Лист ВССУ від 16.01.2013 Про деякі питання застосування норм ЦПК

[ANTIRAID]

№ 10-72/0/4-13 від 16.01.2013

Головам апеляційних судів областей,

міст Києва та Севастополя,

Апеляційного суду Автономної Республіки Крим

Про деякі питання застосування норм ЦПК

Розглянувши листа голови Апеляційного суду Луганської області про деякі спірні питання застосування норм цивільного процесуального права, судова палата у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає таке.

1. Питання: Чи може бути видано судовий наказ у разі, якщо заявлено вимогу про стягнення сум штрафних санкцій (пені), нарахованих згідно з додатковою угодою про надання послуг?

Відповідь: Питання застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює наказне провадження, значною мірою висвітлено у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» (далі – Постанова пленуму). Окремі питання застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулює наказне провадження, також роз’яснено в інформаційному листі ВССУ від 03 травня 2012 року № 6–27/0/9/-12.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 96 ЦПК судовий наказ може бути видано у разі, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Відповідно до пункту 13 Постанови пленуму, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК), судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що підтверджують правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги.

У цьому випадку може бути видано судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути додано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами.

Заборгованість за надані телекомунікаційні послуги є простроченою, якщо не здійснено плату за фактично надані та отримані послуги, абонентну плату та інші види платежів, встановлених відповідно до Закону України «Про телекомунікації», постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295 «Про затвердження Правил про надання телекомунікаційних послуг» тощо.

Додаткова угода – це зміна основного зобов’язання (статті 651, 654 ЦК). Наслідком зміни зобов’язання є обов’язок виконувати договір на нових умовах.

Отже, стягнення сум штрафних санкцій (пені), нарахованих згідно з додатковою угодою про надання послуг, є наслідком порушення зобов’язання споживачем телекомунікаційних послуг і видом відповідальності за порушення такого зобов’язання, яка здійснюється із застосуванням норм цивільного законодавства, що регулюють відповідальність за порушення зобов’язання.

У зв’язку із цим у разі безспірності вимог, наявності документів, що чітко підтверджують розрахунок сум, за умови, що визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами, підстав для відмови у видачі судового наказу немає.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 96 ЦПК з позовом про стягнення заборгованості за надані послуги (з урахуванням штрафних санкцій) позивач має право звернутися лише у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.

2. Питання: Як має діяти апеляційний суд у разі, якщо при розгляді справи про усиновлення встановлено, що в матеріалах справи відсутній висновок органів опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини?

Відповідь: Відповідно до частини першої статті 304 ЦПК справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, за винятками і доповненнями, встановленими главою про апеляційне провадження.

З метою реалізації повноважень апеляційного суду, спрямованих на завершення провадження у справі на стадії апеляційного розгляду (статті 306, 309 ЦПК), апеляційний суд розглядає справу про усиновлення за правилами, встановленими главою 5 розділу ІV ЦПК, у тому числі із застосуванням норм щодо належної підготовки справи до судового розгляду.

Встановлення законодавцем спеціальних процесуальних норм щодо розгляду окремих категорій справ зумовлено необхідністю визначити обов’язкові процесуальні дії суду, пов’язані, зокрема, із належною підготовкою справи до судового розгляду.

Особливості підготовки справи про усиновлення до судового розгляду в порядку окремого провадження встановлені статтею 253 ЦПК. За змістом частини першої статті 253 ЦПК суд вирішує питання про участь у розгляді справи про усиновлення органів опіки і піклування. Участь у розгляді справи органу опіки і піклування та надання відповідного висновку є обов’язковими та не можуть залежати від розсуду суду та клопотань, заявлених особами, які беруть участь у справі (стаття 253 ЦПК, стаття 19 ЦК).

Відповідно до частини другої статті 253 ЦПК орган опіки і піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Вимоги до висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини встановлені наказом Міністерства соціальної політики України від 05 березня 2012 року №122 «Про затвердження форм документів з питань усиновлення» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 березня 2012 року за № 441/2075).

У випадку якщо суд першої інстанції не виконав обов’язкові процесуальні дії, передбачені статтею 253 ЦПК, зазначені порушення суду першої інстанції можуть бути підставою для постановлення окремої ухвали, а не для відмови в задоволенні заяви.

Відтак суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 303 ЦПК вчиняє ці дії на стадії апеляційного провадження. Це підтверджується й положеннями частини третьої статті 235 ЦПК, згідно з якими справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

3. Питання: Чи можливо з метою економії процесуального часу, встановленого статтею 303-1 ЦПК для розгляду апеляційної скарги, вирішити питання про самовідвід судді на стадії відкриття апеляційного провадження, до постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, та яким чином це може бути вирішено.

Відповідь: Обов’язок судді заявити вмотивований самовідвід визначено частиною першою статті 23 ЦПК.

На відміну від вирішення заяви про відвід (стаття 24 ЦПК) у ЦПК не визначено процедури подання та вирішення заяви про самовідвід у разі подання такої заяви суддею-доповідачем до початку розгляду справи, після якого така заява також розглядається колегією суддів у судовому засіданні.

З метою уникнення сумніву в об’єктивності та неупередженості судді питання про його самовідвід може бути вирішено до відкриття апеляційного провадження у справі, якщо із матеріалів справи, що передана судді-доповідачу, убачається наявність підстав для самовідводу, передбачених статтями 20, 21 ЦПК.

Отже, з урахуванням принципу цивільного процесуального права – процесуальної економії (звільнення від невиправданих формальностей і процедур) – питання про самовідвід судді може бути вирішено до відкриття апеляційного провадження у справі як шляхом постановлення ухвали про самовідвід судді, якому розподілено справу для розгляду, так і шляхом подання відповідної заяви. Після цього справа підлягає повторному автоматичному розподілу без участі цього судді (стаття 25 ЦПК).

4. Питання: Яким чином має бути розглянуто заяву про забезпечення позову, яка надійшла до дня судового засідання з урахуванням того, що її має бути розглянуто у день надходження. Чи має бути призначено судове засідання для розгляду такої заяви до раніше призначеної дати судового засідання у справі з вирішенням питання щодо забезпечення позову, чи така заява має розглядатися як клопотання у судовому засіданні при розгляді справи на загальних підставах?

Відповідь: Зазначене питання певним чином врегульовано постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Частиною третьою статті 151 ЦПК встановлено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, однак лише після його пред’явлення. Тобто заява про забезпечення позову може бути пред’явлена і на стадії відкриття провадження у справі, стадії провадження у справі до судового розгляду, стадії судового розгляду в суді першої інстанції, стадії провадження в апеляційній інстанції.

Питання про забезпечення позову вирішується суддею, у провадженні якого перебуває справа, одноособово без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Зазначення в частині першій статті 153 ЦПК про розгляд заяви про забезпечення позову судом (а не суддею) не є свідченням того, що суддя одноособово без проведення судового засідання не має права на вжиття заходів забезпечення позову. Слід враховувати, що законодавець в зазначеній статті вжив термін «суд» як державна інституція і в різних нормах ЦПК використовує терміни і «суддя», і «суд». Крім того, згідно зі статтею 18 ЦПК суддя діє від імені суду.

Відповідно до абзацу другого пункту 7 наведеної вище постанови Пленуму питання про забезпечення позову вирішує суддя одноособово або суд у судовому засіданні (залежно від стадії розгляду справи) у день надходження.

Отже, якщо заяву про забезпечення позову подано після відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду, то суддя одноособово вирішує це питання відповідно до вимог закону. У випадку якщо заява про забезпечення позову надійшла під час проведення судового засідання, то, відповідно, вона розглядається у судовому засіданні згідно з вимогами закону.

5. Питання: Згідно зі статтею 153 ЦПК заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, у день її надходження, без повідомлення осіб, які приймають участь у справі. Яким чином має діяти суд у разі, якщо справа у встановленому порядку розподілена судді-доповідачу, який провів відповідні підготовчі дії, призначив дату судового засідання з розгляду справи та у період до призначеної дати судового засідання захворів чи з інших поважних причин не може її розглянути, а під час його відсутності надійшла заява про забезпечення позову?

Відповідь: Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Статтею 153 ЦПК встановлено правило, відповідно до якого заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, у день її надходження, без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, у разі хвороби чи відсутності з іншої поважної причини на роботі судді, у провадженні якого перебуває справа, заява про забезпечення позову автоматизованою системою документообігу суду розподіляється іншому судді, який може її розглянути, оскільки судді діють від імені суду (стаття 18 ЦПК). Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена, тощо. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення, а сама ухвала приєднується до справи, яка перебуває у провадженні судді, котрий має її розглянути.

Цей інформаційний лист погоджено суддями судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заступник Голови М. Й. Вільгушинський

http://sc.gov.ua/uploads/tinymce/files//%D...D0%9F%D0%9A.doc

[у.zaporozhskiy]

Відповідно до пункту 13 Постанови пленуму, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК), судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг.

Я бы выделил еще это, очень многие судебные приказы, можно отменить именно на основании отсутствия договора о предоставлении услуги.