Эффективность антирейда

[Гость Вадим Евгеньевич]

Мне кажется, что неуязвимых предприятий не бывает. Как бы грамотно не было разработано документальное сопровождение, а люди есть люди - все равно найдется менеджер, который продаст нужную информацию.

[Гость Andrew]

Просто доступ к информации должен быть очень ограниченным Надо правильно оценивать ее важность прежде чем доверять менеджменту.

[Гость Гость]

Я думаю в нашей стране и при наших законах критичность доступа менеджеров к информации не настолько велика. Все зависит от того что за объект, кто его хозяин и кто стоит за этим хозяином. Соответственно и выбирают - быть или небыть

[Гость Гость]

Конечно! Дело в том, что информация, необходиая для захвата, может находиться где угодно, кроме самих работников предприятия. Есть и госадминистрация, и налоговая и проч. - везде собирается и собирается информация о предприятии! Тут никакой менеджмент не нужен

[Коля-рейдер]

Против лома не приема. Против лома только лом.

То бишь на каждый суд - свой суд, на нанятых ментов - свои менты. Другого пути не вижу.

[Гость Гость]

Против лома не приема. Против лома только лом.

То бишь на каждый суд - свой суд, на нанятых ментов - свои менты. Другого пути не вижу.

Согласен глаз за глаз, зуб за зуб. Но такими методами далеко не уедешь. Чем дальше тем беспредела будет больше. Вернемся к 90 годам когда государство не могло, не хотело и не замечало проблему криминала, рекета, бригад и т.д.

А закончится все просто после очередного отстрела самых активных. Ну и конечно заграница нам поможет.

[Гость Юрист]

При правильной организации документооборота на предприятии, грамотного распределения функций, нормальном юридическом сопровождении возможность рейдерской атаки будет сведена к минимуму. Конечно никто не может быть уверен, что завтра на его предприятие, особенно приносящее прибыль или находящееся в хорошом месте не будет совершен наезд.

[Гость Гость]

Документооборот организовать не сложно - сложно поддерживать в нормальном состоянии, особенно, когда предприятие большое. Не редкость, когда солидные фирмы, существующие на рынке десятки лет, не имеют даже штатного делопроизводителя, а копии уставов и договоров ходят между сотрудниками, имеющими и не имеющими к ним отношение.)

[Жорик]

Действительно! На больших предприятиях доступ к документам имеет кто угодно. Без наведения порядка с документацией невозможно защитить никого...

Именно поэтому, одним из самых эффективных методов антирейда, по моему мнению, является

"пожечь все документы". Пока их восстановят, пока доказательства соберут.... Процесс затянется. а там гляди и отстанут рейдеры....

[Гость alex]

Добрый день, очень интересует вопрос, есть ли какой-то черный список рейдеров - т.е. можно ли по коду предприятия или по названию участника фондового рынка проверить занимался ли он рейдерскими сделками?

[Aut]

Добрый день, очень интересует вопрос, есть ли какой-то черный список рейдеров - т.е. можно ли по коду предприятия или по названию участника фондового рынка проверить занимался ли он рейдерскими сделками?

Думаю, вряд ли!

Если кто-нибуд такой список опубликует - засудят исками о защите деловой репутации!

А было-бы, впрочем, неплохо, на такой реестр посмотреть.

[ALKAPONE]

Еще раз хочу обратить внимание всех участников форума, и не только!

Вы можете предлагать свои собственные статьи - на сайте есть специальная форма. Обязательно будем размещать. Давайте работать вместе, потому что если не делиться опытом, не сотрудничать, ничего хорошего не получится.)

Ждем Ваши предложения и статьи.

[Черный рейдер]

Почему это нет? В принципе любые девелоперские фирмы - это рейдерские. От таких нужно бежать подальше. Инвестиционные фонды - иногда тоже самое. А репутация таких компаний, как "Альфа-капитал" и ее дочек с подобными же названиями "Альфа ..." давно известна на постсоветском пространстве. Не зря же даже украинское МВД решило наконец то проверить деятельность их службы безопастности, а вернее рейдерских бригад...

[Aut]

Почему это нет? В принципе любые девелоперские фирмы - это рейдерские. От таких нужно бежать подальше. Инвестиционные фонды - иногда тоже самое. А репутация таких компаний, как "Альфа-капитал" и ее дочек с подобными же названиями "Альфа ..." давно известна на постсоветском пространстве. Не зря же даже украинское МВД решило наконец то проверить деятельность их службы безопастности, а вернее рейдерских бригад...

Да, но ведь речь идет о том, что рейдер всегда может создать новую структуру, и о ее причастности к схеме знать никто не будет. Да и обязательно ли рейдерской группе быть оформленной в юрлицо?

Кстати, "Черный рейдер", а Вы настоящий рейдер, или так, "свой среди чужих"?

[Коля-рейдер]

Есть такое решение конситуционного суда от 11.05.2005, в котором сказано, что

"Приписи установчих документів ЗАТ щодо переважного права його

акціонерів на придбання акцій, що відчужуються іншими акціонерами

товариства, не обмежують права власника на розпорядження своєю

власністю, а встановлюють за його ж згодою особливий порядок її

відчуження. Якщо ж особи, які мають переважне право на придбання

акцій, запропонують нижчу ціну за акції або вимагатимуть їх

відчуження за цінами, нижчими від ринкових, то власник акцій

вправі їх відчужити за ринковою ціною, тобто це право не є

абсолютним. "

Означает ли это, что если я, акционер ЗАО предложил другим купить мои акции, а они предлагают мне цену ниже рыночной, тот я могу их продать кому угодно, кто предложит рыночную цену?

Что думаете антирейдеры?

[Aut]

Здесь речь идет об общих правилах отчуждения имущества, когда других лиц есть право привилегированной покупки. Надо предложить условия покупки (в т. ч. стоимость) и дать срок для ответа, если в установленный срок они не соглашаются на предложенные условия - на этих условиях можно продать третьему лицу. В уставе АО эта процедура должна быть расписана, это требования ГК.

[stairtov]

Нова мораль замість суспільства "халявщиків". Рецепти Нобелівського лауреата

Першу частину читайте тут

Чиновники (політики) конвертують свій статус у гроші і зацікавлені у збереженні діючого стану справ. Державні інститути використовуються в приватних інтересах.

Через введення закритих партійних списків громадяни втратили останні залишки впливу на своїх обранців. Судова система не працює, є корумпованою (як і все суспільство) і не може вирішувати конфлікти між громадянами чи бути запобіжником проти дій влади.

Суспільна угода не виконується - Конституцію та закони порушують на найвищому рівні. Держава не надає навіть ті базові сервіси, заради яких вона існує.

Симулякр, складений на початку 90-тих років із комуністичного держапарату та згоди старих націонал-демократів на хоча-б-якусь-свою-державу, близький до свого кінця.

Янукович робить усе, щоб пролізти без черги на дорогах Києва. Однак точно так само нахабно лізуть поперед усіх водії позашляховиків, які "бикують" на дорогах столиці за "правом" власника великого авто.

І точнісінько так само поводять себе люди, що користуються метро у час пік і намагаються забігти на ескалатор збоку, через щілину - а не з основним потоком.

Ріка з хабарів, що тече в будь-який міністерський кабінет, складається з потічків, створених нашими з вами внесками.

Антиеліта поводить себе егоїстично - цікавиться лише поточним, негайним прибутком, не замислюючись ані про майбутнє, ані про свою відповідальність перед людьми.

Однак ця егоїстичність, це намагання отримати моментальну вигоду притаманне багатьом пересічним членам суспільства. Угорі те саме, що і внизу.

З іншого боку, брак довіри між людьми заважає нам спільно вирішувати проблеми, які кожен окремий громадянин не здатен вирішити самостійно.

Якщо нічого не робити, державний устрій трансформується в таку систему, де населення, що постійно зменшується, буде використовуватися як ресурсна база для олігархічних підприємств та для ще більш жорсткого відбору податків у бюджет (який буде розкрадатися ще більш цинічно, ніж тепер).

Щоб змінити ситуацію в країні мало виграти якісь вибори, потрібно змінити суспільство. Завдання дуже складне, однак його можна вирішити. Інакше таке суспільство (і така країна) - приречені.

І тут є перший плюс. У нас настільки великі проблеми, що вони плавно переходять у великі можливості.

Завдяки дослідженням та відкриттям еволюційної психології, експериментальної економіки і теорії ігор, ми знаємо багато нового про те, як утворюється динаміка колективних дій і як змінюються норми поведінки у суспільстві.

Ці знання необхідно використати для того, щоб зробити країну сучасною, а суспільство динамічним і ефективним.

Те, що відбувається зараз в українському суспільстві, цілком підпадає під визначення "трагедія спільного".

Всі люди в суспільстві щоденно грають в так звані "ігри довіри". Ми постійно змушені вирішувати для себе соціальні дилеми. Якщо учасники цих ігор довіряють один одному і співпрацюють - то можуть отримати значний виграш, особливо коли умови гри повторюються багаторазово.

Тоді вони здатні співпрацювати над довгостроковими і взаємовигідними проектами. І відмовитися від моментальної особистої вигоди, щоб згодом отримати значно більше.

Однак якщо один з гравців співпрацює, а інший - ні, тоді той, хто "здав", отримує виграш, а той хто довірився - залишається в серйозному програші. Якщо здають обидва - то вони обидва у виграші, однак у значно меншому, ніж якби співпрацювали.

Тому для "раціонального егоїста" нормальною стратегією є не співпрацювати. На його думку, інший учасник - діє так само як і він.

Більшість рішень, які людина приймає для себе щодня, випливають з саме таких дилем. Писати на стінах в своєму ліфті, якщо пише хтось інший? Переходити через дорогу на червоний? Порушувати свою черговість у пробці, в метро, ще десь, чи ні? Вхопити щось на "халяву"?

Для суспільства у цілому найбільш важливими є соціальні дилеми навколо спільних ресурсів. Скажімо, є спільний ставок з рибою. Ви можете ходити ловити рибу у ставку на вудочку (сподіваючись, що інші жителі вчинятимуть так само), і тоді всі зможуть користуватися цим ресурсом достатньо довго.

Однак якщо ви раціональний егоїст (не вірите в співпрацю), то вважаєте за краще виловити багато риби сіткою - адже інші можуть зробити те ж саме в будь-який момент!

Дуже швидко в озері вже нічого не живе, або на гроші від продажу великого улову ви будуєте паркан і не пускаєте до ставка всіх інших.

Отже, спільний ресурс щезає - він або вичерпується, або його приватизують найбільш активні та безпринципні учасники гри. Таку ситуацію і називають "трагедією спільного".

Трагедія стається тоді, коли група людей не може виробити правила спільного управління спільним ресурсом і поводить себе як набір із роз'єднаних, нездатних між собою домовитися егоїстів.

Це - поточна ситуація в країні.

Державні механізми, призначені для спільного використання, привласнені заради статусу. Всі інші спільні ресурси (земля, державне й комунальне майно, щорічний бюджет - тобто сплачені податки, які мають працювати в інтересах усіх) насправді використовуються в інтересах незначної частини суспільства, яка змогла захопити над ними контроль.

Останній яскравий приклад "трагедії спільного" - Харків, парк імені Горького.

Експериментальні та історичні факти свідчать - країни, де відсутня довіра, де люди в групах, що складають суспільство, не здатні співпрацювати для того, щоб отримувати взаємну довгострокову вигоду, а змушені використовувати тактику "раціонального егоїста", приречені на деградацію та занепад.

Доля таких країн - тотальна корупція, що замінює взаємну довіру та дозволяє хоч якось скористатися послугами системи, нездатність до довгострокових спільних проектів (а значить, і до розвитку), нездатність до оновлення або до змін.

Групи без ефективної комунікації, довіри та співпраці серед учасників, в яких переважають егоїстичні моделі поведінки, а також країна, в якій суспільство складається з таких груп - неконкурентоздатні і не мають майбутнього.

Це - діагноз для сучасної України.

Однак ми стверджуємо, що є можливість змінити стосунки у суспільстві і поведінку людей під час гри у "соціальні ділеми".

За сучасними уявленнями теорії еволюції, люди стали людьми не в останню чергу завдяки тому, що, на відміну від наших найближчих родичів-приматів, навчилися вгамовувати жорстку конкуренцію всередині групи.

Еволюційний підхід

Останні три мільйони років люди жили у групах мисливців-збирачів. І вижили саме ті групи, які гальмували внутрішню конкуренцію за допомогою соціальних норм поведінки.

Тому насправді співпраця між членами груп, що складають суспільство, - цілком природна річ. Норми поведінки (з яких потім утворюється мораль - поширене між усіма знання про те, що робити треба, що можна, а що заборонено) - це еволюційний механізм, який дозволяє групі з такими нормами діяти успішніше, ніж конкуренти.

І в будь-якому сучасному суспільстві ми маємо не лише набір з раціональних егоїстів. Групи лише з такими учасниками давно "загинули" в конкурентній боротьбі за виживання, бо ж є найбільш слабкими.

Більшість будь-якого суспільства складають люди, що готові співпрацювати в ситуації соціальних дилем, але тільки тоді, якщо бачитимуть, що більшість також співпрацює. Таких членів суспільства більше ніж половина, і їх називають "потенційними співпрацюючими".

Третій тип учасників групи, присутній в кожному суспільстві, є також критично важливим для змін у колективній та індивідуальній поведінці - це люди, які, за наявності відповідних умов, готові активно перешкоджати "порушникам" - тим, хто намагається несправедливо використати спільний ресурс. Це, так би мовити, "борці за справедливість".

Ще один важливий експериментальний факт - люди, які здатні ефективно розрізняти і вчитися соціальним нормам поведінки.

Це закладено в нас тим самим еволюційним механізмом виживання. Часто для того, щоб змінити поведінку, не вистачає лише сигналу від інших учасників групи, що якась поведінка є неприйнятною.

Отже, поки у нас вважається прийнятним (на рівні моралі) давати хабарі або кидати на землю сміття - зрештою, кожен із нас так робив, хіба ні? - українці продовжуватимуть давати хабарі і кидати на землю сміття.

Антанас Мокас - мер Боготи, міста, яке наприкінці 90-тих минулого століття вважалося одним із найнеприємніших для життя - у 1997 провів експеримент і показав учасникам спільноти, що їхня поведінка - некоректна.

Щоб змусити учасників дорожнього руху виконувати правила, мер організував групу з декількох десятків мімів, тобто артистів, які показували на міських перехрестях яка поведінка є правильною, а яка - ні.

Іншим кмітливим ходом була кампанія з картками. Всі водії отримали білу і червону картки. Вони показували іншим учасникам руху червону картку - щоб засудити їх таким чином за неправильну поведінку на дорозі, або білу - щоб схвалити дії.

Пропустив пішоходів на переході - отримай білу картку. Лізеш на зустрічну щоб об'їхати скупчення авт - ось тобі червона.

Цей дуже дешевий спосіб перетворив більшість учасників руху в Боготі на представників згаданої вище третьої групи - тих, хто карає (хоча б і символічно) порушників соціальних норм.

Результати Мокаса були вражаючими, але це окрема історія. Нам потрібно придумувати свої способи сигналити про порушення.

Структура успішних груп

Сигнали щодо невірної поведінки (фактично м'яке покарання за те, що норми поведінки не виконуються) - лише один принцип діяльності груп, які можуть ефективно керувати спільним ресурсом (у випадку Мокаса вулицями).

Геніальний дослідник Елінор Остром (Нобелівська премія з економіки 2009 року) опрацювала величезну кількість історичних даних та результатів сучасних експериментів і виділила 8 складових, необхідних для того, щоб учасники груп могли здійснювати ефективний менеджмент спільного ресурсу.

Чим більше в суспільстві груп, побудованих за такими принципами, тим більше шансів змінити це суспільство.

Отже, вивчені Остром успішні групи мають певну структуру. Вони чітко визначають кордони групи. Ідентичність групи, участь у ній та її права на спільний ресурс повинні бути чітко окреслені.

Приміром, парковку у дворі ділять між собою тільки мешканці конкретних будинків, які до цієї парковки прилягають.

Пропорційність між здобутками і витратами. Учасники групи повинні домовитися щодо системи, яка буде винагороджувати учасників за їх внески. Несправедлива нерівність отруює колективні зусилля.

Домовленості, які приймаються колективно. Учасники групи повинні бути здатними створювати свої власні правила та приймати рішення консенсусом. Людям не подобається коли їм вказують що робити, однак вони важко працюють над досягненням групових цілей, якщо вони щодо них домовилися.

Спостереження. Використання Спільного - є дуже вразливим до любителів халяви і тих, хто хоче отримувати максимальний зиск. Якщо подібні стратегії отримання зиску не виявити вчасно, настає трагедія Спільного.

Наявність і співмірність покарання. Порушення правил групи не повинно викликати суперважкого покарання, принаймні на початку. Часто натяк або м'яке нагадування цілком достатні для виправлення поведінки (згадайте червоні кратки). Однак більш суворі методи покарання також мають бути готовими до використання у будь-який момент.

Механізми вирішення конфліктів. Вони мають вирішувати конфлікти швидко і в такі способи, які будуть сприйматися членами групи як чесні.

Визнання прав на організацію. Групи повинні мати повноваження для того, щоб керувати своїми власними справами. Якщо рибалки на якомусь ставку виробили свої правила користування ним, центральній владі краще визнати ці правила.

Нав'язані ззовні правила навряд чи будуть ефективними і сприйнятими в місцевих умовах.

Для груп, що є частинами більшої соціальної системи, повинна бути передбачена багатошарова структура. Попередні рецепти найкраще працюють у відносно малих групах. Суспільство на вищому рівні повинно бути багатоклітинним, коли групи взаємодіють одна з одною, часто на багатьох рівнях.

Остром довела, що за умови виконання всіх наведених правил групи найкраще впораються з управлінням власними справами, ніж будь-який інший метод.

Якщо ж група не здатна організуватися, домовитися і вирішити проблему управління спільним ресурсом, тоді відбувається одне з двох: або трапляється трагедія спільного; або якоюсь зовнішньою авторитарною силою вводиться неефективне централізоване управління.

З чого починати

Отже, починати варто з існуючих груп та активістів. І на цьому рівні необхідно стимулювати норми поведінки, що дозволяють вирішувати спільні задачі.

Ці норми - довіра, взаємодопомога, відповідальність. Мораль повинна бути відмінною від тієї побутової моралі, що є зараз.

Ставлення до халяви, хабарів, нечесної поведінки, невиконання обіцянок - різко негативне.

Що ще може увійти до альтернативних норм поведінки, хотілося б почути від читачів і авторів УП. На відміну від попередніх часів, ми можемо значно прискорити процес створення подібних норм поведінки в групах.

Експериментально доведено, що людина, не знаючи нічого про своїх партнерів по соціальним іграм, здатна значно перебільшувати їх "поганість". Через це люди відмовляються співпрацювати в 30-40% випадків.

А що коли кожен учасник групи буде точно знати, наскільки (в контексті діяльності групи) можна довіряти іншому учаснику, навіть якщо ти його особисто не знаєш? Співпраця буде значно успішнішою.

Такий механізм існує, і один з його примітивних варіантів - рейтинг, або сумарна оцінка для користувача на якомусь веб-форумі.

Для наших груп ми можемо створити аналогічну систему, навіть із криптографічним захистом - уявімо собі, що за допомогою невеликої програми на мобільному учасники моментально зможуть дізнатися про рівень довіри у кожного в системі.

Кожен з вас є творцем своєї "соціальної мережі" в реалі та в інтернеті. З неї і може розпочатися створення самоврядної групи, яка може бути базою для якогось альтернативного суспільного інституту.

Ініціатива "Збережи Старий Київ", коли ламала паркани навколо забудов, була альтернативною судовою виконавчою службою.

Хмельницькі підприємці створили фактично власну міліцію (у первісному значенні цього слова).

Наступний крок - залучити інших, запустити процес навчання. Одне з найголовніших завдань - змусити все більшу кількість людей замислитися (багато кого вперше) що таке держава і влада?

Чим більше людей перевизначать для себе своє ставлення до цих інститутів, тим краще. Владу слід позбавити ореолу таємничості і вищості.

Перші кроки будуть невеликими - і стосуватимуться, скажімо, місцевої влади і місцевого самоврядування. Окремі активні громади можуть спробувати впливати на формування місцевих бюджетів. Наболіла тема - справжня муніципальна поліція з виборними посадами її керівників.

Взагалі, варто запустити креативний процес - яким може бути самоврядування у ХХІ сторіччі?

Групи, носії альтернативної моралі, повинні постійно показувати на своїх успішних прикладах чому варто співпрацювати і який може бути результат. Такі групи можуть вчити інших громадян різноманітним інструментам і технологіям - можливо навіть за якісь гроші.

Напрямок діяльності може бути який завгодно: від обміну книжками до створення ОСББ.

Приклади того, як відбувалися подібні зміни в суспільстві, в історії вже зустрічалися не один раз.

Крок 1: спочатку невелика кількість людей, що планує робити зміни, знаходять один одного і формують базові групи, учасники яких об'єднані схожим світоглядом та засадничими моральними принципами.

Крок 2: групи і мережі з них починають побудову нових (альтернативних) суспільних, в тому числі владних, інститутів, які з часом покликані замінити існуючі, і залучають під час цієї діяльності нових прихильників, отримуючи масову підтримку.

Крок 3: побудована мережа починає здійснювати тиск на стару систему, щоб легалізувати на найбільш високому рівні норми поведінки, прийняті серед нових груп.

Як правило, система відмовляється. Однак вона все одно не зможе встояти перед новими, альтернативними "центрами сили".

Зараз у країні панує тимчасовий брежнєвізм. Нинішня система - це люди Минулого. Нам треба ставати людьми Майбутнього.

Почнемо з себе. Україна 2.0 - ось чого ми прагнемо.

Анатолій Бондаренко, для УП

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/07/7/5200899/

Украина 2.0 и агония оккупационного режима

Как я понимаю, нам нужен опыт Ганди

На мой взгляд, самым ценным опытом по установлению независимости страны является опыт Махатмы Ганди, и я уже много дней думаю о том, как его применить в Украине. Первая часть этих рассуждений – попытка доказать, что существующий в Украине на сегодняшний день режим – является оккупационным по своей сути, то есть сама система действующей власти и ее представители работают, преследуя две цели. Первая – набить карманы, вторая – держать народ в повиновении. При этом власть остается в руках узкого круга людей, мечтающих передавать ее по наследству или в руки зависимых от них людей. Власть и оппозиция – одно целое. В 2004 году ситуация чуть не выскользнула из под их контроля, но к 2009 умелые ручки расставили все по местам – оккупанты правят, народ стонет. Стонет приглушенно, на разные голоса, потому что всеми его стонами дирижируют агенты оккупантов. В отличие от ситуации в Индии, за теми захватчиками, что оккупировали нашу землю, нет могучей британской короны. Их император – доллар, а их войско – морально разложившиеся менты. Они не принадлежат ни к одной из национальностей. Они пребывают в твердой уверенности, что стулья под ними не горят. Но на самом же деле, у них просто деградировали органы чувств, а штаны давно дымятся.

Вторая часть – вопрос, который требует серьезной проработки. Звучит он по – старому: "Что делать?". Судя по всему, одному мне с ним не справиться, нужен совместный физический и духовный труд десятков, а то и сотен единомышленников.

Итак, признаки оккупационной власти.

1. Общение с народом с помощью лозунгов и подачек Все президентские и парламентские кампании последних лет – набор слоганов и обещаний что-то где-то повысить на Nгривен. В последнее время еще добавились обещания сохранить то, что есть. Тимошенко считает своим достижением, то что в стране по-прежнему платят пенсии, а Янукович пытается завоевать дешевую популярность, требуя повысить прожиточный минимум. При это он знает, что в стране нет денег. Ни он, ни Тимошенко при этом не собираются продать свои огромные дома или сократить безумную армию дармоедов, кормящихся возле власти. Таким образом оккупационный режим мечтает продлить время своего пребывания у кормушки.

2. Тяга к материальным благам и роскоши В своем корыстолюбии они близки к персонажам мультфильмов. Дома представителей украинской политической элиты – уже давно предмет пристального внимания. Вместе с тем никого из них это не останавливает, последние случаи (спасибо Сергею Лещенко) – это фото маэтков Рената Кузьмина и Раисы Богатыревой. вместе с тем, за кадром остаются многочисленные дачи региональных предводителей оккупационного МВД, авто работников районных прокуратур (их зарплаты не хватило бы и на "Таврию" без кредита). Тут надо сказать, что хотя по документам Богатырева и Кузьмин получили участки через ДУС как бы бесплатно, в это только дурной может поверить. На самом деле оплата производится деньгами или услугами по известной эти м людям схеме. При этом оплата – преступление, а раздача госдач – разворовывание имущества, принадлежащего народу, то есть государству. Дети представителей элиты живут в мире небожителей, который вообще не пересекается с миром обычных людей. О них люди узнают только тогда, когда они попадают в кримнальные сводки. Ни один из министров, депутатов, прокуроров и так далее, не был замечен в аскетизме. Высочайшим аскетическим подвигом для них является поездка в метро, причем никто из них уже давно ее не совершал даже в сопровождении охраны. При этом количество льгот и возможностей, которые есть у работников Кабмина и депутатов – вне всякого здравого смысла. Налогоплательщики оплачивают народным избранникам билеты на поезда и самолеты, замам министров – квартиры в Киеве. Жизнь государственной элиты, а также их пособников – милиции, прокуратуры, судей превратилась в погоню за материальными благами и битву за сохранение собственного положения. На низших уровнях власти происходит то же самое, только в меньших масштабах. Глава сельрады, полущающий государственную зарплату, может покинуть место работы в 12 часов дня, чтобы пойти работать на огороде, то же самое происходит в райрадах в регионах. Работа большинства из этих мелких чиновников не приносит никакой пользу, но они нужны окупационному режиму на случай выборов, войны, накрыть поляну, встретить кого-то из чиновников. Еще они нужны сами себе, потому что там еще осталось много, что украсть. Их нутро говорит, что рано или поздно кормушку придется оставить, поэтому воровать нужно быстро. Пока не пришли другие оккупанты.

3. Яростное стремление не сдавать своих Это было неоднократно продемонстрировано всеми политическими силами. Если бы Юлии Тимошенко был бы хоть один веский аргумент не сдавать Лозинского, она бы его использовала. Так же, как она защитила Луценко после его корейского вояжа. Кстати, завтра славным подвигам Луценко исполняется ровно 2 месяца, а никаких исков против "Бильда" глава МВД не подал, хотя по телевизору обещал. Защиту своих проворовавшихся и проштрафившихся представителей власти неоднократно демонстрировали и Ющенко и Янукович. С позором изгнанные в прошлом чиновники то и дело всплывают в рангах замов министров, замов мэров или директоров госпредприятий. Оккупационная элита толерантна к преступлениям, которые совершаются ее членами, но за украденную из магазина бутылку дорогого коньяка легко посадит на нары простого украинца. Обьяснение тут простое – они считают себя высшей расой, представители которой в силу происхождения и богатства меньше ответственны за то, что они совершают.

4. Игнорирование полезных идей и невежество Кроме того, что это признак оккупантов – это еще и признак интеллектуального разложения. Немалая часть украинской правящей элиты производит откровенное впечатление интеллекутально недоразвитых. Ощущение, что они не изучали иностранных языков и не осилили ни одной умной книжки, не заглядывают в интернет. Иначе, почему у нас до сих пор на остановках общественного транспорта не висят расписания, почему кондукторов не заменили автоматы, а в метро по-прежнему можно зашибить человека дверями. Почему разрушаются исторические памятники. Почему распахивают курганы – могилы наших Царей. Почему мы сидим на газовой и нефтяной игле, в то время как вся Европа и вся Азия выделяет бешеные деньги на развитие альтернативной энергетики. Почему мы вымираем, а глава МВД утверждает, что нам не нужны мигранты. Они изобрели новый вид свободы слова, они больше не убивают журналистов, просто игнорируют, все что пишется и не отвечают на официальные запросы.

Думается, что 99% их выездов за границу – это балдеж на морском песочке. Ничего полезного привезти на родину их разложившийся мозг не может, буквы чужие, да и разбираться надо, вникать. Легче за опытом съездить в Москву, где во власти такие же римские патриции – разложенцы. Зато буквы там понятные.

Они не делают ничего, чтобы жизнь людей стала комфортнее, удобнее, легче. Потому что люди, которыми они управляют, не являются объектом их душевной привязанности. Они нас не любят, проще говоря. Они не отцы – они отчимы, мачехи, а еще чаще – жестокие надзиратели – "вертухаи".

Данный список можно дополнить, но для меня эти характеристики достаточны. Я – украинофоб. Это значит, что мне такая Украина не нравится. Это значит, что режим оккупантов должен прекратиться. Это может случиться в силу естественных причин, но я не хочу ждать. Мне скоро 36, и оставшиеся годы можно посвятить участию в переменах, приносящих людям счастье. Созданию Украины 2.0 на той же самой территории и с теми же самыми людьми.

"Сначала они тебя не замечают, потом смеются над тобой, затем борются с тобой. А потом ты побеждаешь." – эта фраза принадлежит Махатме Ганди. Она относится к блоку "Что делать?"

Естественно, я не столь наивен, чтобы уверять, что я знаю, что делать, чтобы все были счастливы. Но принцип, который можно положить в основу Украины 2.0 – это несотрудничество с оккупационным режимом. Это принцип ненасильственного сопротивления. Мы не будем их ненавидеть, свергать, отбирать награбленное, бить, унижать, бороться с ними, голосовать за или против них. Мы не будем их исправлять каким либо образом. Мы будем созидать новое, не обращая внимание на их существование, и даже будем давать пользоваться тем, что создали. По-простому говоря, для того, чтобы изменить эту страну, нам не нужна помощь оккупантов, все хорошее можно сделать и без них. В рамках обычной всем известной морали можно нарушать все запреты, игнорировать их постановления, брать то, что мы считаем нужным, создавать структуры, которые нужны для воплощения наших идей без их благословения. Мыслящему, свободному, бескорыстному, честному человеку противна сама мысль том, чтобы просить что-то у обанкротившихся можновладцив. А подавать руку помощи мы им будем только если они обнищают или заболеют, как любому другому человеку, потому что мы – равны. Украина станет независимой от их бывшего образа жизни и мышления оккупантов.

Разумеется, пока это всего лишь декларация. Для того, чтобы распространять идеи индийской независимости, Ганди и его друзья ходили пешком по Индии и общались с людьми. Я думаю, этот метод приемлем и в Украине, в истории нашей земли были люди, которые пользовались этим методом для распространения своих идей – например Григорий Сковорода и тысячи других, имена которых малоизвестны.

Ненасильственный широкий марш – это то, чего оккупанты боятся больше всего, Нет, я не призываю отказаться от интернета, но сцены и акустические системы такому движению точно не нужны, плакаты не нужны тоже. Сначала нас будут десятки, потом сотни, потом десятки тысяч. Считайте, что запись в добровольцы началсь. Продолжение следует.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/ihelzon/4a4e4e5e854f1/