Рішення Шевченківського районного суду міста Києва про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

[ANTIRAID]

Справа № 761/963/22
Провадження № 2/761/1294/2024

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Харечко О.В. О.Л.

за участі:

позивачки: ОСОБА_1 ,

представника позивачки: ОСОБА_2 ,

представника відповідача 2: Гуль Г.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до директора Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» Кузнєцова Володимира Георгійовича, Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення; зобов`язання поновлення на роботі, шляхом допуску до роботи; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

У січні 2022р. ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до директора Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» Кузнєцова В.Г. (далі по тексту - відповідач 1), Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» (далі по тексту - відповідач 2), в якому просила суд:

-визнати протиправним і скасувати наказ директора Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» Кузнєцова Володимира Георгійовича №333 від 08 листопада 2021р. «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »;

-зобов`язати відповідача 2 поновити на роботі позивачку шляхом її допуску до роботи на посаді викладача терапії у Закладі фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж»;

-стягнути із відповідача 2 на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка перебуває з відповідачем 2 в трудових відносинах та працює на посаді викладача терапії Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж».

08 листопада 2021р. Наказом №333, що виданий Директором Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» позивачку було відсторонено від роботи як таку, що не надала документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень, виданий закладом охорони здоров`я.

Зазначений наказ позивачка вважала протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки чинним турдовим та медичним законодавством не передбачений порядок відсторонення працівників від роботи, які не щеплені від COVID-19, та, крім того, порушено процедуру відсторонення, якій повинно передувати подання відповідної посадової особи державної санітарно - епідеміологічної служби щодо усунення особи від роботи згідно зі ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Крім того, позивачка зазначила, що зазнала протиправного втручання в її гарантоване Конституцією України право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що була позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею, а також була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я, у зв`язку з чим звернулась до суду, з метою захисту та відновлення своїх порушених прав та інтересів.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Рибака М.А. від 11 січня 2022р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

02 травня 2023р. на адресу суду надійшло письмове пояснення представника позивача, в якому останній просив суд врахувати під час розгляду вказаної справи правову позицію Великої Палати Верховного Суду по справі №130/3548/21.

Розпорядженням керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва №01-08-422 від 12 червня 2023р. було здійснено повторний автоматизований розподіл справи, у зв`язку зі звільненням судді Рибака М.А .

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Волошина В.О. від 19 червня 2023р. прийнято справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

03 жовтня 2023р. на адресу суду надійшло письмове пояснення відповідача 2, в якому представник виклав свої заперечення щодо позову, та зазначив, що позивачка була повідомлена про необхідність профілактичних щеплень проти COVID-19 як і шляхом розміщення вказаної інформації на офіційному сайті відповідача 2 та і особисто. На всі повідомлення позивачка реагувала негативно, наголошувала, що не має наміру проходити профілактичне щеплення, при цьому жодних даних про тимчасові чи постійні протипоказання до вказаного щеплення позивачкою нагадано не було, що свідчить про свідоме ухилення останньою від обов`язку провести профілактичне щеплення від COVID-19. Відтак, на переконання відповідача 2, оспорюваний наказ був законним та відповідав усім встановленим нормам як щодо підстав відсторонення, так і щодо процедури прийняття, в тому числі і завчасного повідомлення працівника про настання негативних наслідків у разі ухилення від вказаного щеплення. Крім того, відповідач 2 вказав, що, у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, Наказом директора Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» №56 «Про допуск до роботи ОСОБА_1 » позивачку допущено до роботи з 26 лютого 2022р.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2023р. вказаний позов залишено без розгляду, за заявою позивачки, в частині позовних вимог про зобов`язання поновити на роботі останню, шляхом її допуску до роботи на відповідній посаді.

03 жовтня 2023р. позивачкою до суду подано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021р. по 26 лютого 2022р. (період відсторонення позивачки від роботи), та згідно вказаного розрахунку, заробітна плата позивачки за два останні місяці до моменту її відсторонення становила: вересень 2021р. - 35819,02 грн, всього робочих днів - 22; жовтень 2021р. - 38567,19 грн, всього робочих днів - 20. З урахуванням кількості робочих днів за два останні місяці перед відстороненням, позивачкою розраховано середньоденний заробіток, який становить 1771,10 грн, та відповідно суму втраченого заробітку за час вимушеного прогулу (77 днів), який становить 136374,7 грн.

13 жовтня 2023р. відповідачем 2 подано до суду додаткові пояснення, в яких відповідач 2 зазначив, що не погоджується із розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, наданого позивачкою, оскільки у вказаному розрахунку останньою враховано святкову премію до дня працівника освіти у розмірі 8500,00 грн, як за вересень так і за жовтень 2021р., що суперечить пп. и) п. 4 Розділу ІІІ Порядку обчислення заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995р. №100 (далі по тексту - Порядок №100). А відтак, відповідачем 2 надано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, згідно якого, заробітна плата позивачки за два останні місяці до моменту її відсторонення, без врахування премій до дня працівника освіти, становила: вересень 2021р. - 27319,02 грн, всього робочих днів - 22; жовтень 2021р. - 30067,19 грн, всього робочих днів - 20. З урахуванням кількості робочих днів за два останні місяці перед відстороненням, відповідачем 2 розраховано середньоденний заробіток, який становить 1366,34 грн, та відповідно суму втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, який становить 105208,18 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, з підстав викладених у позові та письмових поясненнях, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача 2 заперечував проти позову, з підстав, викладених у поданих до суду поясненнях, просив суд відмовити у повному обсязі, та просив суд під час вирішення вказаної справи вважати вірним розрахунок середнього заробітку за час відсторонення позивачки від роботи, який наданий відповідачем 2.

Відповідач 1, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, в судове засідання не з`явився, поважності причин неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України, ст.ст. 4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що позивачка працює на посаді викладача терапії Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж».

Відповідно до Наказу №333, що виданий 08 листопада 2021р. Директором Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» позивачку відсторонено від роботи як таку, що не надала документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень, виданий закладом охорони здоров`я. Строк відсторонення встановлено до усунення причин, що його зумовили. Призупинено нарахування позивачці заробітної плати з 08 листопада 2021р. на час відсторонення. В оспорюваному наказі зазначено, що такий видано на підставі ст.ст. 46, 94 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000р. №1645-ІІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 09 грудня 2020р. №1236.

Щодо вирішення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з ст. 27 Конституції України гарантується кожній людині невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок державизахищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Одним з основних принципів охорони здоров`я в Україні згідно зі ст. 4 Закону України № 2801-XII від 19 листопада 1992р. «Основи законодавства про охорону здоров`я України є дотримання прав і свобод людини і громадянина у сфері охорони здоров`я та забезпечення пов`язаних з ними державних гарантій.

Відповідно до ст. 10 вказаного Закону передбачено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких, зокрема: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я України для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до ст. 39 цього Закону пацієнта.

12 травня 2000р. набув чинності Закон України № 1645-III від 6 квітня 2000р. «Про захист населення від інфекційних хвороб», який визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно з ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб передбачено, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків.

Обов`язковими в Україні є профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу, які включаються до календаря щеплень (нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення) (ч. 1 ст. 12, ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Відповідно до п. 5 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011р. (у редакції наказу МОЗ України № 551 від 11 серпня 2014р.), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014р. за № 1238/26015, передбачено, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011р. (у редакції наказу МОЗ України № 551 від 11 серпня 2014р.), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку.

Щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 відповідно до вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб не є обов`язковим та до календаря профілактичних щеплень в Україні не включене.

У п.п. 7.3.1, 7.3.2 своєї Резолюції 2361 (2021) від 27 січня 2021р. «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Парламентська асамблея Ради Європи закликає та рекомендує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації, а також забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Статтею 2 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 04 квітня 1997р. визначено, що інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами всього суспільства або науки.

Будь-яке втручання у сферу здоров`я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь має бути надана відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики (ст. 5 вказаної Конвенції).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров?я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (ч. 3 ст. 12 вказаного Закону).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Відповідно до п. 41-6 постанови КМУ № 1236 від 9 грудня 2020р. «Про встановленн якарантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу». Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану (зазначеним абзацом доповнено пункт 41-6 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 372 від 26 березня 2022р.).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 4 жовтня 2021р., який набрав чинності 8 листопада 2021р., затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, яким передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, в тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (дію наказу зупинено до завершення воєнного стану в Україні).

Разом з тим, з метою забезпечення реалізації положень Закону України № 4004-XI «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» було затверджено Інструкцію про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності № 66 від 14 квітня 1995р., в якій роз`яснено питання відсторонення від роботи працівника.

Відповідно до п. 2.1 вказаної Інструкції відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб (п. 2.3 Інструкції № 66).

Право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб (п. 2.3 Інструкції № 66).

Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається в посадової особи, яка внесла подання. Термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції (п.п. 2.5, 2.7 Інструкції № 66).

Згідно з п. 1.2.5 Інструкції № 66 визначено, що особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011р., зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011р. за № 1159/19897.

Таким чином, за відсутності в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є незаконним.

Крім того, при розгляді даної цивільної справи судом також враховуються висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022р. у справі №130/3548/21.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Досліджуючи питання чи було відсторонення позивачки від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що суди повинні враховувати, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, Наказом директора Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» №327 від 22 жовтня 2021р. «Про організацію освітнього процесу у коледжі за дистанційною формою» запроваджено дистанційну форму організації освітнього процесу у коледжі з 25 жовтня 2021р. по 15 листопада 2021р.

Суд зауважує, що на момент видачі оспорюваного наказу (08 листопада 2021р.) у коледжі здійснювався освітній процес за дистанційною формою навчання, а отже, застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суд не встановив жодного факту, який підтверджував нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи, який позбавляв останню заробітку.Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019р. у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021р. у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018р. у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021р.у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивачки щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення її від роботи є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню, оскільки: відповідачем 2 порушено порядок відсторонення позивачки від роботи, який передбачений Інструкцією №66 (відсутность в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень); відповідачем 2 не доведено, що відсторонення позивачки від роботи було нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя, враховуючи, що на момент видачі оспорюваного наказу, у коледжі здійснювався освітній процес за дистанційною формою навчання.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи суд звертає увагу на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022р. у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

У пункті 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Аналогічне положення міститься в абзаці 3 пункту 2 розділу 2 Порядку №100.

За приписами пп. б) и) п. 4) розділу Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо.

Пунктом 8 розділу 3 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середній заробіток. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 розділу 4 Порядку №100).

Судом встановлено, що позивачку було відсторонено від роботи 08 листопада 2021р. і допущено до роботи 26 лютого 2022р.

Таким чином розрахунковий період складається з 08 листопада 2021р. по 26 лютого 2022р.

Як вбачається з наданого відповідачем 2 розрахунку заробітної плати, який суд вважає вірним, та з яким погодилась сторона позивача, заробітна плата позивачки за два останні місяці до моменту її відсторонення, без врахування премій до дня працівника освіти, становила: вересень 2021р. - 27319,02 грн, всього робочих днів - 22; жовтень 2021р. - 30067,19 грн, всього робочих днів - 20.

З урахуванням кількості робочих днів за два останні місяці перед відстороненням, сума середньоденного заробітку становить 1366,34 грн.

Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з дати відсторонення позивачки від роботи і до дати допуску до роботи складає 105208, 18 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023р. у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22), зазначено, що: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Отже, з урахуванням викладеного, позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню, а саме, в частині стягнення з відповідача 2 на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021р. по 26 лютого 2022р. в сумі 105208, 18 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача 2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2044,48 грн.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 47, 116,117 Кодексу законів про працю України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.10, 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до директора Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» Кузнєцова Володимира Георгійовича (місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 14), Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» (код ЄДРПОУ: 05416113, місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 14) про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення; зобов`язання поновлення на роботі, шляхом допуску до роботи; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ директора Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» Кузнєцова Володимира Георгійовича №333 від 08 листопада 2021р. «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Стягнути з Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021р. по 26 лютого 2022р. в сумі 105208, /сто п`ять тисяч двісті вісім/ грн 18 коп. з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.

Стягнути з Закладу фахової передвищої освіти «Перший київський фаховий медичний коледж» у дохід держави судовий збір у розмірі 2044, /дві тисячі сорок чотири/ грн 48 коп.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню відповідно до п. 2) ч. 1 ст. 430 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 20 вересня 2024р.

Суддя:

Джерело: ЄДРСР 122250330

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд захистив права людини й зазначив:

Статтею 2 Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 04 квітня 1997р. визначено, що інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами всього суспільства або науки.

Будь-яке втручання у сферу здоров`я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Такій особі заздалегідь має бути надана відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики (ст. 5 вказаної Конвенції).

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивачки щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення її від роботи є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню, оскільки: відповідачем 2 порушено порядок відсторонення позивачки від роботи, який передбачений Інструкцією №66 (відсутность в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень); відповідачем 2 не доведено, що відсторонення позивачки від роботи було нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в її право на повагу до приватного життя, враховуючи, що на момент видачі оспорюваного наказу, у коледжі здійснювався освітній процес за дистанційною формою навчання.