Постанова ШААС про визнання протиправної та скасувати постанови про адмінправопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП у зв'язку з відмовою від проходження ВЛК та стягнення витрат на правову допомогу

[ANTIRAID]

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/4743/24

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.

За участю секретаря: Конченко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 11 червня 2024 року, суддя Марфіна Н.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа: ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа: ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 , в якому просив:

- скасувати постанову №641 у справі про адміністративне правопорушення від 21 лютого 2024 року відносно ОСОБА_1 ;

- провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності з а ч. 2 ст. 210 КУпАП закрити;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 суму сплачено судового збору та витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтувати тим, що відповідно до оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 будучи військовозобов`язаним всупереч встановленим чинним законодавством вимогам правил військового обліку, 11 лютого 2024 року відмовився від направлення на медичний огляд військово - лікарською комісією з метою визначення ступеню придатності для проходження військової служби, чим порушив вимоги пп. 2 ч. 10 ст. 1, п. 7 ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий облік і військову службу» та п. 4 ч. 1 Постанови КМУ від 30 грудня 2022 року.

Проте, позивач вважає оскаржувану постанову незаконною, не обґрунтованою, та такою що підлягає скасуванню, оскільки позивач вказує, що не отримував направлення чи повістки, розпорядження або іншого документа із зазначенням часу і місця, куди і коли він зобов`язаний прибути. Після озвучення прохання направити на ВЛК за місцем реєстрації, відносно ОСОБА_1 було складено протокол.

Також позивач вказує, що оскаржувана постанова не містить доказів вчинення ним правопорушення у відповідності до ст. 251 КУпАП. Крім цього, позивач не отримував рішень комісії з питань прописки, призовної комісії або військово - лікарської комісії відповідного ІНФОРМАЦІЯ_9, що виключає в його діях порушення ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу». Також, жодних рішень ІНФОРМАЦІЯ_3 про проходження ним ВЛК не було, а у нього не було з собою медичної карти, у якій міститься інформація про його не придатність чи обмежену придатність до військової служби.

Позивач стоїть на військовому обліку і ншому ІНФОРМАЦІЯ_11. Що підтверджується військовим квитком. Також. позивач зазначає. що при винесені оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги ст. ст. 280, 268 КУпАП, порушено право на захист, працівники ІНФОРМАЦІЯ_12 постійно здійснювали тиск на нього. Відповідачем при винесені оскаржуваної постанови не було враховано його пояснень, про те що він не відмовляється від проходження ВЛК, а бажає це зробити за місцем своєї прописки, на що отримав відмову.

За наведених обставин, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутнє будь - яке направлення на ВЛК, працівники ІНФОРМАЦІЯ_12 в усній формі запропонували пройти позивачу медогляд, однак ОСОБА_1 виявив пройти його за своїм місцем реєстрації, у зв`язку з чим, просить скасувати оскаржувану постанову, а справу про притягнення його до адміністративної відповідальності - закрити.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 11 червня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 11 лютого 2024 року начальником відділення обліку мобілізаційної роботи - заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , майор ОСОБА_3 складено Протокол серії 2 №31 про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 будучи військовозобов`язаним, всупереч вимогам правил військового обліку 11.02.2024 року відмовився від направлення на медичний огляд військово - лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Враховуючи наведене, своїми діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги пп 2 ч. 10 ст. 1, п. 7 ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ та п. 4, ч. 1 Постанови КМУ від 30.12.2022 року №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», що призвело до порушення правил військового обліку в особливий період, тобто не проходженні медичного огляду ВЛК, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 КУпАП.

Вказаний протокол складено у присутності 2 свідків, та роз`яснено ОСОБА_1 ст. 63 Конституції України його права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП, повідомлено що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 14 год. 15 хв. 21 лютого 2024 року в приміщенні прийому громадян ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Окрім того, зі змісту протоколу вбачається, що до нього додано акт про відмову від проходження ВЛК та зазначено про відсутність пояснення зі сторони позивача, вказаний протокол підписаний особисто ОСОБА_1 .

Згідно акту про відмову від проходження медичного огляду ВЛК від 11 лютого 2024 року, складеного начальником відділення обліку мобілізаційної роботи - заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , майором ОСОБА_4 , який складено в присутності двох свідків, ОСОБА_1 11.02.2024 року о 13 год. 20 хв., з метою направлення для визначення ступеня придатності для проходження військової служби, відмовився отримувати направлення на медичний огляд ВЛК.

21 лютого 2024 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_5 винесена постанова за справою про адміністративне правопорушення №641 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.

З оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним, всупереч встановленим чинним законодавством вимогам правил військового обліку, 11.02.2024 року відмовився від направлення на медичний огляд військово - лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Своїми протиправними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги пп.2 ч. 10 ст. 1, п. 7 ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ та п. 4, ч. 1 Постанови КМУ від 30.12.2022 року №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», що призвело до порушення ним правил військового обліку, вчинений в особливий період. Тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 КУпАП.

Не погоджуючись із вищезазначеною постановою про адміністративне правопорушення, вважаючи її незаконною, а дії відповідача протиправними, з метою відновлення порушеного права, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 210 КУпАП передбачено, що порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ч. 2 ст. 210 КУпАП повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період тягнуть за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається у порушенні законодавства України про військовий обов`язок і військову службу, а саме, у порушенні правил військового обліку, неявці на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасному поданні в обліковий орган відомостей про зміну свого місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також у порушенні порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах (формальний склад).

За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.

У відповідності до ст. 235 КУпАП ІНФОРМАЦІЯ_9 розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені ІНФОРМАЦІЯ_9 розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники ІНФОРМАЦІЯ_9.

Правила військового обліку визначені у Додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, (далі - Правила) на виконання вимог ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підпунктом 2 пункту 1 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» Порядку № 1487 визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних ІНФОРМАЦІЯ_8, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до ІНФОРМАЦІЯ_9, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних ІНФОРМАЦІЯ_8, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), ІНФОРМАЦІЯ_10; проходити медичний огляд та лікування в лікувально - профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного ІНФОРМАЦІЯ_9, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Відповідно до п.1.1 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, що затверджений наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 (далі - Положення) медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Згідно п.1.4 Розділу ІІ Положення про медичний огляд громадян, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення та допризовників, проводиться в порядку, визначеному таблицею, відповідно до п. 10 якої резервісти, військовозобов`язані, які призиваються та проходять воєнні навчальні (перевірочні) та спеціальні збори осіб рядового сержантського, старшинського та офіцерського складу; призиваються та проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період проходять медичний огляд у ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3, гарнізонні (госпітальні) ВЛК.

Відповідно до п.п.4 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних ІНФОРМАЦІЯ_8, закладів охорони здоров`я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки.

Згідно ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Як убачається із матеріалів справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн.

Так, у вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним, всупереч встановленим чинним законодавством вимогам правил військового обліку, 11.02.2024 року відмовився від направлення на медичний огляд військово - лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Своїми протиправними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги пп.2 ч. 10 ст. 1, п. 7 ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ та п. 4, ч. 1 Постанови КМУ від 30.12.2022 року №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», що призвело до порушення ним правил військового обліку, вчинений в особливий період. Тобто скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210 КУпАП.

Також, представником відповідача долучено до матеріалів справи направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до військової служби солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , №2/253 від 11.02.2024 року та акт про відмову від проходження медичного огляду ВЛК.

Згідно вказаного акту про відмову від проходження медичного огляду від 11.02.2024, вбачається, що ОСОБА_1 11.02.2024 о 13:20 год. з метою направлення для визначення ступеню придатності для проходження військової служби, відмовився отримати направлення на медичний огляд ВЛК.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що у виданому направленні №2/253 від 11.02.2024 року відповідачем не було визначено дату на яку позивач зобов`язаний був прибути для проходження медичного огляду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено відповідальність військовозобов`язаного за відмову від направлення на медичний огляд військово - лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Таким чином, відповідачем не доведено в установленому порядку наявності в діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.210 КУпАП, що є підставою для скасування постанови за справою про адміністративне правопорушення №641 від 21.02.2024.

Частиною 3 ст. 286 КАС України передбачено вичерпний перелік рішень які має право прийняти місцевий загальний суд як адміністративний за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а саме: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження по справі.

З урахуванням вищевикладених доводів та встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 11 червня 2024 року скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Щодо витрат на правничу допомогу понесених позивачем під час судового розгляду справи, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Згідно ч.3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України, становлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення ч.6 та ч.7 КАС України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Як убачається із матеріалів справи, у позовній заяві позивач просив стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на правничу допомогу.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано наступні документи: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1394319 від 12.03.2024; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.03.2008 №3248; копію Договору про надання правничої (правової) допомоги від 008.03.2024; квитанцію №0С7Н-0ВАР-90АТ-33В3 від 08.03.2024 на суму 4000,00 грн.

Відповідно до п. 2 Договору від 08.03.2024 про надання правничої (правової) допомоги Адвокат та Клієнт погодили погодили наступні види та вартість правничої (правової) допомоги (розмір гонорару) по справі: складання позовної заяви - 4000,00 грн; представництво інтересів в судовому засіданні - 4000,00 грн за одне судове засідання.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи у суді першої інстанції здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Таким чином, вищезазначеними документами, підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та право на їх стягнення з відповідача у сумі 4000,00 грн.

Так, відповідно до п.4 ч.1 ст.1 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI встановлено: представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 закону №5076-VI).

Згідно з ст. 19 закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Водночас, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Зазначене свідчить, що відповідач, як особа, яка заперечує відносно визначеного позивачем розміру витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

На виконання зазначеного обов`язку ІНФОРМАЦІЯ_7 03.07.2024 було подано заперечення на заяву про стягнення судових витрат.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що у вказаном заперечені відповідачем на наведено належних обґрунтувань та не надано жодних доказів на підтвердження доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів проаналізувавши надані докази, враховуючи критерій співмірності, обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приходить до висновку необхідності стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 цієї статті передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, з огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1514,00 грн відповідно до Закону України «Про судовий збір», сплачений за подання адміністративного позову та апеляційної скарги, що підтверджується квитанцією №6Х19-2610-М12Т-234Р від 08.03.2024 на суму 606,00 грн та квитанцією ІD: 2168-9352-0727-5914 від 14.06.2024 на суму 908,40 грн.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.

Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст. ст. 139, 229, 241, 242, 243, 271, 272, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 11 червня 2024 року скасувати та прийняти у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову №641 за справою про адміністративне правопорушення від 02 лютого 2024 року, прийняту ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_5 , про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 гривень, провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок) та судовий збір у розмірі 1514,00 грн (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Кобаль М.І.

Постанову виготовлено: 16 липня 2024 року.

Джерело: ЄДРСР 120407138

[ANTIRAID]

Апеляційний суд з посиланням на норми чинного законодавства зазначив:

Разом з тим, колегія суддів враховує, що у виданому направленні №2/253 від 11.02.2024 року відповідачем не було визначено дату на яку позивач зобов`язаний був прибути для проходження медичного огляду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не передбачено відповідальність військовозобов`язаного за відмову від направлення на медичний огляд військово - лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Таким чином, відповідачем не доведено в установленому порядку наявності в діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.210 КУпАП, що є підставою для скасування постанови за справою про адміністративне правопорушення №641 від 21.02.2024.