Постанова Одеського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу

[ANTIRAID]

Номер провадження: 22-ц/813/6871/22
Справа № 503/1442/21

Головуючий у першій інстанції Калашнікова Т.О

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Комлевої О.С.,

за участю секретаря Хухрова С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без участі учасників справи, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 02 лютого 2022 року, ухваленого під головуванням судді Калашнікової Т.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до директора Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області Баланюк Вікторії Василівни, Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області, завідувача філії «Тимківської гімназії» Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області Доцуленко Антоніни Олександрівни про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

17.11.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до директора Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області Баланюк В.В., Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області, завідувача філії «Тимківської гімназії» Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області Доцуленко А.О. про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги були обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 08.11.2017 року працює вихователем у «Тимківській гімназії» комунального закладу «Опорний заклад освіти «Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області (далі КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей»).

04.10.2021 року на сайті МОЗ України був опублікований прийнятий Наказ МОЗ України №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який містив наступні положення: «Обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загально-середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності».

Наказом №124-Овід 08.11.2021 року, що був виданий завідуючою філії «Тимківської гімназії» та директором КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей» позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи з підстав нездійснення нею обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 (а.с.11) (повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 Юлії Барбескумпі від 22.10.2021 року № 1).

Позивачка вважає оспорюваний наказ протиправним, оскільки ст.46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, і така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством» не може бути застосована до спірних правовідносин, бо ні ст.46 КЗпП України, ні ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить ні підстав, ні порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти COVID-19; наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 року та ст.12 вищевказаного Закону не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб; щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі і за епідемічними показниками, а також в даному випадку в порушення ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» подання про усунення особи від роботи не надано посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби. Крім того, норма п.41-6 постанови КМУ №1236, яка містить вимогу про «взяття до відома», не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої КМУ; норма ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом, а ця Постанова законом не являється та не може собою його підмінювати; Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження, пов`язане із щепленням проти COVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Основному Закону України, як це було встановлено рішенням КСУ №10-р/2020 від 28.08.2020 року.

Представник позивача адвокат Кравець Р.Ю. у позовній заяві також зазначив, що відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Норми ст.43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та ч.6 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачають надання медичної допомоги та здійснення профілактичних щеплень за згодою громадян. Крім того, офіційними документами було підтверджено відсутність наукового обґрунтування ефективності вакцин гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак, не зважаючи на невиконання державою свого обов`язку щодо наукового обґрунтованого попередження масових інфекційних захворювань державою в особі МОЗ України було зобов`язано визначену групу населення здійснити щеплення науково необґрунтованими вакцинами, чи порушено їх право на безпечну вакцинацію. Таким чином, він вважає, що позивач зазнала протиправного втручання в право на працю через примушування до щеплення, що проводиться в порушення закону, через що була позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею, а також була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я, тому її порушені права підлягають захисту та відновленню.

З огляду на це, позивачка просила визнати протиправним та скасувати оспорюваний наказ та зобов`язати КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей» поновити позивача ОСОБА_1 на роботі шляхом її допуску до роботи на посаді вихователя у «Тимківській гімназії» КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей». Також позивачка просила стягнути з КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей» на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, що є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 02.02.2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Кравець Р.Ю. ставить питання про скасування рішення Кодимського районного суду Одеської області від 02.02.2022 року, ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі директор КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей» Баланюк В.В. та завідуюча філією «Тимківська гімназія» КЗ «ОЗО «Слобідськи ліцей» Доцуленко А.О. просить рішення Кодимського районного суду Одеської області від 02.02.2022 року залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення (а.с. 173-176,179-182).

Вирішуючи питання про слухання справи в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання (а.с. 167-172).

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, розгляд даної справи здійснений 16.11.2022 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище, а повний текст постанови суду складений 28.11.2022 року.

Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше ніж півроку (а.с. 155-156), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Так,колегія суддів зазначає,що законодавством чітко визначено, якими документами підтверджується факт відмови чи ухилення від щеплення (для відмови - форма №063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків (відповідно покази свідків), а для ухилення - подання відповідних посадових осіб).

Проте, судом першої інстанції не було враховано, що матеріали справи не мають доказів існування вищевказаних документів.

Крім того, судом не було враховано, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом, в той час як постанова КМУ №1236 законом не являється та не може собою його підмінювати, що вже було встановлено в рішенні Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 року, обставин же відсторонення, в порядку встановленому законом, судом не визначено.

Судом не було враховано, що Наказ МОЗ №2153 містить лише перелік професій та не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень.

Також судом не було враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 32, ч. 3 ст. 34 Конституції України, ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію», ст. 286 ЦК України, ст.ст. 3, 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 року, у справі №712/3841/17, у разі відсторонення без законних підстав, суд має задовольнити позов працівника про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, тому і позивач у даному випадку ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, в оскаржуваному судовому рішенні суд, зазначаючи, що передумовою для винесення оскаржуваного наказу стали вимоги ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, встановив, що підставою для видачі спірного наказу є повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19» № 1 від 22.10.2021 року. Також суд зазначив, що позивач та її представник не подали докази на підтвердження того, що станом на день судового розгляду цивільної справи позивач має протипоказання до вакцинації проти СОVID-19.

Разом з тим, судом не було враховано, що відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р., справа №917/1739/17, від 26.06.2019р., справа №587/430/16-ц, від 12.06.2019р., справа №487/10128/14-ц, від 11.09.2019р. справа №487/10132/14-ц, від 04.09.2019р., справа №265/6582/16-ц неодноразово наголошувалось на тому, що при здійсненні судочинства діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), відповідно до якого суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію відносин та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

В даному випадку судом не було дотримано даного принципу та не застосовано до спірних правовідносин належні норми закону.

Так, відповідно до п. 18 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року №595, факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за Формою №063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

При цьому ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» містить також додаткові правила, зокрема: якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Тобто, із даної норми вбачається, що виключно в поданні, може бути зафіксовано факт ухилення від обов`язкового щеплення, який може мати наслідком відсторонення особи від роботи а належними, визначеними законодавством, доказами фактичних підстав для відсторонення є форма №063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків (відповідно покази свідків) або подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Разом з тим, долучені до відзиву повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19» № 1 від 22.10.2021 року та заява позивача про відмову розголошувати інформацію про стан її здоров`я не віднесені законом до документів, які встановлюють факт відмови чи ухилення від щеплення, а тому не могли братися судом до уваги як недопустимі докази.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач посилався у тому числі на ряд норм права, які суд першої інстанції не врахував та не навів в оскаржуваному рішенні мотиви щодо їх неврахування, та не зазначив, з яких підстав ним не було взято до уваги ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якою передбачений обов`язок підприємств, установ і організацій усувати осіб, що ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекції від роботи лише за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Також судом не було взято до уваги, що відповідно до календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, який є єдиним визначеним нормативно - правовим актом, який містить перелік обов`язкових профілактичних щеплень, щеплення проти СОVID-19, відсутнє.

Судом також необгрунтовано не взятий до уваги наказ МОЗ України «Про затвердження Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках» №3018 від 24.12.2020 року (у редакції наказу МОЗ України від 12.07.2021 року №1423), в якому зазначено що дані щодо ефективності вакцин проти СОVID-19 уточнюються та корегуються в процесі здійснення клінічних випробувань, що свідчить про відсутність наукового обгрунтування ефективності зазначених вакцин, а також вказано про те, що вакцинація від коронавірусної хвороби в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп без жодних утисків та за вільної згоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на постанову КМУ № 1236, однак не врахував, що зазначена постанова не містить норми права, яка б регулювала питання порядку відсторонення працівника від роботи, а лише зазначає, що відсторонення має відбуватися відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Колегія суддів також зазначає, що посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98, судом першої інстанції не було враховано, що в даному випадку Конституційним Судом України надавалося офіційне тлумачення терміну «законодавство», що міститься виключно у ч.3 ст. 21 КЗпП України, яким визначається сфера застосування контракту як особливої форми трудового договору. Однак, будь-яке тлумачення терміну «законодавство», яке міститься в статті 46 цього кодексу Конституційним Судом України не здійснювалося.

Крім викладеного, слід зазначити, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції, посилаючись на ст. 286 ЦК України, вказав, що: «...інформації про СОVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, СОVID-сертифікат не є медичною таємницею».

Однак, судом не було враховано, що ні ст. 286 ЦК України, ні будь-яким іншим нормативно - правовим актом не затверджено перелік документів, що підпадають під медичну таємницю. Відтак, є незрозумілим на підставі якого саме нормативно-правового акту суд першої інстанції дійшов до вищевказаного висновку.

Обгрунтовуючи свою позицію стосовно того, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від СОVID-19 задля попередження його поширення серед населення є виправданою та такою, що не порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції посилався ра рішення ЄСПЛ від 15.03.2012 року у справі «Соломахін проти України» та постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року, у справі № 682/1692/17, та від 10.03.2021 року у справі № 331/5291/19.

Однак, судом першої інстанції не було взято до уваги, що в даних рішеннях Європейського суду, а також Верховного Суду, Судами надавалася оцінка діям відповідачів, які були вчинені за відмінними обставинами, аніж ті, що наразі є предметом спору у даній справі, оскільки у вказаних судових рішеннях мова йде про відмову від вакцинації, яка стосується стандартної та планової вакцинації проти захворювань, які добре відомі медичній науці (дифтерія, коклюш, правець, поліомієліт, кір, краснуха, манту, тощо).

Разом з тим, як було вказано вище, офіційними документами було підтверджено відсутність наукового обґрунтування ефективності вакцин гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом 5ДК5-СоУ-2.

Тобто, гостра респіраторна хвороба СОVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, не є захворюванням, яке добре відоме медичній науці та вакцинація проти неї не є стандартною та плановою.

До того ж, у вказаних рішеннях суди надавали оцінки обставинам, які стосувалися обмеження права дітей на навчання, а не на роботу, позбавлення якої фактично позбавляє Позивача засобів до існування, відповідно висновки у зазначених справах не можуть враховуватися у даній справі і з таких підстав.

Колегія суддів також зазначає, що у світлі міжнародного правозастосування для захисту прав людини, варто звернути увагу на звіт Комітету з соціальних питань, охорони здоров`я та сталого розвитку і прийняту Резолюцію ПАСЄ № 2361 (2021) «Вакцини проти СОVID-19: етичні, юридичні та практичні міркування», основними тезами якої стало:

-п.7.3.1 забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть;

-п. 7.3.2 забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися;

-п.7.5.2 використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ.

З огляду на зазначене вище, колегія суддів у повному обсязі погоджується з доводами апеляційної скарги, та доходить висновку про те, що позивача було протиправно відсторонено від роботи, протиправно усунуто від виконання своїх посадових обов`язків, чим позбавлено засобів до існування - середнього заробітку.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі №712/3841/17 від 21.08.2019 року, яка є обов`язковою для врахування, якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

При цьому, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №552/3404/17 зазначено, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати та відповідно отримувати заробітну плату.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.04.2020 року у справі № 815/5976/14 зазначив, що виплата за вимушений прогул є заробітною платою, тому вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З оглядуна викладене,колегія судівдійшла висновкупро те,що оскаржуванерішення судуне відповідаєвимогам,передбаченим ст.263ЦПК України,доводи апеляційноїскарги йогоспростовують,оскільки рішенняухвалено неу відповідностідо вимог,передбачених чиннимзаконодавством,у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Прийняти у справі постанову, якою визнати протиправним і скасувати наказ директора КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей» Баланюк В.В. та завідуючої філії «Тимківської гімназії» КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей» Доцуленко А.О. № 124-О від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Зобов`язати КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей» поновити на роботі ОСОБА_1 , шляхом її допуску до роботи на посаді вихователя у «Тимківської гімназії» КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей».

Колегія суддів також вважає за необхідне стягнути з КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі85307,34грн., з відрахуванням із вказаної суми заборгованості по заробітній платі всіх обов`язкових платежів і податків.

При цьому колегія суддів виходить із того, що середній заробіток ОСОБА_1 відповідно до довідки про отримані доходи за два повні останні місяці перед відстороненням від роботи склала 6734,79 грн. (а.с. 12), що за період з 08.11.2021 року по 28.11 2022 року склало 12 місяців і 20 календарних дні.

Також колегія суддів вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення, в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та в частині стягнення на її користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 6734,79 грн.

Також слід стягнути з КЗ «ОЗО «Слобідський ліцей» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 13300 грн.

При цьому колегія суддів виходить із наступного.

У відповідності до ч.1ст.15 ЦПК України часники справи мають право користуватися правничою допомогою. Позивач ОСОБА_1 у відповідності до положень ст. 15 ЦПК України звернулася по правничу допомогу, у зв`язку з чим, нею було понесено відповідні витрати.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, у тому числі на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона повинна подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Як булозазначено впопередньому розрахункувитрат направничу допомогу,позивачем ОСОБА_1 були понесенівитрати напідготовку таподачу позовноїзаяви,що склали 5000 грн. (а.с.13, 14).

Також вказаним позивачем були понесені витрати на правничу допомогу на участь адвоката в судовому засіданні суду першої інстанції, що склали 3 300 грн. (а.с.148-150), а також витрати на складання та подання апеляційної скарги, що склали 5 000 грн. (а.с.151-152).

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Кравець Р.Ю. участі не приймав.

Таким чином,розмір витрат на правничу допомогу позивачастановить 13300грн.,які підлягають стягненню з КЗ ««ОЗО«Слобідський ліцей»на користь позивача ОСОБА_1 .При цьому колегія суддів зазначає,що вказані витрати позивача ОСОБА_1 були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кравця Ростислава Юрійовича задовольнити.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 02 лютого 2022 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до директора Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області Баланюк Вікторії Василівни, Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області, завідувача філії «Тимківської гімназії» Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області Доцуленко Антоніни Олександрівни про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати наказ директора Комунального закладу «Опорний заклад освіти «Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області Баланюк Вікторії Василівни та завідуючої філії «Тимківської гімназії» Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області Доцуленко Антоніни Олександрівни № 124-О від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Зобов`язати Комунальний заклад «Опорний заклад освіти «Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області, код ЄДРПОУ 33775678, поновити на роботі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , шляхом її допуску до роботи на посаді вихователя у «Тимківської гімназії» Комунального закладу «Опорний заклад освіти Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області, код ЄДРПОУ 337756678.

Стягнути з Комунального закладу «Опорний заклад освіти «Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області, код ЄДРПОУ 33775678, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 08.11.2021 року по 28.11.2022 року у розмірі 85 307,34 грн. вісімдесят п`ять тисяч триста сім гривень 34 копійки), з відрахуванням із вказаної суми заборгованості по заробітній платі всіх обов`язкових платежів і податків.

Допустити негайневиконання рішення,в частиніпоновлення нароботі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,паспорт серія НОМЕР_1 ,та вчастині стягненняна їїкористь грошовогозабезпечення зачас вимушеногопрогулу заодин місяцьу розмірі6734,79грн.(шістьтисяч сімсоттридцять чотири гривні79копійок).

Стягнути з Комунального закладу «Опорний заклад освіти «Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області, код ЄДРПОУ 33775678, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , судові витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 13 300 грн. (тринадцять тисяч триста гривень).

Стягнути з Комунального закладу «Опорний заклад освіти «Слобідський ліцей» Слобідської селищної ради Подільського району Одеської області, код ЄДРПОУ 33775678, на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 2270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень) та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3405 грн. (три тисячі чотириста п`ять гривень).

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3405 грн. (три тисячі чотириста п`ять гривень стягнути за реквізитами Одеського апеляційного суду:

Отримувач коштів -ГУК в Од.обл./Малиновськ. р-н/22030101

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37607526

Банк отримувача -Казначейство України (ел. адм. подат.)

Код банку отримувача (МФО) -899998

Рахунок отримувача -UA428999980313161206080015757

Код класифікації доходів бюджету 22030101

Призначення платежу -*;101.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28.11.2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

О.С. Комлева

Джерело: ЄДРСР 107603408

[ANTIRAID]

Це наша справа. Таким судом і такими суддями дійсно можна пишатись. Не чекаючи незрозумілі позиції, зважаючи на тривалість розгляду судді прийняли законне рішення.

Фактично в чергове зазначили і про порядок, і про норми Конституції України, яким вже надавав оцінку Конституційний суд України саме в аналогічній справі, що стосувалась суддів і про нерелевантні рішення ЄСПЛ застосовані судом першої інстанції, і про висновок Ради Європи з цього питання і про порушення законодавства України. От що значить незалежний суд, який саме захищає Закон і права людини, а не вигадує не існуючи норми, натягуючи сову на глобус.