Определение апелляционного суда Закарпатской области оставленное в силу ВСУ о недействительности договора ипотеки с ОТП банком

[ANTIRAID]

Справа №22-1645/09

Головуючий у першій інстанції:

Слюсарчук В.М. Доповідач - Фазикош Г.В.

УХВАЛА

Іменем України

21 жовтня 2009 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі: головуючої - судді Фазикош Г.В., судців - Власова С.О., Куцина М.М..

при секретарі - Медяник Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» Бачинського ЯР. на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Мукачівського міського нотраіального округу ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування, про визнання договору недійсним, -

встановила:

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року було задоволено позов ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» ( далі по тексту Банк), приватного нотаріуса Мукачівського міського нотраіального округу ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування, та визнано недійсним договір іпотеки №РСТ - 801/074/2007 від 15 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Банком для забезпечення кредиту. Суд прийшов до висновку, що вказаний договір порушує вимоги закону, а саме вимоги ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якого органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням житлових прав дітей при віджуджені жилих приміщень. Вказаний договір іпотеки було укладено та посвідчено без згоди органу опіки та піклування, чим було порушено права малолітнього _ сина позивача ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1

На це рішення представник Банку подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити в справі нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. Свою позицію апелянт мотивує тим, що, на його думку, місцевий суд неповно встановив фактичні обставини справи, зробив висновки, які не відповідають цим обставинам, та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, суд не прийняв до уваги, що позивач прописав свою дружину з малолітньою дитиною в АДРЕСА_1 без дозволу Банку, хоча цей будинок був предметом іпотеки і в оспорюваному договорі було перебачено обов'язок іпотекодавця не прописувати ( не реєструвати) будь-яких третіх осіб на території ( площі) предмета іпотеки, без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодавця. На думку апелянта, оскільки вказана прописка здіснена неправомірно, вона є нечинною, і малолітній син позивача та його дружина не мають право на користування відповідною житловою площею; Відтак, у випадку початку процедури звернення стягнення на предмет іпотеки права неповнолітної особи порушені не будуть, оскільки ця особа проживає у будинку без згоди Банку, тобто незаконно. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що за наявною у Банку інформацією в будинку проживає гр.ОСОБА_3, разом із сім'єю, а не позивач із сім'єю.

Апелянт також зауважує на те, що наслідком скасування договору іпотеки буде погіршення фінансового стану Банка, що призведе до скорочення кредитних ресурсів, негативно позначиться на можливості надання кредитів іншим особам, спричинить ризик неможливості виконання Банком своїх зобов'язань перед третіми особами. На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно витлумачив норми матеріального права щодо необхідності одержання дозволу органу опіки і піклування на укладення певних видів договорів. Зокрема, він вважає, що така згода була необхідна у разі, якщо батьками вчинялися" правочини щодо нерухомого майна неповнолятніх осіб або відчужувалося (набувалося) нерухоме майно, право на користування яким мала дитина. У цьому випадку, оскільки дитина була прописана в будинку неправомірно, всупереч письмової згоди Банку, а на момент оформлення договору іпотеки в будинку взагалі ніхто не був прописаний, вона не має право на користування цим будинком, а тому і згода органу опіки і піклування не потрібна.

У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник апелянта скаргу підтримав та просив задовольнити із наведених у ній підстав.

Представник позивача скаргу не визнав та просив відхилити. Крім того він пояснив, що доводи апелянта про те, що визнання недійсним договору іпотеки призведе до нагативних наслідків для Банку є нобгрунтованими. Банк звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за кредитним договором ' судом застосовано заходи по забезпеченню позову: ухвалою від 09 жовтня 2009 року на будинок накладено арешт.

У судовому засіданні в апеляційній інстанції за клопотанням представника позивача, яке підтримав представник апелянта, було допитано в якості свідків ОСОБА_3, та ОСОБА_4.

ОСОБА_3, підтвердив факт того, що він ніколи не проживав та не проживає у будинку, який належить ОСОБА_1 Він постійно проживає та зареєстрований у АДРЕСА_2, що підтверджується відповідною відміткою у його паспорті.

ОСОБА_4 пояснила, що тривалий час вона працює поштарем. ОСОБА_1 знає особисто, оскільки він проживав на території, яку вона обслуговувала. Раніше він із сім'єю проживав у АДРЕСА_2 , однак цю квартиру продав і там не проживає, однак поштова кореспонденція йому продовжує надходити. Вона особисто передає її ОСОБА_1, оскільки він праціє біля її поштового відділення.

Вислухавши присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали даної справи та оригінаг кредитної справи, колегія перевірила законність та обгрунтованність рішення суду першої інстанції ^ межах доводів апеляційної скарги та прийшла до наступного.

Відповідно до ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для справи, та докази на їх підтвердження; які правові відносини сторін випливають із встановлених осбтавин; яка норма права підлягає застосуванню до цих правових відносин тощо. Зібрані по справі докази суд повинен оцінити відповідно до вимог процесуального закону з врахуванням встановлених у ньому правових презумцій.

У цій справі суд першої інстанції встановив і сторони це не заперечили, що позивач ОСОБА_1 15 травня 2007 року для проживання своєї сім'ї дружини та неповнолітнього сина ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1 придбав у ОСОБА_5 АДРЕСА_1 та земельну ділянку для обслуговування цього будинку площею 0,0588га. Будинок був придбаний частково за кошти, отиманні авансом до укладення договору купівлі-продажу від реалізації АДРЕСА_2 та частково за рахунок отриманого від Банку кредиту. 15 травня 2007 року для забезпечення кредитну між Банком та позивачем було укладено договір іпотеки, предметом якого є вказаний будинок та земельна ділянка. Після придбання будинку позивач вселився у будинок разом із неповнолітнім сином та дружиною. Всі троє також зареєстровані у ньому. Ці обставини строни не оспорюють.

Суд першої інстанції встановив, що під час укладення спірного договору іпотеки згода органу опіки та піклування не надавалася, що суперечить вимогам ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» і є підставою для визнання його недійсним. Колегія суддів вважає, що цей висновок місцевого суду є правильним та узгоджується зі змістом чинного законодавства України та її міжнародним зобов'язаннями.

Так, відповідно до ст.З Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріорітет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини» та, на переконання колегії, не можуть тлумачися звужено.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, що стосуються інтересів дитини, суд відповідно до вимог ст.8 ЦПК України та ст.З Конвенції «Про права дитини» повинен надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У т.ч. це стосується й положень такого підзаконного норативно-правовогр акту, як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки і піклування, відповідно до статті 177 СК України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься і право користування жилим приміщенням. Адже відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право ^ користуванися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла.

Наведені положення узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України та ст.405 ЦК України.

Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стоуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину.

Наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05,2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування».

У даному випадку, на переконання колегії, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо наявності у неповнолітньої дитини іпотекодавця права на користування жилим приміщенням, що передавалося в іпотеку. Договір купівлі-продажу будинку, кредитний договір та договір іпотеки укладалися одночасно в один день, відтак покупець будинку та його сім'я не були та не могли бути зареєстровані в ньому в той же день з об'єктивних причин. Сторонам було відомо те, що позивач брав кредит саме для купівлі житлового будинку для поліпшення житлових умов своєї сім'ї, що квартира,, у якій його сім'я проживала до цього, має бути продана, і іншого житла його сім'я немає. Тобто мала місце єдина операція, спрямована на зміну житлових умов сім'ї позивача, а віддтак і його неповнолітнього сина. Ці обставини були встановлені судом першої інстанції і сторонами не оспорювалися.

Колегія відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що реєстрація у будинку дружини позивача та його неповнолітнього сина є незаконною, оскільки такі твердження матеріалами справи не підтверджуються. Дійсно в оспорюваному договорі було перебачено обов'язок іпотекодавця не прописувати (не реєструвати) будь-яких третіх осіб на території (площі) предмета іпотеки, без попередньо отриманої на те письмової згоди іпотекодавця. Однак це положення договору не узгоджується із вимогами частини другої ст.64 та частини першої ст.156 ЖК України, ст.405 ЦК України та ст. 177 СК України, і фактично є такими, що спрямовані на обмеження законних прав неповнолітньої дитини. Крім того, реєстрація була фактично здійснена і Банком не оспорювалася, тобто вона є чинною.

Колегія також відхиляє аргументи представника апелянта про те, що насправді у будинку проживає інша особа, а саме гр. ОСОБА_3, із сім'єю, оскільки такі не узгоджуються із наявними матеріалами справи та спростовані показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що були дані ними в суді апеляційної інстанції.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що наслідком скасування договору іпотеки буде погіршення фінансового стану Банка, що призведе до скорочення кредитних ресурсів, негативно позначиться на можливості надання кредитів іншим особам, спричинить ризик неможливості виконання Банком своїх зобов'язань перед третіми особами, то колегія відхиляє їх, як такі, що не мають визначального значення для вирішення даної справи. Якщо правочин суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, він може бути визнаний недійним відповідно до вимог ч.1 ст.203 та ст.215 Цивільного Кодексу України незалежно від фінансового стану сторін цього правочину. Крім того, колегія звертає увагу й на те, що між сторонами існує інший судовий спір про стягнення боргу за кредитним договором і судом застосовано заходи по забезпеченню позову Банку шляхом накладення арешту на відповідний будинок та земельну ділянку. Таким чином, майнові інтереси банку є забезпечені.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального, права, і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків цього суду. Апеляційна скарга є небгрунтованою та до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст.Ю, 11, 60, 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника відповідача закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» Бачинського ЯР. - відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування, про визнання договору недійсним - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуюча:

Судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6586938

[ANTIRAID]

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2009 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі :

Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», приватного нотаріуса ОСОБА_5, третя особа – виконавчий комітет Мукачівської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання договору іпотеки недійсним,

в с т а н о в и л а :

У березні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 травня 2007 року він уклав із ЗАТ «ОТП Банк» договір іпотеки, за яким передав в іпотеку банку будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, право користування будинком має його неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, однак при укладенні договору іпотеки не було одержано згоди органу опіки та піклування.

Позивач просив визнати договір іпотеки недійсним, вилучити запис із єдиного реєстру іпотек щодо будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, скасувати накладену нотаріусом заборону на відчуження будинку й земельної ділянки.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 21 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду України:

Є.Ф. Левченко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7418796