Определение ВССУГУД об отказе Мегабанку во взыскании задолженности и обращении взыскания на предмет ипотеки имущественного поручителя

[ANTIRAID]

УХВАЛА

іменем україни

8 червня 2011 року

м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем’яносова М.В., Мартинюка В.І., Колодійчука В.М., Ступак О.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “Мегабанк” в особі Вінницького регіонального відділення публічного акціонерного товариства “Мегабанк” до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації, ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Мегабанк” в особі Вінницького регіонального відділення публічного акціонерного товариства “Мегабанк”, третя особа – ОСОБА_3, про припинення іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_8 й ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 1 листопада 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2010 року публічне акціонерне товариство “Мегабанк” (далі – ПАТ “Мегабанк”) в особі Вінницького регіонального відділення ПАТ “Мегабанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації, ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним 30 березня 2007 року між ВАТ “Мегабанк” та ОСОБА_3, звернення стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок із господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_1, та виселення з указаного вище будинку.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ “Мегабанк” в особі Вінницького регіонального відділення ПАТ “Мегабанк” про припинення договору іпотеки, укладеного між нею та ВАТ “Мегабанк” на забезпечення кредитного договору, укладеного між ВАТ “Мегабанк” та ОСОБА_3.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 8 вересня 2010 року позов ПАТ “Мегабанк” задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 1 листопада 2010 року рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 8 вересня 2010 року в частині звернення стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким звернено стягнення на переданий в іпотеку жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_4 У зустрічному позові ОСОБА_4 про припинення іпотеки відмовлено, виключено з резолютивної частини рішення вказівку про стягнення на її користь судових витрат у розмірі 1 820 грн.

У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_4 просять рішення апеляційного суду Вінницької області від 1 листопада 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 8 вересня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 березня 2007 року між ВАТ “Мегабанк” та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 29П/2007, відповідно до п. 1.1 якого банк зобов’язався надати ОСОБА_3 кошти – відкрити відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 74 800 доларів США строком з 30 березня 2007 року до 29 березня 2017 року, зі сплатою 13,5% річних. Сторонами досягнуто згоди щодо зміни процентної ставки за користування кредитними коштами з 1 вересня 2008 року на 14,5% річних.

Кредитні кошти надавались частками та отримані ОСОБА_3 у розмірі 74 800 доларів США. Згідно з п. 1.1 кредитного договору № 29П/2007 повернення кредиту повинно було проводитися згідно з графіком, наведеним у додатку № 1 до договору, згідно з яким ОСОБА_3 був зобов’язаний повернути отримані кошти рівними платежами, у розмірі 891 долара США, починаючи з квітня 2010 року до березня 2017 року. Отже, станом на день розгляду справи, ОСОБА_3 зобов’язаний провести погашення за тілом кредиту в розмірі 4 465 доларів США.

Відповідно до п. 3.3.1 кредитного договору позивач має право вимагати дострокового повернення кредиту лише у разі розірвання кредитного договору.

Як убачається з пояснень представника позивача за первісним позовом та не заперечується представником ОСОБА_3 з 1 травня 2009 року останній припинив виконання зобов’язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, передбаченого п. 4.2 кредитного договору, а відтак за період з травня 2009 року до серпня 2010 року у ОСОБА_3 виникла заборгованість зі сплати процентів у розмірі 14 461 долар 33 центи США.

Крім того, згідно з п. 7.2 кредитного договору, у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобов’язань щодо сплати відсотків за користування кредитом та погашення тіла кредиту, передбачена відповідальність у розмірі 10% від суми невиконання, що складає 446 доларів 50 центів США за прострочення погашення тіла кредиту та 1 446 доларів 13 центів США за прострочення сплати відсотків за користування кредитом.

30 березня 2007 року на забезпечення виконання зобов’язання ОСОБА_3 за кредитним договором № 29П/2007 між ВАТ “Мегабанк” та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 Л.1. передала в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, та земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 0520682803020060103, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, с. Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької області, тобто за своїм статусом відповідно до вимог ст. 1 Закону України “Про іпотеку” ОСОБА_4 є майновим поручителем, а у відповідності до ст. 11 вказаного закону майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У п. 1 договору іпотеки визначено, що договором забезпечується зобов’язання за кредитним договором № 29П/2007 від 30 березня 2007 року у розмірі 74 800 доларів США, зі сплатою 13,5% річних за користування кредитом та передбачено, що договором забезпечується обтяження будь-якого збільшення основного зобов’язання та процентів за цим договором.

З 1 вересня 2008 року до кредитного договору були внесені зміни щодо відсоткової ставки за користування кредитом у бік збільшення з 13,5% до 14,5%. При цьому майновий поручитель про підвищення повідомлений не був, в порядку передбаченому ст. 654 ЦК України зміни до договору іпотеки внесені не були, хоча п. 8.4 договору іпотеки передбачено що будь-які характеристики боргових зобов’язань, які не вказані в цьому договорі вважаються погодженими сторонами шляхом посилання, враховуючи їх ознайомленість з основним зобов’язанням та згоду з усіма його умовами.

Відповідно до ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 589 ЦК України та ст. 20 Закону України “Про заставу” в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержавтель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 39 Закону України “Про іпотеку” також передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідачем не виконуються належним чином умови кредитного договору, що підтверджується матеріалами справи, та керувався наведеними вище нормами закону.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ “Мегабанк” до ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що в зв’язку зі збільшенням процентної ставки за користування кредитом збільшився обсяг відповідальності іпотекодателя, який згідно зі ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України “Про іпотеку” є майновим поручителем, права та обов’язки якого передбачені параграфом З глави 49 ЦК України.

Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, тому суд дійшов висновку, що в зв’язку з тим, що іпотекодатель своєї згоди на збільшення відсоткової ставки не надавала, зміни до договору іпотеки не були внесені належним чином та іпотека за вищезазначеним договором іпотеки підлягає припиненню.

Крім того, відмовляючи в позові до ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із норм Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей” і Закону України “Про охорону дитинства”, оскільки в будинку АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки, відповідно до довідки Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 10 березня 2010 року № 338, проживають двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення вважаючи, що неповідомлення ОСОБА_4 про внесення змін до кредитного договору щодо підвищення процентної ставки не є підставою для припинення іпотеки, оскільки така зміна не була обумовлена договором іпотеки.

Однак, як суд першої інстанції так і апеляційний суд, вирішуючи справу з урахуванням збільшення процентної ставки за кредитним договором з 13,5 % до 14,5 %, не досліджували в судовому засіданні договір чи додатковий договір про збільшення процентної ставки, в матеріалах справи такий договір теж відсутній, відсутній у матеріалах справи й розрахунок заборгованості з урахуванням підвищення процентної ставки.

Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості про надіслання в установленому чинним законодавством порядку ОСОБА_3 листа з попередженням про зміну процентної ставки.

За таких обставин неможливо перевірити обґрунтованість позовних вимог ПАТ “Мегабанк” щодо розміру заборгованості за кредитним договором та перевірити підстави зустрічного позову про припинення договору іпотеки.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_8 й ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 8 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 1 листопада 2010 року скасувати.

Справу за позовом публічного акціонерного товариства “Мегабанк” в особі Вінницького регіонального відділення публічного акціонерного товариства “Мегабанк” до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування Вінницької районної державної адміністрації, ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства “Мегабанк” в особі Вінницького регіонального відділення публічного акціонерного товариства “Мегабанк”, третя особа – ОСОБА_3, про припинення іпотеки передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна

Судді:

М.В. Дем’яносов

В.М. Колодійчук

В.І. Мартинюк

О.В. Ступак

http://reyestr.court.gov.ua/Review/16772757