Отказ по ипотеке Хоз суд г. Києва

[murcheg]

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  910/23530/14 26.11.14

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом                           Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» провизнання недійсним іпотечного договору від 28 грудня 2007 року та зняття заборони відчуження майнових прав

Представники:

від Позивача: Мазуренко С.С. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: Олексін С.С. (представник за Довіреністю);

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

 

Публічне акціонерне товариство «Автомобільна компанія «Укртранс» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (надалі також - «Відповідач»)  про 1.визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору від 28 грудня 2007 року, усіх змін та доповнень до нього, з усіма додатками та змінами до нього; 2.зняття заборони відчуження зазначених в Договорі майнових прав на квартири та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження майна іпотекою.

 

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 28 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрований за № 2675, предметом якого є майнові права на квартири у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі (на перетині) вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі м. Києва. Так, Позивач зазначає, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Також, Позивач зазначає, що голова Правління Відкритого акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» не мав повноважень щодо підписання оспорюваного договору.

 

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/23530/14, судове засідання призначено на 13.11.2014 р.

 

13.11.2014 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій останній просить Суд застосувати позовну давність до вимог Публічного акціонерного товариства "Автомобільна компанія "Укртранс" і у зв'язку з її спливом відмовити в позові.

 

Також, 13.11.2014 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява, в якій просить Суд у випадку задоволення позову, на підставі статті 1057-1 Цивільного кодексу України,  накласти арешт на майнові права на квартири: №81 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №86 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №91 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м.

 

13.11.2014 року в судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 03.11.2014 року.

 

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду про порушення провадження по справі, Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2014 року відкладено розгляд справи на 26.11.2014 року.

 

В судовому засіданні 26.11.2014 року представник Позивача підтримав вимоги, доводи позовної заяви, подав додаткові документи та Клопотання про витребування у Відповідача оригіналу іпотечного договору від 28 грудня 2007 року з додатковими угодами та документами, на підставі яких було надано кредит та підписано додаткові угоди. Представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

 

Суд зазначає, що Клопотання Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про витребування доказів не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи наявні інші докази на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування за розглядуваним спором.

 

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

 

В судовому засіданні 26 листопада 2014 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

 

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

 

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -    

 

ВСТАНОВИВ

 

28 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «Київ» (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О.В. та зареєстрований за № 2675.

 

Пунктом 1.1. Іпотечного договору визначено, що за договором забезпечується належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають з Договору №45/07 від 14 червня 2007 року про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії, усіх змін та доповнень до нього, в тому числі додаткових угод № 1 від 26 червня 2007 року, № 2 від 12 липня 2007 року, № 3 від 30 жовтня 2007 року, № 4 від 22 листопада 2007 року, № 5 від 21 грудня 2007 року, за яким іпотекодавець отримав кредит у сумі 27  000  000 грн. із сплатою 17% річних, терміном повернення до 30.06.2008 року включно.

 

Відповідно до пункту 1.3. Іпотечного договору, предметом іпотеки є майнові права на квартири за №№ 19, 35, 58, 60, 61, 78, 83, 84, 85, 86, 89, 90, 91, 93, 94 у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі (на перетині) вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі маю Києва.

 

Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним комерційним банком «Київ» (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (іпотекодавець) укладено 30.05.2008 року, 27.06.2008 року, 28.08.2008 року, 28.11.2008 року Договори про внесення змін до Іпотечного договору від 28 грудня 2007 року за № 2675.

 

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Також, Позивач зазначає, що голова Правління Відкритого акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» не мав повноважень щодо підписання оспорюваного договору.

 

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

 

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

 

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

 

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

 

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст  правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

 

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

 

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

 

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

 

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

 

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

 

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

 

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

 

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

 

Крім того, виходячи зі змісту статей 15,  16 Цивільного кодексу України,  статті 20 Господарського кодексу України таГосподарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

 

Як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки. Також, Позивач зазначає, що голова Правління Відкритого акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» не мав повноважень щодо підписання оспорюваного договору.

 

Відповідно до положень  статті 92 Цивільного кодексу України   юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

 

Згідно із частиною  2  статті    207 ЦК України   правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

 

При цьому, Суд зазначає, що за загальним правилом навіть у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України   правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

 

На зазначеному також наголошено у п. 3.4 постанови     Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013     № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" згідно якого наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

 

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

 

Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

 

Отже, схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

 

Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постанові        № 25/2/10 від 27.07.2010, у постанові № 8/47 (12/335/16) від 02.12.2008, у постанові      № 54/210 від 25.05.2010, у постанові № 16/507 від 06.07.2010.

 

Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним комерційним банком «Київ» (іпотекодержатель) та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (іпотекодавець) укладено 30.05.2008 року, 27.06.2008 року, 28.08.2008 року, 28.11.2008 року Договори про внесення змін до Іпотечного договору від 28 грудня 2007 року за № 2675.

 

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» своїми зазначеним діями схвалено укладення між сторонами оспорюваного договору та визнано його дійсність, що виключає можливість визнання даного договору недійсним з підстав відсутності повноважень голови Правління Відкритого акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» на підписання оспорюваного договору.

 

Крім того, судом враховано, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац 2 частини 3  статті 92 ЦК України).

 

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви 68/151/Є-ЕС Ради Європейських Співтовариств від 09.03.1968, статтею 9 якої проголошено, що дії органів компанії      покладають на компанію зобов'язання навіть якщо ті дії виходять за межі цілей компанії, при умові, що такі дії не виходять за компетенцію вказаних органів, передбаченому або дозволену законодавством.

 

Однак, країни-члени можуть обумовити, що компанія не несе відповідальність, якщо такі дії виходять за межі цілей компанії і вона може довести, що треті сторони знали про те, що вказані дії виходять за межі цілей компанії, або відповідно до обставин, не могли не знати про таке;     розголошення статутів не є достатнім доказом вказаного.

 

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постановах Вищого господарського суду від 21.07.2010 у справі № 14/43пд та від 04.08.2010 у справі № 14/44пд.

 

Також, Суд не погоджується з доводами Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про те, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, з огляду на наступне.

 

Відповідно до пункту 1.3. Іпотечного договору, в редакції Договору від 28 грудня 2007 року, предметом іпотеки є майнові права на квартири за №№ 19, 35, 58, 60, 61, 78, 83, 84, 85, 86, 89, 90, 91, 93, 94 у будинку, що будується на земельній ділянці, розташованій на розі (на перетині) вулиць Димитрова та Анрі Барбюса у Печерському районі маю Києва.

 

Пунктом 1.4. Іпотечного договору визначено, що майнові права, які передаються в іпотеку за договором, належать іпотекодавцю на підставі договору № 315 участі в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем на розі вулиць Димитрова та А. Барбюса у Печерському районі м. Києва від 12 вересня 2003 року, додатку № 2 до договору № 315, договору підряду № 20р на будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем на розі вулиць Димитрова та А. Барбюса у Печерському районі м. Києва.

 

Так, статтею 575 Цивільного кодексу України встановлено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

 

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (частина 1 статті 576 Цивільного кодексу України).

 

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про іпотеку", в редакції на момент укладання спірного договору, предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

 

Отже, враховуючи вищевикладені положення норм законодавства, Суд зазначає, що станом на час укладення спірного іпотечного договору, предметом іпотеки могло виступати як нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчуженні іпотекодавцем, і на які може бути звернене стягнення.

 

Аналогічна позиція викладена в Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від від 16 березня 2010 року від 16 березня 2010 року при розгляді господарської справи № 34/131.

 

Таким чином, твердження Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про те, що 28 грудня 2007 року під час укладення Договору іпотеки були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції від 23 лютого 2006 року), оскільки поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у вказаному Закону були відсутні, а майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки є необґрунтованими та безпідставними.

 

Отже, враховуючи вищевикладені положення норм законодавства України та приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору від 28 грудня 2007 року, усіх змін та доповнень до нього, з усіма додатками та змінами до нього, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

 

Також, Суд зазначає, що не підлягають задоволення позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про зняття заборони відчуження зазначених в Договорі майнових прав на квартири та виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження майна іпотекою, як похідні позовні вимоги.

 

Що стосується Заяви Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» про застосування строків позовної давності до позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс», Суд зазначає наступне.

 

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

 

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.  (пункт 5).

 

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

 

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України  від 01.12.2004 N 18-рп/2004   (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

 

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, про захист яких він просить Суд у позові, Відповідачем не порушено, і суд відмовляє Позивачу у позові по суті в зв'язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

 

Також, не підлягає задоволенню Заява Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», на підставістатті 1057-1 Цивільного кодексу України,  про накладення арешту на майнові права на квартири: №81 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №86 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №91 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м., з огляду на наступне.

 

Статтею 1057-1 Цивільного кодексу України визначено, що визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

 

Таким чином, враховуючи відмову Суду в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про визнання недійсним з моменту укладення іпотечного договору від 28 грудня 2007 року, усіх змін та доповнень до нього, з усіма додатками та змінами до нього, Заява Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», на підставі статті 1057-1 Цивільного кодексу України,  про накладення арешту на майнові права на квартири: №81 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №86 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м; №91 загальною площею 188,20 кв.м, жилою площею 100,8 кв.м., не підлягає задоволенню.

 

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за Позивачами.

 

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -    

 

ВИРІШИВ

 

1. В позові Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» - відмовити повністю.

 

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

 

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 28  листопада  2014 року.

 

      Суддя                                                                                                    О.В. Чинчин

[AntiBank]

Так а в чем вопрос? Раз в юридической консультации запостили.

[murcheg]

Так а в чем вопрос? Раз в юридической консультации запостили.

Вопрос в том, правельно ли отказали или нет???