Завідомо незаконна Постанова ВП ВС про оцінку рішення КСУ та звільнення судді КСУ за прийняте рішення й відсутності його окремої думки та встановлення строків притягнення

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

Справа № 800/132/14

Провадження № 11-10заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Проценко Р. А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кот О. В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 (судді Мацедонська В. Е., Білак М. В., Губська О. А., Загороднюк А.Г., Соколов В.М.) в адміністративній справі № 800/132/14 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Конституційний Суд України, про визнання незаконною та скасування постанови, поновлення на посаді,

УСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України (далі - також Рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Конституційний Суд України, у якому просив:

- визнати незаконною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» (далі - Постанова № 775-VII) у частині дострокового припинення повноважень та звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги;

- зобов`язати Верховну Раду України поновити ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України з 24.02.2014.

1.2. Позовні вимоги вмотивовані тим, що на пленарному засіданні Верховної Ради України, що відбулось 24.02.2014, прийнято рішення про голосування із питання звільнення суддів Конституційного Суду України, в тому числі і його, ОСОБА_1 , за скороченою процедурою обговорення (зокрема, за відсутності обговорення питання щодо звільнення суддів Конституційного Суду Українина засіданні профільного комітету), що, на думку позивача, суперечить Регламенту Верховної Ради України.

1.3. Також позивач зазначав, що при розгляді Верховною Радою України питання про звільнення суддів Конституційного Суду України з посад порушено строки надання народним депутатам України матеріалів щодо суддів. Позивач вважав, що такі матеріали повинні бути надані народним депутатам України не пізніше як за три дні до розгляду Верховною Радою України відповідного питання.

1.4. При цьому, на переконання позивача, відповідно до процедури звільнення з підстав порушення присяги судді необхідним є висновок Постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України. Однак, ні вказаною комісією, ні самим Конституційним Судом України питання стосовно порушення позивачем присяги не розглядалось, що свідчить, на думку позивача, про порушення процедури розгляду питання про звільнення судді Конституційного Суду Україниза порушення присяги.

1.5. Позивач наголошує також на тому, що на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності судді. Так, відповідно до статті 28 Закону України від 16.10.1996 № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; надалі - так само; далі - Закон України «Про Конституційний Суд України») судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційного Суду України.

1.6. Позивач доводить, що, встановивши факт порушення суддями Конституційного Суду Україниприсяги, парламент перебрав на себе повноваження судової гілки влади, порушивши при цьому вимоги статті 6, частини другої статті 19 Конституції України та посягнувши на незалежність суддів і судової системи в цілому. Водночас (згідно з доводами позивача) відповідно до статті 85 Конституції України повноваження Верховної Ради України, визначені Конституцією, є вичерпними, а відтак парламент не наділений конституційними повноваженнями щодо контролю та нагляду за рішеннями судів та суддів України, у тому числі Конституційного Суду України, зокрема й у питаннях юридичної оцінки їх рішень.

1.7. Позивач на обґрунтування своїх доводів посилається на невідповідність Постанови № 775-VIII міжнародній судовій практиці, зокрема, Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) та міжнародним стандартам у сфері правосуддя. Зазначає, що при прийнятті спірної Постанови № 775-VII Верховна Рада України порушила принцип індивідуальної відповідальності та рівності, оскільки не було встановлено вину кожного із суддів, про яких ідеться у цій постанові, та звільнено тільки тих суддів, які обрані до Конституційного Суду України за квотою парламенту.

1.8. Посилаючись на наведені вище підстави, позивач задля захисту і відновлення свого права, порушеного відповідачем, просить визнати Постанову № 775-VII незаконною та скасувати її в частині припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду Україниза порушення присяги, а також зобов`язати відповідача поновити його на цій посаді з дати звільнення.

2. Фактичні обставини справи та короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. Постановою Верховної Ради України від 04.08.2006 № 81-V ОСОБА_1 призначено суддею Конституційного Суду України. Відповідно до статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» ОСОБА_1 прийняв присягу судді Конституційного Суду України.

2.2. Постановою № 775-VII достроково припинені повноваження та звільнено ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у зв`язку з порушенням присяги судді.

2.3. Як зазначено в Постанові № 775-VII, підставою для прийняття такого рішення слугувало те, що Конституційний Суд України, приймаючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 08.12.2004 № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України», у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.

2.4. Далі згідно з Постановою № 775-VII Рішенням від 25.01.2012 № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України Конституційний Суд України дозволив Кабінету Міністрів України «вручну» регулювати рівень соціальних виплат, притому що раніше приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді Конституційного Суду України фактично порушили право громадян на соціальний захист і достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що передбачено статтями 46 та 48 Конституції України.

2.5. У Постанові № 775-VII також зазначено, що Рішенням від 29.05.2013 № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» Конституційний Суд України фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Відповідно до постанови цим Рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.

2.6. Посилаючись на наведені обставини та констатуючи, що судді Конституційного Суду України, які приймали зазначені вище Рішення, в тому числі ОСОБА_1 , порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України, Верховна Рада України постановила: відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України достроково припинити повноваження та звільнити з посад суддів Конституційного Суду Україниу зв`язку з порушенням ними присяги судді, зокрема суддю Конституційного Суду УкраїниОСОБА_1

2.7. Не погодившись із Постановою № 775-VII, позивач звернувся з позовом до Вищого адміністративного суду України за захистом порушених, на його думку, його прав та інтересів.

2.8. Постановою Вищого адміністративного суду України від 26.01.2015 у задоволенні позову відмовлено.

2.9. Висновок про відмову в задоволенні позову Вищий адміністративний суд України вмотивував тим, що суддя Конституційного Суду України ОСОБА_1, ухвалюючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, порушив приписи статей З, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права і свободи людини і громадянина, протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України, чим порушив присягу судді. Порядок звільнення судді Конституційного Суду України, встановлений Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Верховної Ради України, що гарантує його незалежність і недоторканність, порушений не був. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначила, що доводи позивача про недотримання процедури звільнення судді Конституційного Суду України, визначеної параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України, є безпідставними, оскільки цей Регламент є внутрішнім документом Конституційного Суду України, що прийнятий цим судовим органом. При цьому Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяють сам орган конституційної юрисдикції компетенцією із врегулювання процедури звільнення судді. Щодо висновків Верховної Ради України в Постанові № 775-VII у частині порушень присяги суддею ОСОБА_1 при ухваленні рішень від 25.01.2012 № 3-рп/2012 та від 29.05.2013 № 2-рп/2013 колегія суддів Вищого адміністративного суду України виснувала, що зазначені рішення Конституційний Суд України прийняв у межах його виключної компетенції, встановленої статтею 150 Конституції України.

2.10. Верховний Суд України постановою від 28.04.2015 відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.01.2015. Верховний Суд України погодився з висновком Вищого адміністративного суду України про відсутність підстав для визнання незаконною Постанови № 775-VII стосовно дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 , визнав цей висновок таким, що ґрунтується на правильному застосуванні норм права.

2.11. 12.01.2023 ЄСПЛ постановив рішення у справі «Овчаренко та ОСОБА_1 проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15), яке набуло статусу остаточного 12.04.2023.

2.12. Так, констатуючи порушення пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ЄСПЛ зазначив, що вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, яке обмежувало обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування в якості членів Конституційного Суду України. Це питання не могло бути проігнороване за замовченням і вимагало детального вивчення, щоб судовий розгляд міг вважатися «достатнім» для цілей Конвенції. У зв`язку з цим Суд нагадує свої висновки за статтею 8 Конвенції, що національні суди за обставин справ, які вони розглядали, і з огляду на важливість гарантії терміну перебування суддів на посаді для підтримання верховенства права та демократії, мали навести дуже докладне і чітке обґрунтування складових елементів «порушення присяги», як стверджувалося, вчиненого суддею Конституційного Суду України (див. пункти з 95 до 108). Оскільки цього зроблено не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими.

2.13. До Великої Палати Верховного Суду 11.04.2023 надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд постанови Верховного Суду України від 28.04.2015 на підставі пункту 3 частини п`ятої статті 361 КАС, а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення, позивач послався на рішення ЄСПЛ у справі «Овчаренко та ОСОБА_1 проти України». На думку заявника, висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 12.01.2023 у справі «Овчаренко та ОСОБА_1 проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15), свідчать про те, що Постанова № 775-VII прийнята за відсутності передбачених законодавством підстав, а прийняття оскаржуваних судових рішень фактично призвело до незаконного звільнення позивача із займаної посади.

2.14. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 28.04.2015 в адміністративній справі № 21-67а15 (№ 800/132/14) задоволено частково. Постанову Верховного Суду України від 28.04.2015 та постанову Вищого адміністративного суду України від 26.01.2015 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

2.15. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11.12.2023 позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною та нечинною Постанову № 775-VII у частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді. У решті позовних вимог відмовив.

2.16. Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що при прийнятті Постанови № 775-VII відповідач не дотримався міжнародних стандартів у сфері судочинства щодо незалежності судді при здійсненні судочинства, зокрема щодо звільнення судді на основі рекомендації суду або органу, що переважно складається із суддів та/або обирається суддями. Як на джерела таких стандартів Касаційний адміністративний суд послався на пункти 2, 4, 26 (b), 30 Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983), пункти 18, 20 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та від 13.12.1985), пункт b розділу 2 Рекомендацій № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» Комітету Міністрів Ради Європи від 13.10.1994; статті 1, 2 Загальної (Універсальної) хартії суддів, ухваленої Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів 17.11.1999 (Тайпеї, Тайвань); пункти 2-4, 6, 10, 13, 19, 21, 22 Великої хартії суддів (Основоположні принципи), схваленої Консультативною радою європейських судів (КРЕС) 17.11.2010; висновки КРЕС від 23.11.2001 № 1 (2001) (пункти 10, 11, 14, 64-66), від 19.11.2002 № 3 (2002) (пункти 60, 64, 71, 77), від 24.10.2014 № 17 (2014) (пункт 5), від 16.10.2015 № 18 (2015) (пункти 10, 11, 23, 37, 44).

2.17. Відповідно до висновків суду першої інстанції Верховна Рада України як орган законодавчої влади задля дотримання міжнародних стандартів у сфері правосуддя мала усунути прогалину в законодавстві, визначити компетентний орган, який би був наділений повноваженнями проводити перевірку та встановлювати факт порушення присяги суддею Конституційного Суду України. На той час [ідеться про час прийняття Постанови № 775-VII] такою процедурою могла бути процедура, передбачена Регламентом Конституційного Суду України, а відповідним органом - склад Конституційного Суду України. Разом з тим оскаржувана Постанова була прийнята з метою замінити законодавчим органом суддів Конституційного Суду України та сформувати інший склад суддів Конституційного Суду України.

Суд першої інстанції зазначив, що Конституція України не наділяє народних депутатів України повноваженнями встановлювати факт порушення суддею Конституційного Суду України присяги судді, оскільки їх повноваження чітко встановлені статтею 85 Конституції України. Передумовою для звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги судді має бути ретельна перевірка факту порушення присяги суддею, а в разі підтвердження такого факту Верховна Рада України більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу могла прийняти відповідне рішення з дотриманням процедури, передбаченої Законом України «Про Регламент Верховної Ради України».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що Верховна Рада України порушила статтю 50 Регламенту Верховної Ради України, розглянувши питання про звільнення суддів Конституційного Суду України на пленарному засіданні за скороченою процедурою, оскільки звільнення суддів Конституційного Суду України регламентовано безпосередньо Конституцією та законами України.

2.18. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також зазначив, що частиною третьою статті 28 Закону «Про Конституційний Суд України» передбачалося, що судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційного Суду України. З огляду на це суд виснував, що вказана в Постанові № 775-VII підстава для звільнення суддів Конституційного Суду України, зокрема й позивача, з посади - участь у прийнятті трьох рішень цього суду - апріорі не може бути порушенням присяги, оскільки це фактично розцінюється як «втручання у незалежність прийняття суддею рішень». Інших неправомірних дій ОСОБА_1 під час прийняття рішення про його звільнення Верховна Рада України в оскаржуваній Постанові не навела і не розглядала.

2.19. У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку, що Верховна Рада України достроково припинила повноваження та звільнила ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України без додержання процедури, установленої чинним законодавством України, за відсутності встановленого уповноваженим органом факту порушення ним присяги судді, про що у своєму рішенні вказав і ЄСПЛ.

2.20. Щодо позовних вимог у частині зобов`язання Верховної Ради України поновити позивача на посаді судді Конституційного Суду України Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що на момент ухвалення судового рішення у цій справі немає правових підстав для поновлення позивача на посаді судді Конституційного Суду України, оскільки позивач не може здійснювати таких повноважень у силу положень статті 148 Конституції України та статті 9 Закону України «Про Конституційний Суд України», як наслідок, задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити його порушених прав.

3. Короткий зміст апеляційної скарги

3.1. Верховна Рада України подала апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» у частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді та ухвалити нове рішення у зазначеній частині, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

3.2. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що застосований до позивача захід дисциплінарної відповідальності був спрямований передусім на забезпечення верховенства права та дотримання фундаментальних конституційних принципів, адже Рішенням від 30.09.2010 № 20-рп/2010, в ухваленні якого брав участь позивач, був порушений засадничий конституційний принцип народовладдя, змінений конституційний лад, порушений конституційний принцип розподілу влади. Верховна Рада України, яка наділена повноваженнями щодо призначення та звільнення суддів Конституційного Суду України за визначеною законом квотою, у разі встановлення факту порушення призначеним нею суддею Конституційного Суду України присяги мала право на цій підставі звільнити суддю з посади. У Постанові № 775-VII відповідач визначив обсяг і зміст юридичного факту, що не дозволяє ОСОБА_1 перебувати на посаді судді Конституційного Суду України, та юридичні наслідки дії цього факту, встановив суб`єкта відповідальності, обґрунтував, оцінив і обрав захід відповідальності у вигляді позбавлення позивача статусу судді Конституційного Суду України. Застосовуючи до позивача такий захід відповідальності, Верховна Рада України аргументувала свій вибір, визначила передумови, які змусили вдатися до застосування такого заходу, зваживши на конкретні історичні обставини, в яких опинилася країна та парламент. При цьому Верховна Рада України як виразник волі українського народу мала на меті відновлення легітимності конституційного правопорядку в Україні, конкретизувала протиправність дій ОСОБА_1 як одного із суддів Конституційного Суду України, які ухвалили Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, а саме порушення обов`язків, визначених присягою, під час прийняття зазначеного Рішення.

3.3. Відповідач також наголошує, що зі змісту присяги судді Конституційного Суду України, сфери та мети його діяльності можна визначити, що особа, яка склала присягу судді Конституційного Суду України і мала повноваження офіційно тлумачити у складі цього суду, зокрема, і текст цієї присяги, не могла не розуміти, що як порушення присяги буде трактуватися вчинення нею дій у царині охорони Конституції України, які за зовнішнім об`єктивним виразом, суттю, змістом наслідків тотожні тим, що зазначені в оскаржуваній Постанові відповідача. Склавши присягу, суддя Конституційного Суду України не міг не усвідомлювати, що за відступлення від присяги настане відповідальність, яка передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

3.4. Відповідач в апеляційній скарзі доводить, що в Постанові № 775-VII йдеться не про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України за результати голосування або висловлювання у цьому суді. Порушення ОСОБА_1 присяги судді Конституційного Суду України полягало не в тому, як він голосував, а в тому, як саме він чинив у статусі судді Конституційного Суду України: в тому, що він як суддя Конституційного Суду України не діяв у межах визначених присягою обов`язків, а також завдань, цілей і процедури, визначених Конституцією України.

3.5. Не погоджуючись з висновком суду першої інстанції, що Постанова № 775-VII прийнята з порушенням встановленої законодавством процедури, відповідач зазначає, що ані Конституція України, ані Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяли Конституційний Суд України компетенцією щодо врегулювання процедури звільнення судді Конституційного Суду України органом, що його призначив. Вказаний закон окреслював і коло питань, які могли бути предметом регулювання регламентів, що приймаються Конституційним Судом України, зокрема лише питання організації його внутрішньої роботи. Тож, Регламент Конституційного Суду України не міг впливати на зміст і обсяг конституційних повноважень Верховної Ради України як одного із суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України, зокрема і на звуження повноважень, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України. У зв`язку з цим, як стверджує відповідач, Верховна Рада України як орган, який призначив суддю Конституційного Суду України на посаду, міг реалізовувати своє повноваження щодо звільнення судді за порушення присяги незалежно від того, чи приймав таке рішення сам Конституційний Суд України та/чи надавав він з цього питання якісь висновки.

3.6. Згідно з позицією відповідача суд першої інстанції дійшов помилкового висновку і щодо недотримання Верховною Радою України під час обговорення питання про звільнення позивача та прийняття Постанови № 775-VII процедури, встановленої Регламентом Верховної Ради України. В апеляційній скарзі зазначено, що обговорення проєкту постанови за скороченою процедурою є повноцінною парламентською процедурою поряд із процедурою повного обговорення питань, що випливає зі змісту статей 30, 31 глави 5 Регламенту Верховної Ради України; не передбачає процедура звільнення судді Конституційного Суду України, призначеного Верховною Радою України, і обов`язкового розгляду питання у відповідному комітеті Ради. Оскаржувану постанову парламент прийняв з дотриманням процедури, передбаченої для розгляду законопроєктів у першому читанні з прийняттям їх у цілому.

4. Рух апеляційної скарги

4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21.02.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 800/132/14 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Конституційний Суд України, про визнання незаконною та скасування постанови, поновлення на посаді.

4.2. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21.02.2024 призначила адміністративну справу № 800/132/14 за апеляційною скаргою Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 11 годину 30 хвилин 14.03.2024 у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

У судовому засіданні, яке відбулося 14.03.2014, розгляд справи було відкладено на 11 годину 00 хвилин 25.04.2024.

5. Позиція позивача щодо апеляційної скарги відповідача

5.1. У відзиві на апеляційну скаргу позивач підтримує рішення ЄСПЛ у справі «Овчаренко та ОСОБА_1 проти України» та оскаржуване рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим просить залишити апеляційну скаргу Верховної Ради України без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 800/132/14 - без змін.

У судових засіданнях, які відбулися 14.03.2024 та 25.04.2024, представник Верховної Ради України підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Водночас позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, навів аргументи на підтвердження своїх позовних вимог та обґрунтування доводів, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду

6.1. Як зазначено вище, Постановою № 775-VII достроково припинено повноваження та звільнено ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - так само).

6.2. У Постанові № 775-VII Верховна Рада України зазначила, що судді Конституційного Суду України, зокрема позивач, ухвалюючи рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, порушили норми статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України.

6.3. Отже, підставою звільнення ОСОБА_1 стало порушення ним присяги судді, що мало місце і виразилося в прийнятті ним разом з іншими суддями Конституційного Суду України рішень від 30.09.2010 № 20-рп/2010, від 29.05.2013 № 2-рп/2013, від 25.01.2012 № 3-рп/2012.

Доводи Верховної Ради України в апеляційній скарзі стосуються порушення позивачем присяги, що мало місце і виразилося у прийнятті ним у складі Конституційного Суду України Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010. В судовому засіданні представник Верховної Ради України також зазначив, що на тепер порушення позивачем присяги як підстави його звільнення відповідач пов`язує саме з цим рішенням. У зв`язку з цим апеляційний перегляд справи обмежено обставинами, які стосуються зазначеного рішення.

6.4. Зважаючи на констатоване ЄСПЛ у справі «Овчаренко та ОСОБА_1 проти України» порушення пункту 1 статті 6 Конвенції внаслідок того, що рішення Верховного Суду не було достатньо обґрунтоване і не містило детальної відповіді на питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів» (пункт 126 рішення ЄСПЛ), здійснюючи апеляційний перегляд справи, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Венеціанська комісія неодноразово звертала увагу на те, що «порушення присяги судді є занадто нечітким поняттям, щоб бути стандартом для звільнення суддів з посад» (пункт 51 Спільного висновку № 801/2015 Венеціанської комісії й Директорату з прав людини (ДПЛ) Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції України», прийнятого 20-21 березня 2015 року), а також критику ЄСПЛ і Венеціанської комісії парламентського етапу процедури звільнення з посади за порушення присяги, який «сприяв політизації процедури й посиленню невідповідності процедури принципу поділу влади» (пункт 118 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» та пункт 52 згаданого Спільного висновку Венеційської комісії і ДПЛ).

6.5. Отже, далі Велика Палата Верховного Суду детально зосереджується на аналізі, який дозволить установити, чи відповідало звільнення позивача з посади конституційним гарантіям незалежності суддів та чи була кваліфікація дій позивача, за якою його було звільнено з посади судді Конституційного Суду України, достатньо передбачуваною, щоб таке звільнення вважалось юридично обґрунтованим, а не політичним, попри те що воно здійснене парламентом.

6.6. Констатуючи порушення статті 8 Конвенції, ЄСПЛ в рішенні від 12.01.2023 зазначив про встановлення статтею 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» функціонального імунітету для суддів Конституційного Суду України. Відповідно до висновку ЄСПЛ, враховуючи факт звільнення ОСОБА_1 за результати голосування за Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, питання, чи могло це положення закону тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за порушення присяги, мало вирішальне значення та вимагало детального аналізу.

6.7. Так, відповідно до частини третьої статті 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

6.8. Ці правові положення відповідають принципу суддівської недоторканності (стаття 28 власне і має заголовок «Недоторканність особи судді Конституційного Суду України»), якодного з важливих елементів статусу судді і найважливішої гарантії його професійної діяльності, що забезпечує основи системи стримувань і противаг, а також важливої гарантії реалізації принципу верховенства права.

6.9. Статтею 149 Конституції України у свою чергу також визначено, що на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.

6.10. Згідно із частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (частина друга цієї статті).

6.11. Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) розтлумачив зміст правової конструкції «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України».

6.12. У резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004 у зазначеній справі вказано: «Незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.

Недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення частини першої статті 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у частині третій цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами… Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Положення частини другої статті 126 Конституції України «вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється» треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв`язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо» (пункти 1.1-1.3, 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004).

6.13. Наведені конституційні та законодавчі норми (в поєднанні з їх тлумаченням) закріплюють одну з основоположних гарантій суддівської незалежності - функціональний імунітет (імунітет, пов'язанийізвиконанням посадових обов'язків) судді Конституційного Cуду України, коли останній не несеюридичної відповідальності за результати свого голосування при прийнятті цим судом рішення.

6.14. Разом з тим інститут функціонального імунітету судді не є однорідним, складається із двох груп норм, що мають самостійне значення і ціль їх встановлення. Перша група - це норми, що дійсно забезпечують підвищений правовий захист судді, тоді як друга група - це норми, які визначають принцип невідворотності відповідальності судді за порушення посадових обов`язків.

6.15. Тобто функціональний імунітет, закріплюючи недоторканність судді, не звільняє тим самим його від відповідальності з підстав та у випадках, передбачених законом.

6.16. Гарантуючи судді Конституційного Суду України функціональний імунітет, законодавець з метою недопустимості безкарності судді в разі вчинення ним при виконанні службових обов`язків проступку, який виходить за межі обов`язкової поведінки судді, визначив водночас і спеціальні підстави та особливий порядок (ускладнені і відмінні від загальноприйнятих) притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

6.17. Так, відповідно до статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги.

6.18. Відповідні положення встановлені і статтею 23 Закону України «Про Конституційний Суд України», за змістом якої суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги.

6.19. Чинне на момент прийняття Постанови № 775-VII законодавство, яке регламентувало правовий статус судді Конституційного Суду України, не надавало сутнісних ознак порушень, які слід було кваліфікувати як порушення присяги судді. Водночас відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про Конституційний Суд України» статус судді Конституційного Суду України визначається Конституцією України, цим Законом та законами України про статус суддів.

6.20. Законом, яким, окрім іншого, регулювалися й питання, що стосувалися статусу суддів (зокрема, підстави та порядок звільнення суддів, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності), був Закон України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», статтею 32 якого визначався зміст порушення суддею присяги. Зокрема, порушенням суддею присяги є: а) вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; б) недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; в) умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; г) порушення морально-етичних принципів поведінки судді (Закон України «Про Вищу раду юстиції» втратив чинність з 05.01.2017 на підставі Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя»).

6.21. У Рішенні від 11.03.2011 № 2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції» (справа № 1-4/2011) загострено увагу на тому, що дотримання присяги є обов`язком судді. Вказавши, що цей обов`язок кореспондується з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, Конституційний Суд України підкреслив його конституційний правовий характер і визначив присягу як одностороннє, індивідуальне, публічно-правове, конституційне зобов`язання судді, порушення якого зумовлює застосування підстави звільнення, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

6.22. Зміст присяги судді Конституційного Суду України визначався статтею 17 Закону України «Про Конституційний Суд України».

6.23. Так, суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складав присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов`язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина».

6.24. За правилами статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги. Складає присягу суддя Конституційного Суду України на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, а також Прем`єр-міністра України, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їх повноваження.

6.25. Незважаючи на те, що присяга судді Конституційного Суду України є текстуально відмінною від присяги, яка складається при вступі на посаду судді загальної юрисдикції, її сутність як одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання залишається незмінною.

6.26. Окрім того, ознаки порушення присяги суддею, викладені в частині другій статті 32 Закону України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», сформульовані у такій спосіб, що вони можуть бути застосовані і до суддів Конституційного Суду України.

6.27. За таких обставин офіційне урочисте зобов`язання (присяга), яке давав суддя Конституційного Суду України з нагоди отримання ним особливо відповідальної компетенції, покладало на нього обов`язок неухильно дотримуватися зазначеного зобов`язання, наслідком порушення якого могло бути звільнення судді з посади за порушення ним присяги органом, який його призначив.

6.28. Більше того, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що саме задля убезпечення дотримання суддею даної ним присяги суддя і наділяється функціональним імунітетом.

6.29. Функціональний імунітет судді, у тому числі й судді Конституційного Суду України, є не самоціллю, а правовим засобом забезпечення незалежності судді при виконанні ним посадових обов`язків відповідно до складеної присяги. Між функціональним імунітетом судді Конституційного Суду України та присягою, яку складає суддя цього суду, існує взаємообумовлений зв`язок: функціональний імунітет забезпечує судді Конституційного Суду можливість виконання присяги; присяга ж, у свою чергу, визначає межі функціонального імунітету.

6.30. Лише забезпечення суддею Конституційного Суду України дотримання верховенства Конституції України, обов`язок щодо якого є складовою даної ним присяги, надає йому таку гарантію його професійної діяльності, як суддівський імунітет.

6.31. Порушення суддею Конституційного Суду України присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету.

6.32. На користь такого висновку про призначення та межі функціонального імунітету судді свідчать і міжнародні стандарти щодо незалежності суддів.

6.33. Так, у рішеннях Великої Палати Суду Європейського Союзу від 24.06.2019 у справі № С-619/18 та від 05.11.2019 у справі № С-192/18 за позовами Європейської комісії проти Республіки Польщі зазначено, що вимога про незалежність судів має два аспекти. Перший аспект, який є зовнішнім за своєю суттю, вимагає, щоб відповідний суд виконував свої функції повністю автономно, без будь-яких ієрархічних обмежень або підпорядкування будь-якому іншому органу і не приймаючи розпоряджень чи вказівок з будь-якого джерела, захищаючись таким чином від зовнішнього втручання або тиску, які можуть вплинути на їх рішення. Другий аспект, який є внутрішнім за своєю суттю, пов`язаний з неупередженістю і має на меті забезпечити дотримання дистанції від сторін у справі та їх відповідних інтересів щодо предмета цього провадження. Цей аспект вимагає об`єктивності та відсутності будь-якого інтересу до результатів провадження, окрім суворого застосування верховенства права.

6.34. У Висновку КРЄС № 1(2001) від 23.11.2001 (про стандарти незалежності судової влади та незмінюваність суддів) зазначено, що незалежність судової влади є умовою забезпечення верховенства права та основоположною гарантією справедливого судового розгляду. Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм, що надається не на користь власних інтересів суддів, а для забезпечення верховенства права та в інтересах тих осіб, які прагнуть та очікують правосуддя (пункт 10 Висновку).

6.35. У Висновку КРЄС № 18(2015) від 16.10.2015 (про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях), зокрема у пункті 10 зазначено, що судова влада повинна бути незалежною задля виконання своєї ролі по відношенню до інших гілок державної влади, суспільства в цілому та сторін судового процесу. Незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм та надається не для захисту власних інтересів судді, а для захисту верховенства права і всіх тих, хто прагне й очікує справедливості. Таким чином, незалежність є основоположною вимогою, яка дозволяє судовій владі охороняти демократію і права людини.

6.36. У пункті 72 Термінового спільного висновку Венеційської комісії і Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи від 11.12.2020 (щодо законодавчої ситуації навколо антикорупційних механізмів після прийняття рішення Конституційного Суду України № 13-Р/2020) Венеційська комісія наголошує, що боротьба з корупцією є одним із найважливіших елементів правової держави, так само як і повага до Конституції та конституційного правосуддя. Вони йдуть пліч-о-пліч. Парламент і виконавча влада повинні поважати роль Конституційного Суду як стража Конституції та виконувати його рішення. Своєю чергою, Конституційний Суд, як і будь-яка інша державна установа та суд, з одного боку, заслуговує на інституційну повагу, але, з іншого боку, повинен дотримуватися власних процедур і заради забезпечення конституційної стабільності та правової визначеності має приймати рішення, які загалом відповідатимуть його власній прецедентній практиці. Ще більш важливим є те, що Конституційний Суд повинен приймати рішення у межах його законних повноважень і юрисдикції (пункт 72 Термінового спільного висновку).

Ці настанови щодо ролі і відповідальності Конституційного Суду є актуальними безвідносно до темпоральних меж.

6.37. Натомість суд першої інстанції взагалі не надав оцінки ні сутності, ні межам функціонального імунітету судді Конституційного Суду України, при цьому неправильно розтлумачивши положення статті 28 Закону України «Про Конституційний Суд України», вважаючи, що прийняття суддями Конституційного Суду України рішень апріорі не може бути порушенням присяги, оскільки це фактично розцінюється як «втручання у незалежність прийняття суддею рішень».

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що навівши ряд міжнародних стандартів щодо незалежності суддів, суд першої інстанції, однак, залишив поза увагою, що такі стандарти розглядають незалежність судді не як привілей на користь його власних інтересів, а як гарантію забезпечення суддею виконання посадових обов`язків щодо здійснення правосуддя. Як зазначено вище, функціональний імунітет судді, у тому числі й судді Конституційного Суду України, є не самоціллю, а правовим засобом забезпечення незалежності судді при виконанні ним своїх посадових обов`язків відповідно до складеної присяги. Тож лише забезпечення суддею Конституційного Суду України дотримання верховенства Конституції України, обов`язок щодо якого є складовою даної ним присяги, надає йому таку гарантію його професійної діяльності, як суддівський імунітет.

6.38. Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

6.39. Згідно зі статтею 147 Основного Закону Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

6.40. За змістом статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України (на дату прийняття Постанови № 775-VII) належало: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність), зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України; офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

6.41. У Рішенні від 27.03.2002 № 7-рп/2002 Конституційний Суд України констатував, що за змістом положень частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів Верховної Ради України і Президента України (незалежно від того, мають вони нормативно-правовий чи індивідуально-правовий характер) як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. При цьому виокремив, що такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.

6.42. Статтею 2 Закону України «Про Конституційний Суд України», у свою чергу, було визначено, що завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України, що, власне, і кореспондується зі змістом присяги судді Конституційного Суду України.

6.43. Як уже зазначено, 30.09.2010 Конституційний Суд України прийняв Рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV у зв`язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

6.44. У Постанові № 775-VII Рішенню № 20-рп/2010 від 30.09.2010 надано оцінку, відповідно до якої цим Рішенням Конституційний Суд України у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади.

6.45. Так, у резолютивній частині Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 Конституційний Суд України вирішив: «1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. 2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. 3. Згідно з частиною другою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» покласти на органи державної влади обов`язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV».

6.46. Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

6.47. Приймаючи зазначене вище рішення, Конституційний Суд України [як це зазначено в пункті 6 мотивувальної частини Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010] виходив з того, що визнання неконституційним Закону України від 08.12.2004 № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222-IV. Це [за висновком Конституційного Суду] «…забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України».

6.48. Разом з тим згідно зі статтею 160 Конституції України вона набуває чинності з дня її прийняття, а відповідно до пункту 1 частини першої статті 85 Конституції України внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, належить до повноважень Верховної Ради України.

Тобто саме Конституцією України визначено порядок її дії та внесення змін до неї.

На виключні конституційні повноваження Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади щодо вирішення питань про внесення змін до Конституції України вказав і Конституційний Суд України в Рішенні від 09.06.1998 № 8-рп/98 (справа щодо внесення змін до Конституції України).

6.49. Тож покладення Конституційним Судом України на органи держаної влади обов`язку щодо невідкладного виконання Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність із Конституцією України від 28.06.1996 у редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом № 2222-IV, прямо суперечить установленому Конституцією України порядку набуття чинності та внесення змін до неї.

6.50. Очевидним є й те, що норми Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IVз часу набрання ними чинності стали нормами (тілом) Конституції України. Відтак Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 фактично стосувалося самої Конституції та припинило (нівелювало) дію її норм.

6.51. Надаючи висновок щодо конституційної ситуації в Україні, Європейська Комісія за демократію через право у Висновку «Про конституційну ситуацію в Україні» від 17(20).12.2010 зауважила, що не існує загальноприйнятого стандарту в порівняльному конституційному праві стосовно участі конституційних судів у конституційному процесі внесення змін до Конституції (254к/96-ВР)… Хоча українські Конституції (254к/96-ВР) (у обох версіях, і 1996, і 2004) явно передбачають обов`язковий попередній розгляд проекту закону про конституційні поправки, вони нічого не говорять про можливість Конституційного Суду України переглядати конституційні поправки, після того як вони вступили в силу. У 2006 році змінами до Закону про Конституційний Суд України (422/96-ВР) спеціально були виключені «закони України, якими вносяться зміни до Конституції України» з юрисдикції Конституційного Суду України.

6.52. Європейська Комісія за демократію через право звернула також увагу на те, що, оскільки Конституційні суди зобов`язані діяти в рамках Конституції (254к/96-ВР) і не можуть стояти над нею, такі рішення порушують важливі питання щодо демократичної легітимності та верховенства права. Адже цілком очевидно, що зміна політичної системи країни, яка ґрунтується на рішенні Конституційного Суду, не має такої легітимності, яка може бути досягнута тільки в результаті звичайної конституційної процедури внесення змін до конституції і попереднього відкритого і всебічного громадського обговорення (джерело те ж саме).

6.53. Як підсумок, очевидним є те, що, ухвалюючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, Конституційний Суд України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді ОСОБА_1) перевищив свої конституційні повноваження і виконав непритаманну йому функцію - замість охороняти Конституцію України вдався до її ревізії, перебравши на себе функції законодавця - Верховної Ради України, що не відповідає конституційному ладу.

6.54. Принагідно зазначимо, що за два роки до цього Конституційний Суд України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді ОСОБА_1) уже розглядав аналогічне питання і висловив абсолютно протилежну позицію, зазначивши в ухвалі від 05.02.2008 № 6-у/2008 про відмову у відкритті конституційного провадження за поданням 102 народних депутатів щодо відповідності Конституції України Закону № 2222-ІV (вмотивованим так само ухваленням парламентом вказаного Закону з порушенням конституційної процедури внесення змін до Конституції України) про невідповідність подання вимогам Конституції та Закону України «Про Конституційний Суд України».

6.55. Обґрунтовуючи своє рішення, Конституційний Суд України тоді зазначив, що положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід`ємною складовою Конституції України - окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом № 2222-IV його положення, оскаржені суб`єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28.06.1996, яка діє в редакції Закону № 2222-IV.

Ухвалюючи Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, Конституційний Суд України не навів будь-яких обґрунтувань, які чинники спричинили його кардинально протилежне рішення щодо визнання неконституційним Закону № 2222-ІV.

6.56. За таких обставин, враховуючи очевидність перевищення Конституційним Судом України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді ОСОБА_1) своїх повноважень, що призвело до внесення змін до Конституції України (припинення дії чинних норм Конституції) з порушенням конституційної процедури їх внесення, а в підсумку - до порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України та порушення конституційного принципу розподілу влади, висновок Верховної Ради України про порушення ОСОБА_1 статей 3, 19, 147-153 Конституції України [незабезпечення верховенства Конституції України, порушення обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина] та, як наслідок, протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України - є таким, що відповідає чинному законодавству, зокрема статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України». Наведені порушення Конституції України є безумовною підставою для притягнення судді Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги судді.

6.57. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зауважити, що позивач, склавши закріплену статтею 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» присягу та взявши тим самим на себе обов`язок неухильно дотримуватися визначеного присягою обов`язку, не може стверджувати, що не розумів змісту присяги. У зв`язку із цим немає підстав вважати, що сутність обов`язку боронити конституційний лад був для позивача абстрактним і незрозумілим і що він не міг усвідомлювати межі застосування норми пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України, яка пізніше стала підставою для звільнення його з посади органом, уповноваженим на це Конституцією України.

6.58. Тож у цій справі, з огляду на викладене вище, немає підстав стверджувати, що поняття «порушення присяги» у контексті змісту присяги судді Конституційного Суду України, визначеного статтею 17 Закону України «Про Конституційний Суд України», було поширене парламентом на діяння, яке з боку стороннього спостерігача і самого судді Конституційного Суду України, що склав таку присягу, могло бути розцінене інакше, ніж порушення визначених присягою зобов`язань.

6.59. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що діяння позивача кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для позивача. Юридична кваліфікація настільки істотного порушення, яке призвело до зміни конституційного ладу України, як порушення присяги судді, відповідає також засадам відповідальності судді у розвинених конституційних демократіях, де дії, які становлять «замах на спотворення законів і свобод» (англ. attempts to subvert the laws and liberties), становлять підставу для імпічменту судді, що має наслідком усунення його з посади.

6.60. Як зазначено вище, відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України та пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.

6.61. Суддею Конституційного Суду України ОСОБА_1 було призначено Верховною Радою України Постановою від 04.08.2006 № 81-V.

6.62. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6.63. Порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України встановлено Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України (затверджено Законом України від 10.02.2010 №1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України») та законами України від 04.04.1995 № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України» та від 17.11.1992 № 2790-XII «Про статус народного депутата України».

6.64. Регламент Верховної Ради України (далі - Регламент) встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради України (частина друга статті 1 Регламенту).

6.65. Згідно з положеннями статті 216 Регламенту (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - так само) Верховна Рада України звільняє з посад, зокрема, суддів Конституційного Суду України, відповідно до частини п`ятої статті 126 Конституції України та статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України».

6.66. Порядок звільнення з посад суддів Конституційного Суду України, у свою чергу, встановлено статтею 208 Регламенту, частиною сьомою якої встановлено, що звільнення з посад таких осіб здійснюється відкритим голосуванням. За результатами голосування оформлюється відповідна постанова Верховної Ради України.

6.67. Відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України Верховна Рада України приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, крім випадків, передбачених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України (частина перша статті 47 Регламенту).

6.68. Рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймаються Верховною Радою України шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів (частина п`ята статті 47 Регламенту).

6.69. Отже, порядок звільнення суддів Конституційного Суду України був установлений Конституцією України, Регламентом та Законом України «Про Конституційний Суд України».

6.70. При цьому ані Конституція України, ані Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяли Конституційний Суд України компетенцією щодо встановлення процедури звільнення судді цього суду.

6.71. У зв`язку з цим Велика Палата відхиляє довід позивача, що стосовно нього не було відповідного висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України, який є обов`язковим у процедурі звільнення судді цього суду за порушення присяги, що передбачено Регламентом Конституційного Суду України. По-перше, регламент є внутрішнім (локальним) актом Конституційного Суду України, а не нормативно-правовим актом, і, по-друге, регламент не може наділяти орган конституційної юрисдикції більш широким обсягом повноважень, порівняно із Конституцією та законами України.

6.72. Приймаючи рішення про звільнення судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 за порушення присяги на своєму пленарному засіданні, яке відбулося 24.02.2014, більшістю голосів, Верховна Рада України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6.73. При цьому ухвалення Постанови № 775-VII за скороченою процедурою не суперечить положенням статті 49, частини другої статті 113 та статті 138 Регламенту, які наділили парламент правом діяти у такий спосіб.

6.74. Відповідно до статті 31 Регламенту розгляд питань за скороченою процедурою обговорення здійснюється за рішенням Ради. Таке рішення щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 було прийнято 283 голосами народних депутатів України перед початком розгляду проєкту Постанови № 775-VII о 16 год 27 хв 24.02.2014 (відповідно до стенограми пленарного засідання Верховної Ради України). Щодо цього рішення як процедурного такої вимоги, як оформлення окремим документом, не встановлено. Статтею 216 Регламенту, яка визначала порядок звільнення з посад суддів Конституційного Суду України, не було передбачено також підготовки та/або попереднього розгляду відповідного питання комітетом (комітетами) Верховної Ради України.

6.75. Обговорення проєкту Постанови № 775-VII за скороченою процедурою є повноцінною парламентською процедурою, яка має місце в роботі пленарного засідання парламенту, поряд із процедурою повного обговорення питань, що випливає з положень статей 30, 31 глави 5 Регламенту. Відмінність скороченого обговорення питань на пленарних засіданнях парламенту від повного обговорення полягає у скороченні загального часу обговорення шляхом вилучення окремих етапів обговорення (замість восьми етапів скорочена процедура передбачає п`ять).

6.75-1. Згідно із частиною першою статті 50 глави 8 Регламенту у разі необхідності Верховною Радою України з додержанням обмежень, передбачених частинами другою та третьою цієї статті, може бути прийняте рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом. Таке рішення приймається без обговорення шляхом голосування, яке проводиться після внесення відповідної пропозиції і заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради.

Прийняття рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом, не допускається, якщо така процедура, одноразове відхилення (ad hoc) від якої пропонується, зумовлена вимогами Конституції України або закону.

З питань законодавчої процедури прийняття рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом, допускається лише щодо перенесення розгляду законопроєктів, продовження чи скорочення строків внесення альтернативних законопроєктів, пропозицій та поправок до законопроєктів, скорочення строків надання законопроєктів народним депутатам та строків розгляду законопроєктів у комітетах (частина третя статті 101, частина друга статті 109, частина друга статті 116 цього Регламенту) (частини друга, третя статті 50).

Аналіз норм статті 50 Регламенту свідчить, що так звана процедура «ad hoc» (одноразове відхилення від процедур, передбачених Регламентом) може бути застосована за рішенням Верховної Ради України. Така процедура може бути відхиленням як від загальної, так і від скороченої процедур обговорення питання на пленарному засіданні Верховної Ради України (саме такі процедури передбачені статтями 30 і 31 глави 5 Регламенту).

6.75-2. За відсутності встановлених у справі обставин, що Верховною Радою України приймалося рішення про розгляд питання про звільнення суддів Конституційного суду України з одноразовим відхиленням (ad hoc) від передбачених Регламентом процедур, у суду першої інстанції не було ані фактичних, ані правових підстав для висновку, що Постанова № 775-VII була прийнята з порушенням частини другої статті 50 Регламенту. Суд першої інстанції помилково прирівняв скорочену процедуру обговорення питань на пленарному засіданні Верховної Ради України, передбачену статтею 31 глави 5 Регламенту, до так званої процедури «ad hoc».

6.76. Установлені судом обставини свідчать, що Верховна Рада України виконала свої повноваження у визначених Конституцією України межах та в порядку, встановленому законом. Рада включила до порядку денного пленарного засідання від 24.02.2014 проєкт Постанови № 775-VII про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді та прийняла рішення про обговорення проєкту Постанови № 775-VII за скороченою процедурою.

Обговорення проєкту Постанови № 775-VII включило виступ народних депутатів - ініціаторів внесення пропозицій, виступ представників депутатських фракцій (депутатських груп), уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли і будуть ставитися на голосування, тощо. Звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України відбулося відкритим голосуванням, за результатами якого було отримано «за» 307 голосів народних депутатів, що становить кваліфіковану більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Ради.

6.77. У цьому контексті варто зауважити, що Верховна Рада України як орган, порядок діяльності якого не може визначатися інакше, як Конституцією та законами України (тобто актами самої Верховної Ради України), і який був наділений повноваженнями щодо звільнення призначеного ним судді Конституційного Суду України, за відсутності іншої, ніж викладена вище, процедури, у разі встановлення факту порушення суддею Конституційного Суду України присяги мала право звільнити цього суддю з посади.

6.78. Велика Палата Верховного Суду не залишає без уваги й оцінки недоліки парламентської процедури звільнення суддів, зокрема суддів Конституційного Суду України, яка була чинною до 30.09.2016 (дата набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»). На ці недоліки, як такі, що не відповідають вимогам статті 6 Конвенції щодо незалежності та безсторонності суду, вказав і ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», зазначивши, що пленарне засідання парламенту не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів, адже від політиків, які засідають у парламенті, не вимагається мати будь-який юридичний або судовий досвід у встановленні складних питань факту та права.

Звернув увагу ЄСПЛ і на відсутність у законодавстві України керівних принципів, які б визначали послідовне й обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», а також відсутність належних юридичних захисних механізмів від непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства; підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності.

Як свідчить зміст рішення Касаційного адміністративного суду від 11.12.2023, власне ці недоліки парламентської процедури й мав на увазі суд першої інстанції, вважаючи, що на момент звільнення позивача в Україні не було органу, до повноважень якого було б віднесено звільнення суддів за порушення присяги і який би відповідав міжнародним стандартам у сфері правосуддя, що, у свою чергу (відповідно до висновку суду) виключає законність звільнення позивача за порушення присяги.

6.79. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, на відміну від справи «Олександр Волков проти України», у цій справі:

6.79.1. Встановлення факту порушення присяги суддями Конституційного Суду України безпосередньо на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке відбулося 24.02.2014, було можливим і виправданим, враховуючи суспільно-політичну ситуацію, яка була в державі на той момент (в листопаді 2013 року-лютому 2014 року в Україні відбулася Революція Гідності проти узурпації влади колишнім керівництвом держави). З огляду на очевидність перевищення Конституційним Судом України своїх повноважень при ухваленні рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, яке де-факто легітимізувало зміну форми державного правління та конституційного ладу в державі у неконституційний спосіб, народні депутати, які брали участь у цьому пленарному засіданні, будучи представниками єдиного органу державної влади, до повноважень якого належить внесення змін до Конституції України, могли самостійно і неупереджено надати кваліфіковану оцінку діянням суддів Конституційного Суду України, які ухвалили зазначене рішення, на відповідність визначеним у присязі судді Конституційного Суду України обов`язкам.

6.79.2. Визначені у тексті присяги судді Конституційного суду України обов`язки, зокрема забезпечувати верховенство Конституції України та захищати конституційний лад держави, є чіткими та не допускали надто широкого тлумачення, особливо з огляду на повноваження Конституційного Суду України з правової охорони Конституції України та її цінностей. Вступаючи на посаду судді Конституційного Суду України, особа не може не розуміти змісту закріпленої в законі присяги та визначених нею обов`язків (зокрема й обов`язку захищати конституційний лад), як і не може не розуміти, що за порушення взятих на себе у зв`язку із прийняттям присяги обов`язків, за вчинення дій, спрямованих не на захист, а на зміну конституційного ладу, вона може бути звільнена із посади впродовж строку призначення органом, який її призначив, саме з цих підстав. Свобода розсуду національного органу влади (парламенту) в цьому випадку (при встановленні факту порушення присяги суддею Конституційного Суду України), навіть з огляду на нечітке формулювання «порушення присяги» судді та відсутність, як зазначає ЄСПЛ (пункт 180 рішення у справі «Овчаренко та ОСОБА_1 проти України»), керівних принципів та практики, які б встановлювали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», була обмежена змістом взятих суддею Конституційного Суду України на себе обов`язків згідно зі складеною ним присягою. Тож лише порушення визначених у присязі судді Конституційного Суду України обов`язків, а не будь-яка неналежна поведінка судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар`єри, за розсудом національного органу влади могло бути розтлумачене, як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного проступку, як «порушення присяги» та призвести до його звільнення з посади.

6.79.3. Що ж до тези у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», що найважливішою противагою неминучим дискреційним повноваженням дисциплінарного органу [дисциплінарного органу щодо суддів] була б наявність незалежного та безстороннього перегляду (так само - пункт 97 рішення у справі «Овчаренко та ОСОБА_1 проти України»), то Велика Палата Верховного Суду, зважаючи на недоліки парламентської процедури звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги щодо встановлення факту порушення суддею присяги, як-то: мати можливість брати участь у розгляді відповідного питання, надати по суті порушених питань письмові пояснення тощо, - водночас зауважує, що, по-перше, чинне на час звільнення ОСОБА_1 законодавство не передбачало іншої процедури звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги; а, по-друге, зазначені вище процедурні недоліки були усунуті в процедурі судового контролю щодо законності Постанови № 775-VII під час розгляду справи за позовною заявою ОСОБА_1 .

Гарантований позивачу статтею 44 КАС обсяг процесуальних прав надавав йому можливість брати активну участь у судовому процесі задля доведення своєї позиції, зокрема надавати пояснення та докази суду, ставити питання представнику відповідача та надавати пояснення на спростування його доводів щодо суті спору, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання про витребування додаткових доказів.

6.80. З огляду на очевидність перевищення суддями Конституційного Суду України, серед яких і ОСОБА_1 , при прийнятті Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 своїх конституційних повноважень, встановлення відповідного факту та кваліфікація його як порушення цими суддями присяги самою Верховною Радою України відповідало положенням статей 85, 126 Конституції України.

6.81. Велика Палата Верховного Суду відхиляє також довід позивача про порушення Верховною Радою України при звільненні його з посади судді Конституційного Суду України принципу індивідуальної відповідальності.

6.82. Відповідно до статті 63 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею Конституційного Суду України рішення, висновку Конституційного Суду України є обов`язковим.

6.83. Статтею 64 цього Закону передбачено право судді на окрему думку та встановлено, що окрема думка судді Конституційного Суду України, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України, викладається суддею Конституційного Суду України у письмовій формі і додається до рішення чи висновку Конституційного Суду України.

6.84. Параграфом 53 Регламенту Конституційного Суду України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також визначено, що рішення у справі приймається, висновок дається Конституційним Судом України на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України за участю суддів Конституційного Суду України, які брали участь у розгляді справи.

На закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України судді Конституційного Суду України вільно викладають свою думку з питань, що обговорюються, вносять пропозиції, поправки до проєкту рішення, висновку у справі.

На голосування в цілому ставиться проєкт рішення, висновок у справі, підготовлений з урахуванням пропозицій та поправок, які одержали найбільшу кількість голосів суддів. Голосування проводиться поіменно шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування.

Рішення, висновок Конституційного Суду України підписують не пізніше семи днів від дня прийняття рішення, надання висновку у справі судді Конституційного Суду України, які голосували «за» і «проти» прийняття рішення, надання висновку.

Підписання суддею Конституційного Суду України прийнятого рішення, наданого висновку Конституційним Судом України за його участю є обов`язковим.

Виступи суддів Конституційного Суду України на закритій частині пленарного засідання Конституційного Суду України не протоколюються, не фіксуються технічними засобами і не можуть бути розголошені суддями Конституційного Суду України.

6.85. За змістом наведених норм Регламенту Конституційного Суду України Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 не було б прийняте, якби за це рішення не проголосували б щонайменше десять суддів. Тим більше, у прийнятті вказаного рішення брав участь увесь склад Конституційного Суду України, і стосовно цього рішення були висловлені тільки дві окремі думки (судді Шишкін В. І. та Стецюк П. Б. ).

6.86. Висловлюючи під час голосування свою думку у конкретній справі, суддя займає власну, індивідуальну позицію як щодо результату розгляду справи, так і щодо процедури ухвалення рішення, у зв`язку із чим і відповідальність суддя несе індивідуальну, обумовлену саме його позицією щодо розгляду справи.

6.87. Незважаючи на те, що викладення окремої думки є правом судді, а не його обов`язком, навіть якщо суддя не згоден із судовим рішенням, саме окрема думка судді відображає його правову позицію щодо результатів розгляду справи та спрямована на заперечення, уточнення або обґрунтування висновків у рішенні суду.

Присяга, яку дає суддя Конституційного Суду України і яка зобов`язує його захищати конституційний лад, тим самим зобов`язує його не лише голосувати «за» або «проти» рішень Конституційного Суду України, а також чітко та повно усвідомлювати раціональні мотиви для такого голосування і за потреби викладати ці мотиви в окремій думці. Особливо у випадках, коли такий захист передбачає необхідність не пасивного спостереження за ігноруванням конституції держави, а професійний, службовий обов`язок активних дій щодо її захисту.

6.88. Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у парламенту не було підстав вважати, що позивач не погоджувався з ухваленням цього рішення. З огляду на аргументи, які позивач висловив під час розгляду справи, зокрема позивач не наводить доводів, що у нього була інша позиція під час голосування за прийняття зазначеного рішення, немає підстав вважати інакше й у Великої Палати.

Звертаючись за захистом порушеного права, ОСОБА_1 , однак, ні в позовній заяві, ані в судовому засіданні інших доводів на спростування порушення ним присяги судді, окрім як доводу, що Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 прийнято відповідно до Конституції України, не навів. З таким твердженням ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду не погоджується, враховуючи наведені вище обставини та висновки щодо перевищення суддями Конституційного Суду України визначених Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» повноважень при ухваленні зазначеного рішення.

Доводи ОСОБА_1 , що його позиція при ухваленні рішення Конституційним Судом України зберігається у таємниці, не обмежують його право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді України тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи надано висновок (частина четверта статті 19 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Підтримуючи ухвалення Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, позивач, як суддя Конституційного Суду України, діяв не у межах визначеного присягою судді Конституційного Суду України зобов`язання забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, що і спричинило для нього правові наслідки у вигляді відповідальності за порушення присяги судді Конституційного Суду України, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

6.89. Таким чином, підтримуючи ухвалення Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, ОСОБА_1 як суддя Конституційного суду України діяв не у межах визначеного присягою судді Конституційного суду України зобов`язання забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, що і спричинило для нього правові наслідки у вигляді відповідальності за порушення присяги судді Конституційного Суду України, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

6.90. Та обставина, що Постановою № 775-VII, крім позивача, звільнено й інших суддів Конституційного Суду України за порушення присяги, не змінює правову природу цієї постанови як акта індивідуальної дії та не свідчить про притягнення цих осіб, зокрема позивача, до колективної відповідальності.

6.91. Установлена парламентом підстава для звільнення ОСОБА_1 відповідала вчиненому ним порушенню присяги судді як результату його індивідуальних, вольових (не обов`язково умисних) дій, які в сукупності з діями інших суддів Конституційного Суду України призвели до єдиних негативних юридичних наслідків, пов`язаних із порушенням визначених у присязі обов`язків, адже якщо б окремо кожен із суддів, які входили до складу Конституційного Суду України, що ухвалив Рішення від 30.09.2020 № 20-рп/2010, застосував свої повноваження на забезпечення верховенства Конституції України та реалізацію інших статусних завдань цієї інституції, визначених статтею 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», справедливе й добросовісне виконання яких завірив присягою, то не настали б наслідки, які охоплюються поняттям «порушення присяги».

6.92. Щодо строку притягнення судді Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги судді (як окремого чинника, який суд повинен перевірити, вирішуючи питання про правомірність звільнення судді з посади за порушення присяги) слід зазначити, що чинне на час ухвалення Постанови № 775-VII законодавство не визначало строку, протягом якого суддю Конституційного Суду України, так само як і суддю загальної юрисдикції, можна було притягнути до відповідальності за порушення присяги, як і за вчинення дисциплінарного проступку взагалі.

Цей недолік вітчизняного законодавства було усунуто Законом України від 12.02.2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд». Цим Законом було затверджено нову редакцію Закону України від 07.07.2020 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою (частина четверта статті 96) дисциплінарні стягнення до суддів застосовуються не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці [ці положення збережені в частині одинадцятій статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII].

6.93. Разом з тим відсутність у законодавстві норми, якою був би встановлений строк притягнення до відповідальності за вчинення проступку, не звільняє від відповідальності, а статус судді Конституційного Суду України, з огляду на перебування на відповідній посаді не більше дев`яти років без права повторного призначення на цю посаду (стаття 148 Конституції України та стаття 9 Закону України «Про Конституційний Суд України»), давав підстави притягувати суддю Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги впродовж строку його перебування на відповідній посаді.

6.94. Такий строк, упродовж якого було можливе звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги на час прийняття Постанови № 775-VII зумовлений, з одного боку, виключними повноваженнями з охорони Конституції України, якими наділяється суддя суду конституційного контролю, а з іншого боку - тим, що суддя Конституційного Суду України не займає посаду безстроково та не може бути призначеним на цю посаду повторно.

6.95. Частиною другою статті 2 КАС установлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

6.96. Викладені вище обставини, які встановлені у цій справі, дають підстави виснувати, що Постанова № 775-VII прийнята Верховною Радою України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України», з використанням повноваження відповідно до мети, з якою це повноваження надано. Постанова № 775-VII відповідає критеріям обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, принципу рівності, пропорційності, прийнята своєчасно (на час зайняття позивачем посади судді Конституційного Суду України). Та обставина, що Постанова № 775-VII була прийнята без участі позивача у процесі її прийняття, не вплинула на її законність.

6.97. Проаналізувавши межі функціонального імунітету судді Конституційного Суду України відповідно до висновків ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2023 у справі «Овчаренко та ОСОБА_1 проти України» та підсумовуючи викладені вище аргументи й мотиви щодо правомірності Постанови № 775-VII в частині звільнення позивача з посади судді Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у частині позовних вимог про визнання протиправною та нечинною зазначеної постанови щодо дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді.

7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

7.2. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (пункт 2 частини першої статті 315 КАС).

7.3. Частиною першою статті 317 КАС передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

7.4. Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення від 11.12.2023 в частині задоволення позову ОСОБА_1 внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Верховної Ради України слід задовольнити, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 800/132/14 у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» у частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити. У решті законність і обґрунтованість рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 800/132/14 (у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на посаді судді Конституційного Суду України) Великою Палатою Верховного Суду не перевірялося з огляду на межі апеляційного перегляду справи.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Верховної Ради України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 800/132/14 задовольнити.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 800/132/14 про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» у частині дострокового припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді скасувати.

3. Ухвалити в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 нове рішення: відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» у частині дострокового припинення його повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідачка Є. А. Усенко

Судді: О. О. Банасько В. В. Король

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова С. О. Погрібний

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 118985219

[ANTIRAID]

Коли читаєш таке чергове рішення випадкових людей, розумієш, що судова реформа повністю провалена. Конституція України та права людини зараз просто пустий звук. Вважаю, що особи, які брали участь у прийнятті цього ганебного рішення та не виклали окремої думки зрадили своїй присязі і задля збереження своїх пенсій і зарплат готові на будь що. В рішенні зазначено:

6.85. За змістом наведених норм Регламенту Конституційного Суду України Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 не було б прийняте, якби за це рішення не проголосували б щонайменше десять суддів. Тим більше, у прийнятті вказаного рішення брав участь увесь склад Конституційного Суду України, і стосовно цього рішення були висловлені тільки дві окремі думки (судді Шишкін В. І. та Стецюк П. Б. ).

6.86. Висловлюючи під час голосування свою думку у конкретній справі, суддя займає власну, індивідуальну позицію як щодо результату розгляду справи, так і щодо процедури ухвалення рішення, у зв`язку із чим і відповідальність суддя несе індивідуальну, обумовлену саме його позицією щодо розгляду справи.

6.87. Незважаючи на те, що викладення окремої думки є правом судді, а не його обов`язком, навіть якщо суддя не згоден із судовим рішенням, саме окрема думка судді відображає його правову позицію щодо результатів розгляду справи та спрямована на заперечення, уточнення або обґрунтування висновків у рішенні суду.

6.88. Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у парламенту не було підстав вважати, що позивач не погоджувався з ухваленням цього рішення. З огляду на аргументи, які позивач висловив під час розгляду справи, зокрема позивач не наводить доводів, що у нього була інша позиція під час голосування за прийняття зазначеного рішення, немає підстав вважати інакше й у Великої Палати.

6.91. Установлена парламентом підстава для звільнення ОСОБА_1 відповідала вчиненому ним порушенню присяги судді як результату його індивідуальних, вольових (не обов`язково умисних) дій, які в сукупності з діями інших суддів Конституційного Суду України призвели до єдиних негативних юридичних наслідків, пов`язаних із порушенням визначених у присязі обов`язків, адже якщо б окремо кожен із суддів, які входили до складу Конституційного Суду України, що ухвалив Рішення від 30.09.2020 № 20-рп/2010, застосував свої повноваження на забезпечення верховенства Конституції України та реалізацію інших статусних завдань цієї інституції, визначених статтею 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», справедливе й добросовісне виконання яких завірив присягою, то не настали б наслідки, які охоплюються поняттям «порушення присяги».

6.93. Разом з тим відсутність у законодавстві норми, якою був би встановлений строк притягнення до відповідальності за вчинення проступку, не звільняє від відповідальності, а статус судді Конституційного Суду України, з огляду на перебування на відповідній посаді не більше дев`яти років без права повторного призначення на цю посаду (стаття 148 Конституції України та стаття 9 Закону України «Про Конституційний Суд України»), давав підстави притягувати суддю Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги впродовж строку його перебування на відповідній посаді.

6.94. Такий строк, упродовж якого було можливе звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги на час прийняття Постанови № 775-VII зумовлений, з одного боку, виключними повноваженнями з охорони Конституції України, якими наділяється суддя суду конституційного контролю, а з іншого боку - тим, що суддя Конституційного Суду України не займає посаду безстроково та не може бути призначеним на цю посаду повторно.