Зауваження та доповнення до проекту Постанови Пленуму ВССУ з кредитних правовідносин


Recommended Posts

Зауваження та доповнення до проекту Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання судової практики при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин".

Зауваження 1. До абзацу 1 пункту 1 проекту.

Наявний текст: Розгляд справ за позовами, що виникають з кредитних правовідносин, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом та в установлені для цього строки.

Пояснення: Судова практика, що склалася, свідчить про те, що суди нерідко, поспішаючи ухвалити рішення у встановлені законом строки, розглядають справи однобоко, порушуючи норми Цивільного процесуального законодавства та матеріального права, ігноруючи права та законні інтереси позичальників та поручителів, як сторін судового процесу. Зокрема, ігноруються факти припинення порук, неправильного нарахування суми боргу, задовольняються надмірні неустойки, рішення ухвалюються в загальному, а не заочному порядку за відсутності відповідача(ів), фактично не розглядаються зустрічні вимоги та заперечення, відхиляються клопотання про витребування доказів тощо.

Пропонована редакція: Розгляд справ за позовами, що виникають з кредитних правовідносин, повинен здійснюватись у точній відповідності із законом (пункт 2 статті 213 ЦПК), в установлені для цього строки (стаття 157 ЦПК), зі сприянням повному та всебічному з'ясуванню обставин справи (пункт 4 статті 10 ЦПК).

Зауваження 2. До останнього речення пункту 3 проекту.

Наявний текст: При наявності у кредитному чи іншому відповідному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року №1701-IV "Про третейські суди" про те, що справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не підлягають розгляду третейськими судами. У зв'язку із цим залишення позовної заяви споживача без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК є недопустимим. Разом із тим це не позбавляє сторін права укладати договір про передачу спору на вирішення третейського суду в інших випадках, в яких не йдеться про захист прав споживачів, наприклад, за позовом банка про стягнення кредитної заборгованості тощо.

Пояснення: В листі Національного Банку України №40-117/2093-6134 від 16.06.2007 р. підставно зазначено, що "договір споживчого кредиту - це правочин, який надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківських правочинів". Згідно рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. по справі №15рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), Держава захищає права споживачів не тільки до укладання договору про надання споживчого кредиту, а й під час його виконання. При наявності у договорі про надання споживчого кредиту третейського застереження, права споживача звужуються, порівняно із правами, що він має згідно ЗУ "Про захист прав споживачів".

Зокрема:

а) Згідно діючого ЦПК зустрічний позов, незалежно від підсудності, розглядається в одному провадженні із первісним позовом. Проте, оскільки справи про захист прав споживачів не підлягають розгляду третейськими судами, право споживача на захист своїх інтересів (шляхом подання зустрічного позову про захист прав споживачів) є обмеженим.

б) Згідно діючого процесуального законодавства, у разі незгоди з судовим рішенням споживачі, як сторони судового процесу, мають право оскаржити його в судах апеляційної та касаційної інстанції. При третейському розгляді це право споживача є обмеженим.

в) При розгляді справ про стягнення кредитної заборгованості, споживач може заперечувати, проти вимог банку (кредитної спілки), посилаючись на особливі права, надані ЗУ "Про захист прав споживачів" (зокрема - частина 2 пункту 4 статті 11 Закону; пункт 10 та пункт 11 статті 11 Закону тощо). Розгляд та врахування таких заперечень в третейському провадженні є по суті захистом прав споживачів, а третейські суди позбавлені такого права.

Згідно вимог статті 21 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Отже споживач не може відчужувати права, надані йому Законом України "Про захист прав споживачів", шляхом укладання окремої третейської угоди (третейського застереження) у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно статті 27 Цивільного Кодексу України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Це також свідчить про нікчемність третейських застережень у договорах про надання споживчого кредиту.

Пропонована редакція: При наявності у кредитному чи іншому відповідному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати, що з підстав, передбачених положеннями пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року №1701-IV "Про третейські суди", статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів", статтею 21 Конституції України та пунктом першим статті 27 Цивільного кодексу України, третейське застереження у договорах про надання споживчого кредиту є нікчемним.

Разом із тим це не позбавляє сторін права укладати договір про передачу спору на вирішення третейського суду в інших випадках, коли правовідносини сторін не регулюються Законом України "Про захист прав споживачів".

Зауваження 3. До пункту 8 проекту.

Наявний текст: Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом: дострокове стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, чи їх одночасне заявлення в разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), стягнення простроченої заборгованості чи розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Пояснення: Перелічені способи судового захисту стосуються виключно кредиторів. Таким чином, інформація надана однобоко, без зазначення способів захисту порушеного права позичальників.

Пропонована редакція: Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом: дострокове стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, чи їх одночасне заявлення в разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель); стягнення простроченої заборгованості чи розірвання кредитного договору; набуття права власності на предмет іпотеки; визнання кредитного договору недійсним чи удаваним; витребування майна, набутого без належної правової підстави (для правочинів, які не вчинено) тощо належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Зауваження 4. До пункту 9 проекту.

Наявний текст: При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені чинним законодавством, зокрема ЦК (статті 1048-1052, 1054), Законом України від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (стаття 6).

Зокрема, кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі (стаття 1055 ЦК), причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. За змістом статей 536, 1054 ЦК істотною умовою кредитного договору, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі, є визначення розміру процентів.

Пояснення: У зв'язку із складністю питання щодо чинності договорів (кредитних, поруки, іпотеки тощо), пропонуємо пункт 9 проекту Постанови Пленуму ВССУ виключити повністю, замінивши його змістом доповнень (див. далі).

Зауваження 5. До пункту 14 проекту.

Наявний текст: У разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті і кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюти, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Разом із тим, як за пред’явлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати або на день вирішення справи.

Пояснення: У зазначеному положенні не враховано, що державна виконавча служба (ДВС) не може примусово виконувати рішення, якими передбачено стягнення в іноземній валюті. Зокрема, ДВС не має валютних рахунків; не має розрахункових документів (приходних ордерів), щоб приймати від боржників готівкову валюту; не має відповідних повноважень від НБУ (генеральних та індивідуальних ліцензій) на здійснення розрахункових операцій у валюті; не має повноважень на реалізацію майна боржника за валюту; у разі надходження виручки від продажу майна боржника у гривні, ДВС не проводить тендери на закупівлю валюти для виконання рішення та не має можливості придбавати валюту за курсом НБУ тощо.

Пропонована редакція: У разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті і кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюти, відповідно вимогам частини першої статті 533 ЦК, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день подання позову або на день вирішення справи. Так само вирішується питання про сплату та стягнення судового сбіру.

Зауваження 6. До абзацу 1 пункту 26 проекту.

Наявний текст: Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується із зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачена можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладання окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банка і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Пояснення: Збільшення розміру відповідальності поручителя відбувається не лише у разі підвищення процентної ставки чи збільшення строку користування грошима, а й в інших випадках. Так в рішенні ВСУ, опублікованим у реєстрі за адресою http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14223008 наведено досить доречне роз'яснення: "За правилами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у разі збільшення розміру плати за кредитом, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо". Вважаю що наведена позиція ВСУ детально відображає порядок застосування частини 1 статті 559 ЦК, та може бути рекомендована судам у незмінному вигляді.

Стосовно умов договорів поруки, про право кредитора збільшувати обсяг зобов'язання, без узгодження із поручителем, вважаю, що такі положення договорів є нікчемними, виходячи із наступного. З аналізу змісту частини 1 статті 559 ЦК, вбачається право поручителя на прийняття свідомого рішення щодо прийняття чи неприйняття збільшеної відповідальності, виходячи зі свого майнового стану та доходів. Згідно вимог статті 21 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними. Отже поручитель не може відчужувати права, надані йому ч. 1 ст. 559 ЦК, шляхом надання права кредитору збільшувати зобов'язання нескінченно. Відповідно статті 27 Цивільного Кодексу України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Це також свідчить про нікчемність наведених положень договорів поруки.

Також слід узяти до уваги позицію Конституційного Суду України, який у рішенні від 10.11.2011 р. по справі №15рп/2011 за конституційним зверненням Степаненка А.М. (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), зазначив, що одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою – межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Також КСУ зазначив, що договори кредитодавців нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу - договір приєднання).

Отже визнання легітимними положень договорів поруки, які є договорами приєднання, про право кредитора нескінченно збільшувати обсяг відповідальності поручителя, спонукатиме кредитні установи на включення таких положень в усі свої договори. Як наслідок, фізична особа, що поручилася за кредит у тисячу гривень, може в подальшому дізнатися, що вона є боржником на мільярд гривень, що не відповідає критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Пропонована редакція: За правилами частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у разі збільшення розміру плати за кредитом, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачена можливість збільшення обсягу відповідальності поручителя без отримання його згоди, то ця умова договору є нікчемною з підстав, передбачених статтею 21 Конституції України та статтею 27 ЦК.

Зауваження 7. До абзацу 2 пункту 26 проекту.

Наявний текст: Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені та з обставин справи не вбачається інформованість поручителя про збільшення розміру його відповідальності, то відповідно положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку заявлення позовних вимог про визнання договору поруки припиненим законом не передбачено, оскільки передбачена презумпція припинення договору.

Пояснення: У першому реченні зазначено, що порука припиняється, якщо з обставин справи не вбачається інформованість поручителя про збільшення розміру відповідальності. Проте, умовами пункту першого статті 559 ЦК передбачене не інформування поручителя про збільшення відповідальності, а отримання його згоди на це. Водночас, враховуючи, що для кредитних договорів і для договорів поруки дотримання письмової форми є обов'язковим, то зазначена згода поручителя про зміну умов договору поруки, також має бути отримана у письмовій формі.

У другому реченні, зазначено, що законом не передбачено заявлення позовних вимог про визнання договору поруки припиненим. Це може стосуватися виключно фінансової поруки. Але, що стосується майнової поруки, коли поручитель є заставодавцем чи іпотекодавцем, то припинення такої застави/іпотеки та зняття відповідного обтяження з майна, можливо на підставі рішення суду у якому прямо про те зазначено. Це також підтверджує практика ВСУ щодо розгляду справ з такими вимогами - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14223008.

Пропонована редакція: Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені та з обставин справи не вбачається згода поручителя про збільшення розміру його відповідальності, то відповідно положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку заявлення позовних вимог про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, оскільки передбачена презумпція припинення договору, проте таки вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

___________________________________________________________________________

Доповнення до проекту, пов'язані з ухваленням рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 за конституційним зверненням Степаненка А.М. (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Доповнення 1.

На відміну від загальної норми цивільного законодавства, що регулює застосування наслідків спливу позовної давності (пункти 3 та 4 статті 267 ЦК), Законом України "Про захист прав споживачів", встановлено спеціальний порядок застосування давності у споживчих правовідносинах. Зазначеним Законом встановлена пряма імперативна заборона на задоволення вимог, що подаються після спливу давності. Тому, у разі подання позову про погашення боргового зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту із пропуском строків позовної давності, в порядку, передбаченому частиною 7 пункту 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суд застосовує позовну давність без заяви сторони у спорі. Наведене також стосується спеціальної позовної давності в один рік, встановленої частиною 1 пункту 2 статті 258 ЦК, що застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Доповнення 2.

Частина 7 пункту 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", передбачає, що кредитодавцю забороняється вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. У зв'язку із наведеним, такий спосіб захисту порушеного права, як вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на заставне/іпотечне майно, не може застосовуватись для договорів про надання споживчого кредиту. З наведених підстав, в порядку позовного провадження, зазначені виконавчі написи мають визнаватися такими, що не підлягають виконанню.

Доповнення 3.

На відміну від загальної норми цивільного законодавства, що регулює дострокове повернення позики у разі прострочення сплати чергової частини (пункт 2 статті 1050 ЦК), Законом України "Про захист прав споживачів", встановлено спеціальний порядок реалізації такого права кредитодавцем. Пунктом 10 статті 11 зазначеного Закону встановлено вичерпний перелік випадків за яких кредитодавець може вимагати дострокового повернення споживчого кредиту, вилучення продукції або застосування іншої санкції. Зокрема, обов'язковою передумовою для задоволення таких вимог кредитодавця є наявність письмового повідомлення споживача, яке ним було отримано, та за умови, що споживач протягом тридцяти календарних днів не усунув порушення договору.

Доповнення 4.

Частиною 2 пункту 8 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено обов'язок кредитодавця корегувати кредитні зобов'язання споживача у бік їх зменшення, якщо споживач скористався правом дострокового повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат. Відсутність зазначеного коригування, вчиненого сторонами у письмовому вигляді (пункт 4 статті 11 Закону), після кожного дострокового повернення споживчого кредиту, шляхом збільшення суми виплат, є порушенням прав споживача з боку кредитодавця.

За таких обставин, досудова вимога кредитодавця про порушення умов договору та позов є передчасними, оскільки споживача позбавлено достовірної інформації про розмір періодичних платежів. Встановивши зазначені обставини, суди мають відмовляти у задоволенні позовів про стягнення боргу за договорами про надання споживчого кредиту.

Доповнення 5.

Положеннями пункту 7 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", передбачається, що право відкликання згоди на отримання кредиту не застосовується до споживчих кредитів, забезпечених іпотекою та споживчих кредитів на придбання житла. Наведене відображає позицію законодавця відносно того, що кредити на придбання житла є споживчими кредитами, а також вказує, що розмір (грошова сума) споживчого кредиту Законом не обмежується.

Доповнення 6.

Пунктом 4 статті 203 ЦК передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. При цьому і загальна норма права (пункт 1 статті 1047 та стаття 1055 ЦК) і спеціальна (пункт 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів") встановлюють письмову форму кредитного договору, як імперативну. Таким чином, договір в цілому або будь-яка його частина, вчинена без дотримання письмової форми є нікчемними.

З підстав, передбачених пунктом 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", кредитодавець зобов'язаний надати споживачеві оригінал кредитного договору, що містить всі додатки та умови, згідно яких виконуватиметься кредитне зобов'язання. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Закон зобов'язує доводити не факт ознайомлення споживача з умовами договору й прийняття їх, а факт передання споживачеві оригіналу договору у письмовій формі. Оригінали будь-яких додатків, додаткових умов чи правил, на які містяться посилання у тексті договору також мають бути надані споживачеві у письмовій формі в оригіналі.

За таких обставин, договори про надання споживчого кредиту не можуть укладатися шляхом прийняття типових умов, що публікуються у засобах масової інформації, на інтернет-сайтах та точках обслуговування кредитодавця, що не підписуються споживачем та не надаються йому, як оригінал договору. Будь-яку частину договору, на яку є посилання у договорі, але не підписану споживачем, якщо її можна вилучити або змінити без його відома, за відсутності доказів отримання її споживачем в оригіналі, слід вважати нікчемною через недотримання письмової форми (пункт 2 статті 207 ЦК).

Доповнення 7.

Не передання споживачеві оригіналу договору є істотним порушенням, яке обмежує споживача в реалізації своїх прав, зокрема права на відкликання згоди на укладання договору (частина 1 пункту 6 статті 11 Закону). Оскільки Законом передбачено, що перебіг строку на відкликання згоди розпочинається з моменту виконання кредитодавцем обов'язку, встановленого пунктом 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у разі не доведення зазначеного факту, строк на відкликання згоди на укладання договору є таким, що не сплив.

Оскільки споживач має право відкликати згоду саме на укладання договору, то у випадку використання ним такого права, договір є не укладеним (правочин не вчинено). Регламент застосування наслідків недійсності такого договору зазначено у пункті 6 статті 11 Закону. У разі наявності договорів забезпечення (поруки, застави тощо) до них застосовуються положення пункту 2 статті 548 ЦК.

Якщо з обставин справи вбачається відсутність доказів своєчасного передання оригіналу договору споживачеві, досудова вимога кредитодавця про порушення умов договору та позов є передчасними, оскільки споживача позбавлено достовірної інформації про розмір періодичних платежів та інші зобов'язання, встановлені договором (незалежно від наявності права на відкликання згоди). Встановивши зазначені обставини, суди мають відмовляти у задоволенні позовів про стягнення боргу за договорами про надання споживчого кредиту.

Доповнення 8.

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені діючим законодавством, зокрема Цивільним кодексом, Законом України від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (стаття 6), Законом України від 12 травня 1991 року №1024-XII "Про захист прав споживачів" (стаття 11) тощо.

У відповідності до вимог статті 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відсутність у змісті кредитного договору істотних умов встановлених законом чи нормативним актом, або необхідних, виходячи зі змісту оферти та акцепту зумовлює не укладенність договору (правочин не вчинено).

При цьому судам слід мати на увазі, що для договорів про надання споживчого кредиту існують особливі істотні умови (пункт 4 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"), не притаманні для інших банківських правочинів, зокрема - дата видачі кредиту та детальний розпис сукупної вартості кредиту.

Встановивши відсутність у змісті кредитного договору істотних умов суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення заборгованості чи визнання договору недійсним, оскільки у цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

Доповнення 9.

Загальні вимоги щодо розгляду спорів про визнання угод недійсними роз'яснено Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

При використанні споживачами особливих прав, наданих статтею 18 Закону України "Про захист прав споживачів", слід враховувати наступне. Пунктом 3 зазначеної статті Закону встановлено перелік несправедливих умов договору, який не є вичерпним. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Право вимагати зміни положення договору чи визнання недійсним належить споживачеві.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Обов'язок доведення зазначених зв'язків між положеннями договору покладається на споживача.

Доповнення 10.

Пунктом 8 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Наведена норма використовується до будь-яких положень договорів про надання споживчого кредиту, включаючи ціну договору.

Доповнення 11.

Пунктом 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено імперативне правило щодо письмової форми оферти до договору про надання споживчого кредиту. Недодержання цієї форми, несвоєчасне чи неповне надання інформації про умови кредитування, надання недостовірної інформації вважається введенням в оману та надає споживачеві права вимагати розірвання договору і відшкодування заподіяних збитків (частина 1 пункту 7 статті 15 Закону) і моральної шкоди (пункт 2 статті 22 Закону).

При цьому, судам слід враховувати вимоги чинного законодавства щодо належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Зокрема належним та допустимим доказом надання оферти у письмовому вигляді є інформаційний лист (бюлетень, повідомлення, довідка тощо), яка підписана споживачем та містить передбачені законом відомості щодо запропонованих умов кредитування.

Не є належним та допустимим доказом письмова декларація споживача (у змісті анкети чи договору) про отримання відомостей щодо умов кредитування, оскільки вона позбавляє суд можливості оцінити повноту, достовірність та своєчасність наданої інформації.

Встановивши факт відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови кредитування суд постановляє окрему ухвалу про застосування відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів (частина 7 пункту 1 статті 23 Закону) до Держстандарту (пункт 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1177 від 17 серпня 2002 року).

Доповнення 12.

Судам слід враховувати, що положеннями частини 2 пункту 11 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено заборону на вилучення продукції у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. Зазначена згода має відповідати вільному волевиявленню споживача на момент звернення кредитодавця з вимогами щодо вилучення продукції. Виходячи з наведеного, виконавчі написи нотаріусів про звернення стягнення на майно, яке є забезпеченням споживчого кредиту не є передбаченим законом способом захисту порушеного права та на вимогу споживача визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Збитки завдані споживачам через вилучення продукції без їхньої згоди або без отримання відповідного судового рішення підлягають відшкодуванню винною стороною у повному обсязі. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 2 статті 22 Закону).

Доповнення 13.

Колекторська діяльність, що здійснюється як структурними підрозділами кредитодавців, так і сторонніми установами у порядку аутсорсінгу, та містить ознаки підприємницької практики, яка вводить споживача в оману або є агресивною забороняється. Перелік агресивних форм підприємницької практики, та таких, що вводять в оману встановлений статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" та не є вичерпним.

Збитки завдані споживачам через застосування нечесної підприємницької практики підлягають відшкодуванню винною стороною у повному обсязі. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 2 статті 22 Закону).

Подготовил Андрей Степаненко.

Zauvajennya_plenum_VSSUGUD.doc

Link to comment
Share on other sites

Встановивши факт відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови кредитування суд постановляє окрему ухвалу про застосування відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів (частина 7 пункту 1 статті 23 Закону) до Держстандарту (пункт 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1177 від 17 серпня 2002 року).

Дуже сподобався цей пункт.

І відразу запитання:

В "Довідці про умови кредитування ПБанку та орієнтовану сукупну вартість "експрес" кредиту" вказано, що надання кредиту відбувається готівкою через касу Банку, а у кредитному договорі зазначено, що "кредит предоставляется путем перечисления кредитных средств на картсчет" тобто на картку.

Чи вважається це надання недостовірної інформації про умови кредитування?

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...