Постановление ВСУ по пересмотру о возможности начисления процентов и штрафных санкция после судебного приказа о взыскании долга


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
21 вересня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 

головуючого Охрімчук Л.І.,
суддів:
Гуменюка В.І.,
Романюка Я.М.,
Сімоненко В.М.,
Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року, 

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 

Позивач зазначав, що 22 жовтня 2006 року між ним та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 7 тис. 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Відповідач зобов’язання за цим кредитним договором не виконав, унаслідок чого станом на 31 липня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 24 тис. 895 грн 49 коп.

Посилаючись на те, що Шевченківський районний суд м. Запоріжжя наказом від 7 липня 2008 року стягнув на користь банку з відповідача 5 тис. 947 грн 27 коп. заборгованості, проте останній не виконав цього наказу, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 20 тис. 395 грн 63 коп. заборгованості.
 
Василівський районний суд Запорізької області рішенням від 12 червня 2015 року відмовив у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». 

Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 23 липня 2015 року рішення суду першої інстанції змінив у частині правового обґрунтування підстави відмови у позові.
 
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 вересня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). 
 
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності зазначеної вище ухвали викладеному в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
 
На обґрунтування заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» надало копію постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року.
 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
 
За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
 
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22 жовтня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 1,9 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим строком повернення, що відповідає строку дії картки. У подальшому кредитний ліміт на платіжну картку банк збільшив до 5 тис. грн.

За пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг, з якими погодився боржник, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не поінформує іншу сторону про закінчення дії договору, він автоматично подовжується на той самий строк. 

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя наказом від 7 липня 2008 року стягнув з відповідача на користь банку 5 тис. 947 грн 27 коп. заборгованості. За цим судовим наказом стягнуто заборгованість у повному обсязі, у тому числі за тілом кредиту – 4 тис. 689 грн 66 коп., за процентами – 1 тис. 204 грн 74 коп. Судовий наказ набрав чинності 23 листопада 2010 року. 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з недоведеності цих позовних вимог та вважав спірний кредитний договір неукладеним, оскільки заява про видачу кредитних коштів підписана не ОСОБА_1, а іншою особою, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування підстави відмови в позові, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, вважав, що висновок експерта, покладений в основу рішення суду першої інстанції, не має правового значення, оскільки обставини щодо укладення спірного кредитного договору суд установив під час видачі зазначеного судового наказу, тому відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України вони не підлягають повторному доказуванню. 

При цьому суд вважав, що з видачею судового наказу про задоволення вимог кредитора припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема сплата чергових платежів, сплата та нарахування процентів, разом з тим може виникати грошове зобов’язання з повернення кредитних коштів у повному обсязі та нарахованих на цей час процентів, невиконання якого зумовлює відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). 

З урахуванням того, що позивач не порушував питання про покладення на відповідача передбаченої цією статтею відповідальності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог банку. 

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. Висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що нарахування процентів за користування кредитом і пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання не передбачено, є неправильним. 
 
Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 599, 1048, 1054 ЦК України.
 
Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
 
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
 
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. 

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до пункту 6.6 кредитного договору боржник зобов’язаний у разі невиконання зобов’язань за договором на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), сплати винагороди банку (яка включає проценти за користування кредитом, у тому числі за користування простроченим кредитом та овердрафтом, плату за випуск/обслуговування платіжної картки, інші комісії та штрафні санкції).

Однак, суд апеляційної інстанції, установивши, що судове рішення про задоволення вимог кредитора боржник не виконав, дійшов помилкового висновку про припинення правовідносин сторін, що випливають із кредитного договору.

Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, що нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору з моменту ухвалення судового рішення не передбачено, не ґрунтується на вищезазначених нормах матеріального права.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року, наданій заявником для порівняння.
 
Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми статей 599, 1048, 1054 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Судові рішення у справі, що переглядається, не містять висновків щодо строку дії кредитного договору, визначення розміру заборгованості з урахуванням процентів відповідно до статті 1048 ЦК України, а також щодо того, чи в межах позовної давності пред’явлений позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
 
п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 23 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
 
Головуючий
Л.І. Охрімчук 
Судді:
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко
А.Г. Ярема

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі № 6-2739цс15

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).

Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. 

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до пункту 6.6 кредитного договору боржник зобов’язаний у разі невиконання зобов’язань за договором на вимогу банку виконати зобов’язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), сплати винагороди банку (яка включає проценти за користування кредитом, у тому числі за користування простроченим кредитом та овердрафтом, плату за випуск/обслуговування платіжної картки, інші комісії та штрафні санкції).

Однак, суд апеляційної інстанції, установивши, що судове рішення про задоволення вимог кредитора боржник не виконав, дійшов помилкового висновку про припинення правовідносин сторін, що випливають із кредитного договору.

Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, що нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору з моменту ухвалення судового рішення не передбачено, не ґрунтується на вищезазначених нормах матеріального права.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року, наданій заявником для порівняння.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук

Постанова від 21 вересня 2016 року №6-2739цс15

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4988D32C24531D7BC2258056004FAEB0

Link to comment
Share on other sites

ВСУ в очередной, на мой взгляд, неправомерно указал на возможность взыскание процентов и штрафов после судебного приказа о взыскании задолженности по кредитному договору.

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show