Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про відсутність підстав для перегляду у зв'язку з тривалим розглядом справи та відсутністю ефективного захисту порушених прав

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 березня 2023 року

м. Київ

Справа № 826/7921/13-а
Провадження № 11-139зва22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Приватного акціонерного товариства «Сонат» (далі - Товариство) про перегляд ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року (суддя Мазур А. С.), постанов Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року (судді Шурко О. І., Василенко Я. М., Чаку Є. В.) та Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 4 вересня 2020 року (судді Єзеров А. А., Желєзний І. В., Стеценко С. Г.)

у справі за позовом Товариства до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» (далі - КП КМБТІ), третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій та відшкодування шкоди,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року Закрите акціонерне товариство «Сонат» (далі - ЗАТ «Сонат»), правонаступником якого є Товариство, звернулось до суду з позовом до КП КМБТІ, у якому просило:

- визнати протиправними дії відповідача щодо перереєстрації нежитлового приміщення площею 932,7 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 (літ. «А») і належить на праві власності ЗАТ «Сонат», на іншу особу на підставі договору купівлі-продажу від 1 березня 2006 року, укладеного між ПП«Русь-95» та приватним підприємцем ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач указав, що Перша київська державна нотаріальна контора листом від 10 січня 2006 року № 68 повідомила КП КМБТІ про розірвання договору від 31 березня 2004 року та визнання його недійсним, а тому відповідач станом на 10 березня 2006 року володів інформацією і мав документи, які підтверджують право власності ЗАТ «Сонат» на відповідне приміщення. Крім того, вказував, що 10 січня 2006 року відповідач отримав належним чином завірену копію рішення Київського апеляційного господарського суду від 29 грудня 2005 року № 40/511, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу від 31 березня 2004 року, укладений між ЗАТ «Сонат» та ПП «Русь-95», а тому позивач зазначав, що відповідач протиправно вчинив дії щодо перереєстрації нежитлового приміщення площею 932,7 кв. м, що належить на праві власності ЗАТ «Сонат», на іншу особу на підставі договору купівлі-продажу від 1 березня 2006 року.

Суди розглядали справу неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року, позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2015 року вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотивами для прийняття такого рішення стало незалучення судами попередніх інстанцій третьої особи ОСОБА_1 , щодо прав та інтересів якого вирішено питання, а також неврахування судами факту недотримання ЗАТ «Сонат» установленої процедури звернення до державного реєстратора для здійснення реєстраційної дії на підставі рішення суду.

За результатами нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року позов задоволено, зокрема: визнано протиправними дії КП КМБТІ щодо перереєстрації нежитлового приміщення площею 932,7 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 ) і належить на праві власності ЗАТ «Сонат», на іншу особу на підставі договору купівлі-продажу від 1 березня 2006 року, укладеного між ПП «Русь-95» та приватним підприємцем ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року апеляційну скаргу КП КМБТІ задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26 червня 2018 року скасовано зазначені вище судові рішення, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції із вказівкою того, що під час нового розгляду суди мають встановити, чи були у КП КМБТІ підстави для відмови у здійсненні оскаржуваної реєстраційної дії.

Під час нового розгляду цієї справи ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, залишеною без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 4 вересня 2020 року, позовну заяву Товариства залишено без розгляду на підставі положень статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що у підготовчому засіданні, що відбулося 11 квітня 2019 року, під час вирішення процесуальних питань представниця позивача Сороколетова Н. М. всупереч приписам частини третьої статті 198 КАС не додержувалася встановленого порядку, що виявлялося у явній зневазі до суду.

Оскільки на зауваження головуючого судді представниця позивача не реагувала й продовжувала порушувати порядок, не звертаючи на вимоги головуючого судді, за що суд невідкладно повторно вжив до останньої заходи процесуального примусу, що передбачені статтею 145 КАС, а саме попередження. Крім того, суд зауважив, що Сороколетова Н. М. і в попередніх судових засіданнях порушувала їх порядок, за що суд застосовував заходи процесуального примусу у вигляді попередження.

Після застосування судом до позивача заходів, передбачених статтею 145 КАС, представниця позивача виявила мовчазний намір залишити залу судового засідання без поважних причин, на що головуючий у справі звернув увагу позивача про наслідки залишення нею залу судового засідання без поважних причин.

Аналізуючи викладені обставини, а саме процесуальну поведінку представниці позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, що слід застосувати заходи, передбачені частиною шостою статті 205 КАС, та залишити позовну заяву без розгляду.

У березні 2021 року Товариство звернулося до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) із заявою № 16095/21. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на надмірну тривалість цивільних проваджень, що є несумісною з вимогою «розумного строку» і не було ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим.

У листопаді 2022 року Товариство подало до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, постанов Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 4 вересня 2020 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС, а саме у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Обґрунтовуючи наявність згаданої підстави для перегляду судових рішень, заявник посилається на рішення ЄСПЛ від 27 жовтня 2022 року в справі «Латюк та інші проти України» (далі - Рішення).

З огляду на встановлене в цьому Рішенні порушення принципу рівності сторін, що призвело до порушення права позивача на справедливий судовий розгляд, тривалість судового розгляду в справі була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку», Товариство просить скасувати ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 4 вересня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті позовних вимог.

Необхідність перегляду згаданих судових рішень заявник обґрунтовує тим, що присуджені за рішенням ЄСПЛ 900 євро не є сумою, співмірною з розміром заявлених ним майнових вимог і із завданою порушенням права на справедливий суд моральною шкодою. Товариство понад 10 років так і не отримало жодного судового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, викладені в заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Такі гарантії втілюються шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС.

На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.

За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону № 3477-IV вбачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: виплати стягувачеві грошової компенсації (відшкодування), вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та/або вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду.

Цією ж нормою права передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Міністерство юстиції України надало копію Рішення разом з його автентичним перекладом українською мовою.

З цього Рішення вбачається, що Товариство подало до ЄСПЛ заяву № 16095/21, у якій скаржилося, зокрема, на надмірну тривалість провадження з вимогою «розумного строку» та відсутність ефективного засобу юридичного захисту.

27 жовтня 2022 року ЄСПЛ ухвалив остаточне Рішення, у якому констатував порушення Україною, в тому числі й щодо Товариства, пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, а також відсутністю у розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту.

У мотивувальній частині Рішення ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (рішення у справі «Фридлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96). У справі «Красношапка проти України» (№ 23786/02 від 30 листопада 2006 року) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються в цій справі (пункти 7 та 8 Рішення).

Крім того, ЄСПЛ указав, що, розглянувши всі наявні матеріали, не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику із цього питання ЄСПЛ констатував, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною і не відповідала вимозі «розумного строку», а також що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг (пункти 9 та 10 Рішення).

Із цих підстав ЄСПЛ оголосив прийнятними скарги, у тому числі скаргу Товариства, щодо надмірної тривалості провадження та відсутності в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Постановив, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції та зобов`язав державу-відповідача сплатити заявникам суми, зазначені в додатку до Рішення (пункти 3 й 4 резолютивної частини Рішення).

Як убачається з додатка до Рішення, Товариству (заява № 16095/21) присуджено 900 євро як відшкодування моральної та матеріальної шкоди і судових та інших витрат.

Вище зазначалось, що рішення суду може бути переглянуте в разі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

Водночас у розумінні статті 10 Закону № 3477-IV повторний розгляд справи є засобом для забезпечення відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, як додаткового заходу індивідуального характеру, що вживається з метою виконання рішення ЄСПЛ.

Системний аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише у випадку, якщо такий перегляд забезпечить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

У випадку, що розглядається, ЄСПЛ констатував порушення національними судами вимог «розумності строку» розгляду справ та відсутності ефективного засобу юридичного захисту щодо скарг із цього приводу, у зв`язку із чим Товариству було присуджено компенсацію на відшкодування моральної й матеріальної шкоди, судових та інших витрат у розмірі 900 євро.

При цьому Рішення не містить указівок на порушення національними судами при розгляді позову Товариствапро визнання протиправними дій та відшкодування шкоди положень законодавства під час вирішення цієї справи по суті позовних вимог.

Зазначені питання не були предметом дослідження ЄСПЛ при ухваленні Рішення, тому встановлені в ньому конвенційні порушення Україною щодо надмірної тривалості розгляду справи не ставлять під сумнів результат оскаржуваних судових рішень.

Наслідки судових рішень, про перегляд яких просить Товариство, не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв`язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».

Таким чином, ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 344, 356, 359, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Сонат» про перегляд ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2019 року, постанов Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2019 року та Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 4 вересня 2020 року у справі № 826/7921/13-а за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді: В. В. Британчук Л. Й. Катеринчук Ю. Л. Власов В. С. Князєв І. В. Григор`єва Л. М. Лобойко М. І. Гриців К. М. Пільков Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич О. С. Золотніков Т. А. Чумаченко

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109491935

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що наслідки судових рішень, про перегляд яких просить Товариство, не пов`язані з установленим ЄСПЛ порушенням права на ефективний засіб юридичного захисту у зв`язку з недотриманням правила «розумного строку розгляду».

Таким чином, ураховуючи встановлене в Рішенні порушення положень Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для застосування додаткових заходів індивідуального характеру у вигляді відновлення провадження в адміністративній справі шляхом скасування судових рішень, оскільки можливість їх перегляду обумовлюється змістом констатованих ЄСПЛ порушень.