Постанова ВП ВС про можливість примусового вилучення з можливою подальшою компенсацією автомобіля Volkswagen Polo 2004 року випуску на користь військової частини

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

23 жовтня 2024 року

м. Київ

Справа № 712/3525/23
Провадження № 14-75цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів: Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаської обласної військової адміністрації) про визнання рішень безпідставними та повернення майна

за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Фетісова Т. Л., Гончар Н. І., Новікова О. М.,

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 та Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаської обласної військової адміністрації), в якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення від 18 липня 2022 року № 2008/2, прийняте на підставі листа Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Черкаській області (далі - Звенигородський РВП ГУНП у Черкаській області) від 18 липня 2022 року № 8132/55/06-2022, відображене у протоколі від 18 липня 2022 року № 208/2 оперативної наради робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану (далі - робоча група), закріплене актом про примусове відчуження та вилучення майна № 155/1/01/13-13, яким примусово вилучено належний їй автомобіль марки Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2004 року випуску, синього кольору, VIN: НОМЕР_3 , на користь військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним і скасувати протокол від 18 липня 2022 року № 208/2 оперативної наради робочої групи, акт про примусове відчуження та вилучення майна № 155/1/01/13-13, на підставі яких зазначений автомобіль примусово відчужений на користь військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати лист начальника Черкаської обласної військової адміністрації від 21 липня 2022 року № 6044/0101-57, яким погоджене протокольне рішення (протокол засідання від 18 липня 2022 року № 208/2 оперативної наради робочої групи), на підставі якого спірний автомобіль примусово відчужений на користь військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повернути їй як власнику вказаний автомобіль та ключі від нього.

2. У позові зазначила, що 18 липня 2022 року робочою групою з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням заходів правового режиму воєнного стану складений акт про примусове відчуження належного їй автомобіля марки Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2004 року випуску, синього кольору, VIN: НОМЕР_3 , на користь військової частини. Підставою для складення цього акта є протокол оперативної наради робочої групи та лист Звенигородського РВП ГУНП у Черкаській області.

3. Позивачка наголошувала на відсутності підстав для відчуження автомобіля, акцентуючи увагу на невчиненні водієм транспортного засобу адміністративного правопорушення (що, на її думку, було основним мотивом для ініціювання питання реквізиції її майна), непропорційному втручанні у її право власності (за недоведеності необхідності відчуження саме її автомобіля для потреб держави) та неналежному оформленні акта, за яким її автомобіль було відчужено на користь військової частини.

Короткий зміст судових рішень і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 22 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

5. Судове рішення мотивовано тим, що примусове відчуження транспортного засобу позивачки здійснено відповідно до норм чинного законодавства. Вона не довела протиправності складання оскарженого акта, скасування якого до того ж не призведе до відновлення її права власності на спірне майно.

6. Крім того, суд зазначив, що звернення позивачки до суду є передчасним, оскільки вона не дотрималась порядку подачі заяви для здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану, яка подається після скасування правового режиму воєнного стану до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна, до якої додаються акт і документ, що містить опис майна.

7. Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 22 травня 2023 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

7.1. Визнано протиправним і скасовано рішення про примусове вилучення автомобіля марки Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2004 року випуску, синього кольору, VIN: НОМЕР_3 , на користь військової частини НОМЕР_1 .

7.2. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повернути автомобіль у власність ОСОБА_1 .

7.3. У решті позову відмовлено.

8. Апеляційний суд обґрунтовував постанову тим, що розгляд питання про примусове відчуження транспортного засобу відбувся передчасно та всупереч наказу Черкаської обласної військової адміністрації «Про встановлення заборони на торгівлю алкогольними напоями та речовинами, виробленими на спиртовій основі», оскільки відповідно до норм цього наказу на розгляд робочої групи можуть передаватися питання щодо відчуження транспортного засобу, яким керував водій у стані алкогольного сп`яніння, що в цьому випадку не мало місця.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

9. 23 жовтня 2023 року військова частина НОМЕР_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, в якій просила скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

10. Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

11. Заявник послався на те, що автомобіль позивачки був реквізований у зв`язку з необхідністю забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану. При ухваленні рішення про примусове відчуження транспортного засобу позивачки на користь військової частини використана інформація про те, що спірний автомобіль перебуває на майданчику затриманих транспортних засобів.

12. Наполягає на тому, що рішення про відчуження спірного транспортного засобу прийняте робочою групою як належним військовим командуванням у порядку, встановленому законом. Чинне законодавство не передбачає механізму повернення реквізованого транспортного засобу до скасування правового режиму воєнного стану.

13. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників судового провадження не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

14. Ухвалою від 27 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали з місцевого суду.

15. 22 січня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

16. Ухвалою від 18 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду.

17. Ухвалою від 05 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22, про те, що військові адміністрації не наділені повноваженнями ухвалювати рішення (видавати накази, розпорядження) про примусове відчуження / вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки цими повноваженнями Закон імперативно наділяє лише військове командування, до якого військові адміністрації не належать. З цих підстав суд витребував автомобіль, який був реквізований в умовах правового режиму воєнного стану.

18. Колегія суддів Касаційного цивільного суду виходила з того, що за наявності законодавчого обмеження щодо можливості повернення реквізованого майна до закінчення правового режиму воєнного стану Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22 дійшов помилкового висновку про можливість витребування такого автомобіля у військової адміністрації на користь колишнього власника. Правова підстава (запровадження правового режиму воєнного стану) не відпала, тому вимоги про повернення вилученого майна в умовах воєнного стану є передчасними і такими, що задоволенню не підлягають.

19. Ухвалою від 10 липня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20. Розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 04 березня 2022 року № 97 було утворено робочу групу з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану.

21. Установлено, що основним завданням робочої групи є прийняття рішення щодо передачі, примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, яке оформляється протоколом (т. 1, а.с. 62-63).

22. Цим розпорядженням затверджено склад робочої групи: голова - начальник Черкаського обласного штабу оборони; члени: заступник начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Черкаській області - начальник організаційно-методичного відділу; начальник Регіонального сервісного центру МВС (далі - МВС) в Черкаській області; начальник Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України; начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ; керівник штабу зони територіальної оборони № 13 - командир військової частини НОМЕР_1 ; командир військової частини НОМЕР_4 (т. 1, а.с. 64, 67).

23. Листом Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області від 18 липня 2022 року повідомлено робочу групу про необхідність вжиття заходів щодо прийняття рішення про вилучення для потреб держави транспортного засобу Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 76).

24. 18 липня 2022 року робоча група протокольним рішенням ухвала примусово відчужити спірний транспортний засіб на користь військової частини НОМЕР_1 шляхом складення акта відповідного зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 р. № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (т. 1, а.с. 24-25).

25. Протокол оперативної наради робочої групи від 18 липня 2022 року № 208/2 складено спільно начальником Черкаського обласного штабу; начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ; командиром військової частини НОМЕР_4 ; заступником начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Черкаській області - начальником організаційно-методичного відділу; начальником Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України; начальником Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області; заступником начальника управління превентивної діяльності - начальником відділу організації діяльності груп реагування Головного управління Національної поліції в Черкаській області.

26. Актом від 11 серпня 2022 року, підписаним усіма наведеними вище членами робочої групи, у зв`язку з уведенням військового стану на території України, з метою відсічі агресії російської федерації, а також для сприяння та посилення діяльності правоохоронних органів у забезпеченні правопорядку на території Черкаської області здійснено примусове відчуження транспортного засобу - спірного автомобіля на користь військової частини НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 28-29).

27. Висновком експертного дослідження Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 24 жовтня 2022 року № ЕД-19/124-22/7860-АВ визначено, що середня ринкова вартість автомобіля на 21 липня 2022 року, за умов технічно справного стану та нормативного пробігу, становить 186 130,00 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо правових підстав передачі, примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану

28. Абзацом шостим статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» визначено, що збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.

29. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

30. Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

31. У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (стаття 4 Закону України «Про оборону України»).

32. Указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан та оголошено про проведення загальної мобілізації.

33. 03 березня 2022 року зазначений указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію».

34. Воєнний стан та загальна мобілізація тривають дотепер.

35. Статтею 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об`єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України. Аналогічна норма міститься у частині другій статті 353 ЦК України.

36. Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

37. Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»). Примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості (частини перша та друга статті 3 вказаного Закону).

38. За частиною першою статті 10 зазначеного Закону компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта. Частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачено, що компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.

39. Отже, під час воєнного стану передбачені можливості: 1) примусового відчуження індивідуально визначеного приватного та колективного майна з переходом до держави права власності на це майно за попереднім або наступним повним відшкодуванням його вартості; 2) вилучення індивідуально визначеного майна державних підприємств, державних господарських об`єднань, на яке у них є право господарського відання або оперативного управління, без відшкодування його вартості.

40. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що громадяни зобов`язані надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, ЗСУ, іншим військовим формуванням, оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом. Отже, стосовно надання громадянами під час мобілізації їхнього майна ЗСУ чи іншим військовим формуванням або оперативно-рятувальній службі цивільного захисту діє виключно порядок наступного відшкодування державою вартості такого майна, тобто у строк, визначений частиною другою статті 10 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

41. Відповідно до частини третьої статті 321 ЦК України примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

42. Як у доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:

під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;

реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу;

залежно від підстав проведення реквізиції, існує два її види: реквізиція за надзвичайних обставин (частина перша статті 353 ЦК України); реквізиція в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 353 ЦК України). Відмінність між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) полягає у моменті відшкодування вартості майна. У першому випадку його має бути проведено до примусового відчуження майна, а в другому - обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження;

право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення [див., зокрема: постанови Верховного Суду в складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року в справі № 284/276/16-ц (провадження № 61-11070св18), від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23)].

43. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб.

44. Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

45. Згідно зі статтею 3 цього Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

46. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 757/64569/16-ц (провадження № 14-19цс23) звернула увагу на те, що в Україні існує законодавче регулювання питань, пов`язаних із виплатою компенсації за примусово відчужене, втрачене чи пошкоджене майно в умовах війни, воєнного чи надзвичайного стану, та роз`яснила порядок відшкодування вартості майна, вилученого для потреб оборони держави.

47. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду розтлумачила положення постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 про «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», якою затверджено «Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі - Порядок).

48. Цей Порядок визначає механізм прийняття, розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

49. Майно, що підлягає примусовому відчуженню, оцінюється в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінну діяльність.

50. Заява про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно приймається, обліковується і розглядається за місцем відчуження майна. До заяви додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна (пункт 3 Порядку).

51. За результатами розгляду заяви органи, зазначені у пункті 3 Порядку, оформлюють висновок про здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Висновок оформляється у трьох примірниках. Перший примірник передається заявникові, другий - територіальному органу Казначейства, третій зберігається за місцем його оформлення. Висновки обліковуються органом, який їх видав. Орган, що прийняв рішення про примусове відчуження майна, на підставі виданого ним висновку враховує відповідну потребу в коштах у бюджетному запиті на наступний бюджетний період (після скасування правового режиму надзвичайного стану) або на п`ять наступних бюджетних періодів (після скасування правового режиму воєнного стану) (пункт 7 Порядку).

52. Виплата повної компенсації здійснюється органами, що прийняли рішення про примусове відчуження майна, у порядку черговості оформлення висновків за рахунок і в межах коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану (пункт 7 Порядку).

Щодо суб`єктів, уповноважених приймати рішення про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану

53. Стаття 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» передбачає, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

54. Норми зазначеної статті кореспондуються з положеннями наведеного вище пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

55. Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» термін «військове командування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» або Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану», залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

56. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

57. Аналогічне визначення військового командування міститься у статті 1 Закону України «Про оборону України».

58. Як уже зазначалося, розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 04 березня 2022 року № 97 «Про робочу групу з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану» утворено робочу групу з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану та затверджено її склад за посадами. Основним завданням робочої групи є прийняття рішення щодо передачі, примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового воєнного чи надзвичайного стану, яке оформляється протоколом. Голова робочої групи подає прийняте рішення Черкаській обласної військової адміністрації для його погодження в установленому порядку.

59. До складу названої робочої групи входять, зокрема, начальник Черкаського обласного штабу, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , командир військової частини НОМЕР_4 . Вказані особи відповідно до наведених вище нормативно-правових актів належать до суб`єктів, котрі зобов`язаних спільно запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану.

60. Таким чином, згадана робоча групаз розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану є спеціально уповноваженим колективним органом, який в межах визначених повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства зобов`язаний ухвалювати рішення про відчуження транспортних засобів, для забезпечення виконання завдань з оборони України, її територіальної цілісності та недоторканності, а також усунення наслідків або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути в період воєнного стану.

61. у матеріалах справи містяться протокол оперативної наради робочої групи та акт про примусове відчуження (вилучення) майна від 18 липня 2022 року № 155/1/01/13-13, відповідно до якого рішення про вилучення спірного автомобіля приймали та підписували особи, визначені Законом «Про правовий режим воєнного стану», Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

62. Відчужене майно було передано військовій частині НОМЕР_1 .

63. Зі змістом акта було ознайомлено представника власника та відповідно до положень частини п`ятої статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» було зазначено, що оцінку транспортного засобу буде проведено у встановлений законодавством термін. Примірник акта було також направлено власниці автотранспортного засобу.

64. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду висновує, що автомобіль позивачки відчужений з дотриманням приписів законодавства України уповноваженим на те органом, тому відсутні підстави для зобов`язання військової частини повернути цей автомобіль колишньому власнику.

Щодо обраного позивачкою способу захисту

65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24)].

66. Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивачка обрала неналежний (неефективний) спосіб судового захисту, пред`явивши, зокрема, вимоги про визнання протиправним та скасування протокольного рішення робочої групи, акта про примусове відчуження майна та листа начальника Черкаської обласної військової адміністрації про погодження протокольного рішення щодо примусового відчуження спірного майна.

67. Акт про примусове відчуження та вилучення майна не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію. Підписання цього акта є лише етапом документального оформлення процедури реквізиції. Скасування цього акта не буде підставою для скасування реєстрації права власності військової частини на примусово відчужене майно.

68. Більше того, скасування вказаного акта не тільки не призведе до відновлення її прав, а й позбавить можливості на відшкодування вартості майна у порядку частини другої статті 11 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» після скасування правового режиму воєнного стану.

69. Оспорене протокольне рішення робочої групи, погоджене листом начальника Черкаської обласної військової адміністрації, вже виконане, а тому вичерпало свою дію. Скасування зазначеного документа жодним чином не поверне спірний автомобіль у власність позивачки і не спростує існування документа при вирішенні питання щодо відчуження транспортного засобу.

70. Це ж стосується оспореного листа начальника Черкаської обласної військової адміністрації, який не є актом індивідуальної дії.

71. Крім того, пред`явлена позивачкою вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повернути їй як власнику згаданий автомобіль та ключі від нього також є неналежним способом захисту у спірних правовідносинах з огляду на те, що спірний транспортний засіб пройшов нову реєстрацію і після цього перебуває у власності держави і, відповідно, користуванні - військового підрозділу Збройних Сил України.

72. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду потрібно змінити, відмовивши в задоволенні позову з наведених вище підстав.

Щодо відступу від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

73. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просив відступити від висновку, сформульованого у постанові Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22, про те, що військові адміністрації не наділені повноваженнями ухвалювати рішення (видавати накази, розпорядження) про примусове відчуження / вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки цими повноваженнями Закон імперативно наділяє лише військове командування, до якого військові адміністрації не належать. З цих підстав суд витребував автомобіль, який був реквізований в умовах правового режиму воєнного стану.

74. Колегія суддів Касаційного цивільного суду вважала, що за наявності законодавчого обмеження можливості повернення реквізованого майна до закінчення правового режиму воєнного стану, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22 дійшов помилкового висновку про можливість витребування такого автомобіля у військової адміністрації на користь колишнього власника. Правова підстава (запровадження правового режиму воєнного стану) не відпала, тому вимоги про повернення вилученого майна в умовах воєнного стану є передчасними і такими, що задоволенню не підлягають.

75. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

76. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

77. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49)].

78. Постановою Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22 встановлено, що спірне майно було відчужене (вилучене) у власника наказом Київської обласної військової адміністрації, яка не віднесена до військового командування у розумінні Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а тому не мала права самостійно приймати рішення про відчуження. Натомість з обставин справи, що переглядається, вбачається, що спірний автомобіль відчужено на користь військової частини рішенням робочої групи, до якої входить військове командування. Тобто рішення щодо реквізиції приймалося належним органом та посадовими особами, як того і вимагають Закони України «Про правовий режим воєнного стану», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» та постанова Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

79. Отже, у справі № 910/10009/22, в якій Касаційний господарський суд ухвалив постанову, містяться інші підстави позову, фактичні обставини та відповідно й інше нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у порівнянні зі справою, яка переглядається. Тому підстав для відступу від висновку, викладеного у наведеній постанові, немає.

Щодо дотримання «трискладового тесту» правомірності втручання держави у право власності позивачки

80. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine»).

81. Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря).

82. Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

83. Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».

84. Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.

85. Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.

86. У цьому рішенні ЄСПЛ підкреслив неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

87. Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

88. ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

89. Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.

90. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадянам.

91. Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.

92. Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.

93. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.

94. Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

95. Велика Палата Верховного Суду вважає, що втручання у право власності позивачки переслідувало легітимну мету та було пропорційним у співвідношенні до суспільних інтересів. В Україні із 24 лютого 2022 року діє воєнний стан внаслідок збройної агресії російської федерації. Зусилля державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань спрямовані насамперед на захист життя і здоров`я мільйонів людей, значних зусиль і засобів потребує захист незалежності та територіальної цілісності України, що, окрім іншого, є обов`язком кожного громадянина України.

96. Збройні Сили України мають гостру потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, у тому числі автомобільною технікою, для належного виконання визначених перед ними завдань. Зазначене підтверджується листом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 вересня 2022 року № 1822 (а. с. 114, том 1).

97. Військова частина НОМЕР_1 підтвердила використання нею реквізованого автомобіля для виконання завдань по обороні України. У свою чергу, позивачка не навела переконливих аргументів на підтвердження того, що відчуження її автомобіля для потреб держави в умовах воєнного стану (з можливістю отримати належну грошову компенсацію) становитиме для неї надмірний тягар.

98. Втручання у право власності позивачки відповідає критерію законності, оскільки відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні з незначними змінами з 2012 року.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Щодо суті касаційної скарги

99. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

100. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 , скасування постанови Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року з мотивів, викладених у цій постанові. З цих же підстав підлягає зміні рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 22 травня 2023 року в мотивувальній частині.

Щодо судових витрат

101. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

102. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

103. Велика Палата Верховного Суду залишила в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , змінивши лише його мотиви, тому судові витрати, які поніс відповідач (військова частина НОМЕР_1 ) під час касаційного оскарження постанови апеляційного суду, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419, 436 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року скасувати, рішення Соснівського районного суду міста Черкас від 22 травня 2023 року змінити. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 з мотивів, наведених у цій постанові.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 10 164,20 грн (десять тисяч сто шістдесят чотири гривні 20 копійок) судових витрат за розгляд справи Верховним Судом.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. А. Воробйова І. В. Ткач

М. І. Гриців О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанову оформив суддя Ткачук О. С.

Джерело: ЄДРСР 123313995

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(розбіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Булейко О. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Шевцової Н. В.

23 жовтня 2024 року

м. Київ

Справа № 712/3525/23
Провадження № 14-75цс24

у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Черкаської обласної державної адміністрації (Черкаської обласної військової адміністрації) про визнання рішень безпідставними та повернення майна

за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складіФетісова Т. Л., Гончар Н. І., Новікова О. М.,

Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Працівник поліції тимчасово затримав автомобіль ОСОБА_1 у зв`язку зі складенням стосовно особи, яку він визначив як водія цього транспортного засобу, - ОСОБА_2 протоколу про вчинення адміністративного правопорушення у виді керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

2. На виконання розпорядження Черкаської обласної військової адміністрації поліція повідомила про зазначену обставину робочу групу, створену Черкаською обласною військовою адміністрацією як її допоміжний орган для розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану, яка протокольним рішенням ухвалила відчужити згаданий транспортний засіб на користь Військової частини НОМЕР_1 . Також робоча група склала відповідний акт про примусове відчуження майна.

3. Суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно особи, яку працівник поліції визначив як водія транспортного засобу, - ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

4. ОСОБА_1 як власниця реквізованого автомобіля звернулася до суду з метою повернення транспортного засобу. Свої вимоги мотивувала відсутністю підстав для відчуження автомобіля, акцентуючи увагу на невчиненні водієм транспортного засобу адміністративного правопорушення (що було основним мотивом для ініціювання питання реквізиції її майна), непропорційним втручанням у її право власності (за недоведеності необхідності відчуження саме її автомобіля для потреб держави) та неналежним оформленням акта, за яким її автомобіль було відчужено на користь Військової частини НОМЕР_1 .

5. Місцевий суд відмовив у позові, зазначив про його передчасність та можливість захистити порушене право лише шляхом отримання, в порядку встановленому законом, компенсації за примусово відчужене майно після скасування правового режиму воєнного стану.

6. Апеляційний суд дійшов протилежного висновку, послався на факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, що свідчить про передчасність розгляду питання про примусове відчуження транспортного засобу позивачки. Зазначив про відсутність обґрунтування мотивів та підстав необхідності вилучення автомобіля саме в позивачки. Керуючись правовими нормами про віндикацію майна, зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 повернути автомобіль у власність позивачки.

7. З касаційною скаргою звернулася Військова частина НОМЕР_1 , на балансі якої перебуває спірний автомобіль. Зазначила про недоцільність поєднання непритягнення водія автомобіля до адміністративної відповідальності з вирішенням питання про реквізицію майна, оскільки при вирішенні цього питання бралася до уваги потреба у примусовому відчуженні транспортного засобу та інформація про його перебування на майданчику затриманих автомобілів.

8. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про неможливість повернення реквізованого майна до скасування правового режиму воєнного стану, у зв`язку із чим просила відступити від висновків Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо можливості витребування (віндикації) реквізованого майна з огляду на його відчуження обласною військовою адміністрацією, до повноважень якої не належить вирішення такого питання.

9. У цій справі Великій Палаті Верховного Суду слід було відповісти на таке ключове питання: чи можна застосувати віндикацію щодо реквізованого майна за наявності законодавчого обмеження щодо можливості його повернення до скасування правового режиму воєнного стану. У зв`язку із цим також необхідно було встановити наявність / відсутність підстав для відступу від висновків Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду щодо можливості витребування (віндикації) реквізованого майна до скасування правового режиму воєнного стану, якщо таке майно вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави - з порушенням встановленого законом порядку.

10. Постановою від 23 жовтня 2024 року Велика Палата Верховного Суду постанову апеляційного суду про часткове задоволення позову скасувала, а рішення суду першої інстанції змінила. Відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 з мотивів, наведених у цій постанові.

11. Ухвалюючи це судове рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що до складу робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану входили, зокрема, начальник Черкаського обласного штабу, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , командир військової частини НОМЕР_2 . Зазначені особи відповідно до законодавства належать до суб`єктів, зобов`язаних спільно запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану.

12. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що згадана робоча група з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану є спеціально уповноваженим колективним органом, який у межах визначених повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства зобов`язаний ухвалювати рішення про відчуження транспортних засобів для забезпечення виконання завдань з оборони України, її територіальної цілісності та недоторканності, а також усунення наслідків або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути в період воєнного стану.

13. Наголосила на тому, що у справі містяться протокол оперативної наради робочої групи та акт про примусове відчуження (вилучення) майна від 18 липня 2022 року № 155/1/01/13-13, згідно з якими рішення про вилучення спірного автомобіля приймали та підписували особи, визначені Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII), Законом України від 17 травня 2012 року № 4765-VI «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» (далі - Закон № 4765-VI) та постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

14. На основі зазначеного Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про те, що автомобіль позивачки відчужений з дотриманням приписів законодавства України уповноваженим на те органом, тому відсутні підстави для зобов`язання військової частини повернути цей автомобіль колишньому власнику.

15. Оцінюючи можливість відступу від висновків, сформованих у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22, про те, що військові адміністрації не наділені повноваженнями ухвалювати рішення (видавати накази, розпорядження) про примусове відчуження / вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки цими повноваженнями закон імперативно наділяє лише військове командування, до якого військові адміністрації не належать, Велика Палата Верховного Суду зазначила про неподібність обставин цієї справи до обставин, встановлених судами у справі № 910/10009/22, а саме:

постановою Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22 встановлено, що спірне майно було відчужене (вилучене) у власника наказом Київської обласної військової адміністрації, яка не віднесена до військового командування в розумінні Закону № 389-VIII, а тому не мала права самостійно приймати рішення про відчуження. Натомість з обставин справи, що переглядається, вбачається, що спірний автомобіль відчужено на користь військової частини рішенням робочої групи, до якої входить військове командування. Тобто рішення щодо реквізиції приймалося належним органом та посадовими особами, як того і вимагають Закони № 389-VIII, № 4765-VI та постанова Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

ІІ. ЗМІСТ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

16. З наведеними вище висновками, підтриманими більшістю суддів Великої Палати Верховного Суду, та з результатом вирішення цієї справи не можна погодитися з огляду на таке.

17. Ми переконані, що реквізиція є винятковим, однак за існування надзвичайних обставин, легальним та правомірним втручанням у майнове право особи. Таке втручання має відбуватися як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом. У протилежному випадку це буде свавіллям з боку держави, яка хоча й перебуває у надзвичайних обставинах і вправі обмежити певні конституційні права особи, однак не відмовитися від їх дотримання.

18. Отже, норми статей 9, 11 (щодо отримання компенсації за примусово відчужене майно) та 12 (щодо повернення примусово відчуженого майна, що збереглося, та надання взамін іншого майна) Закону № 4765-VI врегульовують порядок захисту права особи, майно якої реквізовано в умовах правового режиму воєнного стану у встановленому законом порядку.

19. Прийняття рішення про примусове відчуження (реквізицію) майна, що перебуває у приватній власності, в умовах правового режиму воєнного стану органом, який не уповноважений на вирішення цього питання, свідчить про недотримання встановленого законом порядку для відчуження такого майна.

20. За недотримання порядку примусового відчуження майна право власності на таке майно не переходить до держави, яка стає його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові.

21. Законодавче обмеження щодо можливості повернення реквізованого майна до скасування правового режиму воєнного стану є складовою законного процесу примусового відчуження майна та не стосується віндикації - витребування такого майна із чужого незаконного володіння, яка є способом захисту порушеного майнового права особи.

22. Отже, належним способом захисту права особи, майно якої було примусово відчужене (реквізоване) в умовах правового режиму воєнного стану з порушенням встановленого законом порядку, є пред`явлення віндикаційного позову - про витребування майна з незаконного володіння держави в особі органу, що здійснює управління цим майном. При цьому не потрібно оскаржувати рішення органу державної влади, якими було оформлене відчуження цього майна, оскільки це не є ефективним способом захисту порушеного права, тому що не призведе до відновлення володіння позивачем незаконно реквізованим майном.

23. За обставинами цієї справи автомобіль позивачки примусово відчужений (реквізований) за рішенням робочої групи, утвореної розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 04 березня 2022 року № 97, зі змінами, внесеними розпорядженням від 26 березня 2022 року № 123, основним завданням якої визначено - прийняття рішення щодо передачі, примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, яке оформлюється протоколом.

24. Це розпорядження також установило, що у своїй діяльності робоча група керується Примірним положенням про консультативно-дорадчий, координаційний та інший допоміжний орган облдержадміністрації, затвердженим розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 12 жовтня 2009 року № 285 «Про допоміжні органи облдержадміністрації» (далі - Примірне положення), і припиняє свою діяльність за розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації.

25. Пункт 1 Примірного положення визначив, що консультативно-дорадчий, координаційний та інший допоміжний орган облдержадміністрації (далі - допоміжний орган) є постійно діючим або тимчасовим органом облдержадміністрації, який утворюється для сприяння здійсненню повноважень обласної державної адміністрації.

26. Тобто робоча група діє в межах повноважень Черкаської обласної військової адміністрації, яка не належить до військового командування (див. постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 лютого 2024 року у справі № 910/10009/22) у розумінні статті 3 Закону № 389-VIII, отже, не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону № 4765-VI, ухвалювати рішення (як безпосередньо, так і через допоміжні органи) та прямо вчиняти дії щодо примусового відчуження майна, що перебуває у приватній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.

27. Що стосується посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», якою Велика Палата Верховного Суду також обґрунтувала наявність у робочої групи повноважень на реквізицію спірного майна, то цією постановою затверджено Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, а також форму акта про примусове відчуження або вилучення майна. Зазначеним підзаконним актом врегульовано порядок отримання компенсації за майно, реквізоване в установленому законом порядку, однак не визначено органів, уповноважених на здійснення реквізиції майна, оскільки це віднесено до виключної компетенції законодавця, який встановлює й чітко регламентує порядок обмеження конституційних прав людини, в тому числі й у частині визначення компетентних органів на вчинення відповідних дій.

28. Начальник Черкаського обласного штабу, начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , командир військової частини НОМЕР_2 , які входили до складу згаданої робочої групи, діяли в межах повноважень Черкаської обласної військової адміністрації, а їх участь у цій робочій групі не наділяла останню невластивою для неї компетенцією.

29. Той факт, що зазначені особи могли самостійно вирішити питання реквізиції спірного майна в межах наділених законом повноважень як органи військового командування, не спростовує встановленої в цій справі обставини нереалізації ними такої функції, про що додатково свідчить факт незалучення їх відповідачами в цій справі.

30. Завуальовано розділяючи повноваження обласної військової адміністрації та її допоміжного органу - робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану, Велика Палата Верховного Суду оминула питання належного, на її переконання, суб`єктного складу в цій справі, оскільки до її участі як відповідачів залучено Черкаську обласну військову адміністрацію та Військову частину НОМЕР_1 , які, за висновками ухваленої в цій справі постанови, не дотичні до ухвалення оспореного рішення про реквізицію спірного автомобіля.

31. За таких обставин виникає логічне питання: про правомірність дій якого з відповідачів виснувала Велика Палата Верховного Суду.

32. На наше переконання, в цій справі законним і справедливим було б таке рішення:

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення від 18 липня 2022 року № 2008/2, прийнятого на підставі листа Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 18 липня 2022 року № 8132/55/06-2022, відображеного у протоколі від 18 липня 2022 року № 208/2 оперативної наради робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану, закріпленого актом про примусове відчуження та вилучення майна № 155/1/01/13-13, яким примусово відчужено автомобіль марки Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, синього кольору, VIN: НОМЕР_4 , на користь Військової частини НОМЕР_1 , скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаної вимоги.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повернути автомобіль Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, у власність ОСОБА_1 , змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Резолютивну частину постанови Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року викласти в такій редакції:

Витребувати від Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 автомобіль Volkswagen Polo, державний номерний знак НОМЕР_3 , 2004 року випуску, синього кольору, VIN: НОМЕР_4 .

Скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат та здійснити новий розподіл судових витрат.

Решту постанови Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.

33. Такий результат розгляду справи відповідав би вимогам законності та справедливості судового рішення за наступним алгоритмом: при вирішенні цивільної справи суд має насамперед визначити вид спірних правовідносин, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати.

Так, спірні правовідносини стосуються питання витребування майна із чужого незаконного володіння (обумовленого реквізицією цього майна неуповноваженим на це органом державної влади). За встановлених в цій справі обставин вони врегульовані статтею 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння). Для правильного застосування зазначеної норми права Великій Палаті Верховного Суду слід було сформувати висновки щодо її застосування у подібних правовідносинах у співвідношенні з нормами статті 9 Закону № 4765-VI (право на відшкодування вартості майна).

34. Висновки щодо застосування цієї норми права у спірних правовідносинах логічно та структуровано можна викласти так.

Щодо правових підстав передачі, примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану

35. За положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

36. Відповідно до статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

37. Згідно зі статтею 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

38. Стаття 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) передбачає, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об`єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України.

39. Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 частини першої статті 1 Закону № 4765-VI).

40. Відповідно до частини третьої статті 321 ЦК України примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

41. Частинами першою - третьою статті 353 ЦК України визначено, що у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

42. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно зберіглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку (частини п`ята, шоста статті 353 ЦК України).

43. Як в доктрині приватного права, так і в судовій практиці усталеним є підхід, що:

під реквізицією варто розуміти примусове оплатне відчуження майна державою у власника при існуванні надзвичайних обставин на підставі та в порядку, встановленому законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого. Метою реквізиції є усунення або запобігання тим наслідкам, що виникли або можуть виникнути, наступити через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин;

реквізиція застосовується за надзвичайних обставин, які вимагають негайних дій, вона провадиться в позасудовому (адміністративному) порядку за рішенням органів державної влади. Адміністративний порядок реквізиції майна у власника обумовлений необхідністю швидкої реакції від органів державної влади на надзвичайні обставини. Норми, що регулюють реквізицію, спрямовані на вирішення колізії публічного інтересу та цивільного права (зокрема, права власності, інших цивільних прав), розв`язання якої відбувається на користь публічного інтересу;

право вимагати повернення майна обумовлюється наявністю в особи статусу «колишнього» власника. За допомогою такої конструкції законодавець створює передумови для охорони інтересів приватних осіб. Повернення майна можливе за умови: припинення надзвичайних обставин, тобто стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії, воєнного або надзвичайного стану та ін.; збереження майна; заявлення власником позовної вимоги про його повернення до органу, що проводив його реквізицію або якому передано відповідне майно; встановлення можливості повернення [див., зокрема: постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 284/276/16-ц (провадження № 61-11070св18), від 13 вересня 2023 року у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23)].

44. Президент України Указом № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України 24 лютого 2022 року, в Україні запровадив воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває дотепер.

45. За пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 28, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

46. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.

47. Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон № 4765-VI.

48. Згідно зі статтею 3 Закону № 4765-VI примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.

Щодо суб`єктів, уповноважених приймати рішення про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану

49. Стаття 4 Закону № 4765-VI передбачає, що примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

50. Норми зазначеної статті кореспондуються з положеннями вищенаведеного пункту 4 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII.

51. Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 4765-VI термін «військове командування» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» або Законі України «Про правовий режим надзвичайного стану», залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.

52. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 389-VIII військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

53. Аналогічне визначення військового командування міститься у статті 1 Закону № 1932-XII).

54. Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону № 389-VIII на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

55. Отже, Закон № 389-VIII розділяє повноваження військового командування та військових адміністрацій щодо запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

56. Частина друга статті 9 Закону № 389-VIII визначає, що Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

57. Відповідна військова адміністрація, у разі її утворення, зважаючи на покладені на неї та її начальника повноваження, визначені положеннями статті 15 Закону № 389-VIII та передбачені цим Законом особливості, виконують в період правового режиму воєнного стану повноваження відповідних районних, обласних державних адміністрацій (частина четверта статті 4 цього Закону), а також повноваження сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих органів у разі утворення відповідних військових адміністрацій якщо ці органи не здійснюють покладених на них Конституцією та законами України повноважень, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, або припинення їх повноважень згідно із законом (частина третя статті 4 Закону № 389-VIII).

58. Між тим, за змістом статей 4, 15 названого Закону жодній із наведених військових адміністрацій не надано повноважень ухвалювати рішення, видавати розпорядження, накази тощо щодо примусового вилучення / відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.

59. Виходячи із статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

60. Отже, правильним є висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, сформований у постанові від 16 лютого 2024 року № 910/10009/22, за змістом якого обласна військова адміністрація, що утворюється в умовах правового режиму воєнного стану, не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону № 389-VIII, а тому не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону № 4765-VI, ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення / відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема й у місцевостях, де ведуться бойові дії.

Щодо встановленого законом порядку повернення реквізованого в умовах правового режиму воєнного стану майна

61. За положеннями статті 23 Закону № 389-VIII примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, якщо не було здійснено попереднє повне відшкодування вартості такого майна, тягне за собою наступне повне відшкодування його вартості в порядку, визначеному законом. У разі стягнення такого майна (активів) в дохід держави як санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», відшкодування його вартості не здійснюється. Якщо майно, що було примусово відчужене у юридичних і фізичних осіб, після скасування правового режиму воєнного стану збереглося, колишній власник або уповноважена ним особа має право вимагати у судовому порядку повернення такого майна на умовах, визначених законом. Колишній власник майна, примусово відчуженого у зв`язку із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

62. Згідно зі статтею 9 Закону № 4765-VI право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці.

63. Стаття 10 Закону № 4765-VI передбачає, що компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості здійснюється військовим командуванням чи органом, що прийняв рішення про таке відчуження, за рахунок коштів державного бюджету до підписання акта.

Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.

Оформлення документів для примусового відчуження або вилучення майна, а також оплата витрат з оцінки майна, яке відчужується, здійснюються військовим командуванням, органом, що прийняв рішення про таке відчуження або вилучення, за рахунок коштів державного бюджету.

64. Попереднє повне відшкодування вартості примусово відчуженого майна здійснюється на підставі документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проведена у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.

Для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму воєнного стану звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна.

Порядок розгляду заяв та здійснення виплат з метою наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно встановлюється Кабінетом Міністрів України (частини перша, друга, четверта статті 11 Закону № 4765-VI).

65. За положеннями статті 12 Закону № 4765-VI у разі якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, зберіглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку.

Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно. Одночасно особа зобов`язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв`язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

66. На наше переконання, ці положення врегульовують порядок захисту права особи, майно якої реквізовано в умовах правового режиму воєнного стану у встановленому законом порядку.

67. Наведене обумовлено тим, що за нормами статті 41 Конституції України примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановлених законом. В умовах воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод, а не їх нівелювання. Такі обмеження переслідують легітимну мету, якщо втручання у право особи здійснюється у спосіб, передбачений законом.

68. Зазначене також кореспондується з обов`язком органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України), особливо, коли їх дії призводять до втрати особою права власності на належне їй майно.

69. Варто зауважити, що вербальною нотою, датованою 28 лютого 2022 року, Україна, керуючись статтею 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), проінформувала Генерального секретаря Ради Європи про відступ від взятих на себе зобов`язань за цією Конвенцією та Міжнародним пактом про громадянській і політичні права (далі - Пакт).

70. В цьому ж документі наведені норми Конституції України та їх зміст, якими передбачені конституційні права і свободи людини і громадянина, що обмежені в Україні у зв`язку із введенням правового режиму воєнного стану, зокрема наявне посилання на статтю 41 щодо права особи володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

71. В контексті введених обмежень Україна послалася на норми статті 8 Закону № 389-VIII щодо заходів правового режиму воєнного стану, які можуть запроваджуватися та здійснюватися в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, зокрема щодо примусового відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку.

72. При цьому, уточнюючи інформацію щодо відступу від низки взятих на себе зобов`язань за Конвенцією згідно з вербальною нотою, датованою 04 квітня 2024 року, Україна послалася на статтю 8 Закону № 389-VIII та зазначила, що саме військове командування («the military command») може запроваджувати та здійснювати визначені згаданою статтею заходи правового режиму воєнного стану. В попередній редакції зазначалося про військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) («the military command together with military administrations (if formed)»).

Щодо захисту права особи, майно якої було примусово відчужене (реквізоване) в умовах правового режиму воєнного стану з порушенням встановленого законом порядку

73. На нашу думку, у випадку реквізиції майна, яке належало особі на праві приватної власності, із суттєвим порушенням встановленого законом порядку, належним способом захисту права цієї особи буде звернення з віндикаційним позовом - про витребування майна із чужого незаконного володіння.

74. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

75. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

76. Умовами пред`явлення віндикації є: 1) позивач є власником речі; 2) річ є індивідуально визначеною і збереглася в натурі як така; 3) річ перебуває у володінні того, до кого пред`явлено позов; 4) між позивачем і відповідачем немає договірних відносин щодо спірної речі.

77. Національне законодавство навіть в умовах правового режиму воєнного стану повинне бути чітко визначним і передбачуваним, особливо коли це стосується питання втручання держави в приватне майнове право особи.

78. Як зазначалося вище, реквізиція є особливим видом відчуження майна, право власності на яке набувається в порядку, визначеному законом.

79. За недотримання встановленого законом порядку примусового відчуження майна право власності на таке майно не переходить до держави, яка стає його фактичним володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді й далі належатиме іншій особі - власникові.

80. Отже, особа, майно якої реквізовано не у встановленому законом порядку, залишається законним власником цього майна, тому має право на його витребування із чужого незаконного володіння.

81. За висновками Великої Палати Верховного Суду, для витребування нерухомого майна оспорення наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 150)].

82. Ці висновки також підлягають застосуванню при вирішенні питання про витребування рухомого майна.

83. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

84. Отже, під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101)].

85. Відтак суд незалежно від того, чи оскаржене відповідне рішення, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)].

86. Згідно з частинами другою, третьою статті 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

87. Належним способом захисту права особи, майно якої було примусово відчужене (реквізоване) в умовах правового режиму воєнного стану з порушенням встановленого законом порядку, є пред`явлення віндикаційного позову - про витребування майна з незаконного володіння держави в особі органу, що здійснює управління цим майном. При цьому не потрібно оскаржувати рішення органу державної влади, якими було оформлене відчуження цього майна, оскільки це не є ефективним способом захисту порушеного права, тому що не призведе до відновлення володіння позивачем незаконно реквізованим майном.

Судді С. Ю. Мартєв О. В. Булейко Л. Ю. Кишакевич В. В. Король Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 123157584

[ANTIRAID]

Друг Князєва та ймовірний учасник схем про отримання хабарів суддями Великої палати пан Олег Ткачук, який вже неодноразово у своїх окремих думках викладав патріотичні мотиви в цей раз вирішив йти далі не дивлячись на наслідки цього, як на мене, явно незаконного рішення. Сам Ткачук, відповідно до декларації володіє автомобілем Mercedes-Benz ML 250 CDI, 2013 року випуску та Mercedes-Benz GLE 350, 2021 року випуску, які на мою думку значно краще підходять до задоволення потреб військових ніж Volkswagen Polo 2004 року випуску, але чомусь військові адміністрації на це не звертають увагу. Ми звернемо тоді їх увагу на такого патріотично налаштованого громадянина, який і оскаржувати це не буде в суді з огляду на його позицію. Це нагадує ситуацію з ще одним суддею Костянтином Пільковим, який в угоду активістам заявив про можливість публічного доступу до практичних завдань суддів, але коли попросили дати дозвіл на доступ до його виконаного завдання, то він чомусь це не дозволив.

Висновок Ткачука з яким погодилась тільки частина суддів виглядає так:

93. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.

94. Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

95. Велика Палата Верховного Суду вважає, що втручання у право власності позивачки переслідувало легітимну мету та було пропорційним у співвідношенні до суспільних інтересів. В Україні із 24 лютого 2022 року діє воєнний стан внаслідок збройної агресії російської федерації. Зусилля державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань спрямовані насамперед на захист життя і здоров`я мільйонів людей, значних зусиль і засобів потребує захист незалежності та територіальної цілісності України, що, окрім іншого, є обов`язком кожного громадянина України.

96. Збройні Сили України мають гостру потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, у тому числі автомобільною технікою, для належного виконання визначених перед ними завдань. Зазначене підтверджується листом командира військової частини НОМЕР_1 від 06 вересня 2022 року № 1822 (а. с. 114, том 1).

97. Військова частина НОМЕР_1 підтвердила використання нею реквізованого автомобіля для виконання завдань по обороні України. У свою чергу, позивачка не навела переконливих аргументів на підтвердження того, що відчуження її автомобіля для потреб держави в умовах воєнного стану (з можливістю отримати належну грошову компенсацію) становитиме для неї надмірний тягар.

98. Втручання у право власності позивачки відповідає критерію законності, оскільки відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні з незначними змінами з 2012 року.