Постанова ВП ВС про господарську юрисдикцію спору щодо стягнення з Укртрансбезпеки добровільно сплаченого незаконного штрафу

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

8 серпня 2023 року

м. Київ

Справа № 910/5880/21
Провадження № 12-36гс22

Велика Палата Верховного Суду у складі

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддівВласова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

за участю

секретаря судового засідання Співака С. В.,

представниці відповідача - Сусло Л. А.

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформтрейд» (далі - позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - Міжрайонний ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові СМУ МЮ), про стягнення 17 000,00 грн

за касаційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2021 року, ухвалене суддею Шкурдовою Л. М., і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Корсака В. А., Андрієнка В. В., Владимиренко С. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. За порушення законодавства про автомобільний транспорт Укртрансбезпека застосувала до товариства з обмеженою відповідальністю адміністративно-господарський штраф. Товариство оскаржило постанову про застосування штрафудо адміністративного суду. Щоб уникнути блокування банківських рахунків у виконавчому провадженні, штраф сплатило. Тому державний виконавець виніс постанову про закінчення такого провадження.

2. Адміністративний суд в апеляційній інстанції позов товариства задовольнив: визнав протиправною і скасував постанову про застосування штрафу. Мотивував, зокрема, тим, що документальний габаритно-ваговий контроль був неможливим, бо товаро-транспортна накладна не підтверджує беззаперечно масу вантажу; відповідач не провів точного габаритно-вагового контролю; у відповідній його довідці немає результатів вагового контролю навантаження на осі транспортного засобу та відсутній чек (квитанція, талон тощо) зважування.

3. Після цього товариство звернулося до господарського суду з позовом про стягнення сплаченої суми за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки. Суди першої й апеляційної інстанцій позов задовольнили. Стягнули на користь товариства з Державного бюджету України кошти на підставі статті 1212 ЦК України. Мотивували їхні рішення, зокрема, тим, що немає доказів повернення грошей позивачеві та юридичних підстав для їх подальшого утримання.

4. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу Укртрансбезпеки, мала відповісти на такі ключові питання: 1) за правилами якого судочинства слід розглядати спір щодо повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу, постанову про застосування якого скасував адміністративний суд? 2) у якому порядку платник може повернути з бюджету кошти, утримувані без достатньої правової підстави (зокрема, коли вона існувала на час платежу, а потім відпала)? Виснувала, що зазначений спір є господарським, а перераховану до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу (зокрема у разі скасування постанови про його застосування в адміністративному суді) господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану.

(2) Зміст позовної заяви

5. 7 квітня 2021 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, у якій просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 17 000,00 грн. Мотивував вимогу так:

5.1. 17 грудня 2019 року Управління Укртрансбезпеки у Харківській області застосувало до позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн згідно з постановою № 172045 від 17 грудня 2019 року (далі - постанова про застосування штрафу).

5.2. 12 лютого 2020 року державний виконавець Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові СМУ МЮ відкрив виконавче провадження № 61217460 про стягнення з позивача на користь Державного бюджету України в особі Укртрансбезпеки штрафу у розмірі 17 000,00 грн.

5.3. 11 березня 2020 року позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про застосування штрафу.

5.4. 2 червня 2020 року Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 520/3528/2020 про відмову у задоволенні позову.

5.5. 17 липня 2020 року позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2020 року у справі № 520/3528/2020.

5.6. 9 вересня 2020 року старший державний виконавець Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові СМУ МЮ у виконавчому провадженні № 62095826 виніс постанову про об`єднання низки виконавчих проваджень у зведене за № 62993899 (до нього ввійшло, зокрема, провадження № 61217460).

5.7. 16 вересня 2020 року позивач сплатив у повному обсязі на рахунок Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові СМУ МЮ у Державній казначейській службі України борг у зведеному виконавчому провадженні № 62993899 у розмірі 209 250,00 грн (із урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження), що підтверджує платіжне доручення № 96561.

5.8. 23 вересня 2020 року державний виконавець Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові СМУ МЮ виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 61217460.

5.9. 11 листопада 2020 року Другий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі № 520/3528/2020, згідно з якою скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2020 року й ухвалив нове рішення про задоволення позову: визнав протиправною та скасував постанову про застосування штрафу.

5.10. З огляду на те, що адміністративний суд у справі № 520/3528/2020 скасував постанову про застосування штрафу, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму цього штрафу, перераховану до Державного бюджету України.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції

6. 7 грудня 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення про задоволення позову та стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 17 000,00 грн. Рішення мотивував так:

6.1. Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 520/3528/2020 визнав протиправною та скасував постанову про застосування штрафу. Тому позивач має право на повернення сплачених на підставі вказаної постанови 17 000,00 грн. Цьому праву кореспондує обов`язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення коштів.

6.2. Відсутні докази повернення позивачу 17 000,00 грн. Тому на підставі статті 1212 ЦК України позов треба задовольнити.

6.3. Оскільки відсутні докази звернення позивача із заявою про повернення коштів з бюджету згідно з Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного та місцевих бюджетів України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787), як і немає доказів повідомлення позивачем відповідача про сплату штрафу, судові витрати слід покласти на позивача.

(4) Зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. 11 липня 2022 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. Мотивував так:

7.1. 17 000,00 грн зараховані до Державного бюджету України без відповідної правової підстави, бо постанову про застосування штрафу визнав протиправною та скасував адміністративний суд у справі № 520/3528/2020.

7.2. Позивач має право на повернення сплачених на підставі вказаної постанови 17 000,00 грн. Цьому праву кореспондує обов`язок відповідача вчинити дії, спрямовані на повернення коштів. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Тому вона як учасник цивільних відносин є боржником у відповідному зобов`язанні та бере участь у господарському процесі через орган державної влади - Укртрансбезпеку, яка здійснює контроль справляння надходжень бюджету.

7.3. Коли орган, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету в установлений законом строк не надає відповідне подання органу державного казначейства, платник може скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру/помилково сплаченої суми) з Державного бюджету України.

7.4. Безпідставним є твердження відповідача про те, що позивач мав звернутись до Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові СМУ МЮ як до органу, до якого він перерахував кошти. Такий аргумент суперечить статті 45 Бюджетного Кодексу України (далі - БК України) та пункту 5 Порядку № 787, згідно з якими Казначейство України за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Доводи відповідача не вказують на обставини, що можуть перешкоджати позивачеві безпосередньо звернутися до суду для повернення з Державного бюджету України відповідних коштів.

7.5. Висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правильним. Відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не спростував помилкове надходження спірної суми на рахунок за кодом класифікації доходів бюджету 21081301, відсутність правових підстав для її утримання, своєї протиправної бездіяльності щодо звернення до органу казначейства з відповідним поданням.

(5) Зміст вимог касаційної скарги

8. 2 вересня 2022 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а 28 вересня 2022 року - оновлену її редакцію. Просив скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

(6) Зміст ухвал суду касаційної інстанції

9. 18 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача. Визначив, що відповідач оскаржив судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Вказав, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 1212 ЦК України за наявності чинного Порядку № 787, який встановлює процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

10. 16 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої та п`ятої статті 302 ГПК України. Мотивував тим, що необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц. У тій справі касаційний суд вирішував питання про можливість стягнення у судовому порядку перерахованої до Державного бюджету України суми адміністративно-господарського штрафу відповідно до постанови про його накладення суб`єктом владних повноважень, яку надалі скасував суд. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року підтримав висновок Апеляційного суду Миколаївської області, викладений у рішенні від 26 грудня 2016 року. Згідно з цим висновком вимоги позивача про повернення сплаченого адміністративного штрафу треба вирішувати у позасудовому порядку з використанням визначеного Порядком № 787 механізму повернення з бюджету помилково сплачених коштів на підставі подання органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету.

11. 14 грудня 2022 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою прийняла справу до розгляду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Відповідач мотивував касаційну скаргу так:

12.1. У відносинах із позивачем відповідач діяв як суб`єкт публічного права, який реалізує покладені на нього функції у межах наданих повноважень.

12.2. Сплачена сума штрафу є об`єктом адміністративних і бюджетних правовідносин. Всі їхні етапи (як щодо стягнення коштів, так і щодо їх повернення після скасування індивідуального акта) урегульовані положеннями спеціального законодавства.

12.3. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 1212 ЦК України за наявності чинного Порядку № 787. Останній вичерпно регулює адміністративну процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Тому суди помилково застосували до спірних правовідносин приписи статті 1212 ЦК України.

12.4. Вказана процедура передбачає необхідність активних дій позивача - звернення до відповідача із заявою про підготовку подання на повернення «надлишково сплачених» до бюджету коштів. Позивач із такою заявою до відповідача не звертався.

(2) Позиція позивача

13. 25 жовтня 2022 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Мотивував відзив так:

13.1. Позивач вимушено сплатив адміністративно-господарський штраф через накладення Міжрайонним ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові СМУ МЮ арешту на все його майно та рахунки. Цей міжрайонний ВДВС перерахував сплачений позивачем штраф відповідно до заяви Управління Укртрансбезпеки у Харківській області про примусове виконання рішення від 6 лютого 2020 року за реквізитами, вказаними у тій заяві.

13.2. Позивач у 2020 - 2021 роках неодноразово звертався у межах інших справ до відповідача із заявою про подання щодо повернення сплачених до бюджету коштів. Однак відповідач ці звернення залишив без уваги, подання не надав, унаслідок чого позивач не зміг повернути кошти.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК Україничерез те, що, за твердженням відповідача, відсутній висновок Верховного Суду про застосування статті 1212 ЦК України за наявності чинного Порядку № 787.

15. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

16. З огляду на вказаний припис процесуального закону Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

(2) Оцінка аргументів сторін і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) За правилами якого судочинства слід розглядати спір щодо повернення платникові суми адміністративно-господарського штрафу, постанову про застосування якого скасував адміністративний суд?

17. Після того, як адміністративний суд скасував постанову про застосування штрафу до позивача, останній звернувся з позовом до Укртрансбезпеки про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми адміністративно-господарського штрафу, сплаченого до Державного бюджету України на виконання зазначеної постанови у виконавчому провадженні. Саме її скасування стало підставою для звернення позивача до господарського суду.

18. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили. Відповідач у касаційній скарзі вказав, що спір стосується адміністративних відносин, бо відповідач діяв як суб`єкт публічного права, сплачені кошти є об`єктом бюджетних відносин, а процедура повернення цих коштів визначена у Порядку № 787 та є позасудовою. Велика Палата Верховного Суду вважає ці доводи відповідача необґрунтованими.

19. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

20. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

21. За змістом абзацу першого частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Перелік категорій таких справ не є вичерпним.

22. Ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, можуть бути: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами спору відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами законодавства; наявність спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, як би прямо передбачала вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 922/980/18 (пункт 21)).

23. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

24. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

25. Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

26. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

27. Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

28. Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття «публічно-владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. Зогляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 8 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15(пункт 72), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 28), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 34)).

29. Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких нібито є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

30. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові, зокрема господарські, відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

31. Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті (пункт 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, далі - Положення). Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (підпункт 3 пункту 4 Положення).

32. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів (абзац другий пункту 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 з подальшими змінами у редакції, чинній на час винесення такої постанови щодо позивача).

33. Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов`язків та інтересів визначеного у постанові суб`єкта(за обставинами справи - позивача), є обов`язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати цього штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб`єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.

34. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

35. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 ГПК України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

36. Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов`язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.

37. Публічно-правові відносини сторін цього спору припинилися. 11 листопада 2020 року Другий апеляційний адміністративний суд у справі № 520/3528/2020 визнав протиправною та скасував постанову про застосування штрафу. Кошти, які позивач сплатив на виконання цієї постанови до бюджету як адміністративно-господарський штраф, стали такими, що знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави. Спірні правовідносини з приводу повернення відповідної суми стосуються захисту майнових прав позивача як суб`єкта господарювання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога, яку заявив позивач, належить до юрисдикції господарського суду. З огляду на чинне правове регулювання правовідносини щодо повернення з бюджету коштів, які були сплачені як адміністративно-господарський штраф, але після скасування постанови про застосування штрафу знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави, не є публічно-правовими.

38. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що спірні правовідносини у справі № 910/5880/21відрізняються від тих, яких стосувалася постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/23482/17. В останній об`єктом повернення були податкові та митні платежі (пеня та штраф за податком на додану вартість, пеня та штраф за ввізним митом), а не сума адміністративно-господарського штрафу. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правовідносини щодо повернення із бюджету таких сум після скасування відповідних повідомлень-рішень імперативно урегульовані законом, а саме статтею 43 Податкового кодексу України та статтею 301 Митного кодексу України (пункт 6.14 постанови). Виснувала, що такі правовідносини засновані на адміністративному підпорядкуванні. Тому на них поширюється юрисдикція адміністративних судів (пункти 6.16, 6.24, 6.25).

(2.2) У якому порядку платник може повернути з бюджету кошти, утримувані без достатньої правової підстави (зокрема, коли вона існувала на час платежу, а потім відпала)?

39. Позивач обґрунтував вимогу про стягнення суми сплаченого ним адміністративно-господарського штрафу тим, що суд в адміністративній справі скасував постанову про застосування цього штрафу. Суди першої й апеляційної інстанцій задовольнили позов на підставі статті 1212 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду вважає висновок про задоволення позову по суті правильним. Сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема у разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується у бюджеті без достатньої правової підстави.

40. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

41. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

42. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

43. Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

44. З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, щоповедінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

45. За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

46. Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (частина друга статті 45 БК України у редакції, чинній на час звернення до суду).

47. Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абзаци перший і п`ятий пункту 5 розділу І Порядку № 787 у редакції, чинній на час звернення до суду).

48. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України).Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).

49. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 ЦК України).

50. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

50.1. 17 грудня 2019 року Управління Укртрансбезпеки у Харківській області застосувало до позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн згідно з постановою про застосування штрафу.

50.2. 16 вересня 2020 року позивач сплатив цей штраф у повному обсязі.

50.3. 11 листопада 2020 року Другий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову у справі № 520/3528/2020, згідно з якою скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2020 року та прийняв нове рішення про задоволення позову позивача - визнав протиправною та скасував постанову про застосування штрафу.

51. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

52. Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

53. Велика Палата Верховного Суду вважає, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

54. За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

55. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи ЦК України про відшкодування шкоди. На ці правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій, задовольняючи позов. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, а також від 5 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18, на яку звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі про передання справи № 910/5880/21 на розглядВеликої Палати Верхового Суду.

56. За обставинами справи № 910/15295/18 банк звернувся з позовом до органу пенсійного фонду про повернення помилково перерахованих коштів. Обґрунтував тим, що внаслідок технічного збою він помилково переказав зі свого кореспондентського рахунка кошти на рахунок відповідача, які останній набув без достатньої правової підстави. Відповідач заперечив, зокрема з огляду на те, що позивач не звертався до нього із заявою про повернення відповідних коштів на підставі Порядку № 787. Велика Палата Верховного Суду 5 лютого 2020 року залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та стягнення таких коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Зазначила, що у спірних правовідносинах орган пенсійного фонду є саме тим, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету та за поданням якого треба би було повернути кошти, помилково зараховані до Державного бюджету України. У разі, коли такий орган не надав відповідне подання, платник може скористатись правом на позов про стягнення (повернення) надміру чи помилково сплаченої суми з Державного бюджету України.

57. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16. Згідно з цим висновком ГПК Українине передбачає необхідності зазначення суб`єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 відповідної постанови).

(2.3) Чи є підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про позасудовий порядок вирішення питання про повернення з бюджету коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави?

58. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, формулюючи підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновку, викладеногоВерховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц про те, що питання повернення сплаченої позивачем суми адміністративного штрафу слід вирішувати у позасудовому порядку на підставі Порядку № 787 за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету.

59. За обставинами справи № 489/6624/15-ц фізична особа звернулася з позовом до ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», Державної казначейської служби України, Укртрансбезпеки, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, ДП «Кіровоград-Інформ-Ресурси» про відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України майнової шкоди у вигляді сплаченого адміністративного штрафу, плати за проїзд великовагових і великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, комісії банку за перерахування цих штрафу та плати, плати за зберігання транспортного засобу на штрафмайданчику, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій посадових осіб відповідачів:

59.1. На підставі акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів працівники ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» склали розрахунок плати за проїзд великовагових і великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, яку визначили до сплати позивачем як фізичною особою-підприємцем. Після зважування транспортний засіб помістили на зберігання, вартість якого також позивач також сплатив.

59.2. Інспектор дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції склав протокол про адміністративне правопорушення, за наслідками розгляду якого видав постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

59.3. Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області видало постанову про застосування до позивача як фізичної особи-підприємця адміністративно-господарського штрафу.

59.4. Позивач вніс плату за проїзд великовагових і великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, адміністративний штраф, комісії банку за надання послуг і плату за зберігання транспортного засобу на штрафмайданчику.

59.5. За адміністративним позовом позивача Миколаївський окружний адміністративний суд прийняв постанову від 6 лютого 2014 року, згідно з якою визнав недійсними результати проведеного за допомогою пересувних автомобільних ваг габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача, скасував акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів і розрахунок плати за проїзд великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до цього акта, скасував постанову Державної автомобільної інспекції у справі про адміністративне правопорушення. 16 грудня 2014 року Одеський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, згідно з якою залишив зазначену постанову без змін.

59.6. В іншій справі 16 червня 2015 року Миколаївський окружний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував постанову Управління Укртрансінспекції у Миколаївській області про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу.

59.7. У справі № 489/6624/15-ц, яку ініціював позивач, суд першої інстанції 23 вересня 2016 року ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов частково: стягнув за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України суми адміністративного штрафу, плати за проїзд великовагових і великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, відповідних комісій за послуги банку, компенсацію майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штрафмайданчику, відшкодування моральної шкоди. Мотивував тим, що сплачені позивачем до бюджету кошти не є сплаченими надміру чи помилково, а тому їх слід стягнути на підставі статті 1173 ЦК України; через протиправну поведінку відповідачів, яка призвела до заподіяння позивачеві моральних страждань, вважав частково обґрунтованою вимогу про відшкодування моральної шкоди.

59.8. Апеляційний суд 26 грудня 2016 року постановив ухвалу, згідно з якою закрив провадження у справі № 489/6624/15-ц щодо вимог про стягнення відшкодування плати за проїзд великовагових і великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, відповідної комісії банку, а також шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штрафмайданчику. Вважав, що ці вимоги слід розглядати за правилами господарського судочинства.

59.9. Того ж дня суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, згідно з яким частково задовольнив апеляційну скаргу Державної казначейської служби України: рішення суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди залишив без змін, а про відшкодування майнової шкоди, завданої у зв`язку зі сплатою адміністративного штрафу та відповідної комісії банку, скасував й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги. Мотивував відмову тим, що питання повернення суми сплаченого адміністративного штрафу треба вирішувати на підставі Порядку № 787.

59.10. Позивач оскаржив рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні вимоги про відшкодування майнової шкоди, завданої у зв`язку зі сплатою адміністративного штрафу та відповідної комісії банку. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив без змін рішення апеляційного суду у вказаній частині. Мотивував тим, що Порядок № 787 визначає спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах і шляхи відновлення становища, яке існувало до їхнього порушення. Питання про повернення суми сплаченого адміністративного штрафу слід вирішувати у позасудовому порядку на підставі подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету. Спосіб захисту, який визначений у Порядку № 787, є відмінним від порядку відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями органу державної влади. Тому немає підстав для відновлення становища позивача шляхом відшкодування йому шкоди у порядку статті 1173 ЦК України.

60. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

61. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 48)).

62. Беручи до уваги наявність протилежної практики Великої Палати Верховного Суду (у справах № 910/15295/18 і № 910/5880/21) та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (№ 489/6624/15-ц) щодо застосування приписів Порядку № 787 і ЦК України, з огляду на висновки, викладені у цій постанові, задля гарантування юридичної визначеності у подібних правовідносинах стосовно повернення з бюджету коштів, які утримуються без достатньої правової підстави (після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про накладення штрафу)Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого повернення цих коштів має відбуватися тільки згідно з Порядком № 787, тобто у позасудовому порядку.

63. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 67), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 43), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 51)).

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

64. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України).

65. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

66. Ураховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

(3.2) Щодо судових витрат

67. Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої статті 129 ГПК України).

68. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду щодо суті позовної вимоги, яку задовольнили суди першої й апеляційної інстанцій, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.

(4) Висновки щодо застосування норм матеріального права

69. Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду.

70. Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

Керуючись частиною першою статті 300, пунктом 1 частини першої статті 308, частиною першою статті 309, статтями 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

1. Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року у справі № 910/5880/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач І. В. ТкачСудді:Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет М. І. ГрицівЛ. М. Лобойко Д. А. ГудимаК. М. Пільков Ж. М. ЄленінаО. Б. Прокопенко І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук Л. Й. КатеринчукЄ. А. Усенко Н. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.

Джерело: ЄДРСР 113176434

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Усенко Є. А.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22), ухваленої за результатами перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2021 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року у справі № 910/5880/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформтрейд» до Державної служби України з безпеки на транспорті, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про стягнення 17 000,00 грн.

Короткий виклад історії справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрінформтрейд» (далі - ТОВ «Укрінформтрейд», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - Міжрайонний ВДВС), про стягнення 17000,00 грн.

Позов умотивовано необхідністю повернення позивачу штрафу в розмірі 17000,00 грн, сплаченого до Державного бюджету України на підставі постанови Управління Укртрансбезпеки у Харківській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17 грудня 2019 року № 172045, після скасування цієї постанови в судовому порядку.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з таких установлених у справі обставин.

Управління Укртрансбезпеки у Харківській області застосувало до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн згідно з постановою від 17 грудня 2019 року № 172045 (далі також постанова про застосування штрафу).

12 лютого 2020 року державний виконавець Міжрайонного ВДВС відкрив виконавче провадження № 61217460 про стягнення з позивача на користь Державного бюджету України в особі Укртрансбезпеки штрафу в розмірі 17000,00 грн.

11 березня 2020 року позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про застосування штрафу.

2 червня 2020 року Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 520/3528/2020 про відмову в задоволенні позову.

9 вересня 2020 року старший державний виконавець Міжрайонного ВДВС у виконавчому провадженні № 62095826 виніс постанову про об`єднання низки виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження за № 62993899 (до нього ввійшло, зокрема, провадження № 61217460).

16 вересня 2020 року ТОВ «Укрінформтрейд» сплатило 209250,00 грн (з урахуванням виконавчого збору та коштів на витрати виконавчого провадження), зокрема суму нарахованого штрафу на підставі постанови Управління Укртрансбезпеки у Харківській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17 грудня 2019 року № 172045 у розмірі 17 000 грн. Зазначені кошти були сплачені на рахунок Міжрайонного ВДВС, банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ.

11 листопада 2020 року постановою Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/3528/2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2020 року у справі № 520/3528/2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов ТОВ «Укрінформтрейд» задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17 грудня 2019 року № 172045.

За наслідком розгляду цієї справи рішенням Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Укрінформтрейд» 17 000 грн - суму боргу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач у справі є органом, який здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету та за поданням якого мало б здійснюватися повернення коштів, що були помилково сплачені до Державного бюджету України, та який під час розгляду справи не спростував ані факту помилкового надходження спірної суми на рахунок за кодом класифікації доходів бюджету 21081301, ані відсутності правових підстав для її утримання, ані своєї протиправної бездіяльності щодо звернення до органу Казначейства з відповідним поданням про повернення коштів.

За висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право на повернення сплачених на підставі вказаної постанови грошових коштів у розмірі 17000,00 грн, якому (праву) кореспондує відповідний обов`язок відповідача вчинити дії, спрямовані на їх повернення.

Доводи відповідача про те, що позивач мав звернутися до того органу, до якого ним було перераховано кошти згідно з наданим до матеріалів справи платіжним дорученням, суди попередніх інстанцій відхилили як такі, що суперечать статті 45 Бюджетному кодексу України (далі - БК України) та пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787). Та обставина, що позивач не звертався до органу, до якого ним було перераховано кошти, на переконання судів попередніх інстанцій, не може вважатися перешкодою для звернення позивача до суду з позовною заявою про повернення з Державного бюджету України помилково сплачених коштів.

Не погодившись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Укртрансбезпека подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року у справі, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Укрінформтрейд».

На обґрунтування касаційної скарги відповідач наполягав, що повернення коштів є чітко врегульованою адміністративною процедурою, визначеною Порядком № 787, яка передбачає алгоритм дій, у тому числі суб`єкта господарювання. У зв`язку із цим відповідач переконував, що висновок судів попередніх інстанцій щодо стягнення з відповідача перерахованих до Державного бюджету України коштів ґрунтується на неправильному застосуванні приписів статті 1212 ЦК України, яка не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

16 листопада 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин третьої та п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Зокрема, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що для досягнення єдності правозастосовної практики необхідно відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, про те, що вимоги позивача про повернення сплаченої ним суми адміністративного штрафу підлягають вирішенню в позасудовому порядку з використанням механізму повернення з бюджету помилково сплачених грошових коштів на підставі подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету, а саме Порядку № 787.

Так, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у разі ненадання органом, що здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету, в установлений законом строк відповідного подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів до органу державного казначейства, платник може скористатися своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру / помилково сплаченої суми) з Державного бюджету України.

Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зважила на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 лютого 2020 року у справі № 910/15295/18, предметом спору у якій були позовні вимоги про повернення помилково перерахованих позивачем (внаслідок технічного збою) грошових коштів з Державного бюджету України в порядку статті 1212 ЦК України в розрізі реалізації визначеної пунктом 5 Порядку № 787 позасудової процедури повернення коштів, зарахованих до державного та місцевих бюджетів, підтримала рішення судів про задоволення позову в повному обсязі. За висновком Великої Палати Верховного Суду, у разі коли орган, що здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету, в установлений законом строк (у цьому випадку - пунктом 5 Порядку № 787) не надає відповідне подання органу державного казначейства, платник може скористатися своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру / помилково сплаченої суми) з Державного бюджету України.

Водночас колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 5 лютого 2020 у справі № 910/15295/18, потребує уточнення щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України в розрізі реалізації визначеної пунктом 5 Порядку № 787 процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, щодо стягнення сплаченої до Державного бюджету України суми адміністративно-господарського штрафу відповідно до постанови про накладення штрафу, яка в подальшому була скасована судовим рішенням.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 8 серпня 2023 року касаційну скаргу Укртрансбезпеки залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сплачену до Державного бюджету України суму адміністративно-господарського штрафу після того, як підстава такого перерахування відпала (зокрема, в разі скасування адміністративним судом постанови про застосування такого штрафу), господарський суд може стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як таку, що утримується в бюджеті без достатньої правової підстави.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав уважати, що позивач сплатив штраф у розмірі, більшому, ніж визначений у зазначеній постанові, тобто надміру. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

Порядок № 787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок № 787 на спірні правовідносини не поширюється.

Із цих мотивів Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого в постанові від 10 липня 2019 року у справі № 489/6624/15-ц, за змістом якого якщо платник не звертався до органу влади із заявою про повернення таких коштів, їх слід повертати лише в позасудовому порядку на підставі Порядку № 787.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.

Предметом позову в цій справі є заявлена до Укртрансбезпеки вимога про повернення позивачу сплаченого до державного бюджету України адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн шляхом його стягнення з Державного бюджету України.

Зазначені грошові кошти позивач перерахував на рахунок Міжрайонного ВДВС у Державній казначейській службі України в ході примусового виконання у зведеному виконавчому провадженні № 61217460 постанови Управління Укртрансбезпеки у Харківській області від 17 грудня 2019 року № 172045, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд.

Разом з тим бюджетним законодавством передбачено спеціальний позасудовий порядок повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів.

Так, згідно із частинами другою та сьомою статті 45 БК України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Порядок № 787 визначає процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії.

Пунктом 3 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

За змістом пункту 5 Порядку № 787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

Відповідно до пунктів 3, 13, 14, 23, 39 частини першої статті 2 БК України бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів; видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету, зокрема, не належать: повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування; витрати бюджету - видатки бюджету, надання кредитів з бюджету, погашення боргу та розміщення бюджетних коштів на депозитах, придбання цінних паперів; доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ); органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, - органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів, інших надходжень бюджету.

У контексті наведеного варто зазначити, що одним із принципів бюджетної системи України, визначених частиною першою статті 7 БК України, є принцип збалансованості, який передбачає, що повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

Отже, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у спосіб, визначений приписами частини другої статті 45 БК України та пунктами 3, 5 Порядку № 787, покликане забезпечити збалансованість державного бюджету, оскільки за змістом пункту 13 частини першої статті 2 БК України таке повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів не є видатком бюджету.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань виникає за одночасної наявності таких умов: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої особи; набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Отже, стягнення на користь платника суми сплаченого ним до Державного бюджету України штрафу на підставі статті 1212 ЦК України суперечить приписам наведених норм бюджетного законодавства, адже в такому випадку сплачена сума адміністративно-господарського штрафу продовжуватиме обліковуватися як дохід бюджету за одним видом класифікації доходів бюджету, а стягнення коштів з Державного бюджету України на підставі статті 1212 ЦК України призведе до витрат бюджету за іншою бюджетною програмою.

Окрім того, у спірному випадку Укртрансбезпека не є набувачем заявлених до стягнення коштів, а відповідно до бюджетного законодавства лише контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081300 - адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі) (у частині стягнення плати). Водночас заявлені до стягнення кошти позивачем були перераховані на рахунок Міжрайонного ВДВС у Державній казначейській службі України, яка відповідно до бюджетного законодавства контролює надходження за кодом бюджетної класифікації 21081300 - за виконавчими документами, які перебувають / перебували на виконанні та є уповноваженою особою скласти подання про повернення коштів з бюджету на підставі приписів частини другої статті 45 БК України та пунктів 3, 5 Порядку № 787.

Таким чином, правовідносини щодо повернення з Державного бюджету України суми сплаченого адміністративного штрафу існують між позивачем (платником) та Міжрайонним ВДВС, а не Укртрансбезпекою. Проте в цих відносинах відсутній правовий спір щодо повернення з Державного бюджету України сплаченої позивачем суми штрафу, оскільки позивач, як убачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та пояснень позивача, не звертався до органу виконавчої служби із заявою про повернення цих коштів.

Велика Палата Верховного Суду, погодившись із висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог позивача на підставі положень статті 1212 ЦК України, зазначила, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково, у зв`язку із чим до цих правовідносин не підлягає застосуванню Порядок № 787.

З таким підходом не погоджуємося, оскільки підставою для оплати позивачем штрафу є не факт накладення на нього адміністративно-господарського штрафу шляхом винесення відповідної постанови про застосування штрафу, а факт допущення порушення приписів законодавства, зокрема Закону України «Про автомобільний транспорт». Оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, доведено протиправність застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, відповідно була відсутньою і підстава для оплати такого штрафу.

Події, що передували зверненню позивача з позовом у цій справі, стали наслідком протиправного (помилкового) винесення Управлінням Укртрансбезпеки у Харківській області постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача.

Отже, на наше переконання, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи сплата позивачем до Державного бюджету України штрафу є помилкою, а тому його повернення з Державного бюджету України має відбуватися відповідно до присів частини другої статті 45 БК України та пунктів 3, 5 Порядку № 787.

Частиною третьою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Виходячи із цієї конституційної формули суди покликані вирішувати не будь-які питання, які виникають з усіх можливих правовідносин, функцією суду є розгляд і вирішення юридичних конфліктів, тобто - юридичних спорів. Це свідчить про те, що у випадку відсутності юридичного спору суд не має повноважень вирішувати справу.

Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує в позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

У цій справі як на час звернення позивача з позовом, так і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено, що позивач звертався до Міжрайонного ВДВС із заявою про повернення коштів з бюджету, тому відсутній юридичний спір щодо порушення, невизнання або оспорювання права позивача на повернення з Державного бюджету України помилково сплаченого ним штрафу, отже, в цьому випадку відсутні підстави для задоволення позову позивача.

Таким чином, відсутні підстави для відновлення становища позивача шляхом стягнення на його користь безпідставно утримуваного майна на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки БК України та Порядком № 787 як спеціальними нормативно-правовими актами визначено спосіб безспірного повернення в позасудовому порядку коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного бюджету України.

За таких обставин у ТОВ «Укрінформтрейд» не виникло права на звернення до суду з позовом у цій справі, відповідно заявлена позивачем позовна вимога про стягнення 17000,00 грн не підлягає вирішенню в порядку господарського або іншого судочинства, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України є підставою для закриття провадження у справі.

З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала б касаційну скаргу Укртрансбезпеки задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 7 грудня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року - скасувати та закрити провадження у справі.

Судді Н. В. Шевцова

М. І. Гриців

І. В. Желєзний

К. М. Пільков

О. Б. Прокопенко

Є. А. Усенко

Джерело: ЄДРСР 113300115

[ANTIRAID]

Чергове рішення, що нагадує реферат студента 4 курсу, який на виконання завдання намагається впевнити себе і викладача у правильності прийнятого рішення. Так ці випадкові люди й не навчились писати рішення, а їх невпевненість видна не озброєним оком. Хоча може це і такий спосіб своєчасно за потреби змінити думку.

Суд зазначив:

69. Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду.

70. Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 ЦК України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи ЦК України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Ткача І. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (провадження № 12-36гс22)

Велика Палата Верховного Суду постановою від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 залишила касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека) без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Частково не погоджуюсь із викладеним у мотивувальній та резолютивній частинах вказаної вище постанови. Керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладаю окрему думку, суть якої полягає в такому.

Мотивуючи постанову від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду у пункті 37, зокрема,зазначає, що 11.11.2020 Другий апеляційний адміністративний суд у справі № 520/3528/2020 визнав протиправною та скасував постанову про застосування штрафу. Кошти, які позивач сплатив на виконання цієї постанови до бюджету як адміністративно-господарський штраф, стали такими, що знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави.

У пункті 51 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.

У пунктах 53-54 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього. Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

Отже Велика Палата Верховного Суду вважала, що у цій справі між сторонами наявні кондикційні, а не деліктні зобов`язання, і, як наслідок, грошові кошти у цій справі мають бути стягнуті на підставі статті 1212 ЦК України.

Вважаю вказану позицію Великої Палати Верховного Суду помилковою з огляду на таке.

Щодо правової природи стягнення грошових коштів, сплачених на виконання визнаної протиправною та скасованої постанови Укртрансбезпеки

Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зазначене кореспондує з положеннями частини першої статті 22 ЦК України, відповідно до яких особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої цієї ж статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконане боржником (аналогічний висновок викладений, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (пункт 6.14); від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 (пункт 8.49.6)).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У частині першій статті 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірних дій цього органу, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (аналогічна правова позиція наведена у пункті 5.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Дії (бездіяльність) Укртрансбезпеки, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, повинні бути основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки

Судами попередніх інстанцій, зокрема, встановлено, що Управління Укртрансбезпеки у Харківській області застосувало до позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн.Позивачем, на виконання постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172045 від 17.12.2019, в межах виконавчого провадження було сплачено 17 000,00 грн.

При цьому протиправність вказаної вище постанови Укртрансбезпеки була встановлена постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі № 520/3528/2020.

Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172045 від 17.12.2019, визнана протиправною та скасована в результаті її оскарження в адміністративному порядку, є першопричиною вимушених витрат позивача у розмірі 17 000,00 грн, сплачених ним на виконання зазначеної постанови.

Тобто позивач поніс майнові втрати у розмірі 17 000,00 грн саме внаслідок протиправного рішення органу державної влади. Інакше кажучи, протиправні дії Укртрансбезпеки призвели до зменшення майнових благ позивача.

Отже відносини між суб`єктом господарювання (позивачем) і органом державної влади (відповідачем) виникають з юридичного факту заподіяння шкоди органом державної влади суб`єкту господарювання виданням незаконного акту індивідуальної дії (постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 172045 від 17.12.2019).

Таким чином заявлені позивачем до стягнення 17 000,00 грн за своєю правовою природою є завданою йому органом державної влади шкодою. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду повинна була застосувати до спірних правовідносин положення статті 1173 ЦК України.

Крім цього вважаю, що запропонований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови загальний критерій розмежування кондикційних та деліктних зобов`язань («у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе») може унеможливити ефективний захист прав осіб у певних категоріях спорів.

Згідно з частиною другою статті 127 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Тобто КПК України передбачає можливість саме стягнення шкоди за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Можливість подання кондикційного позову КПК України не передбачена.

Разом з тим, у випадку якщо одна зі сторін (потерпілий) втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона (підозрюваний, обвинувачений) його набуває (наприклад внаслідок крадіжки грошових коштів) - потерпілий не буде мати можливості заявити цивільний позов у кримінальному провадженні, оскільки за наведеним Великою Палатою Верховного Суду критерієм розмежування зобов`язання між вказаними сторонами не може вважатись деліктним, а є кондикційним.

Слід звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 27 постанови від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 зазначила, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Оскільки у цій справі наявні всі елементи деліктного зобов`язання, виходячи з принципу пріоритету спеціальної норми перед загальною застосуванню підлягає стаття 1173 ЦК України.

Отже, стягнення 17 000,00 грн у цій справі мало відбуватись на підставі статті 1173 ЦК України. Застосування Великою Палатою Верховного Суду до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України є помилковим.

Висновки

Отже Велика Палата Верховного Суду мала задовольнити касаційну скаргу Укртрансбезпеки частково, змінивши мотивувальні частини судових рішень та зазначивши, шо спірні грошові кошти мають бути стягнуті на підставі статті 1173 ЦК України.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі № 910/5880/21 необхідно було залишити без змін.

Суддя І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 112896757