Решение Киевского райсуда об отказе Кредитпромбанку во взыскании задолженности и обращении взыскания на имущество

[ANTIRAID]

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2012 року

м. Сімферополь

Київський районний суд міста Сімферополя під головуванням

судді Сенька М.Ф.,

при секретарі Чепюк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет застави та зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору,

в с т а н о в и в:

22.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої, укладено кредитний договір № 3525/07-А (а.с. 22-24)., за яким ОСОБА_1 була відкрита невідновлювана кредитна лінія на придбання автомобілю в межах загальної суми кредиту у розмірі 191545,00 грн., з кінцевим строком повернення 21.11.2014 року, за процентною ставкою в розмірі - 12,55 процентам річних.

З метою забезпечення виконання зобов'язань, що виникли з кредитного договору, 22.11.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 3525/07-П (а.с. 26-27) і цього ж дня ОСОБА_1 передала в заставу банку належний автомобіль марки OPEL VECTRA 2.2, 2007 року випуску, Р.Н. НОМЕР_1 про, що сторонами було укладено договір застави, зареєстрований у реєстрі № 1951 (а.с. 28-29).

05.11.2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А, якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів. При цьому, інші умови кредитного договору залишаються без змін».

В подальшому 09.07.2009 року між ОСОБА_1 та банком було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору №3525/07-А від 22.11.2007 р., відповідно до умов якої, п. 3.1.1 кредитного договору викладено у наступній редакції: при наданні кредитів відповідно до п. 1.2.1, 1.2.2, щомісяця, до 25-го числа включно кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами, шляхом внесення грошових коштів у розмірі 1673,92 грн. Пункт 3.3. кредитного договору викладено у наступній редакції: сплачувати проценти за користування кредитом щомісяця до 25-го числа включно кожного календарного місяця, наступного за звітним.

У липні 2010 року ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3542/07-А від 21.12.2007 року в сумі 47119,35 гривень, та про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості на предмет застави, а у разі недостатності на інше майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Під час провадження у справі ОСОБА_1 заявила зустрічний позов про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до кредитного договору про внесення змін до договору щодо процентної ставки за користування кредитом.

Ухвалою суду від 16.09.2010 року первісний та зустрічний позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 21 грудня 2010 року, залишеного без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 10 лютого 2010 року, в задоволенні основного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено, визнано недійсною Додаткову угоду № 1 від 05.11.2008 р. до договору №3525/07-А від 22.11.2007 р., та зобов'язано ПАТ «Кредитпромбанк» провести перерахунок зайво сплачених ОСОБА_1 платежів на погашення процентів за договором №3525/07-А від 22.11.2007 р. із їх зарахуванням в рахунок дострокового погашення отриманої суми кредиту погашення «тіла кредиту» за договором № 3525/07-А від 22.11.2007 року.

Дане рішення суду, за поясненнями представника банку ОСОБА_3, було виконано, зобов'язання за кредитним договором сторонами в наступному належним чином виконувались, виходячи з попередньої процентної ставки за користування кредитом в розмірі 12,55 відсотків від залишку кредиту.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року, рішення судів постановлені у справі були скасовані, а справа направлена на новий судовий розгляд.

У зв'язку з цим, ПАТ «Кредитпромбанк» відновив заборгованість ОСОБА_1 за спірним кредитним договором, обліковану станом на 12.11.2010 року, в сумі 86815грн. 41 коп., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 84267 грн. 95 коп. та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 2547 грн.46 коп.

Саме таку суму, представник банку заявила в судовому засіданні до стягнення з відповідачів, подавши відповідний розрахунок заборгованості.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що спір по суті зводиться до вирішення питання про правомірність додаткової угоди до спірного кредитного договору №1 від 05.11.2008 року про внесення змін до договору щодо процентної ставки за користування кредитом, тобто до вирішення зустрічного позову, оскільки умови договору за попередньою процентною ставкою сторонами виконувались належним чином.

Саме до такого висновку прийшли і сторони у справі, надавши відповідні пояснення суду.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_3 вимоги позову, з урахуванням уточненої суми заборгованості, підтримала в повному обсязі, щодо зустрічного позову заперечила, і пояснила, що укладення між сторонами спірної додаткової угоди до кредитного договору, не суперечило діючому на той час законодавству, було передбачено безпосередньо договором, а описки допущені в тексті угоди не давали підстави відповідачам тлумачити її зміст вільно. Щодо дотримання вимог Закону України «Про захист споживачів» при укладенні додаткової угоди, то ОСОБА_3 пояснила, що потреби надавати позичальникові інформацію про умови укладення спірної угоди у кредитодавця не було оскільки така інформація йому надавалась при укладенні кредитного договору, а сам розмір процентної ставки було визначено за волевиявленням сторін, виходячи з принципу свободи договору.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечили проти основного позову і підтримали вимоги зустрічного позову. ОСОБА_1 пояснила, що вважала спірну угоду такою, що не змінює умов кредитного договору, а підписала її в наслідок введення в оману працівниками банку, при укладенні додаткової угоди їй інформація про її умови, наслідки, тощо не роз'яснювалась.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні в підтримала доводи свого довірителя, пославшись на порушення кредитодавцем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», недотримання ним певних умов кредитного договору, та інших вимог законодавства, що регулює кредитні відносини.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши докази наявні у справ приходить до висновку, про задоволення зустрічного позову і про відмову в задоволенні основного позову за таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А (а.с. 25), якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів.»

Інші умови кредитного договору сторони залишили без змін про, що зазначено в угоді.

Між тим п.1.3 кредитного договору сторонами оговорено обов'язок Банку відкрити Позичальнику позичкові рахунки для обліку кредитів як на основні цілі, передбачені п.п. 1.2.1, 1.2.2. (купівля автомобілю і на сплату страхових платежів за договором страхування кредиту, відповідно) так і для обліку кредитів, наданих на цілі, зазначені в п.п.1.2.3., 1.2.4., а саме на сплату страхових платежів згідно з договорами страхування транспортного засобу, що є предметом застави При цьому останні рахунки відкриваються за додатковими угодами до договору.

Процентна ж ставка за кредитами на основні цілі (п.п. 1.2.1, 1.2.2.) встановлена п.1.5 Договору, згідно з яким встановлена сторонами в розмірі 12.55 відсотків річних.

Цим же пунктом договору встановлено, що процентна ставка за кредитами наданими на цілі, зазначені п.п.1.2.3., 1.2.4. визначається Додатковими угодами до цього договору.

Оскільки, за спірною додатковою угодою сторони доповнили кредитний договір, а не змінили його умови, п.п. 1.3. і 1.5 договору передбачають відкриття позичальникові позичкових рахунків та встановлення процентної ставки за кредитами на інші цілі саме шляхом укладення між сторонами додаткової угоди, і інші умови договору були залишені в силі, то суд не може визнати, що при укладенні спірної додаткової угоди була допущена проста описка, як на тому наполягала представник банку, і визнає, що дана спірна угода допускає те, що за нею встановлюється процентна ставка за кредитами на інші цілі, що передбачені п.п.1.2.3., 1.2.4. щодо сплати страхових платежів, в незалежності від того укладались страхові договора в межах кредитування чи ні, виходячи з того факту, що ці умови передбачені договором.

Тому, суд погоджується з ОСОБА_1, що з огляду на те, що спірною угодою пункт 1.5 кредитного договору щодо процентної ставки формально не змінено, вона не могла передбачати, що наслідком цієї угоди буде фактичне нарахування на залишок кредиту процентної ставки в розмірі 18% річних.

При цьому, суд не приймає посилання представника банку на акцептування позичальником нових умов договору, шляхом виконання ним договору за умов нової процентною ставкою протягом 4 місяців після укладення спірної угоди, та укладенням додаткової угоди, щодо перенесення строків сплати щомісячних платежів, передбачених договором, і визнає такі її дії вимушеними умовами договору, щодо права Кредитодавця вимагати дострокового виконання договору.

На таку вимушеність, на думку суду вказує і заява ОСОБА_1 від 03.03.2009 року, про незгоду з новою процентною ставкою.

До того ж, за правовою природою кредитний договір є договором приєднання.

Згідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання визнається договір, умови якого установлені однією зі сторін, а інша сторона не має можливості запропонувати свої умови договору.

Крім того, пунктом 1.1. договору поруки, укладеного в забезпечення кредитного договору передбачено, що поручитель ОСОБА_2 зобов'язується солідарно відповідати перед Банком за своєчасне виконання зобов'язань ОСОБА_1 При цьому, з п. 1.2. договору поруки вбачається, що цей договір укладений на умовах повернення основного зобов'язання у розмірі 191545,00 гривень та сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12,55% річних.

Відповідно до п. 2.6. цього ж договору, усі зміни та доповнення до Кредитного договору банк та Позичальник оформлюють без погодження з Поручителем, за винятків збільшення обсягу відповідальності Поручителя.

Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Розмір зобов'язань встановлених кредитним договором в сумі 191545,00 гривень за процентною ставкою 12,55% річних є істотною умовою договору застави, укладеного в забезпечення кредитного договору про що зазначено в п. 1.3. договору застави від 22.11.2007 р.

Проте, зміни у договір поруки №3525/07-П від 22.11.2007 р. та договір застави від 22.11.2007 р., як це встановлено поясненнями сторін, не вносились, доказів щодо цього суду не надано

Дані факти, виходячи з того як викладена спірна додаткова угода, за обставин справи, теж можуть бути пояснені двояко. Так у разі, якщо розцінювати спірну угоду такою, що змінила умови договору щодо процентної ставки за користування кредитами на основні цілі в бік її збільшення, то відсутність змін до забезпечувальних договорів є принаймі нелогічним, а у разі якщо спірною угодою встановлювалась процентна ставка за іншими кредитами, передбаченими договором, то цілком логічно, що в укладенні додаткових угод до забезпечувальних договорів не було необхідності, оскільки останніми забезпечувались кредити на основні цілі.

Наведене дає суду, прийти до однозначного висновку, що ПАТ Кредитпромбанк при укладенні додаткової угоди №1 від 05.11.2008 року до договору № 3525/07-А допущено двояке формулювання змін суттєвих умов кредитного договору, що позбавило позичальника можливості передбачати фактичні наслідки, які фактично настали на виконання цієї угоди.

Виходячи з цілей надання кредиту, спірний кредитний договір слід визнати споживчим, а відтак на нього поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів»

Згідно з частиною 2 ст. 19 вказаного закону, якщо під час пропонування продукції споживачу надається незрозуміла або двозначна інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору - це вважаєтся нечесною підприємницькою практикою. Правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності відповідно до ч. 6 цієї ж норми визнається недійсним.

Разом з тим, п.п. 7.1., 7.2. кредитного договору встановлено, що сторони можуть змінити умови договору, оформивши такі зміни Додатковою угодою, тільки у разі зміни облікової ставки Національного банку України, кредитної політики в Україні, економічної ситуації і коньюктури ринку, після письмового інформування Банком про такі зміни рекомендованим листом не пізніше ніж за 10 календарних днів до введення у дію нових умов.

Відповідно до ч. 2 ст. 1069 ЦК України, права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням, визначаються положеннями про позику та кредит (параграф 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір процентної ставки за користування кредитом, згідно зі ст.1048 ЦК України є суттєвою умовою кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містять процедуру укладення кредитного договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення.

Така процедура міститься також в пункті 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (Правила) і роз'ясненнях, які надані банкам в листі Національного банку України від 16 червня 2007 року № 40-117/2093-6134 «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та передбачають, що кредитний договір має містити графік платежів згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом; норми щодо захисту прав споживачів при отриманні споживчого кредиту містяться не тільки у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», частиною п'ятою якої, зокрема, визначено, що до договорів зі .споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним.

Матеріали справи та зміст оспорюваної угоди не містять будь-яких доказів в підтвердження надання ПАТ «Кредитпромбанк» при укладенні з ОСОБА_1 додаткової угоди № 1 від 05 листопада 2008 року до кредитного договору № 3525/-07-А від 22 листопада 2007 року графіку платежів (з урахуванням річної процентної ставки в розмірі 18 %) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом та інформації про умови кредитування з урахуванням підвищеної процентної ставки, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача.

При цьому суд, визнає, що надання банком позичальників інформації відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні кредитного договору, є недостатнім для того щоб у разі зміни суттєвих умов цього договору, зокрема щодо відсоткової ставки за користування кредитом, позичальник був достатньо обізнаний про наслідки такої зміни.

Крім того, судом встановлено, що позичальнику в супереч вимогам п.п. 7.1, 7.2 кредитного договору не надана інформація, на чому засновано рішення кредитодавця про зміну процентної ставки за користування кредитом, оскільки суду не надано позивачем за первісним позовом даних про вручення ОСОБА_1 повідомлення банку про таке рішення, а сама ОСОБА_1 заперечує отримання такого повідомлення, не надано суду і доказів в обґрунтування необхідності таких змін до договору.

Тому суд, визнає, що рішення про підвищення відсоткової ставки за спірним кредитним договором фактично прийнято банком в односторонньому порядку.

Між тим, Постановою НБУ №168 від 10.05.2007 р., банкам було заборонено змінювати відсоткову ставку по кредитам у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін.

Зміна процентної ставки відповідно до ст.652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати проценту ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). За пунктом 3.4 абз.5 Правил банки зобов'язані зазначати в кредитному договорі правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках, а тому банк повинен навести математичну залежність між запропонованим розміром ставки до розміру ставки Національного банку України, а також обґрунтувати збільшення процентної ставки.

При цьому, суд відхиляє посилання представника ОСОБА_3 на те, що вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються на відносини що виникли між сторонами після укладення кредитного договору, оскільки така позиція спростована Конституційний судом України в рішенні від 10.11.2011р. № 15-рп/2011.

Що стосується доводів ОСОБА_3 щодо свободи договору, то виходячи з вимог наведеного вище законодавства, що регламентує діяльність банків при наданні споживчих кредитів, вони не витримують критики.

Виходячи з аналізу вказаних фактів та відповідних їм правовідносин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1, як споживач була позбавлена можливості реально оцінювати перспективи укладення спірної додаткової угоди, свою платоспроможність та можливість своєчасного погашення кредиту, а тому спірну додаткову угоду слід визнати такою, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», та волевиявленню ОСОБА_1

За такого висновку суду, вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом про визнання спірної додаткової угоди недійсною є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тому, вимоги ОСОБА_1 про перерахунок кредиту також підлягають задоволенню.

Оскільки, судом встановлено, що зобов'язання за кредитним договором без урахування визнаної судом недійсною Додаткової угоди виконуються сторонами належним чином, то суд не знаходить підстав для задоволення первісного позову ПАТ «Кредитпромбанк».

За таких рішень суду, відповідно вимог ст. 88 ЦПК України вимог ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_1 мають бути їй компенсовані ПАТ «Кредитпромбанк», а витрати понесені останнім зараховані до відповідного бюджету України.

На підставі наведених в рішенні норм законодавства, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 76, 77, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет застави відмовити у повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 05.11.2008 р. до договору №3525/07-А від 22.11.2007р., що укладена між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк».

Зобов'язати ПАТ «Кредитпромбанк» провести перерахунок кредиту за договором №3525/07-А від 22.11.2007р. без урахування Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 р. і кошти, що виявляться внаслідок такого перерахунку зарахувати в рахунок дострокового погашення кредиту, відповідно до умов цього договору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне зеабезпечення розгляду справи в сумі 37 (тридцять сім) гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24969104

[у.zaporozhskiy]

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечили проти основного позову і підтримали вимоги зустрічного позову. ОСОБА_1 пояснила, що вважала спірну угоду такою, що не змінює умов кредитного договору, а підписала її в наслідок введення в оману працівниками банку, при укладенні додаткової угоди їй інформація про її умови, наслідки, тощо не роз'яснювалась.

Оскільки, за спірною додатковою угодою сторони доповнили кредитний договір, а не змінили його умови, п.п. 1.3. і 1.5 договору передбачають відкриття позичальникові позичкових рахунків та встановлення процентної ставки за кредитами на інші цілі саме шляхом укладення між сторонами додаткової угоди, і інші умови договору були залишені в силі, то суд не може визнати, що при укладенні спірної додаткової угоди була допущена проста описка, як на тому наполягала представник банку, і визнає, що дана спірна угода допускає те, що за нею встановлюється процентна ставка за кредитами на інші цілі, що передбачені п.п.1.2.3., 1.2.4. щодо сплати страхових платежів, в незалежності від того укладались страхові договора в межах кредитування чи ні, виходячи з того факту, що ці умови передбачені договором.

Тому, суд погоджується з ОСОБА_1, що з огляду на те, що спірною угодою пункт 1.5 кредитного договору щодо процентної ставки формально не змінено, вона не могла передбачати, що наслідком цієї угоди буде фактичне нарахування на залишок кредиту процентної ставки в розмірі 18% річних.

Выходит, что заемщик по доп.соглашению начали насчитывать 18 % годовых.

еще я так понял перед заключением доп.соглашения не предоставили информацию предусмотренную ч. 2 ст. 11 ЗУ о Зпп.

Решение явно не судья писал:

Дані факти, виходячи з того як викладена спірна додаткова угода, за обставин справи, теж можуть бути пояснені двояко. Так у разі, якщо розцінювати спірну угоду такою, що змінила умови договору щодо процентної ставки за користування кредитами на основні цілі в бік її збільшення, то відсутність змін до забезпечувальних договорів є принаймі нелогічним, а у разі якщо спірною угодою встановлювалась процентна ставка за іншими кредитами, передбаченими договором, то цілком логічно, що в укладенні додаткових угод до забезпечувальних договорів не було необхідності, оскільки останніми забезпечувались кредити на основні цілі.

Решение неплохое, но недоскональное.

Нужно было идти не по ЗУ о зпп.

Так как нарушения повышения процентной ставки согласно его положений нет.

она была повышена не по волеизъявлению лишь банка.

Здесь присутствует нечестная предпринимательская практика и обман.

А лучше было идти через ошибку сопряженную с нечестной предпринимательской практикой.

Посмотрим, что скажет апелляция.

В реестре нет.

так что возможно и не будет.