Постанова ВП ВС про господарську юрисдикцію спору щодо оскарження рішення первинної профспілки Приватбанку про направлення наглядовій раді вимоги про розірвання трудового договору з головою правління

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року

м. Київ

Справа № 201/909/20
Провадження № 14-34цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2020 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ППОС АТ «КБ «Приватбанк», профспілка, АТ «КБ «Приватбанк», банк відповідно) про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації.

Позов мотивований тим, що 08 січня 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк» у м. Дніпрі прийнято рішення про направлення власникам та наглядовій раді АТ «КБ «Приватбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління АТ «КБ «Приватбанк» ОСОБА_1, оформлене протоколом від 08 січня 2020 року № 19.

Зазначене рішення прийнято з підстав начебто порушення позивачем законодавства про працю, зокрема статей 46, 139 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

08 січня 2020 року за наслідками прийняття оспорюваного рішення на адресу наглядової ради банку профспілкою направлено вимогу про розірвання трудового договору з головою правління банку ОСОБА_1 у порядку статті 33 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (далі - Закон № 1045-XIV).

Чинне законодавство містить певні умови застосування статті 33 Закону № 1045-XIV та статті 45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу про розірвання трудового договору.

З преамбули протоколу від 08 січня 2020 року № 19 вбачається, що відповідач має статус первинної профспілкової організації та об`єднує осіб, які працюють у банку. Однак жодних відомостей про підписання колективного договору в оспорюваному рішенні не зазначено.

З урахуванням відсутності колективного договору, укладеного між АТ «КБ «Приватбанк» та відповідачем, позивач вважав, що відсутні правові підстави для розгляду оспорюваного рішення та вимоги про розірвання трудового договору відповідно до приписів статі 33 Закону № 1045-XIV.

За даними Єдиного державного реєстру ППОС АТ «КБ «Приватбанк» зареєстрована лише 19 червня 2019 року. Разом з тим, окрім відповідача, в АТ «КБ «Приватбанк» наразі створено та зареєстровано 23 профспілкових організації.

Прийняття оспорюваного рішення зачіпає колективні інтереси працівників банку, а тому позиція профспілкової сторони із цього питання повинна бути злагодженою.

Для обґрунтування оспорюваного рішення відповідач указує на такі порушення: підписання наказу від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368 про відсторонення ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків; введення в оману наглядової ради банку щодо того, що ОСОБА_3 не був відсторонений від виконання службових обов`язків, та приховування від наглядової ради банку існування наказу від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368 про відсторонення ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків. Зазначені обставини, на думку відповідача, свідчать про порушення позивачем вимог статей 46 і 139 КЗпП України.

Оспорюване рішення є третьою спробою домогтися розірвання трудового договору з позивачем. Аналогічні за змістом рішення приймалися профспілкою 19 серпня та 22 листопада 2019 року та були оспорені позивачем до суду.

Підставою кожного з трьох рішень профспілки про надсилання наглядовій раді вимоги про розірвання договору з позивачем є начебто порушення позивачем законодавства по відношенню до голови профспілки ОСОБА_3

19 грудня 2019 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/10081/19 задоволено позов та визнано незаконним і скасовано перше рішення відповідача.

Доводи оспорюваного рішення стосовно незаконного відсторонення ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків спростовуються самим ОСОБА_3 .

Позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення засідання комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк» у м. Дніпрі, оформлене протоколом від 08 січня 2019 року № 19, про направлення наглядовій раді АТ «КБ «Приватбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління ОСОБА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

08 вересня 2020 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк», оформлене протоколом від 08 січня 2020 року № 19, про направлення наглядовій раді АТ «КБ «Приватбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління ОСОБА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

09 лютого 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ППОС АТ «КБ «Приватбанк» залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2020 року залишено без змін.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що, з огляду на відсутність колективного договору, укладеного між банком та відповідачем, та з урахуванням наявності інших профспілкових організацій у банку, оспорюване рішення було прийняте відповідачем без наявності законних повноважень, а тому є незаконним та підлягає скасуванню. Фактичне відсторонення ОСОБА_3 у розумінні статті 46 КЗпП України не відбулося (аналогічний висновок міститься, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 309/361/17). Сам факт відключення ОСОБА_3 від системи електронного документообігу та засобів корпоративного зв`язку не означає відсторонення працівника від роботи. Більше того, у банку відсутні будь-які документи, які б встановлювали обов`язкове надання ОСОБА_3 певного переліку засобів зв`язку для виконання посадових обов`язків. Доступ ОСОБА_3 до електронних систем банку повністю відновлено, що підтверджено самим ОСОБА_3 у справі № 201/11580/19. Ураховуючи викладене, доводи оспорюваного рішення стосовно нібито незаконного відсторонення ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків є надуманими та спростовуються самим ОСОБА_3 . Будь-яке оцінювання відповідачем роботи позивача, що ґрунтується на здогадках і припущеннях, не може розцінюватися як порушення керівником норм трудового законодавства та бути підставою для розірвання трудового договору на вимогу відповідача.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У квітні 2021 року ППОС АТ «КБ «Приватбанк» подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у пунктах 32, 33 постанови від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16. Суди першої та апеляційної інстанцій помилково визнали, що відсутність колективного договору між АТ «КБ «Приватбанк» та ППОС АТ «КБ «Приватбанк» свідчить про відсутність у відповідача повноважень на прийняття оспорюваного рішення. При цьому суд не вказав норму закону, якою він обґрунтовує цей висновок.

Висновок Верховного Суду у справі № 804/2581/16 полягає в тому, що відповідно до статті 33 Закону № 1045-XIV та Рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 1988 року у справі № 14-рп/98 право пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору з керівником безпосередньо має орган профспілкової організації підприємства, установи, організації, профспілки, створеної працівниками одного підприємства, установи, організації, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди. Згідно із частиною третьою статті 36 Конституції України всі професійні спілки мають рівні права. Це означає, що ППОС АТ «КБ «Приватбанк» має такий же обсяг прав і повноважень, як і будь-яка інша профспілка, незалежно від укладення або неукладення нею будь-яких угод з третіми особами, зокрема і колективного договору. Суди першої та апеляційної інстанцій не застосували пункт 9 частини першої статті 272 КЗпП України, який прямо передбачає право первинної профспілкової організації на прийняття рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи, організації в разі порушення ним трудового та профспілкового законодавства, а також у разі, якщо такий керівник, зокрема, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення колективного договору.

Зазначена норма права прямо передбачає право профспілки на прийняття рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства за відсутності укладеного колективного договору. Апеляційним судом не повно досліджено докази у справі. Суд апеляційної інстанції послався на справу № 201/11580/19 за позовом ОСОБА_3 про скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, але не звернув уваги на те, що на момент прийняття постанови 09 лютого 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/11580/19 вже набрало законної сили, залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року та ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року. Відповідно до цих рішень суди зробили висновок про незаконність наказу голови правління АТ «КБ «Приватбанк» П. Крумханзла від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368 про тимчасове відсторонення ОСОБА_3 від роботи з покладанням виконання його обов`язків на іншого співробітника АТ «КБ «Приватбанк» та про необхідність скасування цього наказу.

Натомість суд апеляційної інстанції в цій справі навпаки вказав, що доводи оспорюваного рішення стосовно нібито незаконного відсторонення ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків є надуманими. У постанові Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у справі № 201/11580/19 зазначено, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо визнання незаконними та скасування наказу голови правління АТ «КБ «Приватбанк» П. Крумханзла від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368, оскільки при підписанні оспорюваного наказу відповідачем було допущено порушення норм трудового права, що у свою чергу призвело до порушення трудових прав позивача.

Позиція інших учасників справи

У липні 2021 року АТ «КБ «Приватбанк» подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника Вовнюка В. А. , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги та на те, що колективний договір між банком та відповідачем не укладався, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для розгляду оспорюваного рішення та вимоги про розірвання трудового договору відповідно до статті 33 Закону № 1045-XIV. Відсутність у відповідача права на прийняття рішення про звільнення голови правління банку (позивача) також неодноразово підтверджена в судовому порядку в аналогічних спорах щодо розірвання трудового договору з позивачем.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що, окрім відповідача, у банку створено більше 30 профспілкових організацій з різними статусами. При цьому відповідач не узгоджував оспорюване рішення профспілки з іншими профспілковими організаціями, які діють у банку. Наразі існують такі, що набрали законної сили, рішення судів у справах № 201/10081/19 та 201/11580/19, які по-різному оцінюють наказ та факт обмеження ОСОБА_3 у доступі до деяких електронних систем банку. У зв`язку із вказаними обставинами судове рішення у справі № 201/11580/19 не може бути самостійною підставою для задоволення рішення профспілки про звільнення ОСОБА_1 . Крім того, рішення у справі № 201/11580/19 лише надає оцінку правомірності наказу, однак жодним чином не встановлює факт порушення позивачем законодавства про працю. Викладене спростовує аргументи відповідача стосовно того, що суд першої інстанції був зобов`язаний врахувати позицію, наведену в судовому рішенні у справі № 201/11580/19.

Крім того, 23 січня 2021 року закінчився строк дії контракту голови правління АТ «КБ «Приватбанк» П. Крумханзла, у зв`язку із чим рішенням правління наглядової ради АТ «КБ «Приватбанк» від 20 січня 2021 року починаючи з 24 січня 2021 року покладено виконання обов`язків голови правління банку на ОСОБА_6 . На підставі протоколу засідання наглядової ради від 27 травня 2021 року № 29/21 на посаду голови правління банку призначений ОСОБА_7 строком на п`ять років. Правління Національного банку України погодило кандидатуру ОСОБА_7 на посаду голови правління АТ «КБ «Приватбанк» 08 червня 2021 року. На підставі наказу АТ «КБ «Приватбанк» від 19 червня 2021 року № Е.17.U.0.0/4-6940904 ОСОБА_7 з 10 червня 2021 року приступив до виконання обов`язків на посаді голови правління банку. З огляду на звільнення голови правління банку П. Крумханзла рішення в цій справі жодним чином не може вплинути ані на права та обов`язки колишнього голови правління АТ «КБ «Приватбанк» П. Крумханзла, ані на права профспілки.

23 лютого 2022 року АТ «КБ «Приватбанк» в особі представника Мисник Н. В. звернулося до суду касаційної інстанції з клопотанням про врахування при розгляді справи висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 910/10754/20 про те, що право представляти інтереси всього трудового колективу, а не лише членів профспілки, має профспілка, яка уклала колективний договір з адміністрацією підприємства.

09 червня 2022 року АТ «КБ «Приватбанк» в особі представника Мисник Н. В. звернулося до Великої Палати Верховного Суду з письмовими поясненнями, у яких зазначало, що справи № 201/1426/20, 910/10754/20, 804/2581/16 не є подібними, тому підстави для застосування частини третьої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутні.

20 червня 2022 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли додаткові пояснення АТ «КБ «Приватбанк» в особі представника Мисник Н. В., у яких звернуто увагу суду на систематичне, на думку банку, зловживання профспілкою своїми процесуальними правами з огляду на ініціювання із часу заснування останньої (серпень 2019 року) близько 100 судових справ з однотипними позовними вимогами.

Рух справи в суді касаційної інстанції

04 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду поновлено ППОС АТ «КБ «Приватбанк» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ППОС АТ «КБ «Приватбанк» та витребувано справу.

21 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.

13 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої, п`ятої статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої ПалатиВерховного Суду, а також наявність виключної правової проблеми.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що вважає за необхідне відступити від висновків, викладених Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постанові від 01 грудня 2021 року (справа № 910/10754/20) та Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 червня 2018 року (справа № 804/2581/16).

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в пунктах 37-39 постанови від 01 грудня 2021 року у справі № 910/10754/20 зробив висновок, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що право представляти інтереси всього трудового колективу, а не лише членів профспілки має профспілка, яка уклала колективний договір з адміністрацією підприємства (пункти 34, 35 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16). Судами встановлено, що колективний договір профспілкою від імені трудового колективу з адміністрацією банку не укладався (відсутні докази його укладення).

Банк стверджував, що на дату звернення профспілки з позовом у банку діяло 32 профспілкових організації з різним статусом (від первинних до всеукраїнської) і ці твердження не заперечувалися позивачем. У такій ситуації право представляти інтереси всього трудового колективу мають всі профспілки, і їх позиція має бути узгодженою. Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність у профспілки права представляти інтереси всього трудового колективу банку, а не лише своїх членів у цьому спорі.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 804/2581/16 зазначив, що позивач у касаційній скарзі посилається на те, що відсутність колективної угоди, договору між роботодавцем та профспілковою організацією ніяк не звужує прав профспілок у здійсненні своїх повноважень відповідно до Закону № 1045-XI, а також вказує на те, що вимога до підполковника поліції Весни Є. В. зроблена не відповідно до колективної угоди, а за приписами статті 33 Закону № 1045-XI та статті 45 КЗпП України.

Натомість суд зазначає, що чинне законодавство передбачає певні умови застосування статті 33 Закону № 1045-XI та статті 45 КЗпП України, які передбачають наявність взаємозв`язку між діяльністю профспілкової організації та підприємством, керівнику якого може бути пред`явлено вимогу щодо розірвання трудового договору. Так, зі змісту наведених норм вбачається право пред`явлення вимоги про розірвання трудового договору з керівником безпосередньо в органу профспілкової організації підприємства, установи, організації, профспілки, створеної працівниками одного підприємства, установи, організації.

Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 29 жовтня 1998 року у справі № 14-рп/98, «поняттям «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 КЗпП України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди <…>.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Первинною професійною спілкою «Правозахисники країни» та Головним Управлінням національної поліції в Дніпропетровській області колективний договір не укладався. Також зі статуту позивача не вбачається належності спілки до Головного Управління національної поліції в Дніпропетровській області.

Такими чином, суд погоджує висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що Первинна професійна спілка «Правозахисники країни» не є професійною спілкою працівників поліції в розумінні приписів частини одинадцятої статті 62 та частин першої, другої статті 104 Закону України «Про Національну поліцію», що утворюється в органах (закладах, установах) поліції з метою захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів поліцейських».

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постанові від 01 грудня 2021 року (справа № 910/10754/20) та Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 червня 2018 року (справа № 804/2581/16), вказавши, що: на підприємстві можуть діяти декілька профспілок, які є рівними перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав та інтересів членів профспілки. При цьому положення КЗпП України не передбачають, що вимога про звільнення у разі порушення законодавства про працю, умов колективного договору керівником може бути заявлена лише тією профспілкою, яка була стороною колективного договору. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленою в постанові від 26 травня 2021 року у справі № 201/1426/20-ц.

20 квітня 2022 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду з підстави, передбаченої в частині третій статті 403 ЦПК України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судами встановлено, що 13 червня 2019 року головою правління АТ «КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 виданий наказ № Э.16.0.0.0/1-6931368 про тимчасове, на час проведення службового розслідування, відсторонення ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків та покладення його службових обов`язків на іншу особу.

08 січня 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк» прийнято рішення про направлення наглядовій раді АТ «КБ «Приватбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління банку ОСОБА_1, оформлене протоколом засідання профспілки від 08 січня 2020 року № 19.

Оскаржуване рішення прийнято з підстав порушення позивачем законодавства про працю, зокрема:

1. Порушення вимог статті 46 КЗпП України, а саме підписання незаконного наказу про відсторонення від виконання посадових обов`язків ОСОБА_3 від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368.

2. Порушення вимог статті 139 КЗпП України, а саме введення ОСОБА_1 в оману наглядової ради АТ «КБ «Приватбанк» про те, що ОСОБА_3 не був відсторонений від виконання його службових обов`язків, та приховування від наглядової ради АТ «КБ «Приватбанк» існування наказу про відсторонення від виконання посадових обов`язків ОСОБА_3 від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368 (а. с. 8, 9, т. 1).

У той же день, 08 січня 2020 року, за наслідками прийняття оскаржуваного рішення на адресу наглядової ради банку профспілкою направлено вимогу про розірвання трудового договору з головою правління банку ОСОБА_1 у порядку статі 33 Закону № 1045-XIV та статті 45 КЗпП України (а. с. 10-13, т. 1).

П. Крумханзл вважає, що оскаржуване рішення ППОС АТ «КБ «Приватбанк» від 08 січня 2020 року є протиправним.

Існує декілька справ за участю учасників справи № 201/909/20.

З матеріалів справи вбачається, що рішення про направлення наглядовій раді АТ «КБ «Приватбанк»письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління банку ОСОБА_1 приймалося ППОС АТ «КБ «Приватбанк» і раніше - 19 серпня 2019 року (оформлене протоколом № 8), що було предметом судового розгляду у справі № 201/10081/19, а також 21 січня 2020 року (оформлене протоколом № 21), що було предметом судового розгляду у справі № 201/1426/20.

19 грудня 2019 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року у справі № 201/10081/19, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення засідання комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк», оформлене протоколом від 19 серпня 2019 року № 8, про направлення власникам та наглядовій раді АТ «КБ «Приватбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору (а. с. 215-223, т. 1).

Разом з тим 16 грудня 2020 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2020 року в частині визнання недійсним та скасування рішення засідання комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк», оформленого протоколом від 19 серпня 2019 року № 8, про направлення вимоги про розірвання трудового договору з членом правління АТ «КБ «Приватбанк» Чернишовою Л. Л. скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Верховний Суд у своїй постанові керувався тим, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 19 серпня 2019 року на засіданні комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк» прийнято рішення про направлення власнику та уповноваженому ним органу вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ «КБ «Приватбанк» П. Крумханзла та членом правління АТ «КБ «Приватбанк» Чернишовою Л. Л., яка не уповноважувала позивача на представництво її інтересів у цій справі.

Водночас Верховний Судзазначив, що між АТ «КБ «Приватбанк» і ППОС АТ КБ «Приватбанк»колективний договір не укладався, у банку діє 21 організація профспілок з різним статусом та за відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження порушень позивачем законодавства про працю та Закону № 1045-XIVсуд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог П. Крумханзла у частині, що його стосується.

У лютому 2020 року П. Крумханзл звернувся до суду з позовом до ППОС АТ «КБ «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення засідання комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк», оформлене протоколом від 21 січня 2020 року № 21, про направлення наглядовій раді АТ «КБ «Приватбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору з головою правління АТ «КБ «Приватбанк» (справа № 201/1426/20).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року та частково зміненим постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року,позов задоволено.

За результатами розгляду цієї справи Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на підприємстві можуть діяти декілька профспілок, які є рівними перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки. При цьому положення КЗпП України не передбачають, що вимога про звільнення у разі порушення законодавства про працю, умов колективного договору керівником може бути заявлена лише тією профспілкою, яка було стороною колективного договору.

Разом з тим Верховний Суд зазначив, що допущені судами порушення не вплинули на правильне вирішення спору, бо зазначені в оспорюваному рішенні ППОС АТ «КБ «Приватбанк», оформленому протоколом від 21 січня 2020 року № 21, висновки щодо ухилення позивача від участі у колективних переговорах є передчасними, оскільки колективні переговори здійснюються спеціально утвореною для цього робочою комісією, яка складається з представників сторін. Проте сторони лише обмінялися листами, які свідчать про намір вести переговори, для чого створити робочу комісію, яка створена не була, що і не заперечується останніми. Порушень, які викладені в оспорюваному рішенні у формі протоколу від 21 січня 2020 року № 21рішення комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк», не виявлено.

25 лютого 2020 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року, у справі № 201/11580/19 за позовом ОСОБА_3 до АТ «КБ «Приватбанк» про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ голови правління АТ «КБ «Приватбанк» П. Крумханзла від 13 червня 2019 року № Э.16.0.0.0/1-6931368 про тимчасове відсторонення ОСОБА_3 від виконання посадових обов`язків.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що при винесенні спірного наказу відповідачем було порушено норми трудового права, що, у свою чергу, призвело до порушення трудових прав позивача.

23 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «КБ «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 25 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які діють за правилами цивільного і кримінального судочинства, а також господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 5-1 КЗпП України зазначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) передбачено у статті 45 КЗпП України та статті 33 Закону № 1045-XIV.

Разом з тим правове регулювання питання розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення у результаті припинення трудових правовідносин.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема, у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16, від19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

До господарських товариств належать, зокрема, акціонерні товариства (частина перша статті 84, частина друга статті 113 ЦК України). Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями (частина перша статті 152 ЦК України, частина перша статті 3 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» (далі - Закон № 514-VI)).

АТ «КБ «Приватбанк» утворене відповідно до установчого договору від 06 липня 2000 року та на підставі рішення установчих зборів акціонерів від 06 липня 2000 року реорганізоване шляхом зміни організаційно-правової форми у Закрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк». Рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року було змінено тип банку на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк». Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 року № 519 (рішенням єдиного акціонера банку) було змінено тип банку на приватне та його найменування на АТ «КБ «Приватбанк». Організаційно-правова форма банку - акціонерне товариство, тип акціонерного товариства - приватне. З 21 грудня 2016 року єдиним акціонером банку, якому належить 100 відсотків акцій статутного капіталу банку, є держава. Функції з управління корпоративними правами держави, функції вищого органу в банку здійснює Кабінет Міністрів України. Банк є юридичною особою приватного права (пункти 1, 3, 4, 7, 8, 11 Статуту АТ «КБ «Приватбанк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 594 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 712 (далі - Статут банку)).

Органами управління банку є: 1)вищий орган управління банку; 2) наглядова рада банку; 3) правління банку (пункт 73 Статуту банку).

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом(частини перша, друга статті 97 ЦК України).

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України).

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів (речення перше частини першої статті 159 ЦК України; близький за змістом припис викладений у частині першій статті 32 Закону № 514-VI).Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом (абзац перший частини першої статті 33 Закону № 514-VI).

До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить, зокрема, утворення та ліквідація наглядової ради та інших органів товариства, обрання та відкликання членів наглядової ради (пункт 2 частини другої статті 159 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 160 ЦК Українив акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути «правління», «дирекція» (частина четверта статті 99 ЦК України).

За статтею 101 ЦК України в установі обов`язково створюється правління, до якого застосовуються положення статті 99 цього Кодексу.

Єдиним акціонером банку є держава (абзац перший пункту 7 Статуту банку).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Функції з управління корпоративними правами держави у банку здійснює Кабінет Міністрів України (абзац третій пункту 7 Статуту банку).

Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці здійснює відповідно до закону управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами(абзац четвертий пункту 1 частини першої статті 20 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України»).

Управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1 Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об`єктами державної власності»).

10 січня 2018 року наглядова рада АТ «КБ «Приватбанк» призначила П. Крумханзла його головою правління.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010).

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (речення перше частини другої статті 99 ЦК України). Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (частина третя вказаної статті).

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом (абзац перший частини першої статті 161 ЦК України). Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор) (частина друга цієї статті; частина третя статті 58 Закону № 514-VI).

Голова колегіального виконавчого органу організовує роботу колегіального виконавчого органу, скликає засідання, забезпечує ведення протоколів засідань (абзац другий частини п`ятої статті 59 Закону № 514-VI). Голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов`язкові для виконання всіма працівниками товариства (речення перше абзацу третього вказаної частини).

Повноваження члена виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів. Підстави припинення повноважень голови та/або члена виконавчого органу встановлюються законом, статутом товариства, а також контрактом, укладеним з головою та/або членом виконавчого органу (абзаци другий і третій частини першої статті 61 Закону № 514-VI).

Отже, підстави припинення повноважень голови правління акціонерного товариства (звільнення) можуть бути визначені не тільки у контракті, але й у законі.

Підставою розірвання трудового договору є, зокрема, порушення керівником підприємства, установи, організації законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Таке розірвання проводиться роботодавцем на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (стаття 45 КЗпП України та стаття 33 Закону № 1045-XIV).

08 січня 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк» прийнято рішення про направлення наглядовій раді АТ «КБ «Приватбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління банку ОСОБА_1, оформлене протоколом засідання профспілки від 08 січня 2020 року № 19.

П. Крумханзл звернувся до суду з позовом до ППОС АТ «КБ «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації.

Отже, цей спір пов`язаний з діяльністю банку й управлінням ним. Наслідки його вирішення можуть впливати на трудові правовідносини з головою правління АТ «КБ «Приватбанк», що не змінює корпоративного характеру такого спору.

Доцільним є зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства для формування стабільної та послідовної судової практики щодо належності таких спорів до господарської юрисдикції.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 761/25659/21 (провадження № 14-4цс22).

Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми процесуального права і помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства. З указаною вимогою позивачу необхідно було звертатися в порядку господарського судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі у цій частині (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених у статтях 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вбачає наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.

У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Такого клопотання у справі не заявлено.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року скасувати.

Провадження у справі № 201/909/20 за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації закрити.

Роз`яснити позивачу, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима В. М. Сімоненко

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

Г. Р. Крет 

https://reyestr.court.gov.ua/Review/108226056
 

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що повноваження члена виконавчого органу припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів. Підстави припинення повноважень голови та/або члена виконавчого органу встановлюються законом, статутом товариства, а також контрактом, укладеним з головою та/або членом виконавчого органу (абзаци другий і третій частини першої статті 61 Закону № 514-VI).

Отже, підстави припинення повноважень голови правління акціонерного товариства (звільнення) можуть бути визначені не тільки у контракті, але й у законі.

Підставою розірвання трудового договору є, зокрема, порушення керівником підприємства, установи, організації законодавства про працю, про колективні договори і угоди, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Таке розірвання проводиться роботодавцем на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) (стаття 45 КЗпП України та стаття 33 Закону № 1045-XIV).

08 січня 2020 року на засіданні комітету ППОС АТ «КБ «Приватбанк» прийнято рішення про направлення наглядовій раді АТ «КБ «Приватбанк» письмової вимоги про розірвання трудового договору (звільнення) з головою правління банку ОСОБА_1, оформлене протоколом засідання профспілки від 08 січня 2020 року № 19.

П. Крумханзл звернувся до суду з позовом до ППОС АТ «КБ «Приватбанк» про визнання незаконним та скасування рішення комітету профспілкової організації.

Отже, цей спір пов`язаний з діяльністю банку й управлінням ним. Наслідки його вирішення можуть впливати на трудові правовідносини з головою правління АТ «КБ «Приватбанк», що не змінює корпоративного характеру такого спору.

Доцільним є зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень керівника та/або членів виконавчого органу господарського товариства для формування стабільної та послідовної судової практики щодо належності таких спорів до господарської юрисдикції.