Постанова ШААС про скасування рішення КОАС щодо відмови у виїзді за кордон та задоволенні позову


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

4 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      3
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      3
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/10801/22 Головуючий у 1 інстанції: Басай О.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Бєлової Л.В.

За участю секретаря Заміхановської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА1 до 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина 2193) Державної прикордонної служби України та 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича (м. Чернівці) Західного регіонального управління (м. Львів) (військова частина 2195) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними і скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач – ОСОБА1 звернувся до суду з позовом до 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина 2193) Державної прикордонної служби України та 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича (м. Чернівці) Західного регіонального управління (м. Львів) (військова частина 2195) Державної прикордонної служби України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 07.10.2022, прийняте начальником 4 групи ІПК віпс «Могилів-Подільський» (тип А) ст. лейтенантом Шестаком С. відносно ОСОБА1;

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 07.10.2022, прийняте начальником відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Герца» (тип Б) капітаном Коломієць К. відносно ОСОБА1;

- зобов’язати 24 прикордонний загін імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина 2193) Державної прикордонної служби України не чинити перешкод ОСОБА1 в перетині державного кордону України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують навчання, крім випадків передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»;

- зобов’язати 31 прикордонний загін імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича (м. Чернівці) Західного регіонального управління (м. Львів) (військова частина 2195) Державної прикордонної служби України не чинити перешкод ОСОБА1 в перетині державного кордону України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують навчання, крім випадків передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач – ОСОБА1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних документів, які повинні бути подані позивачем для виїзду за кордон, однак, не подані, а також, не вказано такого переліку і під час розгляду справи в суді. При цьому, апелянт зазначає, що можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону України прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів, чого зроблено не було. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасового обмеження громадян України у праві виїзду за кордон, жодна з яких не застосовується до позивача. Також, на переконання апелянта, ні Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ні Правила перетинання кордону не містять норми про те, що особа для перетинання кордону має пред'явити будь-які інші документи, окрім паспорта, що і було зроблено позивачем.

22 травня 2023 року через систему «Електронний суд» до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина 2193) Державної прикордонної служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Також, 22 травня 2023 року через систему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції від відповідача - 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича (м. Чернівці) Західного регіонального управління (м. Львів) (військова частина 2195) Державної прикордонної служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Крім того, 22 травня 2023 року через систему «Електронний суд» до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача – 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича (м. Чернівці) Західного регіонального управління (м. Львів) (військова частина 2195) Державної прикордонної служби України надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

26 травня 2023 року через систему «Електронний суд» до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина 2193) Державної прикордонної служби України надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2023 року заяву 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина 2193) Державної прикордонної служби України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2023 року заяву 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича (м. Чернівці) Західного регіонального управління (м.Львів) (військова частина 2195) Державної прикордонної служби України про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА1, ІНФОРМАЦІЯ2, є громадянином України, перебуває на військовому обліку в Бориспільському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

ОСОБА1 прийнятий на період з 16.08.2022 до 30.09.2025 на стаціонарне навчання (І ступеня) за напрямком «Внутрішня безпека» у Вищу школу внутрішньої безпеки у Лодзі, що підтверджується такими доказами: довідкою про прийняття іноземця на стаціонарне навчання від 12.08.2022; довідкою від 12.08.2022 про статус студента; постановою про прийняття на навчання від 01.08.2022; угодою про надання освітніх послуг від 03.08.2022; організацією 2022/2023 навчального року; платіжним дорученням № 61557 від 05.08.2022; паспортом громадянина України для виїзду за кордон із відміткою студентської візи № ІНФОРМАЦІЯ3.

ОСОБА1 є лейтенантом запасу у розділі 12 «Особливі відмітки» Військового квитка ІНФОРМАЦІЯ4 вказано, що ОСОБА1 надано відстрочку від призову, відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», строком на 6 місяців з 16.09.2022 по 16.02.2023.

Начальник Бориспільського районного ТЦК та СП видав ОСОБА1 довідку № ІНФОРМАЦІЯ5 від 15.09.2022 «Для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти» про те, що, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», ІНФОРМАЦІЯ5 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу); заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном не має; довідка дійсна протягом шести місяців з дати її видачі.

ІНФОРМАЦІЯ5 07 жовтня 2022 року прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський-Отачь» з метою перетнути державний кордон України на виїзд в Республіку Польща, надав посадовій особі Держприкордонслужби: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; довідку про прийняття іноземця на стаціонарне навчання від 12.08.2022; довідку від 12.08.2022 про статус студента; постанову про прийняття на навчання від 01.08.2022; угоду про надання освітніх послуг від 03.08.2022; організацію 2022/2023 навчального року (План навчального року); платіжне доручення № 61557 від 05.08.2022; сертифікат про закінчення літньої школи польської культури та мови; студентський квиток; довідку № ІНФОРМАЦІЯ6 від 15.09.2022 «Для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти»; довідку військово-лікарської комісії Бориспільського РТЦК та СП № ІНФОРМАЦІЯ7 від 13.09.2022, якою ОСОБА1 визнано обмежено придатним до військової служби на підставі ст. 27Б графи ІІІ Розладу хвороб; військовий квиток ГС № ІНФОРМАЦІЯ8; довідку від 19.09.2022 №29 за підписом власника ТОВ «Фьючер інвест», згідно якої, ІНФОРМАЦІЯ5 працює на посаді директора ТОВ «Фьчер інвест» та направляється на навчання до Університету внутрішньої безпеки у місто Лодзь.

Начальник 4 групи ІПК віпс «Могилів-Подільський» (тип А) старший лейтенант Степан Шестак прийняв рішення від 07 жовтня 2022 року про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину, який досяг 16-річного віку щодо ОСОБА1

У вказаному рішенні зазначено: «У зв'язку з наявністю однієї з підстав, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», у тому числі, у зв'язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону або відповідно до статей 33, 64 Конституції України, Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого відповідним Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами); ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль», ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну», ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 2, п. 2-1-2-12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року, вищевказаний громадянин України не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану».

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ5 07 жовтня 2022 року прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Росошани» з метою перетнути державний кордон України на виїзд в Республіку Польща, надав посадовій особі Держприкордонслужби: паспорт громадянина України для виїзду за кордон: довідку про прийняття іноземця на стаціонарне навчання від 12.08.2022; довідку від 12.08.2022 про статус студента; постанову про прийняття на навчання від 01.08.2022; угоду про надання освітніх послуг від 03.08.2022; організацію 2022/2023 навчального року (План навчального року); платіжне доручення № 61557 від 05.08.2022; сертифікат про закінчення літньої школи польської культури та мови; студентський квиток; довідку № 2/5/2016 від 15.09.2022 «Для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти»; довідку військово-лікарської комісії Бориспільського РТЦК та СП № ІНФОРМАЦІЯ5 від 13.09.2022, якою ОСОБА1 визнано обмежено придатним до військової служби на підставі ст. 27Б графи ІІІ Розладу хвороб; військовий квиток ІНФОРМАЦІЯ7; довідку від 19.09.2022 №29 за підписом власника ТОВ «Фьючер інвест», згідно якої, ІНФОРМАЦІЯ5 працює на посаді директора ТОВ «Фьчер інвест» та направляється на навчання до Університету внутрішньої безпеки у місто Лодзь.

07 жовтня 2022 року начальником відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Герца» (тип Б) капітаном Крістіною Коломієць було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку щодо ОСОБА1

Відповідно до даного рішення: «На підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», п. 2-6 ПКМУ № 57 від 27.01.1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» громадянина України ОСОБА1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України з відсутності підстав на право перетинання державного кордону».

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями про відмову в перетинанні державного кордону України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Частинами 1-2 статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» закріплюється, що прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон.

Згідно пункту 1 частини 4 статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль включає перевірку документів.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль організується та здійснюється на засадах: 1) законності; 2) відкритості; 3) забезпечення поваги до людської гідності та рівності осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; 4) здійснення його виключно спеціально підготовленими з цією метою військовослужбовцями та працівниками Державної прикордонної служби України; 5) вибірковості контрольних заходів на підставі оцінки ризиків.

За приписами статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль», паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

В силу вимог частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1-2 статті 1 вищевказаного Закону передбачено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

У відповідності до статті 2 Закону № 3857-XII, документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в’їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в’їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в’їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Згідно частини 1 статті 6 Закону № 3857-XII, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

- він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

- стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

- він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

- він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов’язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

- він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;

- він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов’язку щодо сплати грошових зобов’язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв’язку з яким таке обмеження встановлюється.

Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

На виконання статті 3 Закону № 3857-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (Правила перетинання державного кордону громадянами України), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону (далі- Правила №57).

Відповідно до пункту 2 вказаних Правил №57, перетинання державного кордону громадянами України (громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу. У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в`їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном. У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, Указом Президента України від 14 березня 2022 року за № 133/2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року № 341/2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 07 листопада 2022 року № 757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Згідно Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 лютого 2023 року № 58/2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 01 травня 2023 року № 254/2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», військовому командуванню (зокрема, Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Так, згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в’їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

За приписами п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі- Закон № 3543-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону № 3543-XII передбачено обов’язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, серед яких, з’являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов’язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов’язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов’язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Згідно частини 5 статі 22 Закону № 3543-XII, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов’язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов’язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов’язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов’язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

У відповідності до частини 6 статті 22 Закону № 3543-XII, громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.

Пунктами 2 та 12 Правил № 57 (в редакції чинній станом на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Згідно пункту 2-6 Правил №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов’язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, зокрема, здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 жовтня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ5 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський-Отачь» для перетину державного кордону.

07 жовтня 2022 року начальником 4 групи ІПК віпс «Могилів-Подільський» (тип А) старшим лейтенантом Степаном Шестаком прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, яким відмовлено ІНФОРМАЦІЯ5 в перетинанні державного кордону (а.с. 11).

В якості підстави для прийняття даного рішення зазначено: «У зв'язку з наявністю однієї з підстав, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», у тому числі, у зв'язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу рішенням тимчасово обмежено у праві виїзду з України, або відповідно до статті 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» відсутні дійсні документи на право перетинання державного кордону або відповідно до статей 33, 64 Конституції України, Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого відповідним Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами); ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль», ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну», ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 2, п. 2-1-2-12 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року, вищевказаний громадянин України не має права на перетин державного кордону України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану».

В подальшому, 07 жовтня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ5 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Росошани» для перетину державного кордону.

07 жовтня 2022 року начальником відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Герца» (тип Б) капітаном Коломієць Крістіною було прийнято рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, яким відмовлено ІНФОРМАЦІЯ5 в перетинанні державного кордону (а.с. 12).

Підставою для прийняття зазначеного рішення вказано: «На підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року», п. 2-6 ПКМУ № 57 від 27.01.1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» громадянина України ОСОБА1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України з відсутності підстав на право перетинання державного кордону».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що, починаючи з 30.09.2022, виїзд за межі України здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти обмежений.

Також, суд першої інстанції зазначив, що той факт, що позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, з підстав передбачених абз. 2 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII, та дозвіл керівника районного ТЦК та СП щодо виїзду з України, відповідно до вимог ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, не наділяє його правом на перетинання кордону для виїзду з України під час введення правового режиму воєнного стану.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що хоча оскаржувані рішення від 07.10.2022 і містять загальні посилання на наведений у них перелік нормативно правових актів без мотивованого пояснення застосування кожного із них, однак, із їх змісту чітко прослідковується, що підставою для відмови позивачу у перетинанні державного кордону на виїзд з України є введений воєнний стан та пов'язані із ним обмеження права на перетин державного кордону.

З даного приводу, слід зазначити наступне.

В силу вимог частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; ? пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ5 прийнятий на період з 16.08.2022 до 30.09.2025 на стаціонарне навчання (І ступеня) за напрямком «Внутрішня безпека» у Вищу школу внутрішньої безпеки у Лодзі.

Дані обставини підтверджуються: довідкою про прийняття іноземця на стаціонарне навчання від 12.08.2022; довідкою від 12.08.2022 про статус студента; постановою про прийняття на навчання від 01.08.2022; угодою про надання освітніх послуг від 03.08.2022; організацією 2022/2023 навчального року; платіжним дорученням № 61557 від 05.08.2022 (а.с. 13-23).

Колегія суддів звертає увагу, що законодавець не ставить в залежність, зокрема, місце (країну) здобування відповідної освіти, а також дату вступу до відповідного навчального закладу, до наявності права відповідної особи не бути призваною на військову службу під час мобілізації на особливий період, яка навчається за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Необхідним є сам факт перебування на навчанні за денною або дуальною формами здобуття освіти у відповідному навчальному закладі.

Відповідно до довідки Бориспільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 2/5/2016 від 15 вересня 2022 року, ОСОБА1, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу). Заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном не має. Довідка дійсна протягом 6 (шести) місяців з дати її видачі (а.с. 28).

Крім того, згідно військового квитка ОСОБА1 ГС №177551, позивачу, на підставі абз. 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надано відстрочку від призову по мобілізації строком на шість місяців (а.с. 30-31).

Тобто, позивач, в силу приписів статті 23 Закону України № 3543-ХІІ, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Системне тлумачення положень Указу Президента від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та пункту 6 частини 1 статті 8 Закону України №389-VIII дозволяє дійти висновку, що військове командування (Генеральний штаб Збройних Сил України, Командування об`єднаних сил Збройних Сил України, командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управління оперативних командувань, командири військових з`єднань, частини Збройних Сил України, Державна прикордонна служба України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національна гвардія України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) уповноважене запроваджувати та здійснювати заходи в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в’їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян.

При цьому, відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно пункту 9 даного Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам.

Слід зазначити, що, складаючи стосовно ОСОБА1 довідку № ІНФОРМАЦІЯ5 від 15 вересня 2022 року, Бориспільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки оцінив статус особи та документи надані такою особою, в той час, як відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали доказів того, що така довідка містить ознаки підробленого документу або містить недостовірну, сфальсифіковану інформацію.

Отже, позивач, у відповідності до ст. 23 Закону України № 3543-XII, станом на 07.10.2022 (під час спроби перетину державного кордону) не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, а Бориспільський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, на військовому обліку в якому знаходиться позивач, не заперечував щодо його виїзду за кордон для навчання за кордоном.

Водночас, посадові особи органу відповідачів без будь-яких пояснень проігнорували це рішення уповноваженої посадової особи за місцем обліку військовозобов`язаного та прийняли оскаржувані рішення про тимчасове обмеження ОСОБА1 в праві виїзду з України.

З огляду на викладене, оскільки, обмеження виїзду за кордон для військовозобов`язаних, у зв`язку із запровадженням воєнного стану та проведенням загальної мобілізації, запроваджуються з метою захисту незалежності та територіальної цілісності України, тоді як ІНФОРМАЦІЯ5 тимчасово від виконання відповідного обов`язку звільнений, як здобувач фахової вищої освіти, а тому, право позивача на виїзд з України з метою навчання не могло бути обмеженим.

Таким чином, оскаржувані рішення відповідачів прийняті без урахування дотримання принципу пропорційності між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямовані такі рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд за кордон визначені у статті 6 Закону № 3857-XII, і такі не передбачають тимчасове обмеження права громадян України на виїзд з України для навчання у випадку надання особі відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу).

Також, як вбачається з оскаржуваного рішення від 07 жовтня 2022 року, прийнятого начальником 4 групи ІПК віпс «Могилів-Подільський» (тип А) старшим лейтенантом Степаном Шестаком, в якості підстави для відмови позивачу в перетинанні державного кордону України, зокрема, зазначено про відсутність дійсних документів на право перетинання державного кордону.

Разом з тим, відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних документів, які повинні бути подані позивачем для виїзду за кордон, однак не подані. Так само, відповідачем не вказано конкретного переліку необхідних документів і під час розгляду справи в суді.

При цьому, можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону України прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів, чого зроблено відповідачем не було, чим поставлено позивача у невизначене становище.

Таким чином, в даному випадку, відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо правомірності прийняття оскаржуваних рішень.

Щодо посилання відповідачів на пункт 2-6 Правил № 57, слід зазначити, що до початку збройної агресії Російської Федерації проти України Правила №57 до 28.02.2022 не передбачали окремих процедур та особливостей щодо перетинання державного кордону України військовозобов`язаними особами в умовах воєнного стану.

З моменту введення в Україні воєнного стану до дати прийняття оскаржених рішень (07.10.2022) до Правил №57 дванадцять разів вносились зміни та доповнення, пов`язані із перетинанням державного кордону в умовах воєнного стану. Станом на початок жовтня 2022 року, за умови наявності відповідних документів, Правила №57 передбачали процедуру перетинання державного кордону в умовах воєнного стану для 18 категорій чоловіків віком від 18 до 60 років. В пункті 2-6 Правил №57, також, вказано, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Водночас, слід звернути увагу, що Правила №57 не регламентують процедуру перетину державного кордону в умовах воєнного стану для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються закордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти.

Посилання відповідача - 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина 2193) Державної прикордонної служби України у відзиві на апеляційну скаргу на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.11.2022 у справі №120/7818/22. колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, дане судове рішення, відповідно до ст. 7 КАС України, не є джерелом права, що застосовуються судом при вирішенні справ та, виходячи з норм ч. 5 ст. 242 КАС України, його висновки не є обов`язковими для врахування.

Також, суд апеляційної інстанції враховує міжнародні гарантії захисту права вільного пересування, що є основоположним правом людини.

Відповідно до статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно статті 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Також, в силу вимог ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», рішення від 2 липня 2009 року, заява № 50/02) зазначив, що стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції гарантує кожній особі право на вільне пересування в межах території, на якій вона перебуває, а також право залишати її та відповідно вирушати в країну за власним вибором за умови, що особі дозволено в`їжджати на її територію. Це означає, що дії, які можуть становити втручання або обмежувати здійснення цього права, відповідають вимогам статті 2 Протоколу № 4, тільки якщо вони передбачені законом, мають одну з легітимних цілей, згаданих у третьому пункті статті, і можуть бути «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених вище цілей.

Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній потребі» і, зокрема, якщо це пропорційно законній меті і якщо причини, наведені національними органами влади для його виправдання, є «відповідними та достатніми». Хоча національні органи влади мають зробити початкову оцінку в усіх цих аспектах, остаточна оцінка того, чи є втручання необхідним, залишається на розгляді Суду на відповідність вимогам Конвенції (Хлюстов проти Росії, 2013, §84). Питання, чи був досягнутий справедливий баланс між загальним інтересом і інтересами право заявника на свободу пересування має бути оцінено за всіма особливостями справи (Hajibeyli проти Азербайджану, 2008, § 63).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги встановленні обставини справи, колегія суддів вважає, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 07 жовтня 2022 року, прийняте начальником 4 групи ІПК віпс «Могилів-Подільський» (тип А) ст. лейтенантом Степаном Шестаком відносно ОСОБА1, а також, рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку від 07 жовтня 2022 року, прийняте начальником відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Герца» (тип Б) капітаном Крістіною Коломієць відносно ОСОБА1 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов’язання 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина 2193) Державної прикордонної служби України та 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича (м. Чернівці) Західного регіонального управління (м. Львів) (військова частина 2195) Державної прикордонної служби України не чинити перешкод ОСОБА1 в перетині державного кордону України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують навчання, крім випадків передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», слід зазначити наступне.

За приписами статті 7 Закон України «Про прикордонний контроль», паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Паспортні та інші документи осіб перевіряються в кабінах паспортного контролю, на смугах руху транспорту, у контрольних павільйонах, службових приміщеннях пунктів пропуску через державний кордон чи безпосередньо в транспортних засобах.

Згідно пункту 12 Правил №57, для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

У відповідності до пункту 13 Правил №57, під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону використовують бази даних Держприкордонслужби про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Держприкордонслужби, яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені та втрачені паспортні документи, а також інші передбачені законом бази даних. Інформація про громадян, яким уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби або Головою Державної прикордонної служби надано дозвіл на перетинання державного кордону, вноситься до відповідної бази даних.

З огляду на зазначене, прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до виключної компетенції органів Державної прикордонної служби України та приймається в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням чинних на момент прийняття такого рішення правил перетину кордону.

На переконання колегії суддів, прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до виключної компетенції органів.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, визначених законодавцем, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки, у такому разі це не входить до предмету цієї судової справи.

Крім того, колегія суддів враховує, що рішення не може містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідачів та зобов’язання їх до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Також, слід зазначити, що позивач не позбавлений права звернутися до іншого пункту пропуску для перетину кордону з метою виїзду за межі України.

Водночас, суб`єкт владних повноважень при реалізації власної компетенції та за умови вирішеного спору повинен враховувати висновки суду, здійснені при оцінці оскарження його дій, рішень чи бездіяльності.

З огляду на зазначене, позовні вимоги про зобов’язання 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина 2193) Державної прикордонної служби України та 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича (м. Чернівці) Західного регіонального управління (м. Львів) (військова частина 2195) Державної прикордонної служби України не чинити перешкод ОСОБА1 в перетині державного кордону України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують навчання, крім випадків передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», задоволенню не підлягають.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого, суд повторює, що, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», згідно яких, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат, слід зазначити наступне.

Положення ч.ч. 1-2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

У відповідності до частини 1 статті 26 Закону №5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги; документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

За змістом пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI, інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

В силу вимог ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Матеріали справи свідчать, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представником позивача надано:

- Договір про надання правничої допомоги №189 від 17 жовтня 2022 року (а.с. 34);

- рахунок на оплату №650 від 18 жовтня 2022 року (а.с. 94);

- квитанцію про оплату №169405974 від 20 жовтня 2022 року (а.с. 95);

- акт надання послуг №512 від 07 листопада 2022 року (а.с. 96).

Згідно пункту 1.1 Договору про надання правничої допомоги №189 від 17 жовтня 2022 року, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Кравець і партнери» (надалі - Адвокатське об’єднання) та ОСОБА1 (надалі - Замовник), за цим Договором Адвокатське об'єднання зобов'язується, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, надати Замовнику правову допомогу за його запитом (надалі - «Послуги»), а Замовник зобов'язується оплатити надані Послуги.

Відповідно до п. 2.2 даного Договору, Адвокатське об'єднання може надати наступні види правничої допомоги, зокрема: надання правничої інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності; підготовка та подача заяв, скарг, клопотань, пояснень, заперечень, відзивів та будь-яких інших процесуальних чи непроцесуальних документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами без обмеження повноважень.

Пунктом 4.5 Договору про надання правничої допомоги передбачено, що на підтвердження факту надання Адвокатським об'єднанням Замовнику Послуг, відповідно до умов цього Договору, складається Акт про надані послуги.

Згідно рахунку на оплату №650 від 18 жовтня 2022 року, за надання послуг за складання позовної заяви щодо оскарження рішення про відмову у перетинанні державного кордону розмір оплати становить 10 000,00 грн.

Оплата ІНФОРМАЦІЯ5 наданих послуг правничої допомоги підтверджується квитанцією про оплату №169405974 від 20 жовтня 2022 року на суму 10 000,00 грн.

Факт надання Адвокатським об'єднанням послуг ОСОБА1 з приводу складання позовної заяви щодо оскарження рішення про відмову у перетинанні державного кордону підтверджується актом надання послуг №512 від 07 листопада 2022 року.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини 6 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу вимог частини 7 статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначила наступне: «…саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення, також, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Матеріали справи свідчать, що відповідачі будь-яких заперечень щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції не подавали.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17, згідно якої, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Беручи до уваги викладене у сукупності, зважаючи на предмет позову, фактичний об`єм виконаної роботи, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 10 000 грн., витрачені ОСОБА1, є документально підтвердженими, обґрунтованими та співмірними зі складністю цієї справи, значенням справи для учасників процесу, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, а тому, такі витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань двох відповідачів у рівних частинах.

Щодо розміру судового збору, слід зазначити наступне.

За приписами частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА1 підлягають задоволенню частково, судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути з відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, задоволенню підлягають дві позовні вимоги, а тому, судовий збір необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань двох відповідачів у рівних частинах у загальному розмірі 4 962,00 грн., який складається з 1 984,80 грн. (2481*0,4*2) судового збору сплаченого позивачем в суді першої інстанції та 2 977,20 грн. (2481*0,4*2*150%) судового збору сплаченого в суді апеляційної інстанції.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА1 в повному обсязі, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 07 жовтня 2022 року, прийняте начальником 4 групи ІПК віпс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ст. лейтенантом ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 07 жовтня 2022 року, прийняте начальником відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) капітаном ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 24 прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова (м. Могилів-Подільський) Південного регіонального управління (м. Одеса) (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321819) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп., а також, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича (м. Чернівці) Західного регіонального управління (м. Львів) (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (58003, м. Чернівці, вул. Герцена, 2 А, код ЄДРПОУ 14321682) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп., а також, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Бєлова Л.В.

Повний текст постанови виготовлено 19.06.2023 р.

Джерело: ЄДРСР 111661478

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Фактично суд встановив відсутність сьогодні у законодавстві України заборон щодо виїзду за кордон під час дії воєнного стану з посиланням на норми Конституції України, Законів України, міжнародних актів ратифікованих Україною та практики ЄСПЛ. В цьому випадку суд не просто знає Закон, а він його прямо застосовує і захищає права українців.

Суд зазначив, що враховує міжнародні гарантії захисту права вільного пересування, що є основоположним правом людини.

Відповідно до статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно статті 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Також, в силу вимог ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», рішення від 2 липня 2009 року, заява № 50/02) зазначив, що стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції гарантує кожній особі право на вільне пересування в межах території, на якій вона перебуває, а також право залишати її та відповідно вирушати в країну за власним вибором за умови, що особі дозволено в`їжджати на її територію. Це означає, що дії, які можуть становити втручання або обмежувати здійснення цього права, відповідають вимогам статті 2 Протоколу № 4, тільки якщо вони передбачені законом, мають одну з легітимних цілей, згаданих у третьому пункті статті, і можуть бути «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених вище цілей.

Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній потребі» і, зокрема, якщо це пропорційно законній меті і якщо причини, наведені національними органами влади для його виправдання, є «відповідними та достатніми». Хоча національні органи влади мають зробити початкову оцінку в усіх цих аспектах, остаточна оцінка того, чи є втручання необхідним, залишається на розгляді Суду на відповідність вимогам Конвенції (Хлюстов проти Росії, 2013, §84). Питання, чи був досягнутий справедливий баланс між загальним інтересом і інтересами право заявника на свободу пересування має бути оцінено за всіма особливостями справи (Hajibeyli проти Азербайджану, 2008, § 63).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги встановленні обставини справи, колегія суддів вважає, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 07 жовтня 2022 року, прийняте начальником 4 групи ІПК віпс «Могилів-Подільський» (тип А) ст. лейтенантом Степаном Шестаком відносно ОСОБА1, а також, рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України, який досяг 16-річного віку від 07 жовтня 2022 року, прийняте начальником відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби «Герца» (тип Б) капітаном Крістіною Коломієць відносно ОСОБА1 є протиправними та підлягають скасуванню.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

  • ANTIRAID changed the title to Постанова ШААС про скасування рішення КОАС щодо відмови у виїзді за кордон та задоволенні позову

А що заважає капітану Крістінє ще раз виписати відмову? І все знову піде по колу? Бо суд відмовив в зобов'язанні не чинити перепон.

Link to comment
Share on other sites

В 21.06.2023 в 18:59, Konark сказал:

А що заважає капітану Крістінє ще раз виписати відмову? І все знову піде по колу? Бо суд відмовив в зобов'язанні не чинити перепон.

Кримінальний кодекс України

Link to comment
Share on other sites

  • 3 weeks later...

Дуже цікаво, але цей хлопець студент, а якщо б це був не студент рішення було-б таким самим?

І по друге, в законі про порядок виїзду сказано що:

- Стаття 1. Право громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну

Громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.

Виходячи з цього кожен чоловік може поїхати закордон, якшо він не підпадає під обмеження саме цього закону та статті 6 де вказані підстави для обмеження виїзду, а не інших законів. 

Чи я помиляюсь?

Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show