Считаете ли Вы решение справедливым и законным?  

1 голос

  1. 1. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

Опубликовано

Справа № 2-3297/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

05 липня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі:

головуючого судді Ярош С.В.

при секретарі Зубчевському Ю.О.

розглянули у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», філії Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» Одеське регіональне управління про визнання недійсним кредитного договору, суд, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним кредитного договору,обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 5липня 2007 року між ним та ВАТ комерційний банк «Надра» був укладений кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113, на підставі якого відповідач зобов’язався надати йому на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) доларів США, а він зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) доларів США а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,49% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором.

Вважає, що зміст договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5липня 2007 року в частині встановлення обов’язку ОСОБА_1 сплачувати проценти за користування кредитом в валюті кредиту, тобто в доларах США, суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» , підпункт 1.1 пункту1 договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року, має бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і пояснив, що 5 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» був укладений кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113, на підставі якого відповідач зобов’язується надати позивачу на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) доларів США, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит 58 000,00 доларів США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,49% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором. Згідно п. 1.4 кредитного договору сторони домовилися про сплату процентів за користування кредитом в іноземній валюті – доларах США.

Оскільки і у ОСОБА_1 і у ВАТ комерційний банк «Надра» відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за договором №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5липня 2007 року, представник позивача вважає, що використання доларів США як засобу платежу при сплаті відсотків за указаним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який згідно з Законом України «Про порядок застосування Закону України «Про тимчасове зупинення повноважень Верховної Ради України, передбачених пунктом 13 статті 97 Конституції України, і повноважень Президента України, передбачених пунктом 7-4 статті 14-5 Конституції України» від 21 листопада 1992 року N2813-XII, має силу закону.

Крім того, представник позивача зазначає, що відповідно до ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов’язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Просить суд визнати кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року укладений між ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» недійсним, визнати припиненим іпотечний договір від 05 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» , посилаючись на те, що виконання зобов’язання ОСОБА_1 за договором №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року було забезпечено іпотекою нерухомого майна, а іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання.

Представник ВАТ комерційний банк «Надра» в судове засідання не з’явився, належним чином повідмлений про час і місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дійсно, як встановлено у суді 5 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ комерційний банк «Надра» був укладений кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113, на підставі якого відповідач зобов’язався надати позивачу на умовах кредитного договору грошові кошти в сумі 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) доларів США, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 58 000,00 (п’ятдесят вісім тисяч) долларів США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,49% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. Як вбачається із змісту п. 1.1 і п. 1.4 кредитного договору сторони домовились, що повернення суми кредиту та сплата процентів за користування кредитом буде здійснюватись в іноземній валюті – доларах США.

Відповідно до ст.. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ ( з послідуючими змінами та доповненнями) банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Саме ці три групи операцій і складають зміст банківської діяльності.

Даною законодавчою нормою встановлено, що банківська ліцензія – документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених в Законі України «Про банки і банківську діяльність», на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Письмовий дозвіл Національного банку України – це документ, який видає НБУ в порядку і на умовах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, на підставі якого банки мають право здійснювати окремі операції, передбачені ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Звертаючись до вимог законів України «Про Національний банк України» від 20травня 1999 року № 679-ХІV, «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ, Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 суд доходить висновку, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, а саме неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) і іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринка; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України. Таким чином, для здійснення операцій з валютними цінностями банку потрібна наявність двох складових - банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93. Відповідно до ст.. 5 цього Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій і підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Тобто, згідно з нормами Декрету для здійснення операцій з валютними цінностями, які не потребують індивідуального ліцензування, банк має отримати генеральну ліцензію.

Однак, прийнятим в подальшому Закону України «Про банки та банківську діяльність» на виконання окремих операцій замість генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій передбачено отримання письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, який, як вже зазначалося по тексту рішення вище, видається на операції, які не потребують індивідуального ліцензування, тобто наявність банківської ліцензії і письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє банки від обов’язку отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, які потребують індивідуального ліцензування.

Згідно зі ст.. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. До переліку валютних операцій, які потребують отримання індивідуальної ліцензії, Декретом включено використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. У відповідності з п. 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Банківський кредит – це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання зі сплати процентів інших зборів з такої суми.

Згідно зі ст.1054 цивільного кодексу України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розміру та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі укладеного між сторонами кредитного договору №ОД14/07/2007/840-К/113 банком було надано позивачу кредит у доларах США, за користування яким ОСОБА_1 були прийняті на себе зобов’язання сплачувати відсотки в іноземній валюті – в доларах США.

Суду не надано доказів наявності у сторін по справі права на використання іноземної валюти як засобу платежу. У контексті викладеного слід зазначити, що судом не приймаються до уваги положення п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, з огляду на наступне.

Національний банк України є центральним банком, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV та іншими законами України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк України виконує, зокрема, такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності захисту інформації, коштів і майна; здійснює банківське регулювання та нагляд, веде державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Правління Національного банку України згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошво-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до статей 6 і 7 цього Закону та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Статтею 15 вищевказаного Закону до повноважень Правління Національного банку віднесено, зокрема, установлення порядку надання банківських ліцензій банкам, інших ліцензій юридичним особам на здійснення окремих банківських операцій, а також інших ліцензій та дозволів у випадках, передбачених законом, видання нормативно-правових актів Національного банку.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання і валютного контролю належать видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій, видача та відкликання ліцензій тощо.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили крім випадків, коли вони згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність.

Проте, незважаючи на наведені по тексту рішення вище положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд доходить висновку, що положення пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти та території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 в частині, яка дозволяє використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, суперечить вимогам Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який має силу закону, що регулюють питання отримання індивідуальних ліцензій на здійснення разових валютних операцій, що, в силу приписів Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-ХІV, є неприпустимим.

В свою чергу, відповідно до статті 8 ЦПК України суд не застосовує акти державних органів у разі невідповідності таких актів законам України.

Таким чином, з огляду на ст. 8 ЦПК України, суд вважає, що приписи п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягають.

Більш того, наведені приписи п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 суперечать власне іншим вимогам цього ж Положення.

Так, у відповідності з п. 1.10 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від41.10.2004 року №483, одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Це дозволяє зробити висновок, що хоча у однієї із сторін за договором повинна бути індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу. При виконанні прийнятих на себе грошових зобов’язань по сплаті процентів в доларах США за договором №ОД14/07/2007/840-К/113 від 05 липня 2007 року ОСОБА_1 використовувалася іноземна валюта як засіб платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення указаної операції. Не було отримано такої ліцензії і Банком.

Більш того, зі змісту приведеного пункту Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, випливає необхідність та обов’язковість отримання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Наявність вказаних приписів у Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, є юридичною перешкодою для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу і унеможливлює легітимне використання валюти.

Оскільки у сторін відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу за договором №ОД14/07/2007/840-К/113 від 05 липня 2007 року, використання доларів США як засобу платежу при сплаті процентів за вказаним кредитним договором суперечить приписам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

За приписом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, відповідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним . Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що зміст договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року в частині встановлення обов’язку позивача сплачувати проценти за користування кредитом в іноземній валюті, тобто в доларах США, суперечить приписам Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законів України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, пункт 1.1. договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року має бути визнаний недійсним.

Водночас відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, за переконанням суду, якщо частина угоди, визнаної недійсною, містить істотну умову, без якої угода в цілому не відповідає вимогам закону та/або після виключення з неї окремої частини, визнаної недійсною, вона не зберігає здатності задовольнити інтереси сторін або досягти мети, яка була визначена ними при її укладенні, угода підлягає визнанню недійсною у цілому.

З огляду на правову природу кредитних договорів сплата процентів за користування грошовими коштами являється невід’ємною та істотною ознакою даного різновиду цивільно-правових угод. Враховуючи викладене, недійсність умов кредитного договору щодо сплати процентів за користування грошовими коштами тягне втрату даною угодою ознак саме кредитного договору, що в свою чергу, викликає необхідність визнання недійсним кредитного договору в цілому, виходячи з приписів статті 217 ЦК України.

З огляду на викладене, необхідність визнання недійсним пункту 1.3.1. договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року яким фактично визначається конкретний розмір процентів, які підлягають сплаті Банку, тягне за собою необхідність визнання договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 5 липня 2007 року недійсним в цілому, адже без цих умов дана угода не відповідає вимогам закону та не може задовольнити інтереси учасників даного договору.

Враховуючи роз’яснення, які містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили.

Частинами 1 та 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, суд вважає обгрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору №ОД14/07/2007/840-К/113 від 05 липня 2007 року , укладеного між сторонами по справі, недійсним, у зв’язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

В свою чергу, згідно з вимогами статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому, в даному випадку слід врахувати пункт 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, за змістом якого якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання іє дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Тобто, припинення кредитного договору спричиняє припинення іпотечного договору, а отже і необхідність задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст.ст. 3, 203, 215, 216, 227, 509, 524, 533, 1054 ЦК України, Декретом КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законами України “Про Національний банк Укарїни”, “Про банки і банківську діяльність”, «Про іпотеку», ст. ст. 10,11,209,212,214,215,224-227 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», філії Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» Одеське регіональне управління про визнання недійсним кредитного договору – задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір №ОД14/07/2007/840-К/113 від 05 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра».

Визнати припиненим іпотечний договір від 05липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 р. № 9247.

Скасувати заборону відчуження нерухомого майна у вигляді двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 реєстровий № 107.

Вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запис про заборону відчуження двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2, накладену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 реєстровий № 107.

Вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_2 реєстраційний № 5251903 контрольна сума Г96821Д814.

Рішення може бути переглянуто за заявою відповідача, що подається до Приморського районного суду м. Одеси протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10425718

  • 3 months later...
Опубликовано

Пожалуйста, помогите найти решение Аппеляционного суда ОДесской области именно по этому решению (кажется оно было в пользу Заёмщика), только не могу найти в реестре!!! ОООчень нужно

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...
  • Пользователи

    Нет пользователей для отображения