Постанова КАС про встановлення порушення членом ВРП правил етики та недоброчесної поведінки

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2023 року м. Київ

Справа № 752/23024/21
Провадження: № 22-ц/824/1628/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Андрієнко А. М., Нежури В. А.,
секретар Івасенко І. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Машкевич К. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», ОСОБА_2 , приватного підприємства «Українська правда» про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію,

у с т а н о в и в:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 року в соціальній мережі Facebook на сторінці проекту «ІНФОРМАЦІЯ_6», що належить ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», про нього, ОСОБА_1 , було розміщено публікацію такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_7...». Ця публікація знаходиться за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , і на момент звернення до суду не видалена та не видозмінена, тобто, розміщена у публічному доступі в первісному її вигляді.09 березня 2021 року ГО «Правова держава», яку він, ОСОБА_1 , очолює, звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про захист ділової репутації. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.Серед основних мотивів для відмови у задоволенні позову стало, зокрема, те, що частина наведених в публікації висловлювань не стосується ГО «Правова держава», а тому приведені в позові висловлювання не входять до предмету доказування у справі. З урахуванням таких висновків суду він, ОСОБА_1 , вирішив звернутися до суду від свого імені з даним позовом. Окрім вище наведеної публікації, ІНФОРМАЦІЯ_2 на сайті інтернет-видання «Українська правда» ОСОБА_2 опублікував статтю під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_8», де вказано: «ІНФОРМАЦІЯ_9» Ця публікація розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10/. Зазначив, що розповсюджена відповідачами інформація щодо нього є неправдивою, такою, що принижує його честь та гідність, а також заподіює шкоду діловій репутації, як адвоката, керівника адвокатського об`єднання та ряду громадських організацій, та як громадянина, який займає активну громадську позицію у суспільному житті країни.Крім того, така інформація негативно впливає на його близьких осіб, колег, що входять до очолюваних ним об`єднань та організацій. Спірна інформація була поширена в мережі Інтернет, а саме соціальній мережі Facebook на сторінці проекту «ІНФОРМАЦІЯ_6», що належить ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», яка відстежується понад 8 000 користувачів мережі Facebook. Даний допис було поширено користувачами мережі Facebook, 271 особа відреагувала на нього, тобто, інформація поширена значній кількості осіб з метою формування його негативної репутації. На момент звернення до суду спірна публікація на сайті ПП «Українська правда» була переглянута 4033 разів. Посилаючись на рішення Європейського суду у справах «Janowski, п. 33, and Nikula v. Finl (no. 31611/96, n. 48) та від 02.06.2016 року у справі «Інститут економічних реформ проти України» вважав, що поширена відповідачами інформація за своїм змістом є твердженням про факти, а не оціночним судженням. Подана ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» інформація має характер ствердження про два факти: що, нібито, громадські організації ОСОБА_1 використовують для подачі позовів та заяв, у яких зацікавлений суддя ОАСК ОСОБА_3; що він, нібито, фігурує на плівках з кабінету голови ОАСК ОСОБА_3. Ці твердження за своїм змістом не є оціночним судженням, тому що автор допису стверджує саме про факти, тобто про явища об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Відмітив, що з моменту створення ГО «Правова держава», керівником якого він є, до Окружного адміністративного суду м. Києва було подано як мінімум 8 позовів виключно на виконання мети діяльності Громадської організації «Правова держава». Позови подавались саме до ОАСК, а не до будь-якого іншого суду, з дотриманням правил визначення територіальної та виключної підсудності. Усі справи було розглянуто компетентним судом, сторони у справі мали можливість надати свої пояснення та заявити клопотання. Окрім того, твердження про те, що він, нібито, фігурує у якихось плівках з кабінету голови ОАСК ОСОБА_3, також не відповідають дійсності.Також зазначив, що ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» не є правоохоронним органом або експертною установою, уповноваженою на дослідження плівок із записами розмов для того, щоб у подальшому вона могла констатувати у своїх публікаціях про факт фігурування будь-якої особи на цих плівках. За викладених обставин, просив суд:

визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_3 у соціальній мережі Facebook на сторінці проекту «ІНФОРМАЦІЯ_6», що належить ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_11»;

зобов`язати ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» спростувати цю недостовірну інформацію не пізніше 1 місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили шляхом публікації у соціальній мережі Facebook на сторінці проекту «ІНФОРМАЦІЯ_6» інформації про те, що ця інформація є недостовірною з подальшим вилученням її з публікації за первісним посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на сайті ПП «Українська правда» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10/, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_19»;

зобов`язати ОСОБА_2 та власника веб-сайту « ІНФОРМАЦІЯ_4 » - ПП «Українська правда» спростувати цю недостовірну інформацію не пізніше 1 місяця з дня набрання судовим рішенням у цій справі законної сили шляхом публікації на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_4 у розділі «Новини» інформації про те, що ця інформація є недостовірною з подальшим її вилученням з публікації за первісним посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині визнання висловлювань відповідачів оціночними судженнями, а не твердженнями про факти, оскільки неправильно кваліфікував спірні правовідносини стосовно того, що висловлювання відповідачів у цій справі були оціночними судженнями, а не розповсюдженням про позивача недостовірних та дискредитуючих відомостей у формі твердження про участь відповідача у незаконній діяльності. Також суд першої інстанції не дослідив точний зміст спірної інформації про позивача, що і призвело до неправильного вирішення цієї справи, необґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що обидва твердження про факти, які стосуються позивача, підлягають перевірці та спростуванню. Зазначив, що усі позови ГО «Правова держава» подавались до Окружного адміністративного суду м. Києва виключно на виконання мети діяльності організації, визначеної Статутом. Жодних доказів «фігурування» позивача на якихось записах, плівках у відповідачів немає, тому це твердження також підлягає перевірці на предмет його достовірності, чого не було зроблено в оскаржуваному рішенні. Також зазначив, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права в частині визнання судом спірної інформації, поширеної відповідачами, «загальновідомими обставинами», оскільки в спірних публікаціях не було жодного посилання на будь-які джерела, щоб можна було стверджувати про те, що інформація про позивача є загальновідомими обставинами, яка не підлягає доказуванню, в розумінні ч. 3 ст. 82 ЦПК України. Вказав, що розгляд цієї справи за позовними вимогами стосовно порушення особистих немайнових прав в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін є порушенням процесуальних гарантій, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 серпня 2022 року у справі №202/4233/16.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 06 грудня та 22 грудня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан»заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що суд першої інстанції правильно вирішив справу та акцентував на необхідності сукупності обставин, передбачених п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Вказав, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення відповідного позову, є сукупність наступних обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові

права, тобто, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Однак, на його думку, у даній справі відсутні дві останні обставини. Відмітив, що Верховний Суд в постанові від 10.07.2018 року у справі №910/15148/17 акцентував, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Така позиція наведена і в постановах Верховного Суду від 05.12.2019 року у справі №910/14928/18, від 16.10.2019 року у справі №910/13289/18, від 03.09.2019 року у справі №920/593/18. Також зазначив, що речення «Кравець також фігурує на плівках з кабінету голови ОАСК ОСОБА_3» є результатом оцінки відповідачем оприлюдненого НАБУ повідомлення з додаванням аудіовізуального файлу про протиправну діяльність окремих посадових осіб ОАСК.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що наведена ним інформація на момент публікації мала переконливу фактологічну основу і є повторенням інформації та його висновками на підставі аналізу значної кількості джерел інформації з фактологічними та оціночними судженнями, зокрема офіційно оприлюдненої інформації на сайті НАБУ з фрагментами аудіозаписів, які, за твердженнями НАБУ, були зроблені під час проведення НСРД у кабінеті голови Окружного адміністративного суду м. Києва в рамках розслідування кримінального провадження; висновків Громадської ради доброчесності від 15-16. 12.2020 року щодо суддів ОАСК; повідомлення про підозру ОСОБА_1 від 17.07.2020 року та інших джерел. Вказав, що він впізнав на фрагментах аудіозаписів, оприлюднених НАБУ, голос ОСОБА_1 . Проте, законодавство не передбачає, що перед повідомленням інформації, яка була особисто сприйнята органами чуття, потрібно проводити експертизу. Зазначив, що викладені ним факти не спростовані, а навпаки, отримали своє відображення та є основою для пред`явленого обвинувачення суддям ОАСК, що розглядається Вищим антикорупційним судом.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Мартиненко А.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.

ОСОБА_4 в інтересах ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_2 та представник ПП «Українська правда» в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. ОСОБА_2 у поданому 17.02.2023 року клопотанні просив розглянути справу за його відсутності.

Зважаючи на викладене, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши думку учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є адвокатом та керівником Громадській організації «Правова держава».

ІНФОРМАЦІЯ_5 року у соціальній мережі Facebook на сторінці проекту « ІНФОРМАЦІЯ_6», що належить Громадській організації «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», за посиланням : ІНФОРМАЦІЯ_1, була розміщна публікація наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_13. ІНФОРМАЦІЯ_14...».

Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на сайті інтернет-видання ПП«Українська правда» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10/, була опублікована стаття під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_8», в якій вказано: «ІНФОРМАЦІЯ_15. ІНФОРМАЦІЯ_16».

Факт поширення відповідачами вищенаведеної інформації підтверджується наявними у розпорядженні суду письмовими доказами і відповідачами не оспорюється.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що висловлювання відповідачів щодо позивача, зміст цих висловлювань та мовні обороти не мають стверджувального характеру, а є висловлюванням їх думок, які не наділені будь-якими фактичними даними. Окрім того, позивач, як публічна особа, має усвідомлювати можливість висловлювання громадськістю, зокрема, висвітлення у засобах масової інформації, гострої та сильної критики з приводу виконуваних ним функцій.

Перевіривши доводи апеляційної скарги в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Положеннями частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте, навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики, оскільки межа їх допустимої критики є ширшою, ніж щодо приватної особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 26 червня 2019 року НАБУ було оприлюднено наступну інформацію: роз`яснення НАБУ щодо обшуків в Окружному адміністративному суді м. Києва за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_17, яка була поширена у зв`язку з висвітленням ходу розслідування НАБУ фактів імовірної участі голови та суддів Окружного адміністративного суду м. Києва у злочинній організації.

Зокрема, було оприлюднено записи розмов ймовірно суддів Окружного адміністративного суду Києва та коментарі до цих подій.

Дана інформація перебуває у відкритому доступі до теперішнього часу.

Факт розповсюдження в мережі Інтернет цих записів є загальновідомим, і, згідно ч. 3 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Досліджуючи питання щодо визнання поширеної ІНФОРМАЦІЯ_18 року ОСОБА_2 , інформації недостовірною, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_19», колегія суддів ураховує наступне.

У березні 2021 року ГО «Правова держава» звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан» про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації (справа № 910/3801/21).

В межах даної справи Громадською організацією «Правова держава» оспорювалась наступна інформація: «ІНФОРМАЦІЯ_20 (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_21).

Судом було встановлено, що до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_5 з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просила суд визнати протиправною та нечинною постанову відповідача від 22.05.2019 № 437 (адміністративна справа № 640/9824/19).

Громадська організація «Правова держава» також звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство освіти на науки України, у якому просила суд: визнати незаконною та скасувати Постанову Кабінету Міністрів України №437 від 22 травня 2019 року «Питання українського правопису» (адміністративна справа № 640/17064/19).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 справи № 640/9824/19 та № 640/17064/19 об`єднано для спільного розгляду з присвоєнням справам загального № 640/9824/19.

В подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.01.2021 у справі № 640/9824/19 позов ОСОБА_5 та ГО «Правова держава» було задоволено, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 437 «Питання українського правопису».

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Отже, частина оспорюваної позивачем інформації є достовірною.

Аналізуючи зміст опублікованої відповідачем ОСОБА_2 інформації в цілому, характер використаних ним мовно-стилістичних засобів, колегія суддів вважає, що вказана інформація не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані. За своїм змістом така інформація є нічим іншим, як оціночними судженнями відповідача.

Сформовані відповідачем словосполучення «ІНФОРМАЦІЯ_22», а також «ІНФОРМАЦІЯ_23» є його власним трактуванням діалогів, що оприлюднені НАБУ, та його власною оцінкою текстової розшифровки опублікованих аудіозаписів, у тому числі, їх частини, в якій міститься посилання на особу позивача (згадування про нього), а саме, «ІНФОРМАЦІЯ_24».

В той же час, вказані тези ОСОБА_2 , їх текстовий зміст, не містять жодних тверджень чи заяв щодо існування (запису) голосу саме позивача на плівках.

Слід відмітити й те, що ОСОБА_2 в ході апеляційного перегляду справи вказував, що знайомий з позивачем та впізнав на фрагментах аудіозаписів, оприлюднених НАБУ, голос позивача. ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції також підтвердив факт знайомства з ОСОБА_2 . Отже, спірне висловлення ОСОБА_2 було сформоване на власних відчуттях та переконаннях, є його власним судженням, а тому не може вважатись ствердженням про факт, як на тому наполягає позивач.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація є його оціночними судженнями, критикою та оцінкою дій позивача, як адвоката, а виділені позивачем фрази, на які він посилається у позові, не можуть бути виокремленими із загального контексту публікації, яка в цілому стосується загальновідомих даних, що були оприлюднені НАБУ.

Колегія суддів погоджується й з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до ГО «Всеукраїнське об`єднання «Автомайдан», оскільки у поширеній ГО публікації «ІНФОРМАЦІЯ_11», громадською організацією також було узагальнено та зазначено про наявність в оприлюднених НАБУ матеріалах (записах) вказівки на особу позивача.

При цьому, з аналізу поширеної інформації вбачається, що ГО не констатує винність позивача у вчиненні будь-якого правопорушення.Так, вказане висловлювання носить провокаційний характер, однак, саме по собі не є негативним, не має стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно особи позивача, не містить будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень чи звинувачень, а тому, баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено.

Фактично позивач просить спростувати інформацію, яка по суті є громадською критикою у засобах масової інформації з приводу його, ОСОБА_1 , професійної діяльності, як адвоката, так і керівника ГО, а тому колегія суддів вважає, що поширення оспорюваної інформації не призвело до порушення особистих немайнових прав позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що в спірних публікаціях, а також рішенні суду відсутні посилання на будь-які джерела щодо оприлюднення НАБУ записів розмов ймовірно суддів ОАСК, колегія суддів відхиляє, оскільки серія приватних розмов ймовірно суддів ОАСК були предметом обговорення значної кількості ЗМІ, і у відповідних виданнях здобули такі назви як «ІНФОРМАЦІЯ_25». Вказана інформація відома широкому колу осіб, отже, є загальновідомою, і не потребує підтвердження, в тому числі, конкретними посиланнями на видання та/або джерела.

Більш того, вказані записи, як зазначено вище, перебувають у відкритому доступі в мережі Інтернет, і в обох оспорюваних публікаціях автори посилаються на факт публікування НАБУ цих записів.

Слід відмітити й те, що ОСОБА_1 , заперечуючи проти більш ширших меж допустимої критики відносно нього, одночасно наголошує на тому, що поширення спірної інформації є перешкодою для здійснення ним професійної адвокатської діяльності, а також громадської діяльності.

В той же час, ОСОБА_1 є відомим адвокатом, який у соціальних мережах, на інтернет-платформах, у меседжерах публічно веде канали (мікроблоги) щодо останніх новин і оглядів судової практики, а також є головою ряду громадських організацій, та громадянином, який займає активну громадську позицію у суспільному житті країни. Отже, публічний статус позивача та суспільний інтерес щодо його особи свідчить про більш ширші межі допустимої критики відносно нього.

Вказане узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Окрім того, позивачем не надано доказів впливу розміщеної відповідачами інформації на діяльність громадських організацій, очільником яких він є, та формування безпідставних та необґрунтованих сумнівів у прозорості їх діяльності та управління ними.

З огляду вищевикладене, підстав для визнання оспорюваної позивачем інформації недостовірною колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Як убачається із матеріалів справи, ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року, постановленою під головуванням судді Слободянюк А. В., відкрито провадження у даній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 12 січня 2022 року (т. 1 а.с. 47-48).

Підготовче судове засідання, яке було призначене ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2021 року, не відбулось у зв`язку з його відкладенням.

Розпорядженням керівника апарату Голосіївського районного суду м. Києва від 10 травня 2022 року № 222 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 10 травня 2022 року, справу № 752/23024/21 передано для розгляду судді Машкевич К. В.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 травня 2022 року прийнято до провадження цивільну справу № 752/23024/21, розгляд справи призначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 12. ст. 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (ч. 2 ст. 189 ЦПК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 196 ЦПК України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Якщо розгляд справи у випадках, передбачених цим Кодексом, починається спочатку, суд призначає та проводить підготовче засідання спочатку в загальному порядку (ч. 4 ст. 198 ЦПК України).

Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що у разі заміни судді розгляд справи розпочинається спочатку - проведенням підготовчого судового засідання.

Тобто, суд першої інстанції при зміні його складу не мав процесуальних підстав повторно вирішувати питання, що віднесені до глави 2 розділу ІІІ ЦПК України, а саме відкриття провадження у справі та визначення, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа.

Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що у разі зміни складу суду суд повторно не вирішує питання, що віднесені до глави 2 розділу ІІІ ЦПК України, а саме відкриття провадження у справі та визначення, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) буде розглядатися справа, оскільки розгляд справи розпочинається спочатку - проведенням підготовчого судового засідання. Тобто, повторно визначений склад суду лише призначає та проводить підготовче засідання спочатку.

Суд першої інстанції, постановивши ухвалу про призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи після зміни складу суду згідно ч. 12 ст. 33 ЦПК України, порушив норми процесуального права, фактично за власною ініціативою переглянув питання, з приводу якого існує чинне судове рішення та розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Згідно ч. 4 ст. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).

Оскільки суд першої інстанції розглянув справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, в порядку спрощеного позовного провадження, оскаржуване судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції по суті позову дійшов правильних висновків про відмову в позові, однак допустив порушення норм процесуального права, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

За таких підстав, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. 

Головуючий Т. О. Невідома
Судді А. М. Андрієнко
В. А. Нежура
 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/109627620

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суддя першої інстанції, вірогідно налякана посадою відповідача й будучи від нього залежною у позові відмовила. Апеляція, хоча теж і відмовила у позові, однак, встановила факт невідповідності члена ВРП Романа Маселко правилам професійної етики та доброчесності. Суд зазначив:

Сформовані відповідачем словосполучення «ІНФОРМАЦІЯ_22», а також «ІНФОРМАЦІЯ_23» є його власним трактуванням діалогів, що оприлюднені НАБУ, та його власною оцінкою текстової розшифровки опублікованих аудіозаписів, у тому числі, їх частини, в якій міститься посилання на особу позивача (згадування про нього), а саме, «ІНФОРМАЦІЯ_24».

В той же час, вказані тези ОСОБА_2, їх текстовий зміст, не містять жодних тверджень чи заяв щодо існування (запису) голосу саме позивача на плівках.

Слід відмітити й те, що ОСОБА_2 в ході апеляційного перегляду справи вказував, що знайомий з позивачем та впізнав на фрагментах аудіозаписів, оприлюднених НАБУ, голос позивача. ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції також підтвердив факт знайомства з ОСОБА_2 . Отже, спірне висловлення ОСОБА_2 було сформоване на власних відчуттях та переконаннях, є його власним судженням, а тому не може вважатись ствердженням про факт, як на тому наполягає позивач.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що поширена відповідачем ОСОБА_2 інформація є його оціночними судженнями, критикою та оцінкою дій позивача, як адвоката, а виділені позивачем фрази, на які він посилається у позові, не можуть бути виокремленими із загального контексту публікації, яка в цілому стосується загальновідомих даних, що були оприлюднені НАБУ.