образец иска по потребителям

[izmailka]

ПОЗОВНА ЗАЯВА

про порушення прав споживача, не відповідність умов договору вимогам чинного законодавства України

Про визнання Договору кредитного договору недійсними

17.07.2008 року в Ізмаїльському Центрі персонального обслуговування індивідуальних клієнтів ЗАТ КБ «ПриватБанк» я підписав заяву про видачу мені ЗАТ КБ «ПриватБанк» банківської пластикової картки типу «Універсальна» з кредитним лімітом в сумі 10 000,00 грн. з відсотковою ставкою за кредитним лімітом 2,5 % на місяць із розрахунку 360 дні у році. Зі строком дії кредитного ліміту 2 роки, який співпадає із строком кредитної картки. З боку банку відповідну заяву підписав керівник Центру персонального обслуговування індивідуальних клієнтів ЗАТ КБ «ПриватБанк» Бутенко Андрій Валерійович. Більше ніяких угод між мною та відповідачем підписано не було.

В квітні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомив, що в мене є заборгованість за кредитним договором б/н від 17.07.2008 р. 12998,81 грн., та про те, що Банк звернувся до Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» на підставі того, що в між мною та Банком укладена третейська угода у вигляді третейського застереження в кредитному договорі. З отриманої роздруківки заборгованості я дізнався, що крім 30 % річних мені нараховані наступні витрати: комісія, пеня. Також, нарахування вищеназваних витрат нараховуються після закінчення строку дії кредитного ліміту та кредитної картки. Оплата додаткових витрат, та витрат понад строк дії кредитного ліміту правочином у формі підписаної заяви від 27.07.2008 р. не передбачалась.

Кредитна угода б/н від 17.07.2008 року є споживчим та регулюється в певні його частині Законом України « Про захист прав споживачів».

Пунктами 22, 23 ст.1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Дія вказаних норм Закону України «Про захист прав споживачів», згідно Рішення Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно ст.2.п.1 закону України «Про захист прав споживачів: «Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів».

Згідно Закону України «Про третейські суди» - третейські суди не можуть розглядати справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України. Таким чином, якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах. (Письмо, Верховный Суд, от 11.02.2009, "Практика применения судами Закона Украины "О третейских судах"".

Згідно п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Згідно ст.22 Закону України „Про захист прав споживачів ” - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Згідно ст. 3. п.1 ЦПК України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.16.п.2.2. ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст.1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Щодо форми договору, то такий згідно ч.1 ст. 639 ЦК України може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч.4 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів ” в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Пункт 1 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч. 11,12 ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів ”1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими:

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору.

Відповідно п. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Постановою Правління Національного Банку України від 10.05.2007 р. № 168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808 були затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Вказана постанова була прийнята з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації , відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 47, 49 та 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно п.2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту Банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке:

• процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо);

• можливості та умов дострокового повернення кредиту;

• можливості та умов дострокового розірвання кредиту

Згідно п. 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, Банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданнями, обслуговуванням і погашенням кредиту.

27.07.2008 року я уклав правочин у формі підписаної заяви про надання мені банківської послуги у виді видачі банківської пластикової картки ’’Універсальна’’ з кредитним лімітом в сумі 10 000,00 грн , з відсотковою ставкою за кредитним лімітом 2,5 % на місяць із розрахунку 360 днів у році, з терміном дії кредитного ліміту, який збігається з терміном дії самої кредитної картки.

Будь яких інших договорів про умови надання банківських послуг сторони не укладали.

Умови підписаної заяви про надання мені банківської послуги не містять відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту, як цього вимагає ч.4 ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів ”, а умови про строк дії договору, про право дострокового повернення та право дострокового розірвання договору, умови про обов’язок сплати мною, як позичальником будь яких комісій які є істотними, не були укладені взагалі. Умови підписаного правочину від 17.07.2008 р. містять умови які є несправедливими щодо мене, а саме Банк надає собі право у будь який момент збільшить, зменшати чи анулювати умову договору, а саме розмір кредитного ліміту. Що є порушенням Закону України „Про захист прав споживачів та норм Правил НБУ про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту № 168 від 10 травня 2007 року.

Угоду про надання мені банківської послуги у формі підписаних Умов та Правил надання банківських послуг я з ЗАТ КБ «Приватбанк» не підписував. Ніяких угод, щодо мого зобов’язання сплачувати Банку пеню на комісії я с ЗАТ КБ «Приватбанк» не укладав.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно ст. 1055 ЦК України встановлено, що Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно ч. 2 ст. 207 передбачено, що Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України)

Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вважаю, що правочин у формі підписаної заяви про надання мені банківської послуги ЗАТ КБ «Приватбанк» у виді видачі банківської пластикової картки ’’Універсальна’’ вчинений з недодержанням вимог чинного законодавства України, а тому є недійсним.

ВІДПОВІДАЧЕМ було порушено законні права ПОЗИВАЧА, як споживача фінансово-кредитної послуги, норми законодавства які є обов’язковими для договорів даного виду, вимоги ЦК України які регулюють договірні відносин, що є підставою для визнання вищезазначених прав чинів недійсними .

Абзац 2 пункту 2 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами «Про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 року N 5 серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг) регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

За наявності у кредитному договорі третейського застереження (окремої третейської угоди) при вирішенні спору суд має враховувати положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» про те, що справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), не підлягають розгляду третейськими судами. Тому за наявності вказаного третейського застереження (окремої третейської угоди) залишення позовної заяви споживача без розгляду на підставі пункту 6 частини першої статті 207 ЦПК є неприпустимим. Такі заяви підлягають вирішенню і за наявності з цього приводу рішення третейського суду, прийнятого за межами його компетенції. (Постанова Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р.)

Відповідно до ст. 110 ЦПКодексу України та Постанови №5 від 12.04.1996 року Пленуму Верховного Суду України: « Відповідно до Закону України « Про захист прав споживачів», споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання Договору. Жоден з цих Судів не справі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого Суду з мотивів непідсудності.

При вирішенні спорів що виникають при укладенні, забезпеченні, виконанні та припиненні кредитних договорів, а також при визнанні їх недійсними суди мають виходити з положень статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.1950), главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України а також враховувати, що кредитні відносини врегульовано Законом України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів", та нормативно-правовими актами, у тому числі виданими Національним банком України у межах своїх повноважень, визначених Законом України від 20 травня 1999 року N 679-XIV "Про Національний банк України" (Постановление,Пленум Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел, от 30.03.2012, № 5 "О практике применения судами законодательства при решении споров, возникающих из кредитных правоотношений")

Пункт 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює: споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

[doroshal]

и это все? И вы с таким слабеньким позовом собираетесь идти в суд ?! Когда то во время войны Сталин посылал солдат с палками на немецкие танки через минные поля на немцев. примерно это так .Найдите мало-мальски грамотного юриста .Недалеко от вас в Одессе Степаненко.