Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про суто формальний перегляд справи про умисне заказне вбивство не дивлячись на висновки ЄСПЛ

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 1-7/12

Провадження № 13-5зво23

Велика ПалатаВерховногоСудуускладі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_20 ,

захисників: ОСОБА_21 (в режимі відеоконференції),

ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ,

ОСОБА_25 ,ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,

засуджених: ОСОБА_28 ,

ОСОБА_29 (в режимі відеоконференції),

потерпілих: ОСОБА_30 , ОСОБА_31 ,

представників потерпілих: ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 ,

ОСОБА_35 ,

прокурора ОСОБА_36 ,

перекладача ОСОБА_37 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявами

захисників ОСОБА_22 в інтересах ОСОБА_28 та ОСОБА_23 в інтересах ОСОБА_29 про перегляд за виключними обставинами вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, ухвал Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

1. За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, залишеним без зміни 22 квітня 2013 року Апеляційним судом Київської області, було засуджено:

ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Махарадзе Республіки Грузія, громадянина Республіки Вірменія, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за ч. 3 ст. 27 і пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 27 і ст. 348 КК - довічного позбавлення волі, за ч. 3 ст. 27 і ч. 1 ст. 263 КК - позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна;

ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця і жителя АДРЕСА_3 , громадянина Республіки Вірменія, раніше судимого 24 липня 1990 року Верховним Судом УРСР за ст. 17 і пунктами 1, 4 ст. 99, ч. 1 ст. 232 Кримінального кодексу Вірменської РСР до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років у виправно-трудовій колонії посиленого режиму; з 24 липня 1992 року перебуває у розшуку за втечу з місць позбавлення волі; з 26 травня 2009 року перебуває у міжнародному розшуку (країна-ініціатор - США),

за пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, за ст. 348 КК - довічного позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК - позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 1 ст. 129 КК - обмеження волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вирішено цивільні позови, питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у справі.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 лютого 2014 року змінив згадані судові рішення: виключив із них указівку на засудження ОСОБА_28 та ОСОБА_29 за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК. У порядку ч. 1 ст. 395 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) на підставі ст. 49 КК звільнив ОСОБА_29 від призначеного за ч. 1 ст. 129 КК покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Суд касаційної інстанції визначив вважати засудженими: ОСОБА_28 - за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 27 і пунктами 1, 5, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 27 і ст. 348, ч. 3 ст. 27 і ч. 1 ст. 263 КК, до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна; ОСОБА_29 - за сукупністю злочинів, передбаченихпунктами 1, 5, 6, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ст. 348, ч. 1 ст. 263 КК, до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.

Справу було розглянуто за процедурою КПК 1960 року.

2. Суд першої інстанції визнав засуджених винуватими у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, ряду злочинів. Зокрема, ОСОБА_28 - у тому, що він організував умисне вбивство двох чи більше осіб, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, а також вбивство працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; незаконне придбання, носіння, зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів;ОСОБА_29 - в умисному вбивстві двох чи більше осіб, учиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство; у вбивстві працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; у незаконному придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів; у погрозі вбивством за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози.

Згідно з вироком ОСОБА_28 , маючи умисел на заволодіння бізнесом у незаконний спосіб, у травні 2006 року прибув до м. Києва і, користуючись родинними зв`язками, увійшов у довіру до ОСОБА_38 , котрого переконав залучити його як партнера для організації спільного проєкту. У подальшому вони придбали в рівних частках ТОВ «Галена» із землею площею 2,8 га на АДРЕСА_4 , на якій почали будувати торговий центр «4ROOM» (далі - ТЦ, торговий центр, ТЦ «4ROOM»). Для реалізації вказаного проєкту ОСОБА_39 у другій половині 2006 року позичив 2 700 000 дол. США та вклав їх разом зі своїми заощадженнями в будівництво ТЦ. Оскільки ОСОБА_28 виїхав на територію рф та замість обіцяних великих інвестицій вклав у будівництво лише приблизно 30 000 дол. США, ОСОБА_39 вимушений був відкрити у «БТА-Банк» кредитну лінію з фінансування будівництва торгового центру. Навесні 2008 року, дізнавшись про приблизну дату завершення будівництва, ОСОБА_28 висунув потерпілому вимогу переоформити на нього більшу частину права власності на ТОВ «Галена». Однак ОСОБА_39 , попри неодноразові залякування та погрози з боку ОСОБА_28 , відмовив йому. Тоді ОСОБА_28 вирішив організувати особливо тяжкий злочин проти життя та здоров`я особи. Із цією метою він на початку червня 2009 року підшукав виконавців - ОСОБА_40 (стосовно якого відмовлено у порушенні кримінальної справи у зв`язку зі смертю) та ОСОБА_29 , котрі погодились убити ОСОБА_38 і двох його охоронців - працівників спецпідрозділу міліції «Титан». Вступивши у попередню змову з ОСОБА_29 та ОСОБА_41 , ОСОБА_28 надав їм кошти для переїзду на територію України, придбання вогнепальної зброї, автомобіля, оренди житла, поінформував про особу потерпілого й наявність у нього озброєної охорони тощо, а пізніше координував по телефону дії співучасників злочину.

Надалівлітку 2009 року ОСОБА_29 та ОСОБА_42 прибули до м. Києва, орендували житло поблизу ТЦ, придбали необхідні для вчинення злочину засоби та знаряддя, зібрали інформацію щодо пересування ОСОБА_38 та роботи торгового центру. Діючи за вказівкою ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_42 02 жовтня 2009 року о 14:20 під`їхали на автомобілі до входу в ТЦ і, незважаючи на перебування там інших людей, здійснили з пістолетів марки «Glock» прицільні постріли по ОСОБА_43 , охоронцях ОСОБА_44 та ОСОБА_45 . Останній, попри поранення, виконуючи свої службові обов`язки, також застосував зброю і влучив в ОСОБА_40 , який після цього втік. Натомість ОСОБА_29 продовжив переслідувати ОСОБА_38 й стріляти, доки не впевнився у заподіянні йому тілесних ушкоджень, несумісних із життям. Унаслідок наведених протиправних дій ОСОБА_43 , ОСОБА_44 та ОСОБА_46 було заподіяно численних вогнепальних поранень, від яких вони померли.

Крім того, під час учинення вбивства на замовлення у спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, ОСОБА_29 заподіяв вогнепальне поранення випадковому очевидцю події ОСОБА_47 .

Залишаючи місце злочину, ОСОБА_29 зупинив автомобіль під керуванням ОСОБА_48 і під погрозою вбивства із застосуванням зброї наказав відвезти його на вул. Зодчих у м. Києві. Звідти ОСОБА_29 пішов до орендованої квартири АДРЕСА_5 , зателефонував ОСОБА_28 , якому повідомив про виконання замовлення.

Після втечі поранений ОСОБА_42 , керуючи автомобілем, вчинив дорожньо-транспортну пригоду і був затриманий правоохоронцями, доставлений у лікарню, де невдовзі помер.

Стислий зміст рішення Європейського суду з прав людини

3. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у рішенні від 06 жовтня 2022 року, яке набуло статусу остаточного 06 січня 2023 року, у справі «Суслов та Батікян проти України» (заяви № 56540/14 і № 57252/14) з урахуванням змін, унесених у його текст 16 грудня 2022 року відповідно до Правила 81 Регламенту Суду, констатував порушення:.

- ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв?язку з непроведенням ефективного розслідування на національному рівні тверджень ОСОБА_29 про жорстоке поводження та у зв?язку з неналежними умовами тримання під вартою у Київському СІЗО;

- п. 1 ст. 6 Конвенції стосовно обох засуджених у зв`язку з проведенням закритого судового розгляду їхньої справи в суді першої інстанції;

- п. 1 ст. 6 та підп. «b» і «с» п. 3 ст. 6 Конвенції стосовно обох засуджених у зв?язку з ненаданням належних можливостей для підготовки захистуу дні проведення судових засідань;

- п. 1 ст. 6 та підп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції стосовно ОСОБА_28 у зв`язку з відсутністю у нього можливості допитати свідків сторони обвинувачення ОСОБА_49 , ОСОБА_50 та ОСОБА_51 ;

- п. 1 та підп. «c» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв?язку з порушенням права ОСОБА_29 на правову допомогу на стадії досудового розслідування, що полягало у відсутності доступу до захисника на початковому етапі розслідування, недопущенні певний час обраного на власний розсуд захисника та незадокументованих допитах без присутності захисника;

- п. 1 ст. 6 Конвенції стосовно ОСОБА_29 у зв`язку з визнанням допустимим доказом показань свідка ( ОСОБА_52 ), як стверджувалося, отриманих під примусом.

4. ЄСПЛ присудив ОСОБА_29 2 500 євро, які держава-відповідач має виплатити в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої унаслідок недодержання міжнародних зобов`язань за ст. 3 Конвенції (п. 206), і постановив, що з огляду на право заявників клопотати про відновлення кримінального провадження на національному рівні встановлення порушення ст. 6 Конвенції само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, котрої зазнав ОСОБА_28 (п. 207).

5. Водночас міжнародна судова установа не встановила порушення матеріального аспекту ст. 3 Конвенції у зв?язку зі стверджуваним жорстоким поводженням з ОСОБА_29 з боку працівників міліції під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання та психологічним тиском на нього через перебування під контролем влади його фактичної дружини - свідка ОСОБА_52 з огляду на відсутність документальних доказів на підтвердження цього.

6. Також ЄСПЛ не констатував порушення п. 1 та підпунктів «c» і «d» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв?язку з видаленням ОСОБА_28 районним судом із зали засідання. Згідно з позицією ЄСПЛ неправильна й недопустима поведінка заявника в залі суду першої інстанції з урахуванням повного і справедливого інформування його про можливі наслідки вказувала на відмову ОСОБА_28 від права брати участь у судовому провадженні, а захисник засудженого брав участь у засіданнях і належним чином здійснював захист останнього (пункти 138-141).

Короткий зміст вимог заяв про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявників

7. У поданій заяві захисник ОСОБА_23 просить Велику Палату Верховного Суду (далі - Велика Палата) переглянути на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК) зазначені вирок і ухвали щодо ОСОБА_29 , скасувати їх через істотні порушенням вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи свою позицію, заявник наводить доводи, суть яких зводиться до того, що в цій справі ЄСПЛ установив такі порушення конвенційних прав ОСОБА_29 , які в сукупності непоправно вплинули на загальну справедливість провадження. За твердженням сторони захисту, закритий судовий розгляд справи, відсутність умов для підготовки ОСОБА_29 до захисту в поєднанні з неналежними умовами тримання під вартою та обмеженням в ознайомленні з матеріалами справи унеможливили надання йому ефективної правової допомоги. Вважає, що з огляду на висновки міжнародної судової установи переважна більшість покладених в основу оспорюваного вироку доказів є недопустимими, а решти доказів недостатньо для визнання доведеним пред`явленого ОСОБА_29 обвинувачення. На думку захисника, недопустимі докази, одержані з порушенням констатованого ЄСПЛ права на захист, пов`язані зі свідком ОСОБА_52 та похідні від них, підлягають виключенню, а показання свідків, які не були безпосередньо сприйняті судом, слід оцінювати критично. Водночас, посилаючись на практику Суду у справах «Яременко проти України (№ 2)» та «Шабельник проти України (№ 2)», заявник зазначає, що у межах екстраординарної процедури Велика Палата не уповноважена здійснювати новий аналіз доказів і висновувати про їх достатність. Тому, на переконання заявника, попередній юридичний стан, який ОСОБА_29 мав до порушення його конвенційних прав, повинен бути відновлений лише шляхом нового публічного розгляду справи в суді першої інстанції. Крім того, захисник просить Велику Палату перевірити питання, які не були розглянуті міжнародною судовою установою, зокрема щодо невмотивованості вироку, упередженості місцевого суду та порушення таємниці наради суддів.

8. Захисник ОСОБА_22 у своєму зверненні в інтересах засудженого ОСОБА_28 також заявляє вимогу про перегляд на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК згаданих вироку й ухвал та їх скасування з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Заявник вважає, що висновки ЄСПЛ у рішенні на користь ОСОБА_28 зумовлюють необхідність відновлення провадження, адже встановлені порушення, неможливість допитати певних свідків обвинувачення, неналежні умови для підготовки захисту в поєднанні з непублічним судовим розглядом вплинули на його загальну справедливість. На переконання захисника, Суд визнав більшість покладених в основу вироку доказів отриманими з порушенням Конвенції, а інші є сумнівними з точки зору достовірності. Сторона захисту зазначає, що через безпідставне застосування заходів безпеки до свідка ОСОБА_49 його вагомі показання ОСОБА_28 не міг спростувати; викривальні свідчення ОСОБА_29 та свідка ОСОБА_52 є недопустимими, як і всі похідні докази; показання родичів та знайомих загиблого ОСОБА_38 ґрунтуються на припущеннях. Перелічуючи інші наведені у вироку докази, захисник заперечує їх належність. Як ідеться в заяві, закритий судовий розгляд, обмеження в ознайомленні з матеріалами провадження та незабезпечення ОСОБА_28 послугами перекладача не відповідає принципу рівності сторін, а допущені місцевим судом численні порушення не були виправлені судами вищих інстанцій. Заявник наголошує, що після виключення недопустимих доказів обвинувачення відновлення конвенційних прав засудженого потребує повторного дослідження зібраних у справі фактичних даних на предмет достовірності, що перебуває за межами компетенції судів касаційної та апеляційної інстанцій. Крім того, захисник ОСОБА_22 указує на необхідність перевірки скарг засудженого, котрі не досліджував ЄСПЛ, та на існування підстав для звільнення ОСОБА_28 з-під варти.

9. На заяви захисників про перегляд судових рішень за виключними обставинами потерпілим ОСОБА_53 , представником останнього та потерпілого ОСОБА_31 - адвокатом ОСОБА_54 подано заперечення. У них вони, наводячи доводи про необґрунтованість заявлених вимог, просять залишити їх без задоволення. При цьому акцентують увагу на відсутності правових підстав для скасування оспорюваних вироку й ухвал, адже в цій справі ЄСПЛ не встановив, що рішення національних судів суперечать Конвенції по суті.

10. Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_21 , засуджених ОСОБА_29 та ОСОБА_28 , які підтримали подані заяви, пояснення потерпілих ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та їхніх представників - адвокатів ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , котрі заперечили прийнятність вимог сторони захисту, міркування прокурора ОСОБА_36 про часткове задоволення заяв і зміну судових рішень шляхом виключення з них посилань на окремі докази обвинувачення, а саме: показання свідків ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , перевіривши викладені у заявах доводи, дослідивши постановлене на користь засуджених рішення ЄСПЛ від 6 жовтня 2022 року та матеріали кримінальної справи, Велика Палата дійшла таких висновків.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Правові наслідки констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції

11. У цій справі суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій визнали доведеною винуватість ОСОБА_28 та ОСОБА_29 у вчиненні злочинів.

12. Заперечуючи справедливість засудження, ОСОБА_28 та ОСОБА_29 звернулись до ЄСПЛ із заявами про недодержання Україною міжнародних зобов`язань. За наслідками розгляду поданих заяв Суд постановив рішення, в якому констатував порушення конвенційних прав засуджених.

13. За змістом ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Суду визначається цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

14. Відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 3477-IV виконання рішення міжнародної судової установи передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

15. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

16. У Рекомендації № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень ЄСПЛ від 19 січня 2000 року (далі - Рекомендація № R(2000)2) Комітет міністрів закликав Договірні Сторони забезпечувати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, у таких випадках:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

17. З урахуванням наведеного, приписів ст. 2 КПК й положень гл. 34 цього Кодексу при здійсненні провадження за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК Велика Палата у цій справі має дослідити, чи спонукає постановлене на користь ОСОБА_28 та ОСОБА_29 рішення ЄСПЛ до висновку, що оскаржені вирок і ухвали суперечать Конвенції по суті або що в основі констатованих порушень лежать такі недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат провадження на національному рівні.

Аналіз змісту й характеру встановлених ЄСПЛ порушень

Заборона катування

18. Як убачається з рішення ЄСПЛ у справі «Суслов та Батікян проти України», констатація міжнародною судовою установою порушення щодо ОСОБА_29 ст. 3 Конвенції у зв?язку з недопустимими умовами тримання його під вартою в Київському слідчому ізоляторі обумовлена тим, що уряд не спростував тверджень заявника про брак особистого простору в камері, а також наявними в Суді відомостями про побутові умови тримання в цьому ізоляторі у відповідний період часу (пункти 114-116).

19. Наразі про умови утримання засудженого в місцях позбавлення волі уряд України звітує перед Комітетом міністрів Ради Європи в межах плану дій про заходи щодо виконання рішення ЄСПЛ у справі «Суслов та Батікян проти України».

20. Згідно з даними, розміщеними на офіційній вебсторінці Департаменту виконання рішень ЄСПЛ, присуджене ОСОБА_29 відшкодування моральної шкоди за недодержання міжнародних зобов`язань за ст. 3 Конвенції в розмірі 2 500 євро виплачено (https://hudoc.exec.coe.int/ENG#{%22fulltext%22:[%2256540/14%22],%22execidentifier%22:[%22DH-DD(2023)924E%22).

21. Разом із цим ЄСПЛ з`ясував, що на скарги ОСОБА_29 про жорстоке поводження не було відповіді понад чотири місяці, а подальше розслідування складалося головним чином з допиту працівників міліції, чиї показання були прийняті беззаперечно, тоді як самого заявника не було допитано і яких-небудь слідчих дій з метою перевірки його тверджень не було проведено. Спираючись на свою попередню практику розгляду подібних справ (зокрема, рішення у справі «Каверзін проти України», заява № 23893/03), котра свідчить, що така ситуація в Україні становила системну проблему, Суд виснував про недодержання Україною позитивного зобов?язання за Конвенцією забезпечити ефективне розслідування скарг на жорстоке поводження. Міжнародна судова установа наголосила, що органи державної влади повинні негайно реагувати як на офіційні скарги осіб, так і на факти самостійного виявлення чітких ознак застосування жорстокого поводження. При цьому розслідування має бути достатньо широким, щоб дозволити правоохоронним органам узяти до уваги не лише дії представників держави, котрі застосовували силу, але й усі супутні обставини (пункти 104-107).

22. Безпосереднє здійснення такого розслідування, у тому числі на виконання рішень ЄСПЛ, належить до повноважень правоохоронного органу згідно з визначеною законодавством процедурою та компетенцією (підслідністю), а не суду. Тому новий судовий чи апеляційний розгляд справи не є за законом способом усунення допущеного щодо ОСОБА_29 порушення ст. 3 Конвенції.

Право на справедливий суд

23. Розглядаючи питання додержання у провадженні щодо ОСОБА_28 та ОСОБА_29 гарантій їхнього права на публічний розгляд справи судом, ЄСПЛ зазначив, що всупереч національному законодавству рішення про закритий розгляд справи не було оформлене вмотивованою ухвалою, а проблема, яка слугувала підставою для задоволення клопотання родичів потерпілого про недопущення публіки, могла бути вирішена в інший спосіб, у тому числі шляхом недопущення громадськості до окремих засідань або процесуальних заходів. Ураховуючи свою практику в попередніх справах, Суд виснував, що обмеження права заявників за п. 1 ст. 6 Конвенції не було виправдане захистом важливого суспільного інтересу, а процедури апеляційного та касаційного перегляду не були достатніми для виправлення ситуації (пункти 124-127).

24. ЄСПЛ наголосив на значенні публічного судового розгляду, вказавши, що гласність сприяє реалізації мети п. 1 ст. 6 Конвенції, тому винятки із цього принципу допускаються лише для захисту вагомого суспільного інтересу. Саме в цьому контексті оцінюється сумісність рішення про проведення закритого судового розгляду кримінальної справи із правом на публічний судовий розгляд та встановлюється, чи було забезпечено баланс між міркуваннями стосовно суспільного інтересу й необхідністю відкритості, чи були всі докази відкриті стороні захисту та чи було провадження у цілому справедливим (п. 122).

25. Разом із цим, констатуючи порушення щодо обох засуджених п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з непроведенням публічного судового розгляду, міжнародна судова установа не вказала, що це вплинуло на загальну справедливість провадження або поставило під сумнів його кінцевий результат на національному рівні.

26. Слід також зазначити, що закритий для публіки розгляд справи не впливає на порядок оцінки судом зібраних у провадженні доказів, передбачений нормами процесуального законодавства, зокрема ст. 67 КПК 1960 року. Відповідно до ч. 3 ст. 20 цього Кодексу слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.

27. Варто зауважити, що КПК 1960 року, за процедурою якого здійснювався судовий розгляд цієї справи, не містить прямої вимоги видалення суду до нарадчої кімнати для прийняття рішення про розгляд справи в закритому судовому засіданні. Частиною 1 ст. 273 вказаного Кодексу визначено перелік ухвал, які виносяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа. Натомість ч. 2 цієї норми закону передбачено, що всі інші ухвали за розсудом суду може бути винесено або у зазначеному вище порядку, або після наради суддів на місці із занесенням до протоколу судового засідання. А відтак процесуальний закон не містив заборони ухвалювати усно з унесенням до протоколу рішення про слухання провадження у закритому режимі.

28. Як неодноразово наголошував ЄСПЛ, принцип остаточності рішень суду (res judicata) є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Він означає, що перегляд остаточного та обов`язкового судового рішення не допускається з метою формального нового слухання справи, а лише для виправлення судових помилок та недоліків судочинства (наприклад, рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, п. 40).

29. Ураховуючи вказаний принцип та позицію міжнародної судової установи у справі «Суслов та Батікян проти України» в наведеному аспекті, Велика Палата вважає, що констатоване ЄСПЛ порушення Україною права засуджених на публічний розгляд справи не спонукає до висновку про необхідність саме скасування оспорюваних судових рішень і призначення нового розгляду. До того ж, при здійсненні такого розгляду суд, за наявності підстав, не позбавлений процесуального права прийняти рішення, належним чином його вмотивувавши, про слухання у закритому режимі.

30. Як неодноразово стверджував ЄСПЛ, встановлення порушення пунктів 1 і 3 ст. 6 Конвенції щодо заявника не призводить до висновку про те, що останнього було засуджено неправомірно, і неможливо робити припущення щодо того, що могло б статися, якби цього порушення не було (Бьоз проти Бельгії, заява №71409/10).

31. ЄСПЛ установив, що на стадії судового розгляду ОСОБА_28 та ОСОБА_29 не було надано належних можливостей для підготовки свого захисту. Порушення п. 1 та підпунктів «b» і «c» п. 3 ст. 6 Конвенції Суд констатував у зв`язку з тим, що засуджені були позбавлені харчування та відпочинку в дні засідань, трималися в залі суду в металевій клітці (в суді першої інстанції) або в скляній кабіні (в суді апеляційної інстанції) та постійно перебували в кайданках, а також були серйозно обмежені у спілкуванні із захисниками під час судових засідань. ЄСПЛ дійшов висновку, що це суперечило вимогам справедливого судового розгляду та рівності сторін (пункти 147-152, 200).

32. Як наголосила міжнародна судова установа в рішенні у цій справі, обов`язок держави щодо забезпечення права обвинуваченого на захист у кримінальній справі включає обов`язок організувати провадження у такий спосіб, щоб не перешкоджати його здатності зосередитися та застосовувати розумові здібності для захисту своєї позиції. У випадку тримання підсудних під вартою умови тримання під вартою, перевезення, харчування та інші подібні умови є важливими факторами, які мають розглядатися у зв`язку із цим. Право обвинуваченого спілкуватися зі своїм захисником без ризику бути почутим третьою стороною є однією з основоположних вимог справедливого судового розгляду в демократичному суспільстві, інакше правова допомога втратила б значну частину своєї ефективності. Крім того, тримання під вартою в залі судового засідання може вплинути на здійснення обвинуваченим прав на ефективну участь у провадженні та на отримання практичної і ефективної правової допомоги (пункти 145, 146).

33. Досліджуючи характер констатованого ЄСПЛ порушення та його наслідки, Велика Палата переконана, що їх слід розглядати у взаємозв`язку з певними особливостями конкретної справи, перебігу судового провадження, з позицією сторін та процесуальною поведінкою учасників провадження.

34. Так, упродовж розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_28 не визнав себе винуватим і відмовився давати показання, а згодом був видалений із зали суду до кінця судового розгляду за численні грубі порушення порядку, що ЄСПЛ у своєму рішенні від 6 жовтня 2022 року визнав цілком правомірним. Неприпустима поведінка ОСОБА_28 , що свідчила про відмову ним від реалізації свого права брати участь у судовому провадженні, як наслідок, унеможливила також його спілкування із захисником безпосередньо в судових засіданнях, незалежно від умов тримання в залі суду. Крім того, за матеріалами справи ненадання ОСОБА_28 належних можливостей для підготовки свого захисту не привело до зміни позиції засудженого щодо пред`явленого йому обвинувачення. Водночас ЄСПЛ визнав важливим те, що захисник ОСОБА_28 брав участь у засіданнях і належним чином здійснював його захист.

35. З урахуванням викладеного доводи в заяві захисника ОСОБА_22 про те, що неналежність умов для підготовки ОСОБА_28 до захисту від обвинувачення слугує підставою для скасування рішень національних судів і призначення нового судового розгляду, є непереконливими та неспроможними.

36. На відміну від ОСОБА_28 , ОСОБА_29 хоч і не визнав своєї винуватості у вчиненні інкримінованих суспільно небезпечних діянь, але надав суду показання про обставини знайомства із ОСОБА_28 у москві, домовленість про викрадення на його замовлення близького родича ОСОБА_38 , деталі підготовки до цього й про телефонні розмови із ОСОБА_28 після подій 2 жовтня 2009 року. Показання ОСОБА_29 в частині, що узгоджується з іншими зібраними у справі фактичними даними, місцевий суд визнав допустимими і послався на них у вироку на обґрунтування доведеності пред`явленого обвинувачення.

37. Ураховуючи висновки ЄСПЛ щодо впливу порушень за п. 1, підпунктами «b» і «c» п. 3 ст. 6 Конвенції на справедливість судового розгляду, Велика Палата вважає, що надані в судовому засіданні показання ОСОБА_29 , покладені судом на підтвердження винуватості засуджених, необхідно виключити з вироку й ухвал як такі, що отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, а отже, є недопустимим доказом.

38. Порушення права ОСОБА_28 за п. 1 та підп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв?язку з неможливістю допитати в суді свідків сторони обвинувачення ОСОБА_49 , ОСОБА_50 та ОСОБА_55 . ЄСПЛ установив через відсутність достатніх врівноважуючих факторів, які б дозволили справедливо та належно оцінити достовірність неперевірених показань цих свідків. Як зазначила міжнародна судова установа у своєму рішенні від 6 жовтня 2022 року, не було вагомої причини не проводити допит цих свідків у суді першої інстанції, який до того ж не перевірив існування підстав для їх захисту. За висновками Суду, показання свідка ОСОБА_49 були хоч і вагомим, але не єдиним або вирішальним доказом для визнання ОСОБА_28 винним; тому визнання їх допустимими могло значною мірою створити перешкоди для сторони захисту; ОСОБА_28 не отримав відповіді на свої аргументи щодо особи цього свідка, справжності його показань на стадії досудового розслідування, застосування до нього заходів безпеки, а також достовірності телеграми, надісланої цим свідком до суду, з поясненням причини неявки в судове засідання (пункти 160-164).

39. Як зазначив ЄСПЛ, аналізуючи зміст конвенційних гарантій за п. 1 та підп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції, принципи, які мають застосовуватися у випадках, коли свідки сторони обвинувачення не з`явилися у судове засідання, а надані ними під час досудового розслідування показання були визнані допустимими доказами, наведені та уточнені в рішенні у справі «Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства» (заяви № 26766/05 і № 22228/06) та в подальшому роз`яснені в рішенні у справі «Шачашвілі проти Німеччини» (заява № 9154/10). Так, Суд неодноразово наголошував, що прийнятність доказів є питанням, яке регулюється національним законодавством і національними судами. Разом із цим підп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції закріплює принцип, за яким перш ніж обвинуваченого можна буде засудити, усі докази проти нього, як правило, повинні бути представлені в його присутності на відкритому слуханні з метою змагальності. Підсудний у кримінальному процесі повинен мати ефективну можливість оскаржити докази проти нього. Винятки із цього принципу можливі, але вони не повинні порушувати права захисту, які, як правило, вимагають не лише того, щоб підсудний знав особу своїх обвинувачів, міг оскаржити їх чесність і достовірність, але й щоб обвинуваченому була надана адекватна та належна можливість відводити й допитувати свідка проти нього, коли цей свідок надає свої показання, або на пізнішому етапі провадження. Стосовно заяв свідків, які виявилися недоступними для допиту в присутності підсудного чи його захисника, п. 1 ст. 6 разом із п. 3 цієї статті Конвенції вимагає від договірних держав вжити позитивних заходів, зокрема щоб дати можливість обвинуваченому допитати свідків проти нього. Такі заходи є частиною старанності, яку договірні держави повинні застосовувати, щоб забезпечити ефективне використання прав, гарантованих ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини», заява № 9154/10, пункти 63, 68).

40. Таким чином, оскільки використання національними судами на підтвердження винуватості засуджених показань свідків ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 у досудовому розслідуванні суперечить конвенційним гарантіям права на справедливий суд, ці докази сторони обвинувачення підлягають виключенню з вироку й ухвал щодо ОСОБА_28 та ОСОБА_29 .

41. Констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_29 на правову допомогу, гарантоване п. 1 та підп. «c» п. 3 ст. 6 Конвенції, полягало у відсутності доступу до захисника на початковому етапі розслідування, недопущенні певний час обраного на власний розсуд захисника та в незадокументованих допитах без присутності захисника на стадії досудового розслідування.

42. Суд установив, що після затримання в ніч із 3 на 4 жовтня 2009 року ОСОБА_29 вважався підозрюваним, а отже, мав право на доступ до захисника, участь котрого, зважаючи на потенційне покарання, була обов`язковою за національним законодавством. Однак на своє клопотання про правову допомогу, заявлене під час затримання, ОСОБА_29 не отримав відповіді, а захисника (О. В.) слідчий призначив лише 6 жовтня 2009 року. За висновком міжнародної судової установи, таке обмеження в доступі до юридичної допомоги не було виправдане жодною вагомою підставою. А оскільки упродовж перших двох днів після затримання ОСОБА_29 працівники міліції зібрали та долучили до матеріалів справи значну кількість доказів, зрештою використаних проти нього, це порушення Конвенції вплинуло на загальну справедливість судового розгляду (пункти 178, 179).

43. Щодо порушення права ОСОБА_29 використовувати правову допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, ЄСПЛ зазначив, що 13 жовтня 2009 року слідчий відмовився допустити до участі в справі захисника ( ОСОБА_56 ), найнятого родичами ОСОБА_29 , аргументувавши таке рішення необхідністю допитати цю особу як свідка. Однак такий допит ніколи не проводився і уряд України не надав Суду підтвердження, що слідчий вживав заходів для цього. Водночас 24 лютого 2010 року слідчий дозволив ОСОБА_56 представляти ОСОБА_29 . Відтак обмеження конвенційного права засудженого не було обґрунтоване відповідними й достатніми підставами. Разом із тим ЄСПЛ врахував, що із 6 жовтня 2009 року ОСОБА_29 представляв захисник ОСОБА_57 , на якість послуг якого засуджений не скаржився й не вимагав його заміни. Тому міжнародна судова установа дійшла висновку, що вплив цього порушення на загальну справедливість провадження був обмежений (пункти 181, 182).

44. Також ЄСПЛ установив, що в період з листопада 2009 року до квітня 2011 року слідчий щонайменше двадцять разів відвідував ОСОБА_29 під час тримання під вартою за відсутності його захисника. Попри твердження уряду України про те, що жодна інформація із цих побачень не була використана під час провадження, Суд наголосив, що будь-яку розмову між затриманим, підозрюваним у вчиненні злочину та працівниками міліції слід розглядати як офіційний контакт, а така практика викликає занепокоєння щодо дотримання права особи на захист і права не свідчити проти себе. З огляду на велику кількість незадокументованих спілкувань слідчого з ОСОБА_29 за відсутності захисника це обмеження його права на правову допомогу мало певний вплив на загальну справедливість провадження (пункти 183-187).

45. Оцінюючи вагомість констатованого порушення, ЄСПЛ спирався на загальні принципи стосовно доступу до захисника, права зберігати мовчання, права не свідчити проти себе, наведені в рішенні у справі «Бьоз проти Бельгії» (заява № 71409/10, пункти 119-150), а також взаємозв`язок цих прав із загальною справедливістю провадження за кримінальним аспектом ст. 6 Конвенції.

46. Зокрема, особа, обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, у розумінні ст. 6 Конвенції має невід`ємне право не свідчити проти себе, право зберігати мовчання та право на правову допомогу. Підпункт «c» п. 3 ст. 6 Конвенції слід тлумачити як гарантію права осіб, обвинувачених у вчиненні злочину, бути негайно поінформованими про зміст права на правову допомогу незалежно від їхнього віку чи конкретної ситуації та незалежно від того, чи вони представлені офіційно призначеним адвокатом чи адвокатом за власним вибором. Однак призначення захисника саме собою не забезпечує ефективності допомоги, яку такий захисник може надати обвинуваченому. Підозрювані повинні мати можливість вступати в контакт з адвокатом з моменту взяття їх під варту і мати можливість проконсультуватися з ним перед допитом або навіть за відсутності допитів. Адвокат повинен мати можливість поспілкуватися зі своїм клієнтом наодинці та отримати конфіденційні інструкції. У низці справ Суд також установив, що підозрювані мають право на фізичну присутність свого адвоката під час первинного допиту в поліції та кожного разу, коли їх допитують у подальшому досудовому провадженні. Така фізична присутність має дозволити адвокату надати ефективну та практичну, а не абстрактну допомогу і, зокрема, гарантувати, що право на захист підозрюваного, якого допитують, не зазнає шкоди. Право на захист у принципі буде безповоротно порушено, якщо викривальні заяви, зроблені під час допиту в поліції без доступу до адвоката, використовуються для засудження.

47. Ураховуючи висновки ЄСПЛ щодо характеру порушення права ОСОБА_29 на захист під час досудового розслідування, Велика Палата, керуючись засадою верховенства права, вважає необхідним виключити із судових рішень у цій справі посилання на показання ОСОБА_29 на стадії досудового розслідування та на протоколи слідчих дій за його участі (пред`явлення фотознімків для впізнання, відтворення обстановки й обставин події) як на докази обвинувачення через їх отримання внаслідок істотного порушення гарантованих Конвенцією прав і свобод людини.

48. Недодержання права ОСОБА_29 за п. 1 ст. 6 Конвенції Суд констатував через визнання допустимим доказом показань свідка ОСОБА_58 . ЄСПЛ установив, що ця свідок багато разів змінювала свої показання під час досудового розслідування й судового розгляду, а національні суди без жодного обґрунтування надали перевагу її викривальним свідченням, хоча й не встановили, чи була ця версія подій висловлена добровільно. Міжнародна судова установа дійшла висновку, що свідчення ОСОБА_52 були достатньо вагомою, хоча й не єдиною чи вирішальною підставою для визнання ОСОБА_29 винуватим, однак спосіб, у який розглядалися постійні зміни в її показаннях, міг підірвати загальну справедливість судового розгляду (пункти 192-196).

49. З огляду на констатовану ЄСПЛ відсутність гарантій проти зловживань працівників міліції при отриманні свідчень ОСОБА_52 , а отже, їх сумнівність із погляду ст. 3 Конвенції, зважаючи на зміст констатованого порушення п. 1 ст. 6 Конвенції під час їх оцінки судом, Велика Палата визнала за необхідне виключити із судових рішень посилання як на докази винуватості засуджених показання свідка ОСОБА_52 , а також на протоколи слідчих дій за її участі (пред`явлення фотознімків для впізнання та відтворення обстановки і обставин події).

50. Розглядаючи спосіб відшкодування за порушення конвенційних прав ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , ЄСПЛ зауважив, що законодавство України передбачає право клопотати про відновлення кримінального провадження на національному рівні, що, в принципі, є найбільш прийнятною формою відшкодування у таких справах (п. 207).

51. Велика Палата аналізуючи наведений вище пункт рішення ЄСПЛ у цій справі звертається до висновку ЄСПЛ, викладеному у рішенні у справі «Морейра Феррейра проти Португалії (№ 2) (заява № 19867/12, п. 93), в якому Суд виснував, що застосування виразів «проте» та «в принципі» свідчить про утримання Суду від формулювання категоричних вказівок щодо того, яким чином слід виконувати його постанову, і натомість надання державі-відповідачу широких можливостей для маневру в цьому питанні. Крім того, Суд послідовно підтверджує, що він не може оцінювати рішення внутрішньодержавних судів про те, чи буде правильним з урахуванням конкретних обставин справи здійснювати повторний розгляд справи судом або поновлення провадження. Відповідно, поновлення провадження у справі не вбачається єдиним способом виконання рішення ЄСПЛ.

52. Міжнародна судова установа неодноразово повторювала, що саме відповідна держава під контролем Комітету міністрів Ради Європи має вибирати засоби, які будуть використані в її національному правопорядку для виконання її правового зобов`язання за ст. 46 Конвенції, за умови, що такі засоби сумісні з висновками, викладеними в рішенні ЄСПЛ. Це право на власний розсуд щодо способу виконання судового рішення відображає свободу вибору, пов`язану з основним зобов`язанням договірних держав згідно з Конвенцією забезпечувати гарантовані права та свободи (наприклад, рішення у справі «Ассанідзе проти Грузії», заява № 71503/01, п. 202).

53. Згідно з пояснювальною запискою до Рекомендації № R (2000) 2 термін «поновлення провадження у справі» означає відновлення судового розгляду як характерного засобу перегляду справи. Порушення Конвенції можуть бути усунуті починаючи з адміністративного перегляду справи і закінчуючи повним відновленням судового розгляду.

54. Повноваження національного суду в межах виконання рішень ЄСПЛ оцінюються міжнародною судовою установою через призму гарантій ст. 6 Конвенції щодо права на розгляд справи судом, установленим законом, з урахуванням процесуальних норм відповідного законодавства (наприклад, рішення Суду у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та 29465/04, пункти 22-27).

55. Перегляд судових рішень за виключними обставинами на підставі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією передбачає розгляд поданих заяв за правилами КПК для кримінального провадження в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд (ч. 1 ст. 466 цього Кодексу). Верховний Суд як найвищий суд у триланковій системі судоустрою України здійснює правосуддя у кримінальних провадженнях як суд касаційної інстанції (ч. 3 ст. 33 КПК). Отже, структурний підрозділ Верховного Суду - Велика Палата, ухвалюючи на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК своє рішення (ч. 1 ст. 467 цього Кодексу), користується повноваженнями суду касаційної інстанції, який у силу ст. 436 цього Кодексу має право змінити оспорювані вирок та ухвали, у тому числі шляхом виключення з них недопустимих доказів. За приписами ч. 1 ст. 433 КПК, при перевірці правильності застосування судами нижчого рівня норм права Велика Палата не має компетенції оцінювати докази лише з точки зору їх достовірності, а не з погляду належності, допустимості та достатності їх сукупності для прийняття відповідного процесуального рішення. Тому твердження у заявах захисників про відсутність таких повноважень у Великої Палати не ґрунтуються на положеннях КПК.

56. Слід зазначити, що у практиці Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду існують непоодинокі випадки виключення із судових рішень окремих доказів через їх недопустимість й у зв`язку із цим зміни вироку й ухвали (наприклад, постанови від 20 червня 2019 року у справі № 607/12579/17-к, провадження № 51-10151км18, від 12 грудня 2019 року у справі № 681/1024/16-к, провадження № 51-6874км18, від 3 червня 2020 року у справі № 755/7698/17, провадження № 51-6512км19, від 27 жовтня 2020 року у справі № 148/2282/16-к, провадження № 51-1868км19, від 24 листопада 2020 року у справі № 265/4436/18, провадження № 51-3610км20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 320/7945/16-к, провадження № 51-3293км21, від 3 серпня 2022 року у справі № 686/19218/17, провадження № 51-3118км19).

57. Цей підхід поділяла і Велика Палата, яка, користуючись своїми процесуальними повноваженнями, виключаючи низку доказів, змінювала, а не скасовувала оскаржені рішення. При цьому висновувала про достатність решти зібраних фактичних даних для прийняття відповідного рішення з питань винуватості особи (наприклад, постанови Великої Палати від 13 листопада 2019 року, 9 вересня 2020 року, 1 червня та 6 липня 2021 року у справах № 1-07/07, 1-27/10, 1-03/2007, 1-7/2010 відповідно).

58. Про те, що виключення за екстраординарною процедурою недопустимих доказів на підставі висновків ЄСПЛ та повторна оцінка решти доказової бази на предмет достатності для прийняття рішення про залишення в силі обвинувального вироку є новим розглядом кримінального провадження та не викликає питань за ст. 6 Конвенції саме в аспекті «суду, встановленого законом», було також зазначено в пунктах 56, 64 рішення міжнародної судової установи у справі «Яременко проти України (№ 2)» (заява № 66338/09).

59. Апелювання в заявах захисників до висновків ЄСПЛ у справах «Яременко проти України (№ 2)» й «Шабельник проти України (№ 2)» як на підставу для скасування оспорюваних рішень у цій справі не можна визнати прийнятними, адже обставини у них різняться.

60. Так, у справі «Яременко проти України (№ 2)» ЄСПЛ установив, що обвинувальний вирок ґрунтувався на визнавальних показаннях, отриманих або без захисника, або за символічної участі призначених слідством захисників. Однак Верховний Суд України (далі - ВСУ) виключив тільки показання засудженого, надані без захисника, та залишив у вироку інші аналогічні за змістом визнання, тоді як решта доводів, наведених ВСУ на підтвердження обвинувального вироку, ґрунтувались на результатах судових експертиз та єдиному речовому доказі, котрі не були вирішальними для результату провадження. Крім того, ВСУ критично оцінив висновки ЄСПЛ про порушення конвенційних прав ОСОБА_59 , прийнявши лише один з них.

61. У справі «Шабельник проти України (№ 2)» Суд констатував, що обвинувальний вирок вирішальною мірою ґрунтувався на зізнаннях засудженого, отриманих під час допиту без захисника; їх зміст відповідав інформації, що вже була в розпорядженні слідчих органів; решту доказів складали висновок експерта щодо знаряддя вбивства та показання про ймовірний мотив злочину. Перегляд справи у ВСУ за касаційною процедурою надавав повноваження розглядати докази, однак свої висновки він аргументував посиланням на ті, що не були використані судом першої інстанції, зокрема на пояснення обвинуваченого, надані під час судово-психіатричної експертизи.

62. На відміну від наведених ситуацій, недопустимі докази у справі ОСОБА_28 й ОСОБА_29 . ЄСПЛ не характеризував як вирішальні та єдині. Більш того, Суд зазначив, що показання свідків ОСОБА_49 та ОСОБА_51 не є достатньо вагомими. У своїх висновках міжнародна судова установа не констатувала, що допущені національними судами порушення при оцінці доказів ставлять під серйозний сумнів результат провадження.

63. Разом із цим, за матеріалами справи щодо ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , особливо тяжкий злочин було вчинено відкрито, у присутності інших людей і, крім виключених Великою Палатою доказів, є достатньо інших доказів, які були предметом перевірки національних судів і щодо котрих немає застережень з боку міжнародної судової установи.

Стислий перелік доказів, їх короткий зміст та оцінка

64. Винуватість засуджених ОСОБА_29 та ОСОБА_28 у вчиненні інкримінованих їм злочинів після виключення Великою Палатою недопустимих доказів підтверджується сукупністю інших досліджених та оцінених судами доказів їх винуватості, які не були визнані ЄСПЛ такими, що здобуті з порушенням Конвенції, а саме:

- послідовними показаннями у судовому засіданні потерпілих ОСОБА_60 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , свідків ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , у тому числі на очних ставках із засудженим, про факти спільного фінансування ОСОБА_66 і ОСОБА_28 будівництва торговельного центру «4-ROOM», конфлікту між ними, неодноразових вимог ОСОБА_28 до потерпілого оформити право на частину торговельного центру на нього або вказаних ним третіх осіб з погрозами вбити ОСОБА_38 ;

- показаннями ОСОБА_60 (дружини потерпілого) та ОСОБА_30 (сина ОСОБА_38 ) про те, що ОСОБА_28 під час особистої зустрічі пропонував ОСОБА_60 , котра є його родичкою, вмовити чоловіка виконати його вимогу оформити на нього право на частину торговельного центру. Тоді ж ОСОБА_28 у їх присутності дзвонив потерпілому і погрожував, що в разі неоформлення права на частину торговельного центру позбавить ОСОБА_38 життя, а в подальшому передавав аналогічну вимогу через інших родичів потерпілого;

- показаннями ОСОБА_30 , який повідомив, що батько розповідав йому про багаторазові погрози ОСОБА_28 його вбити, а також ОСОБА_67 особисто чув розмови відповідного змісту, коли батько ОСОБА_39 під час спілкування із ОСОБА_28 вмикав на своєму телефоні гучний зв`язок. Згідно з показаннями свідка ОСОБА_68 . ОСОБА_28 залякував потерпілого у зазначений вище спосіб, про що йому було відомо як від ОСОБА_38 , так і від самого засудженого. Свідок висловив впевненість, що вбивство потерпілого замовив ОСОБА_28 у зв`язку з невиконанням його вимог, акцентувавши увагу на тому, що інших ворогів у ОСОБА_38 не було;

- показаннями свідка ОСОБА_62 у суді (брата вбитого ОСОБА_38 ), який повідомив, що в кінці 2007 року ОСОБА_28 дзвонив йому й особисто просив переконати ОСОБА_38 виконати його вимоги і переоформити третину акцій ТЦ «4-ROOM», інакше йому ( ОСОБА_43 ) і його родині загрожує смертельна небезпека. Свідок також зазначив, що йому відомо про те, що з цього питання ОСОБА_28 телефонував дружині і сину вбитого брата - ОСОБА_60 і ОСОБА_69 та іншому брату - ОСОБА_70 . Упевнений, що замовником вбивства є ОСОБА_28 , оскільки той протягом останніх двох років життя ОСОБА_38 погрожував останньому вбивством. У березні 2010 року після вбивства ОСОБА_38 в м. Київ з м. Єревану приїздив ОСОБА_71 - довірена особа ОСОБА_28 та вимагав від нього ( ОСОБА_62 ) і ОСОБА_60 переоформити на ОСОБА_28 25 % акцій права власності на ТЦ «4ROOM» та інше майно родини, погрожуючи їм і членам їх сімей вчиненням убивства;

- показаннями свідка ОСОБА_63 , відповідно до яких за день до вбивства - 1 жовтня 2009 року він бачився з потерпілим, який був стурбований черговим телефонним дзвінком ОСОБА_28 з погрозами вбити ОСОБА_38 , якщо останній не оформить на нього право на частину торговельного центру. Факт цієї телефонної розмови, що відбулася між ОСОБА_28 та потерпілим 1 жовтня 2009 року, об`єктивно підтверджено даними довідки-аналізу Департаменту карного розшуку МВС України за телефонними з`єднаннями;

- показаннями свідка ОСОБА_64 , з якими узгоджуються наведені вище показання, котрий здійснював юридичне супроводження спільного бізнесу ОСОБА_28 та потерпілого і від самого ОСОБА_38 чув, що ОСОБА_28 його «замовив». Саме у зв`язку із цим, за словами свідка, потерпілий, побоюючись за своє життя, почав користуватися послугами фізичної охорони. Крім цього, ОСОБА_28 у день вбивства телефонував ОСОБА_64 і повідомляв, що бажає розділити спільну з ОСОБА_66 компанію;

- показаннями свідка ОСОБА_72 у суді (рідний брат потерпілої ОСОБА_60 та двоюрідний брат ОСОБА_28 ), який пояснив, що йому відомо, що причиною конфлікту між ОСОБА_28 і ОСОБА_66 стали розбіжності під час будівництва ТЦ «4ROOM», оскільки ОСОБА_28 вимагав у ОСОБА_38 переоформити третину акцій торгового центру на представників кримінального світу з росії. ОСОБА_39 категорично відмовився виконувати такі вимоги ОСОБА_28 . Після вбивства ОСОБА_38 та оголошення в розшук ОСОБА_28 йому ( ОСОБА_73 ) та ОСОБА_60 неодноразово телефонувала ОСОБА_74 - мати ОСОБА_28 , яка, крім іншого, вимагала, щоб остання оформила на неї право власності на згаданий ТЦ;

- факт конфлікту між ОСОБА_28 та ОСОБА_66 , який виник на ґрунті спільного бізнесу, і наявність у цього заявника вогнепальної зброї такої ж марки, як і пістолет - знаряддя злочину, підтвердили допитаний судом як свідок водій потерпілого ОСОБА_75 , а також охоронці ОСОБА_38 і ОСОБА_28 - працівники спецпідрозділу міліції «Титан» ОСОБА_76 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 та ОСОБА_79 ОСОБА_75 , як слідувало з його свідчень, неодноразово чув від самого ОСОБА_38 та охоронця ОСОБА_80 про погрози ОСОБА_28 вбити потерпілого, незважаючи на наявність у того фізичної охорони. Охоронці також зазначали, що ОСОБА_28 радив їм звернутися до керівництва з пропозицією замінити марку табельної зброї з «ПМ» на «Gloсk», оскільки вона надійніша;

- факт того, що ОСОБА_81 та ОСОБА_82 були працівниками правоохоронних органів, стверджується даними зі службових посвідчень працівників міліції ОСОБА_83 та ОСОБА_80 та даними договору № 783-Д/2006/Т-ОБ-2 від 01 вересня 2006 року між УДСО при ГУМВС України в м. Києві та ООО «Галена» щодо надання охоронних послуг з метою забезпечення безпеки ОСОБА_38 ;

- під час судового розгляду були досліджені показання свідка ОСОБА_84 , який 03 жовтня 2009 року повідомив, що 02 жовтня 2009 року близько 14:20 він з ОСОБА_66 розмовляв біля торговельного центру, після чого він зайшов у будівлю, почув постріли, звук розбитого скла. Обернувшись, побачив ОСОБА_38 , якого переслідував чоловік з пістолетом і стріляв в ОСОБА_38 , який втікав. Далі він дізнався, що ОСОБА_38 відвезли в лікарню, де він помер. Чоловіка, що стріляв, він запам`ятав в обличчя. Під час пред`явлення для впізнання осіб 08 жовтня 2009 року ОСОБА_85 впізнав у ОСОБА_29 людину, яку він 02 жовтня 2009 року бачив у торговельному центрі, коли той стріляв з пістолета в ОСОБА_38 ;

- під час досліджених у судовому засіданні показань свідка ОСОБА_86 від 03 жовтня 2009 року встановлено, що він 02 жовтня 2009 року знаходився на чергуванні по охороні торговельного центру. Близько 14:00 він бачив, як ОСОБА_39 у супроводі двох охоронців вийшов на вулицю. Потім почув постріли, повз нього пробіг ОСОБА_39 , який просив про допомогу. Живіт ОСОБА_38 був у крові. За ним біг чоловік, у якого був у руці пістолет, з якого він стріляв в ОСОБА_87 . Під час пред`явлення осіб для впізнання свідок ОСОБА_88 впізнав ОСОБА_29 як чоловіка, який 02 жовтня 2009 року у торговельному центрі стріляв в ОСОБА_38 ;

- показаннями допитаного в суді ОСОБА_48 , з яких слідує, що 02 жовтня 2009 року близько 15:00 він на автомобілі «Шевроле» рухався по Окружній дорозі у м. Києві. Неподалік ТЦ «4ROOM» його зупинив раніше незнайомий йому ОСОБА_29 , який сів на заднє сидіння авто, приставив пістолет до його голови та наказав їхати по вказаному їм напрямку. Вони під`їхали до вул. Тулузи, де ОСОБА_29 сховав пістолет, вийшов з автомобіля і пішов у невідомому напрямку. Під час проведення впізнання осіб 08 жовтня 2009 року потерпілий ОСОБА_89 упізнав ОСОБА_29 як особу, яка 02 жовтня 2009 року біля торговельного центру погрожувала йому пістолетом та примусила відвезти його в район вул. Тулузи у м. Києві;

- показаннями свідка ОСОБА_90 , дослідженими судом, де свідок пояснив, що він працює прибиральником у ТЦ «4ROOM». До нього 27 та 28 вересня 2009 року підходив ОСОБА_29 , цікавився місцем розташування офісу ОСОБА_38 , часом його приїзду, наявністю і кількістю охорони та її озброєнням. Свою зацікавленість ОСОБА_29 пояснив необхідністю поспілкуватися з ОСОБА_66 через виникнення у його друга проблеми з орендою приміщення. Вони обмінялися телефонами. Близько 12:00 2 жовтня 2009 року він (свідок) зателефонував ОСОБА_29 і повідомив, що ОСОБА_39 приїхав до ТЦ. Свідок ОСОБА_91 впізнав ОСОБА_29 й стверджував, що саме цей чоловік цікавився ОСОБА_66 , часом його прибуття в ТЦ і перебування в ньому, місцем розташування його кабінету, відомостями про його охорону;

- показаннями свідка ОСОБА_92 в суді, де він пояснив, що працював у ТЦ «4ROOM» прибиральником і в кінці вересня 2009 року, коли він з ОСОБА_93 прибирали територію на парковці ТЦ, до них підійшов ОСОБА_29 і цікавився про час приїзду директора ТЦ «4ROOM», наявність у нього охорони, місце знаходження його офісу. В обідній час 2 жовтня 2009 року він, прямуючи з ТЦ «4ROOM» до автобусної зупинки, почув з боку ТЦ «4ROOM» хлопки, побачив, як від входу ТЦ на великій швидкості від`їхало авто синього кольору, через 2-3 хвилини побачив ОСОБА_29 , який кульгаючи біг до дороги, тримаючи якийсь предмет у руках, за ним гнався охоронець ТЦ «4ROOM». ОСОБА_29 вибіг на проїжджу частину, зупинив авто чорного кольору й сів у нього. Свідок ОСОБА_94 впізнав ОСОБА_29 й пояснив, що цей чоловік цікавився ОСОБА_66 (часом його прибуття до ТЦ і перебування в ньому, місцем розташування його кабінету, відомостями про його охорону);

- допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_95 , пояснила, що працює двірником, 03 жовтня 2009 року виявила у сміттєпроводі будинку АДРЕСА_6 предмет, який виявився пістолетом. У подальшому вона 07 жовтня 2009 року віддала цей пістолет працівникам міліції;

- показаннями свідків ОСОБА_96 і ОСОБА_97 , які були допитані в залі судових засідань і дали показання, аналогічні за змістом до показань ОСОБА_98 . На підставі показань свідків ОСОБА_99 , ОСОБА_100 , ОСОБА_97 та даних протоколу огляду місця події - підсобного приміщення першого під`їзду на АДРЕСА_6 суд установив обставини виявлення у сміттєпроводі за місцем тимчасового проживання ОСОБА_29 пістолета «Gloсk». Цю зброю було ідентифіковано як знаряддя вбивства на підставі дослідженого у судовому засіданні висновку судово-балістичної експертизи, згідно з яким дві кулі, вилучені з трупа ОСОБА_38 , та дві кулі, вилучені з трупа ОСОБА_80 , відстріляні із зазначеного вище пістолета;

- даними протоколу огляду місця події в орендованій квартирі, відповідно до яких, за місцем проживання ОСОБА_29 , ОСОБА_40 і ОСОБА_52 виявлено і вилучено предмети одягу ОСОБА_29 , в який він був одягнений під час вчинення вбивства ОСОБА_38 , та глушник до пістолета;

- даними протоколу обшуку житла ОСОБА_29 , ОСОБА_40 і ОСОБА_52 за адресою: АДРЕСА_7 , під час якого було виявлено та вилученоособисті документи вищевказаних осіб, сім-карти операторів мобільного зв`язку та документація до них, записні книжки, фотознімки, модем «МТС-Коннект», номерний знак № НОМЕР_1 , сліди пальців рук, три дорожніх сумки та навігатор;

- даними висновку судово-дактилоскопічної експертизи № 638Д від 5 жовтня 2009 року, відповідно до яких, один слід пальця руки, виявлений на поверхні навігатора, що був вилучений з квартири на АДРЕСА_7 , залишений великим пальцем правої руки ОСОБА_40 , що свідчить про спільне проживання ОСОБА_29 , ОСОБА_40 і ОСОБА_52 у зазначеній квартирі в період підготовки до вчинення злочину;

- протоколом огляду місця події від 4 жовтня 2009 року, під час якого зроблено забір змивів з рук, обличчя, шиї та вух ОСОБА_29 ;

- факт заряджання зброї та стрільби з неї ОСОБА_29 , беззаперечно встановлений у висновках судових експертиз: дактилоскопічною експертизою (№ 6-22 від 14 жовтня 2009 року), згідно з якою слід папілярного візерунка на поверхні кулі одного з патронів у магазині пістолета «Gloсk» MEU 964 залишений вказівним пальцем правої руки ОСОБА_29 ; хімічною експертизою - про виявлення на змивах з рук, обличчя, вух, зрізах волосся і нігтів цього засудженого слідів продуктів пострілу; молекулярно-генетичною експертизою, відповідно до якої генетичні ознаки епітеліальних клітин на руків`ї зазначеного вище пістолета збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_29 ;

- показаннями свідка ОСОБА_101 , дослідженими судом, яка повідомила, що їй належить квартира АДРЕСА_8 , яку вона здавала в оренду ОСОБА_29 та ОСОБА_58 . У судовому засіданні було досліджено договір оренди квартири, який надала свідок ОСОБА_101 , відповідно до якого ОСОБА_52 орендувала квартиру на 6 місяців. Ці показання підтверджують той факт, що ОСОБА_29 разом з ОСОБА_41 та ОСОБА_52 проживали на АДРЕСА_8 ;

- даними дослідженого в судовому засіданні відеозапису з камер спостереження у ТЦ «4ROOM», які суд узяв до уваги як докази безпосереднього вчинення засудженим ОСОБА_29 убивства ОСОБА_38 на замовлення ОСОБА_28 . На цьому відео було зафіксовано, як один чоловік, витягнувши вперед руку з пістолетом, біжить за другим, котрий тікає, тримаючись за живіт. Відповідно до висновку експерта-криміналіста Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України озброєним чоловіком на відеозаписі з високою вірогідністю є ОСОБА_29 , на що вказує збіг низки антропометричних параметрів: пропорцій тіла та обличчя, довжини правої руки, висоти голови, лінії росту волосся й зачіски;

- даними протоколів огляду місця події від 02 жовтня 2009 року, відповідно до яких біля входу в ТЦ «4ROOM» виявлено та вилучено 25 гільз, 3 кулі, 2 пістолети «ПМ», 2 магазини з патронами в кількості 8 штук, 10 відстріляних гільз, 2 відстріляні кулі, 1 патрон, фрагменти відстріляних куль;

- даними протоколу огляду місця події від 03 жовтня 2009 року, відповідно до якого в приміщенні магазину, що в ТЦ «4ROOM» виявлено та вилучено 3 кулі;

- даними з висновку судово-криміналістичної експертизи № 5-58 від 06 жовтня 2009 року, відповідно до якого на вилученому 02 жовтня 2009 року під час огляду ТЦ «4ROOM» фрагменті обшивки з металевої опори наявне вогнепальне ушкодження;

- даними з висновку судово-балістичної експертизи №5\75 від 03 листопада 2009 року, відповідно до якого гільзи, що вилучені в приміщенні ТЦ «4ROOM», відстріляні з пістолету «Gloсk»;

- даними з протоколу огляду транспортного засобу від 02 жовтня 2009 року, відповідно до якого на кузові автомобіля «Chevrolet Laccetti», д. н. з. НОМЕР_2 , виявлено численні ушкодження передньої її частини, котрі виникли унаслідок зіткнення з будинком АДРЕСА_4 , що, як установлено у вироку, підтверджує обставини, за яких ОСОБА_42 втік з місця скоєного злочину;

- даними з протоколу огляду місця події від 02 жовтня 2009 року, відповідно до якого на території біля ТЦ «4ROOM» було оглянуто автомобіль «Chevrolet Aveo», д. н. з. НОМЕР_3 , в якому потерпілому ОСОБА_102 , згідно з його показаннями, ОСОБА_29 погрожував вбивством, демонструючи вогнепальну зброю. Під час цього огляду були вилучені сліди пальців рук, волокна із сидінь автомобіля;

- даними Державної прикордонної служби України, відповідно до яких 25 липня, 14 та 20 серпня 2009 року ОСОБА_29 перетинав російсько-український кордон;

- даними довідки про дослідження від 14 грудня 2009 року № 37/20-6922, відповідно до якої при порівняльному дослідженні відбитків пальців рук з дактилокарти ОСОБА_103 виявлено збіг відбитків пальців рук з дактилокарти ОСОБА_29 (таким чином, встановлена особа засудженого ОСОБА_29 , який представлявся як ОСОБА_104 та мав відповідні документи);

- даними висновків судово-медичної експертизи № 184/3000 від 27 листопада 2009 року, № 187/2992 від 03 листопада 2009 року, № 186/2993 від 04 листопада 2009 року, № 185/2986 від 17 листопада 2009 року про причину смерті ОСОБА_40 , ОСОБА_80 , ОСОБА_83 , ОСОБА_38 ;

- даними протоколу огляду місця події від 02 жовтня 2009 року, відповідно до якого в 17 клінічній лікарні у м. Києві були оглянуті та вилучені речі, що належали ОСОБА_105 . Зокрема, вилучено належний ОСОБА_106 мобільний телефон;

- інформацією Департаменту КР МВС України за якою було встановлено сім-карти якими користувався ОСОБА_42 , у вилученому в лікарні телефоні;

- інформацією УКР ГУ МВС України в Київській області, з якої було встановлено, які сім-карти використовували ОСОБА_29 , ОСОБА_42 та ОСОБА_39 ;

- інформацією Департаменту КР МВС росії, за даними якої встановлено, якими номерами телефонів з початку 2009 року користувався ОСОБА_28 ;

- довідкою-аналізом Департаменту карного розшуку МВС України щодо телефонних з`єднань. Наявні у довідці дані підтверджують спілкування у період зазначених подій між ОСОБА_28 і ОСОБА_66 , ОСОБА_29 і ОСОБА_28 , ОСОБА_29 і ОСОБА_41 тощо. Зняті трафіки операторів мобільного зв`язку підтверджують факти активного спілкування між ОСОБА_29 , ОСОБА_41 і ОСОБА_28 як до вбивства ОСОБА_38 та двох його охоронців - працівників міліції, так і після їх вчинення, а також свідчать про маскування ОСОБА_29 своїх дзвінків ОСОБА_28 за допомогою телефона ОСОБА_52 і виконання ОСОБА_29 у цій частині вказівок ОСОБА_28 ;

- іншими, не поставленими під сумнів ЄСПЛ фактичними даними, що наведені у вироку та ухвалах.

65. Сукупність наведених доказів, котрі безпосередньо не пов`язані з порушенням конвенційних прав ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , Велика Палата вважає достатніми для прийняття рішення про винуватість засуджених. Як послідовно зазначає ЄСПЛ під час тлумачення Конвенції, відступ від принципу правової визначеності, котрий передбачає повагу до остаточного судового рішення, можливий у разі появи нових фактів або виявлення фундаментального недоліку в попередньому провадженні, який міг вплинути на результат справи (наприклад, рішення у справі «Морейра Феррейра проти Португалії (№ 2)», заява № 19867/12, п. 62). На переконання Великої Палати, таких фундаментальних недоліків, які б непоправно підірвали загальну справедливість провадження, як про це йдеться у заявах захисників, у справі щодо ОСОБА_28 та ОСОБА_29 не допущено.

66. Попри доводи сторони захисту про необхідність скасування всіх судових рішень задля досягнення restitutio in integrum, Велика Палата вважає, що окремі, хоча й суттєві, процедурні помилки, які лежать в основі встановлених ЄСПЛ порушень конвенційних прав ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , не ставлять під сумнів результат кримінального провадження щодо них, не вказують на невідповідність вимогам Конвенції суті обвинувального вироку, а отже, не дають підстав вважати їх засудження в цілому несправедливим.

67. Крім того, слід зазначити, що через сплив значного періоду часу (співмірного зі строками давності притягнення до кримінальної відповідальності) сама можливість відновлення у пам`яті учасників кримінального провадження всіх деталей подій 2009 року (які сталися більш ніж 14 років тому) є малоймовірною. Безпосереднє сприйняття та нова оцінка показань свідка ОСОБА_52 в умовах нового судового/апеляційного розгляду неможливі, оскільки ця свідок у своєму остаточному зверненні до суду (від 14 серпня 2012 року) заявила про надання нею свідчень виключно з території рф, громадянкою якої вона є. З матеріалів справи вбачається, що громадянином рф є також свідок ОСОБА_107 . Крім того, останнім відомим суду місцем перебування свідків ОСОБА_49 та ОСОБА_51 є непідконтрольні Україні території (АР Крим) або рф, дипломатичні відносин з якою розірвані внаслідок її збройної агресії проти України, і агресивна війна з боку росії досі триває на території держави України. Усі ці обставини також нівелюють ефективність нового судового розгляду.

68. Не можна погодитись і з доводами захисників про необхідність перевірки Великою Палатою інших висловлених засудженими скарг, відображених у пунктах 165, 201 рішення у справі «Суслов та Батікян проти України». Зокрема, ЄСПЛ, посилаючись на рішення «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпенау проти Румунії» (заява № 47848/08), зазначив, що з огляду на встановлені факти, доводи сторін і висновки за ст. 6 Конвенції він розглянув основні юридичні питання, порушені обома заявниками, й не було потреби у винесенні окремого рішення ні щодо прийнятності, ні щодо суті зазначених скарг (пункти 166 і 202).

69. Проте підставою для втручання в остаточні рішення національних судів є саме встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань за Конвенцією. Тому питання, що не були предметом дослідження міжнародної судової установи, перебувають поза межами перегляду справи за п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК.

70. У контексті викладеного не є слушними й інші наведені в заявах сторони захисту доводи, які перебувають поза зв`язком з позицією ЄСПЛ у рішенні на користь ОСОБА_28 та ОСОБА_29 . Як було зазначено вище, виконання рішення Суду означає застосування передбачених національним законодавством засобів, сумісних з висновками міжнародної судової установи.

71. За наведених обставин, ураховуючи висновки Суду у справі «Суслов та Батікян проти України», котрий не поставив під сумнів кінцевий результат кримінального провадження на національному рівні, Велика Палата вважає, що єдиним способом виправлення констатованих порушень конвенційних прав засуджених є зміна вироку й ухвал у межах перегляду справи Верховним Судом за визначеною законом процедурою і виключення з них посилань на докази, визнані недопустимими на основі рішення ЄСПЛ.

72. Таким чином, подані захисниками в інтересах засуджених заяви про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом підлягають частковому задоволенню.

73. Керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяви захисників ОСОБА_22 в інтересах ОСОБА_28 та ОСОБА_23 в інтересах ОСОБА_29 про перегляд судових рішень у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.

Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року змінити.

Виключити з вироку, ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій посилання на показання ОСОБА_29 , свідків ОСОБА_52 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 та ОСОБА_51 ,протоколи пред`явлення ОСОБА_29 та свідку ОСОБА_52 фотознімків для впізнання, протоколи відтворення обстановки й обставин події за участю ОСОБА_29 та свідка ОСОБА_52 як на докази винуватості засуджених у вчиненні злочинів.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя-доповідач ОСОБА_2

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_11

ОСОБА_4 ОСОБА_12

ОСОБА_5 ОСОБА_13

ОСОБА_6 ОСОБА_14

ОСОБА_7 ОСОБА_15

ОСОБА_8 ОСОБА_16

ОСОБА_9 ОСОБА_17

ОСОБА_10 ОСОБА_18

ОСОБА_109

Джерело: ЄДРСР 115546325

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

у справі № 1-7/12 (провадження № 13-5зво23)

за заявами захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_12

та ОСОБА_13 відповідно про перегляд за виключними обставинами вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, ухвал Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 рокуз підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом

1. Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року засуджено ОСОБА_12 за частиною третьою статті 27, пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12 частини другої статті 115, частиною третьою статті 27, частиною першою статті 263, частиною третьою статті 27, статтею 348 Кримінального кодексу України (далі - КК) та ОСОБА_13 за пунктами 1, 5, 6, 8, 11, 12, 13 частини другої статті 115, частиною першою статті 129, частиною першою статті 263, статтею 348 КК та призначено кожному на підставі статті 70 КК остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є їхньою власністю. Цим же вироком вирішено цивільні позови про стягнення із засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 коштів на відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_18 . Також вирішено питання про стягнення із засуджених ОСОБА_12 та ОСОБА_13 судових витрат.

2. Справу було розглянуто за процедурою Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року).

3. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни. Рекомендовано Києво-Святошинському районному суду Київської області розглянути питання про стягнення судових витрат у порядку статей 409, 411 КПК 1960 року.

4. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року судові рішення щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 змінено, виключено з них вказівку на засудження ОСОБА_12 та ОСОБА_13 за пунктом 8 частини другої статті 115 КК. У порядку частини першої статті 395 КПК 1960 року на підставі частини першої статті 49 КК ОСОБА_13 звільнено від призначеного покарання за частиною першою статті 129 КК у зв`язку з закінченням строків давності. Ухвалено вважати засудженими ОСОБА_12 за частиною третьою статті 27, частиною першою статті 263, частиною третьою статті 27, статтею 348, частиною третьою статті 27, пунктами 1, 5, 6, 11, 12 частини другої статті 115 КК та ОСОБА_13 за частиною першою статті 263, пунктами 1, 5, 6, 11, 12, 13 частини другої статті 115, статтею 348 КК та призначено кожному на підставі статті 70 КК остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є їхньою власністю.

5. Суд першої інстанції, з урахуванням змін, внесених судом касаційної інстанції, визнав засуджених винуватими у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, ряду злочинів. Зокрема, ОСОБА_12 - у тому, що він організував умисне вбивство двох чи більше осіб, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, а також вбивство працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; у незаконному придбанні, носінні, зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів; ОСОБА_13 -в умисному вбивстві двох чи більше осіб, учиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення та за попередньою змовою групою осіб, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство; у вбивстві працівників правоохоронних органів у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків; у незаконному придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів; у погрозі вбивством за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози.

6. 28 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалила постанову у справі № 1-7/12 (далі - постанова), якою заяви захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 задовольнила частково: вирокрайонного суду та ухвали апеляційного та касаційного судів змінила. Виключила з цих судових рішень посилання на показання ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , протоколи пред`явлення ОСОБА_13 та свідку ОСОБА_19 фотознімків для впізнання, протоколи відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_13 та свідка ОСОБА_19 , як на докази винуватості засуджених у вчиненні злочинів. У решті судові рішення залишила без змін.

Позиція Великої Палати

7. Надаючи оцінку встановленому Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) порушенню пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з проведенням закритого судового розгляду судом першої інстанції, Велика Палата зазначила, що міжнародна судова установа не вказала, що це вплинуло на загальну справедливість провадження або поставило під сумнів його кінцевий результат на національному рівні (пункт 25 постанови); закритий для публіки розгляд справи не впливає на порядок оцінки судом зібраних у провадженні доказів, передбачений нормами процесуального законодавства, зокрема статті 67 КПК 1960 року (пункт 26 постанови); процесуальний закон не містив заборони ухвалювати усно з унесенням до протоколу рішення про слухання справи у закритому режимі (пункт 27 постанови). На думку більшості суддів Великої Палати, навіть за умови повторного розгляду справи після скасування судових рішень щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_13 національні суди не позбавлені можливості прийняти рішення, належним чином його умотивувавши, про закритий розгляд справи у формі й у спосіб, визначені КПК (пункт 30 постанови).

8. Досліджуючи характер встановлених ЄСПЛ порушень пункту 1 і підпунктів «b» і «c» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв?язку з ненаданням належних можливостей для підготовки захисту у дні проведення судових засідань, Велика Палата вказала, що їх слід розглядати у взаємозв`язку з певними особливостями конкретної справи, перебігу судового провадження, з позицією сторін та процесуальною поведінкою учасників провадження (пункт 33 постанови); за таких обставин доводи в заяві захисника ОСОБА_10 про те, що неналежність умов для підготовки ОСОБА_12 до захисту від обвинувачення слугує підставою для скасування рішень національних судів і призначення нового судового розгляду, є непереконливими та неспроможними (пункт 35 постанови). Щодо ОСОБА_13 Велика Палата, пославшись на його позицію, викладену у судовому засіданні, констатувала, що такі показання узгоджуються з іншими зібраними у справі фактичними даними, місцевий суд визнав допустимими і послався на них у вироку на обґрунтування доведеності пред`явленого обвинувачення (пункт 36 постанови). Разом з тим, ураховуючи висновки ЄСПЛ щодо впливу порушень за пунктом 1, підпунктами «b» і «c» пункту 3 статті 6 Конвенції на справедливість судового розгляду, Велика Палата вважала за необхідне їх виключити з вироку й ухвал як недопустимі, тобто такі, що отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини (пункти 37 постанови).

9. У зв`язку з установленим ЄСПЛ порушенням права першого заявника ( ОСОБА_12 ) за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції з огляду на неможливість допитати в суді свідків сторони обвинувачення ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , Велика Палата вказала, що використання національними судами на підтвердження винуватості засуджених показань цих свідків, наданих у досудовому розслідуванні, суперечить конвенційним гарантіям права на справедливий суд, тому ці докази підлягають виключенню з вироку й ухвал (пункт 40 постанови).

10. Оцінюючи констатоване ЄСПЛ порушення права ОСОБА_13 на правову допомогу, гарантоване пунктом 1 та підпунктом «c» пункту 3 статті 6 Конвенції, яке полягало у відсутності доступу до захисника на початковому етапі розслідування, недопущенні певний час обраного на власний розсуд захисника та незадокументованих допитах без присутності захисника на стадії досудового розслідування, Велика Палата вважала за необхідне виключити із судових рішень у цій справі посилання на ці показання ОСОБА_13 та на протоколи слідчих дій за його участі (пред`явлення фотознімків для впізнання, відтворення обстановки й обставин події) як на докази обвинувачення через їх отримання внаслідок істотного порушення гарантованих Конвенцією прав і свобод людини (пункт 47 постанови).

11. Також з огляду на констатовану ЄСПЛ відсутність гарантій проти зловживань працівників міліції під час отримання свідчень ОСОБА_19 , а отже, їх сумнівність із погляду статті 3 Конвенції, зважаючи на зміст констатованого порушення пункту 1 статті 6 Конвенції під час їх оцінки судом, Велика Палата визнала за необхідне виключити із судових рішень посилання як на докази винуватості засуджених показання свідка ОСОБА_19 , а також на протоколи слідчих дій за її участі (пред`явлення фотознімків для впізнання та відтворення обстановки і обставин події) (пункт 49 постанови).

12. З урахуванням викладеного, Велика Палата дійшла висновку про те, ЄСПЛ у справі «Суслов та Батікян проти України» не поставив під сумнів кінцевий результат кримінального провадження на національному рівні, а тому єдиним способом виправлення констатованих порушень конвенційних прав засуджених є зміна вироку й ухвал у межах перегляду справи Верховним Судом за визначеною законом процедурою і виключення з них посилань на докази, визнані недопустимими на основі рішення ЄСПЛ (пункт 71 постанови).

Мотиви висловлення окремої думки

13. Не погоджуючись із обраним Великою Палатою способом виправлення констатованих ЄСПЛ порушень, вважаємо, що у цій справі ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягали скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

14. Згідно з вимогами пункту 1 статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

15. Відповідно до положень глави 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлене цим Судом порушення Конвенції може бути виправлено шляхом виплати грошової компенсації, вжиття додаткових заходів індивідуального і загального характеру.

16. Як передбачено статтею 10 цього Закону, додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

17. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом повторного судового розгляду з відновленням провадження у справі.

18. Згідно з пунктом ІІ Рекомендації № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», прийнятої на 694-му засіданні заступників міністрів від 19 січня 2000 року, повторний розгляд справи з відновленням провадження визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:

і) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

іі) коли рішення Суду спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

19. Рішенням ЄСПЛ у справі «Суслов та Батікян проти України» констатовано ряд суттєвих порушень статті 6 Конвенції, які виразилися у тому, що:

19.1 районний суд, ухвалюючи рішення про проведення закритого судового розгляду всупереч національному законодавству, не постановив мотивованої ухвали (пункт 124 Рішення) та не дійшов конкретних висновків стосовно необхідності закриття судового розгляду для захисту вагомого суспільного інтересу і не обмежив закритість процесу мірою, необхідною для захисту такого інтересу (пункт 125 Рішення). Жоден із зазначених недоліків не був розглянутий апеляційним судом в його ухвалі, якою він залишив без змін вирок суду першої інстанції (див. пункт 70). Крім того, публічний розгляд справи апеляційним судом і Вищим спеціалізованим судом України не був достатнім для виправлення ситуації, оскільки перегляд на цих стадіях був обмеженим, зокрема свідки не заслуховувалися особисто, а слідчі дії безпосередньо не проводилися (пункти 125 - 126 Рішення). А отже було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції - непроведення публічного судового розгляду у справі обох заявників;

19.2 перший заявник ( ОСОБА_12 ) під час проведення судових засідань не отримував харчування, постійно перебував у кайданках, а вільне спілкування із захисником могло відбуватись лише з дозволу головуючого (пункти 148 - 151 Рішення). А отже йому не були надані належні можливості для підготовки свого захисту, що суперечило вимогам справедливого судового розгляду та рівності сторін, і порушувало пункт 1 і підпункти «b» і «c» пункту 3 статті 6 Конвенції. Такі ж порушення ЄСПЛ встановив щодо другого заявника ( ОСОБА_13 ) (пункт 200 Рішення).

19.3 ЄСПЛ поставив під сумнів анонімність свідків сторони обвинувачення, зокрема ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 зазначивши, що це були справжні імена знайомих першого заявника. Завдання суду першої інстанції полягало у з`ясуванні цього питання та перевірці, якщо це було доречно, існування вагомих підстав для виправдання захисту особи свідків (пункти 160 - 161 Рішення). Однак така оцінка не проводилася. З огляду на обставини у цій справі, ЄСПЛ зазначив, що не вважає, що існувала вагома причина не проводити допит свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 у суді першої інстанції (пункт 161 Рішення). Зрештою, Суд дійшов висновку про відсутність достатніх урівноважуючих факторів, які б дозволили справедливо та належно оцінити достовірність неперевірених показань у справі (пункт 163 Рішення), у тому числі свідка ОСОБА_24 , показання якого були достатньо вагомими для засудження першого заявника ( ОСОБА_12 ) (пункт 162 рішення), унаслідок чого було констатовано порушення Україною пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції;

19.4 щодо другого заявника ( ОСОБА_13 ) ЄСПЛ констатував низку порушень права на правову допомогу, зокрема обмеження доступу до захисника у період з моменту затримання в ніч із 03 на 04 жовтня 2009 року до 06 жовтня 2009 року, що не було виправдано жодними вагомими підставами, у зв`язку із чим Суд зазначив, що відповідне обмеження справді вплинуло на загальну справедливість судового розгляду, оскільки протягом перших двох днів, коли другому заявнику не надавалася правова допомога, працівники міліції зібрали та долучили до матеріалів справи значну кількість доказів, зрештою використаних проти нього (пункт 179 рішення). Крім того, ЄСПЛ констатував порушення права на правову допомогу через безпідставну відмову слідчого призначити захисником ОСОБА_26 (пункти 181, 182 рішення), неодноразове незадокументоване спілкування слідчого з ОСОБА_13 за відсутності захисника (пункти 184, 185 рішення). У контексті останнього порушення Суд зазначив, що кожен випадок незадокументованого спілкування слідчого з другим заявником за відсутності захисника останнього становив неправомірне обмеження права на правову допомогу, що мало певний вплив на загальну справедливість провадження (пункт 185 рішення). Зрештою, ЄСПЛ констатував порушення пункт 1 і підпункт «c» пункту 3 статті 6 Конвенції;

19.5 національні суди надали перевагу показанням ОСОБА_27 , у яких вона викривала другого заявника ( ОСОБА_13 ), попри те що її остаточна версія подій була на його користь (пункти 60, 61, 69 і 70). Жодного обґрунтування для такої переваги наведено не було. Також не було встановлено, що ця версія подій, якій надали перевагу суди, була ОСОБА_28 добровільно (пункт 195 рішення). ОСОБА_29 справді були достатньо вагомими для визнання другого заявника ( ОСОБА_13 ) винним, а отже, спосіб, у який розглядалися постійні зміни в її показаннях, міг підірвати загальну справедливість судового розгляду. Внаслідок цього було констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

20. Крім того, ЄСПЛ констатував, що з огляду на факти справи, доводи сторін і висновки за статтею 6 Конвенції (див. пункти 127, 141, 152 і 164) він розглянув основні юридичні питання, порушені першим заявником ( ОСОБА_12 ) у його заяві, й немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті інших скарг цього заявника (пункт 166 рішення). Схожий висновок із посиланням на пункти 187, 197 і 200 рішення, ЄСПЛ зробив і щодо інших скарг другого заявника ( ОСОБА_13 ).

21. Таким чином, ЄСПЛ констатував, низку суттєвих порушень статті 6 Конвенції, допущених на стадії розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, щодо обох заявників, які або ж певною мірою, або ж загалом вплинули на загальну справедливість судового розгляду і не були виправлені судами апеляційної та касаційної інстанцій.

22. Разом із тим, констатуючи у пунктах 127, 141, 152, 164, 187, 197, 200 рішення порушення статті 6 Конвенції, зокрема у контексті проведення необґрунтованого мотивованою ухвалою закритого судового розгляду справи, ненадання можливостей, необхідних для підготовки захисту, ненаведення обґрунтування для захисту особи свідків і незаслуховування анонімних свідків під час судового розгляду, відсутність достатніх урівноважуючих факторів для неявки свідка, показання якого були достатньо вагомими для засудження, визнання допустимим доказом викривальних показань свідка, які були достатньо вагомими для визнання осіб винними, без розслідування тверджень про чинення на свідка тиску, ЄСПЛ зауважив, що найбільш прийнятною формою відшкодування у таких справах є право клопотати про відновлення кримінального провадження на національному рівні, що передбачено законодавством України (пункт 207 рішення).

23. Констатуючи низку порушень статті 6 Конвенції, допущених судом першої інстанції ЄСПЛ вказав, на недоліки провадження в судах апеляційної та касаційної інстанцій, які цих порушень не виправили.

24. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, захисники ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в апеляційних та касаційних скаргах справді наполягали на перевірці низки обставин, зокрема й тих, щодо яких ЄСПЛ в подальшому констатував порушення Україною статті 6 Конвенції.

25. За змістом пунктів 1-3 частини першої статті 367 КПК 1960 року неповнота судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення кримінально-процесуального закону, були підставами для зміни або скасування вироку в апеляційному порядку.

26. Відповідно до статті 368 КПК 1960 року, однобічним або неповним визнавалось судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для правильного вирішення справи, а згідно з частиною другою цієї статті судове слідство в усякому разі слід було визнавати однобічним і неповним, у випадку якщо не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

27. Згідно зі статтею 369 КПК 1960 року вирок вважався таким, що не відповідає фактичним обставинам справи коли: висновки суду не підтверджувались доказами, дослідженими в судовому засіданні; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду; у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші тощо.

28. Частина друга статті 370 КПК 1960 року передбачала, що вирок в усякому разі належить скасувати, зокрема, якщо його винесено незаконним складом суду; порушено право обвинуваченого на захист; порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача.

29. У своїх апеляційних скаргах та доповненнях до них сторона захисту просила скасувати обвинувальний вирок щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 також з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 367 КПК 1960 року, вказуючи на низку порушень, допущених судом першої інстанції, зокрема й на ті, щодо яких ЄСПЛ зрештою констатував порушення статті 6 Конвенції. Скарги стосувались закритого судового розгляду справи, неможливості допиту стороною захисту свідків обвинувачення, неналежності показань свідка ОСОБА_19 , яка стверджувала, що надала свідчення під примусом, низки порушень права на правову допомогу щодо ОСОБА_13 тощо. У зв`язку із цим ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в апеляційних скаргах зазначали про необхідність проведення судом апеляційної інстанції судового слідства в повному обсязі (т. 51, а. с. 96, 97, т. 53, а. с. 94-108).

30. Захисники ОСОБА_12 у суді апеляційної інстанції також клопотали про проведення судового слідства (т. 53, а. с. 114-117), часткового судового слідства і дослідження доказів, що знаходяться в матеріалах справи (т. 53, а. с. 191-193).

31. Згідно із частиною третьою статті 358 КПК 1960 року суд апеляційної інстанції був уповноважений визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли були підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно, а відповідно до частини п`ятої статті 362 цього Кодексу був уповноважений проводити судове слідство за правилами глави 26 цього Кодексу щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорювалась в апеляції.

32. Таким чином, з огляду на вимоги апеляційних скарг сторони захисту, їх позицію протягом розгляду справи судом апеляційної інстанції та повноваження цього суду, він мав можливість усунути порушення, допущені судом першої інстанції шляхом проведення судового слідства на підставах і в порядку, встановлених частиною третьою статті 358, частиною п`ятою статті 362 КПК 1960 року. Проте апеляційний суд не вжив заходів для усунення цих порушень.

33. Суд касаційної інстанції не звернув уваги на допущені судами попередніх інстанцій порушення, належним чином не перевірив зазначені в касаційних скаргах доводи та не надав на них вичерпних відповідей.

34. Згідно із частиною першою статті 467 КПК при ухваленні судового рішення за наслідками кримінального провадження за виключними обставинами Велика Палата користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

35. У постанові Велика Палата, обґрунтовуючи можливість зміни судових рішень щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 шляхом виключення з них низки доказів, вказує на положення пункту 1 статті 433 КПК, відповідно до якого при перевірці правильності застосування судами нижчого рівня норм права Велика Палата не має компетенції оцінювати докази лише з точки зору їх достовірності, а не з погляду належності, допустимості та достатності їх сукупності для прийняття відповідного процесуального рішення (пункт 55 постанови).

36. Варто зазначити, що Велика Палата неодноразово у кримінальних провадженнях приймала рішення про зміну вироку та ухвал національних судів шляхом виключення з них посилання на окремі докази як недопустимі (див. постанови від 13 листопада 2019 року у справі № 1-07/07, від 09 вересня 2020 року у справі № 1-27/10, від 01 червня 2021 року у справі № 1-03/2007, від 06 липня 2021 року у справі № 1-7/2010).

37. Велика Палата виокремила необхідні умови, за дотримання яких видається можливою зміна судового рішення при перегляді справи за виключними обставинами на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК, до яких віднесла: 1) виправлення встановлених порушень прав заявника під час перегляду за виключними обставинами не потребує здійснення дослідження доказів та не обумовлює необхідності переоцінки достовірності доказів; 2) при застосуванні доктрини «плодів отруйного дерева» сукупність доказів, що залишились після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а також тих доказів, що були отримані завдяки інформації з таких джерел, є достатньою для підтвердження доведеності вини заявника в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (див. постанови від 29 квітня 2020 року у справі №1-305/2009, від 27 травня 2020 року у справі № 1-1/07, від 9 вересня 2020 року у справі № 1-27/10).

38. Обґрунтовуючи можливість зміни судових рішень шляхом виключення з них окремих доказів, Велика Палата наводила детальний аналіз їх впливу на інші докази у справі, зокрема у частині їх недопустимості з огляду на концепцію «плодів отруйного дерева», та можливості їх використання у сукупності, у тому числі достатності і взаємозв`язку для обґрунтування винуватості засуджених.

39. Натомість у цій справі, на наше переконання, Велика Палата безпідставно виключила як недопустимі докази, які вказували на те, що засуджені були знайомими, зустрічались та між ними існували певні домовленості. Йдеться про показання засудженого ОСОБА_13 , які він надавав під час судового розгляду в першій інстанції та не висловлював із цього приводу будь-яких заперечень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Щодо цих показань ЄСПЛ не констатував порушень, які безсумнівно вказували б на необхідність визнання їх недопустимими. Апеляційний суд, здійснюючи перегляд справи в межах своїх повноважень, міг би провести повторний допит засудженого ОСОБА_13 з метою підтвердження чи спростування показань, наданих у суді першої інстанції.

40. Щодо показань свідка ОСОБА_19 , посилання на які Велика Палата теж виключила із оскаржуваних рішень, то ЄСПЛ зазначив, що національні суди надали перевагу показанням, в яких вона викривала другого заявника, попри те, що її остаточна версія подій була на його користь (див. пункти 60, 61, 69 і 70). Жодного обґрунтування для такої переваги наведено не було. Також не було встановлено, що ця версія подій, якій надали перевагу суди, була висловлена ОСОБА_19 добровільно (пункт 195 рішення). Відтак ЄСПЛ констатував, що спосіб, у який розглядалися постійні зміни в її показаннях, міг підірвати загальну справедливість судового розгляду (пункт 196 рішення). Водночас апеляційний суд, здійснюючи перегляд справи в межах своїх повноважень, міг би викликати цього свідка та допитати повторно. У разі неможливості такого допиту апеляційний суд, з огляду на констатовані ЄСПЛ порушення, міг додатково навести аргументи щодо можливості використання саме тієї версії показань свідка ОСОБА_19 , на які містяться посилання у вироку. Зрештою, апеляційний суд сам вправі виключити докази як недопустимі у випадку якщо дійде такого переконання.

41. Обґрунтовуючи прийняте рішення Велика Палата окрім іншого вказала, що через сплив значного періоду часу (співмірного зі строками давності притягнення до кримінальної відповідальності) сама можливість відновлення у пам`яті учасників кримінального провадження всіх деталей подій 2009 року (які сталися більш ніж 14 років тому) є малоймовірною. Безпосереднє сприйняття та нова оцінка показань низки свідків в умовах нового судового/апеляційного розгляду неможливі, оскільки частина з них є громадянами рф, останнім відомим суду місцем перебування інших свідків є непідконтрольні Україні території (АР Крим) або рф, дипломатичні відносин з якою розірвані внаслідок її збройної агресії проти України, і агресивна війна з боку росії досі триває на території держави України. Усі ці обставини також нівелюють ефективність нового судового розгляду і призведуть до його надмірної тривалості, що суперечить конвенційним гарантіям (пункт 67 постанови).

42. На наше переконання, така позиція більшості суддів Великої Палати є необґрунтованою. Здійснюючи виключне провадження на підставі рішення міжнародної судової установи, Велика Палата має прагнути до мети відновлення передбаченого статтею 6 Конвенції права засуджених на справедливий судовий розгляд. Досягнення цієї мети не можна ставити в залежність від обставин, про які Велика Палата зазначила в пункті 67 постанови (малоймовірність відновлення у пам`яті учасників провадження всіх деталей подій 2009 року; належність свідків злочину до громадянства іншої держави тощо). Якщо досягненню такої мети найбільше сприяє скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий (апеляційний) розгляд, то Велика Палата зобов`язана це зробити.

43. Ураховуючи викладене, обраний Великою Палатою спосіб відновлення прав заявників шляхом зміни судових рішень щодо них, з огляду на встановлені в рішенні ЄСПЛ порушення, не можна визнати належним і ефективним. За схожих встановлених ЄСПЛ порушень Велика палата або скасовувала рішення національних судів і направляла справу на новий розгляд до суду першої інстанції (постанови від 06 лютого 2019 року у справі № 8105004 (порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв`язку з ненаданням заявнику правової допомоги під час відтворення обстановки та обставин події 22 серпня 2004 року), від 12 лютого 2020 року у справі № 1-4/06 (порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю у заявника доступу до захисника 28 січня 2005 року), від 27 травня 2020 року у справі № 1-1/07 (порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв`язку із незабезпеченням заявника обов`язковою правовою допомогою адвоката під час перших допитів 04-05 лютого 2003 року, у ході відтворення обстановки і обставин події 11 лютого 2003 року, а також у ненаданні впродовж семи днів доступу до захисника, запрошеного дружиною заявника)), або скасовувала ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій, а справу направляла на новий апеляційний розгляд (постанови від 07 вересня 2021 у справі № 1-421/10 (порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції, у зв`язку з покладенням в основу обвинувального вироку показань свідків, які безпосередньо не досліджувались судом, однак мали вирішальне значення), від 17 листопада 2021 року у справі № 1-248/2011 (порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, у зв`язку відсутністю кваліфікованої юридичної допомоги на початковому етапі досудового розслідування)).

44. Зрештою, встановивши порушення статті 6 Конвенції щодо обох заявників, ЄСПЛ, вказує, що найбільш прийнятною формою відшкодування в таких справах є право клопотати про відновлення кримінального провадження на національному рівні і посилається на своє рішення «Черніка проти України» (Chernika v. Ukraine) від 12 березня 2020 року (пункт 207 рішення).

45. Розглянувши заяву засудженого ОСОБА_30 на підставі пункту 2 частини третьої 3 статті 459 КПК України з огляду на встановлене ЄСПЛ порушення щодо заявника пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції, у зв`язку з тим, що в обґрунтування обвинувального вироку були покладені показання трьох свідків, які безпосередньо судом не досліджувались, однак мали вирішальне значення, Велика Палата скасувала рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а справу направила на новий апеляційний розгляд (постанова від 02 вересня 2020 року у справі № 1-331/2009).

46. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень вправі провести повне або часткове судове слідство, зокрема допитати обвинувачених та свідків, дослідити наявні в матеріалах справи документи та матеріали, цей суд з урахуванням доводів апеляційних скарг сторони захисту мав би процесуальні можливості виправити порушення, допущені місцевим судом, зокрема ті, які прямо констатовані в рішенні ЄСПЛ, що забезпечило б відновлення порушених прав заявників. Таким чином, встановлені ЄСПЛ порушення можна було б усунути на стадії апеляційного розгляду шляхом проведення судового слідства в обсязі, необхідному для забезпечення гарантованих Конвенцією прав ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

47. Отже, констатований ЄСПЛ характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, з огляду на постановлені в цій справі рішення та процесуальні повноваження Великої Палати дають підстави вважати, що в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявників лежать суттєві процедурні помилки, які ставлять під сумнів результати судового провадження, а їх виправлення можливе шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний апеляційний перегляд справи щодо заявників.

48. З огляду на положення частини другої статті 370 КПК 1960 року, відповідно до якої вирок в усякому разі належить скасувати, якщо допущено одне з порушень, передбачених цієї частиною статті, зокрема порушено таємницю наради судів, доводи захисника ОСОБА_11 , викладені в заяві про перегляд судових рішень за виключними обставинами, щодо порушення таємниці нарадчої кімнати судом першої інстанції при апеляційному розгляді мали б бути перевірені цим судом.

49. Вважаємо, що направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, про що просили заявники, не було б необхідним та ефективним способом усунення допущених порушень, адже наслідком такого процесуального рішення було б відновлення судового провадження в повному обсязі спочатку, що передбачало б необхідність повторного виклику й допиту всіх свідків, перевірки всіх документів, речових доказів та інших матеріалів справи, у тому числі й тих, процедура дослідження та оцінки яких не оспорювались в апеляційних скаргах сторони захисту та відповідні порушення яких не встановлені в рішенні ЄСПЛ. За таких обставин призначення нового розгляду в місцевому суді могло би завдати шкоди інтересам кримінального судочинства, зокрема в частині дотримання розумних строків.

50. З огляду на викладене вище вважаємо, що заяви захисників ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відповідно про перегляд за виключними обставинами вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 листопада 2012 року, ухвал Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом підлягали частковому задоволенню. Ухвали Апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_13 слід було скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Судді Великої Палати

Верховного Суду: ОСОБА_1 ОСОБА_6

ОСОБА_2 ОСОБА_31

ОСОБА_3 ОСОБА_8

ОСОБА_4 ОСОБА_9

ОСОБА_5

Джерело: ЄДРСР 115476644

[ANTIRAID]

В цій справі є окрема думка дев'яті суддів, які прямо зазначили, що констатований ЄСПЛ характер порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, з огляду на постановлені в цій справі рішення та процесуальні повноваження Великої Палати дають підстави вважати, що в основі визнаних міжнародною судовою установою порушень конвенційних прав заявників лежать суттєві процедурні помилки, які ставлять під сумнів результати судового провадження, а їх виправлення можливе шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний апеляційний перегляд справи щодо заявників.

Але інші судді, як заведено формально зазначили про порушення, які ніби ні на що не вплинули і тому нічого не потрібно переглядати не дивлячись на прямі вказівки ЄСПЛ.