Определение ВСУ о взыскании 3% годовых и индекса инфляции за время несвоевременного исполнения решения суда

[ANTIRAID]

УХВАЛА

іменем України

21 жовтня 2009 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних і річних за невиконання договірних зобов’язань за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 8 травня 2008 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 вересня 2001 року між ним і відповідачем був укладений договір позики на загальну суму 43 800 грн. зі строком погашення до 1 вересня 2002 року. У зв’язку з невиконанням ОСОБА_2. своїх договірних зобов’язань, він вимушений був звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, усього в сумі 56 247 грн. 89 коп. та 16 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 5 квітня 2006 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. 56 247 грн. 89 коп. боргу, відмовлено в стягненні інфляційних і моральної шкоди. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 15 червня 2006 року рішення суду першої інстанції змінено: стягнуто з відповідача на користь позивача 36 790 грн. боргу за договором позики та 13 244 грн. 40 коп. річних, у задоволенні вимог про стягнення інфляційних відмовлено.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує зобов’язання й після ухвалення судових рішень та на ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача, який прострочив виконання грошового зобов’язання, інфляційні за період з 1 жовтня 2005 року до грудня 2007 року в сумі 11 908 грн. 15 коп. та 3% річних із простроченої суми за період з 1 листопада 2005 року до 21 січня 2008 року в сумі 2 518 грн. 90 коп.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 8 травня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1., суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ухваленими рішеннями Луцького міськрайонного суду від 5 квітня 2006 року та апеляційного суду Волинської області від 15 червня 2006 року остаточно вирішено спір по суті й припинено правовідносини сторін за договором позики; їхні правовідносини перейшли в сферу виконання судових рішень, які регулюються нормами розділу VІ ЦПК України, а не ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Однак погодитися з такими висновками не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов’язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов’язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов’язання, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Частина 2 ст. 625 ЦК України передбачає право кредитора на отримання судом боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання, а також трьох відсотків річних від простроченої суми та оплату цих сум.

Виходячи з аналізу норм ст. ст. 11, 12, 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України слід зробити висновок, що право, яке захищає суд, повинно існувати на день прийняття судового рішення.

Наявність судових рішень про стягнення боргу та передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України грошових сум за інші періоди невиконання боржником зобов’язання й відкриття виконавчого провадження за цими рішенням за відсутності реального виконання боржником свого зобов’язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

Оскільки у справі, що розглядається, не встановлено, що на момент ухвалення судом рішення борг позивачу повернуто, то в судів першої та апеляційної інстанцій не було підстав для відмови в захисті його права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, як відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 8 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді:

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

В.А. Мазурок

М.П. Пшонка

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6819274