Постанова ВС- КАС про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з розміру суддівської винагороди 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа №640/10671/22

адміністративне провадження № К/990/12452/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Стрелець Т.Г., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року (ухвалене суддею-доповідачем Вєкуа Н.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Черпіцької Л.Т., судді Глущенко Я.Б., судді Пилипенка О.Є.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати відмову Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, - протиправною;

- зобов`язати Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати ОСОБА_1 передбачену Розділом II Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 січня 2008 року № 3-1 (в редакції постанови правління ПФУ № 6-1 від 07 червня 2019 року), довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі положень статей 135, 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова відповідача (лист від 04 липня 2022 року) у видачі запитуваної довідки, з тих підстав, що частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ не визначено базовий розмір посадових окладів суддів ліквідованих вищих спеціалізованих судів (як судів касаційної інстанції), суперечить нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року, адміністративний позов задоволено.

4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у рішенні Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року у справі № 2-рп/2020 (далі - Рішення КСУ № 2-рп/2020) зазначено: щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя, і у разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. На цій підставі, а також враховуючи правовий висновок, викладений у рішенні Верховного Суду від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з 19 лютого 2020 року у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII, а тому довідку про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має видати позивачу відповідач, оскільки останній, на час розгляду цієї справи, не ліквідований, так як процедура ліквідації триває, а чинним законодавством не визначений правонаступник цієї установи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - скаржник, відповідач, ВССУ) звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

6. В обґрунтування касаційної скарги зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення», статей 135, 142 Закону №1402-VIII, статті 133, 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI). Скаржник вказує, що задовольняючи позов, суд першої інстанції помилково виходив із того, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-p/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Ця позиція суду ґрунтується на тому, що саме з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення відповідного рішення КСУ, у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII. До цього ж, скаржник вказав, що суд помилково посилається на аналогічний, на його думку, правовий висновок щодо застосування норм права, який сформовано у рішенні Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 620/1116/20. Крім того, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд помилково зазначив, що з 19 лютого 2020 року питання щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом №1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням законодавства. Скаржник стверджує, що з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

7. Разом з тим, ВССУ наголошує, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, від 03 червня 2020 року у справі № 826/14879/17, від 14 травня 2020 року у справі № 826/12993/17, від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17 про неможливість поширення гарантій незалежності судді у вигляді суддівської винагороди, за нормами Закону № 1402-VIII, що не передбачає у судовій системі України Вищого адміністративного суду України.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

8. Касаційна скарга надійшла до Суду 07 квітня 2023 року.

9. Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №640/10671/22 витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачу надати відзив на касаційну скаргу.

10. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 27 вересня 2023 року.

11. З касаційною скаргою ВССУ подано клопотання про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року.

Позиція інших учасників справи

12. Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції. Разом з тим, Суд вказує, що ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 23 червня 2023 року оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 26 червня 2023 року.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

13. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2016 року №1434-VIII на підставі заяви про відставку ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

14. 28 червня 2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою в якій просив надати йому довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

15. Листом від 04 липня 2022 року № 59/0/4-22 відповідач відмовив позивачу у наданні вказаної довідки посилаючись на те, що частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ базовий розмір посадових окладів суддів ліквідованих вищих спеціалізованих судів (як судів касаційної інстанції) не визначений, оскільки діяльність таких судів цим законом не передбачена, пункт 7 розділу XII Закону визнаний неконституційним лише в частині Верховного Суду України.

16. Не погоджуючись з вказаною відмовою у видачі довідки, позивач звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

18. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

19. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

20. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

21. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є частково обґрунтованими з огляду на таке.

23. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

24. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIІІ.

26. Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.

27. Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у пунктами 22-25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

28. Положеннями пункту 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

29. Відповідно до пункту 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.

30. Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, який набрав чинності 07 листопада 2019 року, пункти 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII були виключені.

31. Згідно з пунктом 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

32. Пункт 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

33. Тобто на момент звільнення позивача у відставку розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин правовідносини щодо визначення розміру довічного грошового утримання судді регулювалося Законом № 2453-VI або Законом № 1402-VIII.

34. Проте рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 (далі - Рішення № 2-р/2020) положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В пункті 16 вказаного Рішення № 2-р/2020 Конституційним Судом України зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

35. Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді та пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

36. У зв`язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

37. Таким чином Конституційний Суд України у Рішенні № 2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

38. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці й жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон № 2453-VI.

39. Таким чином, з 19 лютого 2020 року правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом № 1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.

Аналогічний висновок сформовано у рішенні Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 620/1116/20.

40. З огляду на це, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій частині та зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

41. Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

43. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII).

44. Згідно із частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

45. Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

46. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

47. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону № 1402-VIII).

48. При цьому, Верховний Суд зазначає, що в спірних правовідносинах суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинна визначатись з врахуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на таке.

49. До набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закону № 1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону № 2453-VI).

50. Згідно із частиною другою статті 31 Закону № 2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

51. Разом з цим, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон № 1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

52. Причому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.

53. Отже, як Законом № 2453-VI, так і Законом № 1402-VIII в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.

54. З огляду на вищезазначене, доводи скаржника про те, що норми Закону № 1402-VIII не передбачають у судовій системі України вищих спеціалізованих судів не знайшли свого підтвердження.

55. При цьому як було зазначено вище в силу вимог частини другої статті 31 Закону № 2453-VI Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ був вищим спеціалізованим судом.

56. Враховуючи викладене, а також положення частини першої статті 126 Конституції України, згідно з якою незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України, суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача, за чинного законодавчого регулювання, повинна, за аналогією, визначатись з урахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII.

57. Суд також враховує, що відповідно до частини четвертої статті 6 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

58. Після рішення КСУ від 04 квітня 2022 року № 2-р/2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон № 1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону № 1402-VIII).

59. Враховуючи наведене, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом № 1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.

Таким чином, доводи скаржника про помилковість застосування висновку Верховного Суду, викладеного у рішенні від 16 червня 2020 року у справі № 620/11160/20, а також твердження про необхідність врахування під час розгляду цієї справи висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, від 03 червня 2020 року у справі № 826/14879/17, від 14 травня 2020 року у справі № 826/12993/17, від 14 липня 2020 року у справі № 826/13405/17 про неможливість поширення гарантій незалежності судді у вигляді суддівської винагороди, за нормами Закону № 1402-VIII. Суд також вказує, що вказані висновки, висловлені Верховним Судом у правовідносинах щодо ненарахування і невиплати суддівської винагороди суддям, які фактично не здійснюють правосуддя і не перебувають у відставці.

60. Суд зазначає, що питання однакового застосування норм прав в аспекті необхідності дотримання принципів верховенства права та правової визначеності неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

61. У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 вказано, що вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.

62. Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

63. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

64. Принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 1-2/2016).

65. Конституційний Суд України в абзаці третьому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 6 червня 2019 року № 3-р/2019 вказав, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм.

66. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність чинного законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

67. Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

68. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії (заява №28342/95, п. 61), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства», заява № 24838/94, п. 54).

69. Крім того, у пункті 25 рішення ЄСПЛ «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02) зазначено, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

70. У пункті 109 рішення ЄСПЛ «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (заява №45701/99).

71. Поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11, п. 170), C.G. та інші проти Болгарії (заява № 1365/07, п. 39).

72. Відповідно до пункту 46 Доповіді Венеційської Комісії Верховенство права (Страсбург, 04 квітня 2011 року Доповідь № 512/2009, CDL-AD (2011)003rev), схваленої на 86-му пленарному засіданні, юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими та точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними.

73. З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про те, що відмова відповідача видати позивачу довідку має наслідком втручання у право на отримання ним щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме Законом № 1402-VIII, і таке втручання у право позивача не має жодної підстави в національному законодавстві, що свідчить про порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права.

74. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить в тому числі і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11, ст. 65), «Кантоні проти Франції» (заява №17862/91, п. 29)).

75. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдиним статусом суддів. Згідно з частиною другою статті 52 Закону № 1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

76. З огляду на вищезазначене, а також враховуючи те, що позивач обіймав посаду судді вищого спеціалізованого суду та має статус судді у відставці, колегія суддів доходить висновку про наявність у позивача права на відповідні гарантії, передбачені Законом № 1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII), відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами відповідно до частин третьої - п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04 липня 2023 року у справі №640/1064/21, від 05 липня 2023 року у справі № 761/26688/20 та від 13 вересня 2023 року у справі №640/6204/21.

75. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо співмірності розміру довічного грошового утримання судді у відставці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із суддівською винагородою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з положеннями чинного законодавства та позицією Верховного Суду.

76. Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

77. Колегія суддів зазначає, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за чинного законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

78. Принцип ефективності судового захисту прав та інтересів особи закріплено також у низці міжнародних актів.

79. Зокрема, Загальною декларацією прав людини передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

80. У статті 3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується, зокрема, забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

81. Таке право також закріплене у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а саме - у статті 13 визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

82. З огляду на вищевикладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених судами обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як визнання відмови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, на підставі положень статей 135, 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

83. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

84. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

85. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

86. Верховним Судом було установлено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

87. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

88. Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

89. Відповідно до квитанції № 0.0.2605158647.1 від 12 липня 2022 року позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.)

90. З огляду на те, що судом касаційної інстанції фактично задоволено половину позовних вимог, заявлених позивачем, відповідно відшкодуванню підлягає пропорційна сума - 496,20 грн.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Cуд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнити частково

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати відмову Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - протиправною;

Зобов`язати Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду, на підставі положень статей 135, 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (код ЄДРПОУ 37317811) у розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець

Джерело: ЄДРСР 113767998

[ANTIRAID]

Суд зазначив:

38. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці й жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон № 2453-VI.

39. Таким чином, з 19 лютого 2020 року правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом № 1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.

40. З огляду на це, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій частині та зазначає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

41. Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

43. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII).

58. Після рішення КСУ від 04 квітня 2022 року № 2-р/2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон № 1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону № 1402-VIII).

59. Враховуючи наведене, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом № 1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.