Дельта-обман

[Лев]

Вывернута наизнанку схема обмана Дельта Банком заемщика по карточному кредиту, загоняющая его в кабалу. Суды первой и апелляционной инстанций встали на защиту потребителя.

Поскольку коматозный Дельта Банк еще трепыхается, эмиссары (с разрешения ВСУ) ходят по судам, представляют интересы - может Фонда грабування, может свои, приведенные ниже судебные решения помогут ответчикам дать отпор карточному лохотрону Дельта Банка и не только.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64746791

 

Категорія справи № 159/2259/15-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.

Надіслано судом: 15.02.2017. Зареєстровано: 17.02.2017. Оприлюднено: 21.02.2017.

---

                                                                            

Справа № 159/2259/15-ц

Провадження № 2/159/4/17

 

  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

13 лютого 2017 року                                                                            м. Ковель    

 

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Денисюк Т.В.,

за участю секретаря - Гарбар О.В.

особи, які брали участь у справі :

представник позивача - ОСОБА_1,

відповідач- ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_2

третя особа із самостійними вимогами - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним, та за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними,

                                                                    в с т а н о в и в:          

       У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - Банк) звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором №005-02504-260511 від 26.05.2011 року, яка станом на 21.04.2015 року складається з 13498,76 грн заборгованості за тілом кредиту, 3707,82 грн простроченої заборгованість за тілом кредиту, 6925,72 грн заборгованості за відсотками, а всього становить 24132,30 грн. ( а.с.1 т.1)

Обґрунтовуючи позовні вимоги Банк посилається на те, що ОСОБА_4 на підставі  договору, який складається з договору на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної карти та обслуговування платіжної карти, з Тарифів та Правил надання банківських послуг, отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, визначеному в Тарифах, на строк, що відповідає дії картки. За умовами договору відповідач зобов'язаний був щомісяця, в строк, визначений у Правилах, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за овердрафтом за попередній місяць, сплачувати суму процентів, нарахованих за попередній місяць та всю суму пені. Відповідач належним чином свої зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим станом на 24 квітня 2015 року утворилась заборгованість на загальну суму 24132,30 грн.

У травні 2015 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним з мотивів укладення оспорюваного договору її чоловіком ОСОБА_4 без її згоди (а.с.31 т.1)

Ухвалою суду від 05 червня 2015 року позов ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.

Того ж дня ухвалою суду з Банку витребувані докази у справі, зокрема оригінали кредитної справи та завірені виписки по рахунку ОСОБА_4

Вимога суду виконана лише 10 липня 2015 року.

Ухвалою від 10 липня 2015 року у справі за клопотання ОСОБА_4 призначено судово-економічну експертизу, провадження у справі зупинено.

24 вересня 2015 року судом не погоджені строки проведення експертизи в термін після травня 2016 року та відкликано справу з експертної установи.

Ухвалою від 05 жовтня 2015 року справу скеровано для проведення експертизи до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

У серпні 2016 року справу повернуто до суду без виконання експертного дослідження, у зв'язку з ненаданням Банком первинних документів, на підставі яких відображені у виписках операції щодо руху коштів.

Ухвалою від 22 серпня 2016 року провадження у справі відновлено.

За клопотанням представника Банку розгляд справи було відкладено на 14 вересня 2016 року.

Ухвалою суду від 14 вересня 2016 року з Банку повторно витребувані первинні документи з надання кредиту та погашення зобов'язань за платежами по спірному договору.

В судове засідання, призначене на 05 жовтня 2016 року, представником Банку надано додаткову виписку по рахунку та повідомлено про відсутність будь-яких інших первинних документів за даним кредитним договором.

28 вересня 2016 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справи на розгляд суду передано справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними.

             З даним позовом ОСОБА_4 звернувся до суду у серпні 2015 року і справа була зупинена до проведення експертизи у справі за первісним позовом Банку (а.с.1-6 т.2).

ОСОБА_4 просив визнати кредитний договір недійсним, посилаючись на те, що цей договір споживчого кредиту був укладений з порушенням принципу рівності сторін та загальних засад цивільного законодавства - справедливості, добросовісності й розумності, зокрема, при його укладенні банк не провів розрахунки сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, чим фактично допустив обман споживача. Враховуючи невідповідність окремих положень договору вимогам статей 11 та 18 Закону України «Про захист прав споживачів", просив визнати договір недійсним.

За клопотанням сторін ухвалою суду від 18 жовтня 2016 року справи об'єднані в одне провадження.

Ухвалою від 27 жовтня 2016 року у справі призначено судово-економічну експертизу, провадження у справі зупинено.

Ухвалою від 21 грудня 2016 року провадження відновлено після отримання висновку судово-економічної експертизи.

У січні 2017 року ОСОБА_4 подано заяву про зміну позовних вимог, в якій він просить визнати недійсним пункт 1.5 Тарифів на обслуговування платіжних карток тарифний пакет «Класичний», що є невід'ємною складовою кредитного договору №005-02504-260511 від 26.05.2011 року, в решті позов просив залишити без розгляду. Ухвалою від 13 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання в цілому кредитного договору недійсними залишено без розгляду.

Вимоги ОСОБА_4 про визнання пункту 1.5 Тарифів, як складової кредитного договору, недійсними, мотивовані тим, що передбачивши у договорі право нараховувати плату за обслуговування кредитного залишку, Банк не вказав які саме послуги надаються, чим допустив вільне трактування цього пункту та дозволив йому, як користувачу банківських послуг, вважати, що така плата не нараховується, якщо додаткова послуга не надається. Крім того, нарахування щомісячно комісії за обслуговування кредиту є прихованими процентами та збільшує реальну ставку за користування кредитом з 14,99 % до 54,59%. Такі дії Банку не відповідають вимогам ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому просив визнати зазначене положення договору недійсним.

В ході судового розгляду справи представник позивача ОСОБА_1 первісний позов Банку до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором підтримав повністю та пояснив, що підписавши 26 травня 2011 року договір на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної карти та обслуговування платіжної карти, Тарифи на обслуговування платіжних карток «Класичний» та ознайомившись із Правилами надання банківських послуг  фізичним особам ОСОБА_4 погодився на отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,99 % річних ( п.1.4 Тарифів) та щомісячної плати за обслуговування кредитного залишку в розмірі 3,33 % (п.1.5 Тарифів). ОСОБА_4 користувався кредитними коштами включно до червня 2014 року, отримав нову платіжну картку із строком дії до березня 2016 року. Прострочення сплати обов'язкового мінімального платежу розпочалось у березні 2014 року. З метою зменшення нарахувань щодо пені Банком у лютому 2015 року проведено списання нарахованої комісії та переведено її на рахунки відсотків. Також Банком в період з 01.03.2012 року по 06.01.2015 року за користування кредитними коштами нараховувалась лише комісія по п. 1.5 Тарифів, а в період з 02.02.2015 по 21.04.2015 тільки відсотки по п.1.4. Загальна сума заборгованості визначена у відповідності до умов договору, вимога про її стягнення заявлена в межах строків позовної давності, тому просив позов Банку задовольнити повністю. Судові витрати у справі просив стягнути з відповідача в доход держави, оскільки Банк на час звернення до суду із даним позовом був звільнений від сплати судового збору.

Проти позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 представник Банку заперечив, пояснивши, що положення ст.65 Сімейного Кодексу України регулюють відносини розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного з подружжя на отримання кредиту.

Також, представник Банку просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання окремих положень кредитного договору недійсними, мотивуючи тим, що ОСОБА_4 підписав Тарифи, а тому погодився на нарахування йому не лише відсотків за користування кредитом, але й комісії у розмірі 3,33% щомісяця. Окрім того, ОСОБА_4 пропущено строк позовної давності за цією вимогою.

В ході судового розгляду справи відповідач ОСОБА_4 позов Банку не визнав та пояснив, що ознайомившись із Тарифами зрозумів, що зобов'язується сплачувати за користування кредитними коштами 14,99 % річних (п.1.4 Тарифів). Плата за обслуговування кредитного залишку, яка названа у розрахунку боргу як комісія, в розмірі 3,33% щомісяця, може бути нарахована лише у разі надсилання виписок по рахунку (п.1.5 Тарифів). Жодного разу виписок по рахунку він не отримував, тому був переконаний, що щомісяця вносить обов'язковий платіж із розрахунку використаних за попередній місяць коштів та сплачує відсотки за користування кредитом. Лише після отримання копії позовної заяви Банку він дізнався про нарахування йому одночасно щомісячної комісії в розмірі 3,33 % та процентів в розмірі 14,99 % річних. При цьому, проценти нараховуються на загальну суму тіла кредиту, збільшеного на розмір комісії. Фактично комісія є прихованими процентами та реальна ставка по наданому кредиту становить понад 54,59 % річних. Вважає, що повернув банку більшу частину коштів, якими скористався та сплатив в повній мірі відсотки за їх користування. Просить у первісному позові відмовити, його позов задовольнити, при вирішенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 покладається на розсуд суду.

Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 додатково просив суд врахувати ту обставину, що Банк не надав суду первинних документів щодо руху коштів на рахунку ОСОБА_4, а надав лише регістри, які в свою чергу не містять номерів кореспондуючих рахунків за дебітом і кредитом, що не дозволяє клієнту самостійно визначити, на погашення яких складових зобов'язання зараховувались кошти (на тіло, на відсотки, на пеню). Окрім того, відсутня єдина виписка по рахунку, суду надано декілька виписок, які сформовані за невідомим принципом, які обліковують різні операції, що також ускладнювало розуміння правильності розрахунку боргу за кредитним договором. Щодо невідповідності п.1.5 Тарифів вимогам ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» просив суд врахувати, що згідно п.7.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операції з їх використання, затв. постановою правління НБУ №233 від 30.04.2010 р., виписка про рух коштів за рахунком може надаватись власникові рахунку в банку, надсилатись поштою у вигляді текстового повідомлення на мобільний телефон, через банкомат, тощо. Щомісячна виписка про платіжні операції за договором має надаватись безкоштовно. Тому, передбачаючи плату за обслуговування кредиту у виді надсилання виписок по рахунку в розмірі, який перевищує розмір процентів по кредиту в кілька раз, Банк ввів споживача в оману, приховавши в такий спосіб реальну ставку за кредитом.Тому, вважає, що встановлена пунктом 1.5 Тарифів плата за обслуговування залишку кредиту в розмірі 3,33% щомісячних, є несправедливою умовою договору, а тому є недійсною з моменту укладення договору. Також, просив позов третьої особи із самостійними вимогами задовольнити. У позові Банку просив відмовити, застосувавши строки позовної давності.

Третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_3 в ході судового розгляду справи заявлені вимоги підтримала повністю, просила суд визнати кредитний договір недійсним, посилаючись на те, що не знала про його укладення, не знала, що чоловік використовує спільні кошти на повернення кредиту, а визначена Банком до стягнення сума є непосильним тягарем для їхньої сім'ї.

      

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази у справі, дійшов такого висновку.

Відповідно до ст.ст 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та припиняються проведеним виконанням.

Статтями 1048, 1050, 1054 цього Кодексу передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.

    Судом встановлено і це не заперечується сторонами, що 26 травня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, який складається з договору № 005-02504-260511 (далі - Договір) на відкриття поточного рахунку з використання платіжної карти та обслуговування платіжної карти, Тарифів на обслуговування платіжної картки тарифний пакет «Класичний» та Умов надання кредитної картки тарифний пакет «Класичний» (а.с. 68-75, а.с.112 т.1).

     За умовами Договору Банк, відповідно до наданого Клієнтом пакету документів, а також згідно з вимогами законодавства та Банку, відкриває Клієнту поточний рахунок з використання платіжної карти НОМЕР_2 в національній валюті України - гривні, випускає та надає в користування Клієнту платіжну карту, здійснює обслуговування Клієнта згідно переліку послуг на умовах, викладених в Тарифному пакеті Класичний, що міститься в додатку №1 до Договору (далі - Тарифи) та згідно з Умовами надання картки та Правил (п.1.2 ).

Банк надає Клієнту кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії в загальному розмірі 100000 грн та на день укладення Договору встановлює ліміт на рахунку в сумі 10 000 грн., ліміт кредитної лінії розраховується Банком самостійно (п.1.3).

Кредитування рахунку в межах кредитної лінії здійснюється протягом 364 календарних днів. Кожна наступна кредитна лінія надається після спливу строку надання попередньої та не потребує підписання додаткової угоди до цього Договору (п.1.5).

Кошти кредитної лінії та власні кошти клієнта використовуються для розрахунків за товари чи послуги, що придбаваються Клієнтом у суб'єктів господарювання, та зняття готівки, виконання своїх зобов'язань перед Банком за цим Договором, та вчинення інших операцій (п.1.6).

Клієнт сплачує Банку проценти за користування кредитною лінією та Овердрафтом за ставками, які зазначені в Тарифах (п.2.3).

Клієнт зобов'язаний здійснювати оплату послуг, які надаються Банком при здійсненні розрахунково-касового обслуговування рахунку, в розмірах та порядку, визначених Тарифами і Правилами (п.3.3).

Клієнт зобов'язаний щомісяця в строк, визначений Правилами, здійснювати погашення заборгованості у вигляді обов'язкового мінімального платежу, складові якого зазнаються у Тарифах (п.3.6).

Згідно Умов надання кредитної картки, дата щомісячного погашення - до 15 числа кожного місяця. Частка щомісячного погашення - 5% від суми використаних коштів.

Згідно Тарифів, обов'язковий мінімальний платіж складається з : частки обов'язкового погашення тіла кредиту, нарахованих процентів по п.1.4 Тарифів, плати за обслуговування кредиту по п. 1.5 Тарифів, овердрафту, процентів за овердрафт, штрафів за прострочену заборгованість та суми заборгованості за минулі періоди.

Пунктом 1.4 Тарифів встановлені процентні ставки за користування кредитом на рівні 14,99% річних, 48% річних за недозволений овердрафт.

Пунктом 1.5 Тарифів встановлено плату на рівні 3,33% щомісяця за обслуговування кредитного залишку, що включає в себе надання послуг інформування Держателя про стан кредитного залишку у вигляді телефонних дзвінків та надсилання щомісячних виписок по рахунку.

Сторони не заперечують тієї обставини, що договірні відносини існували до березня 2016 року, на підтвердження чого суду надано копію платіжної картки із зазначенням строку дії картки до 03.2016 року ( а.с.36 т.1).

Із змісту кредитного договору вбачається, що між сторонами було укладено договір споживчого кредиту.

За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил, надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору, тощо).

Відповідно до пункту 7.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України №233 від 30.04.2010 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) щомісячна виписка про платіжні операції за договором має надаватись безкоштовно.

За умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, плата за обслуговування кредиту передбачена різними пунктами Тарифів.

Так, згідно пункту 1.5 Тарифів, за надсилання щомісячних виписок по рахунку нараховується плата в розмірі 3,33 % щомісяця. Згідно п.1.6 плата за обслуговування карткового рахунку становить 9,90 грн. Згідно п.4.1 Тарифів надання щомісячної виписки по рахунку включено до п. 1.6.

Такі положення Тарифів є двозначними, споживач не може однозначно визначити, за які послуги Банку він повинен сплачувати щомісячну плату та в якому розмірі 3,33% чи 9,90 грн. Крім того, нарахування плати за послуги, що супроводжують кредит, є незаконними та суперечать положенням законодавства, яке регулює діяльність банків.

На невизначеність природи плати за обслуговування кредиту вказує розрахунок заборгованості, наданий Банком, з якого вбачається, що в одні періоди комісія по п.1.5 Тарифів нараховувалась одночасно з процентами, в інші не нараховувалась, ще в інші нараховувалась замість процентів.

Укладаючи спірний договір, ОСОБА_4 своїм підписом засвідчив, що погоджується на реальну процентну ставку - 14,99 %, тобто, так, як це передбачено у п.1.4 Тарифів. Натомість, нарахування одночасно процентів по п.1.4 Тарифів та плати по п. 1.5 Тарифів, призводить до реальної ставки 54,59 %, що перевищує розумну межу компенсації за використання кредитних коштів, у зв'язку із чим ця умова договору є несправедливою.

    Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України №6-80 цс13 від 25.09.2013 року та № 6-1746цс16 від 16.11.2016 року.

Враховуючи наведене, суд вважає вимогу ОСОБА_4 про визнання недійсним пункту 1.5 Тарифів на обслуговування платіжних карток Тарифний пакет «Класичний», що є додатком до кредитного договору №005-02504-260511 від 26.05.2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», підставною та обґрунтованою.

Заява представника Банку про застосування до вимог ОСОБА_4 про визнання положень договору недійсними наслідків пропуску строків позовної давності та відмову у позові з цих підставі задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як пояснив ОСОБА_4, укладаючи 26 травня 2011 року кредитний договір, він розраховував на добросовісну поведінку Банку, не передбачав і не міг передбачити приховування реальної процентної ставки за кредитом, жодного разу не отримував з банку виписок по рахунку, які б містили вказівку про нарахування комісії за ставкою 3,33% щомісяця, до березня 2014 року сплачував обов'язковий щомісячний платіж, дізнався про порушення свого права лише після звернення Банку до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Банком не надано суду доказів протилежного, тому керуючись принципом змагальності сторін, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання окремих положень кредитного договору недійсними в межах загального строку позовної давності.

Вирішуючи первісний позов Банку до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд приймає до уваги висновок судово-економічної експертизи від 13.12.2016 року, згідно якого за умов виключення необхідності сплати щомісячної плати по п.1.5 Тарифів у виді 3,33%, заборгованість за тілом кредиту становить 6154,09 грн, заборгованість зі сплати процентів, пені, комісії відсутня.

Відповідно до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України,  кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається   як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Банк не надав суду доказів на спростування висновків судово-економічної експертизи.

Крім того, експертне дослідження проведено на підставі наданих та завірених Банком виписок по рахунку.

Проаналізувавши висновок судово-економічної експертизи, суд вважає проведене дослідження повним, об'єктив та таким, що відповідає вимогам законодавства, а визначена сума заборгованості є вірною.

    Не підлягає задоволенню заява ОСОБА_4 про застосування до вимог Банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки вимоги Банком заявлені в межах загального трирічного строку позовної давності.

Так, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України). У цій справі невиконання договірних відносин розпочалось у березні 2014 року, що підтверджується розрахунком заборгованості, виписками по рахунку та визнається самим ОСОБА_4, позов заявлено у квітні 2015 року, тобто в межах загального строку позовної давності.

    При вирішенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним суд враховував наступне.

     Підставою заявленого позову є укладення оспорюваного кредитного договору відповідачем ОСОБА_4, який є чоловіком позивачки, без її згоди, що суперечить вимогам ст.65 Сімейного Кодексу України.

        За змістом статей 15, 16 ЦК України,  особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

      Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

       З огляду на положення статей 215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

        Відповідно до ст.65 Сімейного Кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

        При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

        Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

         Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

         Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

      Отже, ст.65 СК регулює відносини, які виникли щодо розпорядження майном, що є у спільній власності подружжя, і не стосуються права одного з подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання коштів у власність.

Згідно зі ст. 73 СК України, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Таким чином, вимоги ОСОБА_3 є безпідставними і у задоволенні заявленого нею позову необхідно відмовити.

     Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з наступного:

     Відповідно до ст.79 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі за проведення судових експертиз.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні якої позивачеві відмовлено.

Також слід врахувати, що на час звернення до суду (28.04.2015 року) Банк був звільнений від сплати судового збору за позовом про стягнення кредитної заборгованості на підставі п.22 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Позивач ОСОБА_4 був звільнений від сплати судового збору за позовом про захист прав споживачів на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».

На час звернення до суду ст.4 Закону України «Про судовий збір» була визначена ставка судового збору за позовною вимогою майнового характеру - 1 % ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної  заробітної плати - 243,60 грн, за позовною вимогою немайнового характеру - 0,2 розміру мінімальної  заробітної плати - 243,60 грн.

    Позовні вимоги Банку задоволено частково на 26% (із заявлених 24132,30 грн стягнуто 6154,09 грн). Тому, з відповідача ОСОБА_4 в доход держави необхідно стягнути 26 % судового збору, який би підлягав сплаті позивачем і це становить 63,30 грн (243,60 х 26%). В той же час, з Банку на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути 74% судових витрат, понесених ОСОБА_4 на оплату судово-економічної експертизи (а.с.114 т.2), і це становить 6974,35 грн ( 9424,80 х74%).

    Позов ОСОБА_4 про визнання окремих положень кредитного договору недійсним задоволено повністю, тому з Банку в доход держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 243,60 грн.

    Судові витрати, понесені третьою особою із самостійними вимогами ОСОБА_3 залишаються за нею у зв'язку з відмовою у задоволенні її позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,261,267, 526, 530, 559, 1050,1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 57, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,                                                                

В И Р І Ш И В:

Позов публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого в АДРЕСА_1) на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» ( р/р26254904661540, МФО 380236, код ЄДРПОУ 34047020) заборгованість за кредитним договором №005-02504-260511 від 26.05.2011 року, яка складається із тіла кредиту в розмірі 6154,09 грн. (шість тисяч сто п'ятдесят чотири гривні дев'ять копійок).

В решті позову відмовити.

У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_4 про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Позов ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними задовольнити повністю.

Визнати недійсним пункт 1.5 Тарифів на обслуговування платіжних карток Тарифний пакет «Класичний», що є додатком до кредитного договору №005-02504-260511 від 26.05.2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк».

Стягнути з ОСОБА_4 в доход держави судовий збір в розмірі 63,30 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в доход держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 6974,35 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні при проголошенні рішення - протягом десяти днів з дня отримання його копії.

 

Головуючий:Т. В. Денисюк

 

 

Повний текст рішення складено 14.02.2017 р.

 

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66181185

Категорія справи № 159/4674/15-ц : Цивільні справи; Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.

Надіслано судом: 26.04.2017. Зареєстровано: 26.04.2017. Оприлюднено: 28.04.2017.

Дата набрання законної сили: 25.04.2017

---

                  

Справа № 159/4674/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т.В. Провадження № 22-ц/773/472/17 Категорія: 27   Доповідач: Киця С. І.

 

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              

25 квітня 2017 року       місто Луцьк

                          

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі :

головуючого судді Киці С.І.,

суддів Данилюк В.А., Шевчук Л.Я.,

секретар Черняк О.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Дельта Банк», ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 13 лютого 2017 року позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 005-02504-260511 від 26.05.2011 року, яка складається із тіла кредиту в розмірі 6154,09 грн.

В решті позову відмовлено.

У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_4 до ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Позов ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними задоволено повністю.

Визнано недійсним пункт 1.5 ОСОБА_5 на обслуговування платіжних карток Тарифний пакет «Класичний», що є додатком до кредитного договору № 005-02504-260511 від 26.05.2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк»

Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 63,30грн. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» в дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 грн. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» в користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 6974,35 грн.

  Позивач ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу на зазначене рішення в частині часткового задоволення позову ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також в частині задоволення позову ОСОБА_3 про визнання окремих положень кредитного договору недійсними, розподілу судових витрат. Покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким позов банку задовольнити повністю, а в задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання окремих положень кредитного договору недійсними відмовити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що26 травня 2011 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, який складається з договору № 005-02504-260511 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної карти, ОСОБА_5 на обслуговування платіжної картки тарифний пакет «Класичний» та Умов надання кредитної картки тарифний пакет «Класичний».

За умовами укладеного ОСОБА_6 відкриває Клієнту поточний рахунок з використання платіжної карти № 26254904661540 в національній валюті України - гривні, випускає та надає в користування Клієнту платіжну карту, здійснює обслуговування Клієнта згідно переліку послуг на умовах, викладених в Тарифному пакеті Класичний, що міститься в додатку №1 до ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_5) та згідно з Умовами надання картки та Правил (п.1.2). Банк надає Клієнту кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії в загальному розмірі 100000 грн. та на день укладення ОСОБА_6 встановлює ліміт на рахунку в сумі 10000 грн., ліміт кредитної лінії розраховується Банком самостійно (п.1.3). Кредитування рахунку в межах кредитної лінії здійснюється протягом 364 календарних днів. Кожна наступна кредитна лінія надається після спливу строку надання попередньої та не потребує підписання додаткової угоди до цього ОСОБА_6 (п.1.5). Кошти кредитної лінії та власні кошти клієнта використовуються для розрахунків за товари чи послуги, що придбаваються Клієнтом у суб'єктів господарювання, та зняття готівки, виконання своїх зобов'язань перед Банком за цим ОСОБА_6, та вчинення інших операцій (п.1.6). Клієнт сплачує Банку проценти за користування кредитною лінією та Овердрафтом за ставками, які зазначені в ОСОБА_5 (п.2.3). Клієнт зобов'язаний здійснювати оплату послуг, які надаються Банком при здійсненні розрахунково-касового обслуговування рахунку, в розмірах та порядку, визначених Тарифами і Правилами (п.3.3); щомісяця в строк, визначений Правилами, здійснювати погашення заборгованості у вигляді обов'язкового мінімального платежу, складові якого зазнаються у ОСОБА_5 (п.3.6).

ОСОБА_5 Умов надання кредитної картки, дата щомісячного погашення - до 15 числа кожного місяця. Частка щомісячного погашення - 5% від суми використаних коштів.

ОСОБА_5, обов'язковий мінімальний платіж складається з: частки обов'язкового погашення тіла кредиту, нарахованих процентів по п.1.4 ОСОБА_5, плати за обслуговування кредиту по п. 1.5 ОСОБА_5, овердрафту, процентів за овердрафт, штрафів за прострочену заборгованість та суми заборгованості за минулі періоди. Пунктом 1.4 ОСОБА_5 встановлені процентні ставки за користування кредитом на рівні 14,99% річних, 48% річних за недозволений овердрафт.

Пунктом 1.5 ОСОБА_5 встановлено плату на рівні 3,33% щомісяця за обслуговування кредитного залишку, що включає в себе надання послуг інформування Держателя про стан кредитного залишку у вигляді телефонних дзвінків та надсилання щомісячних виписок по рахунку.

Сторони не заперечують тієї обставини, що договірні відносини існували до березня 2016 року, на підтвердження чого суду надано копію платіжної картки із зазначенням строку дії картки до 03.2016 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Дельта Банк» та задовольняючи повністю позов ОСОБА_3 про визнання окремих положень кредитного договору недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору, передбачені п. 1.5 ОСОБА_5 про стягнення комісії за обслуговування кредитного залишку є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обовязків на погіршення становища споживача; до спірного договору банк включив положення, що є несправедливими, оскільки вони містять умови про зміни у витратах; враховуючи додаткові нарахування, передбачені спірним пунктом ОСОБА_5, процент за користування кредитом збільшився більше, ніж у 3 рази, що перевищує розумну межу компенсації за використання кредитних коштів, існує дисбаланс зарахування процентів і тіла кредиту, що є підставами для визнання цих положень спірного кредитного договору недійсними.

Такі висновки суду є правильними, відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно дост.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6ст.203 цього Кодексу. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.ч. 1, 3ст.203 ЦК України).

Відповідно до ч.1ст.1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів, серед яких визначено сприяння у боротьбі зі шкідливою діловою практикою підприємств, яка негативно відбивається на споживачах.

  Статтею 11 частинами 1, 2 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За положеннями ст. ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Урішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011роз'яснено, що положення п. п. 22, 23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Також відповідно до п. 3.1, 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня2007 року № 168 (далі - Правила) банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору, тощо).

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Пунктом 1.5 ОСОБА_5 встановлено плату на рівні 3,33% щомісяця за обслуговування кредитного залишку. Відповідно до п.3.12 ОСОБА_6 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки банк щомісячно до 5-го числа місяця, наступного за звітним, формує виписку, в якій відображають рух коштів на рахунку клієнта за звітний період, тобто з дати, що слідує за останнім робочим днем попереднього місяця, по останній робочий день поточного місяця, включаючи цей день. Надання клієнту виписок здійснюється на вимогу клієнта в один із наступних способів: в паперовій формі в приміщенні банку на вимогу клієнта, в паперовій формі шляхом доставки виписки за місцем проживання клієнта за допомогою засобів поштового звязку, в електронній формі на електронну адресу клієнта у вигляді текстового повідомлення на мобільний телефон, через систему Інтернет-банк. Конкретний спосіб передачі виписок клієнту обирається клієнтом самостійно та зазначається ним в анкеті клієнта, яка заповнюється та підписується при оформленні договору. В разі не визначення клієнтом способу передачі виписок банк має право самостійно обрати спосіб передачі виписок. Сторони домовились, що неотримання/несвоєчасне отримання клієнтом виписки не звільняє його від обовязку виконання зобовязань за цим договором.

Отже, встановлення умовами ОСОБА_5 плати за обслуговування кредитного залишку є несправедливим та незаконним і суд першої інстанції правильно визнав п.1.5. Тарифів недійсним.

Визнання недійсним п.1.5 ОСОБА_5 не потребує визнання недійсним п.3.3 ОСОБА_6, згідно якого клієнт зобовязаний здійснювати оплату вартості послуг, які надаються банком при здійсненні розрахунково касового обслуговування рахунку, в розмірі, строки та порядку, визначені Правилами та Тарифами, оскільки цей пункт носить загальний характер.

  Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 21.04.2015р. в сумі 24132,30 грн., в тому числі 13498,76грн. заборгованості за тілом кредиту, 3707,82 грн. простроченої заборгованості за тілом кредиту, 6925,72 грн. заборгованості за відсотками.

Ухвалою суду від 27.10.2016 року було призначеносудово-економічну експертизу у даній цивільній справі. ОСОБА_5 висновку експертизи №5491 від 13.12.2016 року розмір заборгованості за тілом кредиту позичальника ОСОБА_3 перед ПАТ «Дельта Банк» за договором від 26.05.2011 року № 005-02504-260511 на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки із додатками до нього станом на 21 квітня 2015 року згідно наявних в матеріалах справи документів, без врахування необхідності сплати щомісячної плати за обслуговування кредитного залишку в розмірі 3,33% згідно п. 1.5 ОСОБА_5 на обслуговування платіжних карток тарифний пакет «Класичний», що є додатком до кредитного договору та підписаний сторонами, становить 6154, 09 грн., заборгованість зі сплати процентів, комісії, пені відсутня. Даним висновком встановлено, що за досліджуваний період банком нараховано плати за обслуговування кредитного залишку в розмірі 3,33% за місяць в сумі 16152,62грн., з них оплачено 10663,37 грн., залишок неоплачених сум становить 5489,25 грн. У разі відсутності плати за обслуговування кредитного залишку у розмірі 3,33% за місяць, кошти, зараховані банком на оплату цієї плати були б зараховані в погашення тіла кредиту. У Додатку № 3 до висновку наведено розрахунок процентів за користування кредитними коштами у розмірі 14,99% річних без врахування необхідності оплати щомісячної плати за обслуговування кредитного залишку в розмірі 3,33% за місяць. Оплата процентів становила 3955,97грн., переплата в сумі 389,12грн. При проведенні експертизи порівнювались суми з отримання і погашення кредиту та інших платежів за даними банку з розрахунками експерта.

Сплачені кредитні кошти відповідачем, банком розділялись на погашення тіла кредиту, процентів та комісії, яка нараховувалась відповідно до п.1.5 ОСОБА_5, що визнаний судом недійсним. Загальна сума заборгованості за договором, яку стягнув суд з відповідача 6154,09грн., встановлена за період з 26.05.2011р. по 21.04.2015р. з урахуванням оплачених коштів за обслуговування кредитного залишку і переплати по процентам.

Всупереч ст.ст. 10, 60 ЦПК України, жодними належними і допустимими доказами вказаних висновків експерта банк не спростував і не довів наявності заборгованості у зазначеному в позові розмірі.

Саме для зясування обставин, що мають значення для справи - встановлення розміру заборгованості за кредитом без врахування необхідності сплати щомісячної плати за обслуговування кредитного залишку, судом першої інстанції за клопотанням відповідача ОСОБА_3 призначена судово-економічна експертиза. А тому, доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо недоцільності експертизи не заслуговують на увагу.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_3 про визнання недійсним положення кредитного договору про нарахування комісії за обслуговування кредитного залишку і, внаслідок чого, частково задовольнив позов ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором без врахування плати згідно оспорюваного пункту цього договору.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,

                                        УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді