Отказ Приватбанку в 2 -х инстанциях о выселении.

[Byyf]

Прихват подал на кассацию

 

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41003728

 

                                                                      

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

Справа №22-ц/791/2714/2014р.                                     Головуючий в І інстанції Яценко О.М.

Категорія: 44                                                                                                Доповідач - Радченко С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2014 року жовтня місяця 15 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

          Головуючого: Радченка С.В.

          Суддів: Вербицької Л.І., Капітан І.А.

      

          при секретарі: Сікорі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, орган опіки та піклування Цюрупинської районної державної адміністрації про виселення, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» (далі за текстом ПАТ КБ «Приват Банк») звернувся до суду з позовом зазначаючи, що 13.02.2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і ОСОБА_3 13.02.2007 року уклали договір іпотеки. Згідно з п. 7 договору іпотеки ОСОБА_3 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 48.50 кв.м., житловою площею 26.30 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приват Банк» виконав в повному обсязі ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язання за кредитним договором не виконав внаслідок чого утворилась заборгованість. Таким чином, у порушення зазначених норм закону та умов договору, він зобов'язання за Кредитним договором не виконав. ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся до  суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та 19 жовтня 2010 року суд виніс рішення звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру, загальною площею 48.50 кв.м., житловою площею 26.30 кв.м. яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приват Банк». Згідно з інформацією, що міститься в довідці про склад сім'ї, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_3, ОСОБА_1 та неповнолітні ОСОБА_2, ОСОБА_3 Банком надсилалися письмові повідомлення про добровільне виселення, проте відповідачі вимогу не виконали. Посилаючись на вищевикладене, остаточно просили суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ «Приват Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.  

Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 13.02.2007 року було укладено кредитний договір №HEC1GK00001144 (а.с.6-7). Відповідно до п. 1.1. кредитного договору позивач зобов'язався надати ОСОБА_3   кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 21830.00 доларів США строком до 13.02.2027 pоку, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і ОСОБА_3 13.02.2007 року уклали договір іпотеки № HEC1GK00001144 (а.с.8-11). Згідно з п. 7 договору іпотеки ОСОБА_3 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 48.50 кв.м., житловою площею 26.30 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приват Банк» виконав в повному обсязі, ОСОБА_3, в свою чергу, умови договору не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість. 21.08.2013 року ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся до  суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та рішенням апеляційного суду Херсонської області від 19 жовтня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру, загальною площею 48.50 кв.м., житловою площею 26.30 кв.м. яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приват Банк» (а.с.12-14).

За змістом ст.ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку» та згідно умов договору іпотеки, укладеного між позивачем і відповідачем, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за цим зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України - звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невиконання Банком вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення письмової вимоги про звільнення іпотечного майна, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 15.06.2013 року Банком на адресу відповідачів було направлено письмову вимогу про звільнення вищезазначеної квартири (а.с.15), яку ОСОБА_1 отримала 09.07.2013 року, що підтверджується відбитком поштового штемпелю на повідомленні (а.с.111).

Також необґрунтованим є висновок суду, щодо відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки та виселення неповнолітніх з іпотечного майна.

Згідно ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки не мають права без дозволу органів опіки та піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (ч. 4 цієї статті).

Проте, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», в п. 44 роз'яснено, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Крім того, ані ст.40 Закону України «Про іпотеку», ані ст.109 ЖК України не передбачають виселення мешканців з житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, за згодою органів опіки та піклування.

Оскільки рішенням апеляційного суду Херсонської області від 19.10.2010 року, яке набрало законної сили, встановлено, що на час укладення іпотечного договору малолітні діти у встановленому законом порядку прав користування спірною квартирою не мали, у цьому помешканні були зареєстровані без згоди іпотекодержателя вже після укладення кредитного й іпотечного договорів передбачені законом підстави для відмови ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову про виселення відсутні.

Також необґрунтованим є посилання суду, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, на ч.3 ст.109 ЖК УРСР, якою передбачено, що виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу, оскільки відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання, або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Разом з тим, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на наступні обставини

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

З матеріалів справи вбачається, що предмет іпотеки - квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, використовується як постійне місце проживання відповідачів та має загальну площу 48,50 кв. м. Умовами кредитного договору передбачено, що кошти боржник отримав в іноземній валюті. Сторонами не заперечувалося, що іншого зареєстрованого майна, окрім спірного будинку, у відповідачів немає.

Оскільки позовна вимога Банку про виселення знаходиться  в безпосередньому зв'язку зі зверненням стягнення на іпотечне майно, яке протягом дії зазначеного Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника), а власником майна залишається іпотекодавець, то колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються як такі, що не спростовують висновків суду про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки порушень норм матеріального і процесуального права, що можуть слугувати підставою для скасування чи зміни законного по суті судового рішення, колегією суддів не встановлено, то підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» відхилити.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 18 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності після проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку.

Головуючий:

Судді: