Определение ВСУ о взыскании с банка Надра индекса инфляции и 3% за несвоевременное исполнение решения суда

[ANTIRAID]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2011 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюк М.В.,

суддів: Балюка МІ., Гуменюка В.І.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк “Надра” (далі – ВАТ КБ “Надра”) про стягнення інфляційних нарахувань і три проценти річних у зв’язку з простроченням виконання грошових зобов’язань за договором банківського вкладу (депозиту) за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 січня 2009 року вона уклала з відповідачем три договори банківського вкладу, у національній валюті, у доларах США та в євро. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 червня 2009 року з відповідача на її користь стягнуто суми вкладів і нарахованих процентів. Оскільки суми вкладів до цього часу не повернуті, позивачка просила на підставі ст. 625 ЦК України стягнути з ВАТ КБ “Надра” на її користь 1 464 грн. 56 коп. інфляційних нарахувань і три проценти річних у розмірі 347 грн. 78 коп. за депозитом у гривнях; 165,44 доларів США і три проценти річних у розмірі 37,23 доларів США за депозитом у доларах США; 206 євро і три проценти річних у розмірі 46,36 євро за депозитом у євро та судові витрати.

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 листопада 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ВАТ КБ “Надра” на користь ОСОБА_3 три проценти річних за прострочення грошового зобов’язання: 347 грн. 78 коп. за договором строкового банківського вкладу від 8 січня 2009 року № 742111; 37,23 доларів США за договором строкового банківського вкладу від 8 січня 2009 року № 742128; 46,36 євро за договором строкового банківського вкладу від 8 січня 2009 року № 742088. Розподілено судові витрати. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2010 року заочне рішення місцевого суду скасовано в частині стягнення з ВАТ КБ “Надра” на користь ОСОБА_3 трьох процентів річних за прострочення грошового зобов’язання та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. і стягнення з відповідача на користь держави 51 грн. судового збору та ухвалено нове рішення, яким у цій частині відмовлено в задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 62 грн. 92 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ “Перехідні положення” Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів” справа розглядається за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що за порушення грошового зобов’язання ст. 625 ЦК України передбачає відповідальність боржника. Крім того, ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають лише ті виплати, які не мають разового характеру (заробітна плата, стипендії, пенсії), оскільки повернення сум депозитних вкладів має разовий характер, тому індексації не підлягає.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних за прострочення грошового зобов’язання та судових витрат і відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, виходив із того, що відповідно до положень ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини, проте зазначив, що постановою Правління Національного банку України з 10 лютого 2005 року строком на шість місяців був введений мораторій на задоволення вимог клієнтів, який поширюється на зобов’язання ВАТ КБ “Надра”. При цьому згідно із ч. 2 ст. 58, п. 2 ч. 3 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» під час дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами.

Проте таких висновків апеляційний суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним положенням закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом установлено, що 8 січня 2009 року ОСОБА_3 уклала з ВАТ КБ “Надра” три договори банківського вкладу: у національній валюті, у доларах США та в євро. Після закінчення терміну дії договорів відповідач не виконав зобов’язання за договорами та не видав позивачці вклади й належні проценти за її заявою від 9 лютого 2009 року, посилаючись на те, що Правлінням Національного банку України з 10 лютого 2009 року призначено тимчасову адміністрацію і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців.

Згідно із ч. 2 ст. 58 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов’язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Протягом мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) (п. 2 ч. 3 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу й три проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов’язання, у зв’язку із чим дія мораторію відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на них не розповсюджується.

У зв’язку з викладеним висновок суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача коштів за невиконання боргового зобов’язання є таким, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 598 ЦК України зобов’язання сторін за договором припиняються з моменту належного виконання сторонами зобов’язань, і не врахував, що індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов’язання, а також три проценти річних від простроченої суми не є штрафною санкцією й на них не поширюється дія мораторію .

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа – передачі на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Патрюк

Судді: М.І. Балюк

В.І. Гуменюк

Д.Д. Луспеник

Н.П. Лященко

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13595630