Рішення Святошинського районного суду Києва щодо відмови у задоволені позову про спростування недостовірної інформації, та захист ділової репутації у зв'язку з недоведеністю вимог

[ANTIRAID]

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/13035/21

пр. № 2/759/155/23

29 березня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого- судді Петренко Н.О.

за участі секретаря судових засідань Донець Г.В.

представник позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» (02160, м. Київ, пр-т Соборності, 15, каб. 219) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) , ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про спростування недостовірної інформації, та захист ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просить: визнати недостовірною та такою, що порушує ділову репутацію інформацію поширену ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; зобов`язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 спростувати недостовірну інформацію у спосіб, яким її було поширено; зобов`язати ОСОБА_4 за власний рахунок видалити недостовірну інформацію; стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачі в окремих сюжетах, що розміщені в мережі Інтернет поширили недостовірну інформацію, щодо БРСМ та її діяльності. Поширена інформація стосується позивача, оскільки позивач орендує 209 АЗС, на яких використовує торговий знак « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; поширена інформація є негативною; поширена інформація є недостовірною, від поширення негативної інформації було завдано шкоду діловій репутації позивача.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

До суду представником відповідачів було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позивачем обрано неналежних відповідачів по справі, оскільки відповідачі не є ні авторами, ні власниками веб-сайту; не надано доказів поширення інформації саме відповідачами. Наведена інформація не містить фактів, а є оціночним судженням. Відео, на яке посилається позивач видалене та не може бути досліджене.

Позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в якому додатково зазначено, що відповідачі є авторами, оскільки вони дали коментарі. Позивач не може об`єднати в одному провадженні вимоги до фізичних та юридичних осіб, зокрема власників веб-сайту. Видалення відео після подання позову свідчить, що його видалили відповідачі, оскільки є зареєстрованим користувачем сайту, тобто свідчить, що він може там розміщувати інформацію. Поширена інформація стосується фактів, а не суджень.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 лютого 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу для розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідачів заперечував проти задоволення позовних вимог.

Суд, вислухавши думку представника позивача та представника відповідачів, дослідивши матеріали справи вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач вважає недостовірною та просить спростувати наступну інформацію:

-«…Завод в Гадячі компанія БРСМ-НАФТА входить в її орбіту, в принципі це не секрет, бо ми можемо на станції знайти сертифікати якості з цього заводу…журналісти каналу 2+2 виявили в одній із проб бензину на станція БРСМ такий компонент як ММА, це дуже небезпечна річ, небезпечна присадка, яка заборонена в Україні років 15, залізомістима…і про розчинники також ми бачимо, куди йде, а великий постачальник знову ж таки БРСМ. Навіщо компанії 3000 розчинника в місяць…мережа продає 3 марки 95 на своїх станціях, а закупає у постачальників лише 92 бензин…» - розміщено в мережі Інтернет.

-«…В операциях с продукцией мини-НПЗ и растворителями замечены операторы таких сетей, как БРСМ-НАФТА, Motto , SunOil и другие…» - розміщено в мережі Інтернет.

-«…Мережа БРСМ-НАФТА купила та побудувала 30 АЗС, нафтобазу, побудувала газонаповнювальну станцію…Найтрадиційніший метод заробітку АЗС - продаж фальсифікату або незаводського бензину. От цікавий факт: постачальнники мережі БРСМ-НАФТА - якісь «Катма груп» і «ТНТ груп» - за останній рік за імпортом або на легальних НПЗ у Шебелинці та Кременчуці не придбали жодної тонни безнину А-95. Хімічить із кешем і документами на паливо. Чимало станцій БРСМ при оплаті готівкою видасть вам чек із позначкою «К» або «Відомість К» у графі «Спосіб оплати», тоді як у чеках будь-яких із названих вище мереж буде чітко зазначено, що оплату було проведено готівкою. До речі, чек БРСМ цю перевірку пройде, але однаково цей документ не відповідає суті здійсненої операції і тому є «лівим». Якби не було фальсифікату та податкових схем, було б у нас прозаїчно, як у Європі - максимальний ціновий діапазон 1,5-2,0 грн/л…» - розміщено в мережі Інтернет.

-«…Как всегда не вовремя закончившейся омыватель привел меня на заправку БРСМ под Киевом. Я и мои знакомые сделали несколько контрольных закупок за наличные на БРСМ и обнаружили эту загадочную «К». Но по закону в этой графе должно быть указано «Наличные». Что это значит? Итак что это значит? Это значит, ваша покупка за наличные в отчетности АЗС будет отображаться обслуживание корпоративного клиента. Иными словами, это топливо уже было продано по безналу какому-то потребителю, а вы в данном случае являетесь его представителем и просто отовариваете часть якобы ранее купленного объема. А как же мои наличные спросите вы? А наличные по кассе не проводятся. Они скорее всего кладутся в специальную сумку или пакет - и ваш белый и красивый нал превращается в черный. Такая несложная операция вымывает из бюджета страны только на торговле нефтепродуктами минимум 15-17 млрд. грн. ежегодно…» - розміщено в мережі Інтернет.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Положеннями частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади незалежно від кордонів.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Аналогічна правова позиція визначена Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2019 року по справі №904/4494/18.

Судом встановлено, що оскаржувана інформація була розповсюджена в мережі Інтернет.

Позивач стверджує, що відповідачі є авторами інформаційного матеріалу, а розміщення матеріалу можливе зареєстрованими користувачами мережі Інтернет.

Представником відповідачів стверджує, що ні авторами, ні власниками веб-сайті його довірителі не є, тому є неналежними відповідачами по справі.

Статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що електронна (цифрова) інформація - це аудіовізуальні твори, музичні твори (з текстом або без тексту), комп`ютерні програми, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, що знаходяться в електронній (цифровій) формі, придатній для зчитування і відтворення комп`ютером, які можуть існувати і (або) зберігатися у вигляді одного або декількох файлів (частин файлів), записів у базі даних на зберігаючих пристроях комп`ютерів, серверів тощо у мережі Інтернет, а також програми (передачі) організацій мовлення, що ретранслюються з використанням мережі Інтернет.

З матеріалів справи вбачається, що поширена інформація має вигляд аудіовізуального твору та статті.

Що стосується аудіовізуального твору з фрагментом інформації «…Завод в Гадячі компанія БРСМ-НАФТА входить в її орбіту, в принципі це не секрет, бо ми можемо на станції знайти сертифікати якості з цього заводу…журналісти каналу 2+2 виявили в одній із проб бензину на станція БРСМ такий компонент як ММА, це дуже небезпечна річ, небезпечна присадка, яка заборонена в Україні років 15, залізомістима…і про розчинники також ми бачимо, куди йде, а великий постачальник знову ж таки БРСМ. Навіщо компанії 3000 розчинника в місяць…мережа продає 3 марки 95 на своїх станціях, а закупляє у постачальників лише 92 бензин…» позивач стверджує, що даний фрагмент інформації належить відповідачу - ОСОБА_3 , в той же час у відповіді на відзив позивач вказує, що коментар надає ОСОБА_3 , який підписаний «ОСОБА_4».

Наданий до суду висновок експертизи цифрового відеозапису оприлюдненого в глобальній комп`ютерній мережі Інтернет №793/11/2021 від 11.11.2021 року відтворює лише текстовий зміст розмов у відеозаписах, однак не встановлює коло осіб, яким належать відтворені розмови.

Суд звертав увагу позивача на те, що відповідачі не є публічними особами і суд не може їх ідентифікувати за зображеннями самостійно, тим більше зважаючи на те, що позивач сам вказує на суперечливі відомості, що коментар надає ОСОБА_3 , який підписаний «ОСОБА_4».

Отже, в цій частині позивачем не надано доказів, які б могли встановити та ідентифікувати приналежність інформації конкретній особі, а тому не доведено її поширення відповідачем, як автором.

Позивачем вказано, що оскаржуваний фрагмент інформації було розміщено за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 на Youtube каналі ENKORR під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

При цьому, позивачем не установлено та не зазначено в позовній заяві власника вказаного веб-сайту, позивач не звертався з клопотання до суду про витребування інформації про власника веб-сайту, зважаючи на інформацію позивача у відповіді на відзив, йому відомо, хто є власником веб-сайту, але позивачем не залучено в якості співвідповідача власника веб-сайту, де було оприлюднено оскаржуваний фрагмент інформації, тому в цій частині вимоги позивача заявлено до не належного відповідача.

Що стосується статті з фрагментом інформації «…В операциях с продукцией мини-НПЗ и растворителями замечены операторы таких сетей, как БРСМ-НАФТА, Motto, SunOil и другие…».

Позивач стверджує, що автором оскаржуваного фрагменту інформації є ОСОБА_3 , на підтвердження позивач надає протокол огляду, здійснений адвокатом позивача від 02.06.2021 року.

Досліджуючи протокол огляду від 02.06.2021 року суд звертає увагу на те, що в ньому міститься скріншот з оскаржуваним фрагментом інформації, однак він не відображає інформації про автора інформації, а містить лише виділений фрагмент. При цьому ні до позову, ні до протоколу огляду від 02.06.2021 року не додано сам об`єкт огляду - статтю, що розміщена в мережі Інтернет з повним її наповненням.

За посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9, яке вказане позивачем, оскаржуваний фрагмент інформації відсутній.

Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 статті 213 ЦПК України передбачає, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

Позивачем не подано до суду ні в паперовому, ні в електронному вигляді безпосередньо саме статтю, де міститься оскаржуваний фрагмент інформації «…В операциях с продукцией мини-НПЗ и растворителями замечены операторы таких сетей, как БРСМ-НАФТА, Motto, SunOil и другие…». Суд не бере до уваги протокол огляду від 02.06.2021 року, оскільки до нього не додано безпосередньо сам об`єкт огляду і суд не може безпосередньо встановити ні наявність оскаржуваної інформації в статті, ні автора даної статті.

Отже, в цій частині позивачем також не надано доказів, які б могли встановити та ідентифікувати приналежність інформації конкретній особі, а тому не доведено її поширення відповідачами, як авторами.

Позивачем вказано, що оскаржуваний фрагмент інформації було розміщено за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 під назвою «Потери госбюджета от нелегальных схем на рынке нефтепродуктов в 2021 году превысят 20 млрд грн».

В цій частині позивачем також не установлено та не зазначено в позовній заяві власника вказаного веб-сайту, позивач не звертався з клопотання до суду про витребування інформації про власника веб-сайту, зважаючи на інформацію позивача у відповіді на відзив, йому відомо, хто є власником веб-сайту, позивачем не залучено в якості співвідповідача власника веб-сайту, де було оприлюднено оскаржуваний фрагмент інформації, тому в цій частині вимоги позивача заявлено до неналежного відповідача.

Наявність лише самої інформації про відповідачів на веб-сайті, де розміщено інформацію, яку позивач просить визнати недостовірною, не може бути належним та допустимим доказом того, що відповідачі є авторами сюжету, в якому, на думку позивача оприлюднена недостовірна інформація, та те, що саме вони розмістили цю інформацію на веб-сайті, оскільки, суду не надано доказів того, що веб-сайт дійсно належить відповідачам та, останні, вправі та мали технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Як вбачається зі змісту статей 33, 36, 119 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета спору та підстав позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17.

Відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Такого висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Що стосується статті з фрагментом інформації «…Мережа БРСМ-НАФТА купила та побудувала 30 АЗС, нафтобазу, побудувала газонаповнювальну, станцію…Найтрадиційніший метод заробітку АЗС - продаж фальсифікату або незаводського бензину. От цікавий факт: постачальники мережі БРСМ-НАФТА - якісь «Катма груп» і «ТНТ груп» - за останній рік за імпортом або на легальних НПЗ у Шебелинці та Кременчуці не придбали жодної тонни бензину А-95. Хімічить із кешем і документами на паливо. Чимало станцій БРСМ при оплаті готівкою видасть вам чек із позначкою «К» або «Відомість К» у графі «Спосіб оплати», тоді як у чеках будь-яких із названих вище мереж буде чітко зазначено, що оплату було проведено готівкою. До речі, чек БРСМ цю перевірку пройде, але однаково цей документ не відповідає суті здійсненої операції й тому є «лівим». Якби не було фальсифікату та податкових схем, було б у нас прозаїчно, як у Європі - максимальний ціновий діапазон 1,5-2,0 грн/л…».

Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 статті 213 ЦПК України передбачає, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

Позивачем не подано до суду ні в паперовому, ні в електронному вигляді безпосередньо саме статтю, де міститься оскаржуваний фрагмент інформації. Суд не бере до уваги протокол огляду від 02.06.2021 року, оскільки до нього не додано безпосередньо сам об`єкт огляду.

В той же час, перевіряючи наявність інформації за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10, що вказане позивачем, встановлено, що за даним посиланням знаходиться інформація під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Позивач вказує, що дана інформація було розміщена саме ОСОБА_4 .

Суд звертав увагу позивача на те, що відповідачі не є публічними особами і суд не може їх ідентифікувати за зображеннями самостійно. Суд критично оцінює доводи позивача про те, що оскаржуваний фрагмент інформації розміщений саме ОСОБА_4 , оскільки кожен може бути зареєстрованим користувачем сайту ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Суд не вправі самостійно збирати докази, при цьому позивачем не надано доказів від власника сайту, який підтвердив би інформацію про те, що ОСОБА_4 є дійсно зареєстрованим користувачем сайту з наданими можливостями самостійно розміщувати будь-яку інформацію на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5, тому позивачем не доведено поширення оскаржуваного фрагменту інформації саме відповідачем 2.

В цій частині позивачем також не встановлено та не зазначено в позовній заяві власника вказаного веб-сайту, позивач не звертався з клопотання до суду про витребування інформації про власника веб-сайту, позивачем не залучено в якості співвідповідача власника веб-сайту, де було оприлюднено оскаржуваний фрагмент інформації.

Аналогічна ситуація має місце щодо статті з фрагментом інформації «…Как всегда не вовремя закончившейся омыватель привел меня на заправку БРСМ под Киевом. Я и мои знакомые сделали несколько контрольных закупок за наличные на БРСМ и обнаружили эту загадочную «К». Но по закону в этой графе должно быть указано «Наличные». Что это значит? Итак что это значит? Это значит, ваша покупка за наличные в отчетности АЗС будет отображаться обслуживание корпоративного клиента. Иными словами, это топливо уже было продано по безналу какому-то потребителю, а вы в данному случае являетесь его представителем и просто отовариваете часть якобы ранее купленного объема. А как же мои наличные спросите вы? А наличные по кассе не проводятся. Они скорее всего кладутся в специальную сумку или пакет - и ваш белый и красивый нал превращается в черный. Такая несложная операция вымывает из бюджета страны только на торговле нефтепродуктами минимум 15-17 млрд. грн. ежегодно…».

Позивачем не подано до суду ні в паперовому, ні в електронному вигляді безпосередньо саме статтю, де міститься оскаржуваний фрагмент інформації. Суд не бере до уваги протокол огляду від 02.06.2021 року, оскільки до нього не додано безпосередньо сам об`єкт огляду.

В той же час, перевіряючи наявність інформації за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 , вказаним позивачем, встановлено, що за даним посиланням знаходиться інформація під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_7 » налоги».

Суд звертав увагу позивача на те, що відповідачі не є публічними особами і суд не може їх ідентифікувати за зображеннями самостійно. Суд критично оцінює доводи позивача про те, що оскаржуваний фрагмент інформації розміщений саме ОСОБА_4 , оскільки кожен може бути зареєстрованим користувачем сайту ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Суд не вправі самостійно збирати докази, при цьому позивачем не надано доказів від власника сайту, який підтвердив би інформацію про те, що ОСОБА_4 дійсно є зареєстрованим користувачем сайту з наданими можливостями самостійно розміщувати будь-яку інформацію на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_8, тому позивачем не доведено поширення оскаржуваного фрагменту інформації саме відповідачем - ОСОБА_4 ..

В цій частині позивачем також не встановлено та не зазначено в позовній заяві власника вказаного веб-сайту, позивач не звертався з клопотання до суду про витребування інформації про власника веб-сайту, позивачем не залучено в якості співвідповідача власника веб-сайту, де було оприлюднено оскаржуваний фрагмент інформації.

Суд також зазначає, що відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи зміст інформації, суд вважає, що вказана інформація не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані. За своїм змістом така інформація є нічим іншим, як оціночними судженнями.

Інформація носить провокаційний характер, однак, сама по собі не є негативною, не має стверджувального характеру з посиланням на конкретні факти стосовно саме позивача, не містить будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень чи звинувачень, а тому, баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено.

Суд критично оцінює висновок експерта №805/11/2021 від 26.11.2021 року, з огляду на те, що висновок містить узагальнені відомості, з нього неможливо встановити, які саме висловлювання та про що містять фактичні дані, при цьому у висновку зроблено зауваження, що експертом не оцінюються зображення, в той час як зображення є частиною твору, з приводу яких наявні судження щодо їх змісту, більша частина інформації викладена російською мовою, в той час як до висновку не додано доказів дипломованого перекладу тексту чи залучення дипломованого перекладача.

Окрім того, позивачем не надано доказів впливу розміщеної інформації на діяльність товариства та формування безпідставних та необґрунтованих сумнівів у прозорості її діяльності та управління.

Позивач стверджує, що має в оренді 209 АЗС, на підтвердження чого подає витяг з реєстру платників акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та чотири договори оренди.

Суд не ставить під сумнів дані за витягом з реєстру платників акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та договорами оренди, однак відзначає, що дані документи не містять доказів того, що позивач використовує на них торговий знак « ІНФОРМАЦІЯ_1 », адже в них відображені лише характеристики самих АЗС без зазначення чи застереження, що саме на цих АЗС позивачем застосовується торговий знак « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Ліцензійний договір також не містить ні застережень, ні обмежень, що торговий знак « ІНФОРМАЦІЯ_1 » може використовуватися тільки на орендованих АЗС.

Іншими словами, наявність двох самостійних фактів - використання АЗС та наявність ліцензійного договору на торговий знак, самі по собі не можуть підтверджувати, що оскаржувана інформація стосується саме позивача та порушує права позивача.

З приводу наявності зображень із чеками позивача, суд в цій частині зазначає, що позивачем не оскаржується інформація відображена у вказаних зображеннях та не порушується питання про їх недостовірність, тобто дана інформація не є предметом спору.

Подальше ж обговорення інформації із зображенням чеків є оціночним судженням та особистим сприйняттям зображеного, що виходить за межі судового контролю.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На думку суду, в ході розгляду справи позивачем не доведено сукупність обставин, які становлять порушення прав позивача, на які він посилався для захисту порушеного права до суду.

При цьому саме на позивача у силу приписів закону покладається обов`язок доведення належними доказами тих обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в позові про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про спростування недостовірної інформації, та захист ділової репутації - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» , код ЄДРПОУ 42547705, 02160, м. Київ, пр-т Соборності, 15, каб. 219.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 .

Суддя Н.О. Петренко

Джерело: ЄДРСР 110126136

[ANTIRAID]

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(додаткове)

ун. № 759/13035/21

пр. № 2-др/759/64/23

11 квітня 2023 року суддя Святошинського районного суду міста КиєваПетренко Н.О., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення про розподіл та відшкодування судових витрат у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» (02160, м. Київ, пр-т Соборності, 15, каб. 219) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023р. представник позивача подав заяву про ухвалення додаткового рішення, яким стягнути з ТОВ «Євро Смарт Пауер» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу, що становить 28 500,00 грн.

В обгрунтування заяви посилався на те, що 29.03.2023р. у задоволенні ТОВ «Євро Смарт Пауер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації та захист ділової репутації - відмовлено. Витрати відповідачів пов`язані з розглядом справи, складають витрати на професійні правничу допомогу, що підтверджується договором про надання правничної допомоги між ними та АО «Кравець та партнери». Факт оплати відповідачами рахунків підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Таким чином витрати на професійну правничу допомогу понесені відповідачами становлять 28 500,00 грн. Просить задовольнити заяву.

Згідно ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

29.03.2023 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Євро Смарт Пауер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, та захист ділової репутації.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи за власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, в силу вимог ч.4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

22.04.2021р. між АО «Кравець і Партнери» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги № 76 /т.1,а.с.238-240/.

13.07.2021р. між АО «Кравець і Партнери» та ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги № 132 /т.1,а.с.238-240/.

Відповідно до квитанцій долучених до матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було сплачено за надння правової допомоги 28 500,00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вищезазначеного, суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення заяви представника відповідачів ОСОБА_3 та стягнення витрат за надані послуги у розмірі 28 500,00 грн., що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. 133,137, 141, 270, 353 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення про розподіл та відшкодування судових витрат у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, та захист ділової репутації- задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» ( код. 42547705, 02160, м. Київ, пр-т Соборності, 15, каб. 219) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 28 500,00 грн. (двадцять вісім тисяч п`ятсот грн.00 коп.).

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.О. Петренко

Джерело: ЄДРСР 110188734

[ANTIRAID]

Це наша справа. В цьому випадку ми захистили клієнта від звинувачень у розповсюджені недостовірної інформації. Ця категорія справ дуже складна та потребує дуже ретельної підготовки та збору доказів про що суд і зазначив.