Решение апелляционного суда АРК об уменьшении пени в пользу Ощадбанка

[у.zaporozhskiy]

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ у м. Феодосії

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі:

головуючого судді: Моісеєнко Т.І.,

суддів Полянської В.О.,

Авраміді Т.С.,

при секретарі: Джан Е.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом прокурора Кіровського району АР Крим в інтересах відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5, ОСОБА_6 – ОСОБА_8 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 15 березня 2010 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2009 року прокурор Кіровського району АР Крим, який діє в інтересах держави в особі ВАТ «Державний ощадний банк України», на підставі ст. 121 Конституції України, ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 листопада 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір №605 в сумі 20000грн. зі сплатою 21% річних та інших платежів в порядку, на умовах та в строки визначені даним Договором. З метою забезпечення виконання зобов’язання за цим Договором, між Банком, боржником та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 19 листопада 2007 року укладені договори поруки, відповідно до умов яких поручителі зобов’язуються перед Кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання ОСОБА_5 зобов’язання за вищезазначеним кредитним договором. У зв’язку з тим, що ОСОБА_5 не виконувала умови кредитного договору, просили стягнути з відповідачів в солідарному порядку: заборгованість за кредитом в сумі 8888,88 гривень, прострочену заборгованість - 9355,56 гривень, заборгованість з процентів – 5233,37 гривень, з пені – 2565,15 грн., а також комісію за супроводження кредиту – 720 гривень.

В ході розгляду справи представник позивача збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитом в сумі 4999,96 гривень, прострочену заборгованість – 13244,48 гривень, заборгованість з процентів – 7281,13 гривень, з пені – 4626,78 грн., а також комісію за супроводження кредиту – 1000 гривень, а всього 31152,35 гривень.

Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 15 березня 2010 року позов прокурора Кіровського району АР Крим в інтересах ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений. Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь Кіровського відділення №5301 ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором в розмірі 31152грн.35коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_5, ОСОБА_6 – ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 заборгованість у сумі 14173грн.77коп. та звільнити від виконання зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_7

Оскаржуючи рішення суду, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив та стягнув з відповідачів розмір заборгованості за кредитним договором у сумі 31152грн.35коп., оскільки на думку апелянта сума, яка підлягає стягненню повинна бути визначена в сумі 14173грн.77коп. Також апелянт вважає, що звернення позивача до суду з вимогами про дострокове повернення кредиту та заборгованості свідчить про розірвання договірних відносин між сторонами, однак суд не зазначив у рішенні висновку щодо розірвання кредитного договору.

Крім того, ОСОБА_8 вважає, що умови кредитного договору суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та положенням ст.231 ГК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з’явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 не виконує належним чином умови кредитного договору щодо сплати платежів, передбачених договором, що згідно умов договору та положень чинного законодавства надає право позивачу вимагати дострокове повернення кредиту, а також сплати нарахованих процентів та інших платежів за умовами договору.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_5 19 листопада 2007 року був укладений кредитний договір №605 в сумі 20000 грн. зі сплатою 21% річних строком до 18 листопада 2010 року.

Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно п. 1.6 кредитного договору погашення кредиту здійснюється рівними частинами щомісячно до 18 числа кожного місяця в сумі 555,56 гривень (а.с.13-15). Пунктом 1.8 договору передбачено, що за надання банківських послуг позичальник сплачує Банку комісійні за надання кредиту 199 гривень, обслуговування кредиту в розмірі 40 гривень щомісячно.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується ОСОБА_5, остання вказані зобов’язання належним чином не виконувала.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що пред’явленням вимоги до ОСОБА_6 про дострокове повернення кредиту позивач фактично розірвав кредитний договір і з моменту звернення з даним позовом до суду нарахування штрафних санкцій повинно бути зупинено, виходячи з такого.

Згідно ст.ст. 651, 654 ЦК України договір розірвуться за згодою сторін, в такій самій формі, що й договір або за рішенням суду, як що інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема зобов'язання припиняються на підставі ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору.

Як вбачається з матеріалів справи кредитний договір, укладений між сторонами, розірваний не був. Пред’явлення вимоги щодо дострокового повернення частини позики, що залишилася, що передбачено положеннями ст.1050 ЦК України не свідчить про розірвання кредитного договору. Борг ОСОБА_5 не повернутий, обставин, які б свідчили про припинення зобов'язань за вказаним кредитним договором не встановлено.

Отже правовий зв'язок між сторонами кредитного договору, права та обов'язки, що становлять зміст зобов'язання за кредитним договором, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_5 продовжують існувати.

У зв'язку з існуванням між сторонами зобов'язань, позивачем продовжуються нарахування процентів за користування кредитом, неустойки, за порушення боржником зобов'язань. Отже вищезазначені дії позивача не свідчать про розірвання договору і припинення зобов’язань, які ним передбачені.

Вимоги апелянта про звільнення ОСОБА_7 від відповідальності за невиконання боржником умов кредитного договору є неспроможними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що в забезпечення зазначеного кредитного договору між ВАТ «Державний ощадний банк України», боржником та ОСОБА_6 і ОСОБА_7 був укладений договір поруки (а.с.16-19).

З урахуванням положень ст. 553, 554 ЦК України, а також враховуючи, що банком вчинено всі дії, згідно із законом та умовами договорів кредиту та поруки, для досудового врегулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором.

При цьому розмір основного боргу, процентів та комісійної винагороди станом на 15 березня 2009 року (заборгованість за кредитом в сумі 4999,96 гривень, прострочена заборгованість – 13244,48 гривень, заборгованість з процентів – 7281,13 гривень, комісія за супроводження кредиту – 1000 гривень), підтверджений розрахунком позивача, відповідає умовам договору та чинного законодавства.

Доводи апелянта про те, що стягненню з відповідача підлягає сума заборгованості в розмірі 14174,77 гривень, яка утворилася на час пред’явлення претензії відповідачу, колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивач скористався правами, передбаченими ст.27 ЦПК України та збільшив розмір позовних вимог до 31152 грн.35коп., що підтверджується технічним записом судового засідання.

Також не заслуговують доводи апелянта про те, що розмір пені не може складати більш ніж 0,01 %, оскільки згідно ст. 551 ЦК України розмір неустойки (пені) встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Як вбачається з умов договору п. 5.2 сторони визначили пеню за прострочення платежу у розмірі 0,05% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. При цьому згідно п.7.8 кредитного договору сторони домовилися про збільшення строків позовної давності до 3-х років для всіх грошових зобов’язань, зокрема і пені, що не суперечить положенням ч.1 ст. 259 ЦК України.

Разом з тим, заслуговують уваги доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення позивачем розміру пені за прострочення платежу, виходячи з такого.

Згідно ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з розрахунку пені в сумі 4626,78 грн., її нарахування з 12.12.2008 року було здійснене не від суми простроченого платежу, як це передбачено п. 5.2 кредитного договору, а від суми всього залишку кредиту – 18244,44 гривень, що не відповідає вимогам закону та умовам кредитного договору, оскільки зобов’язання повернути всю суму залишку кредиту достроково у відповідача на час вирішення справи не виникало, а тому прострочено не було.

Посилання позивача на те, що сума 18244,44 гривень була визначена як сумнівна заборгованість, а тому враховувалася як прострочена заборгованість на неї нараховувалася пеня є неспроможними, оскільки суперечать умовам договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до п. 5.2 кредитного договору розмір пені за період з 31 січня 2008 року по 15 березня 2010 року становить 2187,64 грн., загальна сума заборгованості складає 29162 грн., яка і підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку.

Однак, суд першої інстанції зазначені обставини не з’ясував, що згідно п.1, ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в частині визначення суми заборгованості.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, п.1, ч.1 ст.309,314,316 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії –

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5, ОСОБА_6 – ОСОБА_8 на рішення Кіровського районного суду АР Крим від 15 березня 2010 року задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду АР Крим від 15 березня 2010 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та розміру судових витрат змінити.

Зменшити розмір заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до 29162 грн. (двадцяти дев’яті тисяч стошістидисяті двох грн.).

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь держави судовий збір по 97,21 грн. з кожного та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи по 40 гривень з кожного.

В решті рішення Кіровського районного суду АР Крим від 15 березня 2010 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10210685

[alexburko]

Опять пеню по ЦК насчитали... Что ж им ВССГУД не указ то?...

[у.zaporozhskiy]

Опять пеню по ЦК насчитали... Что ж им ВССГУД не указ то?...

Пока нет.

Только решения ВСУ носят обязательный характер по аналогичным правоотношениям.