Постанова ВП ВС про остаточну неможливість нарахування відсотків після спливу договору та необхідності застосування ст. 625 ЦК щодо прострочення повернення

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року

м. Київ

Справа № 910/4518/16
Провадження № 12-16гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С.,

за участю секретаря судового засідання Співака С. В.,

представників учасників справи:

Акціонерного товариства«Міжнародний резервний банк» - Разумова М. А.,

Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» - Пасацької В. В., Гея В. Г.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Експерт Інвест» - Маліка Я. П.,

Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» - Гіндрюка Т. С., Семеняки В. В.,

Арбітражного керуючого - Паніотова О. К.

розглянула у судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 (головуючий суддя Поляков Б. М., судді Хрипун О. О., Грек Б. М.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ»

до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»

у справі про банкрутство.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Заявлені скаржниками грошові вимоги та фактичні обставини справи, встановлені судами

1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.03.2017 порушив провадження у справі № 910/4518/16 про банкрутство.

Щодо грошових вимог Акціонерного товариства «Сбербанк»

2. 11.04.2017 Акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк») звернулось до Господарського суду міста Києва в межах справи № 910/4518/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (далі - ПрАТ «Азовелектросталь») із заявою (вх. № 01-27/275/17) про визнання грошових вимог до боржника на суму 3 213 642 017,92 грн.

3. Суди попередніх інстанцій встановили, що вимоги кредитора - АТ «Сбербанк» ґрунтуються на положеннях договорів про відкриття кредитної лінії № 19-В/11/24/ЮО/КІ від 26.08.2011, № 17-В/11/24/ЮО/КІ від 01.07.2011, № 18-В/11/24/ЮО/КІ від 26.08.2011, № 32-В/12/24/КЛ-КБ від 04.09.2012, № 41-В/13/24/ЮО/КІ від 26.06.2013 та договорів поруки № 19-В/11/24-П-1 від 10.02.2015, № 32-В/12/24/КЛ-КБ/П-2 від 04.09.2012, № 41-В/13/24/ЮО/П-1 від 10.02.2015.

4. У пункті 1.4 кожного із зазначених кредитних договорів передбачено, що останнім днем дії кредитної лінії є 17.02.2016.

5. Пунктом 6.1 вказаних кредитних договорів визначено, що позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти в розмірі, передбаченому договором.

6. Пунктом 6.2 кредитних договорів передбачено, що нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.

7. Пунктом 11.3 кредитних договорів встановлено, що кредитний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.

8. Із заяви та розрахунків АТ «Сбербанк»слідує, що відсотки за кредитними договорами нараховувалися із 17.02.2014 до 13.03.2017, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».

Щодо грошових вимог Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

9. 11.04.2017 Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») звернулось до Господарського суду міста Києва в межах справи № 910/4518/16 про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь» із заявою (вх. № 01-27/270/17) про визнання грошових вимог до боржника на суму 5 871 588 276,29 грн.

10. Суди попередніх інстанцій встановили, що вимоги кредитора - АТ «Укрексімбанк» ґрунтуються на положеннях кредитних договорів № 151112К22 від 27.09.2012, № 151112К31 від 25.12.2012 та № 151112К32 від 29.12.2012.

11. Згідно з підпунктом 3.2.3 пункту 3.2 статті 3 кредитних договорів № 151112К22, № 151112К31, № 151112К32 термін повернення кредиту настав.

12. Із заяви та розрахунків АТ «Укрексімбанк» слідує, що відсотки за кредитними договорами нараховувалися з 01.07.2014 до 13.03.2017, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції (в частині грошових вимог, заявлених скаржниками)

Щодо грошових вимог АТ «Сбербанк»

13. Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.01.2021 визнав кредитором ПрАТ «Азовелектросталь», зокрема, АТ «Сбербанк» на суму 3 213 642 017,92 грн, з яких: 159 108 060,31 грн - забезпечені заставою, 3 054 530 757,61 грн - вимоги четвертої черги, 3200,00 грн - вимоги першої черги. Суд виходив з такого.

14. Грошові вимоги АТ «Сбербанк»до ПрАТ «Азовелектросталь» документально підтверджені.

15. Сторони в кредитних договорах, укладених між АТ «Сбербанк» та ПрАТ «Азовелектросталь», визначили, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, в тому числі внаслідок надіслання вимоги банком про дострокове повернення кредитних коштів до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. Відтак сторони умовами вказаних кредитних договорів погодили, що встановлені кредитними договорами проценти нараховуються та підлягають сплаті до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі.

16. Суд вказав, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/17, про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, не можуть застосовуватись у справі № 910/4518/16 з огляду на відмінність фактичних обставин цих справ.

17. У справі № 444/9519/17 суд встановив, що у цій справі сторони строку договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання (пункт 36 постанови).

18. Натомість у справі № 910/4518/16 кредитними договорами встановлено як строк дії кредитних договорів (пункт 1.4), так і термін їх дії (пункт 11.3).

19. Зазначене, на думку суду першої інстанції, свідчить про те, що проценти за користування кредитними коштами позичальник зобов`язаний сплачувати щомісячно протягом дії кредитних договорів та до дня повного фактичного повернення кредиту незалежно як від настання останнього дня строку дії кредитного договору, так і від направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

20. Суд також зауважив, що висновки Великої Палати Верховного Суду зводяться до того, що після закінчення строку кредитування чи використання кредитором установленого частиною другою статті 1050 ЦК України права на дострокову вимогу про повернення всієї суми кредиту банки не мають права нараховувати проценти, встановлені за користування кредитом у межах строку кредитування. Натомість банк має право вимагати сплати платежів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

21. Господарський суд міста Києва виснував, що кредитними договорами встановлено розмір процентів за весь час фактичного користування коштами, в тому числі й за період після закінчення строку кредитування / дії кредитної лінії, тобто за весь час прострочення.

22. Отже, навіть у разі застосування висновків Великої Палати Верховного Суду АТ «Сбербанк» має право нараховувати проценти відповідно до розміру, встановленого кредитним договором, а позичальник зобов`язаний їх сплачувати.

23. Вказане, на думку суду першої інстанції, також свідчить про те, що немає підстав для застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/17, та відмови АТ «Сбербанк» у стягненні заявлених у цій справі процентів.

24. Господарський суд міста Києва також зазначає, що 14.05.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/22858/17 за позовом АТ «Сбербанк»до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості дослідив умови кредитного договору, аналогічного вказаним вище кредитним договорам, на предмет правомірності нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору.

25. У вказаній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.

26. Суд першої інстанції вказав, що зазначений правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підтверджує висновки суду в справі № 444/9519/17.

Щодо грошових вимог АТ «Укрексімбанк»

27. Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.01.2021 визнав кредитором ПрАТ «Азовелектросталь», зокрема, АТ «Укрексімбанк»на суму 5 298 129 240,93 грн, з яких: 614 287 326,00 грн - забезпечені заставою, 4 683 838 714,93 грн - вимоги четвертої черги, 3200,00 грн - вимоги першої черги.

28. Грошові вимоги АТ «Укрексімбанк»до ПрАТ «Азовелектросталь» документально підтверджені.

29. Разом з цим суд вказав, що грошові вимоги на суму 573 462 235,36 грн не підлягають задоволенню як такі, що безпідставно нараховані, у зв`язку з тим, що Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначені заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі - АТО), зокрема накладено мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями. Держава гарантувала визначеним вище суб`єктам пільгові умови виконання зобов`язань, пов`язані зі звільненням від відповідальності за порушення зобов`язань, визначених законом.

30. Оскільки виробничі потужності боржника знаходяться в місті Маріуполі (територія якого як входила, так і входить у зону АТО), нарахування коштів у розмірі 573 462 235,36 грн на основну суму заборгованості за кредитним зобов`язанням є неможливим.

Стислий виклад постанови суду апеляційної інстанції (в частині грошових вимог, заявлених скаржниками)

31. Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.11.2021 скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021, зокрема, в частині визнання вимог АТ «Сбербанк» на суму 3 213 642 017,92 грн та АТ «Укрексімбанк» на суму 5 298 129 240,93 грн, та прийняв у цій частині нове рішення.

32. Визнав вимоги АТ «Сбербанк» на суму 2 921 245 282,39 грн, з яких: 159 108 060,31 грн - забезпечені заставою, 2 762 134 022,08 грн - вимоги четвертої черги, 3200,00 грн - вимоги першої черги, та АТ «Укрексімбанк» на суму 4 773 434 890,06 грн, з яких: 614 287 326,00 грн - забезпечені заставою, 4 159 144 364,06 грн - вимоги четвертої черги, 3200,00 грн - вимоги першої черги.

33. На обґрунтування постанови суд апеляційної інстанції зазначив таке.

34. Закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

35. Суд апеляційної інстанції зазначив, що строк дії кредитних договорів, на яких ґрунтуються спірні кредиторські вимоги, сплив. А отже, сплив і строк на нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

36. Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

37. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

38. Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України) та в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання).

39. Установивши, що строк дії кредитних договорів, на підставі яких банками були нараховані боржнику проценти за користування кредитними коштами, є таким, що закінчився до дня порушення провадження у цій справі про банкрутство, як і право ПрАТ «Азовелектросталь» законно користуватися позиченими коштами, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені АТ «Сбербанк» та АТ «Укрексімбанк» до визнання у справі про банкрутство проценти були нараховані поза межами строку кредитування, а відтак вони не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів у силу норм чинного законодавства.

40. Північний апеляційний господарський суд виснував, що поза межами строку кредитування АТ «Сбербанк» було нараховано відсотки на суму 292 396 735,53 грн (з 17.02.2016 по 13.03.2017 включно); АТ «Укрексімбанк»було нараховано відсотки на суму 524 694 350,87 грн (з 24.12.2015 по 13.03.2017 включно).

41. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції відмовив АТ «Сбербанк» та АТ «Укрексімбанк» у визнанні кредитором ПрАТ «Азовелектросталь» на зазначені вище суми.

Стислий виклад вимог касаційних скарг

42. Не погодившись із вказаною вище постановою суду апеляційної інстанції, Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «МР Банк») та АТ «Укрексімбанк»звернулися з касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких просять скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/4518/16 та залишити без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021.

43. АТ «МР Банк» є правонаступником АТ «Сбербанк». 25.02.2022 Правління Національного банку України ухвалило рішення № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МР Банк», а виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - рішення № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

44.Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора АТ «МР Банк», визначених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону № 4452-VI, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, призначено Луньо Іллю Вікторовича строком на три роки з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно.

45.Відповідно до частини п`ятої статті 44 Закону № 4452-VI, Фонд з дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п`яти років) забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів.

46.Отже, в силу положень Закону № 4452-VI, з 25.02.2022 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) АТ «МР Банк».

47. Відповідно до пресрелізу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.01.2022, останній передав державі в особі Державного підприємства «Національний фонд інвестицій України», зокрема, корпоративні права у розмірі 24 065 460 500 простих іменних акцій, що становлять 100 % статутного капіталу АТ «МР Банк».

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

48. На обґрунтування доводів касаційної скарги АТ «МР Банк» зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду в справах № 912/1120/16 від 04.04.2020, № 444/9519/12 від 28.03.2018, № 910/1238/17 від 23.05.2018, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, безпідставно не застосував положення статті 625 ЦК України та відмовив у задоволенні частини вимог про стягнення процентів за кредитним договором.

49. За твердженням АТ «МР Банк», проценти, нараховані після настання дати погашення кредиту, були заявлені до стягнення відповідно до статті 625 ЦК України.

50. АТ «МР Банк» посилається на те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування: положень статті 10561 ЦК України в кредитних правовідносинах у частині підстав, умов та права нараховувати передбачені договором проценти в межах строку кредитування чи після його завершення з урахуванням змісту частини другої статті 1054 цього Кодексу та суті кредитного договору; співвідношення та конкуренції положень статті 10561 ЦК України та статей 1048, 1050 цього Кодексу; статей 1048, 1050 цього Кодексу за наявності спеціальної норми щодо нарахування процентів за договорами кредитування (статті 10561 цього Кодексу).

51. Також АТ «МР Банк» стверджує, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проігнорував умови кредитних договорів, у яких сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів.

52. АТ «Укрексімбанк» на обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на факти, встановлені судом першої інстанції щодо того, що з урахуванням принципу свободи договору сторони передбачили іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Позиція інших учасників процесу

53. Від ПрАТ «Азовелектросталь» надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «МР Банк», у якому ПрАТ «Азовелектросталь» просить касаційну скаргу АТ «МР Банк» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/4518/16 - без змін з огляду на таке.

54. Твердження АТ «МР Банк» про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

55. АТ «МР Банк» не заявляло вимоги щодо стягнення процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, а тому суд апеляційної інстанції правомірно не застосував указану норму. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може застосовуватись лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

56. ПрАТ «Азовелектросталь» також зазначає, що сторони в договорі прямо не передбачили можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування.

57. Норми статті 10561 ЦК України не вступають у суперечність із нормами статей 1048, 1050 цього Кодексу, не регламентують окремо питань щодо порядку розрахунку процентів за кредитним договором та не встановлюють відмінних від статті 1050 ЦК України наслідків порушення договору боржником, а тому немає підстав для застосування положень цієї статті до обставин справи та формулювання висновків, відмінних від уже викладених у постановах Верховного Суду.

58. Від арбітражного керуючого Паніотова О. К. надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «МР Банк», у якому він просить цю касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/4518/16 - без змін, зазначивши, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

59. Від ПрАТ «Азовелектросталь» надійшов відзив на касаційну скаргу АТ «Укрексімбанк», у якому ПрАТ «Азовелектросталь» просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/4518/16 - без змін з огляду на таке.

60. Факти, на неврахування яких посилається АТ «Укрексімбанк», не стосуються прав останнього, оскільки встановлені щодо правовідносин боржника та Акціонерного товариства «Альфа-банк».

61. Верховний Суд вже робив висновок про неправомірність нарахування коштів після закінчення строку кредитування чи після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту у правовідносинах, які є подібними. До того ж Верховний Суд вже викладав висновок про неправомірність нарахування коштів після закінчення строку кредитування за тими самими договорами, заборгованість за якими виникла в межах цієї справи.

62. Скаржник не обґрунтовує, з яких підстав суд апеляційної інстанції мав залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2021.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

63. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25.01.2022 відкрив касаційне провадження у справі № 910/4518/16 за касаційною скаргою АТ «МР Банк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021.

64. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 15.02.2022 відкрив касаційне провадження у справі № 910/4518/16 за касаційною скаргою АТ «Укрексімбанк» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021. Об`єднав касаційні скарги АТ «МР Банк» та АТ «Укрексімбанк» у справі № 910/4518/16 в одне касаційне провадження.

65. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 29.06.2022 передав справу № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України з огляду на необхідність вирішення виключної правової проблеми, забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

66. Мотивуючи вказану вище ухвалу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що викладена в оскаржуваній постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/4518/16 позиція сформована з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах:

- від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання;

- від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, у якій зазначено, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні, проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

67. Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 зазначила, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

68. Вказане свідчить про наявність різних підходів щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

69. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також посилається на Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20). У цьому Рішенні, перевіряючи на відповідність Конституції України припис першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, Конституційний Суд України вказав, що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними.

70. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

71. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28.07.2022 визнала мотиви, наведені в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2022, обґрунтованими та прийняла справу № 910/4518/16 до розгляду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

72. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

73. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тобто в частині вимог АТ «МР Банк» на суму 292 396 735,53 грн та АТ «Укрексімбанк» на суму 524 694 350,87 грн.

Щодо змісту поняття «користування кредитом»

74. Скаржники посилаються на те, що у кредитних договорах, укладених між ними та ПрАТ «Азовелектросталь», було встановлено, що позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

75. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

76. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

77. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

78. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

79. Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.

80. Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України

81. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

82. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

83. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

84. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

85. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

86. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

87. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

88. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

89. Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.

Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом установленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.

У разі якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.

Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився.

90. Близькі за змістом висновки також сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

91. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

92. Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

93. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

94. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України

95. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

96. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

97. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

98. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

99. Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

100. Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

101.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

102.Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

103. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

104. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

105. Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

106. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

107. Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

108. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування

109. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

110. Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

111. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

112. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

113. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

114. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

115. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

116. Тобто твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

117.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

118.Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

119.Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

120.Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

121.Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

122. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

123. Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

124. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012 (на неврахування якої судом апеляційної інстанції посилається АТ «МР Банк») суд здійснив відповідне тлумачення умов кредитного договору.

125. Зокрема, суд установив, що кредитним договором були передбачені проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються. У випадку порушення позичальником установленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом виходячи із процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору (пункти 42, 43 вказаної вище постанови).

126. Здійснивши тлумачення умов кредитного договору, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України (пункт 50 вказаної вище постанови).

127.Тобто у справі № 5017/1987/2012 сторони чітко та недвозначно визначили, що поза межами строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому не є процентами за «користування кредитом», а є відповідальністю за порушення зобов`язання, та погодили їх розмір. Установивши зазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення таких процентів.

128. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Щодо суті спору

129. У цій справі суд першої інстанції послався на можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування на підставі частини другої статті 625 ЦК України, однак при цьому кваліфікував такі проценти як проценти за «користування кредитом».

130. Натомість суд апеляційної інстанції дослідив умови договорів (на яких ґрунтуються вимоги АТ «МР Банк» та АТ «Укрексімбанк») на предмет визначення цими договорами строку кредитування.

131. Установивши, що проценти за «користування кредитом» нараховані, зокрема, поза межами строку кредитування, суд апеляційної інстанції врахував правові позиції, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 і від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, та відмовив скаржникам у визнанні кредиторами боржника на суми таких процентів.

132. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що умови договорів, на яких АТ «МР Банк» та АТ «Укрексімбанк» ґрунтують свої вимоги зі сплати процентів, розташовані в розділах договорів, які регулюють правомірну поведінку сторін («Проценти за користування кредитом» та «Кредит та проценти» відповідно).

133. При цьому вказані договори також містять окремі розділи, що регулюють відповідальність позичальника («Відповідальність сторін договору» та «Відповідальність позичальника» відповідно).

134. Окрім цього, як слідує з наданих АТ «МР Банк» розрахунків, проценти за період поза межами строку кредитування скаржник нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.

135. З наданих АТ «Укрексімбанк» розрахунків слідує, що за період поза межами строку кредитування скаржник одночасно нараховує як проценти за «користування кредитом», так і три проценти річних на підставі статті 625 ЦК України.

136. Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих АТ «МР Банк»та АТ «Укрексімбанк» процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює визнання АТ «МР Банк» та АТ «Укрексімбанк» кредиторами боржника в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

137. З огляду на неподібність справ та різні фактичні обставини Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги посилання АТ «МР Банк» на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.

138. Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у визнанні кредиторами боржника АТ «МР Банк» на суму 292 396 735,53 грн та АТ «Укрексімбанк» на суму 524 694 350,87 грн.

Щодо виключної правової проблеми

139. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

140. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, навів висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

141. З огляду на мотивувальну частину цієї постанови Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

142. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на обґрунтування ухвали від 29.06.2022 також послався на Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20), у якому останній вказав, що приписи частини другої статті 625 ЦК України, першого речення частини першої статті 1050 ЦК України та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними, адже за загальним правилом (частина перша статті 622 цього Кодексу), якщо інше не встановлено в договорі або законі, застосування заходів цивільної відповідальності не звільняє боржника від виконання зобов`язань за договором у натурі.

143. Таке обґрунтування Рішення Конституційного Суду України збігається з висновками Великої Палати Верховного Суду. Саме тому, що приписи частини другої статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).

144. Крім того, Конституційний Суд України у вказаному рішенні наголосив, що забезпечення сталості та єдності судової практики є основоположною функцією Верховного Суду (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), яку не може здійснювати інший орган державної влади, зокрема Конституційний Суд України (останній абзац пункту 8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі № 3-188/2020(455/20)). Виконуючи це завдання, саме Верховний Суд здійснює тлумачення та застосування норм ЦК України й інших Законів України, а Конституційний Суд України вирішує питання про конституційність цих норм, зокрема за конституційними скаргами, та здійснює офіційне тлумачення Конституції України (пункти 1, 2 частини першої статті 150, стаття 1511 Конституції України, пункти 1, 2, 9 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

145. Насамкінець Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, зокрема внаслідок існування невідповідності критерію «якість закону» законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

146. Однак у процесі розгляду цієї справи вказаних вище підстав виявлено не було. Натомість Велика Палата Верховного Суду акцентує увагуна сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

147. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

148. Згідно із частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

149. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційних скарг АТ «МР Банк» та АТ «Укрексімбанк». Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/4518/16 слід залишити без змін.

Судові витрати

150. Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає касаційні скарги без задоволення, судовий збір, сплачений за подання касаційних скарг, покладається на скаржників.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1.Касаційні скарги Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

2.Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/4518/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Суддя-доповідач І. В. Ткач

Судді: В. В. Британчук Л. Й. Катеринчук Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. В. Григор`єва С. Ю. Мартєв М. І. Гриців К. М. Пільков Д. А. Гудима О. Б. Прокопенко Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 110279633

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.

на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 провадження № 12-16гс22 у господарській справі за заявою до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про банкрутство.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Історія справи

Акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк») звернулось до суду із заявою про визнання грошових вимог на суму 3 213 642 017,92 грн. - до боржника ПрАТ «Азовелектросталь».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19 січня 2021 року, серед іншого, визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» акціонерне товариство «Сбербанк» на суму більш як три мільярди гривень.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу ПАТ «Азовелектросталь» на ухвалу Господарського суду м. Києва від 19 січня 2021 року в частині визнання вимог АТ «Сбербанк» на суму 3 213 642 017,92 грн. задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва в частині визнання вимог АТ «Сбербанк» скасовано та прийнято в цій частині нове рішення. Визнано вимоги АТ «Сбербанк» на суму 2 921 245 282,39 грн.

До Верховного Суду від АТ «Міжнародний резервний банк» (що є правонаступником АТ «Сбербанк») та АТ «Державний експортно-імпортний банк України» надійшли касаційні скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року по справі № 910/4518/16.

Ухвалою від 29 червня 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як таку, у якій наявна невирішена на даний момент виключна правова проблема щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 липня 2022 року справа прийнята до провадження, а Постановою від 5 квітня 2023 року судове рішення апеляційного суду залишено без змін.

Не погоджуюся із таким рішенням та вважаю, що Велика Палата Верховного Суду не мала підстав для прийняття справи до свого розгляду з огляду на положення статті 303 ГПК України, оскільки із вказаних касаційним судом питань Великою Палатою неодноразово висловлювалася правова позиція і судова практика є сталою. Свою правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловлювала, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17. Тому у даній справі відсутня правова проблема, яку не міг би вирішити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

У той же час, загальновідомим фактом є те, що 24 лютого 2022 року російська федерація почала повномасштабне воєнне вторгнення в Україну.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів (стаття 4 ГПК). Правосуддя здійснюється заради забезпечення справедливості. Неприпустимість зловживання процесуальними правами - належить до основних засад (принципів) господарського судочинства.

російська федерація та усі ті, хто матеріальними ресурсами забезпечують ведення збройної агресії в Україні, не мають права на судовий позов в результаті задоволення якого можуть отримати додаткові ресурси для фінансування загарбницької війни. Подібні звернення до Українського суду з метою стягнення коштів з тих, хто постраждав, був вбитий чи знищений через бойові дії російських окупантів повинні кваліфікуватися як зловживання правом.

Відповідно до відомостей про структуру власності АТ «Міжнародний Резервний банк» станом на 01 січня 2022 року власником 100% акцій АТ «Міжнародний Резервний банк» є Публічне акціонерне товариство «Сбєрбанк Росії» (росiйська федерацiя, 117997, місто москва, вулиця Вавілова, 19). Акціонером та власником 50,000000004427% статутного капіталу (тобто контролером) ПАТ «Сбєрбанк Росії» є російська федерація в особі міністерства фінансів російської федерації. Відповідно, контролером АТ «Міжнародний резервний банк» через ПАТ «Сбєрбанк Росії» є російська федерація, яка є державою-агресором та розпочала війну проти Держави Україна.

У зв`язку з цим, 25 лютого 2022 року Правління Національного банку України ухвалило рішення № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Міжнародний Резервний банк», а виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - рішення № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Указом Президента України №326/2022 затверджено рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 травня 2022 року «Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів». Вказаним рішенням в умовах відсічі збройній агресії російської федерації проти України та в ході ведення відповідних бойових дій з причин, пов`язаних з вищими державними інтересами, а саме з метою мобілізації фінансових ресурсів держави для забезпечення незалежності та національної безпеки України, усунення гуманітарної кризи, викликаної війною, усунення/мінімізації інших наслідків війни, включаючи здійснення репарацій, а також для відмови російській федерації у доступі до економічних ресурсів, які потенційно можуть бути використані для підтримання ведення війни, відповідно до статті 3 Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» Рада національної безпеки і оборони України було вирішено примусово вилучити в Україні корпоративні права у розмірі 100 відсотків майна акціонерного товариства «Міжнародний Резервний банк» (код згідно з ЄДРПОУ - 25959784, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46), що належать публічному акціонерному товариству «Сбєрбанк Росії» (місцезнаходження: Російська Федерація, 117997, м. Москва, вул. Вавілова, 19, реєстраційний номер - 1027700132195); фінансові активи (у вигляді прав вимоги боргу) публічного акціонерного товариства «Сбєрбанк Росії» до акціонерного товариства «Міжнародний Резервний банк»; акціонерного товариства «Міжнародний Резервний банк» до юридичних осіб.

Крім того, ПрАТ «Азовелектросталь» зареєстровано за адресою: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, просп. Миру, 83. Господарська діяльність здійснювалася цим підприємством також у м. Маріуполі.

Під час російського вторгнення в Україну місто Маріуполь та промислові підприємства на його території практично повністю знищені збройними силами російської федерації. З кінця травня 2022 року місто перебуває під повною окупацією вказаної країни.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» від 3 березня 2022 року № 187 (у редакції від 10 березня 2023 року) для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:

- виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи,

- відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання Російською Федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором,

- відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з державою-агресором, або Російської Федерації, крім набуття ними права власності на такі об`єкти на підставі рішення суду або свідоцтва про право на спадщину.

За наявності таких обставин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, відповідно до статей 2, 231, 296, 313 Господарського процесуального кодексу України мав вирішити питання про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині вимог юридичної особи, доходи якої спрямовуються на фінансування збройної агресії росії проти України, а не передавати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Рішення про закриття провадження у справі повинна була прийняти Велика Палата, якщо вона все ж прийняла справу до свого провадження.

Висновок

Велика Палата Верховного Суду, на мою думку, не мала підстав для прийняття справи до свого провадження, а прийнявши її до розгляду, повинна була закрити провадження у справі, оскільки ні «Сбєрбанк Росії», ні його «Міжнародний Резервний банк» жодних законних цілей в Україні не переслідують, не мають законних інтересів, а є постійним джерелом фінансування російських збройних сил, котрі ведуть війну в Україні, та причетні до знищення Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», вимоги до якого заявлені.

Суддя О. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 110255613

[ANTIRAID]

Нарешті Велика палата, хоча і з трудом, але прибрала невизначеність з нарахування відсотків після спливу строку дії договору кредитування, включаючи й умови дострокового повернення кредиту. Остаточно позиція — відсотки не нараховуються.

Дуже цікава і окрема думка у цій справі, щодо відсутності у банків власниками яких є рф в Україні жодних законних інтересів і тому такі вимоги взагалі не підлягають розгляду в Україні. Це можна використати у спорах з Альфа-банком, Укрсоцбанком, які стали Сенс банком, що досі працює в Україні.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Гриціва М. І., Проконенка О. Б.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22)

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» (далі - ТОВ «Інтерхім-БТВ») до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (далі - ПрАТ «Азовелектросталь») про банкрутство

за касаційними скаргами Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «МР банк») та Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк») на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року (головуючий суддя Поляков Б. М., судді Хрипун О. О., Грек Б. М.)

ТОВ «Інтерхім-БТВ» звернулося до суду із заявою про порушення справи про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».

14 березня 2017 року ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі № 910/4518/16 про банкрутство.

11 квітня 2017 року Акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк»;правонаступником якого є АТ «МР банк») звернулося до Господарського суду міста Києва в межах справи № 910/4518/16 про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь» із заявою (вх. № 01-27/275/17) про визнання грошових вимог до боржника на суму 3 213 642 017,92 грн.

Встановлено, що вимоги кредитора АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») ґрунтуються на положеннях договорів про відкриття кредитної лінії від 26 серпня 2011 року № 19-В/11/24/ЮО/КІ, від 01 липня 2011 року № 17-В/11/24/ЮО/КІ, від 26 серпня 2011 року № 18-В/11/24/ЮО/КІ, від 04 вересня 2012 року № 32-В/12/24/КЛ-КБ, від 26 червня 2013 року № 41-В/13/24/ЮО/КІ та договорів поруки від 10 лютого 2015 року № 19-В/11/24-П-1, від 04 вересня 2012 року № 32-В/12/24/КЛ-КБ/П-2, від 10 лютого 2015 року № 41-В/13/24/ЮО/П-1.

У пунктах 1.4 кожного із зазначених кредитних договорів передбачено, що останнім днем дії кредитної лінії є 17 лютого 2016 року.

У пунктах 6.1 указаних кредитних договорів визначено, що позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти в розмірі, передбаченому договором.

У пунктах 6.2 кредитних договорів передбачено, що нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.

У пунктах 11.3 кредитних договорів встановлено, що кредитний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.

Із заяви та розрахунків АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») вбачається, що відсотки за кредитними договорами нараховувалися із 17 лютого 2014 року до 13 березня 2017 року, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».

11 квітня 2017 року АТ «Укрексімбанк» звернулося до Господарського суду міста Києва в межах справи № 910/4518/16 про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь» із заявою (вх. № 01-27/270/17) про визнання грошових вимог до боржника на суму 5 871 588 276,29 грн.

Встановлено, що вимоги кредитора АТ «Укрексімбанк» ґрунтуються на положеннях кредитних договорів від 27 вересня 2012 року № 151112К22, від 25 грудня 2012 року № 151112К31 та від 29 грудня 2012 року № 151112К32.

Відповідно до підпунктів 3.2.3 пунктів 3.2 статті 3 кредитних договорів № 151112К22, № 151112К31, № 151112К32 термін повернення кредиту настав 25 грудня 2015 року, 24 грудня 2015 року, 28 грудня 2021 року відповідно.

Із заяви та розрахунків АТ «Укрексімбанк» убачається, що відсотки за кредитними договорами нараховувалися з 01 липня 2014 року до 13 березня 2017 року, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Азовелектросталь».

Рішення суду першої інстанції

19 січня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва, серед іншого, визнано кредиторами ПрАТ «Азовелектросталь»:

- АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») на суму 3 213 642 017,92 грн: 159 108 060,31 грн - як такі, що забезпечені заставою, 3 054 530 757,61 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги;

- АТ «Укрексімбанк» на суму 5 298 129 240,93 грн: 614 287 326,00 грн - як такі, що забезпечені заставою, 4 683 838 714,93 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги.

Ухвала суду мотивована тим, що грошові вимоги АТ «Укрексімбанк» та АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») до ПрАТ «Азовелектросталь» документально підтверджені.

Сторони в кредитних договорах, укладених між АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк»)та ПрАТ «Азовелектросталь», визначили, що проценти нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, в тому числі внаслідок надіслання вимоги банком про дострокове повернення кредитних коштів до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. Відтак сторони умовами вказаних кредитних договорів погодили, що встановлені кредитними договорами проценти нараховуються та підлягають сплаті до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі.

Суд указав, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/17, про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, не можуть застосовуватись у справі № 910/4518/16 з огляду на відмінність фактичних обставин цих справ.

Крім того, 14 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/22858/17 за позовом АТ «Сбербанк» до Державного підприємства «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості дослідив умови кредитного договору, аналогічного вказаним вище кредитним договорам, на предмет правомірності нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору і виснував, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.

Щодо грошових вимог АТ «Укрексімбанк», то суд указав, що грошові вимоги на суму 573 462 235,36 грн не підлягають задоволенню як такі, що безпідставно нараховані, у зв`язку з тим, що виробничі потужності боржника знаходяться в місті Маріуполь (територія якого як входила, так і входить в зону проведення антитерористичної операції), а Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначені заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, зокрема - накладено мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями. Держава гарантувала визначеним вище суб`єктам пільгові умови виконання зобов`язань, пов`язані зі звільненням від відповідальності за порушення зобов`язань, визначених законом.

Рішення суду апеляційної інстанції

04 листопада 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 19 січня 2021 року, зокрема, в частині визнання вимог АТ «Укрексімбанк» на суму 5 298 129 240,93 грн та АТ «Сбербанк» на суму 3 213 642 017,92 грн, та ухвалив у цій частині нове рішення.

Визнав вимоги АТ «Укрексімбанк» на суму 4 773 434 890,06 грн: 614 287 326,00 грн - як такі, що забезпечені заставою, 4 159 144 364,06 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги та АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є АТ «МР банк») на суму 2 921 245 282,39 грн: 159 108 060,31 грн - як такі, що забезпечені заставою, 2 762 134 022,08 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що строк дії кредитних договорів, на яких ґрунтуються спірні кредиторські вимоги, сплив. А отже, сплив і строк на нарахування відсотків за користування кредитними коштами, що узгоджуєтеся з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Оскільки поза межами строку кредитування АТ «Укрексімбанк» було нараховано відсотки на суму 524 694 350,87 грн (з 24 грудня 2015 року по 13 березня 2017 року включно); АТ «Сбербанк» було нараховано відсотки на суму 292 396 735,53 грн (з 17 лютого 2016 року по 13 березня 2017 року включно), апеляційний суд відмовив АТ «Укрексімбанк» та АТ «Сбербанк» у визнанні кредитором ПрАТ «Азовелектросталь» на зазначені суми.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ «МР банк» (правонаступник АТ «Сбербанк») та АТ «Укрексімбанк» звернулися із касаційними скаргами до Верховного Суду, в яких просили скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року та залишити без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 19 січня 2021 року, оскількисуд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) проігнорував умови кредитних договорів, у яких сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

29 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду своєю ухвалою передав справу № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України з огляду на необхідність вирішення виключної правової проблеми, забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Колегія суддів керувалася тим, що викладена в оскаржуваній постанові Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року у справі № 910/4518/16 позиція сформована з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 лютого 2020 року.

Разом із цим Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 зазначено, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Вказане свідчить про наявність різних підходів щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, що за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

У рішенні від 22 червня 2022 року у справі № 3-188/2020(455/20), перевіряючи на відповідність Конституції України припис першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, Конституційний Суд України вказав, що частина друга статті 625, перше речення частини першої статті 1050 та частина перша статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом правовідносини, які не є взаємовиключними.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

05 квітня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційні скарги АТ «МР банк» та АТ «Укрексімбанк» залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04 листопада 2021 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих на час закінчення строку кредитування в певній сумі, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли стягуватися за період після закінчення строку кредитування, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їх відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їх вибором, а не тією нормою, яка регулює їх відносини виходячи з правової природи останніх. Це не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Частково не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку щодо можливості стягнення процентів за період, який тривав після закінчення строку кредитного договору та до повного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

З матеріалів господарської справи вбачається, що судом об`єднано у справі вимоги АТ «Укрексімбанк» та АТ «Сбербанк» (правонаступником якого є AT «МР банк»). Разом з тим необхідно акцентувати, що умови цих кредитних договорів різні.

Так, грошові вимоги АТ «Укрексімбанк» ґрунтуються на кредитних договорах від 27 вересня 2012 року № 151112К22, від 25 грудня 2012 року № 151112К31 та від 29 грудня 2012 року № 151112К32.

Відповідно до підпунктів 3.2.3 пунктів 3.2 статей 3 кредитних договорів № 151112К22, № 151112К31, № 151112К32 термін повернення кредиту настав 25 грудня 2015 року, 24 грудня 2015 року, 28 грудня 2021 року відповідно.

За вимогам підпунктів 3.2.5 пунктів 3.2 статей 3 цих договорів проценти за користування кредитами сплачуються позичальником виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 11,5 % річних.

Оскільки у вказаних кредитних договорах суди не визначили умови про нарахування процентів до фактичного повернення кредиту в повному обсязі, то в цій частині апеляційний суд та Велика Палата Верховного Суду обґрунтовано відмовили у вимогах АТ «Укрексімбанк» про стягнення процентів за користування кредитними коштами після спливу строку дії кредитних договорів.

У договорах АТ «Сбербанк» по-іншому врегульовано питання сплати відсотків за користування кредитами.

У статті 26 Віденської конвенції «Про право міжнародних договорів» 1969 року (ратифікована Україною 14 травня 1986 року) закріплено, що «кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись».

Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору (стаття 27 зазначеної Конвенції).

Принцип міжнародного права «договорів слід додержуватись» (pacta sunt servanda) входить і до системи національного цивільного права.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено.

Згідно з вимогами статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Верховний Суду України в постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14 визначив, що принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами».

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Аналіз вказаних вище норм права дає підстави для висновку, що основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором є надання позичальнику грошових коштів (кредиту) та нарахування на них процентів, а обов`язок боржника полягає у своєчасному поверненні цих коштів та сплаті процентів за їх користування.

Обов`язковість умов договору превалює над загальними нормами права, якщо такі умови не порушують загальних принципів та засад у цьому випадку цивільного законодавства.

Про такий пріоритет ідеться і в мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 у справі №3-188/2020(455/20) за конституційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України, у пункті 7 якого зазначено, що аналіз сфери застосування приписів статей 625 та 1050 ЦК України свідчить про те, що вони унормовують питання відповідальності за порушення грошового зобов`язання позичальником, тоді як приписи статті 1048 ЦК України визначають загальні умови нарахування, сплати процентів за користування грошовими коштами як істотні умови договору позики, кредитного договору.

Конституційний Суд України виснував, що застосування припису першого речення частини першої статті 1050 ЦК України як такого, що його скеровано на надання кредитодавцеві права на отримання трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат як заходів цивільної відповідальності за неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань, не може впливати на право кредитодавця на отримання процентів як плати за користування кредитом, тобто на право вимагати від боржника виконання зобов`язань за кредитним договором у натурі.

Встановлено, що вимоги AT «МР банк», який є правонаступником АТ «Сбербанк», до ПрАТ «Азовелектросталь» ґрунтуються на підставі договорів про відкриття кредитної лінії від 01 липня 2011 року № 17-В/11/24/ЮО/КІ, від 26 серпня 2011 року № 19-В/11/24/ЮО/КІ, № 18-В/11/24/ЮО/КІ, від 04 вересня 2012 року № 32-В/12/24/КЛ-КБ, від 26 червня 2013 року № 41-В/13/24/ЮО/КІ та договорів поруки від 04 вересня 2012 року № 32-В/12/24/КЛ-КБ/П-2, від 10 лютого 2015 року № 19-В/11/24-П-1, № 41 -В/13/24/Ю0/П-1.

Відповідно до пункту 1.4 кожного із зазначених кредитних договорів останнім днем дії цих договорів є 17 лютого 2016 року.

У пункті 6.1 вказаних кредитних договорів сторони погодили, що позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти в розмірі, передбаченому договором.

У пункті 6.2 цих кредитних договорів передбачено, що нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно); нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.

Отже, сторони кредитних договорів уточнили строк і порядок сплати відсотків за користування кредитом, прямо зазначивши, що у разі неповернення кредиту до встановленої дати у закінчення дії договору, зобов`язання боржника зі сплати відсотків в узгодженому сторонами розмірі продовжується на весь період до повного виконання боржником свого зобов`язання з повернення боргу за кредитним договором.

Слід звернути увагу, що кредитні договори укладені на здійснення сторонами господарської діяльності відповідно до статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання (частина перша статті 2 ГК України), які є рівними, і у цих правовідносинах відсутня «слабка сторона».

Суб`єкти господарських відносин мали право обумовити певну специфіку виконання кредитних договорів.

AT «МР банк» просило стягнути на його користь проценти за користування кредитними коштами з 17 лютого 2014 року до 13 березня 2017 року, тобто до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Вважаємо, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання грошових вимог кредитора AT «МР банк» у частині нарахування процентів за користування грошовими коштами на суму 3 213 642 017,92 грн: 159 108 060,31 грн - як такі, що забезпечені заставою, 3 054 530 757,61 грн - вимоги четвертої черги, 3 200,00 грн - вимоги першої черги.

Суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та помилково обмежив вимоги AT «МР банк» про стягнення процентів за користування кредитними коштами строками дії кредитних договорів, оскільки таке обмеження суперечить умовам укладених сторонами договорів, а відтак і принципу свободи договору.

Вважаємо, що за наслідками розгляду справи необхідно було в частині позовних вимог АТ «МР банк» постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судді: О. М. Ситнік

В. В. Британчук

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 110368005