Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про відмову у перегляді рішення про притягнення до адмінправопорушення за ст. 130 КУпАП не дивлячись на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з небезсторонністю суду з огляду на відсутність сторони обвинувачення

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

Провадження № 13-47зво22
Судова справа № 208/712/19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_18 ,

представника Офісу Генерального прокурора ОСОБА_19 ,

представника Міністерства юстиції України ОСОБА_20

розглянула заяву захисника ОСОБА_21 в інтересах ОСОБА_22 про перегляд постанов Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року та Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2019 року про притягнення ОСОБА_22 до адміністративної відповідальності з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

Зміст судових рішень

1. За постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року ОСОБА_22 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

2. Як установлено судом, ОСОБА_22 вчинив адміністративне правопорушення за таких обставин. 26 січня 2019 року у місті Кам`янському Дніпропетровської області заявник з ознаками наркотичного сп`яніння керував автомобілем. Від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому законом порядку у закладі охорони здоров`я водій відмовився у присутності двох свідків, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України.

3. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2019 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення Європейського суду з прав людини

4. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні від 6 жовтня 2022 року (заява № 13063/18) у справі «Бантиш та інші проти України» констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція, ЄКПЛ) у зв`язку з небезсторонністю суду з огляду на відсутність сторони обвинувачення під час розгляду справи про притягнення ОСОБА_22 до адміністративної відповідальності.

Цим же рішенням ЄСПЛ присудив заявнику відшкодування моральної шкоди, а також компенсацію судових та інших витрат у сумі 900 євро.

Заява про перегляд судового рішення

5. У заяві про перегляд судових рішень захисник ОСОБА_21 в інтересах ОСОБА_22 порушує питання про їх скасування і закриття провадження у справі у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції, яке, з огляду на висновки міжнародної судової установи, полягало у небезсторонності суду й фактичному перебиранні ним на себе функції сторони обвинувачення.

Позиції осіб, які беруть участь у розгляді справи

6. ОСОБА_22 і його захисник ОСОБА_21 , належним чином сповіщені про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися. Захисник надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглянути заяву про перегляд судових рішень без його участі та без участі ОСОБА_22 . Згідно з частиною п`ятою статті 2978 КУпАП неприбуття осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення і належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи для участі в судовому засіданні, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

7. Велика Палата дослідила обставини справи, заслухала пояснення представників Офісу Генерального прокурора і Міністерства юстиції України з питання застосування норм права щодо повноважень прокурора під час судового розгляду справ про адміністративні правопорушення у контексті рішення Європейського суду з прав людини щодо ОСОБА_22 , обговорила наведені у заяві доводи і дійшла висновків про таке.

8. Згідно з частиною другою статті 297-1 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення. У такому разі відповідно до положень частини першої статті 2978 КУпАП справа переглядається у порядку виключного провадження Великою Палатою.

9. Держава Україна відповідно до статті 1 Конвенції зобов`язана гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цього джерела міжнародного права, а згідно зі статтею 46 ЄКПЛ - виконувати остаточне рішення Суду, в якому вона є стороною.

10. Главою 3 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) передбачено, що констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконане шляхом виплати компенсації, вжиття заходів індивідуального та/або загального характеру. Згідно зі статтею 10 цього Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

11. Комітет Міністрів Ради Європи у Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000)2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

12. Велика Палата у разі повного або часткового задоволення заяви за наслідками розгляду справи наділена повноваженнями (стаття 29710 КУпАП): скасувати постанову (постанови) та закрити провадження у справі; скасувати постанову (постанови) та передати справу про адміністративне правопорушення на новий розгляд до суду, який виніс оскаржувану постанову; змінити постанову (постанови). Згідно з частиною третьою цієї статті Велика Палата вправі відмовити у задоволенні заяви.

13. У заяві про перегляд судових рішень захисник просить виконати рішення ЄСПЛ через застосування додаткових заходів індивідуального характеру шляхом скасування постанов судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на констатоване міжнародною судовою установою недотримання судом вимог пункту 1 статті 6 ЄКПЛ через відсутність у процесі сторони обвинувачення. Вирішення даної вимоги потребує оцінки Великою Палатою юридичної природи і наслідків відповідного порушення, зокрема розгляду питання про те, чи лежать в його основі процедурні помилки, які би ставили під серйозний сумнів результат провадження у справі про адміністративне правопорушення і свідчили про невідповідність постанов суду вимогам Конвенції.

14. Пунктом першим статті 6 ЄКПЛ кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відтак безсторонність суду, зміст якої полягає у відсутності упередженості або необ`єктивності, є однією з гарантій, покликаних забезпечити загальну справедливість судового провадження. Дотримання її відповідно до усталеної практики ЄСПЛ встановлюється за двома критеріями: суб`єктивним та об`єктивним.

15. Безсторонність за суб`єктивним критерієм означає, що суддя не виявляв особистої упередженості або зацікавленості у результатах розгляду справи. Особиста безсторонність презюмується доти, доки з урахуванням поведінки та/або особистих переконань конкретного судді не буде доведено протилежного.

16. Об`єктивна безсторонність вимагає забезпечення самим судом, зокрема його персональним складом, достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви в його об`єктивності та неупередженості (рішення у справі «Михайлова проти України» від 06 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 56)).

17. У контексті об`єктивного критерію, крім поведінки судді, підлягає перевірці наявність або відсутність переконливих фактів, які можуть викликати сумнів у його безсторонності. Це означає, що під час з`ясування питання про існування причин припускати небезсторонність судді вирішальною є не позиція заінтересованої сторони, а обґрунтованість відповідного побоювання. Об`єктивний критерій зазвичай стосується ієрархічних чи інших зв`язків між суддею та іншими учасниками провадження (рішення у справі «Михайлова проти України» від 06 березня 2018 року, заява № 10644/08, пункт 56).

18. Дотримання вищезазначеного критерію покликане продемонструвати безсторонність суду учасникам процесу і суспільству з урахуванням того, що одержати докази необ`єктивності чи упередженості конкретного судді зазвичай досить складно. У цьому відношенні ЄСПЛ неодноразово акцентував увагу на важливості зовнішньої форми судових процедур для сприйняття їх поінформованим та розсудливим стороннім спостерігачем. Іншими словами, правосуддя повинно не тільки чинитися - має бути також видно, що воно чиниться. Навіть видимість є важливою, оскільки йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні викликати у громадськості (рішення у справі «Михайлова проти України» від 06 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 56).

19. За практикою ЄСПЛ у разі проведення усного судового розгляду справи за будь-яким обвинуваченням, яке у розумінні Конвенції вважається «кримінальним», за участю сторони захисту присутність сторони обвинувачення є, «як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду» (рішення у справах: «Михайлова проти України» від 06 березня 2018 року, заява № 10644/08, пункт 65; «Карєлін проти росії» від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08, пункт 76). Використання Судом словосполучення «як правило» свідчить про те, що необхідність участі сторони обвинувачення у справі про адміністративне правопорушення, на яку поширюються гарантії статті 6 ЄКПЛ, не має абсолютного й безумовного характеру, а її відсутність не завжди свідчить про порушення судом вимоги безсторонності, яке б автоматично призводило до несправедливості судового провадження й нівелювало його результати.

20. За практикою ЄСПЛ провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 130 КУпАП, з огляду на суворість передбачених санкцією цієї статті стягнень у виді штрафу і позбавлення права керування транспортними засобами, їх каральну і профілактичну мету, у розумінні Конвенції вважається «кримінальним» (рішення у справах: «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany) від 21 лютого 1984 року, заява № 8544/79; «Шмауцер проти Австрії» (Schmautzer v.Austria) від 23 жовтня 1995 року, заява №15523/89; «Маліга проти Франції» (Malige v. France) від 23 вересня 1998 року, заява № 27812/95; «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine) від 6 вересня 2005 року, заява № 61406/00).

21. Згідно з законодавством України керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння є адміністративним правопорушенням. Відтак процедура розгляду відповідних судових справ належить до сфери регулювання не Кримінального процесуального кодексу України, а КУпАП.

22. У частині першій статті 250 КУпАП для прокурора та його заступника передбачено право брати участь у розгляді справи. Однак процесуального порядку забезпечення такої участі не передбачено ні цим Кодексом, ні Законом України «Про прокуратуру», ані підзаконними нормативно-правовими актами. Законодавець у главі 21 КУпАП «Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення» не включає прокурора до складу учасників цього провадження.

23. Таким чином, розглянувши справу щодо ОСОБА_22 без участі прокурора, суди першої та апеляційної інстанцій діяли в межах вимог КУпАП та інших законів України.

24. Разом із тим, відповідно до сталої практики ЄСПЛ участь у судовому процесі сторони обвинувачення є, як правило, необхідною у разі проведення судом усного слухання справи, якщо сторона захисту при наданні їй можливості бути присутньою в судовому засіданні від реалізації цього права не відмовиться («Карєлін проти росії» від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08, пункт 76; «Озеров проти росії», заява № 64962/01, пункти 52-54).

25. У справі «Михайлова проти України» від 6 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 65), визнаній Судом керівною щодо справи «Бантиш та інші проти України», висновок щодо порушення вимоги неупередженості суду було зроблено в ситуації, яка характеризувалася таким поєднанням обставин: (1) в суді першої інстанції було проведено усне слухання; (2) жодна особа, яка представляє та обґрунтовує обвинувачення, будь то прокурор чи інша особа, не була присутня на слуханні; (3) заявниця була присутньою на слуханні та не визнала себе винною; (4) суд першої інстанції визнав заявницю винною та засудив її до п`яти днів тримання під вартою за неповагу до суду; (5) відповідно до чинного законодавства рішення не могло бути оскаржене. Про це ЄСПЛ наголосив і в рішенні від 15 червня 2023 року про неприйнятність заяви у справі «Олександр Володимирович Куліш проти України» (заява № 6023/23).

26. Як видно з матеріалів справи, суд надавав ОСОБА_22 та його захиснику ОСОБА_21 можливість взяти участь у розгляді справи, завчасно сповіщаючи їх про дату, час і місце судових засідань (а. с. 9, 11, 21, 23, 27). За клопотанням захисника суд відклав розгляд справи з 4 березня 2019 року на 12 березня 2019 року (а. с. 11, 21). У своїх письмових зверненнях до суду від 11 березня 2019 року ОСОБА_22 і захисник ОСОБА_21 відмовилися від участі у судовому засіданні (а. с. 15, 20). У подальшому розгляд справи було перенесено на 12 квітня 2019 року. У день судового засідання ОСОБА_22 заявив клопотання про його відкладення, зазначивши про своє бажання взяти участь у розгляді справи і неможливість з`явитися до суду через хворобу (а. с. 21, 26, 27). Зазначене клопотання суд задовольнив і відклав судовий розгляд на 19 квітня 2019 року.

27. Будучи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, заявник та його захисник до суду не з`явилися. Адвокат ОСОБА_21 не повідомив про причини свого неприбуття. Заявник у день розгляду справи - 19 квітня 2019 року - знову подав клопотання про його відкладення (а. с. 30). Зазначене клопотання суд не визнав обґрунтованим і розглянув справу без участі ОСОБА_22 з дотриманням вимог статті 268 КУпАП. Адже провадження даної категорії не належать до передбаченого частиною другою цієї статті переліку справ, під час розгляду яких участь особи, котра притягується до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.

28. Наведене дає підстави для висновку, що суд вжив передбачених законом заходів для забезпечення участі в розгляді справи заявника та його захисника, однак сторона захисту фактично відмовилась від реалізації вказаного права. Оскільки ніхто з учасників процесу до суду не з`явився, то усного слухання справи не відбулося, а застосована судом процедура по суті мала характер письмового провадження.

29. Матеріали провадження не містять жодних даних (інших, ніж встановив ЄСПЛ у рішенні в справі «Бантиш та інші проти України») про можливу необ`єктивність чи упередженість судді, який визнав ОСОБА_22 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, і заявник та захисник відповідних даних не наводять. Не встановлено у справі й існування будь-яких особистих чи інших позапроцесуальних зв`язків судді зі службовими особами, які направили до суду матеріали справи про адміністративне правопорушення та/або були заінтересовані у її результатах. Жодних підстав для обґрунтованого припущення протилежного поведінка судді і зміст прийнятого ним рішення не дають.

30. Велика Палата вважає, що уповноважений орган Національної поліції на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення фактично виконував функцію обвинувачення та разом із протоколом скерував до суду одержані ним письмові докази. У письмових поясненнях заявника і клопотанні захисника про закриття провадження у справі сторона захисту виклала власну позицію про невинуватість ОСОБА_22 у вчиненні правопорушення (а. с. 15-19). Як правоохоронний орган, що на етапі досудового провадження виконував функцію сторони обвинувачення, так і сторона захисту обґрунтовували свої позиції виключно у письмових документах, поданих до суду в обсязі, який кожна сторона вважала необхідним та достатнім, і перед судом обидві були в однаковому становищі.

31. ОСОБА_22 під час судового провадження був забезпечений кваліфікованою юридичною допомогою та, з урахуванням спливу з дня складання протоколу до винесення судом постанови більш як 2, 5 місяців, мав достатній час і можливості для підготовки свого захисту.

32. Таким чином, заявник повною мірою скористався своїми правами обстоювати у суді власну позицію на рівних умовах з уповноваженим державним органом, захищатися всіма передбаченими законом засобами, у тому числі оспорювати докази, і бути почутим судом.

33. В інших справах, у яких ЄСПЛ оцінив відсутність у судовому процесі сторони обвинувачення як порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, національні суди допитували осіб, яких притягували до адміністративної відповідальності, а також із власної ініціативи викликали і допитували свідків. У результаті зазначених самостійних дій судові органи отримували додаткові докази, які використовували на обґрунтування своїх висновків про винуватість заявників у вчиненні адміністративних правопорушень (рішення у справах: «Карєлін проти росії» (Karelin v. Russia) від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08, пункт 16; «Озеров проти росії» (Ozerov v. Russia), № 64962/01, пункт 53; «Кривошапкін проти росії» (Krivoshapkin v. Russia) від 27 січня 2011 року, заява № 42224/02, пункти 44, 45). Цим самим суди фактично перебирали на себе функцію прокурора щодо доведення обвинувачення.

34. У справі щодо заявника суд не вчиняв жодних процесуальних дій, ініціювання чи здійснення яких у змагальній судовій процедурі належало б до повноважень сторони обвинувачення. В основу винесеної постанови суд поклав лише письмові матеріали, надані уповноваженим правоохоронним органом (протокол про адміністративне правопорушення, рапорт поліцейського, пояснення свідків) та самим ОСОБА_22 (а. с. 1-5).

35. Положення КУпАП не містять заборони використовувати у судовому рішенні письмові пояснення, надані службовій особі правоохоронного органу.

36. Зміст показань особи, яку притягують до адміністративної відповідальності, і свідків у судовому засіданні міг би залежати від поставлених запитань, способу допиту і проведення його судом замість прокурора. Натомість долучені до справи письмові докази були зібрані й задокументовані органом Національної поліції без участі суду. Дії судді і застосована ним процедура жодним чином не вплинули і не могли вплинути на формування сукупності доказів вчинення ОСОБА_22 адміністративного правопорушення.

37. Розглянувши справу і прийнявши рішення на основі повного, всебічного, об`єктивного й неупередженого дослідження й аналізу матеріалів, направлених правоохоронним органом, доводів та аргументів сторони захисту, суд діяв виключно у межах власної функції - відправлення правосуддя.

38. Що стосується судді апеляційного суду, то заявника та його захисника було належним чином повідомлено про час і місце апеляційного розгляду. Однак у судове засідання вони не з`явилися і не повідомили суд про причини свого неприбуття. Оскільки сторона захисту своєю процесуальною поведінкою продемонструвала відмову від участі в апеляційному розгляді, суд з дотриманням вимог частини шостої статті 294 КУпАП розглянув справу за її відсутності фактично у порядку письмового провадження.

39. Доводи на підтвердження своєї позиції про незаконність і необґрунтованість постанови місцевого суду ОСОБА_22 письмово виклав в апеляційній скарзі. Будь-яких нових доказів суд другої інстанції не одержував і не досліджував. Доводи апелянта були перевірені за матеріалами, поданими до суду першої інстанції як правоохоронним органом, так і стороною захисту, й аргументовано спростовані.

40. З урахуванням наведеного та з огляду на зазначену вище Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 2 Велика Палата Верховного Суду вважає, що повторний розгляд цієї справи не буде адекватним способом поновлення прав заявника. Немає жодних підстав вважати, що у 2023 році він надалі зазнає негативних наслідків притягнення його у 2019 році судом до адміністративної відповідальності у провадженні за відсутності самого заявника. Останній отримав справедливу сатисфакцію, яка є адекватним засобом захисту у цій ситуації. Порушення, яке встановив ЄСПЛ, є системною проблемою, виправлення якої можливе, зокрема, шляхом вжиття заходів загального характеру.

41. З огляду на те, що під час провадження у справі про адміністративне правопорушення ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не були присутніми, а суд розглянув справу за письмовими матеріалами, які надали сторони, рішення ЄСПЛ щодо заявника не спонукає до висновку про те, що допущене державою порушення Конвенції у цій конкретній ситуації поставило під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

42. Окрім того, Велика Палата вважає за необхідне зазначити, що суди під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, мають керуватися критеріями дотримання гарантій безсторонності суду, сформульованими ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України» від 6 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 65), визнаній Судом керівною щодо справи «Бантиш та інші проти України» (див. пункт 25 цієї постанови).

Керуючись статтями 2971, 2978, 2979, 29710 КУпАП, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити в задоволенні заяви захисника ОСОБА_21 про перегляд постанов Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року та Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2019 року щодо ОСОБА_22 .

Постанова є остаточною і може бути переглянута тільки з підстави, встановленої частиною другою статті 2971 КУпАП.

Головуючий суддяОСОБА_1 Суддя-доповідачОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_11 ОСОБА_4 ОСОБА_12 ОСОБА_5 ОСОБА_13 ОСОБА_6 ОСОБА_14 ОСОБА_7 ОСОБА_15 ОСОБА_8 ОСОБА_16 ОСОБА_9 ОСОБА_17 ОСОБА_10

Джерело: ЄДРСР 113247461

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 (справа № 208/712/19, провадження № 13-47зво22)

Постановою від 30 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) відмовила у задоволенні заяви захисника ОСОБА_3 про перегляд на підставі ч. 2 ст. 2971 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постанов Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року та Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у провадженні про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_2 .

Погоджуючись із рішенням Великої Палати, прийнятим за наслідками розгляду заяви сторони захисту, вважаю неповним мотивування окремих висновків, викладених у постанові від 30 серпня 2023 року.

Зокрема, Велика Палата свою тезу про те, що розгляд місцевим та апеляційним судами справи ОСОБА_2 без участі прокурора відповідає вимогам КУпАП, обґрунтувала посиланням на положення ч. 1 ст. 250 цього Кодексу й обмежилась твердженням про процесуальну неврегульованість порядку забезпечення такої участі (пункти 22, 23 постанови).

Наведене обґрунтування, на мою думку, є недостатнім, адже порушене питання потребує окреслення й аналізу низки норм, котрі регулюють відповідні правовідносини й мають юридичне значення.

Тому в постанові Великої Палати слід було відобразити таке. Законодавство України про відповідальність за адміністративні правопорушення, на відміну від кримінального процесуального, не містить визначення понять сторони провадження чи обвинувачення. Обов`язок збирання доказів (звідси випливає й доведення висунутого обвинувачення) КУпАП покладає на осіб, уповноважених на складання протоколів (ч. 2 ст. 251). Однак таких осіб не включено до переліку учасників судового розгляду (гл. 22), котрих суд з огляду на ч. 2 ст. 279 вказаного Кодексу вправі заслухати при здійсненні розгляду справи.

Водночас приписи ч. 2 ст. 250 КУпАП зобов?язують прокурора брати участь у розгляді судом лише справ про правопорушення, передбачені статтями 1724-1729, 1729-2 цього Кодексу. А у випадках застосування за адміністративні правопорушення заходів примусового характеру, пов?язаних із обмеженням особистої свободи громадян (статті 44, 51, 89, 121, 1224, 123, 130 (частини 2-6), 140, 17210-17220, 173, 1732, 1733, 178, 1832, 185, 1851, 1853, 18510, 187, 2041), прокурор виконує свої повноваження в межах нагляду за додержанням законів (ч. 5 ст. 7 КУпАП), котрий полягає у вчиненні дій, перелічених у ч. 1 ст. 250 цього Кодексу, серед яких участь у розгляді справи й оскарження постанов. Разом із цим у певних провадженнях, де участь прокурора є обов?язковою, він у силу ч. 2 ст. 294 КУпАП не наділений навіть правом оскарження, оскільки санкції статей 1724-1729, 1729-2 цього Кодексу не передбачають стягнень, пов?язаних з обмеженням особистої свободи.

Отже, законодавче унормування в КУпАП участі осіб, уповноважених представляти державу в згаданих правовідносинах, є недосконалим і потребує змін/доповнень. А належне правове врегулювання (якість закону) необхідне для виконання цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та завдань, визначених у ст. 1 вказаного Кодексу.

Також, на тлі прогалин у законодавстві, у ситуації здійснення судового провадження за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисника, участь у справі сторони обвинувачення може слугувати підставою для висновку про недодержання засади рівності учасників судового процесу (ст. 129 Основного Закону) й принципу змагальності, які є невід?ємною складовою гарантованого ст. 6 Конвенції права на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Кауфман проти Бельгії», заява № 10938/84; «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява № 12952/87; «Надточій проти України», заява № 7460/03).

Крім того, у п. 41 постанови Велика Палата вказала на можливість виправлення системної проблеми, пов?язаної з відсутністю сторони обвинувачення під час провадження у більшості справ про адміністративні правопорушення, шляхом ужиття заходів загального характеру. При цьому у своєму рішенні Велика Палата не зазначила, у чому саме полягає згадана проблема, та не запропонувала механізму її вирішення. У цьому аспекті вбачаю необхідним зазначити таке.

Констатуючи порушення ст. 6 Конвенції в керівній справі «Михайлова проти України» (заява № 10644/08), ЄСПЛ указав, що після передання до суду протоколу та підтверджуючих доказів посадова особа, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, не відігравала ролі у провадженні, так само як і прокуратура. Іншими словами, під час провадження у суді не було «сторони обвинувачення» або «прокурора», у судовому засіданні не було нікого, хто б міг заперечити заявниці (п. 63).

У рішенні «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), також покладеному в основу висновків міжнародної судової установи про порушення конвенційних прав ОСОБА_2 , ЄСПЛ по суті заперечив можливість розглядати як сторону обвинувачення особу, котра складала протокол про адміністративне правопорушення, оскільки вона не вправі подавати до суду проміжні заяви чи оскаржувати судове рішення. У розумінні Суду «сторону обвинувачення» уособлює державний службовець, покликаний протистояти підсудному у справі та представляти й захищати перед судом звинувачення від імені держави (пункти 64, 65).

З огляду на викладену позицію ЄСПЛ у правовій ситуації у справах про адміністративні правопорушення, в яких КУпАП не передбачено як повноважного учасника судового розгляду особи, котра склала протокол, або прокурора і їх не наділено правом оскарження судового рішення, питання про залучення певного державного службовця як сторони обвинувачення належить урегулювати шляхом унесення відповідних змін до законодавства України, що є прерогативою законодавчої влади і не належить до компетенції суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі й на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Також, за змістом п. 42 постанови Великої Палати, суди при розгляді всіх справ про адміністративні правопорушення за ст. 130 КУпАП повинні керуватися критеріями дотримання гарантій безсторонності, сформульованими ЄСПЛ виключно у справі «Михайлова проти України» (заява № 10644/08). На моє переконання, наведена вказівка Великої Палати не повною мірою коректна. Указана норма КУпАП наразі містить сім частин, перша та сьома з яких не передбачають вжиття заходів примусового характеру, пов?язаних з обмеженням особистої свободи. А отже, участь прокурора у розгляді судом справ за частинами 1 та 7 ст. 130 КУпАП суперечитиме приписам цього Кодексу. Водночас у справі «Михайлова проти України» (заява № 10644/08) особу було притягнуто до адміністративної відповідальності за правопорушення, котре зумовлювало накладення адміністративного арешту, що за чинним законом вимагає залучення прокурора до судового розгляду. Тобто правові ситуації не подібні. А відтак про їх відмінність мало бути зазначено в постанові Великої Палати.

Суддя ОСОБА_1

Джерело: ЄДРСР 113300121

[ANTIRAID]

Велика палата в чергове продемонструвала, що не тільки Конституція України, Закони України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод для неї пустий звук, але і рішення ЄСПЛ теж.

Суд зазначив:

29. Матеріали провадження не містять жодних даних (інших, ніж встановив ЄСПЛ у рішенні в справі «Бантиш та інші проти України») про можливу необ`єктивність чи упередженість судді, який визнав ОСОБА_22 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, і заявник та захисник відповідних даних не наводять. Не встановлено у справі й існування будь-яких особистих чи інших позапроцесуальних зв`язків судді зі службовими особами, які направили до суду матеріали справи про адміністративне правопорушення та/або були заінтересовані у її результатах. Жодних підстав для обґрунтованого припущення протилежного поведінка судді і зміст прийнятого ним рішення не дають.

Тобто встановлені ЄСПЛ факти не мають для ОЗУ ВП ВС жодного значення.

[ANTIRAID]

Окрема думка суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 208/712/19, провадження № 13-47зво22

Велика Палата Верховного Суду постановою від 30.08.2023 відмовила в задоволенні заяви захисника ОСОБА_6 про перегляд постанов Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 19 квітня 2019 року та Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

Висловлюємо незгоду з прийнятим Великою Палатою рішенням з таких підстав.

У цій справі підставою перегляду судових рішень було те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні від 06 .10.2022 (заява № 13063/18) у справі «Бантиш та інші проти України» констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з небезсторонністю суду з огляду на відсутність сторони обвинувачення під час розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що повторний розгляд цієї справи не буде адекватним способом поновлення прав заявника, оскільки:

1) немає жодних підстав вважати, що у 2023 році він надалі зазнає негативних наслідків притягнення його у 2019 році судом до адміністративної відповідальності у провадженні за відсутності самого заявника. Заявник отримав справедливу сатисфакцію, яка є адекватним засобом захисту у цій ситуації. Порушення, яке встановив ЄСПЛ, є системною проблемою, виправлення якої можливе, зокрема, шляхом вжиття заходів загального характеру (§ 40 постанови);

2) під час провадження у справі про адміністративне правопорушення ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не були присутніми, а суд розглянув справу за письмовими матеріалами, які надали сторони, рішення ЄСПЛ щодо заявника не спонукає до висновку про те, що допущене державою порушення Конвенції у цій конкретній ситуації поставило під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (§ 41 постанови).

Велика Палата зазначила, що суди під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 130 КУпАП, мають керуватися критеріями дотримання гарантій безсторонності суду, сформульованими ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України» від 6 березня 2018 року (заява № 10644/08, пункт 65), визнаній Судом керівною щодо справи «Бантиш та інші проти України» (§§ 25, 42 постанови).

Стосовно відсутності потреби в перегляді як засобу індивідуального характеру

Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною (стаття 46 Конвенції). Для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру (глава 3 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV)).

Додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 Закону № 3477-IV) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ (частина друга статті 10 Закону № 3477-IV).

При вирішенні питання про те, чи можливе відновлення попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі, слід враховувати Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R (2000) 2, відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Велика Палата, помилково пославшись на те, що потерпіла особа надалі не зазнає наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, не врахувала також, що з огляду на те, які порушення статті 6 Конвенції констатував у рішенні ЄСПЛ, рішення національного суду, які є предметом перегляду, суперечать Конвенції, і в їхній основі лежать суттєві процедурні недоліки, які не можна виправити інакше, ніж через скасування рішення апеляційного суду, про перегляд якого просить заявник.

Стосовно суттєвих процедурних недоліків, які не можна виправити інакше, ніж через скасування рішення апеляційного суду

У цій справі суттєвим процедурним недоліком було те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою аргумент заявника про те, що суд виступив як сторона обвинувачення, без участі сторони обвинувачення у справах, яким притаманні ознаки «кримінального обвинувачення» згідно з практикою ЄСПЛ.

Згідно з рішенням ЄСПЛ відповідні принципи його практики щодо вимоги про безсторонність суду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції наведені у справі «Карелін проти росії» (Karelin v. russia, заява № 926/08, §§ 51-56, від 20.09.2016). У керівній справі «Михайлова проти України» (Mikhaylova v. Ukraine, заява № 10644/08, від 06.03.2018) Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі ((§ 7-8 рішення ЄСПЛ).

ЄСПЛ не погодився з Урядом у тому, що суд який розглянув справу на підставі доказів, які були у матеріалах справи (протокол про адміністративне правопорушення, пояснення свідків) не брав на себе повноважень сторони обвинувачення (§ 35 рішення ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України»). Він звернув увагу, що справу було розглянуто згідно з процесуальними нормами, які значною мірою нагадували ті, що Суд розглянув у згаданій справі «Карелін проти росії», §§ 61-67. Роль посадової особи, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, обмежувалася переданням суду протоколу та підтверджуючих доказів. Після виконання цієї функції ця посадова особа не відігравала ролі у провадженні, так само як і прокуратура. Іншими словами, під час провадження у суді не було «сторони обвинувачення» або «прокурора». Потерпіла також не була представлена під час провадження. Хоча прокурор мав право бути присутнім, не вбачається, що він дійсно був присутній або навіть повідомлений про провадження. Це означало, що у судовому засіданні не було нікого, хто б міг заперечити заявнику (§ 63 рішення ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України»).

ЄСПЛ вказав, що суд, який розглядав справу, не мав іншого вибору, окрім як взяти на себе функцію пред`явлення та, що є більш важливим, нести тягар підтримки обвинувачення під час усного розгляду справи. Суд не переконаний у тому, що були наявні достатні гарантії, здатні усунути обґрунтовані сумніви щодо негативного впливу такого процесу на безсторонність суду (§ 64 рішення ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України»).

ЄСПЛ виснував, що коли (і) проводиться усний судовий розгляд з метою встановлення обґрунтованості будь-якого «кримінального обвинувачення», висунутого проти підсудного, та (іі) якщо було надано адекватну можливість з`явитися у судове засідання, і сторона захисту не відмовилася від неї у встановленому порядку, присутність сторони обвинувачення є, як правило, необхідною для усунення обґрунтованих сумнівів, які можуть виникнути щодо безсторонності суду (§ 65 рішення ЄСПЛ у справі «Михайлова проти України»).

Велика Палата помилково, на нашу думку, виснувала, що вирішальне значення має те, що у справі усного слухання справи не відбулося, а застосована судом процедура по суті мала характер письмового провадження.

Дійсно, у справі «Михайлова проти України» (заява № 10644/08, § 65) висновок щодо порушення вимоги неупередженості суду було зроблено в ситуації, яка характеризувалася таким поєднанням обставин: (1) в суді першої інстанції було проведено усне слухання; (2) жодна особа, яка представляє та обґрунтовує обвинувачення, будь то прокурор чи інша особа, не була присутня на слуханні; (3) заявниця була присутньою на слуханні та не визнала себе винною; (4) суд першої інстанції визнав заявницю винною та засудив її до п`яти днів тримання під вартою за неповагу до суду; (5) відповідно до чинного законодавства рішення не могло бути оскаржене.

Однак ЄСПЛ визнав справу «Михайлова проти України» керівною у справі «Бантиш та інші проти України», тобто застосував той же підхід до випадку, коли усне слухання справи не відбулося, і застосована судом процедура по суті мала характер письмового провадження.

Констатовані ЄСПЛ порушення можна було усунути шляхом скасування рішення суду апеляційної інстанції із переданням справи на новий розгляд до апеляційного суду (аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду застосувала у постановах від 12.03.2019 у справі № 2-23/2008 і від 11.11.2020 у справі № 2а-0770/791/12).

З огляду на це вважаємо, що Велика Палата мала частково задовольнити заяву ОСОБА_1 , скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 30.05.2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

СуддіОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5

Джерело: ЄДРСР 113396936