Окрема думка суддів ВП ВС щодо застосування строків притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор'євої І. В., Єленіної Ж. М.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2023 року (провадження № 11-146заі22)

в адміністративній справі № 990/86/22 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії

Короткий виклад історії справи

3 червня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - Рішення, рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22).

Це Рішення ухвалене ВРП на підставі пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) за матеріалами подання Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 6 червня 2016 року № 53/0/12-16 про звільнення судді за порушення присяги, внесеного Верховній Раді України.

Обґрунтовуючи протиправність Рішення, крім іншого ОСОБА_1 , вказує на порушення процедури прийняття Рішення ВРП в частині дотримання строків притягнення судді до відповідальності. Так, на переконання позивача, подання ВРЮ та його реалізація шляхом прийняття рішення про звільнення становлять єдиний процес, за яким притягнення судді до відповідальності реалізується саме в момент прийняття рішення про звільнення.

Однак ВРП не було вирішено питання про дотримання строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення проступку минуло більше 8 років, відсутність окремого строку для прийняття рішення про звільнення судді не виправдовує втручання в права позивача, бо свідчить лише про порушення юридичної визначеності та проблеми з якістю закону.

У позові ОСОБА_1 також порушує питання про визнання протиправною і скасування ухвали ВРП від 22 лютого 2022 року № 152/0/15-22 про залишення без розгляду його заяви про звільнення з посади судді у відставку від 13 липня 2021 року (далі - Ухвала) та зобов'язання ВРП розглянути цю заяву.

Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції

Київська міська рада народних депутатів рішенням від 25 жовтня 1994 року № 32 призначила ОСОБА_1 на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва строком на 5 років. Верховна Рада України Постановою від 23 вересня 1999 року № 1101-XIV обрала ОСОБА_1 на посаду судді цього ж суду безстроково, а Постановою від 2 грудня 2010 року № 2757-VІ - на посаду судді Апеляційного суду міста Києва.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшли заяви експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» ОСОБА_2 від 13 жовтня 2014 року, заступника Генерального прокурора України Шокіна В. М. від 10 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; заяви адвокатів Закревської Є. О. від 9 грудня 2014 року та ОСОБА_7 від 11 жовтня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ; заява ОСОБА_8 від 9 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 .

Вказані заяви вмотивовані тим, що зазначеними вище суддями були залишені без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних у зв'язку з їх участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах, заявники просили провести перевірку на предмет порушення присяги цими суддями.

За результатами перевірки ТСК було прийнято висновок від 10 червня 2015 року № 57/02-15, яким установлено в діях суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наявність ознак порушення присяги. Висновок разом з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду і прийняття рішення.

ВРЮ ухвалою від 15 жовтня 2015 року на підставі вказаного вище висновку ТСК відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За результатами розгляду цієї дисциплінарної справи 31 березня 2016 року ВРЮ ухвалила рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України, зокрема, про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

Це рішення ВРЮ ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку (справа № 800/25/17 (800/274/16)). За результатами розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду 14 березня 2019 року відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення ВРЮ № 709/0/15-16.

8 червня 2016 року ВРЮ до Верховної Ради України направила подання № 53/0/12-16 про звільнення суддів, зокрема ОСОБА_1 , з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги.

Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1627-VIІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року (справа № 800/529/16)цю Постанову парламенту визнано протиправною та скасовано через порушення народними депутатами України встановленої процедури особистого голосування.

Верховна Рада України листом від 27 грудня 2019 року № 04-26/12-1170 надіслала ВРП подання ВРЮ від 6 червня 2016 року № 53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

Разом із цим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року у справі № 826/1967/17 за позовом ОСОБА_1 скасовано наказ голови Апеляційного суду міста Києва від 30 грудня 2016 року № 579-ОС про звільнення позивача з посади судді цього суду. Визнано протиправною бездіяльність Апеляційного суду міста Києва в особі голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Д. Л. щодо незарахування ОСОБА_1 до штату суддів Апеляційного суду міста Києва на посаду судді та зобов'язано суд зарахувати ОСОБА_1 до його штату на посаду судді.

13 липня 2021 року позивач подав до ВРП заяву про звільнення його у відставку з посади судді.

18 січня 2022 року на виконання згаданого вище рішення Окружного адміністративного суду міста Києва наказом Апеляційного суду міста Києва № 02-ОС ОСОБА_1 зарахований до штату Апеляційного суду міста Києва на посаду судді, а 19 січня 2022 року - відрахований зі штату суду у зв'язку з досягнення 65-річного віку (наказ № 03-ОС).

15 лютого 2022 року ВРП постановила ухвалу № 122/0/15-22 про зупинення розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

17 лютого 2022 року ВРП на підставі подання ВРЮ від 6 червня 2016 року № 53/0/12-16 прийняла Рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

У зв'язку з прийняттям Рішення 22 лютого 2022 року ВРП прийняла Ухвалу якою залишила без розгляду заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправними і скасування Рішення та Ухвали, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Цей суд, крім іншого, дійшов висновку про те, що ВРП правомірно на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII розглянула подання ВРЮ від 8 червня 2016 року № 53/0/12-16 про звільнення суддів, зокрема ОСОБА_1 , з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги, а відтак ухвалила за ним оскаржуване рішення.

Стосовно доводів позивача про недотримання строку притягнення його до відповідальності Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив таке.

Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Як установлено судом, дії, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у лютому 2014 року. 31 березня 2016 року ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 , прийняла рішення № 709/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги, а відтак це рішення прийнято ВРЮ у межах визначеного строку. Законність вказаного рішення ВРЮ констатував суд під час розгляду справи № 800/25/17 (800/274/16).

Отже, саме з моменту прийняття ВРЮ вказаного рішення обставини, які були підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим. Тому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відхилив доводи позивача, викладені у позовній заяві про порушення відповідачем строку притягнення його до відповідальності.

Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року, адвокат Кравець Р. Ю. від імені позивача ОСОБА_1 подавав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просив скасувати це рішення й ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 крім іншого, стверджував про те, що при розгляді справи суд допустив неправильне застосування норм матеріального права в частині визначення та застосування строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення дій минуло більше 8 років.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 6 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року - без змін.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду відхилили доводи апеляційної скарги та дійшла висновку, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2022 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 є обґрунтованим, таким, що відповідає правильному застосуванню норм права та встановленим у справі обставинам.

Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке.

Положення Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) і Закону № 1798-VIII у редакції, чинній на момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) внесено зміни до Закону № 1798-VIII, які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 1798-VIII (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону № 1798-VIII після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII).

Стаття 32 Закону № 1798-VIIIнерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У такому випадку після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Отже, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Аналогічні висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 5 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18).

Дії, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у лютому 2014 року.

31 березня 2016 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу стосовно, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 , прийняла рішення № 709/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення цього судді з посади за порушення присяги. Законність цього рішення, яким ОСОБА_1 був притягнений до відповідальності з обранням виду дисциплінарного стягнення, підтвердив суд.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що саме з прийняттям ВРЮ цього рішення від 31 березня 2016 року обставини, які були підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності (стягнення) за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.

До того ж Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.

З урахуванням наведеного більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, що доводи скаржника про недотримання строку притягнення його до відповідальності є помилковими.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Як зазначалося раніше, рішенням ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Суди встановили, що підставою для застосування щодо ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про його звільнення з посади судді стали дії, вчинені ним у лютому 2014 року. Тобто дії, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним ще у лютому 2014 року, а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалено ВРП 17 лютого 2022 року.

Як зазначено раніше, норми Закону № 2453-VI у редакції, чинній на час вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом № 192-VIII Закон № 2453-VI викладено в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.

За приписами частини четвертої статті 96 Закону № 2453-VI у зазначеній редакціїдисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні дисциплінарного провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22, закріплено аналогічну норму, згідно з якою дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Тобто як на час застосування дисциплінарного стягнення до позивача на підставі рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, так і на час застосування того самого дисциплінарного стягнення за ті самі дії на підставі рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 діяв присічний трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з дня вчинення проступку.

Відповідач у силу положень статті 58 Конституції України повинен був застосувати трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час вчинення суддею ОСОБА_1 дій, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення його з посади судді, і не встановлювала строку для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Така правова позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17 (провадження № 11-2сап18), від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (провадження № 11-635сапс18), від 24 січня 2019 року у справі № 800/156/16 (провадження № 11-627сапс18).

Строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу вимог закону підлягає обов'язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування такого стягнення.

Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку за проступок, вчинений ним у січні 2014 року, однак рішення відповідача не містить відповідних мотивів.

З урахуванням зазначеного вважаємо, що рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 є необґрунтованим та протиправним, тому Велика Палата Верховного Суду, керуючись статтями 315 та 317 КАС, повинна була б скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким оскаржуване рішення ВРП скасувати, а позов ОСОБА_1 задовольнити.

Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

Ю. Л. Власов

І. В. Григор'єва

Ж. М. Єленіна

Джерело: ЄДРСР 110396001

[ANTIRAID]

Судді зазначили, що відповідач у силу положень статті 58 Конституції України повинен був застосувати трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час вчинення суддею ОСОБА_1 дій, з якими відповідач пов'язував підстави звільнення його з посади судді, і не встановлювала строку для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Така правова позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17 (провадження № 11-2сап18), від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (провадження № 11-635сапс18), від 24 січня 2019 року у справі № 800/156/16 (провадження № 11-627сапс18).

Строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу вимог закону підлягає обов'язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування такого стягнення.

Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку за проступок, вчинений ним у січні 2014 року, однак рішення відповідача не містить відповідних мотивів.

З урахуванням зазначеного вважаємо, що рішення ВРП від 17 лютого 2022 року № 142/0/15-22 є необґрунтованим та протиправним, тому Велика Палата Верховного Суду, керуючись статтями 315 та 317 КАС, повинна була б скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким оскаржуване рішення ВРП скасувати, а позов ОСОБА_1 задовольнити.