Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про необхідність перегляду рішення у зв'язку з відсутністю обґрунтування відмови у стягнення заробітної плати національними судами

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року

м. Київ

Справа № 2а-14139/12/2670

Провадження № 11-199зва23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

заявника ОСОБА_1 ,

представника Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Галущенко О. М.,

розглянула на відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2014 року у справі № 2а-14139/12/2670 за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Деснянське РУ ГУ МВС України в місті Києві) про стягнення заборгованості і

ВСТАНОВИЛА:

1. У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов`язати відповідача провести розрахунок при звільненні і сплатити йому: 37 152 грн 72 коп. заборгованість із виплати заробітної плати; 14 670 грн - заборгованість за затримку розрахунку при звільненні; 2 970 грн 24 коп. - компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням виплати заробітної плати.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 19 листопада 2012 року позов задовольнив частково.

Зобов`язав Деснянське РУ ГУ МВС України в місті Києві провести розрахунок при звільненні ОСОБА_1 та сплатити йому заборгованість з виплати заробітної плати, заборгованість за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням виплати заробітної плати. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Деснянське РУ ГУ МВС України в місті Києві не погодилося з рішенням суду першої інстанції і подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 січня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив частково.

Зобов`язав Деснянське РУ ГУ МВС України в місті Києві нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 17 лютого по 04 березня 2010 року та компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

ОСОБА_1 та його представник Пучко В. Д. не погодилися з рішенням суду апеляційної інстанції і подали касаційні скарги, в яких із посиланням на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просили скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України (далі також - ВАСУ) ухвалою від 10 липня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Пучка В. Д. залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року - без змін.

2. ОСОБА_1 не примирився із зазначеними судовими рішеннями й подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) заяву, у якій скаржився на порушення своїх прав за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтею 1 Першого протоколу до цієї Конвенції, прояв яких полягав у незаконному позбавленні його заробітної плати і ненаведенні національними судами достатнього обґрунтування у своїх рішеннях про відмову у задоволенні його позовних вимог щодо виплати заборгованості.

ЄСПЛ за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 у своєму рішенні від 14 грудня 2023 року у справі «Коргун проти України»» (заява № 68907/14) (далі - Рішення Суду) констатував, що суди [апеляційний суд та ВАСУ] не виконали свого обов`язку розглянути та прокоментувати доводи, які мали вирішальне значення для результату розгляду справи. Відтак ЄСПЛ не зміг дійти висновку, що національні суди розглянули справу заявника, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, щоб провадження вважалося «справедливим». Наслідком таких дій національних судів стало порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Водночас з покликанням на свій висновок за пунктом 1 статті 6 Конвенції та, зокрема, на раніше наведені міркування стосовно змін в національне нормативне регулювання права на отримання будь-якої заробітної плати працівниками міліції, коли вони перебували під вартою і, таким чином, не виконували своїх службових обов`язків, які були внесені після події (обставин) спору, Суд вирішив, що розглянув основні юридичні питання, порушені в цій заяві ОСОБА_1 , тому нема потреби у винесенні окремого рішення у зв`язку зі скаргою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо застосування статті 41 Конвенції Суд зазначив, що не вбачає жодного причинно-наслідкового зв`язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; через що відхиляє цю вимогу, але заразом зауважує, що національне законодавство, зокрема статті 361 і 362 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дозволяє заявнику вимагати відновлення провадження.

3. 25 грудня 2023 року до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року, ухвали ВАСУ від 10 липня 2014 року з передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 КАС України підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. За результатами розгляду заяви просить скасувати ухвалу ВАСУ від 10 липня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ГУ НП у місті Києві в особі Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 33 363 грн 33 коп., заборгованість за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 104 711 грн 24 коп. та компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням виплати заробітної плати у розмірі 213 867 грн.

4. Суддя Великої Палати ухвалою від 15 січня 2024 року відкрив провадження за виключними обставинами в цій справі, а ухвалою від 20 лютого 2024 року призначив справу до розгляду на судовому засіданні на 14 березня 2024 року о 12 годині 30 хвилин.

5. На судовому засіданні ОСОБА_1 просив задовольнити вимоги, які він відобразив у своїй заяві про перегляд за виключними обставинами рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій. Підставами для розв`язання конфлікту, який виник через невиплату заборгованої йому заробітної плати, просить використати фактори, які лягли в основу Рішення ЄСПЛ від 14 грудня 2023 року у справі «Коргун проти України»» (заява № 68907/14).

Представниця Деснянського РУ ГУ МВС України в місті Києві Галущенко О. М. висловилася проти задоволення заяви ОСОБА_1 з вимогами виплатити заборговане грошове забезпечення, заборгованість за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням виплати грошового забезпечення, бо вважає, що нема законних підстав для виплати цих платежів. За її словами, ОСОБА_1 як працівник правоохоронного органу не може очікувати плати (грошового забезпечення) за виконання службових повноважень, яких насправді не виконував у зв`язку з тим, що був арештований (тимчасово перебував під вартою) за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Поряд з тим підкреслює, що в рамках цього провадження для відповіді на питання, чи має ОСОБА_1 право на виплату заборгованого грошового забезпечення та інших платежів, пов`язаних із цими коштами, потрібно скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і направити справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

6. Велика Палата заслухала суддю-доповідача, сторони, які з`явилися на судове засідання, перевірила викладені в заяві доводи й вирішила, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, узявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І).

Пунктом 1 статті 6 розділу І Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одним з елементів закріпленого в цій статті права на справедливий суд є належне відправлення правосуддя.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв`язку із цим обмежувати право на судовий захист (абзац п`ятнадцятий пункту 3, абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

7. Відповідно до частини першої статті 158 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень) судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови, а стаття 163 КАС України визначала зміст постанови.

Згідно із частиною першою статті 163 КАС України постанова складається з: мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Відповідно до частини першої статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина третя статті 159 КАС України).

8. Обставини, які встановлені судами, можна коротко викласти таким чином.

Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України з 2001 року. З 2008 року обіймав посаду оперуповноваженого відділу боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми Деснянського РУ ГУ МВС України в місті Києві.

03 лютого 2010 року позивача затримали за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 Кримінального кодексу (далі - КК) України у порядку статті 115 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України. 05 лютого 2010 року строк затримання продовжено до 10 діб.

12 лютого 2010 року Голосіївський районний суд міста Києва обрав позивачу запобіжний захід - тримання під вартою.

Начальник ГУ МВС України в місті Києві наказом № 139о/с від 17 лютого 2010 року відсторонив позивача від виконання службових обов`язків у зв`язку з порушенням стосовно нього кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України. Відстороненим від виконання службових обов`язків позивач мав бути на час проведення службового розслідування. Службове розслідування було завершене 04 березня 2010 року складенням відповідного висновку.

Деснянський районний суд міста Києва вироком від 06 травня 2011 року засудив ОСОБА_1 за частиною другою статті 368 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади строком на 3 роки. Вирок набрав законної сили 03 серпня 2011 року.

Начальник ГУ МВС України в місті Києві наказом № 561о/с від 16 вересня 2011 року звільнив позивача з органів внутрішніх справ згідно з пунктом 67 Положення про проходження служби (як особу, засуджену за вчинення злочину, після вступу в законну силу вироку суду) з 19 вересня 2011 року.

Грошове забезпечення позивачу не нараховувалось та не виплачувалось з 03 лютого 2010 року по день звільнення зі служби - 19 вересня 2011 року.

9. Суд першої інстанції постановою від 19 листопада 2012 року позов задовольнив частково. Зобов`язав Деснянське РУ ГУ МВС України в місті Києві провести розрахунок при звільненні ОСОБА_1 та сплатити заборгованість із заробітної плати, заборгованість за затримку розрахунку при звільненні та компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням виплати заробітної плати. В решті позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції (ухвала від 10 липня 2014 року), постановою від 24 січня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.

Зобов`язав Деснянське РУ ГУ МВС України в місті Києві нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 17 лютого по 04 березня 2010 року та компенсацію за втрату доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційній суд, коли ухвалював таке рішення, виходив із того, що відповідно до підпункту 3.5.2 пункту 3.5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 (у редакції, чинній на момент відсторонення позивача від виконання службових обов`язків), особа рядового і начальницького складу, щодо якої проводиться службове розслідування, може бути відсторонена від виконання службових обов`язків за займаною посадою зі збереженням посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років та інших надбавок і доплат. Збереження грошового забезпечення за викладених підстав є обов`язком відповідача, а не правом. Водночас відповідно до підпункту 3.4.5 пункту 3.4 цієї самої Інструкції при виплаті грошового забезпечення за час перебування в розпорядженні не зараховується: час перебування під арештом у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності в разі закриття кримінальної справи або винесення виправдувального вироку - з дня арешту до дня звільнення включно.

З огляду на ці «підстави» апеляційний суд виснував, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню лише щодо збереження за ним грошового забезпечення на час проведення службового розслідування (з 17 лютого по 04 березня 2010 року) та його виплати з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати.

Зі змісту рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій випливає, що підґрунтям для часткового задоволення позовних вимог стали відомості про проведення стосовно позивача службового розслідування з 17 лютого по 04 березня 2010 року, упродовж часу якого за правилами підпункту 3.5.2 пункту 3.5 Інструкції особі, стосовно якої провадиться таке розслідування, виплачується грошове забезпечення у визначеному цією Інструкцією розмірі.

Щодо іншого періоду, за який позивач теж просив стягнути кошти, то суди з покликанням на підпункт 3.4.5 пункту 3.4 згаданої Інструкції зазначили, що нема підстав для їхньої виплати, позаяк позивач перебував у розпорядженні [органу внутрішніх справ] або [був виведеним поза штат].

10. У Рішенні Суду мовиться, що згідно з його з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з гідним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються (див. рішення у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» [ВП] (Garcia Ruiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-1). Це зобов`язання передбачає, що сторона провадження може розраховувати на конкретну та чітку відповідь на ті аргументи, які мають вирішальне значення для результату розгляду справи (див. рішення у справі «Рамос Нунеш де Карвальо е Са проти Португалії» [ВП] (Ramos Nunes de Carvalho e Sa v. Portugal) [GC], заява № 55391/13 та 2 інші, пункт 185, від 06 листопада 2018 року з подальшими посиланнями).

У рамках обставин цієї справи Суд зазначив, що апеляційний суд не прокоментував, чому він вважав положення про перебування у розпорядженні [органу внутрішніх справ] застосовними до заявника, з огляду на те, що не було доведено ухвалення будь-якого рішення про перебування його у розпорядженні.

Заявник вказав на проблему в обґрунтуванні, яке навів апеляційний суд, але ВАСУ жодним чином не прокоментував цей аргумент, лише повторив обґрунтування апеляційного суду.

Суд також підкреслив, що не вбачає опосередкованої відповіді на аргументи заявника (як протилежний приклад дивитись, наприклад, на рішення у справі «Чівінскайте проти Литви» (Civinskaite v. Lithuania), заява № 21218/12, пункти 142-144, від 15 вересня 2020 року)).

11. Далі Суд зазначив, що за цих обставин неможливо з`ясувати, чи суди просто знехтували розглядом цього аргументу, чи мали намір відхилити його, і, якщо таким був їхній намір, якими були підстави для такого рішення. [Національні] суди не посилалися на будь-яке інше положення національного законодавства, яке могло б бути підставою для невиплати заробітної плати заявнику за відповідний період.

Під час провадження на національному рівні відповідач посилався на зміни у відповідних нормативно-правових актах, які надалі були внесені у 2012 році. Його аргументи у зв`язку із цим були неоднозначними: він прямо не сказав (не кажучи вже про цитування будь-якого положення законодавства на підтвердження свого аргументу), що зміни мали застосовуватися ретроактивно, а радше стверджував, що у зв`язку зі змінами він мав би складнощі з виконанням рішення з бюджетних причин.

Крім того, Уряд стверджував, що ці зміни були додатковими і просто чітко вказували на відповідне правило, яке, як вони вважали, вже існувало в національному законодавстві ще до їхнього внесення, а саме що законодавство не передбачало права на отримання будь-якої заробітної плати працівниками міліції, коли вони перебували під вартою і, отже, не виконували своїх службових обов`язків. Це також збігається з аргументом, наведеним відповідачем у його апеляційній скарзі.

Однак ні апеляційний суд, ні ВАСУ не посилалися на жоден із цих аргументів. Ба більше, ні відповідач, ні Уряд ніколи не наводили жодного конкретного положення законодавства, на якому могли б ґрунтуватися ці аргументи.

12. Отож, як випливає зі змісту та суті Рішення Суду, порушення конвенційних приписів полягало насамперед у тому, що якщо суди апеляційної чи касаційної інстанцій вирішили, що факторами, які в окресленій правовій ситуації унеможливлювали виплату позивачеві грошового забезпечення, були дії і «рішення» про перебування працівника міліції ОСОБА_1 в розпорядженні органу внутрішніх справ або, інакше кажучи, - поза штатною посадою упродовж часу, коли він був під арештом у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, період перебування під яким (арештом) не зараховується (не має зараховуватися) для виплати грошового забезпечення, то згадані національні суди мали би назвати (послатися, використати), щонайменше, «рішення» (офіційний документ), яке б підтверджувало переведення ОСОБА_1 в розпорядження органу внутрішніх справ, тобто у статус працівника міліції, який не давав би правомірних підстав для виплати грошового забезпечення.

У Рішенні Суд акцентував увагу й на тому, що апеляційний, касаційний суди на противагу вимогам закону жодним чином не прокоментували (не відреагували) на доводи (позицію) позивача про те, що підстави, які суди поклали в основу відмови виплатити йому заборговане грошове забезпечення та інші пов`язані з ним грошові кошти, не існували.

Суд підсумував, що національні суди не виконали свого обов`язку розглянути та прокоментувати доводи, які мали вирішальне значення для результату розгляду справи. У такому разі Суд не може дійти висновку, що національні суди розглянули справу заявника, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, щоб провадження вважалося «справедливим».

Такий висновок Суду має означати заразом, що констатація порушення конвенційних прав не повинна звільняти національні суди, які допустили порушення цих прав під час судового розгляду, від їхнього виправлення в межах національного законодавства, зокрема, як зазначив сам Суд, з дотриманням статті 361 і 362 КАС України вимагати відновлення провадження.

13. За змістом пункту 1 статті 46 розділу ІІ Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною. Порядок виконання рішення Суду, яке набуло статусу остаточного, встановлює, зокрема, Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

Частиною першою статті 1 Закону № 3477-IV визначено, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частина третя згаданої статті).

14. З огляду на встановлення в Рішенні Суду порушення права позивача на справедливий розгляд його справи оскаржувані рішення належить визнати ухваленими з порушенням приписів адміністративного процесуального законодавства, зокрема частини третьої статті 159 КАС України (чинної на час розгляду справи), щодо обґрунтованості судового рішення.

Характер установлених Судом порушень під час розгляду справи позивача, які лягли в основу його висновку про порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції через несправедливий розгляд справи, ставлять під сумнів рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі.

Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є передумовою для повторного розгляду справи як найбільш ефективного, якщо й не єдиного, засобу для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

Отже, констатовані Судом порушення конвенційних та національних вимог у контексті цієї справи можна усунути шляхом скасування ухвали суду касаційної інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з направленням матеріалів заяви до суду апеляційної інстанції для ухвалення судового рішення відповідно до вимог КАС України з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Суду.

15. За змістом частини другої статті 368 КАС України справа розглядається за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. В суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Неявка заявника або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини п`ятої статті 368 КАС України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

16. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Констатовані Судом порушення конвенційних вимог в контексті цієї справи можна усунути шляхом скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій з направленням справи до суду апеляційної інстанції для ухвалення судового рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Суду.

З огляду на викладене вимоги заявника підлягають задоволенню в частині прохання про скасування судового рішення касаційної інстанції у цій справі, але не можуть бути задоволені в частині ухвалення нового - позитивного для нього судового рішення.

17. Беручи до уваги очевидну необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції і те, що суд касаційної інстанції не має права (повноважень) встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також дотримуючись принципу процесуальної економії, попри те, що заявник не ставив вимогу про скасування рішення суду апеляційної інстанції, Велика Палата вважає за необхідне, окрім судового рішення касаційної інстанції (ухвала ВАСУ від 10 липня 2014 року), скасувати й рішення суду апеляційної інстанції (постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року) та направити справу до апеляційної інстанції.

Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) змінив систему судоустрою в Україні, яку тепер складають: місцеві суди, апеляційні суди та Верховний Суд.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 455/2017 «Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах» був створений Шостий апеляційний адміністративний суд, який розпочав свою роботу з 03 жовтня 2018 року.

Юрисдикція Шостого апеляційного адміністративного суду поширюється, зокрема, на місто Київ. Київський апеляційний адміністративний суд наразі перебуває у стані ліквідації.

Отож апеляційною інстанцією у цій справі є Шостий апеляційний адміністративний суд.

Керуючись статтями 344, 355, 356, 359, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2014 року у справі № 2а-14139/12/2670 за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про стягнення заборгованості - скасувати, справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді: О. Л. Булейко К. М. Пільков

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

В. В. Король О. С. Ткачук

О. В. Кривенда Є. А. Усенко

М. В. Мазур Н. В. Шевцова

С. Ю. Мартєв

Джерело: ЄДРСР 118137216

[ANTIRAID]

Коли читаєш от такі викладення рішень, розумієш, що саме рішення писав не суддя, а помічник з дуже невеликим досвідом. Рішення суду більш нагадує роман ніж рішення з чіткими формулюваннями.

Велика палата зазначила:

17. Беручи до уваги очевидну необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції і те, що суд касаційної інстанції не має права (повноважень) встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також дотримуючись принципу процесуальної економії, попри те, що заявник не ставив вимогу про скасування рішення суду апеляційної інстанції, Велика Палата вважає за необхідне, окрім судового рішення касаційної інстанції (ухвала ВАСУ від 10 липня 2014 року), скасувати й рішення суду апеляційної інстанції (постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року) та направити справу до апеляційної інстанції.