Постанова ВС-КАС про неіснуючу заборону перетину кордону студентами без аргументацій та законодавчих підтверджень

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 380/7792/22

адміністративне провадження № К/990/35089/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 380/7792/22

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глушко Марта Сергіївна,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року, постановлене головуючим суддею Кузаном Р.І.,

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Шевчука С.М., суддів: Кухтей Р. В., Носа С.П.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У травні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діяв адвокат Глушко М.С., звернувся через систему «Електронний суд» до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 03.04.2022, ухвалене щодо ОСОБА_1 , визнати зазначене рішення нечинним;

1.2. визнати протиправними дії відповідача щодо створення перешкод у реалізації позивачем свого права на перетинання державного кордону України для виїзду за межі України, яке було наявне у позивача станом на 01.04.2022, та зобов`язати його утриматися від вчинення дій щодо створення перешкод у реалізації позивачем свого права на перетинання державного кордону України для виїзду за межі України, яке було наявне у позивача станом на 01.04.2022.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є студентом Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого (м. Харків) та уроженцем м. Херсона, який, як і вся Херсонська область, на момент звернення до суду із цим позовом перебував під окупацією російської федерації. Пояснював, що унаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації, фактичної окупації нею м. Херсон та через побоювання за власні життя та здоров`я позивач прийняв рішення про необхідність виїзду за межі України. З цією метою, 01.04.2022, за його твердженням, прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Рава-Руська-Хребенне» для в`їзду до Республіки Польща з наміром подальшого проїзду до своєї матері, бабці та сестри, які вимушено перебувають в Італійській Республіці (правовий режим тимчасового захисту). Однак, за результатами процедури прикордонного контролю позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» та постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2022 № 264.

2.1. Вказана відмова оформлена рішенням від 03.04.2022, яке, на думку позивача, є абсолютно необґрунтованим, позаяк фактичною причиною для відмови позивачу у перетинанні кордону стала відсутність документів, які підтверджують факт навчання останнього в закладах вищої освіти, розташованих за межами України, з покликанням на статтю 14 Закону України «Про прикордонний контроль», яка відсилає до норм статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», яка, своєю чергою, не містить такої підстави для обмеження права на перетин кордону.

2.2. Поряд із цим позивач наголошував, що за нормами пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил (у редакції, чинній станом на 01.04.2022), також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Своєю чергою, абзацом 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, серед інших, зокрема, здобувачі вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Тож, за доводами позивача, підстави, покладені відповідачем в основу оскаржуваного рішення, суперечать нормам діючого законодавства.

2.3. Серед іншого, позивач звертав увагу, що оскаржуване рішення не відповідає формі, затвердженій пунктом 2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 № 967 «Про затвердження форм рішень про відмову у перетинанні державного кордону України». При цьому, звертає увагу, що жодних змін до затвердженої форми такого рішення законодавцем не вносилися.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

4. Громадянин України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), студент Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого (м. Харків) (довідка від 18.05.2022 № 126-0604-343), 03.04.2022 прибув в міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Рава-Руська-Хребенне» з метою виїзду з України.

5. Для підтвердження підстав для перетину державного кордону України, позивачем надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 виданий 01.06.2018, орган що видав - 6511.

6. Начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » НОМЕР_3 прикордонного Карпатського загону молодшим лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову позивачу у перетині державного кордону України від 03.04.2022.

7. Другий примірник вказаного рішення отримано позивачем особисто 03.04.2022, про що свідчить його підпис на наявній у матеріалах справи копії оскаржуваного рішення.

8. Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача, позивач 06.04.2022 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 зі скаргою на це рішення.

9. Листом від 10.04.2022 № 23/Ш-5 відповідачем повідомлено позивача про результати розгляду скарги на рішення про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 03.04.2022. У цьому листі роз`яснено, що Указом Президента України з 24.02.2022 тимчасово заборонено виїзд з України громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років. Обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану виїзду за межі України не застосовується до здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти (студенти, слухачі) за наявності підтверджуючих документів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2022, у задоволенні позову відмовлено.

10.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

10.2. Суди обох інстанцій зауважили, що Законом № 3543-ХІІ визначений вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації, та виснували, що у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи.

10.3. Оскільки згідно вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років, то, за висновками судів попередніх інстанцій, сам факт навчання у вищому навчальному закладі не свідчить про автоматичну наявність відстрочки від призову на військову службу. Таке рішення приймається відповідними військовими органами комплектування та соціальної підтримки, підтвердженням чого може бути відповідне посвідчення чи відмітка у військовому квитку чи приписному посвідченні.

10.4. Тож приймаючи до уваги той факт, що позивачем не було надано відповідачу документів, які б підтверджували його навчання з метою здобуття вищої освіти та надання йому відстрочки від призову на військову службу у зв`язку з навчанням у вищому навчальному закладі, суди обох інстанцій дійшли висновку, що оскаржуване рішення про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16 - річного віку є правомірним.

10.5. Позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо створення перешкод у реалізації позивачем права на перетин кордону, на думку судів попередніх інстанцій, також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від первинної вимоги та не обґрунтована жодними належними та допустимими доказами.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

11. Не погодившись із судовими рішеннями судів обох інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глушко М.С., оскаржив їх до Верховного Суду (далі - Суд) в касаційному порядку та просив у касаційній скарзі скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

11.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.

11.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за цим пунктом сторона позивача наголошує, що вимога посадових осіб відповідача при перетині позивачем кордону України про надання документів, які підтверджують навчання останнього у закладах вищої освіти за межами України, є протиправною, позаяк такі документи не є підтверджуючими для вирішення питання про право перетину державного кордону у розумінні пункту 16 частини першої статті 1 Закону України «Про прикордонний контроль».

11.3. Сторона позивача уважає абсолютно необґрунтованим покликання відповідача в оскаржуваному рішенні як на підставу відмови позивачу у перетинанні державного кордону на виїзд з України на положення статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», які відсилають до норм статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», позаяк фактичною причиною для оскаржуваної відмови стала відсутність документів, які підтверджують факт навчання останнього у закладах вищої освіти за межами України. Не створює, на переконання касатора, законних підстав для відмови позивачу у перетинанні державного кордону на виїзд з України і постанова КМУ № 264, на яку відповідач також послався в оскаржуваному рішенні, оскільки цією постановою лише внесено зміни щодо особливостей перетинання кордону окремим категоріями осіб до Правил перетинання державного кордону, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.

11.4. За доводами касаційної скарги цим аргументам позивача не надано оцінки судами попередніх інстанцій, як і не надано оцінки його доводам про не відповідність оскаржуваного рішення формі, затвердженій пунктом 2 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 № 967 «Про затвердження форм рішень про відмову у перетинанні державного кордону України», до якої зміни законодавцем не вносилися.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.12.2022 відкрито касаційне провадження № К/990/35089/22 за вказаною касаційною скаргою.

13. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2023, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 11.08.2023 № 1330/0/78-23 у зв`язку з відпусткою судді Загороднюка А.Г. та з метою дотримання строків розгляду справ, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Соколов В.М., Білак М.В.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 15.08.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 4 частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

15. Із доводами касаційної скарги не погодилася військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у зв`язку з чим 16.01.2023 подала до Верховного Суду письмовий відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

15.1. У цьому відзиві наголошено, що на час виникнення спірних правовідносин у цій справі в Україні діяв військовий стан та було оголошено загальну мобілізацію, у зв`язку з чим конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується спеціальним законодавством. Підкреслено, що в цих умовах відповідно до Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про прикордонний контроль», Правил перетинання державного кордону право на перетин кордону позивача мало бути підтверджене документами, передбаченими указаними нормативними актами, яких позивач не надав. У зв`язку з цим уповноважені посадові особи, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, не мали змоги прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону.

16. Сторона позивача користуючись своїм процесуальним правом подала відповідь не цей відзив, у якому висловила незгоду із доводами відповідача з мотивів, наведених у касаційній скарзі.

17. Пізніше (27.06.2023) стороною позивача подано клопотання про залучення до матеріалів справи листа головнокомандувача Збройних Сил України від 24.03.2022 № 300/1/С/962, звіт НАЗК про результати дослідження про «Корупційні схеми та ризики під час виїзду з України в умовах воєнного стану» від 26.10.2022, а також витяг із сайту «Судова влада».

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

18. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

20. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частина четверта статті 341 КАС України).

21. Спір у цьому провадженні виник у зв`язку із відмовою в перетині державного кордону України громадянину України призивного віку в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану.

22. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

23. Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

24. Статтею 64 Конституції України установлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

25. У Рішенні від 14.11.2001 N 15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).

26. Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

27. Конституційний Суд України у цьому Рішенні наголосив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, а не іншими нормативними актами. Однак закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, на момент розгляду справи не прийнято.

28. Необхідно зауважити, що такого закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, законодавцем не прийнято і станом на сьогоднішній день. Питання реалізації цих прав і свобод унормовані у національному правопорядку рядом окремих законів.

29. Так, відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11.12.2003 № 1382-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1382-IV).

30. Статтею 2 Закону № 1382 визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

31. Відповідно до абзацу 2 статті 3 Закону № 1382 термін «свобода пересування» у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

32. Відповідно до абзацу 3 статті 3 Закону № 1382 термін «вільний вибір місця проживання чи перебування» у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.

33. Згідно абзацу 6 частини першої статті 12 цього Закону свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан відносно перелічених у частині другій цієї ж статті осіб.

34. При цьому, частиною третьою статті 12 обумовлено, що свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.

35. Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3857-XII).

36. Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

37. За приписами частини першої статті 3 цього Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

38. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (частина друга статті 3 Закону № 3857-XII).

39. Нормами частини першої статті 6 Закону № 3857-XII визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;

він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

40. Частиною третьою статті 6 Закону № 3857-XII визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

41. Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку (стаття 8 Закону № 3857-XII).

42. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).

43. Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

44. Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

45. Пунктом 7 цього ж Указу Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов`язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.

46. 28.02.2022 постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз`яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02.03.2022 направлено Генеральному секретарю Ради Європи.

47. Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25.05.2022 на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17.05.2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022№ 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).

48. Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.

49. Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.

50. Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов`язків має бути забезпечене державою.

51. Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.

52. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 15.05.2015 № 389-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

53. Із запровадженням воєнного стану надаються (розширюються) додаткові повноваження відповідних органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій і органів місцевого самоврядування, спрямованих на реалізацію заходів правового режиму воєнного стану, та вводяться в інтересах оборони окремі тимчасові обмеження у реалізації конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб із покладенням на них додаткових обов`язків.

54. Так, частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, серед інших, зокрема такі заходи правового режиму воєнного стану:

запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та захисту критичної інфраструктури і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період дії воєнного стану з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії воєнного стану, та залучати їх в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, що виконуються для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів і сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та захисту критичної інфраструктури і не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування;

встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;

встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан;

забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби тощо.

55. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1932-XII) оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

56. У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження […] (частина перша статті 4 Закону № 1932-XII).

57. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (частина третя статті 4 Закону № 1932-XII).

58. Згідно частини першої статті 17 Закону № 1932-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

59. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством (частина друга статті 17 Закону № 1932-XII).

60. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначається Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII).

61. Цим Законом установлено військовий обов`язок, який включає: (1) підготовку громадян до військової служби; (2) приписку до призовних дільниць; (3) прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; (4) проходження військової служби; (5) виконання військового обов`язку в запасі; (6) проходження служби у військовому резерві; (7) дотримання правил військового обліку (частина друга статті 1 Закону № 2232-XII).

62. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-XII).

63. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону № 2232-XII).

64. Згідно частини чотирнадцятої статті 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3543-XII).

65. За приписами абзацу 4 статті 1 Закону № 3543-XII мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

66. Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави (частина перша статті 3 Закону № 3543-XII).

67. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина друга статті 4 Закону № 3543-XII).

68. З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону № 3543-XII).

69. Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац 5 статті 1 Закону № 3543-XII).

70. Після оголошення мобілізації в державі проводяться заходи особливого періоду, які передбачають, крім іншого, призов військовозобов`язаних до Збройних Сил України на військову службу в особливий період.

71. Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов`язок громадян як з`являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.

72. Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої якої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, серед інших, не підлягають здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.

73. Громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації, можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер (частина друга статті 22 Закону № 3543-XII).

74. Громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті (частина шоста статті 22 Закону № 3543-XII).

75. Тож на підставі наведеної норми обмеження свободи пересування для військовозобов`язаних осіб, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, пов`язане саме із оголошенням загальної мобілізації у період правового режиму воєнного стану.

76. Той факт, що Закон № 3857-ХІІ не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону № 389-VIII та Закону № 3543-XII, які є спеціальними для цього періоду.

77. За приписами частини другої статті 3 Закону № 3857-XII правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами № 389-VIII та № 3543-XII.

78. На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (із змінами та доповненнями) (далі - Правила № 57), якими визначено окремі категорії груп осіб, яким перетин Державного кордону України у цих умовах дозволений (пункти 2-1 - 2-17).

79. У контексті справ, пов`язаних із відмовою у перетині кордону громадянам України здобувачам вищої освіти ключове значення має пункт 2-6 цих Правил № 57.

80. Пункт 2-6 вперше був включений до зазначених Правил постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2022 № 383 у редакції, що розширювала коло осіб, яким було дозволено перетин Державного кордону України:

«У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації».

81. Своєю чергою категорія «військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації» визначена статтею 23 Закону № 3543-ХІІ; відповідно до абзацу другого частини третьої якої, до цієї категорії належать, зокрема, «здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти». При цьому цитоване формулювання не ділить осіб, які є здобувачами освіти, на тих, що навчаються у національних чи закордонних закладах освіти.

82. Постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.2022 № 383, якою було включено пункт 2-6, набрала чинності 01.04.2022 та була чинною лише протягом одного цього дня, оскільки того ж дня постановою Кабінету Міністрів України № 399 (яка набрала чинності 02.04.2022) пункт 2-6 доповнено реченням такого змісту: «Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ». У цій редакції пункт 2-6 не дозволяв здобувачам освіти перетинати кордон у цей період.

83. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що до його ситуації повинен застосовуватися пункт 2-6 означених Правил у редакції, чинній станом на 01.04.2022, позаяк суди попередніх інстанцій установили, що позивач прибув у міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Рава-Руська-Хребенне» з метою виїзду з України саме 03.04.2022, а доказів іншого матеріали справи не містять.

84. При цьому, позивач сам указував про прибуття до означеного пункту пропуску 03.04.2022 у скарзі на рішення про відмову в перетині державного кордону до начальника 7 прикордонного Карпатського загону (а.с.68).

85. Оцінюючи доводи позивача про відсутність у нього на момент спроби перетину кордону будь-яких обмежень, позаяк він, як здобувач вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не дорівнює звільненню його від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову. При цьому, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану. Відповідно до Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про прикордонний контроль», Правил перетинання державного кордону право на перетин кордону позивача мало бути підтверджене документами, передбаченими указаними нормативними актами, яких позивач не надав

86. Позивач є здобувачем вищої освіти у національному закладі освіти, а тому його право на освіту у зв`язку із відмовою у перетині державного кордону не порушено, як не порушена і його свобода пересування у розумінні Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання».

87. Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи першочерговий пріорітет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.

88. Перевіривши оскаржуване рішення на предмет дотримання критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, Верховний Суд не встановив невідповідності наведеним критеріям.

89. На підставі наведеного, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.

90. Доводи та аргументи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про його незгоду із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

91. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.

92. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

93. Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

94. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

95. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

96. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глушко Марта Сергіївна, залишити без задоволення.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2022 у справі № 380/7792/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов М.В. Білак

Джерело: ЄДРСР 112879350

[ANTIRAID]

Суд довго аналізуючи норми Закону так і не зазначив, на якій підставі заборонено перетин кордону. Рішення суто політичне. Один з суддів навіть пішов у відпустку та був замінений. Шкода, що судова реформа призвела до таких жахливих наслідків.