Определение ВСУ об отказе в допуске заявления по пересмотру определения ВССУ, оставившего в силе решение Шевченковского райсуда г. Черновцы об отказе

[у.zaporozhskiy]

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53361451

 

Державний герб України

У х в а л а

10 листопада 2015 року                                                                               м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сеніна Ю.Л.,Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення,

в с т а н о в и л а:

3 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із зазначеною заявою про перегляд судових рішень на підставі пунктів 1 та 4 статті 355 ЦПК України.

У заяві ОСОБА_4 зазначає, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 26 грудня 2014 року позов задоволено, постановлено вселити позивачку з малолітніми дітьми в квартиру та зобов'язано відповідача не чинити перешкод у користуванні квартирою. Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 8 квітня

2015 року рішення районного суду скасовано, постановлено нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7  задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4  просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема статей 64, 65 Житлового кодексу Української РСР.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_4 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 19 вересня та 7 листопада 2012 року, 16 квітня та

4 червня 2014 року, 28 січня 2015 року, рішення Верховного Суду України від 30 вересня, 2 грудня 2009 року та 17 листопада 2010 року, постанови Верховного Суду України від 11 липня 2012 року та 22 жовтня 2014 року.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що підстави для відкриття провадження у справі відсутні.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанцій, виходив з того, що сторони встановили порядок користування квартирою, а припинення сімейних відносин не позбавляє позивачку з дітьми проживати та користуватися спірним жилим приміщенням.

У наданих для порівняння:

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2012 року суд касаційної інстанції зазначив, що діями відповідачів порушуються житлові права позивачів, а тому їх права підлягають захисту шляхом виселення осіб, що безпідставно перебувають у спірному житловому приміщенні;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання права користування житловим приміщенням, виходив з того, що позивачкою не доведено, що в квартиру вона вселилась з дотримання встановленого законом порядку;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що у відповідачів відсутнє право користування спірним жилим приміщенням;

- ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2012 року та 4 червня 2014 року суд касаційної інстанції зазначив, що позивачі не надали доказів того, що спірні жилі приміщення зайняті ними правомірно;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року суд касаційної інстанції виходив з того, що позивач хоч і був зареєстрований у спірній квартирі, проте ніколи до неї не вселявся та не проживав у ній;

- ухвалі Верховного Суду України від 30 вересня 2009 року суд касаційної інстанції скасовуючи ухвалені у справі судові рішення та відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловили таку згоду;

- ухвалі Верховного Суду України від 2 грудня 2009 року суд касаційної інстанції скасовуючи ухвалені у справі судові рішення та відмовляючи в задоволенні позову про вселення, виходив з того, що оскільки позивач був відсутній понад шість місяців у спірній квартирі, то дане житлове приміщення за ним не зберігається;

- ухвалі Верховного Суду України від 17 листопада 2010 року суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалені у справі судові рішення та відмовляючи в задоволенні позову в справі про визнання права користування жилим приміщенням, зазначив, що факт відчуження позивачкою належного їй жилого приміщення не спростовує встановленого судом факту досягнення при її вселенні в спірну квартиру угоди між нею, наймачем квартири та членами його сім'ї щодо порядку користування квартирою, за якою самостійного права на зазначену квартиру вона не набуває;

- постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року скасовуючи ухвалу суду касаційної інстанції, Верховний Суд України виходив з того, що під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб  у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку  при їх вселенні та наявність згоди на це всіх членів сім'ї наймача, а також інші обставини, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, наявність певного порядку користування житлом;

- постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2014 року прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд рішення суду касаційної інстанції, суд встановив відсутність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права та відмовив в задоволенні заяви.

Зміст наданих заявником для порівняння судових рішень судів касаційної інстанції та їх порівняння із судовим рішенням, яке він просить переглянути, не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Надані для порівняння постанови Верховного Суду України

не свідчать про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:          

У допуску до провадження Верховним Судом України справи за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 8 липня 2015 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Ю.Л. Сенін   Н.П. Лященко   В.М. Сімоненко