Определение ВССУГУД об отмене решения апелляционного суда г. Киева о разделе квартиры

[у.zaporozhskiy]

заплачены совместные деньги супругов.

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/36949941

 

Державний герб України

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

УХВАЛА

іменем   україни

29 січня 2014 рокум. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого       Луспеника Д.Д.,

    

суддів:                 Лесько А.О.,             Хопти С.Ф.,                

                           Червинської М.Є.,   Черненко В.А.,    

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

        

У травні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона з 15 вересня 1979 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 червня 2011 року було розірвано. Від шлюбу вони мають двох повнолітніх дочок. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько відповідача - ОСОБА_6, після смерті якого залишилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1, які по 1/2 частині кожний успадкували відповідач, як син спадкодавця та неповнолітній онук спадкодавця ОСОБА_7 в порядку права представлення свого батька, ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 7 липня                     2005 року, яке набрало законної сили, крім іншого, було задоволено зустрічний позов ОСОБА_4, припинено право власності неповнолітнього                    ОСОБА_7 на 1/2 частину квартири вищевказаної квартири та стягнуто із                        ОСОБА_4 на користь представника неповнолітнього ОСОБА_7 - ОСОБА_9 1/2 частину вартості цієї квартири, що складає 60 908 грн 35 коп. шляхом перерахування цих коштів з депозитного рахунку суду, які є коштами їх сімейного бюджету, були позичені нею у ОСОБА_10 та повернуті особисто нею кредитору, у зв'язку із чим вважала, що Ѕ частина зазначеної квартири є їх з відповідачем спільною сумісною власністю та підлягає поділу в рівних частках.

          Ураховуючи наведене, позивачка просила поділити спільно нажите нею та відповідачем як подружжям та визнати за нею право власності на ј частину спірної квартири.  

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання на окреме проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 1998 року та відсутність в них спільного господарства станом на 2005 рік, як на підставу для відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

          

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

          

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є спадковим майном, а тому позивачка, яка не є спадкоємицею, право власності на частину квартиру набути не може та з того, що на час набуття відповідачем права власності на квартиру, сторони фактично припинили шлюбні відносини та не вели спільного господарства, а викуп частини спадщини відбувся за особисті кошти відповідача.

З такими висновками погодився й апеляційний суд, виключивши при цьому з мотивувальної частини посилання на окреме проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 1998 року та відсутність у них спільного господарства станом на 2005 рік, як на підставу для відмови у задоволенні позову, посилаючись на те, що доказів, які б беззаперечно свідчили, що сторони припинили подружні стосунки з 1998 року та не вели спільного господарства станом на 2005 рік, сторонами не надано.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.  

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

          

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1979 року по 2011 рік та мають двох повнолітніх дітей.

Після смерті батька відповідача, ОСОБА_6, відкрилася спадщина на належну померлому квартиру АДРЕСА_1, спадкоємцями за законом на яку стали відповідач та його неповнолітній племінник ОСОБА_9 в рівних частках.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 7 липня                     2005 року, яке набрало чинності, крім іншого, було задоволено зустрічний позов ОСОБА_4, припинено право власності неповнолітнього ОСОБА_7 на 1/2 частину квартири вищевказаної квартири та стягнуто із ОСОБА_4 на користь представника неповнолітнього ОСОБА_7 - ОСОБА_9                          1/2 частину вартості цієї квартири, що складає 60 908 грн 35 коп. шляхом перерахування цих коштів з депозитного рахунку суду, внесених ОСОБА_4 у зв'язком із розглядом цієї справи.

У матеріалах справи відсутні докази того, що кошти, сплачені в якості компенсації за 1/2 частину спірної квартири, яка складала 60 908 грн 35 коп., не були сплачені в період шлюбу з відповідачем, враховуючи презумпцію спільності майна подружжя.

З вказаного вбачається, що ОСОБА_4 набув право власності на                   1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом. У той же час, інша 1/2 частина цієї квартири, успадкована ОСОБА_7, який прийняв спадщину та якому в подальшому за цю частину сторонами, як подружжям, на що посилається позивачка, сплачено компенсацію.

У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд не дав висновку про те, чому інша 1/2 частина квартири є спадковим майном, а не є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування,  є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно п. 1 ст. 61 цього Кодексу об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

У ст. 70 СК України зазначено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За таких обставин, висновок суду, що позивачка не має права на визнання за нею права власності на 1/4 частину спірної квартири, що набута подружжям за час шлюбу і належить сторонам на праві власності, є передчасним.

На вказані порушення посилалась ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_5 у своїй апеляційній скарзі, проте вказаним доводам апеляційний суд не надав належної оцінки.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам                     ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 9 жовтня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

                              Головуючий                                                         Д.Д. Луспеник

Судді:                                                                   А.О. Лесько

                                                                                          

С.Ф. Хопта

                                                    

М.Є. Червинська      

                                                                               В.А. Черненко