Рішення КОАС про стягнення з Державного бюджету шкоди у зв'язку з незаконним звільненням Верховною радою України судді

[ANTIRAID]

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року № 640/4276/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Державної казначейської служби України та Державної судової адміністрації України про стягнення з Державного бюджету України майнової та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Верховної Ради України (далі також ВР України, відповідач-1) Державної казначейської служби України (далі також ДКСУ, відповідач-2), в якому просив:

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади - Верховною Радою України, у розмірі 505 127, 25 грн шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади - Верховною Радою України, у розмірі 1 000 000, 00 грн, шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Ухвалою Окружного адміністративно суду міста Києва від 25 лютого 2021 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2021 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України (далі також відповідач-3).

На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Звертаючись до адміністративного суду ОСОБА_1 у позові вказував, що йому завдано матеріальної і моральної шкоди в результаті прийняття Верховною Радою України постанови про його звільнення з посади судді, яка в подальшому була визнана протиправною та скасована у судовому порядку.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідачі-1 та 2, у наданих суду відзивах, наголошують на відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на вказані у таких відзивах мотиви.

Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзиви відповідачів-1 та 2.

За час розгляду справи відповдіачем-3 не надано суду відзиву або будь-якого іншого документу, з якого було б можливим встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою ВР України від 19 лютого 2009 року №1030-VІ «Про обрання суддів» позивач обраний на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Вища рада юстиції 24 грудня 2015 року прийняла рішення №1202/0/15-15 «Про внесення подання до ВР України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги» (далі також - Рішення ВРЮ № 1202/0/15-15).

16 лютого 2016 року Вища рада юстиції внесла до ВР України подання про звільнення позивача з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку із порушенням присяги судді.

Президент України, відповідно до частини 2 статті 83 Конституції України, звернувся до Голови ВР України з вимогою скликання не пізніше 29 вересня 2016 року позачергового пленарного засідання ВР України та визначив, що до порядку денного необхідно включити розгляд питання про звільнення суддів, оскільки дана обставина може негативно позначитись на функціонуванні судової системи та проведенні судової реформи. Дана вимога оформлена листом.

27 вересня 2016 року Голова ВР України видав розпорядження «Про скликання позачергового пленарного засідання ВР України восьмого скликання» № 352 на 10 годину 29 вересня 2016 року.

29 вересня 2016 року ВР України була прийнята постанова № 1616-VІІІ про звільнення позивача з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку із порушенням присяги.

Наказом Голови Вищого господарського суду України від 06 жовтня 2016 року № 362-к ОСОБА_1 звільнили з посади судді на підставі постанови ВР України з 06 жовтня 2016 року.

07 травня 2018 року рішенням Верховного Суду позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, визнано незаконною та скасовано постанову ВР України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді (справа № 800/520/16).

26 лютого 2019 року Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення апеляційну скаргу ВР України, а рішення Верховного Суду від 07 травня 2018 року про скасування постанови Верховного Суду про звільнення позивача з посади без змін.

Наказом Голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України від 22 липня 2019 року № 77-к ОСОБА_1 поновлено на посаді судді Вищого господарського суду України.

Вважаючи, що йому завдано матеріальної і моральної шкоди в результаті прийняття Верховною Радою України постанови про його звільнення з посади судді, яка в подальшому була визнана протиправною та скасована у судовому порядку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, де збитками є, в тому числі і доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Окрім того, законодавством України гарантується право кожному працівникові на відпустку. Право на оплачувану щорічну відпустку передбачено статтею 45 Конституції України.

У відповідності до вимог статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

При цьому, додаткова відпустка, що передбачена статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» надається саме у разі наявності у судді необхідного стажу, незалежно від того, що він фактично не міг виконувати свої повноваження з незалежних від нього причин внаслідок вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 4 Закону «Про відпустки» до щорічних відпусток належать також інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Суд зазначає, що до вказаних «інших видів щорічних додаткових відпусток» належить і відпустка позивача за стаж роботи на посаді судді за статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Отже, така невикористана з незалежних від позивача причин додаткова відпустка за 2016-2019 роки також повинна бути відшкодована у виді грошової компенсації.

З наведеного вбачається, шо ОСОБА_1 за період з дати відрахування зі штату суду по дату зарахування до такого штату суду втратив дохід за невикористану щорічну оплачувану відпустку тривалістю в 90 робочих днів, а також за невикористану додаткову оплачувану відпустку тривалістю 45 календарних днів. Крім того, позивач тричі не отримав допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

У своєму відзиві ВР України вказує на те, що скасування у судовому постанови ВР України про звільнення позивача з посади не вплинуло на процедуру звільнення, оскільки позивач в подальшому був повторно звільнений Вищою радою правосуддя.

Так, Верховна Рада України листом від 28 березня 2019 року № 04-29/04-649 надіслала Вищій раді правосуддя копію подання Вищої ради юстиції про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини 6 статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.

Так, Вища рада правосуддя 27 червня 2019 року прийняла рішення № 1743/0/15-19 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що такі доводи відповідача-1 не спростовують обставини наявності протиправного акту ВР України. який спричинив наслідки у формі протиправного звільнення позивача v 2016 році та спричинення таким актом йому шкоди у період його дії з 2016 року по 2019 рік.

Великою Палатою Верховного Суду у справі № 9901/777/18 від 12 березня 2020 року було висловлено наступний висновок з приводу настання будь-яких наслідків після скасування постанови ВРУ:

«...Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Отже, можна зробити висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення/дій, прийнятого/вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце у будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.

У контексті обставин справи, яка переглядається, це означає, що внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1615-VIII цей акт не ПОРОДЖУЄ жодних правових наслідків віл часу його прийняття, а тому відповідне подання ВРЮ не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом...».

В даному випадку, протиправна постанова ВР України про звільнення позивача створила для нього негативні наслідки у формі відрахування зі штату суду, невиплати суддівської винагороди та позбавлення позивача інших соціальних гарантій, чим було завдано шкоду, що є предмет даної справи.

При цьому, саме протиправна постанова ВР України спричинила вказані вище негативні наслідки, які підлягають ліквідації, оскільки як вказав Верховний Суд у наведеному вище правовому висновку: протиправна постанова ВР України не повинна породжувати наслідки. А отже у випадку, якщо все ж таки наслідки настали, то вони мають бути усунені, а порушені права поновлені, оскільки наслідки настали без правової на те підстави.

З огляду на те, що частину наслідків вже усунуто судом (судовим рішенням у справі 826/8963/18 визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення позивача з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу), то, відповідно, судовому контролю та захисту порушених прав підлягає і частина негативних наслідків, що стосується позбавлення позивача соціальних гарантій та завдання таким позбавленням шкоди у формі не отриманої компенсації невикористаної відпустки та не отриманої допомоги на оздоровлення.

У вказаному контексті суд також критично оцінює доводи відповідача-1 про те, що скасування Верховним Судом постанови ВР України від 29 вересня 2016 року № 1616-VIII за формальними підставами, жодним чином не плинуло на рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_2 з посади судді Вищого господарського суду України за порушення присяги», яке було чинним як на той момент, коли приймалося рішення ВР України 29 вересня 2016 року, так і на момент прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду 26 лютого 2019 року у справі № 800/520/16 та не втратило чинності після визнання незаконною та скасування Постанови ВР України від 29 вересня 2016 року № 1616-VIII постановою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року.

Така позиція ВР України є безпідставною з огляду на те, що рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1202/0/15-15 саме по собі не породжує наслідок у вигляді звільнення позивача, а лише є підставою для прийняття (у визначеному на той час порядку) рішення ВР України у формі відповідної постанови про звільнення судді. Відповідно, факт чинності такого рішення Вищої ради юстиції не впливає на обставини, що є предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, враховуючи все наведене вище, суд доходить висновку про те, що настання негативних наслідків, спричинених протиправною постановою ВР України мають буту усунуті в судовому порядку, як це вже було зроблено щодо поновлення позивача на посаді та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. А з огляду на те, шо в результаті протиправної постанови ВР України позивача позбавлено права на соціальні гарантії, то, відповідно, у нього є право на відшкодування завданої шкоди у формі не отриманої компенсації за основну та додаткову відпустки, а також не отриманої компенсації допомоги на оздоровлення.

Так, за змістом пункту 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Постанова № 100), нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Згідно з абзацу 4 пункту 3 Постанови № 100 при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Таким чином, для розрахунку відпускних передусім необхідно визначити середню заробітну плату.

Для цього потрібно сумарний заробіток за останні перед початком відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період поділити на відповідну кількість календарних днів року або меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів).

Отриманий показник множимо на кількість календарних днів відпустки.

Розрахунок відпускних у вигляді формули: В = Д х ЗП : (К - С- Ч), де:

В - сума відпускних;

Д - кількість календарних днів відпустки;

ЗП - сума заробітної плати, нарахованої в розрахунковому періоді;

К - загальна кількість календарних днів у розрахунковому періоді (за 12 місяців це 365 (у високосному році 366) календарних днів);

С - кількість святкових і неробочих днів, передбачених ст. 73 КЗпП, які припадають на розрахунковий період;

Ч - час, протягом якого працівник відповідно до чинного законодавства або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково в розрахунковому періоді.

Таким чином, для розрахунку суми відпускних необхідно визначити:

- розрахунковий період і кількість календарних днів у ньому;

- виплати, що нараховані в розрахунковому періоді і беруть участь у розрахунку середньої зарплати.

Оскільки відповідно до пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки, а також з урахуванням того, що реально відпустка позивачу внаслідок прийняття ВР України протиправної постанови про звільнення надана не була, вбачається, що останні 12 місяців слід відраховувати з червня 2018 року по травень 2019 року (червень 2019 року - це місяць, в якому було прийняте рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/8963/18 про поновлення позивача на посаді).

В цей період кількість календарних днів (з вирахуванням святкових і неробочих днів) становила: червень 2018 року 20; липень 2018 року 22; серпень 2018 року 22; вересень 2018 року 20; жовтень 2018 року 22; листопад 2018 року 22; грудень 2018 року 20; січень 2019 року 21; лютий 2019 року 20; березень 2019 року 20; квітень 2019 року 20; травень 2019 року 22.

Отже, сумарна кількість днів, що беруться для розрахунку, становить 251 день.

В період з червня по грудень 2018 року загальна сума суддівської винагороди позивача становить 269 586, 00 грн. (35 944, 80 грн х 6 міс.) + 53 917, 20 грн.

В період з січня по травень 2019 року загальна сума суддівської винагороди позивача становить 293 913 грн. (58 782, 60 грн х 5 міс).

Таким чином, загальна сума становить 269 586, 00 грн + 293 913 грн = 563 499 грн.

Середньоденна заробітна плата (суддівська винагорода) ОСОБА_1 склала: 563 499 грн. / 251 день = 2 245, 01 грн.

Отриманий результат необхідно помножити на число календарних днів відпустки.

Отже, загальний розмір неотриманої щорічної основної та додаткової відпустки становить 2 245, 01 грн х 135 днів (90 днів щорічної основної оплачуваної відпустки та 45 днів додаткової) = 303 076, 35 грн.

Також позивач тричі мав право на отримання допомоги на оздоровлення, яка виплачується додатково до суддівської винагороди під час виходу судді у відпустку в розмірі посадового окладу за статтею 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», які би він міг отримати, проте не отримав з підстав, наведених вище. Оскільки протиправним рішенням ВР України позивачу нанесена також майнова шкода у формі упущеної вигоди у виді неотриманої допомоги на оздоровлення, вона також підлягає компенсації в розмірі: (30 днів х 2 245, 01 грн) х 3 = 202 050, 90 грн.

Таким чином, протиправною постановою ВР України ОСОБА_1 була нанесена майнова шкода у формі упущеної вигоди в частині невикористаних щорічних відпусток та неотриманої допомоги на оздоровлення в розмірі: 303 076, 35 грн + 202 050, 90 грн. = 505 127, 25 грн.

Таким чином, постановою ВР України, протиправність якої встановлена судовим рішенням Верховного Суду, ОСОБА_1 було завдано майнової шкоди у формі упущеної вигоди в розмірі неотриманої невикористаної щорічної оплачуваної відпустки тривалістю в 90 робочих днів, неотриманої допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (тричі) та неотриманої невикористаної додаткової відпустки тривалістю в 45 календарних днів на загальну суму 505 127, 25 грн.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги у наведеній частині.

При цьому, суд звертає у контексті наведеного увагу на те, що у своєму відзиві відповідач-2 вказує на помилковість стягнення з ДКСУ завданої шкоди.

Між тим, позові вимоги сформульовані наступним чином: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої органом державної влади - Верховною Радою України, шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Отже, жодної вимоги про стягнення з ДКСУ позов не містить.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (справа № 757/38064/16-ц) при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2018 року у справі № 910/23967/16.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За наслідками дослідження обставин справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що йому заподіяно моральну шкоду, а саме, не надано належних пояснень того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідачів не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

За таких обставин, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Верховної Ради України (01008, місто Київ, вулиця М. Грушевського, будинок 5; код ЄДРПОУ 20064120), Державної казначейської служби України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6; код ЄДРПОУ 37567646) та Державної судової адміністрації України (01601, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5; код ЄДРПОУ 26255795) про стягнення з Державного бюджету України майнової та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади - Верховною Радою України, суму у розмірі 505 127, 25 грн (п`ятсот п`ять тисяч сто двадцять сім гривень двадцять п`ять копійок), шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України списати кошти у вказаній сумі зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.

Джерело: ЄДРСР 118594608

[ANTIRAID]

Це наша справа. Дуже шкода, що ті особи, які не поважають Закон та його порушують врешті жодну відповідальність не понесуть. Суд зазначив:

В даному випадку, протиправна постанова ВР України про звільнення позивача створила для нього негативні наслідки у формі відрахування зі штату суду, невиплати суддівської винагороди та позбавлення позивача інших соціальних гарантій, чим було завдано шкоду, що є предмет даної справи.

При цьому, саме протиправна постанова ВР України спричинила вказані вище негативні наслідки, які підлягають ліквідації, оскільки як вказав Верховний Суд у наведеному вище правовому висновку: протиправна постанова ВР України не повинна породжувати наслідки. А отже у випадку, якщо все ж таки наслідки настали, то вони мають бути усунені, а порушені права поновлені, оскільки наслідки настали без правової на те підстави.

Таким чином, враховуючи все наведене вище, суд доходить висновку про те, що настання негативних наслідків, спричинених протиправною постановою ВР України мають буту усунуті в судовому порядку, як це вже було зроблено щодо поновлення позивача на посаді та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. А з огляду на те, шо в результаті протиправної постанови ВР України позивача позбавлено права на соціальні гарантії, то, відповідно, у нього є право на відшкодування завданої шкоди у формі не отриманої компенсації за основну та додаткову відпустки, а також не отриманої компенсації допомоги на оздоровлення.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (справа № 757/38064/16-ц) при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України