Постанова ВП ВС щодо захисту права власника земельної ділянки та знесення самовільно збудованих тимчасових споруд розміщених без дозволу й формулювання такого рішення

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 914/1785/22
Провадження № 12-31гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

за участю:

секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників учасників справи:

від позивача: Наконечна О. М.

від відповідача 1: Мишограй О. І.

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року (у складі колегії: головуючий суддя Матущак О. І., судді: Плотніцький Б. Д., Скрипчук О. С.)

у справі

за позовом Львівської міської ради

до: 1) Приватного підприємства «Ярина Плюс», 2) Михайліва Євгена Євгеновича ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Волинська Людмила Василівна, 2) приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарас Львович,

про скасування державної реєстрації права приватної власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) приміщень.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. 04 серпня 2022 року Львівська міська рада (далі -Львівська міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Ярина Плюс» (далі - ПП «Ярина Плюс», відповідач 1) та фізичної особи - підприємця Михайліва Євгена Євгеновича (далі - ФОП Михайлів Є. Є. (під час розгляду справи замінений правонаступником - фізичною особою Михайлів Є. Є ), відповідач 2), в якому просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22 травня 2009 року № 1045, укладений між Приватним підприємством «Мотор» (далі - ПП «Мотор») і ПП «Ярина Плюс», який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцко Тарасом Львовичем;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП «Ярина Плюс» на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м на вул. Стрийській, 47 у м. Львові з припиненням права власності ПП «Ярина Плюс» на це майно;

- зобов`язати ПП «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га і 0,0087 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Михайліва Є. Є. на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м на вул. Стрийській, 47 у м. Львові з припиненням права власності Михайліва Є. Є. на це майно;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30 січня 2009 року № 110, укладений між ФОП Михайлівим Є. Є. та ПП «Мотор», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Волинською Людмилою Василівною;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ПП «Мотор» на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м на вул. Стрийській, 47 у м. Львові з припиненням права власності ПП «Мотор» на це майно.

2. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є власником земельної ділянки на вул. Стрийській, 47 у м. Львові. Натомість власником розташованих за цією адресою нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м (нежитлове приміщення під літерою «Б-1» площею 78,7 кв. м та нежитлове приміщення під літерою «В-1» площею 151,4 кв. м), за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) є ПП «Ярина Плюс».

3. Спочатку, згідно з інформацією Державного реєстру, право власності на зазначене майно було зареєстровано за ФОП Михайлівим Є. Є., який набув таке право на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року у справі № 19/202. На підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30 січня 2009 року ФОП Михайлів Є. Є. продав зазначене майно ПП «Мотор», яке у свою чергу, уклавши договір купівлі-продажу від 22 травня 2009 року, продало це майно ПП «Ярина Плюс».

4. Оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2009 року у справі № 19/202 рішення Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року скасовано, позивач вважає, що відповідач 1 займає земельні ділянки площею 0,0174 га та 0,0087 га на вул. Стрийській, 47 у м. Львові без жодних для цього правових підстав.

5. Спірні договори купівлі-продажу, записи про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за відповідачами та фактичне розташування на земельних ділянках на вул. Стрийській, 47 у м. Львові спірного майна, яке фактично є малою архітектурною формою, а не нерухомим майном, порушують право власності територіальної громади м. Львова на землю, позбавляють Львівську міськраду права користування та розпорядження цими земельними ділянками. Тому, на переконання позивача, вказані договори купівлі-продажу мають бути визнані недійсними на підставі частини першої статті 203, статей 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

6. Зважаючи на те, що зазначені споруди розташовані на земельних ділянках, які належать до комунальної власності і використовуються відповідачем 1 за відсутності відповідного рішення Львівської міськради про надання їх у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок, ПП «Ярина Плюс» використовує ці земельні ділянки комунальної власності самовільно, а тому на підставі статті 376 ЦК України ці земельні ділянки підлягають поверненню позивачу шляхом знесення збудованих приміщень.

7. Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву позовні вимоги Львівської міськради не визнав і зазначив, що є добросовісним набувачем нерухомого майна, а тому як його власник, на підставі статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є законним володільцем земельної ділянки, на якій розміщене таке нерухоме майно. Відповідач 1 вважає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого права і що йому слід було подати позов про витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідача 1 на підставі статей 387 та 388 ЦК України. Наведене є підставою для відмови у задоволенні позову.

8. Також ПП «Ярина Плюс» у відзиві заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки про перебування земельних ділянок у володінні інших осіб позивачу було відомо ще у 2003 та 2008 роках, як учаснику справи № 19/202.

9. У відповіді на відзив позивач зазначив, що оскільки протиправна поведінка відповідачів перешкоджає йому користуватись та розпоряджатись своїми земельними ділянками, а спір про право відповідача 1 на спірні земельні ділянки, належні позивачу, відсутній, позовна давність не сплила, оскільки має місце триваюче правопорушення, яке полягає у самовільному зайнятті земельних ділянок.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20 травня 2008 року у справі № 19/34, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2008 року, визнано право власності Приватного підприємства «Захід-клас» (далі - ПП «Захід-клас») на самочинне будівництво - нежитлові приміщення на вул. Стрийська - Хуторівка у м. Львові загальною площею 230,1 кв. м.

11. Рішенням Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року у справі № 19/202 на підставі вказаного судового рішення у справі № 19/34 та договору купівлі-продажу від 05 серпня 2008 року, укладеного між ПП «Захід-клас» та ФОП Михайлівим Є. Є., право власності на нежитлові приміщення площею 230,1 кв. м, які знаходяться у м. Львові за адресою: вул. Стрийська, 47, визнано за відповідачем 2.

12. 27 листопада 2008 року в Державному реєстрі зареєстровано право приватної власності ФОП Михайліва Є. Є. на спірне майно. Підставою виникнення цього права зазначено рішення Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року у справі № 19/202.

13. 30 січня 2009 року ФОП Михайлів Є. Є. та ПП «Мотор» (юридичну особу якого припинено 21 жовтня 2010 року) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м, розташованих на вул. Стрийській, 47 в місті Львові.

14. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2009 року у справі № 19/202 рішення Господарського суду Львівської області від 06 листопада 2008 року було скасовано, а в позові відмовлено повністю. Апеляційний суд дійшов висновку, що ФОП Михайлів Є. Є. не довів належними та допустимими доказами факту належного прийняття об`єктів, визнання права власності на які є предметом спору, в експлуатацію. Також ФОП Михайлів Є. Є. не надав дозволів на виконання будівельних робіт, а замість них подав висновки про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми. Ці висновки свідчать про те, що ФОП Михайлів Є. Є. отримав право не на забудову, а на розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, право власності на яку, згідно з пунктом 12 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, не оформляється. Крім того, апеляційний суд вважав, що поданий ФОП Михайлівим Є. Є. договір купівлі-продажу в ПП «Захід-клас» об`єктів у м. Львові за адресою: вул. Стрийська, 47, не може вважатись належним та допустимим доказом, оскільки якщо спірні об`єкти є нерухомим майном, то згідно зі статтею 657 ЦК України такий договір підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а недодержання цих вимог має наслідком його нікчемність.

15. Постановою Вищого господарського суду України від 05 лютого 2009 року у справі № 19/34 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2008 року та рішення Господарського суду Львівської області від 20 травня 2008 року у справі № 19/34 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

16. Постановою Вищого господарського суду України від 14 травня 2009 року у справі № 19/202 касаційну скаргу ФОП Михайліва Є. Є. залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 лютого 2009 року у справі № 19/202 залишено без змін.

17. Після цього 22 травня 2009 року ПП «Мотор» уклало договір купівлі-продажу з ПП «Ярина Плюс». Згідно із цим договором продавець продав, а відповідач 1 придбав нежитлові приміщення площею 230,1 кв. м, а саме: нежитлове приміщення, позначене на плані літерою «Б-1», загальною площею 78,7 кв. м та нежитлове приміщення, позначене на плані літерою «В-1», загальною площею 151,4 кв. м, на вул. Стрийській, 47 у м. Львові.

18. За результатами нового розгляду справи № 13/58 (19/34) рішенням Господарського суду Львівської області від 07 серпня 2009 року в задоволенні позову ПП «Захід-клас» про визнання права власності на спірні приміщення відмовлено повністю. Цим рішенням суду встановлено, що Львівська міськрада не надавала ПП «Захід-клас» земельні ділянки в оренду для будівництва об`єктів нерухомості. Нежитлові приміщення площею 230,1 кв. м на розі вулиць Стрийська - Хуторівка у м. Львові та нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м на вул. Стрийській, 47 у м. Львові є одними й тими самими будівлями. ПП «Захід-клас» не спростовано той факт, що спірні будівлі є тимчасовими спорудами та не подано доказів, що вони відносяться до нерухомого майна. Також місцевий суд дійшов висновку, що договір оренди земельної ділянки від 20 червня 2003 року укладений з ПП «Захід-клас» до 20 червня 2008 року, його не поновлено і він втратив свою чинність.

19. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 листопада 2009 року у справі №13/58 (19/34) зазначене рішення Господарського суду Львівської області від 07 серпня 2009 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ПП «Захід-клас» - без задоволення. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, що земельна ділянка надавалась ПП «Захід-клас» для встановлення та обслуговування тимчасових споруд - торговельних павільйонів. Вказаний договір оренди та надані ПП «Захід-клас» архітектурно-планувальні завдання, проекти тимчасових торговельних павільйонів та матеріали їх узгодження, дозволи на виконання будівельних робіт не надають ПП «Захід-клас» права на спорудження на орендованій земельній ділянці об`єктів нерухомості, адже усі представлені ним дозвільні документи видані органами виконавчої влади виключно на влаштування тимчасових споруд - тимчасових торговельних павільйонів. Відповідно до характеристики будівель у вигляді «Кіосків і павільйонів збірно-розбірної конструкції», викладеної у Класифікаторі будівель і споруд споживчої кооперації України, затвердженої постановою правління Укоопспілки 14 липня 2003 року № 216, такими є кіоски і павільйони збірно-розбірної конструкції, в яких відсутній такий конструктивний елемент, як фундамент. Таким чином, ПП «Захід-клас» не доведено, що збудоване ним майно є нерухомим, а не тимчасовими спорудами.

20. Постановою Вищого господарського суду від 25 лютого 2010 року у справі № 13/58 (19/34) касаційну скаргу ПП «Захід-клас» залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 листопада 2009 року - без змін. Касаційний суд погодився з висновками апеляційного суду, що ПП «Захід-клас» не доведено, що збудоване ним майно є нерухомим, а не тимчасовими спорудами.

21. Актом обстеження земельної ділянки на вул. Стрийській, 47 у м. Львові від 11 лютого 2022 року № 10 встановлений факт відсутності на земельних ділянках на вул. Стрийській, 47 у м. Львові нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м. Натомість згаданим актом обстеження підтверджено знаходження на цих земельних ділянках, в межах червоних ліній, торгових павільйонів під літ. «Б-1» загальною площею 78,7 кв. м та під літ. «В-1» загальною площею 151,4 кв. м на бетонній площадці, які складаються з панелей типу «Сендвіч» та металопластикового профілю зі склопакетним заскленням, які використовуються відповідачем 1 у підприємницькій діяльності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

22. Рішенням Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22 позов задоволений повністю.

23. Місцевий суд встановив, що відповідачі фактично використовували, а відповідач 1 продовжує використовувати спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, що підтверджується листами Управління земельних ресурсів від 07 жовтня 2021 року та Управління комунальної власності від 06 квітня 2022 року, а також встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 07 серпня 2009 року у справі № 19/34, яке набрало законної сили. На цих ділянках фактично знаходяться торгові павільйони, які не є нерухомим майном, а тому належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є, у тому числі, й негаторний позов (стаття 391 ЦК України). Такий висновок відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у його постанові від 21 червня 2023 року у справі №914/2075/21.

24. Відповідач 1, придбавши спірні приміщення, набув усі права та обов`язки щодо цього майна, які мав його попередній власник. Тому відповідач 1 є належним відповідачем у справі за заявленою позовною вимогою про зобов`язання його звільнити земельні ділянки шляхом знесення спірного майна, яке на них розташоване.

25. Державна реєстрація права приватної власності на спірне майно як на нерухоме майно підлягає скасуванню з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію неіснуючих майнових прав на об`єкти, які не є нерухомим майном. Такі права, відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) не підлягають державній реєстрації. Проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, факт незаконності якого (права) підтверджено рішеннями Господарського суду Львівської області у справах № 19/34 (13/58) та № 19/202, що набрали законної сили. Існування спірних записів про державну реєстрацію, з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади м. Львова на земельні ділянки, розташовані на вул. Стрийській, 47 у м. Львові, в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. Адже звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом демонтажу (знесення) майна, яке на них встановлене, можливо лише після скасування записів про державну реєстрацію речових прав (права приватної власності) на це майно. Отже, позивачем вибрано ефективний спосіб захисту свого порушеного права.

26. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 914/1785/22 зазначене рішення місцевого господарського суду скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

27. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що спірні договори купівлі-продажу від 30 січня 2009 року № 110 та від 22 травня 2009 року № 1045 були укладені особами, які не були дійсними власниками нерухомого майна, що прямо суперечить вимогам частини першої статті 656 та статті 658 ЦК України, а також що спірні приміщення розташовані на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова, яка в особі Львівської міськради згоди на їх зведення не давала.

28. Проте суд вважав, що, незважаючи на відсутність прав відповідачів на вказане вище спірне майно та земельну ділянку, помилковими є висновки про те, що у цьому разі не застосовується строк позовної давності. Позивач як власник земельної ділянки знав або міг безперешкодно довідатися, що, незважаючи на скасовані судові рішення, виникло і продовжує існувати право власності в іншої особи на об`єкт нерухомого майна, що перебуває на земельній ділянці комунальної форми власності, яке визнане і підтверджене державою.

29. Апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги Львівської міськради можна розділити на дві частини: вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих договорів із скасуванням у Державному реєстрі запису про право власності та вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Позовна вимога про усунення перешкод є вимогою негаторного позову і на неї не поширюється строк позовної давності. Але ця вимога не може бути процесуально реалізована без вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів із припиненням права власності у Державному реєстрі, які не є вимогами негаторного позову, і на такі вимоги поширюється строк позовної давності.

30. Також апеляційний господарський суд зауважив, що невжиття заходів Львівською міськрадою упродовж більше ніж 13 років з дати виникнення у відповідача 1 права власності на об`єкт нерухомого майна, навіть якщо вважати, що така реєстраційна дія про право власності виникла на підставі незаконних дій сторін чи посадових осіб органів державної реєстрації, безумовно суперечить принципу правової визначеності, оскільки тлумачення цієї обставини по-іншому дає уявно «законну» можливість будь-коли і в будь-який час втручатися органам держави чи місцевого самоврядування у мирне володіння майном поза встановленими законом часовими рамками. Це при тому, що кошти за користування земельною ділянкою відповідачем 1 сплачувалися і позивачем не поверталися як помилково сплачені. Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, у цьому разі в силу статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) правильним і ефективним способом захисту може бути вимога про витребування майна, на яку аналогічно як і щодо вимог про визнання недійсними правочинів, поширюється строк позовної давності.

31. Львівська міськрада, звертаючись із позовом у цій справі, фактично стверджувала про наявність перешкод у користуванні її земельною ділянкою, наче б то і не існувало юридично зареєстрованого права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідачем 1 і фактичного існування об`єкта нерухомого майна на такій земельній ділянці. Таке нерухоме майно існувало як юридично так і фактично станом на дату подання позову, а підстави стверджувати про відсутність юридичної реєстрації права власності виникли одночасно під час постановлення оскаржуваного судового рішення у цій справі разом із задоволенням попередніх позовних вимог про визнання правочинів недійсними із скасуванням реєстрації права власності. Тому подавати позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відповідно його задовольняти без попереднього припинення права власності на таке нерухоме майно, нерозривно поєднане із земельною ділянкою, є передчасним. Для правомірності звернення з позовом з таким способом захисту, станом на дату його подання, земельна ділянка уже повинна бути вільною від юридичної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, який позивач вважає самочинно збудованим. Таким чином, вимога про усунення перешкод шляхом знесення самочинного будівництва одночасно з вимогою про визнання такого нерухомого майна самочинним будівництвом, враховуючи також вимоги статті 376 ЦК України, є передчасною і такою, що суперечить частині першій статті 5 ГПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, рух справи в суді касаційної інстанції та її надходження на розгляд Великої Палати Верховного Суду

32. У лютому 2024 року Львівська міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року, а рішення Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22 - залишити в силі.

33. Ухвалою Касаційного господарського суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

34. Ухвалою від 22 травня 2024 року Касаційний господарський суд передав справу № 914/1785/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 про застосування частини четвертої статті 376 ЦК України щодо встановлення особи, до якої власникам земельних ділянок належить подавати позов про звільнення земельних ділянок шляхом знесення (демонтажу) об`єктів самовільного будівництва.

35. Ураховуючи те, що Касаційний господарський суд висловив намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 липня 2024 року прийняла цю справу та призначила її до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ПО СУТІ СПОРУ

Аргументи скаржника

36. Позивач вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 05 липня 2023 року у справі № 914/2075/21, від 15 травня 2018 року у справі № 922/2652/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3306/17, від 29 вересня 2020 року у справі № 648/533/16-ц, від 05 жовтня 2021 року у справі № 920/754/19, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 914/1101/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 521/6349/20, від 27 травня 2021 року у справі № 914/1201/19, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 травня 2018 року у справі № 372/4154/18, від 18 травня 2022 року у справі № 469/649/17, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, та помилково застосував позовну давність, виснувавши, що позивач пропустив строки на звернення до суду і що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

37. Посилаючись на постанови Касаційного господарського суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 920/754/19, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 27 травня 2021 року у справі № 914/1201/19, від 13 жовтня 2021 року у справі № 914/1101/19, від 05 вересня 2019 року у справі № 914/2350/17, позивач зазначив, що державна реєстрація права приватної власності на спірне майно як на нерухоме майно підлягає скасуванню з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію неіснуючих майнових прав на об`єкти, які не є нерухомим майном. Такі права відповідно до вимог статті 4 Закону № 1952-IV не підлягають державній реєстрації. Проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, факт незаконності якого (права) підтверджено рішеннями Господарського суду Львівської області у справах № 19/34 (13/58) та № 19/202, що набрали законної сили. Існування спірних записів про державну реєстрацію, з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади міста Львова на земельні ділянки, розташовані на вул. Стрийській, 47 у м. Львові, в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. Адже звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом демонтажу (знесення) майна, яке на них встановлене, можливо лише після скасування записів про державну реєстрацію речових прав (права приватної власності) на це майно. Отже, на думку позивача, він обрав ефективний спосіб захисту свого порушеного права, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 серпня 2022 року у справі № 521/6349/20.

38. Також Львівська міськрада посилається на хибність висновку суду апеляційної інстанції про те, що позивач як власник земельної ділянки знав або міг безперешкодно довідатися, що, незважаючи на скасовані судові рішення, виникло і продовжує існувати право власності в іншої особи на об`єкт нерухомого майна, що перебуває на земельній ділянці комунальної форми власності. Позивач зазначає, що в частині позовних вимог до відповідачів 1 і 2 Львівська міськрада дізналася про осіб, які порушують її права, при отриманні листів від 07 жовтня 2021 року, від 06 квітня 2022 року, при обстеженні 11 лютого 2022 року земельної ділянки на вул. Стрийській, 47 у м. Львові та при отриманні 29 липня 2022 року інформаційної довідки № 3061644033 з Державного реєстру; до цього часу Львівська міськрада не могла знати про незаконну реєстрацію права власності за відповідачами 1 і 2.

39. Також заявник касаційної скарги звертає увагу на те, що у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19 Верховний Суд зазначив, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів; останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Натомість у справі, що переглядається, із заявою про застосування строків позовної давності звернувся тільки відповідач 1, відповідно не підлягає застосуванню правило щодо позовної давності до інших позовних вимог у справі, тоді як суд апеляційної інстанції застосував позовну давність всіх позовних вимог.

40. Крім того, скаржник вважає, що належність та ефективність обраного ним способу захисту свого порушеного права підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 914/2075/21, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 922/2652/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3306/17, від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 29 вересня 2020 року у справі № 648/533/16-ц, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19, які апеляційний господарський суд не взяв до уваги.

Позиція інших учасників справи

41. Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву, позицію щодо касаційної скарги не висловили.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо позовних вимог про визнання правочинів недійсними

42. Згідно із частинами першою, другою статті 155 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

43. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

44. У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

45. У позовній заяві позивач оскаржує договори купівлі-продажу від 30 січня 2009 року № 110 та від 22 травня 2009 року № 1045 за якими нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові були відчужені відповідно на користь ПП «Мотор» та ПП «Ярина Плюс».

46. При цьому з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого права власності на земельні ділянки, які, на його думку, самовільно використовує відповідач 1 шляхом розміщення на них належних йому нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м.

47. Водночас позивач не є стороною спірних договорів купівлі-продажу та не заявляє своїх прав або інтересів на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м, які є предметом цих договорів. Внаслідок укладення відповідачами спірних договорів обсяг прав та обов`язків позивача ніяким чином не змінюється.

48. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що права та інтереси позивача укладенням відповідачами спірних договорів не порушуються. Схожі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18.

49. При цьому неправильне зазначення в указаних договорах нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м як нерухомого майна може вплинути на права та інтереси сторін цих договорів, але не впливає на права та інтереси позивача як власника земельної ділянки, на якій знаходиться це майно.

50. Отже, позовні вимоги Львівської міськради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22 травня 2009 року № 1045 та від 30 січня 2009 року № 110 задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації прав власності

51. Позивачем також заявлені позовні вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності відповідачів та ПП «Мотор» на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47, з припиненням їх права власності на це майно.

52. Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

53. Стаття 2 Закону № 1952-IV передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.

54. Відповідно до частин першої та четвертої статті 5 Закону № 1952-IV у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

55. Суд першої інстанції у своєму рішенні від 05 липня 2023 року у цій справі встановив, що нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47 , є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна. При цьому місцевий суд послався на рішення Господарського суду Львівської області від 07 серпня 2009 року у справі № 13/58 (19/34), яким відмовлено ПП «Захід-клас» у позові про визнання права власності на зазначені приміщення, оскільки встановлено, що Львівська міськрада не надавала земельні ділянки в оренду для будівництва об`єктів нерухомості, ПП «Захід-клас» не спростовано той факт, що спірні будівлі є тимчасовими спорудами, та не подано доказів, що вони відносяться до нерухомого майна. Місцевий суд врахував висновки Львівського апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 02 лютого 2009 року у справі № 19/202, про те, що ФОП Михайлів Є. Є. не довів належними та допустимими доказами факту належного прийняття вказаних приміщень в експлуатацію, не надав дозволів на виконання будівельних робіт, а подані ним висновки свідчать про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми, право власності на яку не оформляється. Також місцевий суд надав оцінку поданому позивачем акту обстеження земельних ділянок на вул. Стрийській, 47 у м. Львові від 11 лютого 2022 року № 10, яким встановлено відсутність на цих ділянках об`єктів нерухомого майна, проте підтверджено знаходження на них торгових павільйонів на бетонній площадці, які складаються з панелей типу «Сендвіч» та металопластикового профілю зі склопакетним заскленням.

56. Апеляційний суд у постанові від 25 січня 2024 року зазначених висновків місцевого суду та встановлених ним обставин не спростував, нових обставин у цій справі, підтверджуючих, що спірні приміщення є нерухомим майном, не встановив, проте дійшов суперечливих висновків про фактичне існування об`єктів нерухомого майна на зазначених земельних ділянках у зв`язку з державною реєстрацію прав власності на них.

57. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (наприклад, постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц).

58. Отже, посилання апеляційного суду лише на обставину державної реєстрації майна як нерухомого в обґрунтування висновку про його юридичне та фактичне існування на спірних земельних ділянках є помилковим. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками місцевого суду про те, що нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47 , є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна.

59. Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно [див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)]. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

60. Отже, державна реєстрація права приватної власності відповідачів на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47, як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття ними права власності на таке майно.

61. Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

62. Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом № 1952-IV. За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

63. Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

64. За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

65. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

66. При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV у чинній редакції, відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення [див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 132, 133 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

67. У частині першій статті 14 Закону № 1952-IV зазначено, що розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються в разі: 1) знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 2) поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; 3) виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; 4) скасування державної реєстрації земельної ділянки; 5) набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; 6) визнання прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, - у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню.

68. Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 1952-IV у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі.

69. Враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності ПП «Ярина Плюс» на нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 47, як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

70. У зв`язку зі скасуванням державної реєстрації прав приватної власності ПП «Ярина Плюс» на зазначені нежитлові приміщення із закриттям відповідного розділу Державного реєстру Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ПП «Мотор» та Михайліва Є. Є. на цінежитлові приміщення.

71. Також апеляційний суд правильно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Мотор» на зазначені нежитлові приміщення, оскільки ПП «Ярина Плюс» та Михайлів Є. Є. не є належними відповідачами за цією позовною вимогою, а ПП «Мотор» не було залучено до справи в якості відповідача в зв`язку з його припиненням, що встановлено місцевим судом.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу приміщень

72. Львівською міськрадою заявлено позовну вимогу про зобов`язання ПП «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га і 0,0087 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові.

73. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач 1 використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, що договір оренди земельної ділянки від 20 червня 2003 року, укладений з ПП «Захід-клас» до 20 червня 2008 року, не поновлено і він втратив свою дію.

74. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

75. Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

76. Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

77. Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

78. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками місцевого суду, що нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові, є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, відповідач 1 використовує спірні земельні ділянки позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.

79. При цьому слід зауважити, що порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частин першої - третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

80. Вимога позивача про зобов`язання ПП «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові, не є нерозривно пов`язаною з його особою та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі ПП «Ярина Плюс» (але за рахунок його коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання ПП «Ярина Плюс» у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

81. З огляду на те, що рішення суду щодо демонтажу зазначених нежилих приміщень має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача 1, але його коштом), враховуючи мету відповідного позову позивача, формулювання такого рішення у резолютивній частині слід змінити, а саме: ПП «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га і 0,0087 га шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові.

Щодо аргументів ПП «Ярина Плюс» про його права на земельні ділянки

82. Відповідач 1 стверджує, що придбав нежитлові приміщення загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться на вул. Стрийській, 47 у м. Львові, за договором купівлі-продажу від 22 травня 2009 року, є його добросовісним набувачем, відповідно на підставі статті 120 ЗК України набув права користування земельними ділянками, на яких знаходяться ці приміщення.

83. Згідно зі статтею 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

84. Відповідно до частини першої, одинадцятої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. Якщо об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності.

85. Наведені норми регулюють відносини набуття власником об`єкта нерухомого майна прав на земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт. Ці норми не регулюють відносини набуття особою прав на земельну ділянку, на якій знаходиться належне такій особі майно, яке не є нерухомим.

86. Оскільки належні відповідачу 1 за договором купівлі-продажу від 22 травня 2009 року нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами, які не відносяться до нерухомого майна, норми статей 377 ЦК України та 120 ЗК Україні до спірних відносин сторін не застосовуються, тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє наведений аргумент відповідача 1.

Щодо заяви відповідача 1 про застосування строків позовної давності

87. За змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння [див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц].

88. Оскільки спірні земельні ділянки не вибували з володіння позивача, Велика Палата Верховного Суду висновує, що позивач є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими він не перебуває у зобов`язальних відносинах.

89. Велика Палата Верховного Суду враховує власні висновки, викладені в пункті 34 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, про те, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.

90. Також Велика Палата Верховного Суду враховує схожі висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18, про те, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.

91. За цих обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги позивача до відповідачів про скасування державних реєстрацій прав приватної власності на нежитлові приміщення площею 230,1 кв. м на вул. Стрийській, 47 у м. Львові та зобов`язання ПП «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки є негаторним позовом, тому відхиляє аргумент позивача про застосування строків позовної давності до цих вимог позивача.

Щодо відступу від правових висновків Верховного Суду стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах

92. Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

93. Зазначивши, що положення частини четвертої статті 376 ЦК України обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що застосування положень наведеної норми ЦК України приводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Касаційний цивільний суд у своїх постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 дотримується правової позиції, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво. Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від цього висновку, викладеного у зазначених постановах Касаційного цивільного суду.

94. Разом із тим спір у цій справі № 914/1785/22 не пов`язаний із нерухомим майном, тому питання щодо визначення особи (забудовник чи останній набувач), зобов`язаної знести об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, вирішенню при розгляді цієї справи не підлягає, оскільки норми статті 376 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

95. Отже, Велика Палата Верховного Суду не вирішує питання про відступ від висновків, викладених Касаційним цивільним судом у постановах від 02 червня 2021 року у справі № 509/11/17, від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20, від 15 березня 2023 року у справі № 205/213/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 199/6251/18, від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20, оскільки обставини вказаних справ не є подібними з цією справою № 914/1785/22.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

97. За змістом статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

98. Ураховуючи висновки, зроблені в мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 914/1785/22 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача 1 звільнити самовільно зайняті земельні ділянки шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень та скасування державної реєстрації права приватної власності ПП «Ярина Плюс» на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: місто Львів, вул. Стрийська, 47. В цій частині позовних вимог рішення Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22 слід змінити, виклавши його в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

99. Відповідно до частин першої та чотирнадцятої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

100. Позивач заявив до суду шість немайнових вимог, сплативши судовий збір у розмірі 2 481,00 грн за кожну, всього 14 886,00 грн. Задоволенню підлягає дві немайнові вимоги, заявлені до відповідача 1, а отже, з останнього на користь позивача підлягає стягненню 4 962,00 грн судового збору за подання позовної заяви. У свою чергу з позивача підлягає стягненню на користь відповідача 1 судовий збір в сумі 14 886,00 грн за подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду про задоволення чотирьох позовних вимог, у задоволенні яких правильно відмовив апеляційний суд.

101. Враховуючи, що постанова апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні шести позовних вимог позивача підлягає скасуванню в частині відмови в двох позовних вимогах, заявлених до відповідача 1, з останнього підлягає стягненню на користь позивача 9 924,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 231, 300, 301, 308, 311, 313, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 914/1785/22 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Приватного підприємства «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га та 0,0087 га за адресою: місто Львів, вул. Стрийська, 47 шляхом демонтажу (знесення) нежитлових приміщень загальною площею 230,1 кв. м та скасування державної реєстрації права приватної власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» на нежитлові приміщення літ. «Б-1» загальною площею 78,7 кв. м та нежитлового приміщення під літ. «В-1» загальною площею 151,4 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Львів, вул. Стрийська, 47.

3. В цій частині позовних вимог рішення Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22 змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:

Приватному підприємству «Ярина Плюс» звільнити самовільно зайняті земельні ділянки площею 0,0174 га та 0,0087 га за адресою: місто Львів, вул. Стрийська, 47 шляхом демонтажу (знесення) нежитлового приміщення літ. «Б-1» площею 78,7 кв. м та нежитлового приміщення під літ. «В-1» площею 151,4 кв. м, загальною площею 230,1 кв. м.

Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства «Ярина Плюс» на нежитлове приміщення літ. «Б-1» площею 78,7 кв. м та нежитлове приміщення під літ. «В-1» площею 151,4 кв. м, загальною площею 230,1 кв. м, що знаходяться за адресою: місто Львів, вул. Стрийська, 47 з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

4. В іншій частині позовних вимог постанову Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року у справі № 914/1785/22 залишити без змін.

5. Мотивувальні частини постанови Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року та рішення Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22 змінити шляхом їх викладення в редакції цієї постанови.

6. Змінити розподіл судових витрат, здійснений постановою Західного апеляційного господарського суду від 25 січня 2024 року та рішенням Господарського суду Львівської області від 05 липня 2023 року у справі № 914/1785/22.

Стягнути з Приватного підприємства «Ярина плюс» (79066, м. Львів, вул. Коломийська, буд. 16, код ЄДРПОУ 36462378) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) 4 962,00 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) на користь Приватного підприємства «Ярина плюс» (79066, м. Львів, вул. Коломийська, буд. 16, код ЄДРПОУ 36462378) 14886,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з Приватного підприємства «Ярина плюс» (79066, м. Львів, вул. Коломийська, буд. 16, код ЄДРПОУ 36462378) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) 9924,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна О. В. Ступак І. В. Желєзний І. В. Ткач В. В. Король О. С. Ткачук О. В. Кривенда Є. А. Усенко Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 122511425

[ANTIRAID]

Велика плата вчергове підтвердила, що самі по собі свідоцтва про права власності без встановлення підстав його набуття нічого не варті, а також сформулювала як повинно звучати рішення аби його можна було виконати примусово. Також в чергове підтвердило негаторний характер таких правовідносин та незастосування позовної давності до них.