Постанова ВП ВС про момент з якого нараховуються інфляційні втрати та 3% річних за ст. 625 ЦК у разі безпідставного набуття коштів встановленого за рішенням суду

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року

м. Київ

Справа № 910/3831/22

Провадження № 12-45гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників учасників справи:

від позивача: Коваленко М. О.,

від відповідача: Дудченко В. В.,

розглянула в судовому засіданнікасаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року (суддя Карабань Я. А.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року (у складі колегії: головуючий суддя Коробенко Г. П., судді Козир Т. П., Чорногуз М. Г.)

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут»

до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про стягнення 3 570 893,00 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) 3 570 893,00 грн, а саме: 2 357 423,49 грн інфляційних втрат і 1 213 469,51 грн - три проценти річних.

2. Позовні вимоги з посиланням на статті 509, 524, 533, 610, 611, 625, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивовані тим, що відповідач своєчасно не повернув позивачу безпідставно отримані від нього кошти у розмірі 18 454 848,76 грн (що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/17567/19), протиправно користувався ними з 26 лютого 2019 року по 07 травня 2021 року, тому саме за цей період позивачем нараховано інфляційні втрати та три проценти річних.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

3. Судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, які набрали законної сили, встановлені обставини щодо безпідставного набуття відповідачем грошових коштів позивача у сумі 18 454 848,76 грн.

4. Зокрема, у рішенні Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 910/17567/19 встановлено, що всупереч умовам договору транспортування та вимогам Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС) АТ «Укртрансгаз» під час здійснення комерційного балансування обсягів газу щодо ТОВ «Луганськгаз Збут» за грудень 2018 року безпідставно не врахувало господарську операцію про закупівлю 31 грудня 2018 року ТОВ «Луганськгаз Збут» у АТ «Луганськгаз» природного газу в обсязі 1 372 782 куб. м, що призвело до формування 14 січня 2019 року відповідачем незаконного акта № 12-18-1707000361-БАЛАНС від 31 грудня 2018 року про надання послуг балансування у грудні 2018 року на суму 18 454 848,76 грн.

5. Вказані протиправні дії відповідача стали наслідком того, що ТОВ «Луганськгаз Збут» безпідставно було змушене оплатити визначений відповідачем обсяг місячного негативного небалансу газу за грудень 2018 року в сумі 18 454 848,76 грн, що завдало позивачу збитків на вказану суму, яку суд стягнув з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «Луганськгаз Збут».

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19 апеляційну скаргу АТ «Укртрансгаз» залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року змінено в мотивувальній і резолютивній частинах.

7. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що невключення господарської операції позивача на закупівлю природного газу в обсязі 1 372 782 куб. м відповідач здійснив передчасно, а тому визначення негативного небалансу природного газу в ТОВ «Луганськгаз Збут» у грудні 2018 року було здійснено неправомірно, що є порушенням господарського зобов`язання.

8. При цьому апеляційний господарський суд змінив правову кваліфікацію спірних відносин, зазначивши, що суд першої інстанції помилково погодився з позивачем щодо правильності обраного способу захисту, а також наявності правових підстав для відшкодування йому збитків, спричинених неправомірними діями АТ «Укртрансгаз», відповідно до положень статей 15, 16, 22, 906, 1166 ЦК України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.

9. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за встановлених судами обставин мали місце кондикційні зобов`язання, зокрема що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України.

10. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (далі - Касаційний господарський суд) постановою від 12 серпня 2021 року зазначені вище постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 910/17567/19 залишив без змін.

11. Посилаючись на встановлені судами попередніх інстанцій обставини про те, що невключення господарської операції позивача на закупівлю природного газу в обсязі 1 372 782 куб. м відповідачем здійснено передчасно, а тому визначення негативного небалансу природного газу ТОВ «Луганськгаз Збут» у грудні 2018 року та надання послуг балансування було здійснено неправомірно, Верховний Суд погодився з їхніми висновками, що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу, а отже, спірні правовідносини правильно кваліфіковано за статтею 1212 ЦК України.

12. Після набрання законної сили рішенням у справі № 910/17567/19 згідно із платіжним дорученням від 07 травня 2021 року № 3111 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3831/22 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 357 423,49 грн інфляційних втрат, 1 213 469,51 грн - три проценти річних та 53 563,39 грн судового збору.

14. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прострочив виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, тому позивач правомірно нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за період з 26 лютого 2019 року по 06 травня 2021 року.

15. За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18 454 848,76 грн, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який ці кошти були перераховані, тобто 25 лютого 2019 року. Тому відповідач після отримання зазначених коштів був зобов`язаний повернути їх одразу, тобто прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, а саме з 26 лютого 2019 року.

16. Місцевий господарський суд відхилив твердження відповідача про те, що строк повернення грошових коштів настав після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, оскільки зазначеною постановою лише підтверджено факт безпідставності набуття грошових коштів, а зобов`язання щодо їх повернення виникло не з рішення суду, а в силу прямої вказівки закону.

17. Крім того, 01 листопада 2022 року Господарський суд міста Києва частково задовольнив заяву ТОВ «Луганськгаз Збут», ухвалив додаткове рішення, яким стягнув з АТ «Укртрансгаз» на користь позивача 70 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у задоволенні іншої частини заяви - відмовив.

18. Із зазначеними висновками суду першої інстанції погодився Північний апеляційний господарський суд, який своєю постановою від 02 березня 2023 року залишив рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 910/3831/22 без змін.

19. Зокрема, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними посилання АТ «Укртрансгаз» на те, що право вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат виникає 22 березня 2021 року (дата прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/17567/19), оскільки рішенням у справі № 910/17567/19 установлено, що перерахування грошових коштів без достатньої правової підстави відбулось 25 лютого 2019 року, наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, рух справи в суді касаційної інстанції, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

20. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, АТ «Укртрансгаз» через систему «Електронний суд» звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову та заяв про розподіл витрат на правничу допомогу ТОВ «Луганськгаз Збут» відмовити повністю.

21. На обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

22. Ухвалою Касаційного господарського суду від 28 березня 2023 року за вказаною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

23. 07 квітня 2023 року на електронну адресу Верховного Суду від ТОВ «Луганськгаз Збут» надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій зазначено про приєднання до матеріалів справи доказів, що підтверджують розмір понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, з проханням стягнути їх з АТ «Укртрансгаз».

24. 11 квітня 2023 року на електронну адресу Верховного Суду від АТ «Укртрансгаз» надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

25. 12 квітня 2023 року до Верховного Суду від Адвокатського об`єднання «Лекс груп» (далі - АО «Лекс груп») надійшло клопотання про здійснення процесуального правонаступництва, відповідно до якого заявник просить замінити позивача у справі № 910/3831/22 з ТОВ «Луганськгаз Збут» на його правонаступника - АО «Лекс груп».

26. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання АО «Лекс груп» про здійснення процесуального правонаступництва на підставі приписів статті 215 ЦК України та статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з огляду на нікчемність договору, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія.

27. Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

28. Ухвалою від 29 травня 2023 року Касаційний господарський суд передав справу № 910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України.

29. Ухвала обґрунтована тим, що аналіз правозастосування статей 625 та 1212 ЦК України свідчить про наявність у судовій практиці протилежних підходів щодо застосування зазначених норм у контексті визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна.

30. Ураховуючи різний підхід судів при вирішенні питання настання строку виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, тобто відсутність єдиної судової практики, в тому числі на рівні касаційних судів різних юрисдикцій, а також відсутність висновків Великої Палати Верховного Суду щодо вказаного правового питання, справа № 910/3831/22 містить виключну правову проблему. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 серпня 2023 року цю справу прийняла та призначила до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ПО СУТІ СПОРУ

Аргументи скаржника

31. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної постанови норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та в якості підстави касаційного оскарження визначає:

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування статей 628, 629, 1212 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 3 глави 3 розділу І, підпунктів 1, 2 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС у контексті стягнення з Оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих на суму безпідставно набутих грошових коштів, що було встановлено у постанові суду апеляційної інстанції;

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи в контексті цієї підстави про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, оскільки під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди не надали належної оцінки та не врахували наявних у справі доказів, що підтверджують правову позицію відповідача, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

32. Скаржник зазначає, що надання Оператором ГТС послуг з балансування обсягів природного газу було передбачено як умовами укладеного між сторонами договору транспортування природного газу, так і приписами Кодексу ГТС, положення якого є для сторін обов`язковими. Як установлено судами у справі № 910/17567/19 і не заперечується ТОВ «Луганськгаз Збут», у грудні 2018 року в позивача виник негативний небаланс обсягом 1 372,782 тис. куб. м, для врегулювання якого відповідачем було надано послуги балансування. При цьому ані умовами договору, ані положеннями Кодексу ГТС, ані іншим нормативно-правовим актом не передбачений обов`язок АТ «Укртрансгаз» повернути оплату за надані послуги балансування, яку позивач здійснив свідомо та добровільно, адже вказана процедура покликана забезпечити доступ суб`єктів ринку природного газу до газотранспортної системи для збереження її цілісності, безпечної та стабільної роботи. Зазначене свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що «відповідач після отримання 25 лютого 2019 року грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн зобов`язаний був повернути їx позивачу одразу, тобто прострочення виконання відповідачем зобов`язання по поверненню безпідставно набутих грошових коштів та неправомірне їх використання починається з наступного дня, а саме з 26 лютого 2019 року».

33. Відповідно до закону обов`язок з повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна. У цьому спорі право вимоги позивача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відповідний обов`язок виконання такої вимоги відповідачем виникли лише після прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, саме якою і було встановлено факт безпідставного набуття грошових коштів та змінено спосіб захисту позивача. Натомість висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що початком періоду прострочення є дата зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, а не дата ухвалення судового рішення апеляційної інстанції, є помилковими.

34. Відповідно і здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних є неправильними, оскільки розраховувати їх необхідно за період з 23 березня по 06 травня 2021 року.

35. Також відповідач зауважує про необґрунтованість та неспівмірність стягнутих судами першої та апеляційної інстанцій витрат позивача на правову допомогу в розмірі 70 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно.

Доводи інших учасників справи

36. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Луганськгаз Збут» заперечує проти доводів скаржника та просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, залишивши оскаржувані судові рішення без змін, з огляду на таке:

- обставини, що підтверджують набуття АТ «Укртрансгаз» 25 лютого 2019 року (дата перерахування позивачем 18 454 848,76 грн) майна без достатньої правової підстави не потребують доказування при розгляді цієї справи в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України;

- обов`язок з повернення відповідачем оплати за надані послуги з балансування виник не на підставі договору транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361, а в силу приписів статті 1212 ЦК України, відтак висновок судів про виникнення у АТ «Укртрансгаз» вказаного обов`язку повернути ТОВ «Луганськгаз Збут» грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн після їх отримання 25 лютого 2019 року відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на нормах права;

- наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів, та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення;

- обставина щодо одержання АТ «Укртрансгаз» від ТОВ «Луганськгаз Збут» грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн була відома відповідачу з моменту їх зарахування на розрахунковий рахунок у банківській установі, на який були перераховані кошти;

- відповідно, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про безпідставність утримання АТ «Укртрансгаз» у період з 25 травня 2020 року по 02 грудня 2021 року грошових коштів ТОВ «Луганськгаз Збут» у сумі 18 454 848,76 грн, невиконання протягом цього періоду обов`язку з їх повернення та правомірність нарахування останнім річних та інфляційних втрат за весь період прострочення грошового зобов`язання з дати його виникнення до дати припинення шляхом виконання.

37. Крім того, ТОВ «Луганськгаз Збут» вважає, що в касаційній скарзі АТ «Укртрансгаз» не наведено обґрунтованих підстав для відмови в задоволенні заяв позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж перегляду справи судом касаційної інстанції

38. У цій справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України на суму грошових коштів 18 454 848,76 грн, що були одержані та збережені відповідачем без достатньої правової підстави.

39. Обставини безпідставного набуття відповідачем коштів у зазначений сумі були встановлені судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, тому відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

40. Так, зокрема, у справі № 910/17567/19 суди встановили, що позивач самостійно врегулював свій негативний місячний небаланс шляхом придбання у грудні 2018 року природного газу в АТ «Луганськгаз» про що повідомив відповідача та направив йому звіт про надходження і розподіл природного газу за грудень 2018 року та акти приймання-передачі природного газу відАТ «Луганськгаз» на врегулювання негативного небалансу в обсязі 1 372 782 куб. м.Проте відповідач відмовився враховувати придбаний позивачем природний газ від АТ «Луганськгаз» та прийняв рішення про визначення вказаного обсягу природного газу негативним небалансом позивача, а також склав акт надання позивачу послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року та розрахунок вартості послуг балансування (додаток до акта) без урахування придбання позивачем 31 грудня 2018 року 1 372 782 куб. м природного газу в АТ «Луганськгаз», внаслідок чого вартість послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року була визначена відповідачем неправильно та склала 18 454 848,76 грн.

41. У січні 2019 року відповідач направив позивачу вказаний акт та рахунок; 25 лютого 2019 року ТОВ «Луганськгаз Збут» сплатило АТ «Укртрансгаз» вказані в акті послуги балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року у сумі 18 454 848,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 25 лютого 2019 року № 604.

42. Суди у справі № 910/17567/19 дійшли висновку, що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу, тому відповідні кошти, сплачені ТОВ «Луганськгаз Збут» на користь АТ «Укртрансгаз» у сумі 18 454 848,76 грн, є безпідставно одержаним відповідачем майном у розумінні статті 1212 ЦК України.

43. Вказані гроші відповідач не повернув позивачу в добровільному порядку. Лише після набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції у справі № 910/17567/19 згідно із платіжним дорученням від 07 травня 2021 року № 3111 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн.

44. Таким чином, ці кошти знаходилися в користуванні позивача з 25 лютого 2019 року по 07 травня 2021 року. При цьому факт безпідставного набуття вказаних грошових коштів відповідачем встановлений постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, яка набрала законної сили з дня її прийняття.

45. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

46. У цій справі № 910/3831/22 суди попередніх інстанцій виснували, що у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання з повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів позивач правомірно нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за період прострочення на підставі статті 625 ЦК України.

47. Відповідач не заперечує та не оскаржує в касаційній скарзі правомірність застосування позивачем положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. До того ж правомірність стягнення з набувача на користь потерпілого, крім безпідставно одержаних коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, також річних та інфляційних втрат за період безпідставного користування такими коштами відповідно до статті 625 ЦК України є усталеною в судовій практиці (дивись, наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17).

48. Спір між сторонами існує лише щодо правильного визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави (25 лютого 2019 року), як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/17567/19 (22 березня 2021 року), як вважає відповідач.

49. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

50. У касаційній скарзі відповідач акцентує увагу на таких доводах: 1) щодо неправильного визначення періоду нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України (з посиланням на положення статей 628, 629, 1212 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 3 глави 3 розділу І, підпунктів 1, 2 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС та положень укладеного між сторонами договору транспортування природного газу); 2) щодо недослідження обставин та зібраних у справі доказів, що мають значення для правильного вирішення спору, без надання належної правової оцінки доказам та запереченням відповідача.

51. Однак питання щодо неповноти та/або неправильності встановлення обставин справи судом касаційної інстанції в силу наведених норм статті 300 ГПК України у цій справі досліджуватися не буде.

52. Також Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вона не буде аналізувати положення Кодексу ГТС та укладеного між сторонами договору транспортування природного газу з метою встановлення обставин набуття відповідачем спірних коштів від позивача та можливих варіантів їх повернення відповідачем як Оператором ГТС, оскільки ці обставини були встановлені судами у справі № 910/17567/19 і повторному дослідженню не підлягають.

53. У вказаній справі № 910/17567/19 судами встановлено, що грошові кошти у сумі 18 454 848,76 грн перераховувалися позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин щодо транспортування природного газу, тому положення Кодексу ГТС та договору транспортування природного газу не стосуються спірних правовідносин у цій справі № 910/3831/22.

54. Для правильного вирішення цієї справи необхідно взяти до уваги факти про те, що кошти в сумі 18 454 848,76 грн були помилково перераховані позивачем на адресу відповідача та, відповідно, безпідставно одержані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути відповідно до положень статті 1212 ЦК України, що було встановлено постановою апеляційного суду у справі № 910/17567/19, яка набрала законної сили 22 березня 2021 року. Вказаний обов`язок відповідач виконав 07 травня 2021 року.

Щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна

55. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення у цій справі № 910/3831/22 з метою перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм статей 625, 1212 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання, з якого моменту у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів, а саме з моменту отримання відповідачем безпідставно набутих коштів, як вважає позивач, або з дати набрання законної сили постановою апеляційного суду, якою встановлений факт безпідставності отримання відповідачем коштів від позивача, як вважає відповідач.

56. Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

57. Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

58. За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

59. З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

60. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

61. У справі № 910/17567/19 постановою апеляційного суду встановлено, що грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України.

62. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

63. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року початком періоду прострочення має бути 26 лютого 2019 року, закінченням - 06 травня 2021 року, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07 травня 2021 року.

64. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

66. Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

67. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначили період прострочення та вирахували суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних, які підлягають стягненню з відповідача. Велика Палата Верховного Суду враховує у цьому висновку те, що про обставини, які б свідчили про прострочення кредитора у зобов`язанні з повернення безпідставно набутих коштів, або про обставини, які б перешкоджали боржнику з незалежних від нього причин виконати обов`язок повернути кошти, у цій справі відповідач не стверджує і суди їх не встановлювали.

68. При цьому Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19 був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути.

69. Як було зазначено вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

70. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало б узагалі, тобто якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би обов`язку повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.

71. Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що позивач самостійно врегулював свій негативний місячний небаланс шляхом придбання у грудні 2018 року природного газу в АТ «Луганськгаз», про що повідомив відповідача, направив йому звіт про надходження і розподіл природного газу за грудень 2018 року та акти приймання-передачі природного газу відАТ «Луганськгаз» на врегулювання негативного небалансу в обсязі 1 372 782 куб. м.

72. Проте відповідач відмовився враховувати придбаний позивачем природний газ від АТ «Луганськгаз» та прийняв рішення про визначення вказаного обсягу природного газу негативним небалансом позивача, а також склав акт надання позивачу послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року та розрахунок вартості послуг балансування (додаток до акта) без врахування придбання позивачем 31 грудня 2018 року 1 372 782 куб. м природного газу в АТ «Луганськгаз», внаслідок чого вартість послуг балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року була визначена відповідачем неправильно та склала 18 454 848,76 грн.

73. У січні 2019 року відповідач направив позивачу вказаний акт та рахунок. 25 лютого 2019 року ТОВ «Луганськгаз Збут» сплатило АТ «Укртрансгаз» вказані в акті послуги балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року в сумі 18 454 848,76 грн. Несплата позивачем зазначеної послуги призвела б до припинення відповідачем транспортування природного газу споживачам позивача відповідно до підпункту 4 пункту 2 глави 1 розділу Х Кодексу ГТС.

74. Отже, ще в січні 2019 року між сторонами виник спір щодо врегулювання негативного місячного небалансу позивача за грудень 2018 року. Позивач стверджував, що він самостійно врегулював свій небаланс шляхом придбання невистачаючого обсягу природного газу в АТ «Луганськгаз». Проте відповідач із цим не погодився та вирішив, що позивач має придбати саме в нього послугу балансування в обсязі невистачаючого обсягу природного газу вартістю 18 454 848,76 грн, які позивач сплатив 25 лютого 2019 року.

75. За таких обставин відповідач знав, що позивач був проти придбання в нього зазначеної послуги балансування, що таку послугу відповідач надає в односторонньому порядку в силу положень розділу XIV Кодексу ГТС, що сплачені позивачем за цю послугу кошти в сумі 18 454 848,76 грн є спірними з підстав фактичного ненадання відповідачем зазначеної послуги в межах укладеного сторонами договору транспортування. Відповідно, відповідач повинен був знати про безпідставне отримання ним указаних коштів позивача у разі ненадання спірної послуги балансування за укладеним сторонами договором транспортування.

76. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі № 910/3831/22 суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, що виник між сторонами, підстав для зміни їх рішень немає.

Щодо вирішення виключної правової проблеми

77. В ухвалі від 29 травня 2023 року про передачу цієї справи № 910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд зазначає про наявність у справі виключної правової проблеми, яка полягає в тому, що в судовій практиці склались протилежні підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна. При цьому Касаційний господарський суд виокремлює три підходи.

78. Перший підхід: початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов`язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна. Як приклад наведені постанови Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18, від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21 та постанова Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18.

79. Другий підхід: нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України. Як приклад наведені постанова Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постанови Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20.

80. Третій підхід: моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування / отримання безпідставно набутого майна. Як приклад наведена постанова Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19.

81. У зв`язку із цим Касаційний господарський суд вважає необхідним відступити від висновків Касаційного цивільного суду щодо застосування статей 625, 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц, про те, що нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України.

82. При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що момент виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна слід пов`язувати з таким юридичним фактом, як дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов`язанні стає достеменно проінформованим про наявність свого зобов`язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна.

83. Вирішуючи окреслену Касаційним господарським судом виключну правову проблему, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.

84. Як Велика Палата Верховного Суду зазначила вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

85. Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01 вересня 2022 року у справі № 910/9544/19, на яку посилається колегія суддів Касаційного господарського суду в цій справі. За обставинами цієї справи особа отримала кошти за нікчемним правочином, відповідно обов`язок повернути ці кошти виник у неї з моменту їх безпідставного отримання, оскільки недійсність нікчемного правочину встановлена законом і визнання його недійсним судом не вимагається. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду вважає правильним.

86. Разом із тим, як убачається з висновків Касаційного цивільного суду у постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 344/2483/18 та від 12 квітня 2023 року у справі № 461/4066/21, зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним. Отже, Касаційний цивільний суд у наведених справах зробив правильний висновок про виникнення у особи обов`язку повернути майно з моменту визнання судом відповідного правочину недійсним.

87. При цьому Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновком, викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18, про те, що зобов`язання продавця повернути кошти, сплачені йому за розірваним договором купівлі-продажу, виникло з набранням чинності рішенням суду від 16 січня 2017 року у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, тоді як договір купівлі-продажу був розірваний судовим рішенням від 31 серпня 2010 року у справі № 905/3512/13, цим же рішенням покупця було зобов`язано повернути придбане за договором майно. Отже, саме з набранням законної сили рішенням суду у справі № 905/3512/13 про розірвання договору та зобов`язання покупця повернути придбане майно відпала підстава набуття продавцем коштів, сплачених йому покупцем за це майно. Саме з цього моменту у продавця виник обов`язок повернути безпідставно утримані кошти покупцю, а не з моменту набранням чинності рішенням суду у справі № 905/1290/16 про стягнення з нього цих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, яке в цьому випадку було механізмом примусового виконання продавцем свого обов`язку з повернення безпідставно утриманих коштів, який він не виконав добровільно.

88. Також Велика Палата Верховного Суду не може погодитись з висновками, викладеними у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20, про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України.

89. Згідно із частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

90. Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

91. Проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

92. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.

93. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним відступити від наведених вище висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі № 913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі № 905/1313/18.

Щодо витрат на правову допомогу, стягнутих з відповідача судами першої та апеляційної інстанцій

94. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

95. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

96. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

97. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

98. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

99. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

100. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, провадження № 12-94гс20).

101. Разом із тим процесуальне законодавство передбачає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляються між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.

102. Частини перша-третя статті 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

103. Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

104. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

105. За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

106. Згідно із частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

107. Указаними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.

108. Стаття 221 ГПК України передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

109. У суді першої інстанції позивачем було заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000,00 грн. Від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру вказаних витрат на 95 % з посиланням на те, що заявлена сума є необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи.

110. Проаналізувавши доводи сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність зменшення заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу до 70 000, 00 грн.

111. В суді апеляційної інстанції позивач заявив про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу на 95 %.

112. Апеляційний господарський суд, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

113. У касаційній скарзі відповідач зазначає про необґрунтованість та неспівмірність стягнутих судами першої та апеляційної інстанцій витрат позивача на правову допомогу в розмірі 70 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно.

114. Проаналізувавши вказані доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час визначення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Навпаки, судами попередніх інстанцій під час вирішення цього питання були дотримані норми ГПК України та враховано висновки касаційного суду щодо їх правильного застосування.

115. Натомість аргументи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, чого суд касаційної інстанції робити не уповноважений. Крім того, всі ці аргументи заявлялися АТ «Укртрансгаз» судам попередніх інстанцій, детально аналізувалися судами під час розгляду справи, відповідачу надавалася відповідь за його аргументами.

116. Із наведених підстав Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги, пов`язані з оскарженням судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 70 000,00 грн та 30 000,00 грн відповідно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

117. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

118. Перевіривши судові рішення попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 в межах доводів касаційної скарги та своїх повноважень, Велика Палата Верховного Суду вважає їх законними та обґрунтованими, підстав для їх зміни або скасування не вбачає.

119. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

120. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції

121. Зважаючи на відмову в задоволенні касаційної скарги, судові витрати, пов`язані з її поданням, відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

122. Позивач заявив в суді касаційної інстанції про відшкодування витрат на надану йому АО «Лекс груп» професійну правничу допомогу під час касаційного розгляду цієї справи в сумі 50 000,00 грн.

123. Вказані витрати підтверджуються: договором про надання правової допомоги від 03 січня 2022 року № 3; додатковою угодою від 02 травня 2022 року № 1 до цього договору; актом приймання-передачі наданих послуг від 07 квітня 2023 року (згідно з яким АО «Лекс груп» надало позивачу таку професійну правничу допомогу: вивчення та аналіз постанови Північного апеляційного господарського суд від 02 березня 2023 року у цій справі; розгляд та оцінка на предмет обґрунтованості касаційної скарги АТ «Укртрансгаз»; підготовка та подання до Касаційного господарського суду відзиву на касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз»; підготовка до участі та участь в судових засіданнях у Верховному Суді; підготовка та подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу).

124. АТ «Укртрансгаз» подало до Касаційного господарського суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому зазначає, що справа є нескладною, а тому заявлені позивачем витрати на правову допомогу є надмірними. Крім того, представник позивача не зазначає обсягу витраченого часу на кожну із заявлених послуг, що виключає можливість стягнення з відповідача витрат на їх оплату; доказів оплати цих адвокатських послуг позивачем також не надано. Отже, на переконання відповідача, заявлені до стягнення з нього витрати позивача на правову допомогу не відповідають критерію їх реальності та розумності, тому не повинні бути задоволені Верховним Судом.

125. Проаналізувавши доводи заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції та клопотання відповідача про їх зменшення на підставі наведених вище положень статей 123-129 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що визначені в договорі між ТОВ «Луганськгаз Збут» та АО «Лекс груп» витрати на правничу допомогу під час розгляду цієї справи № 910/3831/22 в суді касаційної інстанції у розмірі 50 000,00 грн є співмірними зі складністю справи, з урахуванням наявності у ній виключної правової проблеми, обсягом наданих адвокатським об`єднанням послуг, ціною позову та значенням справи для позивача, тому підстав для їх зменшення немає.

126. Документи, надані представником позивача на підтвердження понесення вказаних витрат на правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вважає достатніми для задоволення відповідного клопотання.

127. У зв`язку із наведеним на скаржника АТ «Укртрансгаз» покладаються витрати ТОВ «Луганськгаз Збут» на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 50 000,00 грн.

Керуючись статтями 123-129, 300, 301, 308, 309, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 залишити без змін.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв М. І. Гриців К. М. Пільков І. В. Желєзний С. О. Погрібний Л. Ю. Кишакевич О. В. Ступак В. В. Король І. В. Ткач С. І. Кравченко О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. Усенко Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 117340690

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що:

61. У справі № 910/17567/19 постановою апеляційного суду встановлено, що грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України.

62. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

63. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року початком періоду прострочення має бути 26 лютого 2019 року, закінченням - 06 травня 2021 року, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07 травня 2021 року.

69. Як було зазначено вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у господарській справі № 910/3831/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення 3 570 893,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Історія справи та рішення судів

У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) 3 570 893,00 грн, а саме: 2 357 423,49 грн інфляційних втрат і 1 213 469,51 грн - трьох процентів річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 357 423,49 грн інфляційних втрат, 1 213 469,51 грн - три проценти річних та 53 563,39 грн судового збору. Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 02 березня 2023 року залишив рішення Господарського суду міста Києва без змін. Таке ж рішення ухвалила Велика Палата Верховного Суду, стягнувши до того ж з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» 50 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

Щодо правочинів, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія

Як встановлено судами і не спростовано сторонами у засіданні Великої Палати Верховного Суду ТзОВ «Луганськгаз збут» на момент виникнення спірних правовідносин, подання позову до суду та усіх судових проваджень зареєстровано за адресою: вул. Гагаріна, буд. 87, кім. 307, м. Сєвєродонецьк, Луганська область. Такою ж є його податкова адреса.

Сєвєродонецька міська територіальна громада станом на кінець травня 2022 року внесена до Переліку № 75 територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року. У кінці червня 2022 року Сєверодонецьк окупований військами росії.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає особливості правового статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до частини другої статті 13 цього Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Закон визначає, що у резолютивній частині рішення суду (стаття 238 Господарського процесуального кодексу України) у справах за участю юридичних осіб зазначаються їх повне найменування, їх місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін за його наявності. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Оскільки позивач у даній справі - ТзОВ «Луганськгаз збут» не переніс свою господарську і фінансову діяльність та реєстрацію у податкових органах на територію підконтрольну Уряду України, вважаю, що суди не мали права ухвалювати рішення про стягнення на його користь більш як трьох мільйонів гривень. Провадження у справі потрібно було зупинити відразу після з`ясування судом першої інстанції вищенаведених обставин.

Постановлення рішення із зазначенням неіснуючої адреси і таких самих платіжних реквізитів позивача не відповідає завданням та засадам господарського судочинства, робить неможливим його виконання та суперечить статті 129-1 Конституції України.

Суддя О.С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 117340702

[ANTIRAID]

07 лютого 2024 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Желєзного І. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Шевцової Н. В.

Справа № 910/3831/22

Провадження № 12-45гс23

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача

1. У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю ?Луганськгаз збут? (далі - ТОВ ?Луганськгаз збут?, позивач) звернулося до Господарського

суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства

?Укртрансгаз? (далі - АТ ?Укртрансгаз?, відповідач) 3 570 893,00 грн, з яких:

2 357 423,49 грн - інфляційні втрати та 1 213 469,51 грн - 3 % річних.

2. Позов ТОВ ?Луганськгаз збут? мотивований несвоєчасним поверненням відповідачем безпідставно отриманих від позивача грошових коштів у розмірі

18 454 848,76 грн, факт чого встановлено судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, та протиправним користуванням ними АТ ?Укртрансгаз? у період з 26 лютого 2019 року до 07 травня 2021 року.

3. З огляду на наведене позивач з посиланням на приписи статей 509, 524, 533, 610, 611, 625, 1212 ЦК України здійснив нарахування та заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних за період безпідставного

користування грошовими коштами, зокрема, із наступного дня після їх отримання відповідачем від ТОВ ?Луганськгаз збут? (26 лютого 2019 року) по дату їх повернення АТ "Укртрансгаз"(06 травня 2021 року - переддень перерахування коштів позивачу).

4. АТ "Укртрансгаз" у відзиві на позовну заяву щодо вимог позову

ТзОВ ?Луганськгаз збут? заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні

в повному обсязі, зазначаючи, зокрема, що позивач неправильно здійснив

розрахунок заявлених до стягнення з відповідача сум 3 % річних та

інфляційних втрат, оскільки помилково в основу періоду їх нарахування

визначив 26 лютого 2019 року як дату виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів (оплати за надані послуги балансування),

тоді як лише 22 березня 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/17567/19 був встановлений факт безпідставного набуття коштів та, як наслідок, зобов`язання з їх повернення. Тому саме після прийняття постанови суду у справі № 910/17567/19 (22 березня

2021 року) має починатися період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

5. ТОВ "Луганськгаз збут" пред`явило у грудні 2019 року до Господарського суду міста Києва позов про стягнення з АТ "Укртрансгаз" 18 454 848,76 грн

збитків (справа № 910/17567/19) через неправомірне визначення відповідачем негативного небалансу природного газу у позивача в грудні 2018 року та безпідставного нарахування плати за послуги балансування обсягів природного газу, що призвело до оплати ТОВ "Луганськгаз збут" 25 лютого 2019 року коштів у сумі 18 454 848,76 грн, які на підставі статей 11, 16, 22, 509, 510, 526, 530, 610, 611, 906 ЦК України, статті 224 ГК України підлягають стягненню з відповідача.

6. 20 серпня 2020 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 910/17567/19, яким задовольнив позов ТОВ "Луганськгаз збут" та

стягнув з АТ "Укртрансгаз" на користь ТОВ "Луганськгаз збут" 18 454 848,76 грн збитків та 276 822,73 грн судового збору.

7. Постановою від 22 березня 2021 року Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі

№ 910/17567/19 змінив та виклав його мотивувальну й резолютивну частини в редакції цієї постанови.

8. Суди свої рішення мотивували тим, що, здійснивши закупівлю природного газу в ПАТ "Луганськгаз" обсягом 1 372 782,00 м3 та оформивши господарську операцію відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), ТОВ "Луганськгаз збут" виконало процедуру самостійного врегулювання місячного небалансу в порядку, визначеному главою 3 розділу XIV цього Кодексу. Проте, незважаючи на такі обставини, відповідач 14 січня 2019 року склав звіт по точках входу / виходу за грудень 2018 року відносно ТОВ "Луганськгаз збут" та акт послуг балансування за грудень 2018 року.

9. За наведеного суди дійшли висновку, що, всупереч умовам договору транспортування та вимогам Кодексу ГТС, АТ "Укртрансгаз" під час здійснення комерційного балансування обсягів газу щодо ТОВ "Луганськгаз збут" за

грудень 2018 року безпідставно не врахувало господарську операцію про закупівлю 31 грудня 2018 року ТОВ "Луганськгаз збут" у АТ "Луганськгаз" природного газу в обсязі 1 372 782,00 м3, що призвело до формування 14 січня 2019 року відповідачем незаконного акта від 31 грудня 2018 року

№ 12-18-1707000361-БАЛАНС про надання послуг балансування в грудні 2018 року на суму 18 454 848,76 грн.

10. Водночас суд апеляційної інстанції змінив правову кваліфікацію спірних відносин, зазначивши, що суд першої інстанції помилково погодився з позивачем щодо правильності обраного способу захисту, а також наявності правових

підстав для відшкодування йому збитків, спричинених неправомірними діями

АТ "Укртрансгаз", відповідно до положень статей 15, 16, 22, 906, 1166 ЦК України, статей 224, 225 ГК України. Апеляційний господарський суд дійшов висновку,

що за встановлених судами обставин мали місце кондикційні зобов`язання,

зокрема, що нарахування АТ "Укртрансгаз" плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу

від 25 липня 2017 року № 1707000361. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України.

11. Постановою від 12 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії

суддів Касаційного господарського суду постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року та рішення Господарського

суду міста Києва від 20 серпня 2020 року у справі № 910/17567/19

залишив без змін, погодившись із висновками судів щодо здійснення нарахування АТ ?Укртрансгаз? плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу, та правовою кваліфікацією апеляційним господарським судом спірних правовідносин за статтею 1212 ЦК України.

12. Після набрання законної сили рішенням у справі № 910/17567/19 відповідач згідно із платіжним дорученням від 07 травня 2021 року № 3111 перерахував позивачу грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

13. 20 вересня 2022 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у

справі № 910/3831/22, яким позов задовольнив та стягнув з АТ ?Укртрансгаз?

на користь ТОВ ?Луганськгаз збут? 2 357 423,49 грн інфляційних втрат,

1 213 469,51 грн - 3 % річних та 53 563,39 грн судового збору.

14. Суд першої інстанції визнав правомірним нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 26 лютого 2019 року по 06 травня 2021 року з

огляду на прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів.

15. Як зазначив місцевий господарський суд, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі

18 454 848,76 грн, настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів, за висновком суду першої інстанції, була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок у банківській установі, на який були перераховані кошти, тобто 25 лютого 2019 року.

16. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач після отримання 25 лютого 2019 року грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн зобов`язаний був повернути їх позивачу одразу, тобто прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення безпідставно набутих грошових

коштів та неправомірне їх використання починається саме з 26 лютого 2019 року

(з наступного дня після отримання грошових коштів).

17. Водночас місцевий господарський суд відхилив доводи відповідача щодо настання строку повернення спірних грошових коштів після винесення

22 березня 2021 року Північним апеляційним господарським судом постанови

у справі № 910/17567/19, оскільки зазначеною постановою суд лише підтвердив факт безпідставності набуття грошових коштів, а зобов`язання щодо їх повернення виникло не з рішення суду, а в силу прямої вказівки закону.

Короткий зміст постановисуду апеляційної інстанції

18. Постановою від 02 березня 2023 року Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у справі

№ 910/3831/22 залишив без змін.

19. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача

2 357 423,49 грн інфляційних втрат та 1 213 469,51 грн - 3% річних за період

з 26 лютого 2019 року (початок періоду прострочення з урахуванням установлених судом обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого 2019 року) по 06 травня 2021 року (закінчення періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, оскільки грошові кошти він повернув позивачу лише 07 травня 2021 року).

20. Водночас суд апеляційної інстанції визнав неспроможними посилання скаржника на те, що право вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних

та інфляційних втрат виникає 22 березня 2021 року (дата прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/17567/19),

оскільки рішенням у справі № 910/17567/19 установлено, що перерахування

грошових коштів без достатньої правової підстави відбулось 25 лютого

2019 року, наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення.

Короткий зміст вимог, підстав касаційного оскарження та доводів скаржника

21. АТ "Укртрансгаз" не погодившись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року та рішенням Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року подало касаційну скаргу, в якій просило їх скасувати повністю таприйняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Луганськгаз збут" відмовити в повному обсязі.

22. На обґрунтування доводів касаційної скарги АТ "Укртрансгаз"посилається

на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального й неправильне застосування норм матеріального права та в аспекті визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

(далі - ГПК України)підстави касаційного оскарження зазначає про

відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування статей 628, 629, 1212 ЦК України, пункту 1 глави 1 розділу І, пункту 3 глави 3 розділу І, підпунктів 1, 2 глави 3 розділу XIV Кодексу ГТС у контексті стягнення з оператора газотранспортної системи інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму безпідставно набутих коштів, що було встановлено в постанові суду апеляційної інстанції.

23. Також з урахуванням визначеної ним пунктом 4 частини другої

статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження АТ "Укртрансгаз" стверджує, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не надали належної оцінки та не врахували наявних у справі доказів, які підтверджують правову позицію відповідача, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

24. Крім того АТ "Укртрансгаз" зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо прострочення виконання відповідачем зобов`язання

з повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн з

26 лютого 2019 року (з наступного дня після отримання коштів відповідачем), оскільки відповідно до закону обов`язок з повернення безпідставно

набутого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна. У спірних правовідносинах такий обов`язок у відповідача та відповідно право вимоги позивача щодо стягнення безпідставно

набутих грошових коштів виникли лише після прийняття Північним

апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, якою було встановлено факт безпідставного набуття грошових коштів та змінено спосіб захисту позивача.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

(ТОВ "Луганськгаз збут")

25. ТОВ "Луганськгаз збут" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами скарги відповідача та просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, зазначаючи, зокрема, таке:

- обставини, що підтверджують набуття АТ ?Укртрансгаз? 25 лютого 2019 року (дата перерахування позивачем 18 454 848,76 грн) майна без достатньої правової підстави, не потребують доказування при розгляді цієї справи в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України;

- обов`язок з повернення відповідачем оплати за послуги з балансування виник не на підставі договору транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361, а в силу приписів статті 1212 ЦК України, відтак висновок судів про виникнення в АТ ?Укртрансгаз? обов`язку повернути ТОВ ?Луганськгаз збут? грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн після їх отримання 25 лютого 2019 року відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на нормах права;

- наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів, та набрання ними законної сили не змінює правової природи грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення;

- обставина щодо одержання АТ ?Укртрансгаз? від ТОВ ?Луганськгаз збут? коштів у сумі 18 454 848,76 грн була відома відповідачу з моменту їх зарахування на розрахунковий рахунок у банківській установі, на який були перераховані кошти;

- суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про безпідставність утримання АТ ?Укртрансгаз? у період з 25 травня 2020 року по 02 грудня 2021 року коштів ТОВ ?Луганськгаз збут? у сумі 18 454 848,76 грн, невиконання протягом цього періоду обов`язку з їх повернення та правомірність нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення грошового зобов`язання з дати його виникнення до дати припинення шляхом виконання.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

26. 28 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Зазначив, що скаржник посилається на пункти 3, 4 частини другої

статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень. Надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до

10 квітня 2023 року.

27. Ухвалою від 29 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частин третьої, п`ятої статті 302 ГПК України з огляду на наявну проблематику правозастосування статей 625, 1212 ЦК України в контексті визначення моменту виникнення прострочення виконання

зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, протилежність і взаємовиключність висновків касаційних судів щодо застосування цих

норм у подібних правовідносинах та необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 02 лютого 2022 року у справі № 330/2142/16-ц, щодо нарахування

3 % річних та інфляційних втрат.

28. Ухвалою від 17 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу № 910/3831/22 до розгляду.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

29. 07 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову,

якою касаційну скаргу АТ ?Укртрансгаз? залишила без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 - без змін.

30. Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована таким:

30.1. Особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави, або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала, зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов`язання виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави, або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає у особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту коли підстава їх отримання відпала.

30.2. У справі № 910/17567/19 постановою апеляційного суду встановлено, що грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн були перераховані позивачем на

користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами статті 1212 ЦК України. За цих

обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у цій справі № 910/3831/22 про те, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25 лютого

2019 року, початком періоду прострочення має бути 26 лютого 2019 року, закінченням - 06 травня 2021 року, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07 травня 2021 року.

30.3. Передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

3 % річних від простроченої суми, виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

30.4. Суди попередніх інстанцій правильно визначили період прострочення та вирахували суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та річних, які підлягають стягненню з відповідача. Велика Палата Верховного Суду враховує у цьому висновку те, що про обставини, які свідчили про прострочення кредитора у зобов`язанні з повернення безпідставно набутих коштів, або про обставини, які б перешкоджали боржнику з незалежних від нього причин виконати обов`язок повернути кошти, у цій справі відповідач не стверджує і суди їх не встановлювали.

30.5. Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути. Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави, або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів, яке він не виконує добровільно. В іншому випадку (за позицією відповідача) без судового рішення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів не виникало би взагалі, тобто, якби позивач не звернувся до суду, то відповідач не мав би зобов`язання повернути йому безпідставно отримані кошти. Такий підхід суперечив би засадам добросовісності, розумності та справедливості зобов`язання, передбаченим у частині третій статті 509 ЦК України.

30.6. У січні 2019 року між сторонами виник спір щодо врегулювання негативного місячного небалансу позивача за грудень 2018 року. Позивач стверджував, що він самостійно врегулював свій небаланс шляхом придбання невистачаючого обсягу природного газу в АТ ?Луганськгаз?. Проте, відповідач з цим не погодився та вирішив, що позивач має придбати саме в нього послугу балансування в обсязі невистачаючого обсягу природного газу вартістю 18 454 848,76 грн, які позивач сплатив 25 лютого 2019 року. За таких обставин відповідач знав, що позивач був проти придбання в нього зазначеної послуги балансування, оскільки таку послугу відповідач надає в односторонньому порядку в силу положень розділу XIVКодексу газотранспортної системиі сплачені позивачем за цю послугу кошти в сумі 18 454 848,76 грн є спірними з підстав фактичного ненадання відповідачем зазначеної послуги в межах укладеного сторонами договору транспортування. Відповідно, відповідач повинен був знати про безпідставне отримання ним указаних коштів позивача у разі ненадання спірної послуги балансування за укладеним сторонами договором транспортування.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

31. Із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо залишення касаційної скарги АТ ?Укртрансгаз? без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22 - без змін, категорично не погоджуємося. Вважаємо їх такими, що не враховують особливостей зобов`язань з безпідставного набуття (збереження) майна та на практиці поглиблюють ще більше правову невизначеність у питанні застосування положень частини другої статті 625 ЦК України щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у кондикційних зобов`язаннях.

32. У справі, яка переглядалася, з урахування предмету заявленого позову, правового регулювання спірних правовідносин, висновків судів попередніх інстанцій та аргументів сторін спору, доводів та вимог касаційної скарги Велика Палата Верховного Суду мала вирішити питання:

? з якого моменту набуте боржником від кредитора майно вважається безпідставно набутим відповідно до норм статті 1212 ЦК України?

- з якого моменту зобов`язання з повернення безпідставно набутого

майна вважається простроченим, що надає право кредитору нарахувати на зазначену суму інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до частини другої

статті 625 ЦК України?

- чи наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних у заявлений позивачем період (з наступного дня після отримання відповідачем, в межах наявних (на момент перерахування) договірних зобов`язань, коштів від позивача по переддень повернення відповідачем коштів позивачу)?

33. На наше переконання з урахуванням обставин цієї судової справи та наявної проблематики правозастосування статей 625, 1212 ЦК України в контексті визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна висновки Великої Палати Верховного Суду щодо означених вище питань не є повністю правильними виходячи з таких міркувань.

Щодо моменту, з якого набуте або збережене боржником від кредитора майно вважається безпідставно набутим відповідно до норм статті 1212 ЦК України

34. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

35. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником

із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією зі сторін

у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула

майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина третя

статті 1212 ЦК України).

36. Аналіз статті 1212 ЦК України свідчить, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань (кондикційні зобов`язання) виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі

№ 910/1238/17).

37. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

38. Натомість відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття, збереження майна. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватися тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

39. Отже, необхідною умовою застосовування положень глави 83 ЦК України до вимог про повернення виконаного однією зі сторін у зобов`язанні є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17).

40. Положення глави 83 ЦК України не містять буквальної вказівки, з якого моменту виникає кондикційне зобов`язання (зобов`язання повернути безпідставно отримане майно зокрема, кошти).

41. Тобто зобов`язання боржника з повернення кредитору безпідставно набутого майна (зокрема, грошових коштів) належить до зобов`язань, момент виникнення, а відповідно і строк виконання яких прямо в законі не встановлений.

42. Однак текстуальний аналіз приписів статті 1212 ЦК України свідчить, що виникнення кондикційного зобов`язання (обов`язку з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна) законодавець у цій нормі пов`язує з настанням таких юридичних фактів, як: ?набуття або збереження майна за відсутності правової підстави?, ?відпадіння правової підстави, на якій особа набула майно?.

43. Залежно від наявності підстави набуття або збереження майна в момент його набуття такі зобов`язання умовно можна поділити на дві групи: 1) підстава для набуття або збереження була відсутня; 2) підстава для набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

44. Ураховуючи наведене набуте, збережене особою майно може

бути визначене як безпідставно набуте, збережене, а зобов`язання з набуття

цього майна - кваліфіковане як кондикційне зобов`язання (зобов`язання з безпідставного збагачення):

- з моменту набуття, збереження особою майна за відсутності правової підстави (для майна, набутого без достатньої правової підстави) або

- з моменту відпадіння попередньої правової підстави набуття особою майна від потерпілого (для майна, первісно набутого за наявності правової підстави).

Щодо моменту, з якого зобов`язання з повернення безпідставно набутого

майна вважається простроченим, що надає право кредитору нарахувати на зазначену суму інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до частини другої

статті 625 ЦК України

45. ТОВ ?Луганськгаз збут? у поданому до суду позові стверджувало,

що перераховані АТ ?Укртрансгаз? кошти в сумі 18 454 848,76 грн є безпідставно набуті відповідачем з моменту їх отримання від позивача, з урахуванням

чого здійснило нарахування інфляційних втрат і 3 % річних за період

з 26 лютого 2019 року (з наступного дня після отримання коштів відповідачем від позивача) по 06 травня 2021 року (переддень повернення відповідачем коштів позивачу).

46. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, визнав правомірним нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат з 26 лютого 2019 року, зазначивши, що відповідач був зобов`язаний повернути позивачу перераховані кошти відразу після їх отримання, а тому прострочення виконання ним зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів та неправомірне їх використання починається з наступного дня після отримання коштів відповідачем.

47. Вважаємо такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, оскільки вони зроблені без належного урахування змісту наявних між сторонами спору правовідносин, за яких відбулося перерахування коштів відповідачу, та ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального права, які регулюють підстави нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна (кондикційного зобов`язання).

48. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочиввиконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

49. Приписи наведеної норми підставою нарахування інфляційних втрат та

трьох процентів річних визначають необхідність наявності факту прострочення виконання боржником грошового зобов`язання.

50. Водночас положення частини другої статті 625 ЦК України для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не вимагають наявності

вини боржника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі

№ 922/3095/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18).

51. Отже частина друга статті 625 ЦК України пов`язує нарахування

інфляційних втрат і трьох процентів річних насамперед з наявністю факту прострочення виконання боржником грошового зобов`язання (у кондикційному зобов`язанні - зі встановленням факту прострочення виконання боржником (особою, яка безпідставно набула майно) зобов`язання з повернення кредитору безпідставного набутого майна, зокрема, грошових коштів).

52. Тому виокремлення факту прострочення виконання грошового зобов`язання має юридичне значення в аспекті застосування спеціальних наслідків такого прострочення у вигляді сплати інфляційних втрат та процентів річних.

53. Відповідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

54. У наведеній нормі під простроченням боржника необхідно розуміти невчинення ним в установлений строк дій, що складають зміст зобов`язання (прострочення виконання зобов`язання).

55. Тобто законодавець у частині першій статті 612 ЦК України прострочення боржника перш за все асоціює зі строком виконання зобов`язання, а саме, зокрема, спливом строку виконання зобов`язання, порушенням боржником строку виконання зобов`язання.

56. Для договірних зобов`язань строк виконання зобов`язання обумовлюється сторонами договору, а у разі його не встановлення або визначення моментом пред`явлення вимоги -на підставі частини другої статті 530 ЦК України.

57. Проте кондикційне зобов`язання (зобов`язання з набуття, збереження

майна без достатньої правової підстави) за своєю природою відноситься до недоговірних зобов`язань, строк виконання яких не визначається, погоджується за аналогією договірних зобов`язань.

58. Так само не можуть бути застосовані для визначення строку виконання боржником зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна, а відтак і моменту прострочення його виконання (у разі невиконання, порушення строку виконання зі сторони боржника) приписи статті 530 ЦК України, оскільки вона поширюються майже винятково на регулятивні зобов`язання, тоді як кондикційне зобов`язання є охоронним правовідношенням.

59. Не містять норм, які б урегульовали строк виконання боржником кондикційного зобов`язання і положення глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України. Тобто кондикційне зобов`язання належить до зобов`язань, строк виконання яких у законі прямо не встановлений.

60. Утім наведене не може виключати існування наявності прострочення виконання боржником кондикційного зобов`язання та можливість застосування до цих правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, адже подібне розуміння норми буде суперечити засадам справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однією стороною зобов`язання за рахунок іншої.

61. Водночас слід звернути увагу, що закріплення законодавцем у частині другій статті 625 ЦК України норм, якими урегульоване право кредитора на нарахування інфляційних втрат та відсотків річних за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, до якого віднесене в тому числі і кондикційне зобов`язання, покликано забезпечити недопущення безпідставного збагачення однієї сторони зобов`язання за рахунок іншої.

62. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

63. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу),

має бути розумним (див. пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

64. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм,

що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм

(див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

65. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України). Національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20).

66. Системний аналіз положень норм 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу свідчить, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає необхідним урахування моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.

67. Особа не може вважатися такою, що має обов`язок повернути безпідставно набуте майно (зокрема, грошові кошти), до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про сам факт свого безпідставного збагачення.

68. Частиною п`ятою статті 12 ЦК України встановлено презумпцію добросовісності та розумності особи при здійсненні нею своїх цивільних прав та закріплено обов`язок учасників цивільного обороту дотримуватися принципів добросовісності та розумності у здійсненні своїх цивільних прав. Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в поведінці особи - носія такого права, яка, знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

69. Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

70. Тобто добросовісність набувача майна презюмується та має враховуватися під час з`ясування моменту виникнення в нього обов`язку з повернення безпідставно набутого майна потерпілій особі.

71. Проте наведена презумпція є спростовною. Обов`язок з її спростування покладається на особу (в цьому разі - потерпілу особу у кондикційному зобов`язанні), яка заперечує (ставить під сумнів) добросовісність поведінки набувача майна, зокрема момент його обізнаності про безпідставність набуття майна.

72. Тому під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном необхідно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб`єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про безпідставне набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, оскільки конструкція "особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави" зобов`язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з`ясування підстав володіння ним таким майном.

73. Тож у кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, на яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналась або могла дізнатись про безпідставність отримання майна.

74. Проте момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна та його виконання нею не є тотожним моменту, з якого зобов`язання особи з повернення цього майна вважається простроченим (моменту прострочення кондикційного зобов`язання), оскільки на відміну від останнього, виникнення в особи обов`язку з повернення безпідставно набутого майна та його виконання цією особою за своє суттю є періодом у часі, з якого особа стає обізнаною про безпідставність набуття (збереження) нею майна потерпілої особи та про наявність обов`язку з повернення майна цій особі, який має виконуватися з урахування характеру підстав (юридичних фактів), за яких було безпідставно набуте нею майно.

75. Наприклад, у випадку безпідставного (помилкового) перерахування грошових коштів момент виникнення в особи обов`язку з повернення безпідставно набутого майна та його виконання обмежений проміжком часу з моменту, коли особа дізналась або могла дізнатись про перерахування потерпілим грошових коштів на її рахунок, до моменту спливу визначеного статтями 8, 35 Закону України ?Про платіжні системи та переказ коштів в Україні? строку для здійснення платіжних операцій.

76. Натомість у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, момент виникнення в особи обов`язку з повернення безпідставно набутого майна та його виконання визначається з моменту відпадіння у встановленому юрисдикційному чи неюрисдикційному порядку юридичної сили первісної правової підстави для набуття особою цього майна.

77. Тому для визначення прострочення виконання боржником кондикційного зобов`язання, необхідно враховувати сукупність таких юридичних складових (передумов):

1) конкретних підстав (юридичних фактів), за яких виникло зобов`язання

(для кваліфікації зобов`язання як кондикційного),

2) моменту обізнаності набувача майна про безпідставність набуття, збереження майна (для з`ясування питання моменту виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення безпідставно набутого, збереженого ним майна),

3) періоду часу протягом якого особа (набувач майна) з моменту свої обізнаності про безпідставність набуття, збереження нею цього майна має повернути майно потерпілій особі, який визначається з урахування характеру підстав (юридичних фактів), за яких було безпідставно набуте нею майно.

78. З урахуванням наведеного у правовідносинах з повернення безпідставно набутих (збережених) коштів, які попередньо перераховані за договором, початком моменту прострочення набувачем виконання зобов`язання з повернення таких коштів потерпілій особі є момент у часі, коли особа - набувач майна дізналася або могла дізнатися про безпідставність набуття (збереження) нею цих коштів.

79. Такий момент зазвичай може бути пов`язаний з набранням законної сили судовим рішенням, у якому суд установив факт безпідставності набуття (збереження) особою в межах виконання договірних правовідносин майна, належного потерпілій особі.

80. Судове рішення у цьому випадку дозволяє кваліфікувати зобов`язання як кондикційне, адже для виникнення зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно, до якого відноситься набуття (збереження), що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині, а також набуття (збереження) майна особою за наявності правової підстави, яка згодом відпала. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

81. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

82. Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття

однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним (див. постанови Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13,

від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, від 23 березня 2016 року у

справі № 6-2978цс15, від 07 червня 2017 року у справі № 3-189гс17).).

83. Тобто судове рішення надає можливість внести ясність, визначеність у правовідносини сторін, констатувати про безпідставність набуття (отримання) грошових коштів особою та підтверджує відсутність юридичних підстав для їх збереження надалі такою особою, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі.

84. До цього моменту перерахування потерпілою особою на виконання умов укладеного між сторонами договору (в рахунок виконання договірних зобов`язань) грошових коштів у розумінні статті 1212 ЦК України не може вважатися безпідставним набуття (збереженням) особою коштів за відсутності правової підстави, оскільки перерахування коштів у межах виконання зобов`язань за договором відповідає принципу conventio facit (vincit) legem (угода створює право), адже договір зобов`язує сторони виконувати те, про що вони домовилися.

85. Отже, у правовідносинах з повернення безпідставно набутих (збережених) коштів, перерахованих у межах виконання стороною договірного

зобов`язання, виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна та відповідно можливість нарахування інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання може бути пов`язана з набранням законної сили судовим рішенням, яким установлено факт безпідставності отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у зобов`язанні стає достеменно поінформованим про наявність свого зобов`язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставно отриманого майна (близької за змістом позиції дотримується Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 08 вересня 2021 року у справі

№ 201/6498/20).

86. Подібний підхід до визначення моменту прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна враховує правову природу закріплених у частині другій статті 625 ЦК України інфляційних втрат і

3 % річних та забезпечує захист порушеного права кредитора (потерпілої особи) внаслідок порушення боржником (набувачем коштів) грошового зобов`язання з повернення ним безпідставно набутих (збережених) коштів.

87. Натомість визначення початку періоду прострочення з моменту перерахування (передачі) особою коштів у рахунок виконання договірного зобов`язання на практиці може зумовлювати зловживання зі сторони кредитора у вигляді штучного збільшення періоду нарахування 3 % річних та інфляційних втрат шляхом відтермінування стягнення їх з боржника, тоді як зазначені нарахування не можуть слугувати засобом збагачення, оскільки не є санкцією, а за своє природою є способом захисту майнового права та інтересу, який

полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц,

від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних у заявлений позивачем період

(з наступного дня після отримання відповідачем, в межах наявних (на момент перерахування) договірних зобов`язань, коштів від позивача по переддень повернення відповідачем коштів позивачу)

88. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили,

що ТОВ ?Луганськгаз збут? у межах виконання правовідносин за договором з транспортування природного газу перерахувало 25 лютого 2019 року

АТ ?Укртрансгаз? грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн, за несвоєчасне повернення яких нараховані інфляційні втрати та 3 % річних.

89. Водночас обставини відсутності правових підстав для перерахування позивачем цих коштів АТ ?Укртрансгаз? встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 910/17567/19, яка була залишена без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2021.

90. З матеріалів справи не вбачається (іншого суди попередніх інстанцій не встановили) недобросовісності поведінки відповідача під час формування

акта надання послуг балансування та рахунку вартості послуг балансування

від 31.12.2018 на суму 18 454 848,76 грн, підстави для оплати яких, як

згодом установив Північний апеляційний господарський суд у постанові від

22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, були відсутні. Водночас

АТ ?Укртрансгаз? майже відразу після набрання законної сили рішенням у

справі № 910/17567/19 (22 березня 2021 року) платіжним дорученням

від 07 травня 2021 року № 3111 перерахувало позивачу грошові кошти в сумі

18 454 848,76 грн, тобто в повному обсязі.

91. Отже, з урахуванням обставин конкретної справи саме з моменту

прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від

22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19 відпала правова підстава

для перерахування позивачем грошових коштів та АТ ?Укртрансгаз? стало достеменно обізнаним про відсутність правових підстав для набуття ним коштіву сумі 18 454 848,76 грн.

92. За наведеного вбачається, що днем початку прострочення АТ ?Укртрансгаз? виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих ним коштів та відповідно нарахування інфляційних втрат і 3 % річних передбачених

частиною другою статті 625 ЦК України, є 23 березня 2021 року (наступний день після набрання рішенням у справі № 910/17567/19 законної сили), а днем завершення - 06 травня 2021 року (переддень повернення позивачу коштів відповідачем), чого не було враховано позивачем під час звернення з позовом до суду та судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень у справі при визначенні початку періоду прострочення виконання зобов`язання відповідачем.

93. З огляду на викладене з АТ ?Укртрансгаз? підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення виконання ним грошового зобов`язання

з повернення безпідставно набутих коштів у розмірі 18 454 848,76 грн

за період з 23 березня по 06 травня 2021 року, а саме 129 183,94 грн - інфляційні втрати та 68 257,66 грн - 3 % річних.

94. Таким чином, на нашу думку, обґрунтованими та підтвердженими є

доводи скаржника про помилковість висновків судів попередніх інстанцій

щодо прострочення виконання АТ ?Укртрансгаз? зобов`язання з повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн з наступного дня після отримання коштів відповідачем.

95. Однак, Велика Палата Верховного Суду наведене вище залишила поза увагою та погодилася з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення

з відповідача інфляційних втрат і 3 % річних у заявлений позивачем період

(з 26 лютого 2019 року - моменту перерахування ТОВ ?Луганськгаз збут? у

межах виконання правовідносин за договором коштів АТ ?Укртрансгаз?

по 06 травня 2021 року - переддень повернення відповідачем коштів позивачу).

96. Так, Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши положення норм

статей 509, 625, 1212 ЦК України, зокрема, виснувала, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна (коштів) потерпілому виникає у особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту

коли підстава їх отримання відпала, а передбачений частиною другою

статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

97. Тобто Велика Палата пов`язує виникнення у боржника прострочення виконання зобов`язання з поверненню безпідставно отриманих коштів в межах договірних зобов`язань із моментом отримання ним безпідставно набутих коштів від потерпілої особи (кредитора).

98. Іншими словами Велика Палата Верховного Суду фактично ототожнює момент, з якого набуте або збережене боржником від кредитора майно вважається безпідставно набутим з моментом, з якого зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна вважається простроченим.

99. Проте наведений висновок не враховує особливостей зобов`язань з безпідставного набуття (збереження) майна (кондикційних зобов`язань), якими, зокрема є те, що підставою їх виникнення може слугувати досить широке коло юридичних фактів (зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних тощо).

100. Перелік підстав виникнення кондикційних зобов`язань не є вичерпним за своїм обсяговим змістом.

101. Означені особливості не можуть ігноруватися та залишатися поза увагою

під час визначення моменту прострочення кондикційного зобов`язання, який у кожному конкретному випадку з урахуванням підстав (юридичних фактів) за яких виникло зазначене зобов`язання є індивідуальним (відміним).

102. Вкотре звертаємо увагу, що сам по собі перехід майна (в цьому разі перерахування коштів) в межах первісних правовідносин від однієї особи до іншої не створює обов`язку в набувача майна повернути його потерпілій особі, оскільки не містить правової необґрунтованості його набуття (збереження) цією особою.

103. Для того, щоб первісні правовідносини трансформувалися у зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна, а перехід майна (зокрема, перерахування коштів) був визнаний безпідставним, необхідно приєднання до цих правовідносин інших юридичних фактів, наявність яких зумовило б припинення й одночасного виникнення зобов`язання з безпідставного набуття (збереження) майна.

104. Такі юридичні факти, які зазвичай іменуються як відпадіння правової підстави набуття (збереження) майна, не тільки трансформують первісні правовідносини у зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна, але і припиняють (усувають, знімають) правову підставу набуття (збереження) майна з моменту його виникнення, перетворюючи тим самим законний спосіб (за наявності правової підстави) набуття (збереження) майна у безпідставний.

105. Хоча ЦК України і не містить вказівки про необхідність наявності чи відсутності вини як фактору кваліфікуючої ознаки кондикційного зобов`язання, проте загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних відносинах; отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

106. До настання цього моменту зобов`язання не може кваліфікуватися як кондикційне, а отже й не можна стверджувати про виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілій особі безпідставно набутого майна та відповідно прострочення виконання нею кондикційного зобов`язання.

107. Однак сформований Великою Палатою Верховного Суду у цій справі висновок щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України у правовідносинах з безпідставного набуття (збереження) майна фактично формує універсальний підхід до визначення початку періоду прострочення кондикційного зобов`язання, який пов`язується із моментом кваліфікації зобов`язання як кондикційного (зобов`язання з безпідставного набуття (збереження) майна).

108. Подібне тлумачення норм нівелює розмежування моменту виникнення кондиційного зобов`язання та моменту його прострочення боржником і як наслідок безальтернативно презюмує обізнаність набувача майна про безпідставність набуття (збереження) ним майна до настання (констатації) моменту відпадіння правової підстави набуття (збереження) майна.

109. Окрім того, як уже зазначалося вище, наведене відкриває шлях до зловживань зі сторони кредитора, надаючи йому можливість штучно збільшити період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат шляхом відтермінування стягнення їх з боржника при тому, що зазначені нарахування не можуть слугувати засобом необґрунтованого збагачення.

110. Тож подібна інтерпретація норм статей 625, 1212 ЦК України забезпечує несправедливе, непропорційне положення учасників цивільного/господарського обороту та на практиці поглиблює ще більшу правову невизначеність щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України у кондикційних зобов`язаннях.

111. На нашу думку, зазначене матиме наслідком формування хибної судової практики вирішення справ у подібній категорії спорів, в той час як за усними поясненнями представника АТ ?Укртрансгаз?, наданими в судовому засіданні 07 лютого 2024 року, на час перегляду цієї справи в касаційному порядку, у провадженні судів перебувають справи про стягнення з АТ ?Укртрансгаз? коштів у подібній категорії спорів на суму близько 34 млрд грн.

112. Цілком очевидно, що запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід може призвести до стягнення з АТ ?Укртрансгаз? інфляційних втрат та 3 % річних втрат на зазначену суму коштів (близько 34 млрд) за значно більший період, в основу початку якого буде взятий момент перерахування коштів, а не момент з якого набувач майна (боржник) дізнався або міг дізнатися про безпідставність набуття (збереження) ним цих коштів, що покладатиме на відповідача як підприємство паливно-енергетичного комплексу, яке постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83"Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави", віднесене до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (див. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/83-2015-п#Text), додатковий фінансовий (економічний) тягар та як наслідок в цілому негативно вплине на платоспроможність зазначеного суб`єкта господарювання.

113. До того ж Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи необґрунтовано зазначила, що кошти в сумі 18 454 848,76 грн, неповернення яких слугувала підставою для заявлення інфляційних втрат та 3 % річних, були помилково перераховані на рахунок відповідача, тоді як свідчать встановлені обставини справи вони попередньо були перераховані ТОВ ?Луганськгаз збут? на рахунок АТ ?Укртрансгаз? в межах наявних між сторонами договірних зобов`язань за договором транспортування природного газу. Визначення цих коштів як помилково перерахованих має наслідком впливу на визначення моменту прострочення кондикційного зобов`язання зі сторони відповідача (боржника).

ВИСНОВКИ

114. З нашої точки зору ураховуючи наведене вище Велика Палата Верховного Суду мала прийняти постанову, в якій мала:

1) Зробити висновок щодо розмежування моменту, з якого набуте (збережене) боржником від кредитора майно вважається безпідставно набутим з моментом з якого зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна вважається простроченим.

2) Визначити початок періоду прострочення виконання АТ ?Укртрансгаз? зобов`язання з повернення безпідставно набутих ним коштів з якого можуть бути нараховані інфляційні втрати та 3 % річних ? з моменту коли відповідач став достеменно обізнаним про відсутність правових підстав для набуття ним від позивача, яким з урахуванням обставин конкретної справи є прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, в якій суд встановив відсутність правових підстав для перерахування позивачем цих коштів відповідачу.

3) Частково задовольнити касаційну скаргу Акціонерного товариства ?Укртрансгаз?, скасувати рішення судів попередніх інстанцій про повне задоволення позову та ухвалити нове про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю ?Луганськгаз збут? щодо стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, стягнути з Акціонерного товариства ?Укртрансгаз? на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ?Луганськгаз збут? 129 183,94 грн інфляційних втрат та 68 257,66 грн - 3 % річних за період з 23 березня по 06 травня 2021 року, у решті заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відмовити.

Судді: О. О. Банасько
І. В. Желєзний
М. В. Мазур
С. Ю. Мартєв
Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 117207234

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О., Короля В. В., Ткача І. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року

у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення 3 570 893,00 грн,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року, постановлене суддею Карабань Я. А., та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Коробенка Г. П., Козир Т. П., Чорногуза М. Г.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - АТ «Укртрансгаз», відповідач) 3 570 893,00 грн, з яких 2 357 423,49 грн інфляційних втрат і 1 213 469,51 грн трьох процентів річних.

ТОВ «Луганськгаз Збут» обґрунтовувало пред`явлений позов тим, що АТ «Укртрансгаз» своєчасно не повернуло позивачу безпідставно отримані від нього грошові кошти у сумі 18 454 848,76 грн, що встановлено судовими рішеннями у справі № 910/17567/19, протиправно користувалося ними з 26 лютого 2019 року до 07 травня 2021 року, тому за цей період на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач нарахував інфляційні втрати та три проценти річних.

Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 20 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року, Господарський суд міста Києва задовольнив позов, стягнув з відповідача на користь позивача суму в 2 357 423,49 грн інфляційних втрат, 1 213 469,51 грн трьох процентів річних та розподілив судові витрати.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач прострочив виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, тому позивач правомірно нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за період з 26 лютого 2019 року до 06 травня 2021 року.

За висновками судів, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, грошових коштів у сумі 18 454 848,76 грн, настав у відповідача у той момент, коли він дізнався про безпідставність набуття цього майна. Обставини одержання згаданих грошових коштів були відомі відповідачу з моменту їх зарахування на його розрахунковий рахунок в банківській установі, тобто з 25 лютого 2019 року. Тож відповідач після отримання зазначених коштів був зобов`язаний повернути їх одразу, тобто прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих грошових коштів та неправомірного їх використання розпочалося з наступного дня, з 26 лютого 2019 року.

Постановою від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19 Північний апеляційний господарський суд лише підтвердив факт безпідставності набуття грошових коштів, а зобов`язання щодо їх повернення виникло не з рішення суду, а безпосередньо на підставі закону. Оскільки рішенням у справі № 910/17567/19 встановлено, що перерахування грошових коштів без достатньої правової підстави відбулося 25 лютого 2019 року, наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів, та набрання ними законної сили не змінює правову природу грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення.

ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

АТ «Укртрансгаз», не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, через систему «Електронний суд» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року у справі № 910/3831/22, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга містить такі доводи та міркування. Відповідно до закону обов`язок з повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна. У цьому спорі право вимоги позивача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відповідного обов`язку виконання такої вимоги відповідачем виникло лише після ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови від 22 березня 2021 року у справі № 910/17567/19, якою встановлено факт безпідставного набуття грошових коштів. Натомість є помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що початком періоду прострочення є дата зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, а не дата ухвалення судового рішення апеляційним судом. Відповідно і здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат та трьох відсотків річних є неправильними, оскільки розраховувати їх потрібно за період з 23 березня до 06 травня 2021 року.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Луганськгаз Збут» заперечувало проти доводів АТ «Укртрансгаз» та просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін

Ухвалою від 29 травня 2023 року Касаційний господарський суд передав справу № 910/3831/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України

(далі - ГПК України), посилаючись на існування виключної правової проблеми, яка полягає у відмінній практиці касаційних судів у вирішенні питання настання строку виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, а також неіснуванні висновків Великої Палати Верховного Суду щодо цього правового питання.

Постановою від 07 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду залишила касаційну скаргу АТ «Укртрансгаз» без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 березня 2023 року - без змін, розподілила судові витрати.

Постанова мотивована тим, що недоговірне зобов`язання виникає у особи безпосередньо з правила статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає у особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому разі є механізмом примусового виконання відповідачем свого зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів, яке він не виконує добровільно.

У постанові у справі № 910/17567/19 апеляційній суд встановив, що грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем 25 лютого 2019 року, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з приписами статті 1212 ЦК України.

За обставинами справи, відповідач знав, що позивач був проти придбання в нього послуги балансування, що таку послугу відповідач надає в односторонньому порядку на підставі правил розділу XIV Кодексу газотранспортної системи

(далі - Кодекс ГТС), що сплачені позивачем за цю послугу кошти в сумі 18 454 848,76 грн є спірними з підстав фактичного ненадання відповідачем зазначеної послуги в межах укладеного сторонами договору транспортування. Відповідно відповідач повинен був знати про безпідставне отримання ним спірних коштів.

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, виникає, виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі настав з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили період прострочення та правомірно вирішили спір, що виник між сторонами.

ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІВ

Із наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.

1. Визначення основного регулятора спірних відносин між сторонами

1.1. Частинами першою-третьою статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

1.2. Приписи статті 6 ЦК України визначають співвідношення договору з актами цивільного законодавства, яке ґрунтується на принципі свободи договору і поширюється на будь-який правочин. У зв`язку з цим на правила Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків прямого законодавчого обмеження права сторін договору відступати від правил нормативно-правових актів.

1.3. Згадана стаття встановлює припустимість укладення будь-яких договорів, не передбачених актами цивільного законодавства, але таких, які безпосередньо не суперечать загальним засадам цивільного законодавства. Принцип свободи договору дає можливість реалізувати приватним особам право врегулювати свої відносини за власним розсудом за допомогою договору, не передбаченого актами цивільного законодавством. В таких випадках має місце усунення прогалин у законодавстві, і договір фактично виступає своєрідним джерелом цивільного права, обов`язковим для певного кола учасників відносин.

1.4. ЦК України (в частині третій статті 6) сформулював правило про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати приписи акта цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від таких правил актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством. Водночас, законодавець обмежує право сторін договору відступити від приписів актів цивільного законодавства трьома випадками, коли:

1.4.1. це прямо заборонено таким актом;

1.4.2. обов`язковість для сторін приписів актів цивільного законодавства випливає із їх змісту;

1.4.3. обов`язковість для сторін правил актів цивільного законодавства випливає із самої суті відносин між сторонами. Це правило ЦК України потрібно розглядати так, що сторони у договорі не можуть відступити від змісту актів законодавства, якщо нормотворець очевидно зазначає про обов`язок діяти відповідно до цього акта, визначаючи, що його приписи мають імперативний характер.

1.5. Отже, у зв`язці «договір - закон» перший, безумовно, не повинен безпосередньо суперечити другому - закону. Проте, передусім важливою є модель такого несуперечення, яка залежить від методу правового регулювання суспільних відносин, а ним в цивільному праві, як відомо, є диспозитивність, притаманна переважній більшості його правових норм.

1.6. Тож основне юридичне значення статті 6 ЦК України полягає в закріпленні презумпції диспозитивного значення актів цивільного законодавства, що знаходить прояв у наданні сторонам права в договорі відступити від приписів актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на підставі взаємної домовленості. Приписи актів цивільного законодавства мають імперативне значення винятково тоді, коли це прямо передбачено відповідними спеціальними правилами або випливає зі змісту відносин між сторонами.

1.7. Відповідно до статті 6 ЦК України договір є таким самим регулятором цивільних відносин, як і чинне законодавство. У договірних відносинах сторони навіть вправі інакше врегульовувати свої відносини, ніж це передбачено у законі, крім випадків прямо заборонених чинним законодавством або коли така заборона випливає з його змісту.

1.8. За обставинами цієї справи 25 липня 2017 року ТОВ «Луганськгаз Збут» (замовник) та АТ «Укртрансгаз» (оператор) уклали договір транспортування природного газу № 1707000361 (далі - договір транспортування).

1.9. Отже, між сторонами у справі безперечно існують договірні відносини. Саме зазначений договір є основним регулятором тих правових відносин, які виникли на його підставі. Тому помилковими є висновки судів у цій справі про те, що якісь відносини між сторонами, пов`язані з виконанням укладеного ними договору, можуть виникати поза його межами, тобто існувати за межами договірного зобов`язання. Потрібно виходити з того, що відносини з виконання договірного зобов`язання не можуть бути одночасно і договірними, і позадоговірними.

1.10. Відповідно до фактичних обставин справи правовий спір між сторонами виник в оцінці існування так званого «негативного небалансу газу», а відповідно й виникнення заборгованості з оплати за нього.

1.11. Правова проблема, яку вирішувала Велика Палата Верховного Суду, полягала у тому, чи настав та коли той момент, у який АТ «Укртрансгаз» мало усі підстави вважати, що отримані від ТОВ «Луганськгаз Збут» 18 454 848,76 грн є такими, що отримані без достатньої правової підстави.

1.12. Передусім відповідь на це запитання мала бути віднайдена серед умов укладеного між сторонами договору.

1.13. На наше переконання, ключове правило щодо вирішення порушеного питання закріплене у пункті 9.5 цього договору, відповідно до якого розбіжності щодо вартості послуг балансування підлягають урегулюванню відповідно до умов цього договору або в суді. За обставинами цієї справи до прийняття рішення суду вартість послуг балансування, які замовник зобов`язаний сплатити в строк, передбачений пунктом 9.4 цього договору, визначається за даними оператора.

1.14. Надавши системне тлумачення наведеним умовам договору, можливо зробити висновок, що в разі виникнення між його сторонами спору щодо вартості послуг балансування і належних до сплати платежів, такий спір підлягає вирішенню судом і лише зі змісту рішення суду може бути з`ясоване питання про належність чи неналежність відповідних платежів, отже й про підставність або безпідставність їх отримання. І найважливіший висновок з тлумачення пункту 9.5 цього договору полягає у тому, що до моменту вирішення такого спору судом вартість послуг балансування визначається в односторонньому порядку - оператором ГТС, тобто відповідачем у цій справі.

1.15. Наведена договірна умова з приводу розв`язання спірних питань щодо визначення вартості послуг балансування не суперечить у спеціальному законодавству. Так, у главі 5 розділу IIIпункті 3 глави 1 розділу ХІV Кодексу ГТСвизначено порядок вирішення спірних питань щодо обсягу переданого/прийнятого газу, зокрема передбачено, що усі спори (розбіжності), які виникають при здійсненні обліку природного газу повинні вирішуватись шляхом переговорів. У разі неможливості досягнення згоди шляхом переговорів пред`явлені спірні питання передаються на розгляд до суду.

1.16. Тож, враховуючи умови договору транспортування та спеціальні правила Кодексу ГТС, можливо виснувати, що момент, коли розпочинається період безпідставного збагачення, має пов`язуватися саме з моментом набрання рішенням суду законної сили, яким встановлено факт безпідставності набуття майна, а не з моментом отримання таких коштів відповідачем у справі.

1.17. Переконані, що, враховуючи диспозитивність правил цивільного законодавства у регулюванні таких правових відносин, саме умови, викладені у договорі, мають пріоритет над актами цивільного законодавства у тому випадку, якщо учасники таких договірних відносин скористалися правом на саморегулювання своїх відносин.

2. Щодо визначення правової природи відносин, що виникли між сторонами спору

2.1. Оцінюючи те, чи можна до відносин між сторонами застосувати правила, викладені у частині першій статті 1212 ЦК України, переконані у такому.

2.1.1. Загальне правило визначення кондикційних відносин сформульоване у частині першій статті 1212 ЦК України, яким передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

2.1.2. Аналіз частини першої статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

2.1.3. набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2.1.4. відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

2.1.5. Загальне правило, викладене в частині першій статті 1212 ЦК України, буквально не передбачає можливості застосування інституту безпідставного збагачення до договірних відносин.

2.1.6. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі; отримане однією зі сторін у договірному зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

2.1.7. Отже, за своєю правовою природою кондикційні відносини у вузькому значенні цієї категорії не передбачають існування інших, зокрема договірних відносин між їх учасниками. Це випливає, зокрема, зі змісту частини третьої цієї статті, згідно з якою ці правила можуть бути застосовані також і до інших відносин, які за своєю правовою природою не є суто кондикційними. Зокрема законодавець поширив положення цієї умови на повернення виконаного за зобов`язанням (пункт 3 частини третьої статті 1212 ЦК України). Застосування цього пункту можливе, зокрема, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

2.2. Щодо можливості застосування до спірних відносин правил частини третьої статті 1212 ЦК України

2.2.1. Правила частини третьої статті 1212 ЦК України містять опис правових відносин, що не є суто кондикційними відносинами у вузькому значенні цього поняття, тобто не є condictio sine causa. Вочевидь, що приписи частини третьої статті 1212 ЦК України можуть бути застосовані до договірних відносин, відповідно до змісту статті 6 ЦК України, лише в тому випадку, якщо умови договору та акти цивільного законодавства, якими регулюються саме відносини із такого договору, не містять спеціальних правил про порядок розрахунків та повернення виконаного у такому договірному зобов`язанні, зокрема й зайво чи безпідставно сплаченого.

2.2.2. Відтак, спершу правила про порядок та умови повернення зайво чи безпідставно сплаченого у договірному зобов`язанні потрібно віднаходити серед умов погодженого сторонами договору, далі - у приписах спеціального законодавства - у Кодексі ГТС, який містить спеціальні правила щодо регулювання спірних правовідносин. І лише у тому випадку, коли ані умови договору, ані правила спеціального законодавства не врегульовують подібні правові питання, можливим є застосування правил, передбачених у статті 1212 ЦК України. Приписи статті 1212 ЦК України до договірних відносин мають застосовуватися лише такою мірою і у такий спосіб, якщо правила чи умови договору не містять відповідних приписів, тобто не передбачають відповіді на таке запитання.

2.2.3. Тож стосовно спірних правовідносин вони не є суто кондикційними, оскільки цивільні відносини між сторонами передовсім врегульовані умовами укладеного між ними договору, тому їх можна розглядати кондикційними у широкому сенсі цього визначення, коли згідно з частиною третьою статті 1212 ЦК України правила про заборону незаконного збагачення застосовні до них субсидіарно.

3. Визначення моменту виникнення обов`язку з повернення зайво (або без достатньої правової підстави) сплаченого у договірному зобов`язанні

3.1. Серед приписів правових норм інституту, що регулюють кондикційні зобов`язання, немає імперативного правила щодо того, з якого саме моменту виникає кондикційне зобов`язання, тобто зобов`язання повернути безпідставно отримане майно (гроші).

3.2. Системний аналіз статей 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу свідчить, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.

3.3. Особа не може вважатися такою, що має обов`язок повернути безпідставно набуте майно (зокрема, грошові кошти) до того часу, доки вона, діючи відповідно до вимог ділового обороту, з належним рівнем розумності й обачливості, не дізналася або не могла дізнатися про самий факт свого безпідставного збагачення.

3.4. Під час визначення моменту обізнаності набувача майна про безпідставність його володіння майном потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача майна (суб`єктивну складову такої поведінки) та зважати не лише на момент, коли він дізнався про набуття ним майна, а й на момент, коли він міг дізнатися про відсутність правових підстав для набуття ним майна, адже конструкція «особа дізналася або могла дізнатися про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави» зобов`язує набувача майна діяти розсудливо, обачно, вживаючи заходів для з`ясування підстав володіння ним таким майном.

3.5. Отже, за загальним правилом, такий момент визначається як момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави. Це означає також, що, вирішуючи питання про момент, коли набувач не лише дізнався, але міг дізнатися, потрібно брати до уваги добросовісність поведінки набувача.

3.6. Тож у кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна.

3.7. Проте, момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна та його виконання нею не є тотожним моменту, з якого зобов`язання особи з повернення цього майна вважається простроченим (моменту прострочення кондикційного зобов`язання), оскільки на відміну від останнього, виникнення в особи обов`язку з повернення безпідставно набутого майна та його виконання цією особою за своє суттю є періодом у часі, з якого особа стає обізнаною про безпідставність набуття (збереження) нею майна потерпілої особи та про наявність обов`язку з повернення майна цій особі, який має виконуватися з урахування характеру підстав (юридичних фактів), за яких було безпідставно набуте нею майно.

3.8. Наголошуємо, що кондикційні зобов`язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи: підстави набуття такого не існувало навіть у момент отримання (набуття); підстава набуття існувала, але згодом підстава, на якій майно було набуте, припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо, зокрема як аванс, переданий на виконання договору, що не був укладений).

3.9. З врахуванням викладеного, момент виникнення кондикційного зобов`язання можна визначити: у випадку відсутності підстави набуття чужого майна - лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, на яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатись про безпідставність отримання майна; у випадку, коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, - сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави.

3.10. Остання група правовідносин характеризується тим, що особа утримує майно (гроші), яке вона має повернути потерпілому, у зв`язку з відпадінням підстави набуття цього майна (грошей). Це стосується вимог, щодо яких кондикційні правовідносини є субсидіарними (частина третя статті 1212 ЦК України), а саме: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

3.11. Коли вирішується спір за переліченими вимогами, наприклад, про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні, ухвалюється судове рішення, яке підлягає виконанню у встановленому законом порядку. У цьому випадку судове рішення дозволяє кваліфікувати зобов`язання як кондикційне, оскільки набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання апріорі не є безпідставним.

3.12. За обставинами цієї справи кондикційне правовідношення виникає як субсидіарне, тобто таке, що визначає наслідки збереження майна (грошей), які підлягають поверненню згідно з рішенням суду. Як в цьому, так і в інших трьох випадках, передбачених частиною третьою статті 1212 ЦК України, юридичним фактом, який породжує кондикційне зобов`язання, є рішення суду (враховуючи врегулювання цих спірних відносин між стороами умовами пункту 9.5. укладеного договору). В цих випадках саме в момент набрання рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій стороні правочину.

3.13. Резюмуючи викладене та врахувавши врегулювання цього питання умовами пункту 9.5. укладеного договору, відзначаємо, що у разі існування спору між сторонами договірних відносин початком моменту прострочення набувачем виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів потерпілій особі є момент у часі, коли особа - набувач майна - дізналася або могла дізнатися про безпідставність набуття (збереження) нею цих коштів. Такий момент пов`язаний з набранням законної сили судовим рішенням, у якому суд у певний спосіб врегулював існуючий спір та установив безпідставність набуття (збереження) особою в межах виконання договірних правовідносин майна, належного потерпілій особі.

3.14. У такій правовій ситуації суд у власному рішенні констатує про безпідставність набуття (отримання) грошових коштів (майна) особою та підтверджує відсутність юридичних підстав для їх подальшого збереження такою особою, а тому з моменту набрання ним законної сили особа в конкретному випадку достеменно може вважатися обізнаною про своє володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути майно іншій особі.

3.15. До цього моменту перерахування потерпілою особою на виконання умов укладеного між сторонами договору (в рахунок виконання договірних зобов`язань) грошових коштів у розумінні статті 1212 ЦК України не може вважатися безпідставним набуттям (збереженням) особою коштів за відсутності правової підстави, оскільки перерахування коштів здійснено у межах виконання зобов`язань за договором.

4. Врахування й оцінка обставин справи, що переглядалася

4.1. Щодо обставин конкретної справи, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, потрібно враховувати, що сума в розмірі 18 454 848,76 грн від самого початку виникнення такого правового питання була спірною, тобто щодо виникнення та існування обов`язку з її оплати між сторонами від початку не було згоди.

4.2. У пункті 3 глави 1 розділу ХІV Кодексу ГТС визначено, що перевищення обсягів відібраного природного газу з газотранспортної системи над обсягами переданого природного газу є негативним небалансом.

4.3. Позивач у цій справі допустив виникнення негативного небалансу газу (тобто спожив більше обсягів природнього газу, ніж було заплановано і сплачено ним), тому відповідач спочатку цілком підставно вважав, що має право на застосування під час оплати зайво спожитого природного газу правил і умов договору, що передбачають можливість застосування підвищеної ціни на природний газ.

4.4. Позивач, не заперечуючи проти виникнення негативного небалансу газу, не погодився із застосованою відповідачем підвищеною ціною за спожитий газ, навпаки з цього приводу пред`явив претензію АТ «Укртрансгаз». Позивач вважав, що врегулював це питання з іншим постачальником - Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» (далі - АТ «Луганськгаз»), нібито придбавши в нього необхідні обсяги природного газу.

4.5. Проте, це врегулювання негативного небалансу газу, проведене між ТОВ «Луганськгаз Збут» й АТ «Луганськгаз», не визнало АТ «Укртрансгаз», оскільки, за твердженням відповідача, АТ «Луганськгаз» продало ТОВ «Луганськгаз Збут» ті обсяги газу, яких не було у продавця і які йому не належали. Тож АТ «Укртрансгаз» не акцептувало врегулювання негативного небалансу газу між ТОВ «Луганськгаз Збут» й АТ «Луганськгаз», вважаючи свої дії з пред`явлення рахунку на сплату більш ніж 18 млн. грн правомірними. Такий стан неврегульованості спору між сторонами існував до ухвалення та набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/17567/19.

4.6. У справі № 910/17567/19 суди виснували, що якщо АТ «Укртрансгаз» вважало, що в результаті поставки природного газу від АТ «Луганськгаз» до ТОВ «Луганськгаз Збут» відбулося перевищення обсягів відібраного природного газу з газотранспортної системи над обсягами переданого природного газу з боку АТ «Луганськгаз», АТ «Укртрансгаз» повинно було визначити спірний об`єм газу як негативний місячний небаланс АТ «Луганськгаз» та здійснити послуги балансування саме третій особі, а не покладати відповідальність на позивача у цій справі.

4.7. Також у справі № 910/17567/19 суди виснували, що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361.

5. Щодо оцінки висновків судів у рішеннях у справі № 910/17567/19

5.1. Суди у справі, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, не вирішували питання про повернення 18 454 848,76 грн, тому вочевидь й у цій справі оцінка обов`язку з повернення цієї суми не мала здійснюватися. У цій справі суди вирішували виключно питання про застосування відповідальності та стягнення грошових коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, внаслідок несвоєчасного повернення відповідачем спірної суми в розмірі 18 454 848,76 грн. Суди у цій справі не були пов`язані з правовою оцінкою, зробленою в іншому спорі, зокрема у справі № 910/17567/19, а лише мали б врахувати преюдиційно встановлені обставини.

5.2. Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

5.3. Обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

5.4. У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц

(провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що від встановлення судом обставин справи потрібно відрізняти правові висновки, які робить суд на підставі таких обставин, у тому числі оціночні.

5.5. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року

у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) виснувала, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

5.6. Як зазначалося, у справі № 910/17567/19 суди виснували, що нарахування АТ «Укртрансгаз» плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу від 25 липня 2017 року № 1707000361.

5.7. На наше переконання, це судження не є обставиною справи, а є висновком, зробленим судами на підставі встановлених обставин справи, тобто правовою оцінкою, а тому не носить преюдиційний характер. Натомість встановленою обставиною у справі № 910/17567/19, яка має преюдиційне значення, є зокрема те, що ТОВ «Луганськгаз Збут» (замовник) та АТ «Укртрансгаз» (оператор) 25 липня 2017 року уклали договір транспортування природного газу № 1707000361.

6. Визначення моменту прострочення у відповідача у цій справі

6.1. Велика Палата Верховного Суду залишила поза увагою те, що АТ «Укртрансгаз» у межах наявних із ТОВ «Луганськгаз Збут» договірних відносин з транспортування природного газу визначило негативний небаланс природного газу позивача в розмірі 18 454 848,76 грн, який 25 лютого 2019 року був оплачений позивачем на підставі складеного відповідачем акта надання послуг балансування та пред`явленого рахунку вартості послуг балансування.

6.2. Враховуючи правило, передбачене пунктом 9.5 укладеного між сторонами договору, та взявши до уваги, що 18 454 848,76 грн були предметом спору від самого початку, обов`язок з повернення цієї суми виник у АТ «Укртрансгаз» саме з моменту набрання судовим рішенням у справі № 910/17567/19 законної сили, тобто з 22 березня 2021 року.

6.3. Отже, врахувавши обставини цієї конкретної справи, саме надання судовим рішенням юридичної кваліфікації факту безпідставності набуття, збереження майна без достатньої правової підстави не впливає на час виникнення зобов`язання щодо повернення такого майна. Водночас у разі відпадіння підстави набуття майна внаслідок ухвалення судового рішення саме з набранням таким рішенням суду законної сили потрібно пов`язувати виникнення обов`язку щодо повернення безпідставно набутого майна - у тому числі у разі підтвердження судовим рішенням помилковості дій потерпілого, суб`єктивно спрямованих на належне виконання ним свого обов`язку в певному регулятивному зобов`язанні.

6.4. Відтак у спірних правовідносинах, враховуючи фактичні обставини цієї справи та передовсім умови договірного регулювання відносин між сторонами спору, рішення суду є обов`язковою передумовою виникнення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів.

6.5. Тож, у разі оспорювання потерпілим обов`язку, первісно виконаного ним у порядку належного виконання за певним договірним зобов`язанням, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна виникає з моменту набрання законної сили судовим рішенням про повернення зазначеного майна.

6.6. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

6.7. Порушення грошового зобов`язання у розумінні частини другої статті 625 ЦК України полягає у простроченні його виконання, тобто несвоєчасній передачі (сплаті) грошових коштів.

6.8. Порушення боржником (набувачем майна) позадоговірного грошового зобов`язання (кондикційного зобов`язання), визначеного статтею 1212 ЦК України, є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 цього Кодексу, у виді нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

6.9. Прострочення виконання грошового зобов`язання як підстава застосування передбаченої статтею 625 ЦК України відповідальності у виді сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат кредитора настає з моменту порушення боржником покладеного на нього обов`язку зі сплати відповідної грошової суми на користь кредитора, у тому числі у зв`язку з початком невиконання такого, що набрало законної сили, рішення суду про повернення безпідставно отриманих грошових коштів.

6.10. Враховуючи конкретні обставини цієї справи, датою виникнення зобов`язання з повернення безпідставно отриманих коштів та зобов`язання із застосування встановленої приписами статті 625 ЦК України цивільно-правової відповідальності за його порушення є дата набрання законної сили судовим рішенням, у якому спростовано наявність обов`язку, добровільне виконання якого потерпілим зумовило виникнення зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

6.11. Після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/17567/19 спірну грошову суму у розмірі 18 454 848,76 грн потрібно оцінювати як користування чужими коштами. Враховуючи, що сторони не врегулювали відносини щодо користування чужими коштами, і АТ «Укртрансгаз» після набрання законної сили не перерахувало спірну суму на користь ТОВ «Луганськгаз Збут», то до цих відносин застосовується загальне правило частини другої статті 625 ЦК України.

6.12. З огляду на те, що відповідачу добровільному порядку рішення суду

у справі № 910/17567/19, яке набрало законної сили 22 березня 2021 року, своєчасно не виконав та лише 07 травня 2021 року перерахував на користь позивача стягнуту суму коштів у розмірі 18 454 848,76 грн, тому вважаємо, що обґрунтованим періодом нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є період з 23 березня 2021 року (з наступного дня після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/17567/19) до 06 травня 2021 року (переддень повернення АТ «Укртрансгаз» коштів позивачу).

6.13. Підхід Великої Палати Верховного Суду про визначення початком періоду прострочення момент перерахування (передання) особою коштів у рахунок виконання договірного зобов`язання нівелює те, що кредитор може зловживати своїми правами у виді штучного збільшення періоду нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат шляхом відтермінування стягнення їх з боржника, тоді як зазначені нарахування є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не можуть слугувати засобом збагачення, оскільки не є санкцією.

7. Поведінки позивача не відповідала критеріям добросовісності і чесної ділової практики

7.1. Саме така ситуація мала місце у справі, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду. Так, ТОВ «Луганськгаз Збут», сплативши спірні кошти у лютому 2019 року, з позовом про стягнення з АТ «Укртрансгаз» 18 454 848,76 грн звернулося до суду лише у грудні 2019 року, тобто майже через десять місяців, чим фактично штучно збільшило період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат (якщо відліком прострочення вважати день отримання відповідачем спірної суми).

7.2. На підставі принципів справедливості, розумності й добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) на суб`єкта відповідальності не може бути покладено майновий тягар, який є очевидно непропорційним характеру і наслідкам його власної поведінки. Так само неприпустимим є заохочення будь-якої недобросовісності з боку кредитора (потерпілої особи). У зв`язку з викладеним при вирішенні питання про виникнення у боржника обов`язку зі сплати процентів річних та інфляційних втрат за приписами статті 625 ЦК України потрібно брати до уваги й те, що порушення прав та інтересів кредитора може бути викликано також і його власною необережністю або умислом.

7.3. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду мала б врахувати, що кожна особа має здійснювати свої права добросовісно, що передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення права завжди проявляється в поведінці особи - носія такого права, яка, знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, вжила доступні їй заходи для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

7.4. Принцип добросовісності є загальноправовим принципом, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

7.5. Враховуючи викладене, дії позивача, які призвели до збільшення періоду прострочення, вочевидь є недобросовісними.

ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРІВ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Переконані, що у цій справі потрібно було керуватися тими міркуваннями, що з огляду на перебування сторін спору у договірних відносинах, момент виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна потрібно пов`язувати, передовсім з умовами обов`язкового для сторін укладеного ними договору - з таким юридичним фактом як дата набрання законної сили судовим рішенням, яким констатовано безпідставність отримання майна, оскільки саме з цього моменту боржник у договірному зобов`язанні стає достеменно і у спосіб, визначений сторонами у договорі, поінформованим про наявність свого зобов`язання по відношенню до кредитора щодо повернення безпідставного отриманого майна.

З урахуванням обставин цієї справи саме з моменту ухвалення постанови Північного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року

у справі № 910/17567/19 відпала правова підстава для перерахування позивачем грошових коштів та АТ «Укртрансгаз» стало достеменно обізнаним про відсутність правових підстав для набуття ним грошових коштів

у сумі 18 454 848,76 грн. Тому днем початку прострочення та відповідно нарахування коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України

є 23 березня 2021 року (наступний день після набрання рішенням законної сили), а днем завершення - 06 травня 2021 року (переддень повернення позивачу коштів відповідачем).

Вважаємо, що законним та справедливим результатом касаційного перегляду було б часткове задоволення касаційної скарги АТ «Укртрансгаз», скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового про часткове задоволення вимог позову АТ «Укртрансгаз».

Судді: С. О. Погрібний

В. В. Король

І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 118486338