, з якою пов`язується настання певного правового наслідку, але саме лише встановлення цього факту не може розглядатися як спосіб захисту порушеного права та безпосередньо не приведе до його поновлення, навіть у поєднанні з вимогою про зобов`язання відповідачки надати нотаріально посвідчену заяву про виконання зобов`язання. Натомість вимоги про визнання зобов`язання покупця ОСОБА_1 припиненим у зв`язку з його виконанням, на підставі статті 599 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), позивачка не пред`явила.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

15 липня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася з касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статей 15, 16 ЦК України, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у справах за подібних правовідносин (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, щов даних правовідносинах застосовано декілька способів захисту цивільних прав, зокрема визнання права власності та примусове виконання обов`язку в натурі, що відповідає зазначеним у позовній заяві вимогам.

Зокрема, апеляційний суд не врахував той факт, що вимога про встановлення факту проведення повного розрахунку за договором за своєю суттю, відповідно до положень статті 599 ЦК України, є вимогою про визнання зобов`язання виконаним, а вимога про зобов`язання продавця надати покупцеві нотаріально посвідчену заяву на підтвердження факту розрахунку та виконання договору по суті є вимогою про виконання зобов`язання в натурі.

Крім того, вважає, що посилання апеляційного суду на правові висновки, викладені у постановах: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, є недоречними, оскільки у згаданих справах іншими є предмет та підстави позову, а також встановлені інші фактичні обставини ніж у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу.

У серпні 2022 року від представника ОСОБА_2 - Кравця Р. Ю. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на безпідставність касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою. У відзиві представник відповідачки заявив клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив представника ОСОБА_2 - Кравця Р. Ю. , в якій висловила незгоду з аргументами, зазначеними у ньому, та просить задовольнити вимоги касаційної скарги.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 18 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Кіровського районного суду м. Кіровограда матеріали справи № 404/3167/18; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

12 серпня 2022 року електронні копії матеріалів справи № 404/3167/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 вересня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу комплексу будівель, посвідчений приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М., зареєстровано в реєстрі за № 608.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 цього договору продавець передав належний йому на праві приватної власності комплекс будівель у власність покупця, а покупець прийняв комплекс будівель та сплатив за нього обумовлену суму. Комплекс будівель, що відчужуються за даним договором та розташований у АДРЕСА_1 , на земельній ділянці, площею 12 825 кв. м, яка не приватизована. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3500452602013, виданим відділом Держземагентства у Бобринецькому районі Кіровоградської області від 11 вересня 2013 року, зазначеній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3520810100:50:029:0011.

Відповідно до пункту 1.4. договору комплекс будівель, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18451535208, який відчужується за цим договором складається з: будинку тваринника, ґанку, автогаража, ґанку, мийки, складу для кормів, електростанції дизельної, ґанку, котельні, ґанку, інкубаторію, цеху підрощування, ґанку, сараю, пожежної водойми, площадки для мийки, огорожі, КТП. Згідно з відомостями, викладеними у звіті з оцінки нерухомого майна від 01 липня 2013 року, виданого суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , оціночна вартість комплексу будівель становить 692 000,00 грн. Зазначені документи пред`явлені нотаріусу при укладенні цього договору і залишаються в його справах на зберіганні.

Продаж комплексу будівель за домовленістю сторін відбувся за 700 000,00 грн Зазначену у цьому договорі ціну продажу продавець та покупець вважають прийнятною і вигідною для себе (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктами 2.2, 2.3, 2.4 цього договору розрахунок між сторонами здійснюється з розстроченням платежу. В день посвідчення цього договору покупець сплачує продавцеві 150 000,00 грн шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи - покупця на поточний рахунок фізичної особи - продавця. Сума, що залишається, тобто 550 000,00 грн сплачується наступним чином: 100 000,00 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю до 12 жовтня 2013 року; 450 000,00 грн покупець зобов`язаний сплачувати продавцю до 12 числа кожного місяця починаючи з листопада 2013 року і закінчуючи серпнем 2014 року по 45 000,00 грн щомісячно.

Відповідно до пункту 2.5. договору усі платежі сплачуються покупцем продавцеві шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи-покупця на поточний рахунок фізичної особи-продавця не пізніше 12 числа кожного календарного місяця.

Факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору, засвідчується заявою покупця, що є невід`ємною частиною цього договору, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально (пункт 2.6 договору).

Згідно з пунктом 3.3 цього договору покупець зобов`язався сплатити за комплекс будівель ціну, встановлену цим договором. Прийняти комплекс будівель у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо комплексу будівель й умовам цього договору.

Натомість, пунктом 3.4 договору визначено право покупця вимагати від продавця передання комплексу будівель після повної сплати цін за комплекс будівель. Вимагати від продавця виконання інших обов`язків за цим договором.

Відповідно до пункту 4.1. договору сторони погодили, що укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які в ньому обумовленні; у тексті цього договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу комплексу будівель. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.

Згідно з пунктом 4.3 договору договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Продавці стверджують, що продаж комплексу будівель ними здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, не під впливом обману та не у наслідок тяжких обставин.

Відповідно до пункту 4.7 договору купівлі-продажу всі зміни та доповнення до цього договору, що зроблені за узгодженням сторін повинні бути нотаріально посвідчені.

Пунктом 4.9 договору визначено, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є обов`язковою. Право власності на комплекс будівель у покупця виникає з моменту державної реєстрації.

Крім того, 12 вересня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали у письмовій формі без нотаріального посвідчення додатковий договір до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель, що розташований в АДРЕСА_1 , від 12 вересня 2013 року.

Згідно з умовами додаткового договору, за згодою сторін (продавця та покупця) вартість цього комплексу будівель, обладнання та інвентаря в сумі складає 8 000 000,00 грн. Зокрема, вартість комплексу будівель становить 700 000,00 грн, а вартість інвентаря та обладнання в даному комплексі будівель складає 7 300 000,00 грн. Розрахунок між продавцем та покупцем за цей комплекс будівель у сумі 700 000,00 грн здійснюється згідно з умовами нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року, а розрахунок за інвентар та обладнання на даному комплексі будівель у сумі 7 300 000,00 грн здійснюється згідно з графіком погашення, що додається до даного договору і є невід`ємною його частиною.

Платіжними дорученнями від 12 вересня 2013 року № 5136182 на суму 150 000,00 грн, від 11 жовтня 2013 року № 5459510 на суму 100 000,00 грн, від 11 листопада 2013 року № 5767401 на суму 45 000,00 грн, від 12 грудня 2013 року № 6124464 на суму 45 000,00 грн, від 13 січня 2014 року № 6424711 на суму 45 000,00 грн, від 11 лютого 2014 року № 6735246 на суму 45 000,00 грн, від 12 березня 2014 року № 7029701 на суму 45 000,00 грн, від 11 квітня 2014 року № 7367331 на суму 45 000,00 грн, від 12 травня 2014 року № 7638730 на суму 45 000,00 грн, від 11 червня 2014 року № 7939019 на суму 45 000,00 грн та від 19 червня 2014 року № 8023440 на суму 90 000,00 грн, підтверджується, що ОСОБА_6 сплатила ОСОБА_2 700 000,00 грн.

Здійснення ОСОБА_1 у період з 12 вересня 2013 року по 19 червня 2014 року переказу грошових коштів ОСОБА_2 кошти на загальну суму 700 000,00 грн підтверджується також довідкою ПАТ «Креді Агріколь Банк» від 28 квітня 2015 року № 163.

25 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка О. П. із заявою, посвідченою приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстровано у реєстрі за № 422, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у порядку статті 20 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер у Державному реєстрі прав 18451535208. До заяви ОСОБА_1 додано: нотаріально засвідчену копію договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року; нотаріально засвідчену копію паспорта ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчену копію довідки ПАТ «Креді Агріколь банк»; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 11 червня 2014 року № 7939019; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 12 вересня 2013 року № 5136182; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 11 жовтня 2013 року № 5459510; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 11 листопада 2013 року № 5767401; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 12 грудня 2013 року № 6124464; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 13 січня 2014 року № 6424711; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 11 лютого 2014 року № 6735246; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 12 березня 2014 року № 7029701; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 11 квітня 2014 року № 7367331; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 12 травня 2014 року № 7638730; нотаріально засвідчену копію платіжного доручення від 19 червня 2014 року № 8023440; квитанцію про сплату адміністративного збору за скорочені терміни розгляду заяви за державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Виконуючий обов`язки директора Кіровоградської філії ДП «СЕТАМ» Бойченко О. О. листом від 11 травня 2018 року № 34/28-13-18 повідомив ОСОБА_1 : «з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які полягають в тому, що державним реєстратором, зокрема, є нотаріус - як спеціальний суб`єкт, на якого покладені функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Нотаріус здійснює державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких була проведена раніше, тобто до 01 січня 2013 року, а також здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в результаті нотаріальної дії з такими об`єктами, якщо він приймає та формує відповідну заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідно. Для розгляду поданих Вами документів необхідно пояснити з якою ціллю були надіслані копії на адресу Кіровоградської філії ДП «Сетам».

За інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 22 травня 2018 року власником об`єкта нерухомого майна № 124756229 - комплексу будівель, який складається з: будинку тваринника, ганка, авто гаража, ганка, мийки, складу для кормів, електростанції дизельної, ганку, котельні, ганку, інкубаторію, цеху підрощування, ганку, сараю, пожежної водойми, площадки для мийки, огорожі, КТП; за адресою: АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 07 березня 2013 року № 126, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М.

01 жовтня 2017 року ОСОБА_2 (наймодавець за договором) та ФОП ОСОБА_3 (наймач за договором) уклали договір найму комплексу будівель. Згідно з пунктом 1.1 цього договору наймодавець передав наймачу у строкове платне користування належний наймодавцю на праві власності комплекс будівель, загальною площею 3 334,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: будинку тваринника, ганка, авто гаража, ганка, мийки, складу для кормів, електростанції дизельної, ганку, котельні, ганку, інкубаторію, цеху підрощування, ганку, сараю, пожежної водойми, площадки для мийки, огорожі, КТП. Сторони уклали договір строком на 2 роки і 11 місяців, тобто з 01 жовтня 2017 року по 31 серпня 2020 року (пункт 3.1).

Відповідно до копії акта прийому-передачі до договору найму комплексу будівель від 01 жовтня 2017 ОСОБА_2 передала, а ФОП ОСОБА_3 прийняв у строкове платне користування в найм комплекс будівель, загальною площею 3 334,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

19 листопада 2019 між ФОП ОСОБА_3 та Бобринецька міська рада уклали договір оренди земельної ділянки для розміщення та обслуговування комплексу будівель, яка знаходиться: АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

У статті 3 ЦК України зазначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, ухвалене в межах доводів та вимог позовної заяви, зробив обґрунтований висновок про те, що встановлення факту проведення повного розрахунку за договором та зобов`язання продавця надати покупцеві нотаріально посвідчену заяву на підтвердження факту розрахунку та виконання договоруне є належним та ефективним способом захисту.

Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду, з урахуванням наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з положеннями статті 328 ЦК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, потрібно враховувати, що за змістом цієї норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду в аспекті зазначеного питання. Більше того, як свідчить характер цих доводів, останні фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою умов договору та переоцінкою обставин справи, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Договір купівлі-продажу майна укладено його сторонами з певною економічною метою, якої вони мали досягти внаслідок його виконання, дотримуючись принципу добросовісності, розумності і справедливості, визначеного у статтях 3, 509 ЦК України. І такою метою було отримання ОСОБА_1 у власність об`єкта нерухомості, а сторони договору повинні були діяти у відповідності до цієї мети.

Позивачкою, як встановили суди попередніх інстанцій, на умовах договору купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року повністю сплачено грошові кошти за комплекс будівель. Інших зобов`язань ОСОБА_1 договір не містить. Однак спірне майно на момент звернення з позовом досі зареєстровано за ОСОБА_2 .

Отже, відповідно до умов договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року ОСОБА_1 має право вимагати від ОСОБА_2 передачі їй у власність згаданого майна.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував той факт, що вимога про встановлення факту проведення повного розрахунку за договором за своєю суттю, відповідно до положень статті 599 ЦК України, є вимогою про визнання зобов`язання виконаним, а вимога про зобов`язання продавця надати покупцеві нотаріально посвідчену заяву на підтвердження факту розрахунку та виконання договору по суті є вимогою про виконання зобов`язання в натурі, є безпідставними, з огляду на таке.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21) зроблено висновок про те, що формулювання змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати підставу та предмет позову.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 предметом позову визначила вимоги про встановлення факту проведення повного розрахунку за договором та зобов`язання продавця надати покупцеві нотаріально посвідчену заяву на підтвердження факту розрахунку та виконання договору, а підставою - виконання нею умов договору щодо оплати. Позовні вимоги позивач в суді першої інстанції не уточнювала, заяв про зміну предмета чи підстав позову не подавала.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Оскільки апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 , то підстав залишати його без змін немає.

Щодо заяви про стягнення витрат на правничу допомогу

У серпні 2022 року від представника ОСОБА_2 - Кравця Р. Ю. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на безпідставність касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою. У відзиві представник відповідачки заявив клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 8 000,00 грн.

На підтвердження надання правничої допомоги надав: договір про надання правничої допомоги від 25 травня 2021 року № 104, ордер про надання правничої (правової) допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Кравця Р. Ю., акт надання послуг від 16 серпня 2022 року № 261, рахунок на оплату від 05 серпня 2022 року на суму 8 000,00 грн, квитанція від 16 серпня 2022 року про сплату ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн.

Відзив, у якому викладено клопотання про стягнення витрат на правову допомогу, надіслано ОСОБА_1 16 серпня 2022 року.

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Також, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20), від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21).

Заявником при подачі відзиву на касаційну скаргу документально підтверджено розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції. ОСОБА_1 , подавши відповідь на відзив до суду касаційної інстанції, не виклала клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а тому немає підстав для відмови у стягненні цих витрат на користь ОСОБА_2 . З урахуванням викладеного, заява представника ОСОБА_2 - адвоката Кравця Р. Ю. підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 25 травня 2022 року залишити без змін.

Клопотання ОСОБА_2 , подане представником Кравцем Ростиславом Юрійовичем , про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак

Джерело: ЄДРСР 107533294

[ANTIRAID]

Це наша справа. Коли звернувся клієнт за захистом своїх прав було зрозуміло, що просто партнери вирішили використати ситуацію та переоформити на себе майно, але визначили неправильний спосіб захисту. Крім того, клієнт звернувся досить пізно, а сам спір взагалі розглядався не за місцем знаходження майна.

Верховний суд в чергове підтвердив нашу правову позицію, щодо неналежного способу захисту.

Суд зазначив, що якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Крім того, були ще стягнуті й витрати на правову допомогу.