Завідомо незаконна Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про можливість звільнення судді Конституційного суду України, за прийняте колегіальне рішення, з порушенням регламенту Верховної ради України


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року

м. Київ

Справа № 800/120/14
Провадження № 11-173зва23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,

за участю:

секретаря судового засідання Лук`яненко О. О.,

представника позивача - Пхайко Ю. Л.

представника відповідача - Кот О. В.

розглянула в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пхайко Юлія Леонідівна, про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 в адміністративній справі № 800/120/14 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» незаконною в частині дострокового припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 у лютому 2014 рокузвернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі також Рада), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати Постанову Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» (далі - Постанова № 775-VII, спірна Постанова) незаконною в частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував такими доводами.

2.1. Постанова № 775-VII, якою його звільнено з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги, є незаконною. Позивач доводить, що, приймаючи рішення у складі Конституційного Суду України, він не порушував присягу судді. Зазначивши, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції України, позивач вказує, що на суддів цього суду поширюються, зокрема, гарантії незалежності та недоторканності, підстави звільнення з посади, передбачені статтею 126 Конституції України. Гарантії недоторканності судді передбачають спеціальний порядок обрання та звільнення, а саме: суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі порушення суддею присяги. Відповідно до процедури звільнення з підстав порушення присяги судді необхідним є висновок постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України. Однак ні вказаною комісією, ні самим Конституційним Судом України питання стосовно порушення позивачем присяги не розглядалось, що свідчить, на його думку, про порушення процедури розгляду питання звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги.

2.2. На пленарному засіданні Верховної Ради України, що відбулось 24.02.2014, прийнято рішення про голосування з питання щодо звільнення суддів Конституційного Суду України за скороченою процедурою обговорення, що, як стверджує позивач, суперечить положенням Регламенту Верховної Ради України.

2.3. При розгляді Верховною Радою України питання про звільнення суддів Конституційного Суду України з посад порушено строки надання народним депутатам України матеріалів щодо суддів. Позивач вважає, що такі матеріали повинні бути надані народним депутатам України не пізніше як за три дні до розгляду Верховною Радою України відповідного питання.

2.4. Відповідно до доводів позивача дотримання особливого порядку звільнення судді Конституційного Суду України гарантує незалежність судді та унеможливлює свавільне позбавлення його повноважень. Відтак розгляд Верховною Радою України питання про дострокове припинення повноважень та звільнення судді Конституційного Суду України з посади при порушенні процедур, передбачених законодавством України, є незаконним.

2.5. Дострокове припинення повноважень судді Конституційного Суду України та звільнення його з посади за порушення присяги судді без доведення фактів такого порушення у судовому порядку є порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме принципів незалежного та безстороннього суду та юридичної визначеності.

2.6. Позивач вважає, що виходячи з назви оскаржуваної ним Постанови № 775-VII Верховна Рада України мала б лише висловити реакцію на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді, які повинні бути доведені у передбаченому законом порядку, а не встановлювати їх самостійно, перебравши на себе повноваження судової гілки влади, а отже, порушивши вимоги статті 6, частини другої статті 19 Конституції України.

2.7. Позивач посилається на міжнародну судову практику, зокрема, Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), міжнародні стандарти у сфері правосуддя та, за його твердженням, недотримання їх відповідачем при прийнятті спірної Постанови. Зазначає, що Верховна Рада України порушила принципи індивідуальної відповідальності та рівності, оскільки вину кожного із суддів, про яких ідеться в спірній Постанові, не було встановлено, а звільнено тільки тих суддів, які обрані до Конституційного Суду України по квоті парламенту.

3. Посилаючись на викладені вище підстави, позивач вважає, що Постанову № 775-VII слід визнати незаконною в частині припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги, захистивши у такий спосіб та відновивши його порушені права.

Фактичні обставини справи та короткий зміст рішень судів

4. У справі встановлено, що Постановою Верховною Радою України від 04.08.2006 № 80-V ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України. Того ж дня він склав присягу.

5. Верховна Рада України 24.02.2014 прийняла Постанову № 775-VII, яка є предметом оскарження у цій справі.

6. У Постанові № 775-VII зазначено, що 30.09.2010 Конституційний Суд України прийняв Рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08.12.2004 № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України від 08.12.2004 № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» у зв`язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

7. Згідно з Постановою № 775-VIIвказаним рішенням у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, Конституційний Суд України змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади.

8. Відповідно до змісту Постанови № 775-VIIРішенням від 29.05.2013 № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» визначено, що усі чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п`ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31.10.2010.

9. За висновком Верховної Ради України, викладеним у спірній Постанові, Конституційний Суд України фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Зазначеним Рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.

10. Також у Постанові № 775-VII зазначено, що Рішенням від 25.01.2012 № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), зокрема, дозволено Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат.

11. У спірній Постанові вказано, що Конституційний Суд України дозволив Кабінету Міністрів України «вручну» регулювати рівень соціальних виплат, хоча раніше Конституційний Суд України приймав із цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді Конституційного Суду України фактично порушили права громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що передбачено статтями 46 та 48 Конституції України.

12. Постановою № 775-VII, зокрема, достроково припинено повноваження та звільнено з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді суддю Конституційного Суду України ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

13. Таке рішення Верховної Ради України в Постанові № 775-VII обґрунтоване тим, що позивач брав участь у прийнятті Конституційним Судом України вище вказаних рішень, що, за висновком Верховної Ради України, є порушенням позивачем присяги судді.

14. Верховна Рада України дійшла висновку, що судді Конституційного Суду України, зокрема позивач, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина і протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України.

15. Вищий адміністративний суд України постановою від 11.12.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив.

16. Визнав незаконною та скасував Постанову № 775-VII у частині припинення повноважень ОСОБА_1 та звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.

17. Постанова мотивована тим, що Верховна Рада України звільнила ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України з порушенням процедури звільнення, передбаченої Конституцією та законами України, за відсутності встановлених обставин порушення ним присяги судді та з перевищенням наданих їй повноважень.

18. Вищий адміністративний суд України керувався нормами частини другої статті 126, статті 149 Конституції України, частиною четвертою статті 47, пунктом 4 частини п`ятої статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення незалежності судді під час здійснення судочинства, зазначивши, що Верховна Рада України, звільняючи позивача з посади судді, не дотрималася вимог цих норм.

Суд першої інстанції вказав, що окремо недоторканність судді Конституційного Суду України закріплено нормами статті 28 Закону України від 16.10.1996 № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; надалі - так само; далі - Закон України «Про Конституційний Суд України»). Цією ж статтею встановлено, що судді цього суду не несуть юридичної відповідальності за результати голосування.

19. Суд першої інстанції дійшов висновку, що, приймаючи Постанову № 775-VII, Верховна Рада України вирішила питання про притягнення позивача до відповідальності без дотримання конституційного принципу індивідуальної відповідальності, оскільки в результаті прийняття цієї Постанови позивач поніс відповідальність у вигляді звільнення із займаної посади судді Конституційного Суду України, тоді як інші судді Конституційного Суду України, які були призначені на посаду іншими суб`єктами призначення, за такі ж самі дії не були звільнені, що (як зазначив суд) не узгоджується з принципами верховенства права та справедливості.

20. Відповідно до висновку суду першої інстанції Конституція України не наділяє парламент повноваженнями встановлювати факт порушення суддею Конституційного Суду України присяги. Передумовою звільнення судді Конституційного Суду України на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги судді) є ретельна перевірка обставин щодо порушення присяги.

Рада, встановивши факт порушення позивачем присяги шляхом оцінки рішень Конституційного Суду України, в ухваленні яких брав участь позивач, вийшла за межі, наданих їй повноважень. Питання про порушення присяги позивачем не обговорювалось ні постійною комісією з питань регламенту та етики, ні власне Конституційним Судом України.

21. Застосувавши норми статей 47, 50, частини сьомої статті 208 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», суд першої інстанції виснував, що, оскільки діє чітке правове положення, що звільнення суддів Конституційного Суду України безпосередньо регулюється Конституцією України та законами України, правових підстав для прийняття Радою Постанови № 775-VII за скороченою процедурою не було.

Висновок про порушення Радою процедури прийняття рішення про звільнення позивача суд першої інстанції обґрунтував також посиланням на стандарти у сфері правосуддя, на яких наголосив ЄСПЛ у пункті 122 рішення від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України»(Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11) щодо дотримання вимог статті 6 Конвенції про незалежність та безсторонність суду в процедурі притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності парламентом на парламентському комітеті та пленарному засіданні.

22. Не погодившись із постановою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017, Верховна Рада України подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати зазначену постанову та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

23. Велика Палата Верховного Суду постановою від 14.03.2018 скасувала постанову Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 та ухвалила нову постанову, якою відмовила ОСОБА_1 у задоволенні позову.

24. Велика Палата Верховного Судудійшла висновку, що Конституційний Суд України, ухвалюючи Рішення від 30.10.2010 № 20-рп/2010, діяв поза межами визначених Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» повноважень, оскільки фактично визнав нечинними обов`язкові положення Конституції України; не забезпечив верховенство Конституції України, змінив її, а відтак і конституційний лад у державі, порушивши основоположні принципи демократії та розподілу влади, підірвав легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їхня діяльність стала базуватися не на законі, прийнятому Верховною Радою України, а на нормах, дія яких була відновлена рішенням Конституційного Суду України.

25. Надаючи правову оцінку процедурі звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Верховна Рада України, маючи законні повноваження щодо призначення суддів цього суду, за відсутності іншої процедури, у разі встановлення факту порушення суддею Конституційного Суду України присяги правомочна звільнити такого суддю з посади.

26. Відсутність висновку Конституційного Суду України щодо звільнення судді Конституційного Суду України, який передбачений параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України, затвердженого Рішенням Конституційного Суду України від 05.03.1997 (чинного на час виникнення спірних правовідносин, далі - Регламент Конституційного Суду України), не позбавляє Верховну Раду України можливості за наявності відповідних підстав розглянути питання про звільнення призначеного нею судді цього суду з посади, оскільки Регламент є внутрішнім документом Конституційного Суду України, а не нормативно-правовим актом.

27. Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для застосування висновку ЄСПЛ у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11), пославшись на суттєві відмінності між обставинами, які були предметом розгляду ЄСПЛ у зазначеній справі, та обставинами справи № 800/120/14, зважаючи на політичний характер формування Конституційного Суду України як органу конституційної юрисдикції.

28. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду внаслідок останньої обставини Конституційний Суд України суттєво відрізняється від судів загальної юрисдикції, оскільки зазначене вище свідчить про те, що цей орган є більшою мірою політичним, ніж судовим.

29. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт призначення судді Конституційного Суду України має право застосувати до призначеного ним судді заходи політичної відповідальності в разі встановлення цим суб`єктом призначення ознак невідповідності поведінки такого судді високим вимогам, які пред`являються суспільством до судді Конституційного Суду України.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

30. ЄСПЛ 13.07.2023 постановив рішення у справі «Головін проти України» (заява № 47052/18), відповідно до якого встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань, а саме: пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника на вмотивоване рішення у його справі та статті 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного життя.

31. ЄСПЛ насамперед вказав, що ситуація заявника та рішення, ухвалені на національному рівні у його справі, майже ідентичні ситуації та рішенням щодо заявників у рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine). Різниця полягає в тому, що у своєму рішенні щодо ОСОБА_1 . Верховний Суд намагався розрізнити справу заявника і справу «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11), характеризувавши Конституційний Суд України насамперед як політичний орган, а не як суд у розумінні статті 6 Конвенції (пункт 14).

32. Зазначивши, що не може погодитися з такою характеристикою Верховного Суду щодо цього питання, ЄСПЛ вказав, що Верховний Суд, висловивши загальне твердження, що Конституційний Суд України є насамперед політичним органом, не прокоментував, як це конкретно стосувалося справи заявника, враховуючи, що його звільнили саме за порушення присяги судді.

33. У рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine, пункти 98-100) Суд визнав, що існувала певна різниця між нормативно-правовою базою, застосовною до суддів Конституційного Суду України та до суддів інших судів (у тому числі й таких, як заявник у рішенні у справі «Олександр Волков проти України»). Проте дійшов висновку, що на момент подій нормативно-правова база щодо суддів Конституційного Суду України не забезпечувала значно кращої передбачуваності у порівнянні із застосовною до інших суддів щодо питання, яка поведінка судді могла вважатися «порушенням присяги» згідно з українським законодавством.

34. ЄСПЛ виснував, що у цій справі [справа «Головін проти України»] відповідна нормативно-правова база є ідентичною [порівняно зі справою «Овчаренко та Колос проти України»]. Ніщо у цій справі чи в рішеннях на національному рівні не дозволяє Суду дійти висновку, який відрізнявся б від висновку, зробленого ним у рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine, пункти 101-110), а саме що відповідній нормативно-правовій базі бракувало необхідної чіткості та передбачуваності, а рішення на національному рівні, в яких воно застосовувалося у справі заявника, не були достатньо обґрунтованими.

35. Суд вказав, що стаття 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлювала функціональний імунітет для суддів Конституційного Суду України, визначаючи, що вони не мали нести юридичну відповідальність за результати свого голосування в цьому суді. З огляду на той факт, що пана Овчаренка та пана Колоса (як і пана Головіна - див. пункт 6) звільнили саме за результати їхнього голосування за Рішення [Конституційного Суду України] від 30.09.2010, питання, чи могло це положення Закону України тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за «порушення присяги», мало вирішальне значення та вимагало детального аналізу. Однак на момент подій у практиці чи іншому авторитетному джерелі не було роз`яснено цих питань (див. рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 101 і 102).

Хоча за таких обставин зазвичай потрібен дуже детальний і чіткий аналіз, аби продемонструвати, що під час застосування Конституції України та законодавства всі відповідні аргументи було враховано, Верховна Рада України чи Верховний Суд такого аналізу не навели (там само, пункт 103). Ці міркування також цілком доречні в цій справі.

36. За таких обставин і, повторюючи, що він усвідомлює відповідний конкретний контекст ситуації та дискусійний характер рішення, у зв`язку з яким заявника було звільнено (там само, пункти 107 і 109), Суд визнав, що було порушено статтю 8 Конвенції.

37. ЄСПЛ також наголосив, що рішення Верховного Суду у справі ОСОБА_1 не може вважатися достатньо обґрунтованим з тих же підстав, що й у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), у якій було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

38. Водночас у рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), Суд, оцінюючи доводи заявників [що справа, пов`язана з їх звільненням, не була розглянута «незалежним і безстороннім судом»; що справу не розглянув «суд, встановлений законом»; що не було дотримано право на вмотивоване рішення; не було дотримано принципу юридичної визначеності, оскільки не існувало строку для притягнення до відповідальності за «порушення присяги»], зазначив, що ця справа стосується підзвітності двох суддів політичному органу, який діяв не як орган державної влади, який попередньо розглядає це питання, а здійснив повноваження з ухвалення остаточного рішення, яке призвело до звільнення заявників. Оскільки таке здійснення повноважень не було попередньо обумовлено жодною оцінкою питання незалежним органом, судовий розгляд справи ех post мав вирішальне значення для загальної оцінки відповідності провадження на національному рівні пункту 1 статті 6 Конвенції (там само, пункт 122).

39. Під час цього перегляду вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, яке обмежувало обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України. Оскільки такої відповіді надано не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими (там само, пункт 126).

Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог

40. До Великої Палати Верховного Суду 10.11.2023 надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Пхайко Ю. Л., про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС, а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

41. Обґрунтовуючи підставу для перегляду судового рішення за виключними обставинами, позивач послався на рішення ЄСПЛ у справі «Головін проти України» (заява № 47052/18), ухвалене 13.07.2023.

42. На думку заявника, висновки ЄСПЛ у зазначеному рішенні свідчать про те, що Постанова № 775-VII про його звільнення з посади судді Конституційного Суду України прийнята за відсутності встановлених для цього законом підстав.

43. Заявник зазначає, що констатовані ЄСПЛ порушення, зокрема, пункту 1 статті 6 Конвенції, які полягали в ненаданні розгорнутої відповіді на ключові питання у справі, ненаведенні достатньо докладного і чіткого обґрунтування складових елементів «порушення присяги», ненаданні оцінки всім обставинам і доводам, які мали значення для правильного вирішення справи, були допущені саме Верховним Судом у судовому рішенні, про перегляд якого за виключними обставинами він просить, а тому саме Велика Палата Верховного Суду може виправити недоліки оцінки фактичних обставин цієї справи, щодо яких ЄСПЛ установив порушення статті 8 Конвенції в її процесуальному аспекті, шляхом скасування постанови від 14.03.2018 у справі № 800/120/14.

44. Наводячи аргументи, що постанова Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 є законною, обґрунтованою, а висновки суду в ній повністю корелюються з висновками, наведеними в рішенні ЄСПЛ від 13.07.2923, ОСОБА_1 просить залишити зазначену постанову без змін.

Позиція інших учасників справи

45. Заперечення Верховної Ради України на заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами не надходили.

Рух заяви про перегляд судового рішення

46. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2023 відкрито провадження про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 в адміністративній справі № 800/120/14 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання Постанови № 775-VII незаконною в частині дострокового припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України. Витребувано від Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини копію рішення ЄСПЛ «Головін проти України» (заява № 47052/18), ухваленого 13.07.2023, з її автентичним перекладом українською мовою.

47. 30.11.2023 до Великої Палати Верховного Суду з Міністерства юстиції України надійшла копія автентичного перекладу рішення ЄСПЛ у справі «Головін проти України» (заява № 47052/18), ухваленого 13.07.2023.

48. 30.11.2023 до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали справи № 800/120/14 згідно із супровідним листом Вищого адміністративного суду України від 29.11.2023 № 194/1-14/23.

49. Суддя Великої Палати Верховного Суду Шевцова Н. В. ухвалою від 05.12.2023 призначила справу № 800/120/14 до розгляду в судовому засіданні на 12 годину 00 хвилин 21.12.2023 згідно із частиною першою статті 368 КАС.

50. 21.12.2023 судове засідання у справі № 800/120/14 не відбулося, розгляд справи було призначено на 12 годину 00 хвилин 25.01.2024.

51. 25.01.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 11 години 00 хвилин 22.02.2024.

52. У судовому засіданні представниця заявника адвокатка Пхайко Ю.Л. підтримала заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018, навівши при цьому доводи на її обґрунтування, подібні до викладених у заяві. Представниця заявника доводила, що постанова Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 є законною й обґрунтованою, у зв`язку із чим просила залишити її в силі.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо підстав для перегляду постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №800/120/14

53. Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

54. Відповідно до пункту 1 статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вона є стороною.

55. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

56. Згідно із частиною п`ятою статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

57. Частинами першою, другою статті 2 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») визначено, що остаточне рішення ЄСПЛ у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

58. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається, зокрема, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

59. З огляду на викладені вище положення статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ЄСПЛ є належною міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. Суд наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справ судом у розумінні пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС.

60. За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

61. Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина друга статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

62. При застосуванні статті 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слід враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати особливо тоді, коли:

- потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

63. Виходячи з настанов ЄСПЛ у рішенні від 13.07.2023 у справі «Головін проти України» (заява № 47052/18) Велика Палата Верховного Суду висновує, що належним заходом індивідуального характеру для відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, буде розгляд справи саме Великою Палатою Верховного Суду, яка може виправити недоліки юридичної оцінки фактичних обставин цієї справи, щодо яких ЄСПЛ установив порушення статті 8 та пункту 1 статті 6 Конвенції, переглянувши за виключними обставинами постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018.

64. Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

65. Заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною (пункт 6 частини першої статті 363 КАС).

66. ЄСПЛ у рішенні у справі «Головін проти України» постановив про порушення статті 8 Конвенції, пунктом 1 якої визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2 статті 8 Конвенції).

67. Також ЄСПЛ постановив про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення) у зв`язку з правом заявника на обґрунтоване рішення у його справі.

Порушення пункту 1 статті 6 Конвенції Суд установив у зв`язку з правом заявника ( ОСОБА_1 ) на обґрунтоване рішення у його справі в контексті підстав для його звільнення з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги при чинному положенні закону про функціональний імунітет судді Конституційного Суду України.

68. Керуючись висновками ЄСПЛ у рішенні від 13.07.2023 щодо сутності порушених прав ОСОБА_1 при розгляді справи № 800/120/14, перевіривши його доводи щодо підстав скасування постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 та залишення без змін постанови Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .

Висновки Великої Палати Верховного Суду за результатами перегляду постанови від 14.03.2018 у справі № 800/120/14

69. Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, Постановою № 775-VII достроково припинено повноваження та звільнено ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - так само).

70. У Постанові № 775-VIIВерховна Рада України зазначила, що судді Конституційного Суду України, зокрема позивач, ухвалюючи рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, порушили норми статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України.

71. Отже, підставою звільнення ОСОБА_1 стало порушення ним присяги судді, що мало місце і виразилося в прийнятті ним разом з іншими суддями Конституційного Суду України рішень від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012.

У постанові від 14.03.2018 Велика Палата Верховного Суду визнала таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального права висновок Вищого адміністративного суду України в постанові від 11.12.2017 про відсутність у діяннях ОСОБА_1 щодо прийняття рішень Конституційного Суду України від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012 порушення присяги судді та встановила порушення присяги в діянні позивача щодо прийняття рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010.

72. Зважаючи на констатоване ЄСПЛ у справі «Головін проти України» порушення пункту 1 статті 6 Конвенції внаслідок того, що рішення Верховного Суду не було достатньо обґрунтоване і не містило детальної відповіді на питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів» (пункт 34 рішення ЄСПЛ), здійснюючи перегляд [йдеться про зазначену вище постанову Великої Палати Верховного Суду], Велика Палата Верховного Суду враховує, що Венеціанська комісія неодноразово звертала увагу на те, що «порушення присяги судді є занадто нечітким поняттям, щоб бути стандартом для звільнення суддів з посад» (пункт 51 Спільного висновку № 801/2015 Венеціанської комісії й Директорату з прав людини (ДПЛ) Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції України», прийнятого 20-21 березня 2015 року), а також критику ЄСПЛ і Венеціанської комісії парламентського етапу процедури звільнення з посади за порушення присяги, який «сприяв політизації процедури й посиленню невідповідності процедури принципу поділу влади» (пункт 118 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» та пункт 52 згаданого Спільного висновку Венеційської комісії і ДПЛ).

73. Отже, далі Велика Палата Верховного Суду детально зосереджується на аналізі, який дозволить установити, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів та чи була кваліфікація дій заявника, за якою його було звільнено з посади судді Конституційного Суду України, достатньо передбачуваною, щоб таке звільнення вважалось юридично обґрунтованим, а не політичним, попри те що воно здійснене парламентом.

74. Як зазначено вище, констатуючи порушення статті 8 Конвенції, ЄСПЛ у рішенні від 13.07.2023 зазначив про встановлення статтею 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» функціонального імунітету для суддів Конституційного Суду України. Відповідно до висновку ЄСПЛ, враховуючи факт звільнення ОСОБА_1 за результати голосування за Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, питання про те, чи могло це положення закону тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за порушення присяги, мало вирішальне значення та вимагало детального аналізу.

75. Так, відповідно до частини третьої статті 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

76. Ці правові положення відповідають принципу суддівської недоторканності (стаття 28 власне і має заголовок «Недоторканність особи судді Конституційного Суду України») як одного з важливих елементів статусу судді і найважливішої гарантії його професійної діяльності, що забезпечує основи системи стримувань і противаг, а також важливої гарантії реалізації принципу верховенства права.

77. Статтею 149 Конституції України у свою чергу також визначено, що на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.

78. Згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (частина друга цієї статті).

79. Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) розтлумачив зміст правової конструкції «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України».

80. У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004 у зазначеній справі вказано: «Незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

Недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення частини першої статті 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у частині третій цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами… Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв`язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо» (пункти 1.1-1.3, 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004).

81. Наведені конституційні та законодавчі норми (в поєднанні з їх тлумаченням) закріплюють одну з основоположних гарантій суддівської незалежності - функціональний імунітет (імунітет, пов'язаний із виконанням посадових обов'язків) судді Конституційного Cуду України, коли останній не несе юридичної відповідальності за результати свого голосування при прийнятті цим судом рішення.

82. Разом з тим інститут функціонального імунітету судді не є однорідним, складається із двох груп норм, що мають самостійне значення і ціль їх встановлення. Перша група - це норми, що дійсно забезпечують підвищений правовий захист судді, тоді як друга група - це норми, які визначають принцип невідворотності відповідальності судді за порушення посадових обов`язків.

83. Тобто функціональний імунітет, закріплюючи недоторканність судді, не звільняє тим самим його від відповідальності з підстав та у випадках, передбачених законом.

84. Гарантуючи судді Конституційного Суду України функціональний імунітет, законодавець з метою недопустимості безкарності судді в разі вчинення ним при виконанні службових обов`язків проступку, який виходить за межі обов`язкової поведінки судді, визначив водночас і спеціальні підстави та особливий порядок (ускладнені і відмінні від загальноприйнятих) притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

85. Так, відповідно до статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги.

86. Відповідні положення встановлені і статтею 23 Закону України «Про Конституційний Суд України», за змістом якої суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги.

87. Чинне на момент прийняття Постанови № 775-VII законодавство, яке регламентувало правовий статус судді Конституційного Суду України, не надавало сутнісних ознак порушень, які слід було кваліфікувати як порушення присяги судді. Водночас відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про Конституційний Суд України» статус судді Конституційного Суду України визначається Конституцією України, цим Законом та законами України про статус суддів.

88. Законом, яким, окрім іншого, регулювалися й питання, що стосувалися статусу суддів (зокрема, підстави та порядок звільнення суддів, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності), був Закон України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», статтею 32 якого визначався зміст порушення суддею присяги. Зокрема, порушенням суддею присяги є: а) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; б) недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; в) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; г) порушення морально-етичних принципів поведінки судді (Закон України «Про Вищу раду юстиції» втратив чинність з 05.01.2017 на підставі Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»).

89. У Рішенні від 11.03.2011 № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» (справа № 1-4/2011) загострено увагу на тому, що дотримання присяги є обов`язком судді. Вказавши, що цей обов`язок кореспондується з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, Конституційний Суд України підкреслив його конституційний правовий характер і визначив присягу як одностороннє, індивідуальне, публічно-правове, конституційне зобов`язання судді, порушення якого зумовлює застосування підстави звільнення, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

90. Зміст присяги судді Конституційного Суду України визначався статтею 17 Закону України «Про Конституційний Суд України».

91. Так, суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складав присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов`язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина».

92. За правилами статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги. Складає присягу суддя Конституційного Суду України на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, а також Прем`єр-міністра України, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їх повноваження.

93. Незважаючи на те, що присяга судді Конституційного Суду України є текстуально відмінною від присяги, яка складається при вступі на посаду судді загальної юрисдикції, її сутність як одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання залишається незмінною.

94. Окрім того, ознаки порушення присяги суддею, викладені в частині другій статті 32 Закону України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», сформульовані у такій спосіб, що вони можуть бути застосовані і до суддів Конституційного Суду України.

95. За таких обставин офіційне урочисте зобов`язання (присяга), яке давав суддя Конституційного Суду України з нагоди отримання ним особливо відповідальної компетенції, покладало на нього обов`язок неухильно дотримуватися зазначеного зобов`язання, наслідком порушення якого могло бути звільнення судді з посади за порушення ним присяги органом, який його призначив.

96. Більше того, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що саме задля убезпечення дотримання суддею даної ним присяги суддя і наділяється функціональним імунітетом.

97. Функціональний імунітет судді, у тому числі й судді Конституційного Суду України, є не самоціллю, а правовим засобом забезпечення незалежності судді при виконанні ним посадових обов`язків відповідно до складеної присяги. Між функціональним імунітетом судді Конституційного Суду України та присягою, яку складає суддя цього суду, існує взаємообумовлений зв`язок: функціональний імунітет забезпечує судді Конституційного Суду можливість виконання присяги; присяга ж, у свою чергу, визначає межі функціонального імунітету.

98. Лише забезпечення суддею Конституційного Суду України дотримання верховенства Конституції України, обов`язок щодо якого є складовою даної ним присяги, надає йому таку гарантію його професійної діяльності, як суддівський імунітет.

99. Порушення суддею Конституційного Суду України присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету.

100. На користь такого висновку про призначення та межі функціонального імунітету судді свідчать і міжнародні стандарти щодо незалежності суддів.

101. Так, у рішеннях Великої Палати Суду Європейського Союзу від 24.06.2019 у справі № С-619/18 та від 05.11.2019 у справі № С-192/18 за позовами Європейської комісії проти Республіки Польщі зазначено, що вимога про незалежність судів має два аспекти. Перший аспект, який є зовнішнім за своєю суттю, вимагає, щоб відповідний суд виконував свої функції повністю автономно, без будь-яких ієрархічних обмежень або підпорядкування будь-якому іншому органу і не приймаючи розпоряджень чи вказівок з будь-якого джерела, захищаючись таким чином від зовнішнього втручання або тиску, які можуть вплинути на їх рішення. Другий аспект, який є внутрішнім за своєю суттю, пов`язаний з неупередженістю і має на меті забезпечити дотримання дистанції від сторін у справі та їх відповідних інтересів щодо предмета цього провадження. Цей аспект вимагає об`єктивності та відсутності будь-якого інтересу до результатів провадження, окрім суворого застосування верховенства права.

102. У Висновку КРЄС № 1(2001) від 23.11.2001 (про стандарти незалежності судової влади та незмінюваність суддів) зазначено, що незалежність судової влади є умовою забезпечення верховенства права та основоположною гарантією справедливого судового розгляду. Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя (пункт 10 Висновку).

103. У Висновку КРЄС № 18(2015) від 16.10.2015 (про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях), зокрема у пункті 10 зазначено, що судова влада повинна бути незалежною задля виконання своєї ролі по відношенню до інших гілок державної влади, суспільства в цілому та сторін судового процесу. Незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм та надається не для захисту власних інтересів судді, а для захисту верховенства права і всіх тих, хто прагне й очікує справедливості. Таким чином, незалежність є основоположною вимогою, яка дозволяє судовій владі охороняти демократію і права людини.

104. У пункті 72 Термінового спільного висновку Венеційської комісії і Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи від 11.12.2020 (щодо законодавчої ситуації навколо антикорупційних механізмів після прийняття рішення Конституційного Суду України № 13-Р/2020) Венеційська комісія наголошує, що боротьба з корупцією є одним із найважливіших елементів правової держави, так само як і повага до Конституції та конституційного правосуддя. Вони йдуть пліч-о-пліч. Парламент і виконавча влада повинні поважати роль Конституційного Суду як стража Конституції та виконувати його рішення. Своєю чергою, Конституційний Суд, як і будь-яка інша державна установа та суд, з одного боку, заслуговує на інституційну повагу, але, з іншого боку, повинен дотримуватися власних процедур і заради забезпечення конституційної стабільності та правової визначеності має приймати рішення, які загалом відповідатимуть його власній прецедентній практиці. Ще більш важливим є те, що Конституційний Суд повинен приймати рішення у межах його законних повноважень і юрисдикції (пункт 72 Термінового спільного висновку).

Ці настанови щодо ролі і відповідальності Конституційного Суду є актуальними безвідносно до темпоральних меж.

105. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

106. Згідно зі статтею 147 Основного Закону Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

107. За змістом статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України (на дату прийняття Постанови № 775-VII) належало: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність), зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України; офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

108. У Рішенні від 27.03.2002 № 7-рп/2002 Конституційний Суд України констатував, що за змістом положень частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України (незалежно від того, мають вони нормативно-правовий чи індивідуально-правовий характер) як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. При цьому виокремив, що такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.

109. Статтею 2 Закону України «Про Конституційний Суд України», у свою чергу, було визначено, що завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України, що, власне, і кореспондується зі змістом присяги судді Конституційного Суду України.

110. Як уже зазначено, 30.09.2010 Конституційний Суд України прийняв Рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV у зв`язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

111. У Постанові № 775-VII Рішенню № 20-рп/2010 від 30.09.2010 надано оцінку, відповідно до якої цим Рішенням Конституційний Суд України у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади.

112. Так, у резолютивній частині Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 Конституційний Суд України вирішив: «1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. 2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. 3. Згідно з частиною другою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» покласти на органи державної влади обов`язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV».

113. Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

114. Приймаючи зазначене вище рішення, Конституційний Суд України [як це зазначено в пункті 6 мотивувальної частини Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010] виходив з того, що визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IVу зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222-IV. Це [за висновком Конституційного Суду] «…забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України».

115. Разом з тим згідно зі статтею 160 Конституції України вона набуває чинності з дня її прийняття, а відповідно до пункту 1 частини першої статті 85 Конституції України внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, належить до повноважень Верховної Ради України.

Тобто саме Конституцією України визначено порядок її дії та внесення змін до неї.

На виключні конституційні повноваження Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади щодо вирішення питань про внесення змін до Конституції України вказав і Конституційний Суд України в Рішенні від 09.06.1998 № 8-рп/98 (справа щодо внесення змін до Конституції України).

116. Тож покладення Конституційним Судом України на органи держаної влади обов`язку щодо невідкладного виконання Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність із Конституцією України від 28.06.1996 у редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом № 2222-IV, прямо суперечить установленому Конституцією України порядку набуття чинності та внесення змін до неї.

117. Очевидним є й те, що норми Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IVз часу набрання ними чинності стали нормами (тілом) Конституції України. Відтак Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 фактично стосувалося самої Конституції та припинило (нівелювало) дію її норм.

118. Надаючи висновок щодо конституційної ситуації в Україні, Європейська Комісія за демократію через право у Висновку «Про конституційну ситуацію в Україні» від 17(20).12.2010 зауважила, що не існує загальноприйнятого стандарту в порівняльному конституційному праві стосовно участі конституційних судів у конституційному процесі внесення змін до Конституції (254к/96-ВР)… Хоча українські Конституції (254к/96-ВР) (у обох версіях, і 1996, і 2004) явно передбачають обов`язковий попередній розгляд проекту закону про конституційні поправки, вони нічого не говорять про можливість Конституційного Суду України переглядати конституційні поправки, після того як вони вступили в силу. У 2006 році змінами до Закону про Конституційний Суд України (422/96-ВР) спеціально були виключені «закони України, якими вносяться зміни до Конституції України» з юрисдикції Конституційного Суду України.

119. Європейська Комісія за демократію через право звернула також увагу на те, що, оскільки Конституційні суди зобов`язані діяти в рамках Конституції (254к/96-ВР) і не можуть стояти над нею, такі рішення порушують важливі питання щодо демократичної легітимності та верховенства права. Адже цілком очевидно, що зміна політичної системи країни, яка ґрунтується на рішенні Конституційного Суду, не має такої легітимності, яка може бути досягнута тільки в результаті звичайної конституційної процедури внесення змін до конституції і попереднього відкритого і всебічного громадського обговорення (джерело те ж саме).

120. Як підсумок, очевидним є те, що, ухвалюючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, Конституційний Суд України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді Головіна А. С.) перевищив свої конституційні повноваження і виконав непритаманну йому функцію - замість охороняти Конституцію України вдався до її ревізії, перебравши на себе функції законодавця - Верховної Ради України, що не відповідає конституційному ладу.

121. Принагідно зазначимо, що за два роки до цього Конституційний Суд України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді Головіна А. С.) уже розглядав аналогічне питання і висловив абсолютно протилежну позицію, зазначивши в ухвалі від 05.02.2008 № 6-у/2008 про відмову у відкритті конституційного провадження за поданням 102 народних депутатів щодо відповідності Конституції України Закону № 2222-ІV (вмотивованим так само ухваленням парламентом вказаного Закону з порушенням конституційної процедури внесення змін до Конституції України) про невідповідність подання вимогам Конституції та Закону України «Про Конституційний Суд України».

122. Обґрунтовуючи своє рішення, Конституційний Суд України тоді зазначив, що положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід`ємною складовою Конституції України - окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом № 2222-IV його положення, оскаржені суб`єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28.06.1996, яка діє в редакції Закону № 2222-IV.

Ухвалюючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, Конституційний Суд України не навів будь-яких обґрунтувань, які чинники спричинили його кардинально протилежне рішення щодо визнання неконституційним Закону № 2222-ІV.

123. За таких обставин, враховуючи очевидність перевищення Конституційним Судом України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді Головіна А. С.) своїх повноважень, що призвело до внесення змін до Конституції України (припинення дії чинних норм Конституції) з порушенням конституційної процедури їх внесення, а в підсумку - до порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України та порушення конституційного принципу розподілу влади, висновок Верховної Ради України про порушення ОСОБА_1 статей 3, 19, 147-153 Конституції України [незабезпечення верховенства Конституції України, порушення обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина] та, як наслідок, протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України - є таким, що відповідає чинному законодавству, зокрема статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України». Наведені порушення Конституції України є безумовною підставою для притягнення судді Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги судді.

124. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зауважити, що позивач, склавши закріплену статтею 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» присягу та взявши тим самим на себе обов`язок неухильно дотримуватися визначеного присягою обов`язку, не може стверджувати, що не розумів змісту присяги. У зв`язку із цим немає підстав вважати, що сутність обов`язку боронити конституційний лад був для позивача абстрактним і незрозумілим і що він не міг усвідомлювати межі застосування норми пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, яка пізніше стала підставою для звільнення його з посади органом, уповноваженим на це Конституцією України.

125. Тож у цій справі, з огляду на викладене вище, немає підстав стверджувати, що поняття «порушення присяги» у контексті змісту присяги судді Конституційного Суду України, визначеного статтею 17 Закону України «Про Конституційний Суд України», було поширене парламентом на діяння, яке з боку стороннього спостерігача і самого судді Конституційного Суду України, що склав таку присягу, могло бути розцінене інакше, ніж порушення визначених присягою зобов`язань.

126. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що діяння заявника кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для зaявника. Юридична кваліфікація настільки істотного порушення, яке призвело до зміни конституційного ладу України, як порушення присяги судді, відповідає також засадам відповідальності судді у розвинених конституційних демократіях, де дії, які становлять «замах на спотворення законів і свобод» (англ. attempts to subvert the laws and liberties), становлять підставу для імпічменту судді, що має наслідком усунення його з посади.

127. Як зазначено вище, відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України та пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.

128. Суддею Конституційного Суду України ОСОБА_1 було призначено Верховною Радою України Постановою від 04.08.2006 № 80-V.

129. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

130. Порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України встановлено Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України (затверджено Законом України від 10.02.2010 № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України») та законами України від 04.04.1995 № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України» та від 17.11.1992 № 2790-XII «Про статус народного депутата України».

131. Регламент Верховної Ради України (далі - Регламент) встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України (частина друга статті 1 Регламенту).

132. Згідно з положеннями статті 216 Регламенту (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; надалі - так само) Верховна Рада України звільняє з посад, зокрема, суддів Конституційного Суду України відповідно до частини п`ятої статті 126 Конституції України та статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України».

133. Порядок звільнення з посад суддів Конституційного Суду України, у свою чергу, встановлено статтею 208 Регламенту, частиною сьомою якої регламентовано, що звільнення з посад таких осіб здійснюється відкритим голосуванням. За результатами голосування оформлюється відповідна постанова Верховної Ради України.

134. Відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України Верховна Рада України приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, крім випадків, передбачених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України (частина перша статті 47 Регламенту).

135. Рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймаються Верховною Радою України шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів (частина п`ята статті 47 Регламенту).

136. Отже, порядок звільнення суддів Конституційного Суду України був установлений Конституцією України, Регламентом та Законом України «Про Конституційний Суд України».

137. При цьому ані Конституція України, ані Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяли Конституційний Суд України компетенцією щодо встановлення процедури звільнення судді цього суду.

138. У зв`язку із цим Велика Палата відхиляє довід позивача, що стосовно нього не було відповідного висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України, який (як стверджує позивач) є обов`язковим у процедурі звільнення судді цього суду за порушення присяги, що передбачено Регламентом Конституційного Суду України. По-перше, регламент є внутрішнім (локальним) актом Конституційного Суду України, а не нормативно-правовим актом, і, по-друге, регламент не може наділяти орган конституційної юрисдикції більш широким обсягом повноважень, порівняно із Конституцією та законами України.

139. Приймаючи рішення про звільнення судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 за порушення присяги на своєму пленарному засіданні, яке відбулося 24.02.2014, більшістю голосів, Верховна Рада України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

140. При цьому ухвалення Постанови № 775-VII за скороченою процедурою не суперечить положенням статті 49, частини другої статті 113 та статті 138 Регламенту, які наділили парламент правом діяти у такий спосіб.

141. Відповідно до статті 31 Регламенту розгляд питань за скороченою процедурою обговорення здійснюється за рішенням Ради. Таке рішення щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 було прийнято 283 голосами народних депутатів України перед початком розгляду проєкту Постанови № 775-VII о 16 год 27 хв 24.02.2014 (відповідно до стенограми пленарного засідання Верховної Ради України). Щодо цього рішення як процедурного такої вимоги, як оформлення окремим документом, не встановлено. Статтею 216 Регламенту, яка визначала порядок звільнення з посад суддів Конституційного Суду України, не було передбачено також підготовки та/або попереднього розгляду відповідного питання комітетом (комітетами) Верховної Ради України.

142. Обговорення проєкту Постанови № 775-VII за скороченою процедурою є повноцінною парламентською процедурою, яка має місце в роботі пленарного засідання парламенту, поряд із процедурою повного обговорення питань, що випливає з положень статей 30, 31 глави 5 Регламенту. Відмінність скороченого обговорення питань на пленарних засіданнях парламенту від повного обговорення полягає у скороченні загального часу обговорення шляхом вилучення окремих етапів обговорення (замість восьми етапів скорочена процедура передбачає п`ять).

143. Установлені судом обставини свідчать, що Верховна Рада України виконала свої повноваження у визначених Конституцією України межах та в порядку, встановленому законом. Рада включила до порядку денного пленарного засідання від 24.02.2014 проєкт Постанови № 775-VII про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді та прийняла рішення про обговорення проєкту Постанови № 775-VII за скороченою процедурою.

Обговорення проєкту Постанови № 775-VII включило виступ народних депутатів - ініціаторів внесення пропозицій, виступ представників депутатських фракцій (депутатських груп), уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли і будуть ставитися на голосування, тощо. Звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України відбулося відкритим голосуванням, за результатами якого було отримано «за» 307 голосів народних депутатів, що становить кваліфіковану більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Ради.

144. У цьому контексті варто зауважити, що Верховна Рада України як орган, порядок діяльності якого не може визначатися інакше, як Конституцією та законами України (тобто актами самої Верховної Ради України), і який був наділений повноваженнями щодо звільнення призначеного ним судді Конституційного Суду України, за відсутності іншої, ніж викладена вище, процедури, у разі встановлення факту порушення суддею Конституційного Суду України присяги мала право звільнити цього суддю з посади.

145. Велика Палата Верховного Суду не залишає без уваги й оцінки недоліки парламентської процедури звільнення суддів, зокрема суддів Конституційного Суду України, яка була чинною до 30.09.2016 (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII). На ці недоліки, як такі, що не відповідають вимогам статті 6 Конвенції щодо незалежності та безсторонності суду, вказав і ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», зазначивши, що пленарне засідання парламенту не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів, адже від політиків, які засідають у парламенті, не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права.

На висновки в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» посилається й ОСОБА_1 у заяві про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018, а саме: про відсутність у законодавстві України керівних принципів, які б визначали послідовне й обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», а також відсутність належних юридичних захисних механізмів від непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства (1); підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності.

146. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, на відміну від справи «Олександр Волков проти України», у цій справі:

146.1. Встановлення факту порушення присяги суддями Конституційного Суду України безпосередньо на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке відбулося 24.02.2014, було можливим і виправданим, враховуючи суспільно-політичну ситуацію, яка була в державі на той момент (в листопаді 2013 року-лютому 2014 року в Україні відбулася Революція Гідності проти узурпації влади колишнім керівництвом держави). З огляду на очевидність перевищення Конституційним Судом України своїх повноважень при ухваленні рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, яке де-факто легітимізувало зміну форми державного правління та конституційного ладу в державі у неконституційний спосіб, народні депутати, які брали участь у цьому пленарному засіданні, будучи представниками єдиного органу державної влади, до повноважень якого належить внесення змін до Конституції України, могли самостійно і неупереджено надати кваліфіковану оцінку діянням суддів Конституційного Суду України, які ухвалили зазначене рішення, на відповідність визначеним у присязі судді Конституційного Суду України обов`язкам.

146.2. Визначені у тексті присяги судді Конституційного суду України обов`язки, зокрема забезпечувати верховенство Конституції України та захищати конституційний лад держави, є чіткими та не допускали надто широкого тлумачення, особливо з огляду на повноваження Конституційного Суду України з правової охорони Конституції України та її цінностей. Вступаючи на посаду судді Конституційного Суду України, особа не може не розуміти змісту закріпленої в законі присяги та визначених нею обов`язків (зокрема й обов`язку захищати конституційний лад), як і не може не розуміти, що за порушення взятих на себе у зв`язку із прийняттям присяги обов`язків, за вчинення дій, спрямованих не на захист, а на зміну конституційного ладу, вона може бути звільнена із посади впродовж строку призначення органом, який її призначив, саме з цих підстав. Свобода розсуду національного органу влади (парламенту) в цьому випадку (при встановленні факту порушення присяги суддею Конституційного Суду України), навіть з огляду на нечітке формулювання «порушення присяги» судді та відсутність, як зазначає ЄСПЛ (пункт 180 рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України»), керівних принципів та практики, які б встановлювали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», була обмежена змістом взятих суддею Конституційного Суду України на себе обов`язків згідно зі складеною ним присягою. Тож лише порушення визначених у присязі судді Конституційного Суду України обов`язків, а не будь-яка неналежна поведінка судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар`єри, за розсудом національного органу влади могло бути розтлумачене, як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного проступку, як «порушення присяги» та призвести до його звільнення з посади.

146.3. Що ж до тези у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», що найважливішою противагою неминучим дискреційним повноваженням дисциплінарного органу [дисциплінарного органу щодо суддів] була б наявність незалежного та безстороннього перегляду (так само - пункт 97 рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України»), то Велика Палата Верховного Суду, зважаючи на недоліки парламентської процедури звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги щодо встановлення факту порушення суддею присяги, як-то: мати можливість брати участь у розгляді відповідного питання, надати по суті порушених питань письмові пояснення тощо, - водночас зауважує, що, по-перше, чинне на час звільнення ОСОБА_1 законодавство не передбачало іншої процедури звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги; а, по-друге, зазначені вище процедурні недоліки були усунуті в процедурі судового контролю щодо законності Постанови № 775-VII під час розгляду справи за позовною заявою ОСОБА_1 .

Гарантований позивачу статтею 44 КАС обсяг процесуальних прав надавав йому можливість брати активну участь у судовому процесі задля доведення своєї позиції, зокрема надавати пояснення та докази суду, ставити питання представнику відповідача та надавати пояснення на спростування його доводів щодо суті спору, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання про витребування додаткових доказів. Під час судового розгляду справи були встановлені обставини, які мають значення для результату цієї справи, у тому числі й для з`ясування, чи відповідає звільнення позивача з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, зокрема функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, а також обґрунтування змісту «порушення присяги» як підстави його звільнення. Доводів щодо неправильного встановлення судом обставин у справі ОСОБА_1 не наводить.

147. З огляду на очевидність перевищення суддями Конституційного Суду України, серед яких і ОСОБА_1 , при прийнятті Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 своїх конституційних повноважень, встановлення відповідного факту та кваліфікація його як порушення цими суддями присяги самою Верховною Радою України відповідало положенням статей 85, 126 Конституції України.

148. Велика Палата Верховного Суду відхиляє також довід позивача про порушення Верховною Радою України при звільненні його з посади судді Конституційного Суду України принципу індивідуальної відповідальності.

149. Відповідно до статті 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею Конституційного Суду України рішення, висновку Конституційного Суду України є обов`язковим.

150. Статтею 64 цього Закону передбачено право судді на окрему думку та встановлено, що окрема думка судді Конституційного Суду України, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України, викладається суддею Конституційного Суду України у письмовій формі і додається до рішення чи висновку Конституційного Суду України.

151. Параграфом 53 Регламенту Конституційного Суду України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також визначено, що рішення у справі приймається, висновок дається Конституційним Судом України на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України за участю суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи.

На закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України судді Конституційного Суду України вільно викладають свою думку з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проєкту рішення, висновку у справі.

На голосування в цілому ставиться проєкт рішення, висновок у справі, підготовлений з урахуванням пропозицій та поправок, які одержали найбільшу кількість голосів суддів. Голосування проводиться поіменно шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.

Рішення, висновок Конституційного Суду України підписують не пізніше семи днів від дня прийняття рішення, надання висновку у справі судді Конституційного Суду України, які голосували «за» і «проти» прийняття рішення, надання висновку.

Підписання суддею Конституційного Суду України прийнятого рішення, наданого висновку Конституційним Судом України за його участю є обов`язковим.

Виступи суддів Конституційного Суду України на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України не протоколюються, не фіксуються технічними засобами і не можуть бути розголошені суддями Конституційного Суду України.

152. За змістом наведених норм Регламенту Конституційного Суду України Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 не було б прийняте, якби за це рішення не проголосували б щонайменше десять суддів. Тим більше, у прийнятті вказаного рішення брав участь увесь склад Конституційного Суду України, і стосовно цього рішення були висловлені тільки дві окремі думки (судді Шишкін В. І. та ОСОБА_2 ).

153. Висловлюючи під час голосування свою думку у конкретній справі, суддя займає власну, індивідуальну позицію як щодо результату розгляду справи, так і щодо процедури ухвалення рішення, у зв`язку із чим і відповідальність суддя несе індивідуальну, обумовлену саме його позицією щодо розгляду справи.

154. Незважаючи на те, що викладення окремої думки є правом судді, а не його обов`язком, навіть якщо суддя не згоден із судовим рішенням, саме окрема думка судді відображає його правову позицію щодо результатів розгляду справи та спрямована на заперечення, уточнення або обґрунтування висновків у рішенні суду.

Присяга, яку дає суддя Конституційного Суду України і яка зобов`язує його захищати конституційний лад, тим самим зобов`язує його не лише голосувати «за» або «проти» рішень Конституційного Суду України, а також чітко та повно усвідомлювати раціональні мотиви для такого голосування і за потреби викладати ці мотиви в окремій думці. Особливо у випадках, коли такий захист передбачає необхідність не пасивного спостереження за ігноруванням конституції держави, а професійний, службовий обов`язок активних дій щодо її захисту.

155. Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у парламенту не було підстав вважати, що позивач не погоджувався з ухваленням цього рішення. З огляду на аргументи, які позивач висловив під час розгляду справи, зокрема позивач не наводить доводів, що у нього була інша позиція під час голосування за прийняття зазначеного рішення, немає підстав вважати інакше й у Великої Палати.

Звертаючись до суду за захистом своїх прав, ОСОБА_1 ні у своєму позові, ні у ході подальших судових засідань не заявляв, що, беручи участь в ухваленні Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 як суддя Конституційного Суду України, він діяв таким чином, щоб забезпечити верховенство Конституції України, захистити конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина.

Жодного спростування з приводу порушення ним присяги судді позивач також не навів. Твердження ОСОБА_1 , що його поведінка при ухваленні рішення Конституційним Судом України зберігається у таємниці, не обмежували і не обмежують його право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді України тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи надано висновок (частина четверта статті 19 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Підтримуючи ухвалення Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, ОСОБА_1 як суддя Конституційного Суду України діяв не у межах визначеного присягою судді Конституційного Суду України зобов`язання забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, що і спричинило для нього правові наслідки у вигляді відповідальності за порушення присяги судді Конституційного Суду України, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

156. Та обставина, що Постановою № 775-VII, крім позивача, звільнено й інших суддів Конституційного Суду України за порушення присяги, не змінює правову природу цієї постанови як акта індивідуальної дії та не свідчить про притягнення цих осіб, зокрема позивача, до колективної відповідальності.

157. Установлена парламентом підстава для звільнення ОСОБА_1 відповідала вчиненому ним порушенню присяги судді як результату його індивідуальних, вольових (не обов`язково умисних) дій, які в сукупності з діями інших суддів Конституційного Суду України призвели до єдиних негативних юридичних наслідків, пов`язаних із порушенням визначених у присязі обов`язків, адже якщо б окремо кожен із суддів, які входили до складу Конституційного Суду України, що ухвалив Рішення від 30.09.2020 № 20-рп/2010, застосував свої повноваження на забезпечення верховенства Конституції України та реалізацію інших статусних завдань цієї інституції, визначених статтею 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», справедливе й добросовісне виконання яких завірив присягою, то не настали б наслідки, які охоплюються поняттям «порушення присяги».

158. Щодо строку притягненні судді Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги судді (як окремого доводу ОСОБА_1 про незаконність Постанови № 775-VII, включно з його посиланням на висновки ЄСПЛ у рішенні «Олександр Волков проти України» з питання темпоральних меж притягнення судді до відповідальності) слід зазначити, що чинне на час ухвалення Постанови № 775-VII законодавство не визначало строку, протягом якого суддю Конституційного Суду України, так само, як і суддю загальної юрисдикції, можна було притягнути до відповідальності за порушення присяги, як і за вчинення дисциплінарного проступку взагалі.

Цей недолік вітчизняного законодавства було усунено Законом України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд». Цим Законом було затверджено нову редакцію Закону України від 07.07.2020 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою (частина четверта статті 96) дисциплінарні стягнення до суддів застосовуються не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці [ці положення збережені в частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII].

159. Разом з тим відсутність у законодавстві норми, якою був би встановлений строк притягнення до відповідальності за вчинення проступку, не звільняє від відповідальності, а статус судді Конституційного Суду України, з огляду на перебування на відповідній посаді не більше дев`яти років без права повторного призначення на цю посаду (стаття 148 Конституції України та стаття 9 Закону України «Про Конституційний Суд України»), давав підстави притягувати суддю Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги впродовж строку його перебування на відповідній посаді.

160. Такий строк, упродовж якого було можливе звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги на час прийняття Постанови № 775-VII зумовлений, з одного боку, виключними повноваженнями з охорони Конституції України, якими наділяється суддя суду конституційного контролю, а з іншого боку - тим, що суддя Конституційного Суду України не займає посаду безстроково та не може бути призначеним на цю посаду повторно.

161. Частиною другою статті 2 КАС установлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

162. Викладені вище обставини, які встановлені у цій справі, дають підстави виснувати, що Постанова № 775-VII прийнята Верховною Радою України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України», з використанням повноваження відповідно до мети, з якою це повноваження надано. Постанова № 775-VII відповідає критеріям обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, принципу рівності, пропорційності, прийнята своєчасно (на час зайняття позивачем посади судді Конституційного Суду України). Та обставина, що Постанова № 775-VII була прийнята без участі позивача у процесі її прийняття, не вплинула на її законність.

163. Проаналізувавши межі функціонального імунітету судді Конституційного Суду України відповідно до висновків ЄСПЛ у рішенні від 13.07.2023 у справі «Головін проти України» та підсумовуючи викладені вище аргументи й мотиви щодо правомірності Постанови № 775-VII в частині звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду погоджується з резолютивною частиною постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018. Водночас мотивувальна частина постанови від 14.03.2018 щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 підлягає зміні відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в цій постанові.

Висновки за результатами розгляду заяви

164. На підставі частини другої статті 368 КАС справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

165. Відповідно до частини четвертої статті 368 КАС за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

166. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.

167. Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

168. Ураховуючи констатовані ЄСПЛ у справі «Головін проти України» порушення статті 8 та пункту 1 статті 6 Конвенції, заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами судового рішення у справі № 800/120/14 підлягає задоволенню частково, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 в частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - зміні з викладенням їх у редакції цієї постанови, в іншій частині постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 залишається без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 322, 325, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 в адміністративній справі № 800/120/14 задовольнити частково.

2. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова К. М. Пільков

М. І. Гриців С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

В. В. Король

Відповідно до частини третьої статті 321 КАС постанову оформила суддя Усенко Є. А.

Джерело: ЄДРСР 117884147

Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Власова Ю. Л., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 800/120/14 (провадження № 11-173зва23) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» незаконною в частині дострокового припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України

Короткий виклад історії справи

ОСОБА_1 у лютому 2014 року звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати Постанову Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» (далі - Постанова № 775-VII) незаконною в частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Постанова № 775-VII, якою позивача звільнено з посади судді за порушення присяги, є незаконною. ОСОБА_1 вважає, що, приймаючи рішення у складі Конституційного Суду України, він не порушував присягу судді, та зазначив, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції України. На суддів такого органу розповсюджуються, зокрема, гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 Конституції України. Гарантії недоторканності судді передбачають спеціальний порядок обрання та звільнення, а саме: суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі порушення суддею присяги. Відповідно до процедури звільнення з підстав порушення присяги судді необхідним є висновок постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України. Однак ні вказаною комісією, ні самим Конституційним Судом України питання стосовно порушення позивачем присяги не розглядалось, що свідчить, на його думку, про порушення процедури розгляду питання звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги.

Крім того, на пленарному засіданні Верховної Ради України, що відбулось 24.02.2014, прийнято рішення про голосування з питання щодо звільнення суддів Конституційного Суду України за скороченою процедурою обговорення, що, на думку позивача, суперечить положенням Регламенту Верховної Ради України.

Також позивач зазначав, що при розгляді Верховною Радою України питання про звільнення суддів Конституційного Суду України з посад порушено строки надання народним депутатам України матеріалів щодо суддів. Позивач вважав, що такі матеріали повинні бути надані народним депутатам України не пізніше як за три дні до розгляду Верховною Радою України відповідного питання.

Дотримання особливого порядку звільнення судді Конституційного Суду України гарантує незалежність судді та унеможливлює свавільне позбавлення його повноважень. Отже, розгляд Верховною Радою України питання про дострокове припинення повноважень та звільнення судді Конституційного Суду України з посади при порушенні процедур, передбачених законодавством України, є незаконним, про що вказує позивач.

Дострокове припинення повноважень судді Конституційного Суду України та звільнення його з посади за порушення присяги судді без доведення фактів такого порушення у судовому порядку є порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а саме принципів незалежного та безстороннього суду та юридичної визначеності.

Крім того, виходячи з назви оскаржуваної постанови відповідача Верховна Рада України мала б лише висловити реакцію на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді, які повинні бути доведені у передбаченому законом порядку, а не встановлювати їх самостійно, перебравши на себе повноваження судової гілки влади, а отже, порушивши вимоги статті 6, частини другої статті 19 Конституції України.

Позивач посилався на численну міжнародну судову практику, зокрема, Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) та міжнародні стандарти у сфері правосуддя, що, на його думку, свідчать про їх недотримання відповідачем під час прийняття спірної постанови. Зазначав, що відповідачем порушено принципи індивідуальної відповідальності та рівності, оскільки Верховна Рада України не встановлювала вину кожного із суддів, про яких йдеться в спірній постанові, та звільнено тільки тих суддів, які обрані до Конституційного Суду України по квоті парламенту.

Тому позивач вважав, що Постанову № 775-VIIслід визнати незаконною в частині припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.

Вищий адміністративний суд України постановою від 11.12.2017 адміністративний позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною задовольнив. Визнав незаконною та скасував Постанову № 775-VII в частині припинення повноважень ОСОБА_1 та звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.

Постанова мотивована тим, що Верховна Рада України звільнила ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України з порушенням процедури звільнення, передбаченої Конституцією та законами України, за відсутності встановлених обставин порушення ним присяги судді та з перевищенням наданих їй повноважень.

Суд першої інстанції також наголосив, що, приймаючи Постанову № 775-VII, Верховна Рада України вирішила питання про притягнення суддів, у тому числі і позивача, до відповідальності без дотримання конституційного принципу індивідуальної відповідальності, оскільки в результаті прийняття вказаного рішення відповідачем позивач поніс відповідальність у вигляді звільнення із займаної посади судді Конституційного Суду України, у той час як інші судді цього суду не понесли такої відповідальності за такі самі дії, що, безперечно, не узгоджується з принципами верховенства права та справедливості.

У своїй постанові Вищий адміністративний суд України послався на міжнародні та національні правові принципи стосовно незалежності судових органів і дійшов висновку, що Верховна Рада України не дотрималася цих принципів. При цьому суд першої інстанції зазначив, що відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» судді не несуть юридичної відповідальності за результати свого голосування.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017, Верховна Рада України подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 14.03.2018 скасувала постанову Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 та ухвалила нову постанову, якою відмовила ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Велика Палата Верховного Судувстановила, що Конституційний Суд України діяв поза межами своїх повноважень під час ухвалення свого Рішення від 30.09.2010, оскільки він фактично визнав нечинними обов`язкові положення Конституції України. Велика Палата вважала, що, ухвалюючи своє Рішення, Конституційний Суд України не забезпечив верховенства Конституції України, змінив Конституцію України та конституційний лад, порушивши основоположні принципи демократії та розподілу влади, а також підірвав легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їхня діяльність стала базуватися на нормах, встановлених Конституційним Судом України, а не Верховною Радою України.

Надаючи правову оцінку висновкам Вищого адміністративного суду України щодо порушення процедури прийняття Постанови № 775-VII, Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що Верховна Рада України, яка була наділена повноваженнями щодо призначення суддів Конституційного Суду України, за відсутності іншої процедури, у разі встановлення факту порушення суддею Конституційного Суду України присяги мала право на цій підставі звільнити цього суддю з посади.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність висновку Конституційного Суду України щодо звільнення судді Конституційного Суду України, наявність якого визначена параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України, затвердженого Рішенням Конституційного Суду України 05 березня 1997 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Регламент Конституційного Суду України), не позбавляє можливості Верховну Раду України за наявності відповідних підстав розглянути питання про звільнення судді цього суду з посади, оскільки Регламент є внутрішнім документом Конституційного Суду України, а не нормативно-правовим актом.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, ЄСПЛ 2013) ЄСПЛ піддав критиці процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності парламентом на парламентському комітеті та пленарному засіданні.

Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що існують суттєві відмінності між обставинами, які були предметом розгляду ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України», та обставинами справи, що розглядається, зважаючи на політичний характер формування Конституційного Суду України як органу конституційної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що ці обставини суттєво відрізняють Конституційний Суд України від судів загальної юрисдикції, оскільки зазначене вище свідчить про те, що цей орган є більшою мірою політичним, ніж судовим.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт призначення судді Конституційного Суду України має право застосувати до призначеного ним судді заходи політичної відповідальності в разі встановлення цим суб`єктом призначення ознак невідповідності поведінки такого судді високим вимогам, які пред`являються суспільством до судді Конституційного Суду України.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування висновків ЄСПЛ, викладених у рішенні в справі «Олександр Волков проти України», у випадку оцінки правомірності звільнення суддів Конституційного Суду України.

ЄСПЛ 13.07.2023 постановив рішення у справі «Головін проти України» (заява № 47052/18), відповідно до якого встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань, а саме пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника на вмотивоване рішення у його справі та статті 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного життя.

Згідно із вказаним рішенням ЄСПЛ ОСОБА_1 подав до Суду заяву № 47052/18, у якій з посиланням на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції скаржився на те, що пов`язана з його звільненням справа не була розглянута «незалежним і безстороннім судом»; його справу не розглянув «суд, встановлений законом», оскільки органи державної влади, які розглядали його справу, вийшли за межі своїх повноважень; не було дотримано право на вмотивоване рішення; не було дотримано принципу юридичної визначеності, оскільки не існувало строку для притягнення до відповідальності за «порушення присяги».

Також з посиланням на статтю 8 Конвенції заявник скаржився на незаконність свого звільнення і порушення його права на повагу до приватного життя.

ЄСПЛ у справі «Головін проти України» вказав, що ситуація заявника та рішення, ухвалені на національному рівні у його справі, майже ідентичні ситуації та рішенням щодо заявників у рішенні в справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine).

Однак зауважив невелику різницю в тому, що у своєму рішенні щодо пана Головіна Верховний Суд намагався розрізнити справу заявника і справу «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11, ЄСПЛ, 2013), характеризувавши Конституційний Суд України насамперед як політичний орган, а не як суд у розумінні статті 6 Конвенції (див. пункт 14).

Суд вказав на спроби Верховного Суду врахувати відповідну практику ЄСПЛ, однак не погодився з характеристикою Верховного Суду із цього питання і зазначив, що Верховний Суд, висловивши загальне твердження, що Конституційний Суд України є насамперед політичним органом, не прокоментував, як це конкретно стосувалося справи заявника, враховуючи, що його звільнили саме за порушення присяги судді.

У згаданому рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 98-100) Суд визнав, що існувала певна різниця між нормативно-правовою базою, застосовною до суддів Конституційного Суду України, та застосовною до суддів інших судів (у тому числі Верховного Суду, таких як заявник у рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine). Проте він дійшов висновку, що на момент подій нормативно-правова база щодо суддів Конституційного Суду України не забезпечувала значно кращої передбачуваності у порівнянні із застосовною до інших суддів щодо питання, яка поведінка судді могла вважатися «порушенням присяги» згідно з українським законодавством.

У цій справі відповідна нормативно-правова база є ідентичною. Ніщо у цій справі чи в рішеннях на національному рівні не дозволяє Суду дійти висновку, який відрізнявся б від висновку, зробленого ним у згаданому рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 101-110), а саме що відповідній нормативно-правовій базі бракувало необхідної чіткості та передбачуваності й рішення на національному рівні, в яких воно застосовувалося у справі заявника, не були достатньо обґрунтованими.

Зокрема, у цьому рішенні Суд вказав, що стаття 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлювала функціональний імунітет для суддів Конституційного Суду України, вказуючи, що вони не мали нести юридичної відповідальності за результати свого голосування в цьому суді. З огляду на той факт, що пана Овчаренка та пана Колоса (як і пана Головіна - див. пункт 6) звільнили саме за результати їхнього голосування за Рішення від 30.09.2010, питання, чи могло це положення Закону України тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за «порушення присяги», мало вирішальне значення та вимагало детального аналізу. Однак на момент подій у практиці чи іншому авторитетному джерелі не було роз`яснено ці питання (див. згадане рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 101 і 102).

Хоча за таких обставин зазвичай потрібен дуже детальний і чіткий аналіз, аби продемонструвати, що під час застосування Конституції України та законодавства всі відповідні аргументи було враховано, Верховна Рада України чи Верховний Суд такого аналізу не навели (там само, пункт 103). Ці міркування також цілком доречні в цій справі.

За таких обставин і повторюючи, що він усвідомлює відповідний конкретний контекст ситуації та дискусійний характер рішення, у зв`язку з яким заявника було звільнено (там само, пункти 107 і 109), Суд вважає, що було порушено статтю 8 Конвенції.

ЄСПЛ також наголосив, що рішення Верховного Суду у справі ОСОБА_1 не може вважатися достатньо обґрунтованим з тих же причин, що і в справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), у якій було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

У згаданому рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що: справа, пов`язана з його звільненням, не була розглянута «незалежним і безстороннім судом»; його справу не розглянув «суд, встановлений законом», оскільки органи державної влади, які розглядали його справу, вийшли за межі своїх повноважень; не було дотримано право на вмотивоване рішення; не було дотримано принципу юридичної визначеності, оскільки не існувало строку для притягнення до відповідальності за «порушення присяги».

Зокрема, Суд зазначив, що ця справа стосується підзвітності двох суддів політичному органу, який діяв не як орган державної влади, який попередньо розглядає це питання, а здійснив повноваження з ухвалення остаточного рішення, яке призвело до звільнення заявників. Оскільки таке здійснення повноважень не було попередньо обумовлено жодною оцінкою питання незалежним органом, судовий розгляд справи ех post мав вирішальне значення для загальної оцінки відповідності провадження на національному рівні пункту 1 статті 6 Конвенції (там само, пункт 122).

Під час цього перегляду вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України. Оскільки такої відповіді надано не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими (там само, пункт 126).

Отже, ЄСПЛ зазначив, що рішення Верховного Суду у справі ОСОБА_1 не може вважатися достатньо обґрунтованим, і встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом на вмотивоване рішення з тих же підстав, що було наведено у рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine).

Заявник також скаржився на відсутність у нього ефективних засобів юридичного захисту у зв`язку з його незаконним звільненням, посилаючись на статтю 13 Конвенції.

Суд визнав скаргу прийнятною. Однак, ураховуючи висновки Суду за статтями 6 і 8 Конвенції, вона не порушує жодного окремого питання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 189).

Суд постановив, що було порушено:

- статтю 8 Конвенції;

- пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом на вмотивоване рішення суду;

Суд визнав решту скарг у заяві неприйнятними. Постановив, що немає потреби розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції.

ЄСПЛ постановив, що встановлення порушення є достатньо справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди, завданої заявнику, і відхилив вимогу заявника щодо справедливої сатисфакції.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

22.02.2024 постановою Великої Палати Верховного Суду заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 в адміністративній справі № 800/120/14 задоволено частково. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 в частині підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 змінено, виклавши їх в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 залишено без змін.

Беручи до уваги висновки ЄСПЛ у справі «Головін проти України» та наведені міжнародні стандарти у сфері судочинства, надаючи відповідь на питання, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що функціональний імунітет, закріплюючи недоторканність судді, не звільняє тим самим його від відповідальності з підстав та у випадках, передбачених законом. Гарантуючи судді Конституційного суду України функціональний імунітет, законодавець з метою недопустимості безкарності судді у разі вчинення ним при виконанні службових обов`язків проступку, який виходить за межі обов`язкової поведінки судді, визначив водночас і спеціальні підстави та особливий порядок, ускладнені і відмінні від загальноприйнятих, притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що функціональний імунітет судді, в тому числі й судді Конституційного Суду України, не є самоціллю, а правовим засобом забезпечення незалежності судді при виконанні ним посадових обов`язків відповідно до складеної присяги. Між функціональним імунітетом судді Конституційного Суду України та присягою, яку складає суддя цього суду, існує взаємообумовлений зв`язок: функціональний імунітет забезпечує судді Конституційного Суду України можливість виконання присяги; присяга ж, у свою чергу, визначає межі функціонального імунітету. Порушення суддею Конституційного Суду України присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету.

Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що, ухвалюючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, Конституційний Суд України(у складі суддів цього суду, у тому числі судді Головіна А. С.) перевищив свої конституційні повноваження і виконав непритаманну йому функцію - замість охороняти Конституцію України вдався до її ревізії, перебравши на себе функції законодавця - Верховної Ради України.

З огляду на очевидність перевищення Конституційним Судом України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді Головіна А. С.) своїх повноважень, що призвело до внесення змін до Конституції України (припинення дії чинних норм Конституції) з порушенням конституційної процедури їх внесення, а в підсумку до порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України та порушення конституційного принципу розподілу влади, висновок Верховної Ради України про порушення ОСОБА_1 статей 3, 19, 147-153 Конституції України [незабезпечення верховенства Конституції України, порушення обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина] суперечить змісту присяги судді Конституційного Суду України, є таким, що відповідає чинному законодавству, зокрема статті 17 Закону № 422/96-ВР. Наведені порушення Конституції України є безумовною підставою для притягнення судді Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги судді.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, у цій справі немає підстав стверджувати, що поняття «порушення присяги» у контексті змісту присяги судді Конституційного Суду України, визначеного статтею 17 Закону № 422/96-ВР, було поширене парламентом на діяння, яке з боку стороннього спостерігача і самого судді Конституційного Суду України, що склав таку присягу, могло бути розцінене інакше, ніж порушення визначених присягою зобов`язань, оскільки позивач, склавши закріплену статтею 17 Закону № 422/96-ВР присягу та взявши тим самим на себе обов`язок неухильно дотримуватися визначеного присягою обов`язку, не може стверджувати, що не розумів змісту присяги, у зв`язку із цим немає підстав вважати, що обов`язок боронити конституційний лад був для позивача абстрактним і незрозумілим поняттям і що він не міг усвідомлювати межі застосування норми пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, яка пізніше стала підставою для звільнення його з посади органом, уповноваженим на це Конституцією України.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що діяння заявника кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для зaявника. Юридична кваліфікація порушення присяги судді - настільки істотного порушення, яке призвело до зміни конституційного ладу України, відповідає також засадам відповідальності судді у розвинених конституційних демократіях, де дії, які становлять «замах на спотворення законів і свобод» (англ. attempts to subvert the laws and liberties), становлять підставу для імпічменту судді, що має наслідком усунення його з посади.

З огляду на очевидність перевищення суддями Конституційного Суду України, серед яких і ОСОБА_1 , при прийнятті Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 своїх конституційних повноважень установлення відповідного факту та кваліфікація його як порушення цими суддями присяги самою Верховною Радою України відповідало положенням статей 85, 126 Конституції України.

Відхиляючи довід позивача про порушення Верховною Радою України при звільненні його з посади судді принципу індивідуальної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, звертаючись до суду за захистом своїх прав, ОСОБА_1 ні у своєму позові, ні в ході подальших судових засідань не заявляв, що, беручи участь в ухваленні Рішення від 30.09.2010 за № 20-рп/2010, як суддя Конституційного Суду України він діяв таким чином, щоб забезпечити верховенство Конституції України, захистити конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина. Жодного спростування з приводу порушення ним присяги судді позивач також не навів. Твердження ОСОБА_1 , що його поведінка при ухваленні рішення Конституційним Судом України зберігається в таємниці, не обмежує його право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження в Конституційному Суді України тих справ, у яких Конституційний Суд України прийняв рішення чи надав висновок (частина четверта статті 19 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Підтримуючи ухвалення Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, ОСОБА_1 як суддя Конституційного Суду України діяв не в межах визначеного присягою судді Конституційного Суду України зобов`язання забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, що і спричинило для нього правові наслідки у вигляді відповідальності за порушення присяги судді Конституційного Суду України, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Присяга, яку дає суддя Конституційного Суду України і яка зобов`язує його захищати конституційний лад, тим самим зобов`язує його не лише голосувати «за» або «проти» рішень Конституційного Суду, а й чітко та повно усвідомлювати раціональні мотиви для такого голосування і за потреби викладати ці мотиви в окремій думці. Особливо у випадках, коли такий захист передбачає необхідність не пасивного спостереження за ігноруванням конституції держави, а професійний, службовий обов`язок активних дій щодо її захисту. Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у парламенту не було підстав вважати, що позивач не погоджувався з ухваленням цього рішення.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що, приймаючи рішення про звільнення судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 за порушення присяги на своєму пленарному засіданні, яке відбулося 24.02.2014, більшістю голосів, Верховна Рада України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, Верховна Рада України прийняла Постанову №775-VII на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України», з використанням повноваження відповідно до мети, з якою це повноваження надано. Постанова № 775-VII відповідає критеріям обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, принципу рівності, пропорційності, прийнята своєчасно (на час зайняття позивачем посади судді Конституційного Суду України). Та обставина, що Постанова № 775-VII була прийнята без участі позивача у процесі її прийняття, не вплинула на її законність.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

На наше переконання, висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позову, є помилковим з таких міркувань.

ЄСПЛ у рішенні у справі «Головін проти України» установив порушення статті 8 Конвенції, у пункті 1 якої визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2 статті 8 Конвенції).

ЄСПЛ у справі «Головін проти України» також установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявника на вмотивоване рішення у його справі, відповідна частина якого визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Постановою № 775-VII звільнено ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Рішення про звільнення позивача ґрунтувалося виключно на статті 126 Конституції України, згідно з пунктом 5 частини п`ятої якої суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі порушення суддею присяги.

Відповідаючи на порушені в заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами питання, насамперед потрібно відреагувати на доводи про те, чи було порушення присяги судді, в чому саме була суть порушення присяги суддею, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету судді Конституційного Суду України.

Повертаючись до обставин цієї справи, Верховна Рада України, приймаючи Постанову № 775-VII, дійшла висновку, що судді Конституційного Суду України, зокрема позивач, приймаючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України.

Таким чином, Верховна Рада України фактично визнала прийняття суддями Конституційного Суду України, зокрема і ОСОБА_1 , рішень від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012 як таких, що, зокрема, протирічать змісту присяги судді Конституційного Суду України, оскільки, серед іншого, у суддів Конституційного Суду України відсутні повноваження перевіряти на конституційність окремої частини чи положення Конституції, а так само вносити зміни до Основного Закону.

За змістом статті 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особа судді Конституційного Суду України є недоторканною.

Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

Зазначене порушення констатоване ЄСПЛ у справах «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) та «Головін проти України», у яких Суд вказав, що стаття 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлювала функціональний імунітет для суддів Конституційного Суду України, вказуючи, що вони не мали нести юридичну відповідальність за результати свого голосування в цьому суді. З огляду на той факт, що пана Овчаренка та пана Колоса (як і пана Головіна - див. пункт 6) звільнили саме за результати їхнього голосування за Рішення від 30.09.2010, питання, чи могло це положення Закону України тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за «порушення присяги», мало вирішальне значення та вимагало детального аналізу. Однак на момент подій у практиці чи іншому авторитетному джерелі не було роз`яснено ці питання (див. згадане рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 101 і 102).

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Головін проти України», під час перегляду вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України. Оскільки такої відповіді надано не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими (там само, пункт 126).

Так, у пункті 126 рішення ЄСПЛ у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) заявники стверджували про неналежність судового розгляду, оскільки національні суди не забезпечили належну процедуру, передбачену на національному рівні, яка, на їхню думку, мала включати попередній розгляд питання Конституційним Судом України, як того вимагав Регламент Конституційного Суду України. У зв`язку із цим Суд зазначає, що національні суди достатньою мірою розглянули аргументи заявників і вважали, що Конституційний Суд України не мав повноважень запроваджувати обов`язкову процедуру звільнення його суддів, прийнявши Регламент Конституційного Суду України (див. пункт 28). Оскільки національні суди мають найкращі можливості для тлумачення національного законодавства, завдання Суду полягає не у висловленні думки про правильне тлумачення законодавства України у зв`язку з цим питанням. Крім того, Суд зауважує, що заявники не стверджували, що суди, які переглядали Постанову Верховної Ради України, не були наділені «повною юрисдикцією» для розгляду всіх відповідних питань факту та права. Справді, ніщо не свідчить, що українське законодавство якоюсь мірою обмежувало розгляд, який суди могли здійснювати у справах, подібних до справи заявників.

Надаючи відповідь на питання, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України, слід також зазначити, що Венеціанська комісія неодноразово зазначала, зокрема у Висновку № 722/2013, що судді повинні мати лише функціональний імунітет, імунітет щодо дій, пов`язаних з їх суддівськими функціями, чи такий імунітет, який забезпечує незалежність правосуддя перед загрозою неправомірного арешту:«…Судді повинні мати лише функціональний імунітет, мається на увазі імунітет від переслідування за правомірні дії відповідно до покладених на них функцій. У цьому зв`язку очевидним є, що пасивна корупція, владний вплив, взяття хабара та подібні порушення не можуть розглядатися як правомірні дії, що відповідають суддівським функціям».

У пункті 21 зазначеного Висновку вказано, що формулювання статті 126 стосовно звільнення суддів Конституційного Суду, зокрема щодо підстав для звільнення, є не дуже зрозумілим і викликає деякі сумніви, зокрема щодо того, чи умови для звільнення суддів також застосовуються до суддів Конституційного Суду або тільки до суддів судів загальної юрисдикції. Звільнення суддів Конституційного Суду повинне регулюватися тільки розділом про цей суд.

У Висновку № 481/2008 від 24.10.2008, ухваленому на її 76-му пленарному засіданні (СПЬ-АП(2008)029), Венеціанська комісія зазначила: «…Хоча основні вимоги стосовно незалежності суддів однакові як для суддів загальних судів, так і для суддів Конституційного Суду, останні мають бути захищені від будь-яких спроб політичного впливу у зв`язку з їхньою посадою, яка особливо піддана критиці та тиску з боку інших органів державної влади. Тому судді Конституційного Суду потребують особливих гарантій їхньої незалежності...».

Статтею 149 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності.

Згідно із частинами першою та другою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) розтлумачив зміст правової конструкції «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України».

Так, відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004 незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

Положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв`язку зі здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

Частиною першою статті 129 Конституції України визначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Статтею 4 Закону України «Про Конституційний Суд України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було визначено, що діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень.

Судді Конституційного Суду України при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються цим Законом, іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду України (стаття 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, наведені конституційні та законодавчі норми в поєднанні з їх тлумаченням закріплюють один з основоположних принципів судочинства та функціонування судової влади взагалі, а саме принцип незалежності суду (судді), у тому числі незалежності під час прийняття рішень, порушення якого є недопустимим.

Слід також зазначити, що відповідно до пунктів 2, 4, 26 (b) Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 року) судді як особи є вільними та зобов`язані приймати безсторонні рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин.

Судді є незалежними від виконавчих і законодавчих органів держави.

Розгляд справ про звільнення з посади або дисциплінарне покарання судді відбувається судом або радою, що переважно складається із суддів та обирається ними. Проте повноваження щодо звільнення судді з посади можуть надаватися законодавчому органу шляхом імпічменту або через спільне звернення, але бажано, аби це відбувалося за рекомендацією суду або ради, що згадуються вище.

В Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985, принципи незалежності роз`яснено так. 1. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її. 2. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин. 3. Судові органи володіють компетенцією стосовно всіх питань судового характеру і мають виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої встановленої законом компетенції. 4. Не повинно мати місця неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, і судові рішення, винесені суддями, не підлягають перегляду. Цей принцип не перешкоджає здійснюваному відповідно до закону судовому перегляду чи пом`якшенню вироків, винесених судовими органами. «…» 6. Принцип незалежності судових органів дає судовим органам право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін. Кожна держава-член повинна надавати відповідні засоби, які давали б змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції.

У пунктах 18, 20 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985 зазначено, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посад або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Рішення про дисциплінарне покарання, усунення від посади чи звільнення повинні бути предметом незалежної перевірки. Цей принцип може не застосовуватися до рішень Верховного Суду або до рішень законодавчих органів, прийнятих при розгляді справ у порядку імпічменту або при дотриманні аналогічної процедури.

У рішеннях Великої Палати Суду Європейського Союзу від 24.06.2019 у справі № С-619/18 та від 05.11.2019 у справі № С-192/18 за позовами Європейської комісії проти Республіки Польщі вказано, що для забезпечення ефективного судового захисту важливим є збереження незалежності судів. Відповідно до принципу поділу влади, який характеризує функціонування верховенства права, необхідно гарантувати незалежність судів від законодавчої та виконавчої влади. У зв`язку із цим важливо, щоб судді були захищені від втручання ззовні чи тиску, що може поставити під загрозу їх незалежність.

Вимога про незалежність судів має два аспекти. Перший аспект, який є зовнішнім за своєю суттю, вимагає, щоб відповідний суд виконував свої функції повністю автономно, без будь-яких ієрархічних обмежень або підпорядкування будь-якому іншому органу і не приймаючи розпоряджень чи вказівок з будь-якого джерела, захищаючись таким чином від зовнішнього втручання або тиску, які можуть вплинути на їх рішення. Другий аспект, який є внутрішнім за своєю суттю, пов`язаний з неупередженістю і має на меті забезпечити дотримання дистанції від сторін у справі та їх відповідних інтересів щодо предмета цього провадження. Цей аспект вимагає об`єктивності та відсутності будь-якого інтересу до результатів провадження, окрім суворого застосування верховенства права.

Ці гарантії незалежності та неупередженості вимагають дотримання правил, зокрема щодо призначення, стажу роботи та підстав для утримання, відсторонення та звільнення суддів, які можуть розвіяти будь-який розумний сумнів у свідомості особи щодо непроникності цього органу до зовнішніх факторів та його нейтралітету щодо інтересів, що ставляться перед ним. Необхідна свобода суддів від будь-якого зовнішнього втручання чи тиску вимагає певних гарантій, належних для захисту осіб, які мають завдання виносити рішення в суперечці, таких, як гарантії проти відсторонення від посади.

Вимога незалежності означає, що норми, що регулюють дисциплінарний режим, і, відповідно, будь-яке звільнення тих, хто має завдання виносити рішення в суперечці, повинні забезпечити необхідні гарантії, щоб запобігти будь-якому ризику використання цього дисциплінарного режиму як системи політичного контролю за змістом судових рішень. Таким чином, норми, що визначають, зокрема, поведінку, яка становить дисциплінарні проступки, та покарання, що застосовуються, передбачають залучення незалежного органу відповідно до процедури, яка повністю захищає права, закріплені у статтях 47 та 48 Хартії, зокрема права на захист, і які встановлюють можливість судового провадження щодо оскарження рішень дисциплінарних органів, складають сукупність гарантій, які мають суттєве значення для забезпечення незалежності судової влади.

Відповідно до пункту «d» розділу 2 Рекомендацій № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13.10.1994, судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб впливати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов`язані давати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, жодній особі, яка не належить до системи судової влади.

У пояснювальній записці до Європейської хартії про статус суддів (Модельний кодекс) від 10.07.1998, зокрема у пункті 1.3, вказано, що Хартією передбачено отримання думки органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, коли необхідно прийняти рішення щодо добору, розстановки чи призначення суддів, їх просування по службі чи припинення їх пересування на посаді. Формулювання цього положення спрямовано на те, щоб охопити різноманітні ситуації: від надання поради виконавчому чи законодавчому органу до фактичних рішень цього незалежного органу.

У пункті 5.1 вказаної пояснювальної записки зазначено, що Хартія викладає гарантії проведення дисциплінарних розглядів: дисциплінарні санкції можуть накладатися лише на підставі рішення, прийнятого за пропозицією чи висновком суду або органу, принаймні половина членів якого мають бути обраними суддями. Справа судді має бути уважно розглянута, він / вона має право бути представленим. Якщо санкція все-таки застосовується, її слід вибрати з переліку санкцій, з урахуванням пропорційності та відповідності. Хартією передбачено право на оскарження до вищого суду рішення про застосування санкції, прийнятого виконавчим органом, судом або органом, принаймні половина членів якого є обрані судді.

Також у пунктах 7.1 та 7.2 цієї пояснювальної записки звернуто увагу на те, що особливо пильно та уважно слід ставитися до формулювання умов, за наявності яких припиняється перебування судді на посаді. Важливо мати вичерпний перелік підстав для посвідчення нездатності продовжувати роботу на посаді, що посвідчується медичною довідкою, відповідно до якої суддя досягає граничного віку, коли закінчується зазначений термін перебування на посаді або суддя звільняється на підставах дисциплінарної відповідальності. Коли трапляються події, які є підставами для припинення перебування на посаді, інші, ніж досягнення граничного віку та закінчення терміну перебування на посаді, що може бути вирішено без будь-яких труднощів, вони повинні бути перевірені незалежним органом, про який йдеться у параграфі 1.3.

Згідно зі статтями 1, 2 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17.11.1999 Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань), незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Вона є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Незалежність суддів має забезпечуватися законом шляхом створення та подальшого захисту такої судової влади, яка була б дійсно незалежною від інших гілок влади. Суддя як носій судової влади повинен мати можливість здійснювати свої повноваження без будь-якого суспільного, економічного чи політичного тиску, незалежно від інших суддів та керівних органів у галузі юстиції.

У Великій хартії суддів (Основоположні принципи), схваленій 17.11.2010 Консультативною радою європейських суддів (далі - КРЄС), зокрема у пунктах 2- 4, 6, вказано, що незалежність та неупередженість суддів є обов`язковими передумовами здійснення правосуддя. Незалежність суддів має бути закріплена законодавчо, функціонально та фінансово. Незалежність суддів гарантується відносно інших гілок державної влади, для осіб, які звертаються до правосуддя, для інших суддів і для суспільства загалом та встановлюється національним законодавством на найвищому рівні. Держава й кожен суддя несуть відповідальність за забезпечення та захист незалежності суддів. Незалежність суддів гарантується щодо діяльності суддів, зокрема стосовно їхніх добору, призначення на посаду до настання пенсійного віку, просування по службі, незмінюваності, професійної підготовки, суддівської недоторканності, дисципліни, оплати праці та фінансування судових органів. Дисциплінарне провадження здійснюється незалежним органом, з можливістю подальшого звернення до суду.

У пунктах 10, 13 Великої хартії суддів (Основоположні принципи) визначено, що при здійсненні функції відправлення правосуддя суддям не повинні надаватись жодні накази чи інструкції, також судді не повинні зазнавати тиску з боку судового керівництва; судді керуються винятково законом. Для забезпечення незалежності суддів у кожній державі створюється судова рада чи інший спеціалізований орган, незалежний від законодавчої та виконавчої влади, наділений широкими повноваженнями з усіх питань щодо статусу суддів, а також щодо організації, функціонування та репутації судових інституцій. До складу ради входять або винятково судді, або переважна більшість суддів, обраних іншими суддями. Судова рада має бути підзвітною стосовно своєї діяльності та рішень.

Згідно з пунктами 19, 21, 22 Великої хартії суддів (Основоположні принципи) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження. Засоби для виправлення суддівських помилок слід передбачити відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави. Суддя не може нести будь-яку особисту відповідальність, пов`язану з уповноваженим здійсненням правосуддя, навіть у формі відшкодування державі, окрім випадків умисної неналежної поведінки.

У Рекомендаціях CM/Rec (2010) 12, ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010, зокрема в пунктах 4, 5, 10, 15, 16, 18, 22, вказано, що незалежність суддів гарантується незалежністю судової влади загалом. Це є основним принципом верховенства права. Судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів. Лише самі судді повинні приймати рішення в конкретних справах, спираючись на власну компетенцію, як це визначено законом. Судові рішення мають бути обґрунтовані та оголошені публічно. Однак судді не зобов`язані роз`яснювати, якими переконаннями вони керувалися при прийнятті таких рішень. Рішення суддів не можуть підлягати будь-якому перегляду поза межами апеляційних процедур, закладених у законодавстві. Коментуючи рішення суддів, виконавча та законодавча влада мають уникати критики, яка може підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Їм також слід уникати дій, які можуть поставити під сумнів їхнє бажання виконувати рішення суддів, за винятком випадків, коли вони мають намір подати апеляцію. Принцип незалежності судової влади означає незалежність кожного судді при здійсненні ним функцій прийняття судових рішень. У процесі прийняття рішень судді мають бути незалежними та неупередженими, а також мати можливість діяти без будь-яких обмежень, впливу, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання будь-яких органів влади, зокрема внутрішніх органів судової влади. Ієрархічна організація судової влади не повинна підривати незалежність суддів.

У висновку КРЄС від 23.11.2001 № 1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів, зокрема у пунктах 10, 11, 14, вказано, що незалежність судової влади є умовою забезпечення верховенства права та основоположною гарантією справедливого судового розгляду. Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя. Судова влада є однією з трьох основних та рівноцінних опор у сучасній демократичній державі. Судова влада відіграє важливу роль та має важливі функції стосовно двох інших опор. Вона забезпечує відповідальність урядів та органів державного управління за свої дії, а відносно законодавчої влади судова влада бере участь у забезпеченні виконання належним чином прийнятих законів та, певною мірою, у визначенні їхньої відповідності положенням Конституції чи актам, прийнятим на вищому рівні (наприклад, праву Європейського Союзу). Для того, щоб судова влада могла виконувати зазначені функції, вона повинна бути незалежною від цих органів, тобто від неналежних зв`язків з ними та від впливу з їхнього боку. Таким чином, незалежність слугує гарантією неупередженості. Це обов`язково впливає майже на всі аспекти кар`єри судді: від його підготовки до призначення, підвищення на посаді та вжиття дисциплінарних заходів. Незалежність судової влади повинна гарантуватися національними стандартами на найвищому рівні. Відповідно держави повинні включати концептуальні положення щодо незалежності судової влади або до конституції, або до основоположних принципів, визнаних у країнах, в яких немає письмової конституції, але де повага до незалежності судової влади гарантується багатовіковою культурою та традицією.

Також у пунктах 64-66 цього Висновку КРЄС зазначено, що основоположним є те, що суддя під час виконання своїх обов`язків не є чиїмось найманим працівником; він чи вона займають державну посаду. Таким чином, суддя служить лише закону і несе відповідальність лише перед законом. Аксіоматичним є й те, що при винесенні рішення по справі суддя не повинен діяти за наказом або інструкцією третіх сторін, які або представляють судову владу, або не відносяться до неї. Рекомендація № (94) 12, Принцип I (2) (a) (i) передбачають, що «рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза процедурами оскарження, передбаченими законом», а Принцип I (2) (a) (iv) визначає, що «за винятком рішень відносно амністії, помилування або аналогічних рішень уряд або адміністрація не повинні мати можливості приймати рішення, які ретроспективно анулюють судові рішення». Незалежність судів залежить не тільки від свободи від будь-якого неправомірного зовнішнього впливу, а й від свободи від неправомірного впливу, який може в деяких ситуаціях виходити з позиції інших суддів. «У суддів повинна бути необмежена свобода ухвалювати рішення щодо справ неупереджено, відповідно до своєї совісті й тлумачення фактів, а також відповідно до існуючого правопорядку» (Рекомендація № (94) 12, Принцип I (2) (d)).

У Висновку КРЄС від 19.11.2002 № 3 (2002) про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісності поведінки та неупередженості, а саме в пунктах 60, 64, 71, 77, вказано, що для того, щоб виправдати дисциплінарне провадження, порушення має бути серйозним та кричущим; тобто підставою для розслідування не може бути просте недотримання професійних стандартів. Для відкриття будь-якого дисциплінарного провадження повинні існувати чіткі підстави. Дисциплінарне провадження проти будь-якого судді повинно відбуватися лише в рамках незалежного органу (або «трибуналу»), який діє за процедурою, що повною мірою гарантує право захисту. Щодо дисциплінарної відповідальності КРЄС вважала, що: i) у кожній країні закон або основоположна хартія, які застосовуються до суддів, повинні визначати в якнайточнішому формулюванні ті порушення, які можуть призвести до застосування дисциплінарних санкцій, а також відповідних дисциплінарних процедур; ii) стосовно відкриття дисциплінарного провадження країни повинні передбачити створення спеціального органу або призначити осіб, які відповідатимуть за отримання скарг, отримання пояснень відповідного судді та на цих підставах прийматимуть рішення щодо наявності достатніх підстав для відкриття провадження проти судді; iii) будь-яке дисциплінарне провадження повинно розглядатися незалежним органом або трибуналом, що здійснює провадження, повністю гарантуючи право на захист; iv) якщо такий орган сам не є судом, то його члени повинні призначатися незалежним органом (із суттєвим представництвом суддів, обраних демократичним шляхом іншими суддями), про який ідеться в пункті 46 Висновку КРЄС № 1 (2001); v) дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду; vi) санкції, що може застосовувати подібний орган у випадку неналежної поведінки, яка є доведеною, повинні визначатися якомога точніше в законі про статус суддів та застосовуватися за принципом пропорційності.

У пункті 5 Висновку КРЄС від 24.10.2014 № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади також звернуто увагу на те, що незалежність судової влади є передумовою гарантування верховенства права та основоположною гарантією справедливого суду.

У Висновку КРЄС від 16.10.2015 № 18 (2015) про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях, зокрема у пунктах 10, 11, зазначено, що судова влада повинна бути незалежною задля виконання своєї ролі по відношенню до інших гілок державної влади, суспільства в цілому та сторін судового процесу. Незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм та надається не для захисту власних інтересів судді, а для захисту верховенства права і всіх тих, хто прагне й очікує справедливості. Таким чином, незалежність є основоположною вимогою, яка дозволяє судовій владі охороняти демократію і права людини. Принцип розподілу влади сам по собі є гарантією судової незалежності, причому кожна з трьох гілок влади є відповідальною за забезпечення належного розподілу державної влади, ані цей принцип, ані судова незалежність не повинні стати перепоною для діалогу між органами державної влади. Більше того, є фундаментальна потреба у спілкуванні на підставі взаємоповаги між усіма гілками влади, що передбачає як необхідний розподіл, так і необхідну взаємозалежність між ними. Однак життєво важливою залишається вимога, щоб судова влада не мала неналежних зв`язків з іншими гілками влади і була позбавлена неправомірного впливу з їхнього боку.

У пунктах 23, 37, 44 цього Висновку також вказано, що рішення законодавчої або виконавчої влади, які знищують основні гарантії суддівської незалежності, є неприйнятними, навіть якщо вони мають прихований характер. Наприклад, нова парламентська більшість і уряд не повинні ставити під сумнів призначення або термін повноважень суддів, які вже були призначені в належному порядку. Про скасування безперервного перебування судді на посаді може йтися тільки за наявності серйозного дисциплінарного порушення або порушення кримінального законодавства, які встановлені щодо цього судді шляхом належних судових процедур.

Наведені міжнародні стандарти у сфері судочинства вказують на те, що судді під час здійснення правосуддя є незалежними та приймають рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права. Рішення судів не підлягають перегляду в порядку, крім того, що передбачений процесуальним законодавством. Судді є незалежними від органів законодавчої та виконавчої влади. Звільнення суддів з посад повинно відбуватись на основі рекомендації суду або ради, що переважно складається із суддів та обирається.

Аналіз наведених норм національного законодавства та міжнародних стандартів у сфері судочинства свідчить про те, що поняття функціонального імунітету судді охоплює конституційні гарантії їх незалежності як осіб, які є вільними у прийнятті ними безсторонніх судових рішень згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, на власний розсуд без будь-яких обмежень, впливів, спонук, примусів, вказівок, загроз або втручання, прямих або непрямих, з будь-якого боку і з будь-яких причин, імунітет від переслідування за дії відповідно до покладених на них функцій.

Ураховуючи висновки ЄСПЛ у справі «Головін проти України» та наведені міжнародні стандарти у сфері судочинства, надаючи відповідь на питання, чи відповідало звільнення заявника з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, яке обмежувало обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України, слід зауважити, що судді Конституційного Суду України не мали нести юридичну відповідальність за результати свого голосування за прийняті ними рішення в цьому суді. Разом з тим підставами для прийняття Верховною Радою України Постанови № 775-VII була саме участь в ухваленні рішень, що є втручанням у функціональний імунітет суддів Конституційного Суду України.

02.06.2016 Верховна Рада України внесла зміни, серед іншого, до статті 149 Конституції України, передбачивши, зокрема, що суддя Конституційного Суду України не може бути притягнутий до відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням цим судом рішень та наданням ним висновків, за винятком вчинення суддею злочину або дисциплінарного проступку.

Новий Закон України «Про Конституційний Суд України» був прийнятий 13.07.2017. Частина третя статті 24 цього Закону відображає нову редакцію статті 149 Конституції України і передбачає, що суддю Конституційного Суду України не може бути притягнено до відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення чи наданням ним висновків, за винятком вчинення суддею злочину або дисциплінарного проступку.

Отже, законодавець після описаних подій та виникнення спірних правовідносин, з урахуванням міжнародних стандартів щодо незалежності суддів та забезпечення їх функціонального імунітету, урегулював питання відповідальності за порушення присяги судді, вилучивши вказане поняття як підставу для звільнення судді з огляду на вимоги і практику міжнародних інституцій в питаннях доказовості такого порушення.

Слід нагадати, що ЄСПЛ вже розглядав аспект «якості закону» стосовно законності застосованих до суддів в Україні покарань за «порушення присяги». У рішенні в справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) Суд взяв до уваги міркування, що «…конкретизація поняття «порушення присяги» у зазначеній статті все ще залишає дисциплінарному органу широку свободу розсуду з цього питання…», «…опис правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має на меті загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону. Повинні бути визначені і вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та належність юридичного захисту від свавілля…».

У справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 98-100) Суд визнав, що існувала певна різниця між нормативно-правовою базою, застосовною до суддів Конституційного Суду України, та застосовною до суддів інших судів (у тому числі Верховного Суду, таких як заявник в рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine). Проте він дійшов висновку, що на момент подій нормативно-правова база щодо суддів Конституційного Суду України не забезпечувала значно кращої передбачуваності у порівнянні із застосовною до інших суддів щодо питання, яка поведінка судді могла вважатися «порушенням присяги» згідно з українським законодавством.

Отже, Суд у справах «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine) і «Головін проти України» не вбачав внесення жодних законодавчих змін після ухвалення рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), які могли б вважатися покращенням передбачуваності у питанні поведінки судді, яка становить «порушення присяги» згідно з українським законодавством.

За висновком ЄСПЛ у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), Суд визнав, що ці законні підстави для втручання (порушення присяги) були дуже загальними і, якщо вони не обмежувалися іншими застосовними положеннями та практикою, як убачається, вони надавали широку свободу розсуду національним органам влади.

Вважаємо, що, приймаючи спірну Постанову № 775-VII, Верховна Рада України визначила порушенням присяги суддями прийняття ними рішень з порушенням приписів статей 3, 19, 147-153 Конституції України, і цим перебрала на себе повноваження оцінювати рішення Конституційного Суду України, не будучи уповноваженим на це органом.

Слід нагадати, що у згаданому вище рішенні у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) Суд піддав критиці процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності парламентом на парламентському комітеті та пленарному засіданні, зазначивши, що пленарне засідання не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів. ЄСПЛ поставив під сумнів належну роль політиків, які засідають у парламенті, та від яких не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права в такому випадку.

Таким чином, вважаємо, що Верховна Рада України не є тим органом, який може оцінювати докази, встановлювати юридичну кваліфікацію фактів під час прийняття суддями рішень, не є судовим органом відповідної інстанції, який може переглядати судові рішення, та не має повноважень надавати оцінку рішенням Конституційного Суду України (немає повноважень судової гілки влади).

Слід зауважити, що станом на час прийняття Постанови № 775-VII щодо ОСОБА_1 не було свідчень про вчинення ним дисциплінарного проступку та/або злочину. Не було й вироку за статтею 375 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначала, що постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови карається обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на строк від двох до п`яти років. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, караються позбавленням волі на строк від п`яти до восьми років.

Ураховуючи висновки ЄСПЛ у справі «Головін проти України» та наведені міжнародні стандарти у сфері судочинства вважаємо, що судді під час здійснення правосуддя є незалежними та приймають рішення згідно з власною оцінкою фактів і знанням права, що забезпечує їх функціональний імунітет. Рішення судів не підлягають перегляду в порядку, крім того, що передбачений процесуальним законодавством. Судді Конституційного Суду України не мають бути піддані юридичній відповідальності за результати свого голосування за прийняті ними рішення в цьому суді. Судді є незалежними від органів законодавчої та виконавчої влади.

Щодо процедури голосування суддями Конституційного Суду України слід зазначити, що параграфом 53 Регламенту Конституційного Суду України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення у справі приймається, висновок дається Конституційним Судом України на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України за участю суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи.

Так, на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України судді Конституційного Суду України вільно викладають свою думку з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проекту рішення, висновку у справі. На голосування в цілому ставиться проект рішення, висновок у справі, підготовлений з урахуванням пропозицій та поправок, які одержали найбільшу кількість голосів суддів. Голосування проводиться поіменно шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування. Рішення, висновок Конституційного Суду України підписують не пізніше семи днів від дня прийняття рішення, надання висновку у справі судді Конституційного Суду України, які голосували «за» і «проти» прийняття рішення, надання висновку.

Підписання суддею Конституційного Суду України прийнятого рішення, наданого висновку Конституційним Судом України за його участю є обов`язковим. Закрита частина пленарного засідання Конституційного Суду України стенографується і протоколюється. Протокол і стенограма закритої частини пленарного засідання Конституційного Суду України не розголошуються і зберігаються окремо від матеріалів справи. У протоколі закритої частини пленарного засідання Конституційного Суду України фіксуються лише питання, які ставилися на голосування, та результати голосування. Виступи суддів Конституційного Суду України на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України не протоколюються, не фіксуються технічними засобами і не можуть бути розголошені суддями Конституційного Суду України. Отже, особиста позиція кожного судді зі складу колегії суддів з приводу ухваленого рішення є таємною, не підлягає оприлюдненню та захищена законом.

За змістом наведених норм Регламенту Конституційного Суду України слідує висновок, що суддя зобов`язаний брати участь у голосуванні і він не має права утримуватися від цього. Підписання суддею Конституційного Суду України прийнятого рішення за його участю є також обов`язковим. Незалежно від того, як суддя проголосував «за» чи «проти», судове рішення буде ухваленим, якщо за нього проголосувала необхідна кількість голосів, передбачених законом.

Водночас викладення окремої думки є правом судді, а не його обов`язком, навіть якщо суддя не згоден із судовим рішенням. Таке право передбачене статтею 64 Закону України «Про Конституційний Суд України» та параграфом 56 Регламенту Конституційного Суду України.

Отже, погоджуємось з висновком суду першої інстанції про те, що суддя, який брав участь у складі колегії суддів під час ухвалення судового рішення, не може бути притягнутий до відповідальності за прийняте ним судове рішення.

Беручи до уваги висновки ЄСПЛ у справі «Головін проти України», погоджуємось із висновком суду першої інстанції, що Верховна Рада України на порушення норм національного законодавства України, а також всупереч практиці ЄСПЛ, встановлюючи обставини факту порушення суддею присяги шляхом оцінки рішень Конституційного Суду України, в ухваленні яких брав участь позивач, вийшла за межі наданих їй повноважень та допустила втручання у функціональний імунітет судді Конституційного Суду України при здійсненні правосуддя, що відповідно є порушенням основоположних принципів незалежності суду та поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, згідно з яким органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України).

Ураховуючи викладене, погоджуємось із висновком Вищого адміністративного суду України про наявність підстав для визнання незаконною та скасування Постанови № 775-VII в частині припинення повноважень ОСОБА_1 і звільнення його з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.

На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позову.

З огляду на викладене, вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була скасувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018, апеляційну скаргу Верховної Ради України залишити без задоволення, а постанову Вищого адміністративного суду України від 11.12.2017 залишити без змін.

Судді Н. В. Шевцова

Ю. Л. Власов

Ж. М. Єленіна

І. В. Желєзний

М. В. Мазур

С. Ю. Мартєв

Джерело: ЄДРСР 117884150

Link to comment
Share on other sites

Ганебне рішення яким судді встановили можливість притягнення судді Конституційного суду України за ухвалене колегіальне рішення в якому він не виклав окрему думку у зв'язку з тим, що вони на себе перебрали повноваження оцінити рішення Конституційного суду України.

У справі є окрема думка. Дуже сумно на це все дивитись, як відібрані бідосями та Поганцями судді знищують Україну такими рішеннями. Фактично вони легалізували притягнення і себе до відповідальності за зміну правових позицій без зміни матеріального та процесуального Закону.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

  • ANTIRAID changed the title to Завідомо незаконна Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про можливість звільнення судді Конституційного суду України, за прийняте колегіальне рішення, з порушенням регламенту Верховної ради України

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...