Постанова ВП ВС про відсутнє право у Президента України відсторонювати суддю Конституційного суду України, як застосування заходу забезпечення кримінального провадження

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року

м. Київ

Справа № 9901/43/21

Провадження № 11-5заі23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,

представника позивача - Лещенка О. В.,

представника відповідача - Мовіле О. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України»

за апеляційною скаргою Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року (судді Дашутін І. В., Гімон М. М., Усенко Є. А., Шишов О. О., Яковенко М. М.).

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої позивачем після об`єднання ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2021 року цієї справи в одне провадження зі справою № 9901/20/21, просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» (далі - Указ № 607/2020) з моменту його прийняття.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що Указ № 607/2020, який він оскаржує, не відповідає критерію законності як прийнятий внаслідок неправильного застосування норм закону.

3. Так, позивач зазначив, що право Президента України на прийняття рішення про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади осіб, які призначаються Президентом України, передбачено частиною третьою статті 154 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Проте таке відсторонення, як захід забезпечення кримінального провадження, на переконання позивача, може бути застосовано Президентом України виключно у випадку, коли це прямо передбачено законодавством. Оскільки частина третя статті 154 КПК України не передбачає правової процедури й порядку відсторонення судді Конституційного Суду України, то суддя Конституційного Суду України, як уважає позивач, не входить до переліку осіб, на яких поширюються випадки можливого відсторонення Президентом України від виконання повноважень чи від посади відповідно до цієї правової норми.

4. На думку позивача, незаконність (протиправність) Указу № 607/2020 підтверджується відсутністю у спеціальному законі (Закон України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) повноважень Президента України щодо прийняття рішення про відсторонення від посади чи від виконання повноважень судді Конституційного Суду України. За відсутності встановленого законодавством порядку відсторонення від посади певного суб`єкта чи спеціального порядку, який встановлює іншу процедуру відсторонення від посади та/або від виконання повноважень певного суб`єкта, у Президента України немає повноважень щодо прийняття рішення про відсторонення від посади чи від виконання повноважень.

5. Окрім того, позивач зазначив, що пунктом 3 Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 15 листопада 2006 року № 970/2006, не передбачено прийняття рішення у формі указу для відсторонення від посади судді Конституційного Суду України.

6. На думку ОСОБА_1 , Президент України при прийнятті оскаржуваного Указу № 607/2020 безпідставно застосував аналогію закону у спірних правовідносинах, які не допускають її застосування.

7. Позивач звернув увагу на те, що оскаржуваний Указ № 607/2020 є підзаконним правовим актом індивідуальної дії, який передбачає індивідуалізований припис Президента України про строкове відсторонення позивача від посади судді Конституційного Суду України. Отже, Президент України реалізував насамперед владні управлінські функції, а тому спір виник саме у зв`язку із виконанням Президентом України таких функцій.

8. Також позивач зазначив, що спірним указом було порушено його право на повагу до «приватного життя», яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), оскільки цей указ обмежує його доступ до обраної професії.

9. На підставі викладеного ОСОБА_1 наполягає на наявності підстав для визнання протиправним та скасування Указу № 607/2020 як такого, що не відповідає приписам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тобто прийнятого не на підставі закону, поза межами визначених повноважень Президента України.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним та скасував Указ № 607/2020.

11. Судове рішення умотивовано тим, що конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які визначають статус глави держави у механізмі державного управління. Повноваження Президента України, порядок їх реалізації, взаємодії з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені. Зокрема, повноваження Президента України щодо формування складу Конституційного Суду України передбачено статтею 106 Конституції України, у пункті 22 частини першої якої вказано, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України. За висновком суду першої інстанції, реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу Конституційного Суду України здійснюється виключно шляхом видання указів про призначення суддів Конституційного Суду України. Іншого способу реалізації Президентом України конституційних повноважень, пов`язаних із формуванням Конституційного Суду України, Основним Законом України не передбачено. При цьому, покликаючись на юридичні позиції, висловлені в рішеннях Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5- р/2019, від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009, від 10 квітня 2003 року № 7- рп/2003, від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1- рп/2007, суд першої інстанції наголосив, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом.

12. Суд першої інстанції виснував, що законна поведінка Президента України при прийнятті рішення про відсторонення від посади на підставі частини третьої статті 154 КПК України має місце виключно тоді, коли Президент України призначає особу на певну посаду та законодавством встановлений спеціальний порядок її відсторонення. За відсутності встановленого у законодавстві порядку відсторонення від посади певного суб`єкта чи спеціального порядку, який встановлює іншу процедуру відсторонення від посади та/або від виконання повноважень певного суб`єкта, у Президента України відсутнє право прийняти рішення про відсторонення цього суб`єкта від посади чи від виконання повноважень.

13. Оскільки порядок вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України не встановлений, то, за висновком суду першої інстанції, норма частини третьої статті 154 КПК України не може бути застосована як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України. При цьому відсутність як у Конституції України, так і в Законі № 2136-VIII повноваження Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, на переконання суду першої інстанції, не є дефектом закону, а є волевиявленням законодавця, що безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України.

14. Доводи сторони відповідача про те, що спірні правовідносини допускають можливість видання Президентом України указу про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України з мотивів його призначення Президентом України на цю посаду, суд першої інстанції визнав необґрунтованими та наголосив, що наявність повноважень щодо призначення на посаду судді Конституційного Суду України не надає повноважень приймати рішення про відсторонення від цієї посади.

15. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що Указ № 607/2020 не відповідає визначеним КАС України критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень як прийнятий не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

16. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник Президента України - Мовіле О. С. подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, вякій, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин у справі та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

17. На обґрунтування апеляційної скарги представник Президента України зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку доводам відповідача щодо відсутності порушеного права, за захистом якого звернувся позивач до адміністративного суду, оскільки станом на час розгляду справи в суді першої інстанції оскаржуваний Указ № 607/2020 вже був таким, що вичерпав свою дію та не спричиняв для позивача будь-яких обмежень, а сам позивач вже не міг бути суддею Конституційного Суду України в силу приписів статті 16 Закону № 2136-VIII з огляду на його призначення на цю посаду Указом Президента України від 14 травня 2013 року № 256. На підставі викладеного представник Президента України переконує, що на момент прийняття судом рішення у цій справі обставини, якими обумовлено звернення позивача до суду, є усунутими, тобто фактично відсутній публічно-правовий спір між сторонами.

18. Представник відповідача також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , незважаючи на оскаржуваний Указ № 607/2020, виконував свої службові обов`язки дистанційно, призначався суддею-доповідачем на розгляд конституційних скарг та отримував заробітну плату. Отже, позивач, на думку скаржника, так і не зазначив, за захистом якого суб`єктивного порушеного права він звернувся до адміністративного суду.

19. Скаржник уважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність у Президента України повноважень щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, оскільки законодавцем свідомо, на переконання представника відповідача, не визначено обмеження чи застереження щодо неможливості відсторонення від посади судді Конституційного Суду України. На суддю Конституційного Суду України, в силу приписів норми частини другої статті 19 Конституції України, поширюються загальні норми законодавства, які регулюють відносини щодо сплати податків, військового обов`язку, можливості відсторонення від посади тощо. Разом з цим скаржник наполягає, що встановлені у законодавчих актах гарантії незалежності судді Конституційного Суду України є вичерпними, не підлягають розширеному тлумаченню, до них не застосовується аналогія права чи аналогія закону. При цьому у законодавстві відсутня норма, яка б визначала одну із таких гарантій як неможливість відсторонити від посади суддю Конституційного Суду України.

20. Представник відповідача також зазначає про неврахування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення висновків, викладених Конституційним Судом України в ухвалі від 8 травня 1997 року № 11-з, стосовно того, що за Президентом України закріплено широкі повноваження як у вирішенні загальнодержавних проблем, котрі вимагають поєднання політичних, економічних, соціальних та інших аспектів функціонування держави, так, рівнозначно, і у розгляді локальних питань, що стосуються захисту справедливості, прав, свобод та інтересів окремої людини в разі їх порушення будь-ким, в тому числі і державою. Для реалізації цих функцій Президент приймає рішення, які мають силу законодавчих актів, а в разі необхідності - безпосередньо втручається в критичну ситуацію з метою усунення будь-якої загрози для держави та її громадян.

21. Насамкінець представник відповідача наполягає, що при надходженні обґрунтованого клопотання прокурора про відсторонення особи, діяльність якої впливає на нормальне функціонування держави, за відсутності встановленої законодавством заборони відсторонювати суддю Конституційного Суду України, Президент України має право прийняти рішення про відсторонення такого судді за умови, що призначення на займану посаду також здійснювалося главою держави.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги відповідача

22. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Лещенко О. В. зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими і такими, що не узгоджуються із нормами законодавства, а рішення суду першої інстанції є законним й обґрунтованим,прийнятим із правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

23. Так, не погоджуючись з доводами скаржника про відсутність порушеного права ОСОБА_1 та публічно-правового спору між сторонами у цій справі, представник позивача наполягає, що оскаржуваний Указ № 607/2020 є підзаконним правовим актом індивідуальної дії, який передбачає індивідуалізований припис Президента України про строкове відсторонення позивача від посади судді Конституційного Суду України і цим Указом порушено право позивача на проходження публічної служби, а отже і гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до його «приватного життя», оскільки Указ № 607/2020 обмежує його доступ до обраної професії. Представник позивача наголошує, що факт вичерпання строку дії акта індивідуальної дії не є тотожним відсутності публічно-правового спору або ж неможливості його оскарження. При цьому, на переконання представника позивача, у цій справі не відбулося усунення обставин, якими обумовлено звернення позивача із позовом, оскільки оскаржуваний Указ не було скасовано відповідачем, тобто порушення прав позивача не було виправлено безпосередньо відповідачем.

24. Представник позивача також наполягає, що Законом № 2136-VIII як спеціальним законом не закріплено повноваження Президента України щодо прийняття рішення про відсторонення від посади чи від повноважень судді Конституційного Суду України. При цьому законною поведінка Президента України при прийнятті рішення про відсторонення від посади може бути виключно тоді, коли Президент України призначає такого суб`єкта на певну посаду та законодавством встановлений спеціальний порядок його відсторонення від посади. За відсутності встановленого у законодавстві порядку відсторонення від посади певного суб`єкта чи наявності спеціального порядку, який встановлює іншу процедуру відсторонення від посади та/або від виконання повноважень певного суб`єкта, у Президента України відсутнє право прийняти рішення про відсторонення від посади чи від виконання повноважень.

25. Представник позивача зазначає, що перелік повноважень Президента України визначено у частині першій статті 106 Конституції України, згідно з пунктом 31 якої Президент України, зокрема, здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Однак у Конституції України не передбачені повноваження Президента України про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України. З огляду на наведене представник позивача вважає, що у Президента України відсутнє конституційне право відстороняти від посади суддю Конституційного Суду України.

26. Окрім того, представник позивача наполягає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України діяльність органів державної влади здійснюється із дотриманням спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону. На підставі викладеного представник позивача стверджує, що для прийняття будь-якого рішення повинна бути закріплена та існувати відповідна процедура, тому навіть положення частини третьої статті 154 КПК України, відповідно до якої питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством, не наділяє відповідача правом відсторонити суддю Конституційного Суду України від посади або виконання повноважень, якщо законодавством України не закріплений порядок такого відсторонення.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції

27. Указом Президента України від 14 травня 2013 року ОСОБА_1 було призначено суддею Конституційного Суду України.

28. 17 вересня 2019 року на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду України ОСОБА_1 обрано Головою Конституційного Суду України.

29. Указом № 607/2020 відповідно до частини третьої статті 154 КПК України відсторонено ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України строком на два місяці.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

30. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, насамперед потрібно відреагувати на доводи скаржника щодо відсутності порушеного права позивача та публічно-правового спору між сторонами у цій справі.

31. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

32. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

33. Як постулює частина третя статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

34. Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

35. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

36. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

37. Водночас за правилами частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

38. Так, пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

39. У цій справі ОСОБА_1 оскаржує Указ Президента про відсторонення його від посади судді Конституційного Суду України, покликаючись на відсутність, на думку позивача, у Президента України повноважень приймати рішення про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, та акцентує увагу на тому, що цим актом порушено його право на проходження публічної служби, а отже і гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до його «приватного життя» в аспекті обмеження доступу до обраної професії.

40. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції повинно тлумачитись у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.

41. У цьому контексті слід наголосити, що статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року, закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.

42. Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право, зокрема, на повагу до свого приватного життя.

43. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) поняття «приватне життя» не виключає відносини професійного або ділового характеру, оскільки саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом (див. mutatis mutandis рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Німіц проти Німеччини» (Niemietz v. Germany, заява № 13710/88, § 29).

44. На думку ЄСПЛ, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, § 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, § 47).

45. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) ЄСПЛ повторив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входить (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115,). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).

46. Установлені обставини справи дають підстави сприймати оскаржуваний Указ № 607/2020 як акт індивідуальної дії, який безпосередньо зачіпає права та інтереси позивача з приводу проходження ним публічної служби. Видання оскаржуваного акта було наслідком діяльності суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правової діяльності, яку не схвалює й оскаржує позивач як особа, проти якої було спрямоване видання цього акта, на предмет його незаконності. Разом з тим необхідно враховувати, що застосоване до позивача обмеження [відсторонення від посади судді Конституційного Суду України строком на два місяці]у контексті практики ЄСПЛ становило втручання у захищене статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до приватного життя, в аспекті обмеження доступу до обраної професії.

47. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що законодавцем у наведених нормах право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не поставлено у пряму залежність як від продовження дії оскаржуваного акта, так і від перебування особи на публічній службі станом на час звернення особи з позовом про захист права, яке вона вважає порушеним, та ухвалення судового рішення у справі.

48. Разом з тим варто зауважити, що станом на час звернення ОСОБА_1 з позовними заявами у цій справі ще тривав застосований до нього оспорюваним Указом № 607/2020 обмежувальний захід [до 28 лютого 2021 року] і строк його повноважень на посаді судді Конституційного Суду України не закінчився, що не заперечується сторонами.

49. Звідси можна виснувати про наявність підстав для вирішення адміністративним судом питання правомірності оскаржуваного Указу № 607/2020, отже, доводи скаржника у цій частині не знайшли підтвердження.

50. Вирішуючи питання про наявність у Президента України повноважень щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та видання оспорюваного Указу № 607/2020, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

51. Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

52. Зазначені критерії хоч і адресовані суду, але одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.

53. Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

54. Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

55. При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

56. «У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

57. «У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

58. У пункті 2 статті 8 Конвенції зазначено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на доступ до професії як складової права на повагу до приватного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

59. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який ідеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Отже, ця фраза передбачає inter alia, що формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинне забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. mutatis mutandis рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11).

60. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.Президент України є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

61. Позаяк Президент України є органом державної влади [в одній особі], то це може означати, що глава держави зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені те тільки Конституцією, але й законами України.

62. У рішеннях від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), від 2 жовтня 2008 року № 19-рп/2008 (справа про конституційність окремих положень щодо фінансових послуг та державного регулювання ринків фінансових послуг) та інших Конституційний Суд України зазначав, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України.

63. Права Президента України, його свобода розсуду та можливість діяти певним чином встановлені у статті 106 Конституції України, з пункту 31 частини першої якої можна зрозуміти, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Основним Законом України (реалізація яких вимагатиме уточнення та конкретизації їхнього змісту на рівні положень законів України).

64. Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 2 березня 2023 року у справі № 9901/61/20, предметом спору у якій був Указ Президента України про від 11 вересня 2019 року № 680/2019 «Про скасування деяких указів Президента України».Цим указом, зокрема, було скасовано Указ Президента України від 19 травня 2019 року № 298 про присвоєння позивачу дипломатичного рангу Надзвичайного і Повноважного Посла.

65. За змістом частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України на основі та на виконання (знову-таки) як Конституції, так і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

66. Так, у пункті 22 частини першої визначено повноваження Президента України щодо формування складу Конституційного Суду України та вказано, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України. Зазначена норма кореспондується з нормами статті 148 Конституції України та частини другої статті 9 Закону № 2136-VIII.

67. При цьому Законом № 2136-VIIIвстановлено лише повноваження Президента України щодо призначення шести суддів зі складу Конституційного Суду України та порядок відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, інших повноважень Президента України, зокрема й щодо відсторонення судді Конституційного Суду від посади, цим Законом не передбачено.

68. У пункті 3.5 Рішення від 13 червня 2019 року № 5-р/2019 Конституційний Суд України наголосив, що він неодноразово вказував у своїх рішеннях, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом. Так, у Рішенні від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004зазначено, що повноваження Президента України, як і повноваження Верховної Ради України, визначаються Конституцією України; у Рішенні від 25 грудня 2003 року № 22- рп/2003 - що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні; у Рішенні від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 - що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов`язки). Цієї юридичної позиції Конституційний Суд України дотримувався в багатьох інших своїх рішеннях, зокрема від 16 травня 2007 року № 1- рп/2007, від 8 липня 2008 року № 14-рп/2008, від 2 жовтня 2008 року № 19- рп/2008, від 8 жовтня 2008 року № 21-рп/2008, від 7 липня 2009 року № 17- рп/2009; від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009, від 17 грудня 2009 року № 32- рп/2009, від 10 червня 2010 року № 16-рп/2010.

69. Водночас відсторонення від посади є інститутом кримінального судочинства, що закріплений у системі заходів забезпечення кримінального провадження та регламентується главою 14 КПК України.

70. Стаття 154 КПК України визначає загальні положення про відсторонення від посади. В ній зазначається, що відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину (частина перша цієї статті).

71. За змістом частини третьої статті 154 КПК України питання відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством.

72. Разом з тим Конституція України та Закон № 2136-VIII не містять положень, відповідно до яких Президент України уповноважений ухвалювати рішення, пов`язані з проходженням особами публічної служби на посаді судді Конституційного Суду України, зокрема і рішення про тимчасове відсторонення судді Конституційного Суду України від посади.

73. У контексті обставин цієї справи насамперед необхідно ураховувати особливий конституційно-правовий статус позивача як судді Конституційного Суду України.

74. Так, статтею 1 Закону № 2136-VIII визначено статус Конституційного Суду України, відповідно до якого Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд або Суд) є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

75. Відповідно до статті 9 Закону № 2136-VIII, яка кореспондує частинам першій та другій статті 148 Конституції України, склад Суду становить 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з`їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду.

76. Засади діяльності Суду визначені статтею 2 цього Закону, за змістом якої Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків.

77. За приписами статті 18 Закону № 2136-VIII статус судді Конституційного Суду України визначають Конституція України та цей Закон. Особа набуває статусу судді Конституційного Суду з дня, що є наступним за днем призначення на посаду. Повноваження судді Конституційного Суду та гарантії його діяльності не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

78. Статтею 149 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність судді Конституційного Суду України гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю Конституційного Суду України у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Конституційного Суду України суддю Конституційного Суду України не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю Конституційного Суду України не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

79. Цій нормі Основного Закону кореспондує стаття 24 Закону № 2136-VIII, у якій законодавцем конкретизовано, зокрема, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Суддю без згоди Суду не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання Судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Подання про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт Судді вносить до Суду Генеральний прокурор або особа, яка здійснює його повноваження. Рішення про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт Судді Суд ухвалює на спеціальному пленарному засіданні у формі постанови. Суддя Конституційного Суду не може бути підданий приводу чи примусовому допровадженню до будь-якого органу або установи, крім суду. Суддя Конституційного Суду, затриманий за адміністративне правопорушення або за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна відповідальність, має бути негайно звільнений після з`ясування його особи, за винятком: 1) якщо Суд надав згоду на затримання Судді у зв`язку з таким діянням; 2) якщо його затримано під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суд має бути негайно повідомлений про затримання Судді.

80. За змістом частини першої статті 21 Закону № 2136-VIII рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду Суд ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу у випадках настання підстав, визначених у цій же частині статті, що кореспондує виключному переліку підстав, наведених у статті 149- 1 Конституції України.

81. Отже, Конституцією України та Законом № 2136-VIII саме до компетенції Конституційного Суду України віднесено прийняття рішень, пов`язаних із проходженням публічної служби суддею Конституційного Суду України, зокрема звільнення, надання згоди на затримання або утримання під вартою чи арештом.

82. Проект Закону № 2136-VIII був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» (далі - Венеціанська комісія, Комісія) за зверненням Президента України, за результатами якої Комісією схвалено Висновок щодо проекту закону «Про Конституційний Суд України» № 870/2016, прийнятий на 109-й Пленарній сесії 9-10 грудня 2016 року у м. Венеція. Зокрема, у пункті 26 цього Висновку Венеціанська комісія позитивно оцінила нове положення про те, що Президент, парламент і з`їзд суддів, відповідно, не мають права звільняти суддів Конституційного Суду України, оскільки це усуває небезпеку тиску на суддю.

83. У іншому своєму Висновку від 24 жовтня 2008 року № 481/2008 «Щодо законопроектів про внесення змін і доповнень (1) до Закону «Про конституційне провадження» та (2) до Закону «Про Конституційний Суд Киргизької Республіки», ухваленому на її 76-му пленарному засіданні (CDL-AD(2008)029), Венеціанська комісія зазначила: «Вбачається, що ці зміни мають на меті прирівняти суддів Конституційного Суду до суддів загальних судів. Таке прирівнювання не враховує особливого становища Конституційного Суду, який має конкретне конституційне завдання, зокрема, скасування законів і нормативно-правових актів. За своїм характером це завдання може призводити до конфліктів між Конституційним Судом і політичними структурами. Хоча основні вимоги стосовно незалежності суддів однакові як для суддів загальних судів, так і для суддів Конституційного Суду, останні мають бути захищені від будь-яких спроб політичного впливу у зв`язку з їхньою посадою, яка особливо піддана критиці та тиску з боку інших органів державної влади. Тому судді Конституційного Суду потребують особливих гарантій їхньої незалежності».

84. У цьому контексті варто зауважити, що серед гарантій діяльності суддів Конституційного Суду України є незалежність та недоторканність судді Конституційного Суду України, які не допускають можливості застосування щодо них заходів забезпечення кримінального провадження. Так, суддю Конституційного Суду України без згоди Суду не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання Судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (частина четверта статті 24 Закону № 2136-VIII).

85. Отже, усі судді зі складу Конституційного Суду України мають рівний конституційно-правовий статус, який включає однакові гарантії незалежності та недоторканності судді, зокрема функціональний імунітет у сфері застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що регламентується КПК України, безвідносно до суб`єкта призначення судді до складу Суду (Президент України, чи Верховна Рада України, чи з`їзд суддів України).

86. Такі гарантії незалежності та недоторканності застосовано законодавцем з метою недопущення здійснення тиску на діяльність суддів Конституційного Суду України, незалежно від органу влади і посадової особи, які призначили цього суддю, та незалежно від зміни виборних органів державної влади чи їх посадових осіб.

87. У контексті наведеного варто зауважити, що приписами статті 154 КПК України окремо передбачено лише вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади осіб, що ним призначаються на ці посади, однак КПК України не визначено суб`єктів відсторонення від посад суддів Конституційного Суду України, які мають однаковий особливий конституційно-правовий статус з відповідними гарантіями його забезпечення, - ані Президента України, ані Верховну Раду України та з`їзд суддів України.

88. При цьому відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII порядку вирішення Конституційним Судом України питання про відсторонення судді Суду від посади, зокрема, у разі коли цей суддя підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, не вказує на наявність повноважень щодо вирішення цього питання у Президента України на підставі статті 154 КПК України.

89. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

90. У пункті 94 рішення від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) ЄСПЛ зазначив, що словосполучення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Таким чином, це словосполучення, inter alia, передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією (див. рішення у справі «Фернандез Мартінез проти Іспанії» [ВП] (Fernandez Martinez v. Spain) [GC], заява № 56030/07, пункт 117, ЄСПЛ 2014 (витяги), з подальшими посиланнями). Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України»(Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями).

91. Ураховуючи наведені висновки ЄСПЛ та Венеціанської комісії, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII повноважень Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади суддів Конституційного Суду України на підставі частини третьої статті 154 КПК України не є «дефектом закону», натомість є волевиявленням законодавця, що з метою недопущення загрози тиску на суддю безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України, які включають і недопущення застосування щодо суддів Конституційного Суду України заходів забезпечення кримінального провадження без згоди Конституційного Суду України. Отже, норма частини третьої статті 154 КПК України не може застосовуватись як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України Президентом України.

92. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що вимоги щодо юридичної визначеності слід розглядати як такі, що вимагають особливо чіткої юридичної аргументації з урахуванням усього чинного законодавства та його основних принципів. За відсутності в Конституції України та Законі № 2136-VIII визначення повноважень Президента України про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України цього питання, видання Президентом України указу про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України підриває юридичну визначеність, а тому суперечить вимозі законності.

93. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний Указ № 607/2020 прийнято не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для його скасування.

94. Викладені в апеляційній скарзі доводи представника відповідача не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

95. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

96. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

97. У цій справі суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального і процесуального права й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. Отже, апеляційна скарга представника відповідача задоволенню не підлягає.

98. Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Президента України залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: О. О. Банасько Л. Ю. Кишакевич Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима І. В. Ткач І. В. Желєзний Н. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України текст постанови склала суддя Шевцова Н. В.

Джерело: ЄДРСР 114685583

[ANTIRAID]

Чергове рішення, яке встановлює порушення Президентом України Володимиром Зеленським Закону та Конституції України.

11. Судове рішення умотивовано тим, що конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які визначають статус глави держави у механізмі державного управління. Повноваження Президента України, порядок їх реалізації, взаємодії з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені. Зокрема, повноваження Президента України щодо формування складу Конституційного Суду України передбачено статтею 106 Конституції України, у пункті 22 частини першої якої вказано, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України. За висновком суду першої інстанції, реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу Конституційного Суду України здійснюється виключно шляхом видання указів про призначення суддів Конституційного Суду України. Іншого способу реалізації Президентом України конституційних повноважень, пов`язаних із формуванням Конституційного Суду України, Основним Законом України не передбачено. При цьому, покликаючись на юридичні позиції, висловлені в рішеннях Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5- р/2019, від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009, від 10 квітня 2003 року № 7- рп/2003, від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1- рп/2007, суд першої інстанції наголосив, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом.

12. Суд першої інстанції виснував, що законна поведінка Президента України при прийнятті рішення про відсторонення від посади на підставі частини третьої статті 154 КПК України має місце виключно тоді, коли Президент України призначає особу на певну посаду та законодавством встановлений спеціальний порядок її відсторонення. За відсутності встановленого у законодавстві порядку відсторонення від посади певного суб`єкта чи спеціального порядку, який встановлює іншу процедуру відсторонення від посади та/або від виконання повноважень певного суб`єкта, у Президента України відсутнє право прийняти рішення про відсторонення цього суб`єкта від посади чи від виконання повноважень.

13. Оскільки порядок вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України не встановлений, то, за висновком суду першої інстанції, норма частини третьої статті 154 КПК України не може бути застосована як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України. При цьому відсутність як у Конституції України, так і в Законі № 2136-VIII повноваження Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, на переконання суду першої інстанції, не є дефектом закону, а є волевиявленням законодавця, що безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України.

92. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що вимоги щодо юридичної визначеності слід розглядати як такі, що вимагають особливо чіткої юридичної аргументації з урахуванням усього чинного законодавства та його основних принципів. За відсутності в Конституції України та Законі № 2136-VIII визначення повноважень Президента України про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України цього питання, видання Президентом України указу про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України підриває юридичну визначеність, а тому суперечить вимозі законності.

93. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний Указ № 607/2020 прийнято не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для його скасування.

[ANTIRAID]

Окрема думка судді К. М. Пількова

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2023 у справі № 9901/43/21

Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України В. О. Зеленського про визнання протиправним та скасування Указу Президента України своєю постановою від 19.10.2023 залишила апеляційну скаргу Президента України без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.12.2022 - без змін.

Велика Палата погодилась з висновком суду першої інстанції про існування підстав для визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 29.12.2020 № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» (далі - Указ) як такого, що порушує права позивача з приводу проходження публічної служби.

Погоджуючись з висновками Великої Палати Верховного Суду про незаконність оскаржуваного Указу як такого, що виданий поза межами визначених Конституцією України повноважень Президента України, висловлюю однак незгоду з ухваленим Великою Палатою рішенням з таких мотивів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

Ефективний захист прав, свобод та інтересів здійснюється судом у спосіб, який дозволяє (1) відновити порушене право, свободу, інтерес, або (2) компенсувати втрати, спричинені неможливістю відновлення права, свободи чи інтересу.

Застосовуючи відповідний спосіб захисту, суд у кожному конкретному випадку має встановити, чи досягається цей результат. У протилежному випадку не виконується завдання адміністративного судочинства.

При цьому питання про те, чи буде захист ефективним, остаточно вирішується судом на час ухвалення рішення, а не на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Суд має задовольнити адміністративний позов про скасування індивідуального акта, якщо визнає його протиправним, таким, що порушує права, свободи або інтерес позивача, і якщо дійде висновку, що внаслідок скасування цього акта порушене право, свобода або інтерес відновляться.

При цьому відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цій справі, що перебувала на розгляді Великої Палати, позов подано на захист права позивача на проходження публічної служби, а отже і гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до його «приватного життя» в сфері його ділових та професійних стосунків.

Внаслідок задоволення позову зазначене право на проходження публічної служби не було захищено: воно не було ані відновлено (оскільки станом на час прийняття рішення судом строк дії відсторонення, встановленого Указом (до 28.02.2021) сплив), ані компенсовано втрати, пов`язані з порушенням права.

Натомість рішення суду у цій справі замість того, щоб бути інструментом ефективного захисту, набуває значення джерела правової невизначеності. Позивач не може очікувати, що це рішення призведе до відновлення його права з уже означених вище причин. Оскільки ж право позивача у цій справі фактично залишилось незахищеним внаслідок неможливості його відновлення, позивач має право звернутись з вимогою компенсаційного характеру. Однак, розглядаючи компенсаційні вимоги, відповідний суд самостійно може кваліфікувати оскаржуваний Указ на предмет його відповідності закону. Висновки у цьому питанні права, яких дійшли суди у цій справі, не мають преюдиціального значення при розгляді справи іншим судом, а лише створюють колізію.

Колізія полягає в тому, що, оскільки преюдиціальне значення мають обставини, встановлені у судовому рішенні, однак не їх юридична кваліфікація, надалі, якщо в судах України розглядатиметься справа, наприклад за позовом позивача у цій справі про відшкодування шкоди, завданої порушенням, суд буде поставлений перед необхідністю давати оцінку такому рішенню Великої Палати, у якому та скасувала Указ як незаконний. Оскільки це рішення заздалегідь не матиме для нього значення («Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду» (частина сьома статті 882 Цивільного процесуального кодексу України)), штучно створюється ситуація, за якої суд може зневажити рішення іншого суду.

Отже, помилковими є висновки суду першої інстанції, з якими погодилась Велика Палата про те, що прийняття відповідачем Указу не на підставі закону і поза визначеними Конституцією України повноваженнями, є підставою для скасування Указу. Це не є достатньою підставою для скасування Указу судовим рішенням, якщо таким способом не досягається захист порушеного права позивача.

Помилковими також вважаю висновки Великої Палати про те, що для наявності підстав у адміністративного суду вирішувати питання правомірності Указу в межах цієї справи є те, що обмежувальний захід, встановлений Указом (до 28.02.2021), тривав на час звернення з позовом і що строк його повноважень на посаді судді Конституційного Суду України не закінчився (§§ 48, 49 постанови).

Здатність судового рішення ефективно захистити права пов`язана з тим станом порушення права, яке має місце на час його відновлення, а не на час звернення до суду з відповідним позовом. Протягом судового розгляду захист певним способом, по який звернувся позивач, може виявитись неактуальним (наприклад, в результаті добровільного усунення порушення або, навпаки, внаслідок прогресування порушення або інших змін, в результаті яких захистити порушене право в обраний позивачем спосіб вже не можна). У цій справі мали місце саме такі зміни, а саме вичерпання дії індивідуального акта, сплив строку, на який було застосовано відсторонення на час ухвалення судом рішення. Тому скасування акта, яким було застосовано цей захід, після спливу його дії, жодним чином не змінило стан прав позивача: вони не були ані відновлені, ані компенсовано втрати від їх порушення. Суд лише констатував у рішенні незаконність Указу, що не становить ефективний судовий захист.

Велика Палата, просто констатуючи незаконність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень без ефективного відновлення права чи компенсації втрат позивача, не може застосовувати у такій категорії справ підхід, схожий до того, що його застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), коли виснує, що констатація порушення конвенційного права є достатньою сатисфакцією для заявника. Категорія достатньої сатисфакції є категорією практики ЄСПЛ. Її недоречно застосовувати чи переносити у схожі підходи в національному судовому процесі. ЄСПЛ як міжнародний юрисдикційний орган не має обов`язку забезпечити ефективний судовий захист, подібного до того, який встановлений для судів України. Рішення ЄСПЛ породжують для відповідача-держави зовсім інші наслідки (необхідність самостійно вжити заходи індивідуального і загального характеру), ніж рішення внутрішніх судів. Тому ЄСПЛ може обмежитись констатацією порушення конвенційного права, що вже покладає на державу-порушницю відповідний обов`язок. Суди України не мають підстав діяти за аналогією з ЄСПЛ, а натомість мають забезпечувати у своїх рішеннях ефективний захист, чого в цій справі зроблено не було.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що інших вимог публічного характеру, які б дозволяли ефективно захистити порушене право позивача, у цій справі не заявлено, вважаю, що Великій Палаті Верховного Суду належало скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову з мотивів, викладених вище.

Суддя К. М. Пільков

Джерело: ЄДРСР 114759232

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/43/21 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним і скасування Указу Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України»

Короткий виклад історії справи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої позивачем після об`єднання ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2021 року справи № 9901/43/21 в одне провадження зі справою № 9901/20/21, просив визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» (далі - Указ № 607/2020) з моменту його прийняття.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що Указ № 607/2020, який він оскаржує, не відповідає вимогам закону.

На думку позивача, право Президента України на прийняття рішення про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади осіб, які призначаються Президентом України, передбачено частиною третьою статті 154 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Проте таке відсторонення, як захід забезпечення кримінального провадження, може бути застосоване Президентом України виключно у випадку, коли це прямо передбачено законодавством. Оскільки частина третя статті 154 КПК не передбачає правової процедури й порядку відсторонення судді Конституційного Суду України, то суддя Конституційного Суду України не входить до переліку осіб, на яких поширюються випадки можливого відсторонення Президентом України від виконання повноважень чи від посади відповідно до цієї правової норми.

На думку позивача, незаконність (протиправність) Указу № 607/2020 підтверджується відсутністю у спеціальному законі (Закон України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України»; далі - Закон № 2136-VIII) повноважень Президента України щодо прийняття рішення про відсторонення від посади чи від виконання повноважень судді Конституційного Суду України. За відсутності встановленого законодавством порядку відсторонення від посади певного суб`єкта чи спеціального порядку, який встановлює іншу процедуру відсторонення від посади та/або від виконання повноважень певного суб`єкта, у Президента України немає повноважень щодо прийняття рішення про відсторонення від посади чи від виконання повноважень.

Окрім того, позивач зазначив, що пунктом 3 Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 15 листопада 2006 року № 970/2006, не передбачено прийняття рішення у формі указу для відсторонення від посади судді Конституційного Суду України.

На переконання позивача, суддя Конституційного Суду України не входить до переліку осіб, на яких поширюються випадки можливого відсторонення Президентом України від виконання повноважень чи від посади відповідно до частини третьої статті 154 КПК.

На думку ОСОБА_1 , Президент України при прийнятті оскаржуваного Указу № 607/2020 безпідставно застосував аналогію закону у правовідносинах, які не допускають її застосування.

Наполягає на наявності підстав для визнання протиправним і скасування Указу № 607/2020 як такого, що не відповідає приписам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), тобто прийнятого не на підставі закону, поза межами визначених повноважень Президента України.

Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції

Указом Президента України від 14 травня 2013 року № 256/2013 «Про призначення ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України» позивача призначено суддею Конституційного Суду України.

15 травня 2013 року відповідно до розпорядження Голови Конституційного Суду України від 15 травня 2013 року № 109/13 «Про вступ на посаду судді Конституційного Суду України» позивач вступив на посаду судді Конституційного Суду України та прийняв присягу судді відповідного суду.

15 березня 2018 року відповідно до розпорядження № 75/1/2018-к/тр, виданого на підставі витягу з протоколу спеціального пленарного засідання Конституційного Суду України з виборів Голови Конституційного Суду України, обраний на посаду заступника Голови цього Суду.

17 вересня 2019 року на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України ОСОБА_1 обрано Головою Конституційного Суду України.

Відповідно до розпорядження від 18 вересня 2019 року № 54/1/2019-К/тр приступив до виконання службових обов`язків Голови Конституційного Суду України.

28 грудня 2020 року виконуючий обов`язки Генерального прокурора Говда Р. М. звернувся до Президента України з клопотанням про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з тим, що Державним бюро розслідувань зроблено публічні заяви щодо повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального злочину, передбаченого статтями 384, 386 Кримінального кодексу України.

Указом № 607/2020 ОСОБА_1 відсторонено від посади судді Конституційного Суду України строком на два місяці.

Не погодившись ізцим Указом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним і скасував Указ № 607/2020.

За висновками суду першої інстанції, порядок вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України не встановлений. Статті 156-158 КПК урегульовують лише порядок вирішення слідчим суддею, судом питання про відсторонення особи від посади. Відтак норма частини третьої статті 154 КПК не може застосовуватись, як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України.

Суд першої інстанції зазначив, що відсутність як у Конституції України, так і в Законі № 2136-VIII повноваження Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України є не дефектом закону, а волевиявленням законодавця, що безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України.

Наявність права у Президента України на призначення на посаду судді Конституційного Суду України не надає повноважень приймати рішення про відсторонення від посади.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що Указ № 607/2020 не відповідає визначеним КАС критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень як прийнятий не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для визнання його протиправним і скасування.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Президента України залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року - без змін.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що серед гарантій діяльності суддів Конституційного Суду України є їх незалежність та недоторканність судді Конституційного Суду України, які не допускають можливості застосування щодо них заходів забезпечення кримінального провадження. Так, суддю Конституційного Суду України без згоди Суду не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (частина четверта статті 24 Закону № 2136-VIII).

Отже, усі судді зі складу Конституційного Суду України мають рівний конституційно-правовий статус, який включає однакові гарантії незалежності та недоторканності судді, зокрема функціональний імунітет у сфері застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що регламентується КПК, безвідносно до суб`єкта призначення судді до складу Суду (Президент України, чи Верховна Рада України, чи з`їзд суддів України).

Такі гарантії незалежності та недоторканності застосовано законодавцем з метою недопущення здійснення тиску на діяльність суддів Конституційного Суду України незалежно від органу влади і посадової особи, які призначили цього суддю, та незалежно від зміни виборних органів державної влади чи їх посадових осіб.

У контексті наведеного варто зауважити, що приписами статті 154 КПК окремо передбачено лише вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади осіб, що ним призначаються на ці посади, однак цим Кодексом не визначено суб`єктів відсторонення від посад суддів Конституційного Суду України, які мають однаковий особливий конституційно-правовий статус з відповідними гарантіями його забезпечення, - ані Президента України, ані Верховну Раду України та з`їзд суддів України.

При цьому відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII порядку вирішення Конституційним Судом України питання про відсторонення судді Суду від посади, зокрема, у разі коли цей суддя підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, не вказує на наявність повноважень щодо вирішення цього питання у Президента України на підставі статті 154 КПК.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII повноважень Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади суддів Конституційного Суду України на підставі частини третьої статті 154 КПК не є «дефектом закону», натомість є волевиявленням законодавця, який з метою недопущення загрози тиску на суддю безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності суддів Конституційного Суду України, які включають і недопущення застосування щодо них заходів забезпечення кримінального провадження без згоди Конституційного Суду України. Отже, норма частини третьої статті 154 КПК не може застосовуватись як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України Президентом України.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вимоги щодо юридичної визначеності слід розглядати як такі, що вимагають особливо чіткої юридичної аргументації з урахуванням усього чинного законодавства та його основних принципів. За відсутності в Конституції України та Законі № 2136-VIII повноважень Президента України з відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України цього питання видання Президентом України указу про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України підриває юридичну визначеність, а тому суперечить вимозі законності.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що спірний Указ № 607/2020 прийнято не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для його скасування.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся з огляду на таке.

Насамперед хочу зазначити про недотримання судом першої інстанції норм процесуального права та штучне поновлення строку на апеляційне оскарження саме в справі № 9901/43/21 з огляду на таке.

09 січня 2021 року ОСОБА_1 (особисто) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02 лютого 2021 року просив визнати протиправним і скасувати повністю Указ № 607/2020 з моменту його прийняття.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 03 лютого 2021 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі № 9901/20/21 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС.

В ухвалі суд першої інстанції зазначив,що:

- апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання;

- судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано;

- у разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 , Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що позивач, фактично ставить питання про неконституційність Указу № 607/2020 та, відповідно, про необхідність оцінки цього акта глави держави на відповідність, зокрема, статтям 6, 19, 102, 106 та розділу XII Конституції України.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, позивач звернувся через Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22 лютого 2021 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 29 березня 2021 року призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Постановою від 28 квітня 2021 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 лютого 2021 року скасувала. Справу № 9901/20/21 направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Водночас 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 знову звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Президента України про визнання протиправним і скасування повністю Указу № 607/2020 з моменту його прийняття.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 березня 2021 року у справі № 9901/43/21 указану позовну заяву залишив без руху у зв`язку з недодержанням вимог, установлених статтею 161 КАС, а саме ненадання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 9901/43/21 за цим позовом.

Разом з тим після скасування постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 лютого 2021 року і направлення справи № 9901/20/21 до суду першої інстанції для продовження розгляду Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 травня 2021 року відкрив провадження у справі № 9901/20/21 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання незаконним і нечинним Указу № 607/2020.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2021 року об`єднано справу № 9901/20/21 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним і скасування Указу № 607/2020 зі справою № 9901/43/21 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання незаконним і нечинним Указу № 607/2020 в одне провадження № 9901/43/21. Справу № 9901/20/21 передано для розгляду в об`єднаному провадженні.

Під час судового засідання 24 травня 2021 року у справі № 9901/43/21 було повідомлено учасників справи про прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду рішення у справі про об`єднання провадження зі справою № 9901/20/21.

Отже, ще до набрання судовим рішенням від 3 лютого 2021 року законної сили, яке було скасоване судом апеляційної інстанції і направлене для продовження розгляду, ОСОБА_1 (особисто) з пропуском строку подав ще один ідентичний позов між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, при цьому зазначив, що він з цим самим предметом позову та з цих самих підстав не звертався. Клопотання про поновлення строку не надав. Суд першої інстанції приймає цю позовну заяву до розгляду і дає строк на усунення недоліків, а саме для обґрунтування пропуску строку, а далі поновлює строк і відкриває провадження у справі.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 КАС основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

КАС містить статтю 45 «Неприпустимість зловживання процесуальними правами», відповідно до якої:

1. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

2. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

3. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

4. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Водночас Велика Палата Верховного суду при розгляді справи по суті не звернула на ці обставини уваги та не надала їм оцінки.

Щодо законності оскаржуваного Указу № 607/2020слід зазначити таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в ухвалі від 8 травня 1997 року № 11-з, за главою держави закріплено широкі повноваження як у вирішенні загальнодержавних проблем, котрі вимагають поєднання політичних, економічних, соціальних та інших аспектів функціонування держави, так, рівнозначно, і у розгляді локальних питань, що стосуються захисту справедливості, прав, свобод та інтересів окремої людини в разі їх порушення будь-ким, у тому числі й державою. Для реалізації цих функцій Президент приймає рішення, які мають силу законодавчих актів, а в разі необхідності - безпосередньо втручається в критичну ситуацію з метою усунення будь-якої загрози для держави та її громадян.

Повноваження Президента України як глави держави визначено статтею 106 Конституції України.

Пунктом 22 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України призначає на посаду третину складу Конституційного Суду України. Зазначена вище норма кореспондується з нормами статті 148 Конституції України та частини другої статті 9 Закону № 2136-VIII.

Частиною третьою статті 106 Конституції України визначено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Конституція України в розділі ХІІ визначає основні організаційно-правові засади функціонування Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України, з огляду його статус виокремлений у самостійну та відмінну від судів інституцію, що обумовило і відмінність статусу суддів цього Суду.

Положення статті 147 Конституції України передбачають, що діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків.

З-поміж цих принципів суттєве значення займає незалежність, яка стосується діяльності як самого Конституційного Суду України, так і суддів цього Суду.

Загальні гарантії незалежності суддів Конституційного Суду України визначені статтею 149 Конституції України та статтею 24 Закону № 2136-VIII. Окремі із цих гарантій відображені у КПК, який регламентує безпосередню процедуру здійснення кримінального провадження. Посада судді Конституційного Суду України передбачає бездоганну поведінку і репутацію.

Слід звернути увагу, що ні в розділі XII Конституції України, ні в Законі № 2136-VIII, ні в Регламенті Конституційного Суду України, ухваленому на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України Постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018, не врегульовано питання тимчасового відсторонення від посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності.

У них лише визначаються питання припинення повноважень судді Конституційного Суду України та його звільнення, які не охоплюють питання тимчасового відсторонення судді Конституційного Суду України у зв`язку з набуттям ним статусу підозрюваного. Це є нетотожні правові заходи, які мають різну мету, підстави застосування та порядок реалізації.

Не передбачають зазначені норми і імунітет суддів Конституційного Суду України від кримінальної відповідальності, за винятком відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, а також вчинення злочину або дисциплінарного проступку (частина четверта статті 149 Конституції України). В інших випадках судді Конституційного Суду України можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

До того ж стаття 149-1 Конституції України серед підстав припинення повноважень судді Конституційного Суду України містить таку підставу, як набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення ним злочину (пункт 5 частини першої).

Єдиний виняток, який Конституція України робить для суддів Конституційного Суду України, стосується питання запобіжних заходів: без згоди Конституційного Суду України суддю Конституційного Суду України не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (частина третя статті 149 Основного Закону).

Главою 37 КПК визначено особливий порядок кримінального провадження, зокрема, щодо суддів Конституційного Суду України.

Отже, законодавцем визначено спеціальні норми, які необхідно враховувати і застосовувати при здійсненні кримінального провадження щодо суддів Конституційного Суду України. Водночас, крім спеціальних норм, визначених КПК, до суддів Конституційного Суду України застосовуються загальні норми цього Кодексу, зокрема і правила статті 154.

Відсторонення від посади є інститутом кримінального судочинства, що закріплений у системі заходів забезпечення кримінального провадження та регламентується главою 14 КПК.

Стаття 154 КПК визначає загальні положення відсторонення від посади. У ній зазначається, що відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину (частина перша цієї статті).

Воно виступає одним із заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованим на досягнення дієвості цього провадження. Тобто відсторонення від посади застосовується з метою припинення кримінального правопорушення, припинення протиправної поведінки, запобігання протиправній поведінці особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину і, перебуваючи на посаді, зможе знищити чи підробити речі або документи, що мають значення для досудового розслідування, незаконними способами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим способом.

За загальним правилом відсторонення від посади застосовується на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців (частина друга статті 154 КПК).

Стаття 155-1 КПК установлює окрему процедуру для відсторонення від посади судді судів загальної юрисдикції: у такому випадку рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності ухвалюється Вищою радою правосуддя на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника. Така процедура не може застосовуватися щодо суддів Конституційного Суду України, які не здійснюють правосуддя, а уповноважені реалізовувати повноваження, передбачені статтею 7 Закону № 2136-VIII.

Частина третя статті 154 КПК встановлює ще одну окрему процедуру відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України.

Відповідно до цього положення питання відсторонення від посади вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством.

Отже, судді Конституційного Суду України тимчасово відсторонюються від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому КПК. У цьому контексті варто враховувати положення частини третьої статті 154 КПК, яка передбачає, що питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством.

Вимоги щодо клопотання, яке подається слідчому судді чи суду, та клопотання, яке подається Президенту України, є однаковими і визначені статтею 155 КПК.

При цьому глава 14 КПК у статті 155-1 передбачає спеціальний порядок відсторонення від посади судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності та продовження строку такого тимчасового відсторонення, який застосовується виключно щодо суддів загальної юрисдикції. На цьому акцентував вітчизняний законодавець, визначаючи назву цієї статті.

Системний аналіз зазначених вище норм дає змогу дійти висновку про те, що відсторонення від посади - це захід забезпечення кримінального провадження. Оскільки порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (стаття 1 КПК), Закон № 2136-VIII не може і не повинен врегульовувати питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Конституція України не містить положень, які б установлювали привілеї чи імунітети для суддів Конституційного Суду України, за винятком відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків.

Відсторонення від посади є тимчасовим заходом, що має переслідувати визначені кримінальним процесуальним законодавством цілі, а застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження має відбуватися під судовим контролем. Відсторонення від посади як захід забезпечення кримінального провадження не тотожне припиненню повноважень судді Конституційного Суду України чи звільненню.

Кримінальне процесуальне законодавство передбачає три окремі процедури застосування відсторонення від посади: загальну, коли воно здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження; спеціальну - щодо осіб, які призначаються Президентом України; та спеціальну - щодо суддів загальної юрисдикції. Перелік осіб, які призначаються на посаду Президентом України, визначається статтею 106 Конституції України, що включає третину складу Конституційного Суду України.

Відповідно до статті 148 Конституції України та статті 9 Закону № 2136-VIII до складу Конституційного Суду України входять 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з`їзд суддів призначають по 6 суддів Конституційного Суду України.

Виходячи з наведеного можна зробити висновок, що судді Конституційного Суду України, які призначаються за квотою Президента України, згідно з вимогами частини третьої статті 154 КПК тимчасово відсторонюються від посади у зв`язку з притягненням їх до кримінальної відповідальності на підставі рішення Президента України.

Оскільки згідно з вимогами частини першої статті 13 Закону № 2136-VIII про призначення на посаду судді Конституційного Суду України видається указ, то й рішення про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності ухвалюється Президентом у формі указу.

З огляду на те що подання про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт судді Конституційного Суду України вносить Генеральний прокурор або особа, яка здійснює його повноваження (частини п`ята статті 24 Закону № 2136-VIII), з клопотанням про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, який призначений Президентом України, повинен звертатися Генеральний прокурор або в. о. Генерального прокурора. Указ про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України на підставі частини третьої статті 154 КПК приймається Президентом України за результатами розгляду такого клопотання.

Як убачається з матеріалів справи, оскаржуваний Указ № 607/2020 прийнято з дотриманням визначеної кримінальним процесуальним законодавством процедури. Так, листом від 28 грудня 2020 року Офіс Генерального прокурора направив до Президента України клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України. За змістом зазначеного клопотання, ОСОБА_1 у межах кримінального провадження повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та зазначено про ризики використання ним свого службового становища та авторитету посади на працівників Секретаріату Конституційного Суду України з метою перешкоджання кримінальному провадженню.

Оцінюючи Указ № 607/2020 про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, слід зазначити, що чинне законодавство потрібно застосовувати комплексно у своїй нерозривній єдності - як з урахуванням положень Конституції України, так і законів України, у тому числі Закону № 2136-VIII та КПК, які визначають гарантії суддів Конституційного Суду України під час здійснення щодо них кримінального провадження.

Так, окремі з цих гарантій на сьогодні є недосконалими й такими, що потребують подальшого поліпшення з огляду на особливий статус суддів Конституційного Суду України. Однак положення частини третьої статті 154 КПК чітко визначає, що Президент України уповноважений відсторонювати від посади осіб, які призначаються ним, що цілком узгоджується з приписами статті 106 Конституції України, яка передбачає, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Отже, у Президента України існували фактичні передумови та правові підстави, визначені, зокрема, статтею 154 КПК, для прийняття оскаржуваного Указу № 607/2020.

Щодо порушення єдиного для всіх суддів Конституційного Суду України конституційно-правового статусу слід зазначити таке.

За Конституцією України усі судді Конституційного Суду України мають єдиний правовий статус, що передбачає однакові для усіх суддів Конституційного Суду України гарантії незалежності та недоторканності. Зокрема, це стосується підстав та порядку набуття повноважень, звільнення з посади, припинення повноважень, заходів забезпечення особистої безпеки тощо (статті 148, 149, 149-1 Конституції України). Вони є однаковими для усіх суддів Конституційного Суду України незалежно від суб`єктів їх призначення.

Наділення одного з таких суб`єктів призначення (у даному разі Президента України) правом відсторонення судді Конституційного Суду України від посади та відсутність такого права у двох інших суб`єктів призначення (Верховної Ради України та з`їзду суддів України) є порушенням єдиного для усіх суддів Конституційного Суду України конституційно-правового статусу, оскільки лише до шести суддів Конституційного Суду України може бути застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження, як відсторонення від посади, а стосовно решти дванадцяти - ні.

Потрібно чітко розмежовувати порядок тимчасового відсторонення від посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності та порядок припинення повноважень судді Конституційного Суду України та його звільнення, які мають різну мету, підстави застосування та процедуру реалізації. Порядок тимчасового відсторонення від посади судді Конституційного Суду України не визначений ані у розділі XII Конституції України, ані в Законі № 2136-VIII, ані в Регламенті Конституційного Суду України. Це унеможливлює застосування до нього по аналогії процедури, передбаченої Законом № 2136-VIII та Регламентом Конституційного Суду України щодо звільнення судді Конституційного Суду України або припинення його повноважень за наявності на те законних підстав.

Оскільки у правозастосовній діяльності виникають питання щодо тимчасового відсторонення від посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності, необхідно на законодавчому рівні узгодити між собою положення статті 149 Конституції України, статті 24 Закону № 2136-VIII та частини третьої статті 154 КПК.

Отже, на мою думку, аналіз наведених норм Конституції України, Закону № 2136-VIII, КПК дає підстави стверджувати, що, видаючи Указ № 607/2020 про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України на два місяці, Президент України діяв відповідно до своїх конституційних повноважень.

Крім того, до Конституційного Суду України щодо неконституційності статті 154 КПК конституційного подання не було.

Висновки

Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку про те, що оскаржуваний Указ № 607/2020 прийнято не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що стало підставою для його скасування, та передчасно рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року залишила без змін.

Суддя Великої Палати

Верховного Суду О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 114685600

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В.

у справі № 9901/43/21(провадження № 11-5заі23) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України»

Короткий виклад історії справи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, поданої позивачем після об`єднання ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 травня 2021 року цієї справи в одне провадження зі справою № 9901/20/21, просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» (далі - Указ № 607/2020) з моменту його прийняття.

Позов мотивовано тим, що Указ № 607/2020 не відповідає критерію законності як прийнятий унаслідок неправильного застосування норм закону.

Позивач зазначив, що право Президента України на прийняття рішення про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади осіб, які призначаються Президентом України, передбачено частиною третьою статті 154 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Однак таке відсторонення, як захід забезпечення кримінального провадження, на переконання позивача, може бути застосовано Президентом України виключно у випадку, коли це прямо передбачено законодавством. Оскільки частина третя статті 154 КПК України не передбачає правової процедури й порядку відсторонення судді Конституційного Суду України, то суддя Конституційного Суду України, як уважає позивач, не входить до переліку осіб, на яких поширюються випадки можливого відсторонення Президентом України від виконання повноважень чи від посади відповідно до цієї правової норми.

На думку позивача, незаконність (протиправність) Указу № 607/2020 підтверджується відсутністю у спеціальному законі (Закон України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України»; далі - Закон № 2136-VIII) повноважень Президента України щодо прийняття рішення про відсторонення від посади чи від виконання повноважень судді Конституційного Суду України. За відсутності встановленого законодавством порядку відсторонення від посади певного суб`єкта чи спеціального порядку, який встановлює іншу процедуру відсторонення від посади та/або від виконання повноважень певного суб`єкта, у Президента України немає повноважень щодо прийняття рішення про відсторонення від посади чи від виконання повноважень.

ОСОБА_1 також указав, що пунктом 3 Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого Указом Президента України від 15 листопада 2006 року № 970/2006, не передбачено прийняття рішення у формі указу для відсторонення від посади судді Конституційного Суду України.

На переконання позивача, Президент України при прийнятті оскаржуваного Указу № 607/2020 безпідставно застосував аналогію закону у спірних правовідносинах, які не допускають її застосування.

Позивач звернув увагу на те, що оскаржуваний Указ № 607/2020 є підзаконним правовим актом індивідуальної дії, який передбачає індивідуалізований припис Президента України про строкове відсторонення позивача від посади судді Конституційного Суду України. Отже, Президент України реалізував насамперед владні управлінські функції, а тому спір виник саме у зв`язку із виконанням Президентом України таких функцій.

Крім того, спірним Указом було порушено право ОСОБА_1 на повагу до «приватного життя», яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), оскільки цей Указ обмежує його доступ до обраної професії.

На підставі викладеного ОСОБА_1 наполягає на наявності підстав для визнання протиправним та скасування Указу № 607/2020 як такого, що не відповідає приписам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тобто прийнятого не на підставі закону, поза межами визначених повноважень Президента України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 13 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним та скасував Указ № 607/2020.

Судове рішення мотивовано тим, що конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які визначають статус глави держави у механізмі державного управління. Повноваження Президента України, порядок їх реалізації, взаємодії з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені. Зокрема, повноваження Президента України щодо формування складу Конституційного Суду України передбачено статтею 106 Конституції України, у пункті 22 частини першої якої вказано, що Президент України призначає на посади третину складу Конституційного Суду України.

За висновком суду першої інстанції, реалізація повноважень Президента України стосовно формування складу Конституційного Суду України здійснюється виключно шляхом видання указів про призначення суддів Конституційного Суду України. Іншого способу реалізації Президентом України конституційних повноважень, пов`язаних із формуванням Конституційного Суду України, Основним Законом України не передбачено.

Покликаючись на юридичні позиції, висловлені в рішеннях Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, від 15 вересня 2009 року № 21-рп/2009, від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, від 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, суд першої інстанції наголосив, що повноваження Президента України визначаються виключно Основним Законом України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом.

Суд першої інстанції виснував, що законна поведінка Президента України при прийнятті рішення про відсторонення від посади на підставі частини третьої статті 154 КПК України має місце виключно тоді, коли Президент України призначає особу на певну посаду та законодавством установлений спеціальний порядок її відсторонення. За відсутності встановленого у законодавстві порядку відсторонення від посади певного суб`єкта чи спеціального порядку, який установлює іншу процедуру відсторонення від посади та/або від виконання повноважень певного суб`єкта, у Президента України немає права прийняти рішення про відсторонення цього суб`єкта від посади чи від виконання повноважень.

Оскільки порядок вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України не встановлений, то, за висновком суду першої інстанції, норма частини третьої статті 154 КПК України не може бути застосована як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України. При цьому відсутність як у Конституції України, так і в Законі № 2136-VIII повноваження Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, на переконання суду першої інстанції, не є дефектом закону, а є волевиявленням законодавця, що безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник Президента України подав апеляційну скаргу, у якій зазначив, що судомнеповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судуне відповідають обставинам справи і, крім того, судом неправильно застосовано норми матеріального права.

На думку скаржника, суд першої інстанції не надав оцінкидоводам відповідача щодо відсутності порушеного права, за захистом якого звернувся позивач до адміністративного суду, оскільки станом на час розгляду справи в суді першої інстанції оскаржуваний Указ № 607/2020 уже був таким, що вичерпав свою дію, та не спричиняв для позивача жодних обмежень, а сам позивач уже не міг бути суддею Конституційного Суду України в силу приписів статті 16 Закону № 2136-VIII з огляду на його призначення на цю посаду Указом Президента України від 14 травня 2013 року № 256. На підставі викладеного представник Президента України переконує, що на момент прийняття судом рішення у цій справі обставини, якими обумовлено звернення позивача до суду, є усунутими, тобто фактично відсутній публічно-правовий спір між сторонами.

Представник відповідача також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , незважаючи на оскаржуваний Указ № 607/2020, виконував свої службові обов`язки дистанційно, призначався суддею-доповідачем на розгляд конституційних скарг та отримував заробітну плату. Отже, позивач, на думку скаржника, так і не зазначив, за захистом якого суб`єктивного порушеного права він звернувся до адміністративного суду.

Скаржник уважає помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність у Президента України повноважень щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, оскільки законодавцем свідомо, на переконання представника відповідача, не визначено обмеження чи застереження щодо неможливості відсторонення від посади судді Конституційного Суду України. На суддю Конституційного Суду України в силу приписів норми частини другої статті 19 Конституції України поширюються загальні норми законодавства, які регулюють відносини щодо сплати податків, військового обов`язку, можливості відсторонення від посади тощо. Разом з цим скаржник наполягає, що встановлені у законодавчих актах гарантії незалежності судді Конституційного Суду України є вичерпними, не підлягають розширеному тлумаченню, до них не застосовується аналогія права чи аналогія закону. При цьому у законодавстві відсутня норма, яка б визначала одну із таких гарантій, як неможливість відсторонення від посади судді Конституційного Суду України.

Представник відповідача також зазначає про неврахування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення висновків, викладених Конституційним Судом України в ухвалі від 08 травня 1997 року № 11-з, стосовно того, що за Президентом України закріплено широкі повноваження як у вирішенні загальнодержавних проблем, котрі вимагають поєднання політичних, економічних, соціальних та інших аспектів функціонування держави, так, рівнозначно, і в розгляді локальних питань, що стосуються захисту справедливості, прав, свобод та інтересів окремої людини в разі їх порушення будь-ким, у тому числі і державою. Для реалізації цих функцій ПрезидентУкраїни приймає рішення, які мають силу законодавчих актів, а в разі необхідності - безпосередньо втручається в критичну ситуацію з метою усунення будь-якої загрози для держави та її громадян.

Скаржник також зауважив, що при надходженні обґрунтованого клопотання прокурора про відсторонення особи, діяльність якої впливає на нормальне функціонування держави, за відсутності встановленої законодавством заборони відсторонювати суддю Конституційного Суду України, Президент України має право прийняти рішення про відсторонення такого судді за умови, що призначення на займану посаду також здійснювалося главою держави.

На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 січня 2023 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Мовіле Олександра Сергійовича як представника Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року, а ухвалою від 05 липня 2023 року призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Суть постанови Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду постановою від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Президента України залишила без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13грудня 2022 року- без змін.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

- установлені обставини справи дають підстави сприймати оскаржуваний Указ № 607/2020 як акт індивідуальної дії, який безпосередньо зачіпає права та інтереси позивача з приводу проходження ним публічної служби. Видання оскаржуваного акта було наслідком діяльності суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правової діяльності, яку не схвалює й оскаржує позивач як особа, проти якої було спрямоване видання цього акта, на предмет його незаконності. Разом з тим необхідно враховувати, що застосоване до позивача обмеження (відсторонення від посади судді Конституційного Суду України строком на два місяці) у контексті практики ЄСПЛ становило втручання у захищене статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до приватного життя в аспекті обмеження доступу до обраної професії;

- законодавцем у наведених нормах право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не поставлено в пряму залежність як від продовження дії оскаржуваного акта, так і від перебування особи на публічній службі станом на час звернення особи з позовом про захист права, яке вона вважає порушеним, та ухвалення судового рішення у справі. Станом на час звернення ОСОБА_1 з позовними заявами у цій справі ще тривав застосований до нього оспорюваним Указом № 607/2020 обмежувальний захід (до 28 лютого 2021 року) і строк його повноважень на посаді судді Конституційного Суду України не закінчився, що не заперечується сторонами. Звідси можна виснувати про наявність підстав для вирішення адміністративним судом питання правомірності оскаржуваного Указу № 607/2020, отже, доводи скаржника у цій частині не знайшли підтвердження;

- Конституція України та Закон № 2136-VIII не містять положень, відповідно до яких Президент України уповноважений ухвалювати рішення, пов`язані з проходженням особами публічної служби на посаді судді Конституційного Суду України, зокрема і рішення про тимчасове відсторонення судді Конституційного Суду України від посади;

- серед гарантій діяльності суддів Конституційного Суду України є незалежність та недоторканність судді Конституційного Суду України, які не допускають можливості застосування щодо них заходів забезпечення кримінального провадження. Так, суддю Конституційного Суду України без згоди Суду не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

- усі судді зі складу Конституційного Суду України мають рівний конституційно-правовий статус, який включає однакові гарантії незалежності та недоторканності судді, зокрема функціональний імунітет у сфері застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що регламентується КПК України, безвідносно до суб`єкта призначення судді до складу Суду (Президент України, чи Верховна Рада України, чи з`їзд суддів України). Такі гарантії незалежності та недоторканності застосовано законодавцем з метою недопущення здійснення тиску на діяльність суддів Конституційного Суду України незалежно від органу влади і посадової особи, які призначили цього суддю, та незалежно від зміни виборних органів державної влади чи їх посадових осіб;

- приписами статті 154 КПКУкраїни окремо передбачено лише вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади осіб, що ним призначаються на ці посади, однак цим Кодексомне визначено суб`єктів відсторонення від посад суддів Конституційного Суду України, які мають однаковий особливий конституційно-правовий статус з відповідними гарантіями його забезпечення, - ані Президента України, ані Верховну Раду України та з`їзд суддів України;

- відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII порядку вирішення Конституційним Судом України питання про відсторонення судді Суду від посади, зокрема, у разі коли цей суддя підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, не вказує на наявність повноважень щодо вирішення цього питання у Президента України на підставі статті 154 КПК України;

- елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII повноважень Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади суддів Конституційного Суду України на підставі частини третьої статті 154 КПК України не є «дефектом закону», натомість є волевиявленням законодавця, що з метою недопущення загрози тиску на суддю безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України, які включають і недопущення застосування щодо суддів Конституційного Суду України заходів забезпечення кримінального провадження без згоди Конституційного Суду України. Таким чином, норма частини третьої статті 154 КПК України не може застосовуватись як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України Президентом України.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вимоги щодо юридичної визначеності слід розглядати як такі, що вимагають особливо чіткої юридичної аргументації з урахуванням усього чинного законодавства та його основних принципів. За відсутності в Конституції України та Законі № 2136-VIII визначення повноважень Президента України про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України цього питання, видання Президентом України указу про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України підриває юридичну визначеність, а тому суперечить вимозі законності.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що спірний Указ № 607/2020 прийнято не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для його скасування.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 106 Конституції України Президент України призначає на посаду третину складу Конституційного Суду України. Зазначена норма кореспондується з нормами статті 148 Конституції України та частини другої статті 9 Закону № 2136-VIII.

На підставі частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Водночас за змістом правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в ухвалі від 08 травня 1997 року № 11-з, за главою держави закріплено широкі повноваження як у вирішенні загальнодержавних проблем, котрі вимагають поєднання політичних, економічних, соціальних та інших аспектів функціонування держави, так, рівнозначно, і в розгляді локальних питань, що стосуються захисту справедливості, прав, свобод та інтересів окремої людини в разі їх порушення будь-ким, у тому числі й державою. Для реалізації цих функцій Президент приймає рішення, які мають силу законодавчих актів, а в разі необхідності - безпосередньо втручається в критичну ситуацію з метою усунення будь-якої загрози для держави та її громадян.

Загальні гарантії незалежності суддів Конституційного Суду України визначені статтею 149 Конституції України та статтею 24 Закону № 2136-VIII. Окремі із цих гарантій відображені у КПК України, який регламентує безпосередню процедуру здійснення кримінального провадження. Посада судді Конституційного Суду України передбачає бездоганну поведінку і репутацію.

Разом з цим ні в розділі XII Конституції України, ні в Законі № 2136-VIII, ні в Регламенті Конституційного Суду України, ухваленому на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України Постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018, не врегульовано питання тимчасового відсторонення від посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності.

Не передбачають зазначені норми й імунітету суддів Конституційного Суду України від кримінальної відповідальності, за винятком відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, а також вчинення злочину або дисциплінарного проступку (частина четверта статті 149 Конституції України). В інших випадках судді Конституційного Суду України можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно до статті 154 КПК України відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину.

Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу.

Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. Відсторонення від посади Директора Національного антикорупційного бюро України здійснюється слідчим суддею на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора в порядку, встановленому законом.

Таким чином, стаття 154 КПК України виступає одним із заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованим на досягнення дієвості цього провадження. Тобто відсторонення від посади застосовується з метою припинення кримінального правопорушення, припинення протиправної поведінки, запобігання протиправній поведінці особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину і, перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі або документи, що мають значення для досудового розслідування, незаконними способами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим способом.

Конституція України не містить положень, які б установлювали привілеї чи імунітет для суддів Конституційного Суду України, за винятком відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків.

Відсторонення від посади є тимчасовим заходом, що має переслідувати визначені кримінальним процесуальним законодавством цілі, а застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження має відбуватися під судовим контролем. Відсторонення від посади як захід забезпечення кримінального провадження не тотожне припиненню повноважень судді Конституційного Суду України чи звільненню.

При цьому питання відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством.

Оскільки подання про надання згоди на затримання, утримування під вартою чи арешт судді Конституційного Суду України вносить Генеральний прокурор або особа, яка здійснює його повноваження (частина п`ята статті 24 Закону № 2136-VIII), відтак з клопотанням про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України, який призначений Президентом України, повинен звертатися Генеральний прокурор або його в. о.

Таким чином, відповідний указ про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України на підставі частини третьої статті 154 КПК України приймається Президентом України за результатами розгляду такого клопотання.

Отже, на моє переконання, судді Конституційного Суду України, які призначаються за квотою Президента України, згідно з вимогами частини третьої статті 154 КПК України тимчасово відсторонюються від посади у зв`язку з притягненням їх до кримінальної відповідальності на підставі рішення Президента України за результатами розгляду відповідного клопотання Генерального прокурора або в. о. Генерального прокурора.

Суд першої інстанції установив, що листом від 28 грудня 2020 року Офіс Генерального прокурора направив до Президента України клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України, у якому зазначено, що ОСОБА_1 у межах кримінального провадження повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та зазначено про ризики використання ним свого службового становища та авторитету посади на працівників Секретаріату Конституційного Суду України з метою перешкоджання кримінальному провадженню.

З огляду на наведене не погоджуюсь з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що оскаржуваний Указ № 607/2020 прийнято не на підставі закону, поза визначеними статтею 106 Конституції України повноваженнями Президента України.

Ураховуючи викладене, вважаю, що в Президента України існували фактичні передумови та правові підстави, визначені статтею 154 КПК України, для прийняття оскаржуваного Указу № 607/2020 про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України на два місяці, а отже обґрунтованими в цій частині є доводи апеляційної скарги представника Президента України, що в свою чергу свідчить про передчасність висновків Великої Палати Верховного Суду про залишення без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року.

Суддя Великої Палати Верховного Суду І. В. Желєзний

Джерело: ЄДРСР 114835238

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 9901/43/21 (провадження № 11-5заі23), ухваленої за результатами розгляду апеляційної скарги Президента України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року (судді Дашутін І. В., Гімон М. М., Усенко Є. А., Шишов О. О., Яковенко М. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України»

Короткий виклад історії справи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 29 грудня 2020 року № 607/2020 «Про відсторонення від посади судді Конституційного Суду України» (далі - Указ № 607/2020) з моменту його прийняття як такий, що не відповідає приписам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), тобто прийнятий не на підставі закону, поза межами визначених повноважень Президента України.

Позивач стверджував, що оскільки частина третя статті 154 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)не передбачає правової процедури й порядку відсторонення судді Конституційного Суду України, то суддя Конституційного Суду України не входить до переліку осіб, на яких поширюються випадки можливого відсторонення Президентом України від виконання повноважень чи від посади відповідно до цієї правової норми.

На думку позивача, незаконність (протиправність) Указу № 607/2020 підтверджується відсутністю у спеціальному законі (Закон України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII)) повноважень Президента України щодо прийняття рішення про відсторонення від посади чи від виконання повноважень судді Конституційного Суду України.

Позивач зазначив, що спірним Указом було порушено його право на повагу до «приватного життя», яке гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), оскільки цей Указ обмежує його доступ до обраної професії.

Касаційний адміністративний суд рішенням від 13 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним та скасував Указ № 607/2020.

Представник Президента України оскаржив вказане рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Президента України залишено без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року - без змін.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що застосоване до позивача обмеження [відсторонення від посади судді Конституційного Суду України строком на два місяці] у контексті практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) становило втручання у захищене статтею 8 Конвенції право позивача на повагу до приватного життя, в аспекті обмеження доступу до обраної професії (пункт 46). Законом право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не поставлено у пряму залежність як від продовження дії оскаржуваного акта, так і від перебування особи на публічній службі станом на час звернення особи з позовом про захист права, яке вона вважає порушеним, та ухвалення судового рішення у справі (пункт 47). Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що станом на час звернення ОСОБА_1 з позовними заявами у цій справі ще тривав застосований до нього оспорюваним Указом № 607/2020 обмежувальний захід [до 28 лютого 2021 року] і строк його повноважень на посаді судді Конституційного Суду України не закінчився, що не заперечується сторонами (пункт 48). Тому було зроблено висновок про наявність підстав для вирішення адміністративним судом питання правомірності оскаржуваного Указу № 607/2020 (пункт 49).

За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у Конституції України та Законі № 2136-VIII повноважень Президента України щодо відсторонення від посади судді Конституційного Суду України та спеціального порядку вирішення Президентом України питання про відсторонення від посади суддів Конституційного Суду України на підставі частини третьої статті 154 КПК України не є «дефектом закону», натомість є волевиявленням законодавця, що з метою недопущення загрози тиску на суддю безпосередньо встановив спеціальні гарантії незалежності та недоторканності судді Конституційного Суду України, які включають і недопущення застосування щодо суддів Конституційного Суду України заходів забезпечення кримінального провадження без згоди Конституційного Суду України. Отже, норма частини третьої статті 154 КПК України не може застосовуватись як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України Президентом України (пункт 91 постанови).

Причини висловлення окремої думки

Погоджуючись з висновками Великої Палати Верховного Суду про незаконність оскаржуваного Указу як такого, що виданий поза межами визначених Конституцією України повноважень Президента України, разом із тим вважаю, що у цій справі не було підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 було призначено суддею Конституційного Суду України Указом Президента України від 14 травня 2013 року. 17 вересня 2019 року на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України ОСОБА_1 обрано Головою Конституційного Суду України. 29 грудня 2020 рокуУказом № 607/2020 відповідно до частини третьої статті 154 КПК України відсторонено ОСОБА_1 від посади судді Конституційного Суду України строком на два місяці.

ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду із позовом про визнання протиправним та скасування Указу № 607/2020 у лютому 2021 року.

Рішення Касаційного адміністративного суду про задоволення позову, визнання протиправним та скасування Указу № 607/2020 прийнято 13 грудня 2022 року, тобто, майже через рік після прийняття оспорюваного Указу і більше, ніж через 9 місяців після припинення його дії.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що позов підлягає задоволенню виключно в разі, якщо на момент звернення до суду охоронюване право або законний інтерес є порушеним і задоволення позову призведе до ефективного їх захисту (наприклад, постанова від 03 вересня 2019 року у справі № 925/394/18).

У цій справі охоронюване законом права позивача на публічну службу було порушеним на час його звернення до суду, однак порушення припинилося до моменту вирішення судом цього спору, тому не можна вважати, що в даному випадку задоволення позову призвело до ефективного захисту порушеного права ОСОБА_1 .

Позивач наголошував на тому, що спірний Указ № 607/2020 обмежує його доступ до обраної професії, однак навіть після визнання судом наявності зазначених позивачем порушень наразі відсутня можливість відновлення порушених раніше прав, оскільки на момент вирішення спору ці обмеження вже не діють, права позивача не є порушеними.

Закінчення строку дії спірного Указу № 607/2020 в цілому не виключає можливості визнання його протиправним з моменту прийняття, але задля досягнення якоїсь іншої юридично значимої мети - стягнення матеріальної або моральної шкоди тощо. Натомість саме по собі визнання протиправним і скасування правового акту, дія якого уже припинилась, позбавлене юридичного сенсу з огляду на те, що це жодним чином не впливає на права та інтереси позивача станом на час вирішення спору.

Суддя Ю. Л. Власов

Джерело: ЄДРСР 115238891