Рішення ЛОАС про протиправність відмови у виїзді на ПМП за кордон у зв'язку з його необґрунтованістю

[ANTIRAID]

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року

Справа № 380/16046/24

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп`як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) (далі - Позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) (далі - Відповідач), в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 22 червня 2024 року, прийняте начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип. А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 .

Зобов?язати командування ІНФОРМАЦІЯ_3 довести рішення суду до всього особового складу.

На обґрунтування позову представник позивача зазначив наступне:

27.03.2024 року УДМС у Чернігівській області було прийняте рішення про оформлення громадянину України ОСОБА_1 документів для виїзду за кордон на постійне проживання до Латвійської Республіки лист № 7401.3-1896/74.1-24 від 28.03.2024.

31.05.2024 року ОСОБА_1 уточнив свої персональні дані призовника через Чернігівський ЦНАП відповідно до абзацу другого частини 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та отримав Витяг № 206619-31052024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів від 31.05.2024.

06.06.2024 року ОСОБА_1 отримав замінений військово-обліковий документ призовника відповідно до абзацу 8 частини 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзацу 8 п. 14. «Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 та виданий ІНФОРМАЦІЯ_4 від 04.06.2024 з відміткою «Взято на військовий облік 27.02.2019 ІНФОРМАЦІЯ_4 » та зазначенням штрихкоду.

12.06.2024 року у Чернігівському Центрі з надання адміністративних послуг ОСОБА_1 було знято з реєстрації місця проживання в Україні у зв`язку з вибуттям на постійне проживання до Латвійської Республіки та виданий Витяг з реєстру територіальної громади за № 2024/006879765 від 12.06.2024 відповідно до абзацу другого п.4 розділу IV «Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання», затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 № 816 та рішення УДМС у Чернігівській області про оформлення ОСОБА_1 документів для виїзду за кордон на постійне проживання до Латвійської Республіки лист № 7401.3-1896/74.1-24 від 28.03.2024;

12.06.2024 року Управлінням ДМС у Чернігівській області ОСОБА_1 оформлені документи для виїзду за кордон на постійне проживання та у «Паспорті громадянина України для виїзду за кордон» НОМЕР_4 виданого органом 7411 від 09.06.2022 проставлений штамп «Оформлено виїзд на постійне проживання до Латвійської Ркспубліки 27.03.2024», який скріплений печаткою, відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україні громадян України» та «Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 року № 816.

22.06.2024 року начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 , прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_3 , яке, на думку представника позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.

Так, представник позивача зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

На думку представника позивача, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», оскаржуване рішення не містить жодних законодавчо встановлених причин відмови.

Таким чином, на думку позивача відповідач безпідставно й необґрунтовано відмовив йому в перетинанні державного кордону України.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 29 липня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Вказану ухвалу відповідач отримав 25 липня 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Проте станом на момент прийняття судом рішення у цій справі відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, повідомлявся про розгляд справи.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон (а.с.10).

22.06.2024 позивач прибув до пункту пропуску для автомобільного сполучення Устилуг з метою перетину державного кордону України.

Як стверджує представник позивача в позовній заяві, для підтвердження права позивача на перетин державного кордону ним було надано:

паспорт громадянина України для виїзду за кордон з проставленим (на сторінці п?ятої) штампом «Оформлено виїзд на постійне проживання до Латвійської Республіки 27.03.2024», що скріплений печаткою; та підтверджуючі документи:

лист УДМС у Чернігівській області про прийняте рішення про оформлення ОСОБА_1 документів для виїзду за кордон на постійне проживання до Латвійської Республіки лист № 7401.3-1896/74.1-24 від 28.03.2024;

витяг з Реєстру територіальної громади про зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання у зв?язку з вибуттям на постійне проживання до Латвійської Республіки № 2024/006879765 від 12.06.2024;

довідка про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов?язань ОСОБА_1 з такого податку 1667/АП/25-01-71-02-06 від 01.05.2024;

витяг № 206619-31052024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів з відміткою про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку від 31.05.2024; військово-обліковий документ призовника ОСОБА_1 виданий ІНФОРМАЦІЯ_4 від 04.06.2024 з відміткою «Взято на військовий облік 27.02.2019 ІНФОРМАЦІЯ_4 » та зазначенням штрихкоду.

22.06.2024 начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » старшим лейтенантом ОСОБА_2 , прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, з причин того, що відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями).

Позивач, вважаючи, що дії відповідач протиправними, звернувся із даним позовом до адміністративного суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач не погоджується з рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 22 червня 2024 року ОСОБА_4 , в перетині державного кордону України та просить суд, зокрема, скасувати прийняте відповідачем рішення.

Відтак, саме назване рішення в розумінні наведених процесуальних приписів є рішенням суб`єкта владних повноважень та предметом даного позову, якому і надаватиметься правова оцінка судом, тобто дотримання відповідним суб`єктом критеріїв, наведених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 12.10.2022р. у справі №560/5976/20 зміст індивідуально-правового акту, який породжує права і обов`язки для учасника суспільних відносин, має відповідати вимогам, визначеним ст.2 КАС України, зокрема щодо його обґрунтованості, яка є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, за змістом наведених норм закону у рішенні органу прикордонного контролю з приводу відмови громадянину у перетині Державного кордону України має бути зафіксований перелік документів, фізично наданих особою у межах прикордонного контролю; виявлені суб`єктом владних повноважень дефекти/вади поданих громадянином у межах прикордонного контролю документів; посилання на те - відсутність яких саме документів, унеможливила перетин громадянином Державного кордону України.

Суд зазначає також, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Враховуючи наведене та з огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України та визначені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, варто зазначити, що оскаржуване у цій справі рішення повинно ґрунтуватися на законі та бути обґрунтованим, тобто таким, що прийнято з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI, в редакції на час виникнення спірних відносин і на яку містяться посилання в оскаржуваному рішенні).

Частиною першої статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).

Відповідно до частини третьої статті 14 Закону №1710-VI, особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 червня 2023 року № 457

Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 22.06.2024 року зазначив, що відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями).

В оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, та постанову Кабінету Міністрів України № 57, якою визначаються порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону №3857-XII, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Рішення відповідача не містить правової оцінки поданим позивачем документів на підтвердження підстави для виїзду за кордон.

Тому, оскільки в рішенні відповідача всупереч затвердженій формі не зазначено підстав відмови в перетині державного кордону України громадянину України, то таке рішення має ознаки протиправності.

З огляду на зазначене, рішення від 22.06.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України.

Отже, рішення відповідача від 22.06.2024, з огляду на наведені в ньому мотиви, є таким, що не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, а тому таке підлягає скасуванню як протиправне. Тому суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2024 року у справі №380/11916/22 (адміністративне провадження № К/990/17446/23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що міститься у постановах від 08.05.2018 у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 у справі №810/3393/17 зазначено, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність в ієрархії нормативно-правовим актам.

З огляду на вищевикладене, підстави для задоволення вимоги зобов`язального характеру відсутні.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 червня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_4 .

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211, 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна

Джерело: ЄДРСР 123754175

[ANTIRAID]

Суд в чергове зазначив:

В оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, та постанову Кабінету Міністрів України № 57, якою визначаються порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону №3857-XII, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Рішення відповідача не містить правової оцінки поданим позивачем документів на підтвердження підстави для виїзду за кордон.

Тому, оскільки в рішенні відповідача всупереч затвердженій формі не зазначено підстав відмови в перетині державного кордону України громадянину України, то таке рішення має ознаки протиправності.

З огляду на зазначене, рішення від 22.06.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України.