Постанова ВП ВС про скасування рішення "антирейдерської комісії" Мін'юсту у зв'язку з наявністю судового спору на час прийняття рішення


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

3 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 916/4093/21

Провадження № 12-69гс23

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Ткача І. В.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Співака С. В.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явилися,

відповідача - Теліженко Т. Д.,

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 (головуючий суддя Пономаренко Є. Ю., судді Руденко М. А., Кропивна Л. В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 (суддя Лиськов М. О.)

та касаційну скаргу Виробничого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 (головуючий суддя Пономаренко Є. Ю., судді Руденко М. А., Кропивна Л. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрінт А»

до Міністерства юстиції України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , Виробничий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»»

про визнання протиправним та скасування наказу.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позовних вимог

1. 30.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Спрінт А» (далі - позивач, ТОВ «Спрінт А») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 26.10.2020 № 3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_1 від 31.03.2020.

2. ОСОБА_1 як член Виробничого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»» (далі - ЖБК «Баварія») 29.10.2010 уклав договір та вніс особисті кошти у вигляді пайового внеску на рахунок ЖБК « Баварія » для будівництва квартири АДРЕСА_1 . У 2014 році цей об`єкт нерухомості був введений в експлуатацію, і ОСОБА_1 очікував отримання акта приймання-передачі для реєстрації вказаної квартири у власність. За отриманою ним інформацією будинком нібито незаконно заволоділи треті особи, які провели певні реєстраційні дії, що фактично позбавили його та інших членів ЖБК «Баварія» права власності на об`єкти нерухомості. Оскільки в процесі державної реєстрації первинний стан об`єкта нерухомого майна був поділений, то неможливо ідентифікувати, який із поділених об`єктів належить саме ОСОБА_1 .

3. Зважаючи на таке, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою від 31.03.2020 на дії державних реєстраторів до Міністерства юстиції України. Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія Міністерства юстиції України) у висновку від 18.08.2020 рекомендувала скаргу ОСОБА_1 від 31.03.2020 задовольнити частково та скасувати всі рішення державних реєстраторів, прийнятих починаючи з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , серед яких і рішення, на підставі яких зареєстровано внесення частини об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу юридичних осіб, зокрема і ТОВ «Спрінт А».

4. ТОВ «Спрінт А» зазначило, що на підставі протоколу № 1 від 29.01.2018, статуту, посвідченого 29.01.2018 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г. В., та акта приймання-передачі нерухомого майна № 1, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу від 05.03.2018, державна реєстрація якого була проведена Усатівською сільською радою Біляївського району Одеської області, ТОВ «Спрінт А» набуло права власності на нежитлові приміщення № 6 та № 7, а також квартири АДРЕСА_4 шляхом внесення їх до статутного капіталу товариства його засновником - ОСОБА_2 .Зазначене нерухоме майно належало засновнику на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 05.01.2018 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г. А.

5. На підставі висновку Колегії Міністерства юстиції України від 18.08.2020 відповідач видав наказ від 26.10.2020 № 3735/5 (далі - наказ), опублікований 27.10.2020 на сайті Міністерства юстиції України (https://minjust.gov.ua/rn/2020-rik), яким скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

6. Водночас станом на момент винесення оскаржуваного наказу (26.10.2020) у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання дійсними договорів купівлі-продажу квартир у житловому будинку АДРЕСА_2 , укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

7. З огляду на викладене позивач зазначав про порушення діями відповідача права власності ТОВ «Спрінт А» на нерухоме майно та вказував, що відповідач порушив процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації, що визначена Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128(далі - Порядок № 1128).

8. Зазначене, за доводами позивача, свідчить про неправомірність висновку, складеного за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , а також виданого на його підставі наказу, а тому цей наказ підлягає скасуванню.

Фактичні обставини, установлені судами

9. ТОВ «Спрінт А» було власником нежитлових приміщень № 6 та № 7, а також квартир АДРЕСА_4 у зв`язку з їх внесенням до статутного капіталу товариства його засновником на підставі протоколу № 1 від 29.01.2018, статуту та акта приймання-передачі нерухомого майна від 05.03.2018 № 1.

10. Зазначене нерухоме майно належало засновнику товариства на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 05.01.2018 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г. А.

11. 27.10.2020 на сайті Міністерства юстиції України (https://minjust.gov.ua/rn/2020-rik) опубліковано прийнятий Міністерством юстиції України наказ від 26.10.2020 № 3735/5, згідно з яким було скасовано всі рішення державних реєстраторів, прийнятих починаючи з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з відсутністю у розпорядженні державних реєстраторів усього пакета документів, необхідного для вчинення реєстраційної дії.

12. Наказ Міністерства юстиції України прийнятий на підставі висновку Колегії Міністерства юстиції від 18.08.2020 з розгляду скарги ОСОБА_1 від 31.03.2020, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 08.04.2020 за № 10463-33-20.

13. У поданій до Міністерства юстиції України скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення державного реєстратора від 26.12.2017 про реєстрацію будинку АДРЕСА_2 як об`єкта нерухомого майна, а також усі наступні (похідні) рішення державних реєстраторів щодо об`єктів нерухомого майна у цьому ж будинку. Скаргу мотивував порушенням своїх прав як члена ЖБК « Баварія » (забудовника спірного нерухомого майна) та, відповідно, інвестора квартири АДРЕСА_1 , вважаючи, що внаслідок прийняття оскаржуваних рішень державних реєстраторів відбулося рейдерське захоплення побудованого ЖБК «Баварія» будинку.

Розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій

14. Господарський суд міста Києва рішенням від 05.10.2022 у справі № 916/4093/21 позов задовольнив: визнав протиправним та скасував наказ Міністерства юстиції України від 26.10.2020 № 3735/5.

15. Суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час розгляду відповідачем скарги був наявний судовий спір відносно того ж об`єкта нерухомого майна, який розглядається, і з тих самих підстав, дійшов висновку про те, що відповідач порушив приписи пункту 1 частини другої, абзацу третього частини третьої, частини восьмої статті 37 Закону України » від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), пунктів 5, 7 Порядку № 1128 (в редакції, чинній на дату реєстрації скарги), пункту 11 Порядку № 1128 (у редакції, чинній на час розгляду скарги).

16. Не погодившись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 , ЖБК «Баварія» та Міністерство юстиції України звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

17. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України були мотивовані відсутністю підстав для скасування наказу з огляду на його правомірність. Скаржники посилалися на відсутність судового спору станом на момент розгляду скарги, дотримання скаржником строку на звернення з нею до Міністерства юстиції України, задоволення скарги відповідачем у межах своєї компетенції.

18. Апеляційна скарга ЖБК «Баварія» містила мотиви необґрунтованості незалучення його до участі у справі з огляду на вплив рішення на права та обов`язки кооперативу.

19. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.06.2023 у цій справі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 - без змін. Провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 у справі № 916/4093/21 закрив.

20. Залишаючи без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України, суд апеляційної інстанції вказував, що, ураховуючи наявність на момент винесення оскаржуваного наказу судового спору щодо нерухомого майна у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу, укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у відповідача не було повноважень здійснювати розгляд скарги.

21. Апеляційний господарський суд відхилив доводи відповідача про відсутність у нього інформації щодо наявності відповідного судового провадження, оскільки, на думку суду, для встановлення наявності або відсутності підстав для задоволення скарги відповідач має повноваження також і на перевірку відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень.

22. Стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що на момент розгляду скарги не було спору щодо нерухомого майна, апеляційний суд вказав, що на момент прийняття оскаржуваного наказу був наявний судовий спір. До того ж відсутність такого спору на момент прийняття висновку Колегією Міністерства юстиції України жодним чином не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ було прийнято відповідачем за наявності відкритого судового провадження, оскільки вирішення скарги завершується саме прийняттям наказу.

23. Окрім того, суд апеляційної інстанції вказав на пропуск скаржником 60-денного строку на оскарження рішень державних реєстраторів.

24. У частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) постанову мотивував тим, що після відкриття апеляційного провадження та залучення ЖБК «Баварія» до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору суд установив, що оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо не впливає на його права, інтереси та обов`язки.

Стислий виклад вимог касаційних скарг

25. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

26. ЖБК «Баварія» подав касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023, в якій просив скасувати вказану постанову в частині закриття провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та направити справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Стислий виклад вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

27. ОСОБА_1 зазначив підставами касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме неврахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19, в якій суд зробив висновок: «Нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»».

28. Також зазначав, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень застосовано частину другу та пункт 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без врахування правової позиції щодо подібності правовідносин, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16 та ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 910/3410/20.

29. Указував, що при розгляді його скарги Міністерство юстиції України діяло у межах та у спосіб, передбачені законом, а провадження у справі № 501/2736/20, на яке посилається позивач та суди, стосується іншого предмета спору і не є судовим провадженням у зв`язку зі спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав, що зазначені у його скарзі до Міністерства юстиції України.

30. Додатки, додані ОСОБА_1 до скарги до Міністерства юстиції України, містили відомості про похідні рішення, прийняті державними реєстраторами, які на виконання підпункту 5 пункту 9 Порядку № 1128 підлягали скасуванню як такі, що випливають із факту скасування оскаржуваних рішень.

31. Вважав, що скасування рішень та записів є єдиним способом поновлення його прав, які, на його думку, порушено низкою незаконних рішень державних реєстраторів.

Стислий виклад вимог касаційної скарги ЖБК «Баварія»

32. За доводами ЖБК «Баварія» рішення у цій справі безпосередньо стосується інтересів, прав та обов`язків як самого ЖБК «Баварія», так і всіх його членів, за рахунок яких був збудований житловий будинок, а тому він представляє та захищає інтереси всіх своїх членів і весь об`єкт нерухомого майна належить кооперативу.

33. Звертав увагу, що виступав як заінтересована особа під час розгляду Колегією Міністерства юстиції України в Офісі протидії рейдерству скарги ОСОБА_1 , який є членом (учасником) ЖБК « Баварія ».

34. Вважав, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційним судом не враховано, що спірним наказом скасовано незаконні реєстрації щодо всіх квартир, а весь будинок належить ЖБК «Баварія», а отже, було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та не досліджені всі докази щодо порушення прав ЖБК «Баварія».

35. Залучивши його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, апеляційний суд безпідставно закрив провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія», зазначивши, що оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо не впливає на його права, інтереси та обов`язки.

Доводи ТОВ «Спрінт А», наведені у відзиві на касаційні скарги

36. «Спрінт А» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило залишити її без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.

37. ТОВ «Спрінт А» зауважило, що на час прийняття висновку та винесення оскаржуваного наказу у провадженні суду перебував спір із скаржником та іншою особою щодо того ж самого нерухомого майна і це виключало можливість розгляду і задоволення скарги ОСОБА_1 з огляду на приписи пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

38. До того ж звернув увагу, що відповідач вийшов за межі власних повноважень, скасувавши рішення державних реєстраторів, які не оспорювались ОСОБА_1 .

39. Зазначав також, що скаржник пропустив строк, установлений частиною третьою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а висновок Колегії Міністерства юстиції України був складений без повного пакета документів, які б підтверджували факт порушення прав ОСОБА_1 у результаті прийняття рішень державними реєстраторами.

Надходження касаційних скарг на розгляд Великої Палати Верховного Суду

40. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 12.09.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023, та за касаційною скаргою ЖБК «Баварія» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі № 916/4093/21.

41. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 01.11.2023 передав справу № 916/4093/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

42. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив таке.

43. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із прийняттям Міністерством юстиції України, за результатами розгляду скарги рішення в порядку статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо скасування рішень про вчинення реєстраційної дії.

44. У пунктах 22, 25-27, 29-32 постанови від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19, на неврахування висновків якої посилається скаржник, за позовом приватного нотаріуса про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виснував таке:

«Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що на момент розгляду відповідачем скарги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк аваль» від 15.02.2017 № 140/8/340 існував судовий спір у справі № 910/265/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк аваль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Три озера», Міністерства юстиції України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка холдінг інвест» про визнання права іпотеки, визнання недійсним договору та визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.12.2016 № 32948890 та № 32948526.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає вказаний висновок судів передчасним виходячи з наступного.

В частині восьмій статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію»наведено вичерпний перелік підстав за яких Міністерство юстиції України відмовляє у задоволенні скарги, зокрема пункт 4 такою підставою визначає наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами з тих самих предмета та підстав.

Як уже було зазначено, сторонами у господарській справі № 910/265/18 є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк аваль», Товариство з обмеженою відповідальністю «Три озера», Міністерство юстиції України та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніка холдінг інвест».

Скарга, що розглядалася відповідачем, була подана Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк аваль» на рішення та дії державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу.

В свою чергу, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу не була стороною у господарській справі № 910/265/18.

Суд звернув увагу, що нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію».

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судувід 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, підстави для відступлення від цього висновку відсутні».

45. Аналіз судової практики свідчить про те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду загалом притримується позиції про те, що «нетотожність чи відсутність хоча б одного елемента (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»». Зокрема, аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 10.08.2021 у справі № 240/1127/20, від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20.

46. Однак із таким підходом Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується, оскільки вважає його таким, що не відповідає розумінню предмета спору як матеріально-правового об`єкта, з приводу якого виник конфлікт, та у зв`язку із цим зазначає таке.

47. Частиною восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено вичерпний перелік підстав для відмови Міністерством юстиції України та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 😎 закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

48. Положеннями пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

49. Отже, зі змісту пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» випливає, що в разі наявності судового спору щодо нерухомого майна у Міністерства юстиції України немає повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно.Такий спір про право необхідно вирішувати у судовому порядку (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, від 25.10.2022 у справі № 910/13671/20, від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20, від 26.09.2023 у справі № 910/7611/22).

50. Крім цього, у пункті 6.1 постанови від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зробив висновок про застосування норми права та зазначив, що із системного аналізу змісту частин другої, восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 5 Порядку № 1128 слідує, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір, ця обставина виключає можливість розгляду Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

51. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 24.01.2023 у справі № 911/2874/21 зазначив, що треба розмежовувати наслідки, передбачені частинами першою та восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже частиною першою статті 37 цього Закону визначені межі повноважень Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, тому наявність судового спору щодо нерухомого майна унеможливлює розгляд скарги Міністерством юстиції України. Водночас частиною восьмою статті 37 цього Закону передбачені підстави для відмови в задоволенні скарг у сфері державної реєстрації (у разі наявності повноважень для її розгляду).

52. Наявність підстав для кваліфікації заборони, передбаченої в пункті 1 частини 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виключає необхідність здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв`язку зі спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав (пункт 4 частини восьмої статті 37 цього Закону (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 26.09.2023 у справі № 910/7611/22)).

53. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20 виснував таке:

«Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

Суд зауважує, що поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення. Тому слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав і обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод, у тому числі в судовому порядку.

Отже, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в його реалізації».

54. Отже, спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном, наприклад про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, належать до спорів щодо нерухомого майна. Тому відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України не може розглядати скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо нерухомого майна за наявності такого судового спору.

55. З огляду на зазначене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на наявність по суті двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування пункту 1 частини другої, пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин):

1) розгляд Міністерством скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав не допускається за наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна. При цьому не має значення нетотожність чи відсутність хоча б одного елемента (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) такого спору;

2) наявність судового спору щодо нерухомого майна між тими самими сторонами, з того самого предмета і підстав є підставою для відмови в задоволенні скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав Міністерством юстиції України. Водночас нетотожність чи відсутність хоча б одного елемента судового спору (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови в задоволенні скарги.

56. З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 916/4093/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 10.08.2021 у справі № 240/1127/20, від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20.

57. Згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

58. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10.01.2024 прийняла до розгляду справу № 916/4093/21 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, на основі яких Велика Палата Верховного Суду ухвалює судове рішення

Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції

59. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

60. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо повноважень Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав

61. Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

62. Частинами першою - п`ятою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

63. За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

64. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

65. Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

66. Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

67. Отже, за змістом чинного законодавства, зокрема, Конституції України та ЦК України, усім власникам надано рівні умови для захисту права власності.

68. Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

69. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

70. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

71. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

72. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

73. Тобто державна реєстрація права власності (зокрема, нерухомого майна) закріплена законом як складовий елемент процедури набуття права власності.

74. Разом з цим Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист.

75. Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

76. За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.

77. Крім судового розгляду справи, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Міністерства юстиції України є додатковим механізмомзахисту права власності. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника, однак не може підміняти собою судовий розгляд.

78. Міністерство юстиції України оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав власника нерухомого майна. Тобто Міністерство юстиції України оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір.

79. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Міністерство юстиції України не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.

80. Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду.

81. Розглядаючи спори, пов`язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право власності та забезпечує правову визначеність.

82. Міністерство юстиції України у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

83. Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, основними завданнями Міністерства юстиції України є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук.

84. Приписами статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановленоможливість оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду цих скарг та ухвалення за результатами такого розгляду рішень.

85. Відповідно до положень частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі, якщо не вказано зворотне, - у редакції, чинній на момент видання наказу) Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір) 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

86. Вжите законодавцем у зазначеній вище нормі слово «щодо» є синонімом до слова «стосовно». Отже, з огляду на таку синонімію, у частині другій статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» йдеться про спори саме стосовно нерухомого майна. Тобто потрібно орієнтуватися на предмет (об`єкт) позову. Саме матеріально-правова вимога позивача до відповідача має бути направлена на захист речових прав щодо об`єкта нерухомості або пов`язана з нерухомим майном. Таким чином до спорів «щодо нерухомого майна» відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна.

87. Підсумовуючи наведене, варто зазначити, що в пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(в редакції, чинній на момент видання наказу) встановлено, що у Міністерства юстиції України відсутні повноваження на розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна.

88. Натомість відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо наявна інформація про судове провадження у зв`язку зі спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

89. Тобто треба розмежовувати наслідки, передбачені частинами першою та восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже частиною першою статті 37 цього Закону визначено межі повноважень Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, тому наявність судового спору щодо нерухомого майна унеможливлює розгляд скарги Міністерством юстиції України. Водночас частиною восьмою статті 37 цього Закону передбачені підстави для відмови у задоволенні скарг у сфері державної реєстрації (у разі наявності повноважень для її розгляду).

90. Велика Палата Верховного Суду виснує, що пункт 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент видання наказу) у подібних правовідносинах потрібно застосовувати так: у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), ця обставина унеможливлює розгляд Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

91. Міністерство юстиції України та його територіальні органи відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 вказаного вище Закону відмовляють у задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

92. За наявності підстав для застосування положень пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відсутня необхідність здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав (пункт 4 частини восьмої статті 37 зазначеного Закону).

Щодо змін, внесених до статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

93. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в Рішенні № 9-р(ІІ)/2022 від 16.11.2022 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) припис пункту 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України від 12.05.2022 № 2255-IХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству», а саме «скасування рішення державного реєстратора». Окремий припис статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України зобов`язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

94. У пункті 4.11 наведеного вище рішення Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваний припис статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» всупереч принципам «відповідальності держави перед людиною» та «добропорядного врядування» не встановлює домірних засобів втручання у право власності у випадках, коли підставою для скасування рішення про державну реєстрацію прав є помилкові рішення та дії державного реєстратора. Сукупність інших зазначених у цьому Рішенні міркувань дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що оспорюваний припис статті 37 Закону також суперечить юридичній визначеності як складникові конституційного принципу верховенства права (правовладдя). Отже, оспорюваний припис статті 37 Закону суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України.

95. У подальшому Законом України від 03.05.2023 № 3103-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення непорушності майнових прав» внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та унормовано повноваження Міністерства юстиції України щодо прийняття рішень у разі встановлення порушень при проведенні державної реєстрації прав на нерухомість.

96. Зокрема, до повноважень Міністерства юстиції України, його територіальних органів віднесено визнання прийнятим з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України (пункт 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

97. Пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України № 3103-ІХ визначено, що в разі задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав або підтвердження факту використання ідентифікаторів доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав іншими особами Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають рішення про визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора (про державну реєстрацію прав, про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав), анулювання рішення територіального органу Міністерства юстиції України.

98. Підставами для визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є:

а) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав з порушенням загальних засад державної реєстрації прав, визначених пунктами 1, 2-1, 4 частини першої статті 3 цього Закону. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну засаду державної реєстрації прав (з посиланням на відповідне положення цього Закону), з порушенням якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;

б) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав за наявності підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав. У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну підставу (з посиланням на відповідне положення цього Закону), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав;

в) Міністерством юстиції України встановлено, що державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав всупереч санкціям, застосованим відповідно до Закону України «Про санкції». У такому разі Міністерство юстиції України у своєму рішенні зазначає конкретну санкцію (з посиланням на відповідне положення Закону України «Про санкції»), всупереч якій державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

99. Велика Палата Верховного Суду не надає оцінки зазначеним змінам у законодавстві з огляду на те, що на час існування спірних відносин у цій справі була чинною інша редакція Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Щодо розгляду справи по суті

100. З огляду на встановлені судами обставини, виникнення спірних правовідносин у зумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України від 26.10.2020 № 3735/5 про задоволення скарги, яким скаргу ОСОБА_1 від 31.03.2020 задоволено частково та скасовано всі рішення державних реєстраторів, прийняті починаючи з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, крім рішень, прийнятих приватним нотаріусом Чередниченко Г. А. Тобто позовні вимоги у справі спрямовані на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

101. Відповідно до частини першої, абзацу 2 частини третьої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, а також їх окремі частини, в яких вони розташовані.

102. Зважаючи на це предметом позову в цій справі є вимога ТОВ «Спрінт А» про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 26.10.2020 № 3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_1 від 31.03.2020з підстав, зокрема, прийняття оспорюваного наказу з порушенням пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки за наявності судового спору щодо нерухомого майна Міністерство юстиції України не мало повноважень на розгляд скарги у сфері державної реєстрації.

103. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, на момент прийняття оскаржуваного наказу - 26.10.2020 у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 (провадження у справі відкрито 01.10.2020) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток квартир у житловому будинку АДРЕСА_2 , укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередніченко Г. А. за реєстровими номерами 61 та 64.

104. Тобто суди попередніх інстанцій установили, що на дату прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу Овідіопольський районний суд Одеської області розглядав цивільну справу № 501/2736/20, а тому дійшли висновку, що відносно спірного нерухомого майна існував судовий спір.

105. Водночас відсутність такого спору на момент прийняття висновку Колегією Міністерства юстиції України, а саме 18.08.2020, жодним чином не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ відповідач прийняв за наявності судового спору щодо нерухомого майна, оскільки вирішення скарги завершується саме прийняттям наказу, а тому на момент прийняття остаточного рішення за результатами розгляду такої скарги з метою виконання чітких законодавчих вимог потрібно обов`язково здійснювати перевірка обставин, які унеможливлюють розгляд такої скарги.

106. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що у Міністерства юстиції України не було повноважень на розгляд скарги ОСОБА_1 з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент видання наказу).

Щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

107. ЖБК «Баварія» не був учасником цієї справи та подав апеляційну скаргу, як особа, прав, інтересів та обов`язків якої, на її думку, стосується рішення суду першої інстанції.

108. Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у його мотивувальній частині містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у його резолютивній частині суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (правовий висновок, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г).

109. Оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 не містить жодних висновків про права, інтереси та (або) обов`язки ЖБК «Баварія», також у резолютивній частині цього рішення не зазначено про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника. Після відкриття апеляційного провадження та залучення ЖБК «Баварія» до участі у справі, як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору і встановлення що оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо не впливає на його права, інтереси та обов`язки, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 у справі № 916/4093/21 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

Щодо відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

110. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із прийняттям Міністерством юстиції України за результатами розгляду скарги рішення в порядку Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо скасування рішень про вчинення реєстраційної дії.

111. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постановах від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 10.08.2021 у справі № 240/1127/20, від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20.

112. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у справі № 240/1127/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював висновки, зокрема щодо застосування положень пункту 4 частини восьмої статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» і передав справу на новий розгляд з метою виконання вказівок.

Водночас пунктом 1 частини другої статті 34 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі) встановлено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі судового рішення), а згідно з пунктом 4 частини восьмої цієї статті Міністерство юстиції України відмовляє у задоволенні скарги в разі наявності інформації про судове провадження у зв`язку зі спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави.

Тобто положення пункту 1 частини другої статті 34 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначають інші обмеження повноважень Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг («крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі судового рішення»), аніж установлено положеннями пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» («крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір»).

113. Отже, правовідносини у справі № 240/1127/20 та у справі № 916/4093/21 не є подібними.

114. Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17 (пункт 44), від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20 (пункт 42) (правовідносини у яких є подібними до тих, що склались у цій справі) сформулював висновок про те, що нетотожність чи відсутність хоча б одного елемента (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови в задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

115. Однак при цьому у вказаних вище постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не врахував положення пункту 1 частини другої статті 37 зазначеного Закону.

116. Натомість у пунктах 90-92 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що пункт 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент видання наказу) у подібних правовідносинах потрібно застосовувати так: у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), ця обставина унеможливлює розгляд Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна. Міністерство юстиції України та його територіальними органами відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 вказаного Закону відмовляє в задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. За наявності підстав для застосування положень пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відсутня необхідність здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав (пункт 4 частини восьмої статті 37 зазначеного Закону).

117. Отже Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду повинен був врахувати, що у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), Міністерство юстиції України не має повноважень щодо розгляду скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна в силу положень пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент видання наказу).

118. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного в постановах від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17 (пункт 44), від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20 (пункт 42).

119. Велика Палата Верховного Суду відповідно до своєї усталеної практики, формулюючи відступ від висновку щодо застосування норми права, відступає від висновку, а не від судового рішення в конкретній справі. Відсутність повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній з яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 201/13239/15-ц (пункт 43), від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 (пункт 66) та від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

120. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 67), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 43) та від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 (пункт 67)).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

121. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

122. Згідно із частинами першою та другою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

123. Зважаючи на викладене в мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ЖБК «Баварія»необхідно залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 - без змін.

Щодо судового збору

124. Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишила касаційні скарги ОСОБА_1 та ЖБК «Баварія»без задоволення, судовий збір, сплачений за їх подання, на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Виробничого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі № 916/4093/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції у справі № 916/4093/21 набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач І. В. ТкачСудді:О. О. Банасько С. І. Кравченко О. Л. Булейко О. В. Кривенда Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна О. В. Ступак І. В. Желєзний О. С. Ткачук Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко В. В. Король Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 118393664

Link to comment
Share on other sites

Створення Мін'юстом інструментів для рейдерства, а також ніби "боротьби" з ним призвело до жахливих наслідків і намагань оминути судові розгляди незаконних реєстрацій.

Суд зазначив:

90. Велика Палата Верховного Суду виснує, що пункт 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент видання наказу) у подібних правовідносинах потрібно застосовувати так: у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір (спір про право), ця обставина унеможливлює розгляд Міністерством юстиції України скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

91. Міністерство юстиції України та його територіальні органи відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 вказаного вище Закону відмовляють у задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

92. За наявності підстав для застосування положень пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відсутня необхідність здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав (пункт 4 частини восьмої статті 37 зазначеного Закону).

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Короля В. В.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 (провадження № 12-69гс23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрінт А» (далі - ТОВ «Спрінт А») до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , Виробничий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»» (далі - ЖБК «Баварія») про визнання протиправним та скасування наказу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року

та касаційною скаргою ЖБК «Баварія» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року.

Короткий виклад історії справи

1. 31 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державних реєстраторів до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Міністерство). Колегія Міністерства з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія Міністерства) у висновку від 18 серпня 2020 року рекомендувала вказану скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково та скасувати всі рішення державних реєстраторів, прийнятих починаючи

з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , серед яких і рішення, на підставі яких зареєстровано внесення частини об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу юридичних осіб, зокрема і ТОВ «Спрінт А».

2. На підставі висновку Колегії Міністерства від 18 серпня 2020 року відповідач видав наказ від 26 жовтня 2020 року № 3735/5 (далі - наказ), опублікований 27 жовтня 2020 року на сайті Міністерства (https://minjust.gov.ua/rn/2020-rik), яким скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

3. 30 грудня 2021 року ТОВ «Спрінт А» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства, у якому просило визнати протиправним та скасувати наказ відповідача. У позові ТОВ «СПРІНТ А» зазначав про порушення діями відповідача права власності ТОВ «СПРІНТ А» на нерухоме майно та указував, що відповідач порушив процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації, що визначена Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128).

4. Також позивач вказував, що на момент винесення оскаржуваного наказу у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 за позовом ОСОБА_2 доОСОБА_1 , за участі третьої особи ОСОБА_3 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 , укладених 05 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст установлених обставин та рішення судів першої та апеляційної інстанцій

5. Господарський суд міста Києва рішенням від 05 жовтня 2022 року у справі № 916/4093/21 задовольнив позов, визнав протиправним та скасував наказ Міністерства.

6. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19 червня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року - без змін. Провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року закрив.

7. Обґрунтовуючи прийняті рішення, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що відповідач порушив приписи пункту 1 частини 2, абзацу 3 частини третьої, частини 8 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), пунктів 5, 7 Порядку № 1128 (в редакції, чинній на дату реєстрації скарги), пункту 11 Порядку № 1128 (в редакції, чинній станом на час розгляду скарги).

8. До Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

9. ОСОБА_1 вказував, що при розгляді його скарги Міністерство діяло у межах та у спосіб, передбачений законом, а провадження у справі № 501/2736/20, на яке посилається позивач та суди, стосується іншого предмета спору і не є судовим провадженням у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав, що зазначені у його скарзі до Міністерства.

10. ОСОБА_1 зазначив підставами касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального прав, а саме неврахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 640/12666/19, в якій суд зробив висновок: «Нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV».

11. Також ОСОБА_1 зазначав, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень застосовано частину 2 та пункт 4 частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV без врахування правової позиції щодо подібних правовідносин, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16 та ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 910/3410/20.

12. На постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року ЖБК «Баварія» подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову в частині закриття провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року та направити справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

13.Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 01 листопада 2023 року передав справу № 916/4093/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 10.08.2021 у справі № 240/1127/20, від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20.

14.Як зазначила колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду, аналіз судової практики свідчить, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду загалом притримується позиції про те, що нетотожність чи відсутність хоча б одного елемента (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV.

15. З цим підходом Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погодився, оскільки вважає його таким, що не відповідає розумінню предмета спору як матеріально-правового об`єкта, з приводу якого виник конфлікт, та зазначає зокрема таке.

16. Зі змісту пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IVвипливає, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна у Міністерства юстиції України немає повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно. Такий спір про право необхідно вирішувати у судовому порядку (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, від 25.10.2022 у справі № 910/13671/20, від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20, від 26.09.2023 у справі № 910/7611/22).

17.Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду звернула увагу на наявність по суті двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування пункту 1 частини 2, пункту 4 частини 8 статті 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин):

- перший підхід - розгляд Міністерствомскарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав не допускається за наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна. При цьому не має значення нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) такого спору;

- другий підхід - наявність судового спору щодо нерухомого майна між тими самими сторонами, з того самого предмета і підстав є підставою для відмови в задоволенні скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав Міністерством. Водночас нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу судового спору (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги.

18. Велика Палата Верховного Суду постановою від03 квітня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 та ЖБК «Баварія» залишила без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року - без змін.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

19. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2024 року відступила від правового висновку, викладеного Касаційним адміністративним судом у постановах від 06 червня 2018 року (справа № 804/2296/17 (пункт 44)), від 22 лютого 2023 року (справа № 640/28931/20) та від 27 червня 2023 року (справа № 640/26706/20), згідно з яким за наявності спору щодо майна нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV.

Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла висновку, зокрема, що частину другу та восьму статті 37 Закону № 1952-IV(в редакції, чинній на момент видання наказу) у подібних правовідносинах слід застосовувати так: у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір, ця обставина виключає можливість розгляду Міністерством скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна; у випадку, якщо спір, що не стосується нерухомого майна, виник між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав- ця обставина виключає можливість задоволення Міністерством юстиції України відповідної скарги.

20. Велика Палата Верховного Суду у постанові зазначила, що суди попередніх інстанцій встановили, що на дату прийняття Міністерством оскаржуваного наказу, Овідіопольський районний суд Одеської області розглядав цивільну справу № 501/2736/20, а тому дійшли висновку, що відносно спірного нерухомого майна існував судовий спір.

21. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у відсутність такого спору на момент прийняття висновку Колегією Міністерства - 18 серпня 2020 року, жодним чином не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ було прийнято відповідачем за наявності судового спору щодо нерухомого майна, оскільки вирішення скарги завершується саме прийняттям наказу, а тому на момент прийняття остаточного рішення за результатами розгляду такої скарги, з метою виконання чітких законодавчих вимог, повинна обов`язково здійснюватися перевірка обставин, які унеможливлюють розгляд такої скарги.

22. У постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Міністерство, вийшовши за межі власних повноважень та скасовуючи відповідні реєстраційні записи через видачу оскаржуваного наказу, фактично здійснило врегулювання цивільно-правового спору (спору про право) стосовно нерухомого майна, що призвело до скасування права власності ТОВ «Спрінт А» на зазначене майно та створило правову невизначеність у відносинах між учасниками справи.

23.Велика Палата Верховного Суду визнала, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що у Міністерства були відсутні повноваження на розгляд скарги ОСОБА_1 з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент видання наказу).

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Не погоджуюсь із рішенням Великої Палати Верховного Суду, а тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку.

Щодо правомірності розгляду Міністерством юстиції України скарги ОСОБА_1 (відсутності підстав для залишення його скарги без розгляду), з огляду на приписи пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент видання наказу Міністерством)

24. Відносини, пов`язані із набуттям, зміною, припиненням права власності та його захистом, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) і Господарським кодексом України (далі - ГК України).

25. Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

26. Правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом № 1952-IV. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

27. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду (абз. 1 частини першої статті 37 Закону № 1952-IV).

28. Відповідно до положень частини другої статті 37 Закону № 1952-IV (тут і далі, якщо не вказано зворотне - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (видання наказу)) Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

29. У той же час, Міністерство юстиції України відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону № 1952-IV відмовляє у задоволенні скарги на рішення, дії або бездіяльність у будь-якій сфері державної реєстрації прав у тому випадку, якщо наявна інформація про судове провадження між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

30. Спірні правовідносини у справі № 916/4093/21 виникли у зв`язку із прийняттям Міністерством за результатами розгляду скарги рішення в порядку статті 37 Закону № 1952-IV щодо скасування рішень про вчинення реєстраційної дії.

31. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, який визнали правильним більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, що у Міністерства були відсутні повноваження на розгляд скарги ОСОБА_1 з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV.

32. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, на момент прийняття оскаржуваного наказу (26 жовтня 2020 року) був наявний судовий спір відносно того ж об`єкту нерухомого майна, який розглядається та з тих самих підстав. А саме, у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 (провадження в справі відкрито 01 жовтня 2020 року) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 , укладених 05 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередніченко Г.А. за реєстровими номерами 61 та 64.

33.З огляду на вказане, визначальним для встановлення наявності чи відсутності повноважень у Міністерства на розгляд скарги ОСОБА_1 (учасника ЖБК «Баварія») від 31 березня 2020 року на дії державних реєстраторів є з`ясування, що слід розуміти під поняттям «судовий спір щодо нерухомого майна».

34.У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 грудня 2021 року у справі № 910/15946/20,

від 04 жовтня 2022 у справі № 910/21222/20 зазначено, що «спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

Суд зауважує, що поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення. Тому слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав і обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод, у тому числі в судовому порядку.

Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в його реалізації».

35. Іншими словами можна сказати, що під поняттям «судовий спір щодо нерухомого майна», яке було вжито у пункті 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV, насамперед слід розуміти судовий спір, предметом якого є право на певне нерухоме майно, а його суть пов`язана з порушенням, оспорюванням чи невизнанням цього права конкретними особами або перешкоджанням у його реалізації.

36.У будь-якому випадку для констатації наявності судового спору щодо нерухомого майна за відсутності вказаних вище ознак такого спору (щодо його предмету та суті) недостатньо одного лише факту звернення з позовом до суду.

А тому звернення до суду з позовом про визнання/підтвердження дійсності договорів, за яким це майно і так належить позивачу, не може вказувати на таку ознаку вказаних судових спорів, як порушення, оспорювання чи невизнання права на нерухоме майно конкретними особами або перешкоджання у його реалізації.

37.До того ж аналіз приписів пункту 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-IV також вказує й на те, що їх метою було недопущення одночасного розгляду спірних питань щодо прав на нерухоме майно Міністерством юстиції України та судом. Іншими словами, щоб особи, які оспорюють право на нерухоме майно, не звертались одночасно і до Міністерства, і до суду.

У такому випадку приписи пункту 1 частини 2 статті 37 Закону № 1952-IV надавали пріоритет саме судовому порядку розгляду спору, як найбільш ефективному способу його остаточного вирішення щодо конкретного нерухомого майна.

38.У позові ТОВ «СПРІНТ А» вказував, що набув право власності на нежитлові приміщення № 6 та № 7, а також квартири АДРЕСА_3 шляхом внесення їх до статутного капіталу товариства його засновником - ОСОБА_2 .Зазначене нерухоме майно належало засновнику на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 05 січня 2018 року та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г. А.

39.Відповідно до обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, у цивільній справі № 501/2736/20, яка на момент прийняття оскаржуваного наказу перебувала у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 .

За цими договорами ОСОБА_2 передає у власність, а ОСОБА_3 приймає у власність частку двох квартир, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, квартири АДРЕСА_4 загальною площею 1601,2 кв. м, житловою площею 633,8 кв. м та зобов`язується сплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених цим договором. (т. 1, а.п. 205, 211-212).

40.Натомість у скарзі від 31 березня 2020 року до Міністерства ОСОБА_1 оскаржував дії державних реєстраторів, посилаючись на те, що інвестував пайовий внесок на рахунок ЖБК « Баварія » для будівництва квартири АДРЕСА_5 . За отриманою ним інформацією будинком нібито незаконно заволоділи треті особи, які провели певні реєстраційні дії, що фактично позбавили його та інших членів ЖБК «Баварія» права власності на об`єкти нерухомості. Оскільки в процесі державної реєстрації первинний стан об`єкта нерухомого майна був поділений, тому неможливо ідентифікувати, який із поділених об`єктів належить саме ОСОБА_1 .

41.З огляду ж на те, що за змістом позовних вимог ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 , ні третьою особою ОСОБА_3 у суді не заперечувались як дійсність договорів купівлі-продажу часток квартир в житловому будинку АДРЕСА_1 , укладених 05 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , так і сама належність ОСОБА_2 на праві власностінерухомого майна, не можу погодитися із висновками як судів першої та апеляційної інстанцій, так і більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного наказу був наявний судовий спір щодо спірного нерухомого майна.

Щодо наявності підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права, який міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19

42. Згідно з приписами частин 3 і 4 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду чи в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Відповідно ж до частини 2 статті 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Тобто за вказаними приписами йдеться про можливість відступу від конкретної, однієї і тієї ж норми права, яка була застосована у рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду чи Великої Палати.

43.Як убачається зі змісту висновку щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19, «нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

44. Натомість у даному провадженні за позовом ТОВ «Спрінт А» апеляційний суд погодився із висновком місцевого господарського суду про те, що у Міністерства були відсутні повноваження на розгляд скарги ОСОБА_1 , враховуючи приписи іншої норми, а саме приписи пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Окрім того, у згаданих рішеннях йдеться і про різні правові ситуації - з`ясування наявності/відсутності підстав для відмови у задоволенні скарги за наслідками її розгляду Міністерством (постанова КАС ВС від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19) та з`ясування наявності/відсутності повноважень у Міністерства на розгляд скарги взагалі (у провадженні за позовом ТОВ «Спрінт А»), що вказує й на відсутність такої умови для відступу від висновку щодо застосування норми права, як подібність правовідносин.

45.Відтак, з огляду на приписи частин 3 і 4 статті 302 та частини 2 статті 315 ГПК України, у Великої Палати Верховного Суду не було підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права, який міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19.

Щодо пропуску строку для звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України, встановленого частиною третьою статті 37 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на момент видання наказу Міністерством)

46. Відповідно ж до абзацу першого частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 було допущено пропуск 60-денного строку на оскарження рішень державних реєстраторів, у зв`язку з чим висновки Міністерства щодо її часткового задоволення не можуть бути визнані обґрунтованими.

47. Як убачається з матеріалів справи № 916/4093/21, на електронну адресу суду першої інстанції 05 жовтня 2022 року надійшли пояснення третьої особи щодо позову від представника ОСОБА_1 - адвоката Щелакової К. В., в яких зазначалось, що з 2015 року ОСОБА_1 виїхав на тимчасове проживання до Польщі, де перебуває на теперішній час. Крім того, ОСОБА_1 ніколи раніше не звертався до Міністерства і, відповідно, не отримував ніяких відмов у розгляді скарги. У ОСОБА_1 не було зв`язку з ЖБК «Баварія» і до лютого 2020 року скаржник не знав про порушення його майнових прав. Водночас представник ОСОБА_1 - адвокат Щелакова К. В. до пояснень долучила копії документів, підтверджуючих перебування ОСОБА_1 у Польщі (т. 2, а п. 126-128).

48.Мотивуючи рішення про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства, суд першої інстанції послався на те, що на сторінці 2 скарги ОСОБА_1 зазначається, що «Ми звернулись до адміністративного суду з позовом у 2017 році» і вказане свідчить, що скаржнику було відомо про обставини, на які він посилається у скарзі, щонайменше у 2017 році, тобто набагато раніше ніж зазначено ним у скарзі - 11 лютого 2020 року.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачем були отримані копії ухвал Одеського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 року та 02 лютого 2018 року, які підтверджують факт звернення членів кооперативу ЖБК «Баварія» до суду з аналогічними вимогами, що викладені у скарзі до Колегії Міністерства і наведене також свідчить про обізнаність скаржника більше ніж за 60 днів до дня подачі скарги до Колегії Міністерства.

Разом з тим, суд першої інстанції указав й на те, що інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною, а тому ОСОБА_1 міг дізнатись про порушення свого права з моменту його реєстрації, тобто з 2017 року, і саме з цієї дати слід починати відлік часу на оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права протягом 60 календарних днів.

49. Водночас, як убачається зі змісту оспорюваного рішення, викладені у поясненнях доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Щелакової К. В. залишились поза увагою судом першої інстанції.

Апеляційний суд визнав правильними ці висновки суду нижчої інстанції, відхиливши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про дотримання ним строку на звернення зі скаргою до Міністерства. При цьому апеляційний суд зазначив, що виходить із презумпції можливості особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який ОСОБА_1 не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом, недостатньо. ОСОБА_1 повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про спірні рішення державних реєстраторів раніше лютого 2020 року і за висновком колегії суддів наведеного ОСОБА_1 не доведено.

50. Отже суди першої та апеляційної інстанцій належно не перевірили доводи ОСОБА_1 та його представника - адвоката Щелакової К. В. про те, що до лютого 2020 року скаржник не знав про порушення його майнових прав, не дали відповідної оцінки доказам, які вони подавали і підтверджували перебування ОСОБА_1 у Польщі, та не зазначили у рішеннях обґрунтованих мотивів, з яких відхилили аргументи учасника справи.

Поряд з тим, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 був обізнаний про подання позову ЖБК «Баварія»і членів кооперативу до адміністративного суду у 2017 році та про його розгляд, при цьому послався як на підтвердження такого факту на ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 та 02.02.2018, проте зі змісту цих рішень не вбачається, що саме ОСОБА_1 звертався з указаним позовом.

Наведені обставини належно не перевірив й суд апеляційної інстанції.

51. Враховуючи все вищезазначене, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили наявність підстав для скасування наказу Міністерства, вважаю, що Великій Палаті Верховного Суду слід було касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 червня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05 жовтня 2022 року в частині задоволення позову ТОВ «Спрінт А» до Міністерства та визнання протиправним і скасування наказу Міністерства від 26 жовтня 2020 року № 3735/5 - скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суддя В. В. Король

Джерело: ЄДРСР 118465148

Link to comment
Share on other sites

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Погрібного С. О.

у справі № 916/4093/21

провадження № 12-69гс23

1. 03 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спрінт А» (далі - позивач, ТОВ «Спрінт А») до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Міністерство) про визнання протиправним та скасування наказу за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Виробничого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Баварія»» (далі - ЖБК «Баварія») на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023.

2. Велика Палата Верховного Суду в цій справі ухвалила рішення про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних рішень - без змін.

3. З мотивами судового рішення та результатами вирішення цього спору не погоджуємося, тому відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладаємо окрему думку з таких міркувань.

Рух справи в судах

4. ТОВ «Спрінт А» звернулося до Господарського суду міста Києваз позовом до Міністерства, у якому просило визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 26.10.2020 № 3735/5 про задоволення скарги ОСОБА_1 від 31.03.2020.

5. Товариство обґрунтовувало пред`явлений позов тим, що набуло право власності на нежитлові приміщення № 6 та № 7, а також квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом внесення їх до статутного капіталу товариства його засновником -ОСОБА_2 . Зазначене нерухоме майно належало засновнику на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 05.01.2018 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г. А.

6. 31.03.2020 ОСОБА_1 як член ЖБК «Баварія» та інвестор (пайовик) квартири АДРЕСА_3 у цьому ж будинку, вважаючи, що будинком незаконно заволоділи треті особи, які провели певні реєстраційні дії, що фактично позбавили його та інших членів ЖБК « Баварія » права власності на об`єкти нерухомості, звернувся до Міністерства зі скаргою на дії державних реєстраторів.

7. Колегія Міністерства з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія Міністерства) у висновку від 18.08.2020 рекомендувала скаргу ОСОБА_1 від 31.03.2020 задовольнити частково та скасувати всі рішення державних реєстраторів, прийнятих починаючи з 2017 року за всіма об`єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , зокрема і рішення, на підставі яких зареєстровано внесення частини об`єкта нерухомого майна до статутного капіталу юридичних осіб, зокрема й ТОВ «Спрінт А».

8. На підставі висновку Колегії Міністерства від 18.08.2020 відповідач видав наказ від 26.10.2020 № 3735/5 (далі - наказ), опублікований 27.10.2020 на сайті Міністерства (https://minjust.gov.ua/rn/2020-rik), яким скарга ОСОБА_1 задоволена частково у запропонований Колегією Міністерства спосіб.

9. Позивач посилався на те, що на момент видання оскаржуваного наказу (26.10.2020) у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання дійсними договорів

купівлі-продажу квартир в житловому будинку АДРЕСА_4 , укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим у Міністерства не було повноважень щодо розгляду скарги ОСОБА_1 .

10. Міністерство у 2018 році вже приймало рішення з аналогічного питання за скаргою ЖБК «Баварія». ОСОБА_1 пропустив установлений законом строк на звернення до Міністерства зі скаргою, оскільки про порушення свого права мав можливість дізнатися з моменту прийняття оскаржуваних рішень державних реєстраторів.

11. Позивач зауважив, що діями відповідача з розгляду скарги порушено його право власності на нерухоме майно, відповідач порушив процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації, визначену Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128(далі - Порядок № 1128). Внаслідок цього висновок, складений за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , та наказ, виданий на підставі такого висновку, не можуть вважатися правомірними, а тому підлягають скасуванню.

12. Рішенням від 05.10.2022 у справі № 916/4093/21 Господарський суд міста Києва задовольнив позов: визнав протиправним та скасував наказ Міністерства юстиції України № 3735/5 від 26.10.2020.

13. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на час розгляду відповідачем скарги існував судовий спір щодо того самого об`єкту нерухомого майна, та дійшов висновку, що відповідач порушив приписи пункту 1 частини другої, абзацу 3 частини третьої, частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон України «Про державну реєстрацію), пунктів 5, 7 Порядку № 1128 (в редакції, чинній на дату реєстрації скарги), пункту 11 Порядку № 1128 (в редакції, чинній на час розгляду скарги).

14. Суд першої інстанції також погодився з доводами позивача про пропуск ОСОБА_1 строку на звернення зі скаргою до Міністерства, а також звернув увагу на наявність рішення Міністерства з аналогічного питання за скаргою ЖБК «Баварія».

15. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , ЖБК «Баварія» та Міністерство звернулися до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили його скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

16. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства містили доводи про неіснування підстав для скасування наказу з огляду на його правомірність. Скаржники посилалися, що не існував судовий спір станом на момент розгляду скарги, на дотримання скаржником строку на звернення з нею до Міністерства, задоволення скарги відповідачем в межах своєї компетенції. Апеляційна скарга ЖБК «Баварія» містила мотиви щодо необґрунтованості незалучення його до участі у справі з огляду на вплив рішення на права та обов`язки кооперативу.

17. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.06.2023 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 без змін. Провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 закрив.

18. Залишаючи без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства, суд апеляційної інстанції зазначив, що, ураховуючи наявність на момент винесення оскаржуваногонаказу судового спору щодо нерухомого майна у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_4 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу, укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у відповідача не було повноважень здійснювати розгляд скарги.Суд апеляційної інстанції також визнав, що відбувся пропуск скаржником 60-денного строку на оскарження рішень державних реєстраторів.

19. В частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) постанову мотивував тим, що після відкриття апеляційного провадження та залучення ЖБК «Баварія» до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору суд встановив, що оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо не впливає на його права, інтереси та обов`язки.

20. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

21. Також касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 подав ЖБК «Баварія», в якій просив скасувати зазначену постанову апеляційного суду у частині закриття провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та направити справу до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

22. ОСОБА_1 визначив як підстави касаційного оскарження судових рішень неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального прав, неврахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 640/12666/19, в якій суд сформулював про таке:

«Нетотожність чи відсутність хоча б одного елементу (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію»». Також зазначав, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень застосовано частину другу та пункт 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» без врахування правової позиції, викладеної Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, щодо подібності правовідносин, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16 та ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 910/3410/20. Указував, що при розгляді його скарги Міністерство діяло у межах та у спосіб, передбачений законом, а провадження у справі № 501/2736/20, на яке посилається позивач та суди, стосується іншого предмета спору і не є судовим провадженням у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав, що зазначені у його скарзі до Міністерства».

23. ЖБК «Баварія» у касаційній скарзі зазначив, що рішення у цій справі безпосередньо стосується інтересів, прав та обов`язків як безпосередньо ЖБК «Баварія», так і всіх його членів, за рахунок яких був збудований житловий будинок. Звертав увагу, що ОСОБА_1 є членом (учасником) ЖБК « Баварія », і при розгляді скарги ОСОБА_1 . Колегією Міністерства в Офісі протидії рейдерству ЖБК «Баварія» виступав як заінтересована особа. Наголошував, що ЖБК «Баварія» представляє та захищає інтереси всіх своїх членів і увесь об`єкт нерухомого майна належить кооперативу.

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 12.09.2023 відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами, ухвалою від 01.11.2023 передав справу № 916/4093/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

25. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суд зазначив таке.

26. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із прийняттям Міністерством юстиції України за результатами розгляду скарги рішення в порядку статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» щодо скасування рішень про вчинення реєстраційних дій.

27. Аналіз судової практики підтверджує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду загалом дотримується позиції про те, що нетотожність чи відсутність хоча б одного елемента (ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави) виключає таку підставу для відмови у задоволенні скарги, що наведена у пункті 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію». Зокрема, аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 10.08.2021 у справі № 240/1127/20, від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20.

28. Водночас із таким підходом Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського судуне погоджується, оскільки вважає його таким, що не відповідає розумінню предмета спору як матеріально-правового об`єкта, з приводу якого виник конфлікт.

29. Частиною восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» визначено вичерпний перелік підстав для відмови Міністерством юстиції України та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 😎 закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

30. У пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» визначено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

31. Отже, зі змісту пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» випливає, що у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна Міністерство юстиції України не має повноважень здійснювати розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно. Такий спір про право підлягає вирішенню у судовому порядку (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, від 25.10.2022 у справі № 910/13671/20, від 04.10.2022 у справі № 910/21222/20, від 26.09.2023 у справі № 910/7611/22).

32. Наявність підстав для кваліфікації заборони, передбаченої в пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію», на переконання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виключає потребу здійснювати аналіз інформації про судове провадження у зв`язку зі спором між тими самими сторонами з тих самих предмета і підстав (пункт 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію»).

33. Відповідно спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном, зокрема про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, належать до спорів щодо нерухомого майна. Тому згідно з пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» Міністерство не може розглядати скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо нерухомого майна за наявності такого судового спору.

34. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 06.06.2018 у справі № 804/2296/17, від 10.08.2021 у справі № 240/1127/20, від 22.02.2023 у справі № 640/28931/20, від 27.06.2023 у справі № 640/26706/20.

35. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10.01.2024 прийняла до розгляду справу № 916/4093/21 на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

Постанова Великої Палати Верховного Суду

36. Постановою від 03.04.2024 Велика Палата Верховного Суду касаційні скарги залишила без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

37. Постанова містить такі аргументи. За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку. Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Міністерства співвідносно до судового розгляду є додатковим юридичним механізмом захисту права власності. Таке оскарження може бути швидким та зручним порядком захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника, проте не може підміняти собою судовий розгляд.

38. Міністерство юстиції України оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, водночас не досліджує помилки або протиправні дії скаржника. Тобто Міністерство юстиції України оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір, пов`язаний з оскаржуваною державною реєстрацією. Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду.

39. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що приписами статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» встановленоможливість оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав та повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду цих скарг та ухвалення за результатами такого розгляду рішень. Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент розгляду скарги, Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір) 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

40. На переконання Великої Палати Верховного Суду, вжите законодавцем у зазначеній правовій нормі слово «щодо» є синонімом до слова «стосовно». Отже, враховуючи смислове навантаження слова «щодо» у частині другій статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію», у цьому правилі маються на увазі спори саме стосовно нерухомого майна. Тобто потрібно орієнтуватися на предмет (об`єкт) позову. Саме матеріально-правова вимога позивача до відповідача має бути направлена на захист речових прав щодо об`єкта нерухомості або пов`язана з нерухомим майном. Отже, до спорів «щодо нерухомого майна» відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна. Отже, повноваження Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав обмежуються, зокрема,у разі наявності судового спору щодо нерухомого майна.

41. Натомість відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» Міністерство та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо є інформація про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав. Тобто частиною восьмою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачені підстави для відмови у задоволенні скарг у сфері державної реєстрації у разі розгляду скарги Міністерством чи відповідним територіальним органом, а не підстави для розгляду скарги як такої.

42. За висновком Великої Палати Верховного Суду, частину другу та восьму статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» у подібних правовідносинах потрібно застосовувати так: у випадку, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір, ця обставина виключає можливість розгляду Міністерством скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав щодо цього нерухомого майна.

43. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, на момент прийняття оскаржуваного наказу (26.10.2020) у провадженніОвідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 (провадження в справі відкрито 01.10.2020) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання дійсними договорів купівлі-продажу часток квартир в житловому будинку АДРЕСА_4 , укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Тобто суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на дату прийняття Міністерством оскаржуваного наказуОвідіопольський районний суд Одеської області розглядав цивільну справу № 501/2736/20, а тому дійшливисновку, що стосовно спірного нерухомого майна існував судовий спір.

44. Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Міністерство, вийшовши за межі власних повноважень та скасовуючи відповідні реєстраційні записи, фактично здійснило врегулювання цивільно-правового спору (спору про право) стосовно нерухомого майна, що призвело до скасування права власності ТОВ «Спрінт А» на це майно та створило правову невизначеність у відносинах між учасниками справи. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у Міністерства не було повноважень на розгляд скарги ОСОБА_1 з огляду на приписи пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію».

45. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що водночас відсутність такого спору на момент прийняття висновку Колегією Міністерства абсолютно не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ прийнято відповідачем за наявності судового спору щодо нерухомого майна, оскільки вирішення скарги завершується саме прийняттям наказу, а тому на момент прийняття остаточного рішення за результатами розгляду такої скарги з метою виконання чітких законодавчих вимог повинна обов`язково здійснюватися перевірка обставин, які унеможливлюють розгляд такої скарги.

46. Щодо закриття апеляційним судом апеляційного провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія», то Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після відкриття апеляційного провадження та залучення ЖБК «Баварія» до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору і встановлення, що оскаржуване апелянтом судове рішення безпосередньо не впливає на його права, інтереси та обов`язки, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ЖБК «Баварія» на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

47. З висновками Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» частково автори окремої думки не погоджуються з огляду на таке.

Мотиви окремої думки

48. У справі, яка переглядається, ключовим питанням, відповідь на яке мала надати Велика Палата Верховного Суду, є те, які саме обставини в контексті одночасного існування судового спору щодо нерухомого майна перешкоджають розгляду Міністерством скарги на рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав або обтяжень на таке нерухоме майно.

49. В ухваленій у цій справі 03.04.2024 постанові Велика Палата Верховного Суду підставно зазначила, що, за загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку. Відповідно оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Міністерства (тобто, так зване «адміністративне оскарження») є додатковим, позасудовим механізмомзахисту права власності. Таке оскарження може бути швидким та зручним порядком захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника, втім не може підміняти собою судовий розгляд.

50. Автори окремої думки погоджуються з висновком, викладеним у постанові від 03.04.2024, про те, що Міністерство при розгляді скарги оцінює виключно законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір, пов`язаний з оскаржуваною державною реєстрацією, що винятково є компетенцією суду.

51. Водночас автори окремої думки зауважують, що адміністративне оскарження рішення державного реєстратора до Міністерства та судовий спір щодо нерухомого майна з урахуванням різної правової природи питань, які ставляться заінтересованими особами перед Міністерством та судом відповідно, можуть співіснувати, не виключаючи одне одного.

52. Так, Міністерство має компетенцію надавати оцінку дотриманню або недотриманню державним реєстратором порядку та процедури прийняття відповідного рішення, зокрема, в частині наявності у розпорядженні державного реєстратора повного переліку документів, потрібного для вчинення реєстраційної дії.

53. Натомість до повноважень суду належить вирішення більш широкого обсягу спірних питань, які виникають стосовно права власності на нерухоме майно. Оскарження особою в судовому порядку рішення державного реєстратора виключно з підстав порушення ним порядку прийняття рішення не завжди відповідає критерію ефективності обраного порядку захисту.

54. Тому, будучи переконаною в наявності в діях державного реєстратора істотних порушень процедури прийняття рішення, заінтересована особа вправі обрати саме адміністративний порядок вирішення спірного питання, який, як зазначалося, може бути швидким та зручним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника нерухомого майна.

55. Вочевидь, якщо на вирішенні суду вже перебуває спір щодо нерухомого майна, який пов`язаний з безпідставним вчиненням державним реєстратором реєстраційної дії стосовно такого майна, оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно ще й до Міністерства є недоцільним, оскільки до компетенції Міністерства вирішення спору про право не належить.

56. Тому, передбачаючи в пункті 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» правило про неможливість розгляду Міністерством скарги за наявності судового спору щодо майна, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень на яке оскаржуються до Міністерства, законодавець, на переконання авторів окремої думки, мав на увазі ті випадки, за яких такий спір вже перебуває на вирішенні суду на момент подання скарги до Міністерства та безпосередньо стосується обставин незаконності прийнятих державним реєстратором рішень.

57. За іншого розуміння змісту пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» зростатиме ризик зловживання учасниками спірних правовідносин своїми правами, коли особа, будучи обізнаною про перебування на розгляді Міністерства скарги, має можливість звернутися до суду з будь-яким позовом щодо спірного майна винятково з метою унеможливлення розгляду Міністерством такої скарги, що суперечить принципам та завданню судочинства.

58. У справі, яка передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Міністерства 31.03.2020.

59. Задовольняючи позов та скасовуючи оскаржуваний наказ Міністерства, суди виходили з того, що у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 501/2736/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання дійсними договорів купівлі-продажу квартир в житловому будинку АДРЕСА_4 , укладених 05.01.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

60. Згідно з відомостями, наявними у Єдиному державному реєстрі судових рішень, позов у справі № 501/2736/20 пред`явлено 14.08.2020, а провадження у справі відкрито судом 01.10.2020, тобто через півроку після звернення ОСОБА_1 зі скаргою на рішення державних реєстраторів до Міністерства.

61. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

62. Принцип добросовісності зокрема знаходять прояв у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї недобросовісної поведінки.

63. Тож автори окремої думки вважають, що пред`явлення ОСОБА_2 позову до ОСОБА_1 у справі № 501/2736/20 про визнання дійсними правочинів, на підставі яких прийняті оскаржувані ОСОБА_1 до Міністерства рішення, після призначення скарги ОСОБА_1 до розгляду має ознаки недобросовісності, оскільки було спрямоване зокрема й на унеможливлення розгляду Міністерством поданої ОСОБА_1 скарги.

64. На переконання авторів окремої думки, пред`явлення позову у справі № 501/2736/20 після звернення ОСОБА_1 до Міністерства зі скаргою не може бути перешкодою для розгляду цієї скарги в розумінні пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію».

65. У цьому контексті автори окремої думки виходять із того, що у справі № 501/2736/20 вирішується питання дійсності правочинів, за якими ОСОБА_2 набув право власності на спірне нерухоме майно. Натомість Міністерство при розгляді скарги ОСОБА_1 питання дійсності чи недійсності правочинів не досліджує, а лише перевіряє дотримання державним реєстратором порядку та процедури при вчиненні відповідної реєстраційної дії.

66. Тому автори окремої думки не можуть погодитися з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.04.2024 у цій справі, про те, що «відсутність спору щодо нерухомого майна на момент подання скарги ОСОБА_1 не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ було прийнято відповідачем за наявності судового спору щодо нерухомого майна, оскільки вирішення скарги завершується саме прийняттям наказу, а тому на момент прийняття остаточного рішення за результатами розгляду такої скарги повинна обов`язково здійснюватися перевірка обставин, які унеможливлюють розгляд такої скарги».

67. На переконання авторів окремої думки, обставини, які унеможливлюють розгляд скарги, повинні встановлюватися Міністерством на момент прийняття такої скарги до розгляду. Тому виникнення спору щодо нерухомого майна (а у справі, яка переглядається, - щодо встановлення дійсності окремих правочинів з розпорядження майном) через тривалий проміжок часу після прийняття скарги та призначення її до розгляду не може впливати на компетенцію Міністерства при розгляді такої скарги.

68. Водночас підставою позову про визнання протиправним і скасування наказу Міністерства ТОВ «Спрінт А» зазначало те, що ОСОБА_1 пропустив установлений законом строк на звернення до Міністерства зі скаргою.

69. Рішення про задоволення позову ТОВ «Спрінт А» суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовували як перебуванням на вирішенні суду спору щодо того ж нерухомого майна, так і пропуском заявником строку на подання скарги на рішення державного реєстратора.

70. Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю (частина третя статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію»).

71. Самостійною підставою для відмови в задоволенні скарги на рішення державного реєстратора згідно з пунктом 8 частини восьмої статті 37 цього Закону є закінчення встановленого законом строку для подачі скарги.

72. Тобто, дотримання заявником вимог Закону України «Про державну реєстрацію» щодо строків подання скарги впливає на можливість прийняття Міністерством мотивованого рішення про відмову у задоволенні скарги або її задоволення. У своїй практиці Верховний Суд дотримується підходу, за якого Міністерство позбавлене повноважень при вирішенні питання щодо правових наслідків пропуску заявником строку подання скарги, оскільки це врегульоване імперативно законодавством (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17 та від 22.08.2018 у справі № 826/10548/17).

73. За змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» законодавець пов`язує відлік строку на звернення до Міністерства не лише з безпосередньою обізнаністю особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці факти. Під можливістю довідатися про порушення права в такому разі потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

74. У поданій до Міністерства скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення державного реєстратора від 26.12.2017, а також всі подальші (похідні) рішення державних реєстраторів щодо об`єктів нерухомого майна у будинку АДРЕСА_4 .

75. Обґрунтовуючи причини неподання скарги, починаючи з 26.12.2017, ОСОБА_1 посилався на те, що з 2015 року перебуває у Польщі, не маючи зв`язку з головою ЖБК «Баварія», і лише 11.02.2020 йому стало відомо про реєстраційні дії щодо будинку, після чого 11.03.2020 він повернувся з Польщі для отримання потрібної інформації.

76. Суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку доводам позивача щодо пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до Міністерства зі скаргою, зазначивши, що заявник як особа, яка з 2014 року очікує введення будинку в експлуатацію та є обізнаною про наявність численних судових проваджень щодо будинку, пов`язаних з кредитними зобов`язання попереднього забудовника, про що він сам зазначає у скарзі, не міг не знати про вчинення оскаржуваних реєстраційних дій, починаючи з грудня 2017 року.

77. За обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність з огляду на повідомлення йому головою кооперативу інформації щодо судових спорів, пов`язаних з будинком, не був позбавлений можливості вжити заходів для отримання даних про оскаржувані рішення державних реєстраторів, зокрема шляхом перевірки відомостей, наявних Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, або отримати таку інформацію від голови кооперативу.

78. З урахуванням презумпції можливості особи знати про стан своїх майнових прав суди обґрунтовано зазначили, що саме ОСОБА_1 повинен був довести ту обставину, що він не міг дізнатися про порушення своїх прав раніше лютого 2020 року, чого в цій справі зроблено не було, в зв`язку з чим суди, на переконання авторів окремої думки, дійшли правильного висновку про пропуск заявником строку на звернення зі скаргою на рішення державних реєстраторів до Міністерства.

79. Пропуск установленого законом для подачі скарги строку на підставі правил частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію» є окремою та достатньою підставою для відмови в задоволенні скарги, проте Міністерство на обставини недотримання ОСОБА_1 зазначеного строку уваги не звернуло, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано визнав оскаржуваний наказ протиправним і скасував його.

80. Оскільки суди дійшли правильного висновку про задоволення позову ТОВ «Спрінт А», проте частково помилилися з мотивами такого задоволення, зокрема в частині тлумачення пункту 1 частини другоїстатті 37 Закону України «Про державну реєстрацію», тому автори окремої думки вважають, що Велика Палата Верховного Суду мала підстави для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та зміни оскаржуваних судових рішень шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції своєї постанови.

Судді: О. В. Ступак

С. О. Погрібний

Джерело: ЄДРСР 118486337

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...