зразок апеляційної скарги на державного виконавця про зобов'язання вчинення дій

[VUDU]

Відповідач: Начальник ВДВС

Алчевського МУЮ

Лаптінов В.В.

94204, м.Алчевськ, вул.Фрунзе 40

Апеляційна скарга

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 року по справі № 812/3808/13-а

24 квітня 2013 року суддею Луганського окружного адміністративного суду Пляшковой К.О. по справі № 812/3808/13-а була проголошена вступна та резулятивна частина постанови про відмову у задоволенні позовних вимог Позивача.

29 січня 2013 року було складено та підписано повний текст зазначеної постанови.

07.05.2013 року рекомендованим листом з повідомленням позивач отримав повний текст постанови від 19 квітня 2013 року по справі № 812/3808/13-а.

Вимогами ст. 186 КАС України встановлено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Таким чином строк обчислювання на подачу апеляційної скарги є 07.05.2013р. (день отримання позивачем копії постанови).

Я, Петров П.П., як позивач вважаю, що суд першої інстанції неправильно надав правову оцінку обставинам у справі, не привів свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права ст. 2; 159; 163; 224-2 КАС України, ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження», ч. 5 ст. 124 Конституції України з огляду на наступне.

В своєму позові я заявляв такі позовні вимоги:

1. Визнати бездіяльність начальника ВДВС Алчевського МУЮ Лаптінова В.В. щодо невиконання рішення Верховного суду України від 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11 у подібних правовідносинах - протиправною;

2. Зобов’язати начальника ВДВС Алчевського МУЮ Лаптінова В.В. на виконання рішення Верховного суду України від 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11, винесеного відносно виконання виконавчого напису нотаріуса вчиненого на заставлене рухоме майно, до подібних правовідносин щодо виконання виконавчого напису нотаріуса № 1215 від 22.03.2012 року також вчиненого на заставлене рухоме майно, застосувати норми права зазначені у рішенні Верховного суду України, тобто застосувати норми права ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

В обгрунтування заявлених позовних вимог я зазначив, що 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11 Верховний Суд України виніс рішення щодо підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а саме Верховний суд України у мотивувальній частині постанови зазначив, що відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає.

З посиланням на ч. 5 ст. 124 Конституції України та на ст. 244-2 КАС України я у позові зазначив, що рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Державний виконавець ВДВС Алчевського МУЮ Колоскова Л.В. всупереч рішенню Верховного суду України, на заставлене рухоме майно, що належить мені, знайшла підстави для звернення стягнення шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Не погоджуючись з таким рішенням державного виконавця, керуючись ч. 5 ст. 124 Конституції України та ст. 244-2 КАС України я надіслав її керівнику (відповідачу) повідомлення о рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах по справі № 3-134гс11 від 12 грудня 2011 року, у якому я повідомив відповідача, що згідно зазначеного рішення Верховного суду України, підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, і просив відповідача не порушувати норми Конституції та виконати рішення Верховного суду України.

У судовому засіданні я зазначав, що відповідач керуючись ст. 244 КАС України, отримавши постанову Верховного суду України зобов’язаний її виконувати шляхом застосування до підстав виконання усіх виконавчих написів нотаріусів вчинених на заставлене рухоме майно норм права ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яку застосовує до виконання виконавчого напису нотаріуса вчиненого на заставлене рухоме майно в своєму рішенні Верховний суд України у подібних правовідносинах.

Відповідно до ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження» на начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, покладено контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем.

Начальник відділу при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень, відповідно до ч.2 ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», має право:

- у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину) , винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим законом.

Таким чином відповідач, як начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, отримавши рішення Верховного суду України і встановивши, що підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, встановивши, що рішення державного виконавця, щодо підстав для звернення стягнення на моє заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, суперечить вимогам закону - відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 124 Конституції України, ст. 244-2 КАС України, ст. 360-7 ЦПК України, ст. 111.28 ГПК України зобов’язаний на виконання рішення Верховного суду України винести постанову у якій, щодо підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно, що належить мені, застосувати норми права, які у подібних правовідносинах застосовує у своїх рішеннях Верховний суд України, а саме застосувати норми права ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка не передбачає звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Вказані дії відповідач до теперішнього часу не виконав, чим проявляє бездіяльність виражену в умисному не виконанні рішення Верховного суду України.

08.04.13р. на надіслане відповідачу повідомлення о рішенні Верховного суду України мною була отримана відповідь у якій замість того, щоби виконати рішення Верховного суду України у частині відсутності підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, відповідач радив мені звернутися до відповідного суду для вирішення питання щодо скасування цього виконавчого напису нотаріуса вчиненого на заставлене рухоме майно. Тобто відповідач ігнорує рішення Верховного суду України у частин того, що підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, і вважає, що такі підстави є.

І тут виникає питання, чому Верховний суд України вважає, що підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, а відповідач вважає, що є підстави для звернення стягнення саме на моє заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису ? Звідки така несправедлива дискримінація по відношенню до мене ? Хто прав, Верховний суд чи відповідач ? Як наслідок виникає наступне запитання - хто виграє цей спір, Верховний суд чи відповідач ? Відповідь на ці питання повинен дати апеляційний суд тому, що 24 квітня 2013 року суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О. у цьому спорі вирішила, що Верховний суд не прав, а прав відповідач і винесла рішення, яким проігнорувала висновок Верховного суду України, у частині, що підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає.

Так у обгрунтування того, що Верховний суд не прав і у відповідача є підстави для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису суддя Пляшкова К.О. у своєму рішенні зазначила, що у відповідності із ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі написи нотаріусів. Тобто суддя, як і відповідач вважає, що згідно ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» у відповідача є підстави для такого звернення.

Аналогічне запитання – хто прав у цьому спорі, Верховний суд чи суддя суду першої інстанції Пляшкова К.О. ? Суддя Пляшкова К.О., що скасувала рішення Верховного суду України чи це дискрімінація по відношенню до мене ? Вибачте, можливо я задав глупе запитання, но яке рішення таке і запитання.

Своїм висновком про відмову у вимозі зобов'язати відповідача виконати рішення Верховного суду України суддя Пляшкова зазначила наступне: «Відтак, суд приходить до висновку, що у державного виконавця відсутня законна можливість щодо виконання постанови Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11, а у начальника відділу відсутні підстави для зобов'язання державного виконавця до вчинення таких дій».

У Верховному суді, що не кваліфіковані судді не керуються законом, а виносять незаконні рішення, з огляду на висновок, що відсутня законна можливість їх виконання ? Це повний абсурд. Бути того не може. У Верховному суді усі судді мають найвищу кваліфікацію. Висновок, що підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, Верховний суд України зробив, керуючись законами України, спеціально для виконання державною виконавчою службою. Бо мені не відомо хто ще крім неї за такими рішеннями має право примусово звертати стягнення на майно.

Крім того суддя Пляшкова К.О. не взяла до уваги, що Верховний суд України зазначає у своїй постанові, що Закон України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна прикінцевими і перехідними положеннями якого передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином суддя Пляшкова К.О. всупереч рішенню Верховного суду України застосувала до підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно ні норми права спеціального закона з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, а норму права ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» в частині, що суперечить вимогам ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», прикінцевими і перехідними положенням якого передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Крім того суддя Пляшкова К.О. порушила вимоги ст. 163 КАС України, оскільки в постанові не зазначила мотивів неврахування окремих доказів, а саме суддя в своєму рішенні не вказала мотиву неврахування висновку Верховного суду України, що підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає.

Крім цього, зазначаю, що в Постанові про відмову зобов'язати відповідача виконати рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах яка винесена суддею Пляшковой К.О. - відсутнє смислове навантаження по тексту, що робить Постанову не зрозумілою; у вказаній постанові «бездумно» та не зрозуміло, для чого переписані статті законодавства України; не з’ясовані і не відображені обставини та факти, що мають значення.

На мій погляд саме цікаве в рішенні судді Пляшковой К.О. те, що суддя Пляшкова К.О. у мотивувальної частині постанови зазначила вимоги законів, які зобов'язують суд привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України та надають законну можливість і законно зобов'язують відповідача виконати рішення Верховного суду України, а саме зазначила вимоги ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 19; ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 244 КАС України, рішення Верховного суду України по справі № 3-134гс11 від 12 грудня 2011 року, а висновок зробила протилежний, що немає законної можливості виконати рішення Верховного суду України та резулятивну частину постанови винесла про відмову зобов’язати відповідача виконати рішення Верховного суду України і при цьому не вказала, які норми інших законів забороняють виконувати або надають відповідачу право не виконувати рішення Верховного суду України. Так, що це – невиконання рішення суду чи помилка судді ?

Таким чином вважаю, що суддя Пляшкова К.О. помилково не привіла свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, при винесенні Постанови по справі не всебічно, та не в повному обсязі дослідила усі обставини; не вірно застосувала норми КАС України, керуючись ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 19; ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 24; 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст., ст.:2; 6; 49; 71; 86; 105; 106; 159; 163; 187; 205; 244-2; Кодексу Адміністративного Судочинства України, -

ПРОШУ:

1. Прийняти апеляційну скаргу на Постанову судді Луганського окружного адміністративного суду Пляшкової К.О. від 24.04.2013 року по справі № 812/3808/13-а до розгляду;

2. Скасувати Постанову судді Луганського окружного адміністративного суду Пляшкової К.О. від 24.04.2013 року по справі № 812/3808/13-а та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог позивача;

3. Розглянути справу за моєї відсутності.

Додаток:

1. Копії апеляційної скарги по кількості осіб, що беруть участь у справі;

2. Оригінал квитанції сплати судового збору.

15.05.2013р. П.О. Петров