Рішення ООАС про визнання протиправною відмову моряку Білгород-Дністровським районним ТЦК та СП МО України у наданні дозволу на виїзд з місця проживання на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 02 вересня 2022 року № 992


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Справа № 420/15254/22

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про визнання протиправною відмову та зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України, в якому позивач просить визнати протиправною відмову відповідача надати позивачу дозвіл на виїзд з місця проживання на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 02 вересня 2022 року № 992, та зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на виїзд з місця проживання на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 02 вересня 2022 року № 992.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є моряком, що підтверджується відповідними документами. Позивач вказав, що він отримав від Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України підтвердження про отримання копій освітніх і кваліфікаційних документів моряка від 26.09.2022 року, тобто даними документами підтверджено, що позивач здобув відповідну кваліфікацію до 24.02.2022 року.

Позивач вказує, що 26.09.2022 року звернувся до відповідача задля отримання дозволу для виїзду з місця проживання на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 року №992. Однак 11.10.2022 року відповідач прийняв рішення оформлене у вигляді листа №2980 яким відмовив в задоволенні заяви позивача. Та в даному рішенні відповідач вказує на те, що на теперішній час відсутній порядок надання дозволів на виїзд з місця проживання від керівника відповідного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для осіб, які приймають для роботи на морських суднах за межами України.

Вважаючи вищенаведену відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відповідач 21.11.2022 року надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зокрема зазначив, що позивач, є призовником в період з 16.10.2019 року по 29.09.2022 року підлягає призову на строкову військову службу відповідно до ч.1, ст..15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач відстрочку від призову на строкову військову службу не отримував, свідомо не подавав відомості про зміни сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи (виконання вимог прибуття до призовної дільниці на протязі восьми призовів не надавав.

Також відповідачем зазначено, що позивач звернувся до Білгород-Дністровського РТЦК задля отримання дозволу для виїзду на виїзд з місця проживання на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 02 вересня 2022 року №992, але у заяві до Білгород-Дністровського РТЦК та СП від 26.09.2022 року, він керуючись пункту 2-12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, просив видати дозвіл для виїзду призовника, військовозобов`язаного та резервіста за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час. Відповідач вказує, що пунктом 2-12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 лише надано право звернутися морякам для отримання дозволу на виїзд з місця проживання до керівника відповідного районного (міського) територіального центру, комплектування та соціальної підтримки, але дана норма не зобов`язує обов`язково, без підтверджень обставин визначених у зазначеному пункті 15 Постанови №57, надавати дозвіл на виїзд з місця проживання та перетинання кордону України.

Відповідачем зазначено, що Позивач разом із заявою подав до Білгород-Дністровського РТЦК та СП підтвердження про отримання копій освітніх і кваліфікаційних документів моряка від Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України від 26.09.2022 року, яке видане для пред`явлення уповноваженим особам Державної прикордонної служби України та дійсне протягом 30 днів з дати видачі. Проте в даному Підтвердженні взагалі відсутній підпис посадової особи що видала документ та печатка органу.

Крім того, відповідачем вказано, що інших документів до Білгород-Дністровського РТЦК та СП позивач із заявою не надавав, а саме: ???посвідчення особи моряка (паспорт моряка), ???довідку від закладу освіти щодо направлення курсанта для проходження практичної підготовки на судні під українським або іноземним прапором, ???суднову роль (список осіб суднового екіпажу) (crew list), ???інші документи.

Також Постановою №57 визначено, що мають право звертатися для отримання дозволів, але форма та зміст дозволу від керівника ТЦК та СП жодним нормативно-правовим документом не затверджена, і як виглядає бланк дозволу, у період з 27.09.2022 року по 11.10.2022 року, не встановлено. Про це, як вказує відповідач був обізнаний позивач, що бланку дозволу не існувало.

Враховуючи зазначене та те що за наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 06.07.2022 №85 про скасування Порядку надання дозволу на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час для призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідності ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» заява ОСОБА_1 була розглянута начальником Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та прийнято рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві через відсутність порядку видачі дозволу.

Рішення начальника Білгород-Дністровського №3980 від 11.10.2022 року про відмову у наданні дозволу, було прийнято у відповідності з чинним законодавством.

Також відповідач вказав, що у позивної заяві викладенні обставини не відповідають дійсності, взагалі відсутні в матеріалах справи будь-які підтвердження, не надано припустимих та належних доказів про протиправні дії Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а ці обставини лише припущення, які направлені створити ілюзію порушеного права позивача в суді.

Ухвалою суду від 31.10.2022 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.

Також ухвалою суду від 31.10.2022 року доручено відповідачу надати певні документи та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.01.2023 року провадження у справі поновлено.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 має освіту та кваліфікаційні документи та є моряком (кухар судновий), що підтверджується відповідними документами наявними в матеріалах справи, зокрема посвідченням особи моряка серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації НОМЕР_2 , Свідоцтвом фахівця №00265/2021/06, Підтвердження про отримання копій освітніх і кваліфікаційних документів моряка від 26.09.2022 року (а.с.7-14).

Також у Підтвердженні про отримання копій освітніх і кваліфікаційних документів моряка від 26.09.2022 року, зазначено, що позивач здобув відповідну кваліфікацію до 24.02.2022 року.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 є призовником та за висновком комісії по приписці Білгород-Дністровського РТЦК та СП визнаний придатним від 02.02.2018 року, що підтверджується посвідченням про приписку до призовної дільниці №8.

26.09.2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою №б/н в якій просив видати йому дозвіл для виїзду призовника, військовозобов`язаного та резервіста за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час та до заяви додано підтвердження про отримання копій і кваліфікаційних документів моряка на 1 арк.

11.10.2022 року відповідачем надіслано на адресу позивача лист №3980, в якому зокрема зазначено про те, що наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 06.07.2022 №85 скасовано Порядок надання дозволу на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час. У зв`язку із чим, на теперішній час відсутній порядок надання дозволів на виїзд з місця проживання від керівника відповідного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для осіб, які прямують для роботи на морських суднах за межами України. На підставі викладеного прийнято рішення про відмову в задоволенні заяви позивача від 26.09.2022 року №б/н про надання дозволу для виїзду призовника, військовозобов`язаного та резервіста за межі місця проживання (а.с.15-16).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Таке право відповідно до статті 64 Конституції України може обмежуватися в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно пп.1, та абз.3 пп.7 п.252 Указу Президента України від №1153/2008 у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду: проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

З моменту оголошення мобілізації виїзд військовозобов`язаних та громадян призовного віку з місця постійного проживання без дозволу керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки забороняється.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Згідно з п.2 та п.3 Указу Президента України № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування надано право запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 14.03.2022 № 7168, Указом Президента України від 19.04.2022 № 7300, затвердженого Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2500-IX, Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженим Законом України 16.11.2022 № 2738-IX, Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX та продовжений до теперішнього часу.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно ч.9. ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ, тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон України №3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону України №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до частини 6 статті 22 Закону України №3543-ХІІ, громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.

Станом на час виникнення спірних у даній справі відносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (далі Правила) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Згідно ч. 2 Правил перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну:

1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

2) дипломатичний паспорт;

3) службовий паспорт;

4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий);

5) посвідчення особи моряка;

6) посвідчення члена екіпажу.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Постановою Кабінету міністрів України від 02 вересня 2022 року №992 внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України та доповнено дані Правила пунктом 212 такого змісту:

"212. У разі введення на території України воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років мають право перетинати державний кордон України, якщо вони прямують для роботи на морських суднах, суднах внутрішнього плавання у складі екіпажів таких суден або для проходження практичної підготовки на суднах.

Для перетину державного кордону України такі особи повинні надати такі документи.

зокрема:

3) інші особи, які прямують для роботи на морських суднах, суднах внутрішнього плавання у складі екіпажів таких суден та які здобули відповідну освіту та кваліфікацію до 24 лютого 2022 р. і випускники закладів освіти, які завершили навчання у період воєнного стану:

посвідчення особи моряка;

підтвердження від Адміністрації судноплавства про отримання копій освітніх кваліфікаційних документів;

військово-облікові документи з відповідними відмітками районного (об`єднаного районного), міського (районного у містах, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Особи, зазначені у підпункті 3 цього пункту, під час перетину державного кордону України повинні мати трудовий договір (контракт) для роботи на морському судні, судні внутрішнього плавання або лист від судновласника, оператора судна про намір укласти з громадянином України трудовий договір (контракт) для роботи на морському судні, судні внутрішнього плавання.

Адміністрація судноплавства у дводенний строк з моменту отримання завірених копій документів від осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту (крім курсантів закладів освіти), видає таким особам підтвердження про отримання копій освітніх і кваліфікаційних документів у довільній формі за підписом Голови Адміністрації судноплавства або його заступника, яке містить гербову печатку або на яке накладено кваліфікований електронний підпис.

Особи, зазначені у підпункті 3 цього пункту, після отримання від Адміністрації судноплавства підтвердження про отримання копій освітніх і кваліфікаційних документів, а також особи, зазначені у підпункті 1 цього пункту, які досягли віку від 18 до 60 років та отримали довідку від закладу освіти щодо направлення курсанта для проходження практичної підготовки на судні під українським або іноземним прапором, зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, та отримати дозвіл на виїзд з місця проживання від керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти СБУ, Служби зовнішньої розвідки України - дозвіл відповідного керівника) для пред`явлення уповноваженим службовим особам Держприкордонслужби під час перетину кордону.

На виконання вищевказаних приписів, Позивач отримав від Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (надалі - Адміністрація судноплавства) Підтвердження про отримання копій освітніх і кваліфікаційних документів моряка від 26.09.2022 р. Вищевказаним документом підтверджено, що Позивач здобув відповідну кваліфікацію до 24 лютого 2022 р.

Спірні відносини врегульовані Законом України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі Закон №3543-XII), який визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (надалі - положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до положень п. 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань:

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань. видають необхідні довідки та інші документи.

Отже обов`язки щодо мобілізації на військову службу за призовом, надання відстрочки отримання дозволу на виїзд з місця проживання покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки та, зокрема, на Білгород-Дністровський РТЦК.

26.09.2022 р. позивач звернувся до Білгород-Дністровський РТЦК задля отримання дозволу для виїзду на виїзд з місця проживання на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 02 вересня 2022 року №992.

11.10.2022 р. Білгород-Дністровський РТЦК прийняв рішення оформлене у вигляді листа №3980 яким відмовив в задоволені заяви Позивача про надання дозволу для виїзду призовника, військовозобов`язаного та резервіста за межі місця проживання. В даному рішенні Відповідач вказує, що на теперішній час відсутній порядок надання дозволів на виїзд 3 місця проживання від керівника відповідного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для осіб, які прямують для роботи на морських суднах за межами України. Також Позивача повідомлено, що у разі незгоди із прийнятим рішенням, його можна буде оскаржити у встановленому законодавством порядку.

Так, суд вказує на те, що пунктом 2-12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 надано право звернутися морякам для отримання дозволу на виїзд з місця проживання до керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, але дана норма не зобов`язує обов`язково, без підтверджень обставин визначених у зазначеному пункті Постанови №57 та інших питань які виникають у воєнний час, надавати дозвіл на виїзд з місця проживання та перетинання кордону України.

Пунктом 2-12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 визначені для перетину державного кордону України такі особи категорії моряків:

???курсанти закладів освіти:

???особи, які прямують для роботи на суднах у складі екіпажів суден, що здійснюють рейси до/з морських портів України, та які здобули відповідну освіту та кваліфікацію до 24 лютого 2022 р., і випускники закладів освіти, які завершили навчання у період воєнного стану:

???інші особи, які прямують для роботи на морських суднах, суднах внутрішнього плавання у складі екіпажів таких суден та які здобули відповідну освіту та кваліфікацію до 24 лютого 2022 р., і випускники закладів освіти, які завершили навчання у період воєнного стану.

Водночас суд враховує, що позивач при зверненні 26.09.2022 року до відповідача із заявою задля отримання дозволу для виїзду на виїзд з місця проживання на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 02 вересня 2022 року №992, надав у додатках лише підтвердження про отримання копій і кваліфікаційних документів моряка. Та з даного документу можливо встановити лише факт того, що ОСОБА_1 має посвідчення особи моряка та здобув фахову освіту, а також відповідну кваліфікацію.

Інших документів до Білгород-Дністровського РТЦК та СП позивач із заявою не надавав, зокрема, але не виключно: ??????довідку від закладу освіти щодо направлення курсанта для проходження практичної підготовки на судні під українським або іноземним прапором; ???суднову роль (список осіб суднового екіпажу) (crew list); ??? контракт (труд договір) або лист від судоплавника, оператора судна про намір укласти трудовий договір (контракт) для робот на морських суднах, інші документи.

Таким чином суд вказує на те, що аналізуючи вищенаведені норми та встановлені судом обставини позивач повинен довести обставини за яких він дійсно має необхідність в отриманні дозволу на виїзд з місця проживання, тобто лише наявність того факту, що позивач є особою зі свідоцтвом моряка, відповідним фахом та кваліфікацією не свідчить того факту, що у нього є необхідність у отриманні такого дозволу, враховуючи наявний військовий стан в України.

Тобто суд вказує на те, що з наданих позивачем документів при зверненні неможливо встановити обставини за яких будуть наявні підстави у відповідача на надання дозволу на виїзд за межі місця проживання, зокрема:

???Чи прямує заявник для роботи на суднах у складі екіпажів суден, що здійснюють рейси до/з морських портів України;

??????Чи прямує заявник для роботи на морських суднах, суднах внутрішнього плавання у складі екіпажів таких суден;

???Чи укладений трудовий договір (контракт) для роботи на морському судні, судні внутрішнього плавання або лист від судновласника, оператора судна про намір укласти з громадянином України трудовий договір (контракт) для роботи на морському судні, судні внутрішнього плавання;

???До якої категорії моряків віднести заявника, оскільки, відповідно п. 2-12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 визначено, що мають право звертатися для отримання дозволів тільки моряки першої та третьої групи;

тощо.

Водночас, суд зазначає, що як вбачається з рішення відповідача від 11.10.2022 року №3980 викладеного в листі у ньому зокрема зазначено про те, що:

- наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 06.07.2022 №85 скасований Порядок надання дозволу на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час. У зв`язку із чим, на теперішній час відсутній порядок надання дозволів на виїзд з місця проживання від керівника відповідного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для осіб, які прямують для роботи на морських суднах за межами України. На підставі викладеного прийнято рішення про відмову в задоволенні заяви позивача від 26.09.2022 року №б/н про надання дозволу для виїзду призовника, військовозобов`язаного та резервіста за межі місця проживання.

Суд вказує на те, що відсутність правового регулювання та визначеності на законодавчому рівні, зокрема відсутність певного порядку не може бути перешкодою для реалізації права позивача на звернення до суб`єкта владних повноважень, в даному випадку Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України з питань що входять до його компетенції.

Крім того суд вказує на те, що відповідачем у листі (рішенні) від 11.10.2022 року №3980 не вказувалось позивачу про необхідність у наданні конкретних документів які б слугували підставою для обґрунтування необхідності видачі позивачу дозволу, тоді як у відзиві відповідач посилається на не підтвердженість певних обставин щодо особи позивача який звертався із відповідною заявою.

Враховуючи все вищевикладене суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною відмови Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України викладену в листі від 11.10.2022 року №3980 у наданні ОСОБА_1 дозволу на виїзд з місця проживання.

Поряд з цим суд не приймає до уваги подані до суду документи позивачем датовані після 25.10.2022 року (дата подання адміністративного позову по цій справі до суду), а саме: заяву звернення до відповідача від 15.11.2022 року з додатками; лист відповідь відповідача від 18.11.2022 року №4429 щодо розгляду заяви від 15.11.2022 року №б/н (вхідний №12256), оскільки такі не стосуються предмету спору у даній справі.

Щодо вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виїзд з місця проживання на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 02 вересня 2022 року № 992, суд зазначає таке.

Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 року у справі №810/3393/17.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідно до положень п. 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. №154 відповідно до покладених на них завдань:

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань. видають необхідні довідки та інші документи.

При цьому суд також враховує, що згідно п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. №154 на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки покладені завдання:здійснюють заходи, спрямовані на задоволення потреб Збройних Сил, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецзв`язку у людських і транспортних ресурсах.

Водночас суд вказує, що згідно відзиву відповідача, ним зазначено, що заява ОСОБА_1 розглянута відповідачем на підставі статті 15 Закону України «Про звернення громадян».

Тобто на відповідача покладений обов`язок здійснювати заходи, спрямовані на задоволення потреб ЗСУ у людських ресурсах.

Суд враховує, що жодним нормативним актом не визначено, що моряки у період воєнного стану не підлягають призиву на воєнну службу, або мають право на відстрочку від призиву.

Тобто моряки мають право виїхати за кордон надавши необхідні для цього документи серед яких дозвіл територіального центру комплектування та соціальної підтримки, проте вони не є особами, які не підлягають призиву, а тому питання щодо надання дозволу на виїзд за кордон залишається у кожному випадку індивідуальним виходячи з потреб Збройних сил України, які доведені до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та є у воєнний час правом суб`єкта владних повноважень, а не обов`язком.

Тож дія щодо надання дозволу відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

За таких підстав суд для належного захисту порушених прав та інтересів позивача є необхідність у зобов`язанні відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.09.2022 року №б/н в якій він просив видати йому дозвіл для виїзду призовника, військовозобов`язаного та резервіста за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, з урахуванням висновків суду у даному рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних суд дійшов висновку про необхідність відмовити.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію №0158210001 від 25.10.2022 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1984,80 грн.

Таким чином з урахування часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору сплаченого позивачем у розмірі 992,40 грн. (як за одну немайнову вимогу) з Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України.

Водночас, щодо залишку суми у розмірі 992,40 грн. (1984,80 992,40 = 992,40), суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір», у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Так суд вказує, що позивачем заявлено одну немайнову вимогу та похідну вимогу зобов`язального характеру, за яку відсутня необхідність у сплаті судового збору, оскільки така є похідною.

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що позивачем при поданні адміністративного позову у справі надмірно сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., суд доходить висновку щодо необхідності повернення надміру сплаченого судового збору ОСОБА_1 .

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 192-194, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про визнання протиправною відмову та зобов`язати вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України викладену в листі від 11.10.2022 року №3980 у наданні ОСОБА_1 дозволу на виїзд з місця проживання.

Зобов`язати Білгород-Дністровський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.09.2022 року №б/н в якій він просив видати йому дозвіл для виїзду призовника, військовозобов`язаного та резервіста за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, з урахуванням висновків суду у даному рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. сплачені за квитанцією №0158210001 від 25.10.2022 року.

Повернути через Управління державної казначейської служби України в м. Одесі Одеської області ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн. відповідно до квитанції №0158210001 від 25.10.2022 року за подання адміністративного позову у справі №420/15254/22.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ІПН НОМЕР_3 ).

Відповідач Білгород-Дністровський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України (65006, м. Одеса, вул. Маловського, буд.10, код ЄДРПОУ 44111275).

Суддя Іванов Е.А.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109473557

Link to comment
Share on other sites

Суди в Україні бояться застосовувати норми Конституції України. В цьому рішенні суд хоча й задовільнив позов, однак це не вирішує питання порушення оргнами влади прямих норм Конституції України. Суд зазначив:

Суд вказує на те, що відсутність правового регулювання та визначеності на законодавчому рівні, зокрема відсутність певного порядку не може бути перешкодою для реалізації права позивача на звернення до суб`єкта владних повноважень, в даному випадку Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України з питань що входять до його компетенції.

Крім того суд вказує на те, що відповідачем у листі (рішенні) від 11.10.2022 року №3980 не вказувалось позивачу про необхідність у наданні конкретних документів які б слугували підставою для обґрунтування необхідності видачі позивачу дозволу, тоді як у відзиві відповідач посилається на не підтвердженість певних обставин щодо особи позивача який звертався із відповідною заявою.

Враховуючи все вищевикладене суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною відмови Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України викладену в листі від 11.10.2022 року №3980 у наданні ОСОБА_1 дозволу на виїзд з місця проживання.

Суд враховує, що жодним нормативним актом не визначено, що моряки у період воєнного стану не підлягають призиву на воєнну службу, або мають право на відстрочку від призиву.

Тобто моряки мають право виїхати за кордон надавши необхідні для цього документи серед яких дозвіл територіального центру комплектування та соціальної підтримки, проте вони не є особами, які не підлягають призиву, а тому питання щодо надання дозволу на виїзд за кордон залишається у кожному випадку індивідуальним виходячи з потреб Збройних сил України, які доведені до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та є у воєнний час правом суб`єкта владних повноважень, а не обов`язком.

За таких підстав суд для належного захисту порушених прав та інтересів позивача є необхідність у зобов`язанні відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.09.2022 року №б/н в якій він просив видати йому дозвіл для виїзду призовника, військовозобов`язаного та резервіста за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, з урахуванням висновків суду у даному рішенні.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show