sirota88
-
Число публикаций
314 -
Регистрация
-
Последнее посещение
-
Days Won
10
Тип контента
Профили
Форумы
Календарь
Сообщения опубликованы sirota88
-
-
Стаття 2 ЗУ "Про державну виконавчу службу": "Правова основа діяльності державної виконавчої служби
Правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання".
Стаття 1. Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»: "Сфера дії Закону
Цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна".
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень» установлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: «1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження».
ст. 52 ЗУ "Про виконавче провадження": "1. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації".
З вищезазначених норм законодавства випливає, що не єдиним законом("Про виконавче провадження") в своїй діяльності керується виконавча служба, а й іншими законами, цитую: "інші закони та нормативно-правові акти".
Що стосується рухомого майна, то існує ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який: "визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна"(ст. 1).
Отже, даний закон(«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень») є спеціальним(щодо рухомого майна) і має застосовуватись при зверненні стягнення на рухоме майно, навіть якщо прямої вказівки в законі "Про виконавче провадження" немає.
ст. 52 ЗУ "Про виконавче провадження" говорить, що арешт є одним з видів звернення стягнення на майно. Отже, при арешті транспортного засобу державний виконаець повинен був врахувати вимоги спеціального законодавства(ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»)
-
Прошло судебное заседание по этому делу. Без комментариев... Подал заявление о обеспечение иска(запрет ГИС принимать любые действия к транспортному средству). Судья отказала в обеспечение, мотивировка в двух словах: "запрет принимать любые действия к транспортному средству это приостановление ИП, а приостанавливать может только исполнитель"). Потом подал заявление о изменение исковых требований(жалобы), изложил так как написано выше. Со скрипом приняла судья и перенесла судебное заседание. Впереди второй раунд). Но чувствую что на этом наше противостояние не закончится.
-
Исполнитель проверил наличие счетов и средств на них, поскольку ден/средства отсутствуют для погашения он будет взыскивать с реализации движимого-авто. Всё в рамках.
Не вижу проблем. Погасите задолженность и всё. Авто в залоге? В залоге у этого взыскателя? Если да, то вообще нет проблем, причем ни в каком случае.
А как же ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень»? И как то обстоятельство, что нет решения суда соответствующего таким требованиям(вышеуказанной статьи), тоесть нет и правовых оснований для взыскания за счет залогового имущества(транспортного средства)? Или вы считаете что эта норма закона существует просто так, для приличия?
-
Много воды.
Основания для отмены постановления об открытии ИП в данной жалобе не указаны.
Какими конкретно действиями или бездействием было нарушено Ваше право?
Речь в жалобе идет не о постановление об открытии ИП, а о постановление об аресте(наложен арест на все имущество в том числе и на движимое - машина). На момент вынесения этого постановления и постановления о розыске транспортного средства решения о взыскание за счет движимого имущества не было(ст. 25 вышеуказанного закона). А этими постановлениями было наложено взыскание на транспортное средство(без соответственного решения!!!) .
-
Вибачте не зовсім зрозумів вашу ситуацію. Відповів з урахуванням вищевикладеного питання. По суті можна оскаржувати. Звернення стягнення відбувається на підставі рішення суду. А рішення про стягнення за рахунок іпотеки. Отже, в рамках такого рішення і має діяти виконавець.
-
Щодо можливості оскарження постанови про арешт, якою накладено стягнення на все майно вважаю що можливо, але в частині звернення стягнення на іпотеку.
ч. 1 ст. 52 ЗУ "Про виконавче провадження": "1. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації". Тобто арешт по суті є початком звернення стягнення, і такою постановою звернуто стягнення на все майно, в тому числі і на іпотеку.
Постанова практично законна, крім того що нею накладено стягнення і на іпотечне майно. Отже, необхідно просити скасувати в частині накладення стягнення на іпотечне майно. Принаймні я так вважаю.
Саме тому, по вищевикладеній скарзі буду змінювати вимоги(предмет). Викладу в наступній редакції:
1. Скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №40136231 від 20.05.2014 р. на виконання виконавчого листа № 2-3556/11 виданого 13.09.2013 р. Солом’янським районним судом м. Києва, про стягнення з Скаржника на користь ПАТ Банк «Фінанси та кредит» 292832,47 грн. в частині звернення стягнення на транспортний засіб Марки: TOYOTA, Модель: AVENSIS 1.8, Рік вип : 2007; Колір: СІРИЙ, № кузова: SB1BR56L90E209919, ДНЗ: АА4287АА.;
2. Скасувати постанову про розшук майна боржника ВП №40136231 від 20.05.2014 р. на виконання виконавчого листа № 2-3556/11 виданого 13.09.2013 р. Солом’янським районним судом м. Києва, про стягнення з Скаржника на користь ПАТ Банк «Фінанси та кредит» 292832,47 грн.;
3. Визнати дії старшого державного виконавця відділу ДВС Подільського районного управління юстиції в м. Києві Городньої Г.Ю. неправомірними щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №40136231 від 20.05.2014 р. та постанови про розшук майна боржника ВП №40136231 від 20.05.2014 р.
4. Зобов’язати ВДВС Подільського районного управління юстиції в м. Києві повернути боржнику(Іванову І.І.) транспортний засіб Марки: TOYOTA, Модель: AVENSIS 1.8, Рік вип : 2007; Колір: СІРИЙ, № кузова: SB1BR56L90E209919, ДНЗ: АА4287АА.
-
Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Це відмітив ВС України у вищезазначеній постанові.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень» передбачає обов'язкові елементи такого рішення. Таким чином, саме рішення суду, ухвалене з дотриманням вимог передбачених ст. 25 зазначеного закону, є підставою для звернення стягнення на рухоме майно(транспортний засіб). Саме по собі рішення про стягнення коштів не є правовою підставою для стягнення за рахунок рухомого майна.
-
Прошу приєднатись до обговорення даної теми щодо правильності правової позиції обраної в скарзі!!!
-
Скаржник:
Представник Скаржника:
Зацікавлені особи:
До Солом’янського районного суду
міста Києва
03680, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25
Іванов Іван Іванович
, м. Київ, вул. __________, буд. _____
Петров Петро Петрович,
що діє на підставі довіреності
м. Київ, вул. _________________ 7-б, кв. _____
1. Відділ ДВС Подільського районного
управління юстиції в місті Києві
04208, м. Київ, пр-т. Г. Гонгадзе, 5-Б
2. Публічне акціонерне товариство
«Банк «Фінанси та кредит»
04050, м. Київ, вул. Щорса, 60
код ЄДРПОУ: 25745867
С К А Р Г А
на дії державного виконавця
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з ч. 2 ст. 384 ЦПК України скарга на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця (іншої посадової особи державної виконавчої служби) подається до суду, який видав виконавчий документ.
Відповідно до ч. 1 ст. 385 ЦПК України скаргу на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця (іншої посадової особи державної виконавчої служби) може бути подано до суду:
- у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;
- у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Згідно з п. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
І. Обґрунтування дотримання строків відведених ЦПК України на оскарження постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 111111111 від 20 травня 2014 року:
Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №11111111 від 14.10.2013 р., постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №11111111111 від 20 травня 2014 року та інші документи виконавчого провадження боржник не отримував взагалі.
28.07.2014 року автомобіль боржника було затримано працівниками ДАІ, та складено відповідний акт (копія акту додається до скарги). Зі змісту даного акту та слів працівників ДАІ Іванов І.І. (боржник) дізнався про існування відкритого виконавчого провадження відносно нього.
Згодом боржник з’явився до відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві і ознайомився з матеріалами виконавчого провадження ВП №11111111 та отримав його копії (копія аркушу про ознайомлення зі справою буде надано при розгляді справи за скаргою).
Відповідно до листа ВСС України № 24-152/0/4-13 від 28.01.2013 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі»: «Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 2 частини першої статті 385 ЦПК)».
Отже строк на оскарження вищезазначеної постанови (про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження) починається саме з цієї дати – 29.07.2014 року (день коли заявник дізнався про порушення його прав), а закінчується 07.08.2014 року (останній день).
07 серпня 2014 року боржник через свого представника подав до Солом’янського районного суду м. Києва скаргу на дії державного виконавця, якою оскаржив вищезазначену постанову (про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження).
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції призначено 12 лютого 2015 року на 11 год. 40 хв.(копія судової повістки про виклик додається до скарги).
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України. «Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову».
Таким чином, заявник вчасно звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Відбулося переривання строку на оскарження постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Заявник вважає постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №11111111 від 20 травня 2014 року незаконною та такою, що підлягають скасуванню з наступних підстав:
ІІ. Обґрунтування скарги:
20 вересня 2007 року між Івановим І.І. та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено кредитний договір № 1246677.
У той же день, 20.09.2007 року між Івановим І.І. та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено договір застави транспортного засобу автомобіля марки «Тоyота Аvеnsis», 1,8 тип легковий седан, 2007 року випуску, колір сірий, шасі (кузов рама) № 563737737, реєстраційний номер АА446467, зареєстрований в УДАІ ГУМВС України в м. Києві 19 вересня 2007 року.
06 жовтня 2011 року Солом’янський районний суд м. Києва розглянув справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до Іванова І.І. про стягнення заборгованості та задовольнив позовні вимоги Позивача. Судом ухвалено заочне рішення по даній справі, яким стягнуто заборгованість в розмірі 292832,47 грн.(копія заочного рішення додається до скарги).
27 червня 2013 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2011 року відхилено. Вищевказане рішення набрало законної сили.
Згідно з пунктом 1 зазначеного договору застави предметом цих договорів є рухоме майно.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.
Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 2 Закону України «Про заставу» визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.
Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Частиною 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
Інше передбачено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинним з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених із метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Прикінцевими і перехідними положеннями Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Стаття 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень» установлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: «1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження».
Наведена правова позиції підтверджена судовою практикою Верховного суду України: постанова Судової палата у цивільних справах Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року у справі №3-139гс11 (адреса в ЄДРСР: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21193514). Дана постанова (копія) додається до скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 3607 ЦПК України, зазначена правова позиція є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Зазначена стаття також передбачає, що суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
У ст. 24 і п. 2 ч. 3 cт. 129 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, закріплено демократично-правовий принцип «всі рівні перед законом і судом». Він міститься і в ст. ст. 5, 10 ЦПК України. Очевидно, що рівність перед судом означає не просто рівний правовий статус всіх учасників процесу, що виступають в однакових правових ролях, не лише створення рівних прав та можливостей для сторін при відстоюванні своїх інтересів у судовому засіданні, але й однакове ставлення суду до вирішення схожих за своїм змістом справ.
Незлагодженість в судовій практиці, прийняття судами нетотожних рішень при аналогічних обставинах підриває конституційний принцип рівності, як ідею правової визначеності. Як зазначено у рішенні від 29 червня 2010 року Конституційного суду України – принцип правової визначеності можливий лише там, де існує передбачуваність застосування правових норм.
У вищеназваних нормах права зазначається як на підставу звернення стягнення на предмет застави саме рішення суду, постановленого за результатами розгляду відповідного позову.
Таким чином, за термінологією законодавчих актів, підставою для звернення стягнення на предмет застави слід вважати рішення суду відповідного змісту, яке ухвалюється за результатами розгляду цього питання в позовному провадженні.
Варто зазначити, що такого рішення на даний момент не існує, є лише рішення про стягнення коштів, яке не відповідає вимогам ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень», а отже не є підставою для звернення стягнення на предмет застави.
Таким чином, звернувши стягнення не на грошові кошти (як було зазначено в рішенні суду), а на заставний транспортний засіб боржника – без відповідного рішення суду, держвиконавець перевищив свої повноваження та порушив Закони України “Про державну виконавчу службу“ та “Про виконавче провадження “, а саме :
Ст .4 ЗУ “Про державну виконавчу службу“: «Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом».
Ст.6 ЗУ “Про державну виконавчу службу“: «Працівник органу державної виконавчої служби користується правами і виконує обов'язки, передбачені законом».
Стаття 5. Обов'язки і права державних виконавців (ЗУ “Про виконавче провадження “):
«Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом…»
Таким чином, державний виконавець без відповідного рішення суду про звернення стягнення на предмет застави не мав права проводити будь-які дії, спрямовані на відчуження заставного майна і мав би діяти в цьому випадку виключно в рамках спеціальних законів «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та “Про заставу “( за останнім законом він мав право звертати стягнення на будь-яке майно, окрім застави).
Ураховуючи вище викладене, на підставі ч. 1 ст. 383 ЦПК України, п. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження»,-
П Р О Ш У:
1. Скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 11111111 від 20 травня 2014 року на виконання виконавчого листа № 2-56577/11 виданого 13.09.2013 року Солом’янським районним судом м. Києва, про стягнення з Скаржника на користь ПАТ Банк «Фінанси та кредит» 292832,47 грн.;
2. Визнати дії старшого державного виконавця відділу ДВС Солом’янського районного управління юстиції в м. Києві Городньої Г.Ю. протиправними щодо винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 11111111 від 20 травня 2014 року.
Додатки:
- копія кредитного договору № 45464647 від 20.09.2007 року;
- копія договору застави транспортного засобу від 20.09.2007 року;
- копія заочного рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 6.10.2011 р;
- копія ухвали Апеляційного суду м. Києва від 27 червня 2013 року;
- копія постанови про відкриття виконавчого ВП № 11111111 від 14.10.2013 р.;
- копія постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №111111111 від 20 травня 2014 року;
- копія акту ДАІ від 28.07.2014 року;
- копія скарги на дії державного виконавця та квитанції про відправку від 07.08.2014 року;
- копія ухвали про відкриття провадження Солом’янського районного суду м. Києва від 12.08.2014 року;
- копія заяви про зміну предмету скарги від 29.08.2014 року.;
- копія ухвали Солом’янського районного суду м. Києва від 13.10.2014 року по справі № 760/5757575/14-ц;
- копія повістки Апеляційного суду м. Києва про виклик до суду на 12.02.2015 р. по справі № 22-ц/796/1845/2015;
- копія постанови Судової палата у цивільних справах Верховного Суду України від 26 грудня 2011 року у справі №3-139гс11;
- копія довіреності на представництво інтересів Скаржника;
- копія скарги з додатками для сторін у справі.
«___» ______ 2015 року ___________________ П.П. Петров
(представник за довіреністю)
-
Применима ли эта правовая позиция к спорам по движимому имуществу? А именно: может ли банк провести взыскание на движимое имущество без решения о взыскание на залоговое имущество постановленного в порядке ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"? Существует ли судебная практика касательно таких ситуаций?
-
По этой теме есть также и другая судебная практика: http://reyestr.court.gov.ua/Review/33724056
-
Зачем экспертиза? У них нет расчета задолженности. Они не могут доказать соответствие начисления % и пени условиям договора (из чего он исходили при расчете задолженности? какая % ставка? какая ставка по пене? и дт.). Я что ли за них буду это доказывать?
Ч.1. ст. 60 ЦПК Украины их не касается?
Верно, истребовать не нужно. Банк должен доказывать эти обстоятельства. Просто написать в возражение что не предоставили расчет задолженности. Вот судебная практика в аналогичной ситуации(банк не предоставил расчет): http://reyestr.court.gov.ua/Review/33240867
-
1
-
-
Рішення Апеляційного суду м. Києва про відмову в позові ПАТ КБ "ПриватБанк"
в Судові рішення за кредитними та депозитними договорами
Опубликовано
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
11 лютого 2016 року м.Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Качана В.Я., Панченка М.М.
при секретарі Грабовій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2015 року,
встановила:
У травні 2014 р. Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ( надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), як правонаступник прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 24.10.2005 року ОСОБА_1 25.10.2005 р. отримав кредит у розмірі 8200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Підписавши вказаний договір позичальник також надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач виконав свої зобов'язання в частині надання відповідачу кредитних коштів. При цьому відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, про що свідчить розрахунок заборгованості за договором, яка станом на 31.03.2014 р. становить 24215,11грн. та складається з заборгованості: за кредитом - 4990,29 грн.; за процентами - 17595,53 грн.; по штрафам - 500 грн. (фіксована частина), 1129,29 грн. - (процентна складова).
У зв'язку з тим, що відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, позивач просив стягнути заборгованість на загальну суму 24215,11 грн. та судові витрати по справі.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24215,11 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору.
У поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Свої доводи мотивує тим, що підпис в договорі від 14.10.2005 р. виконаний іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на його укладення та невідповідність вимогам ст. 203 ЦК України. На підтвердження вказаної обставини було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, задоволене судом. Разом з тим, клопотання експерта про надання додаткових матеріалів та проведення оплати експертизи на адресу відповідача не надходило, а тому останній не мав можливості його виконати. Суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув, помилково вважаючи за можливе провести розгляд справи без проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Крім цього, надані банком розрахунки, покладені в основу судового рішення, не мають відповідної печатки банківської установи та складені представником відповідача без підпису головного бухгалтера.
Судом також не вирішено питання застосування строку позовної давності відповідно до поданої заяви. При цьому суд не звернув уваги на те, що Умови в правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю в 50 років, не містить підпису відповідача. Суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови не змінювались. Наявні в матеріалах справи Умови і правила надання банківських послуг затверджені наказом від 06.03.2010 р. №8СП-2010-256 та не діяли в момент укладання договору 24.10.2005 р.
В судовому засіданні представник позивача Олійник Н.О. просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.10.2005 року між сторонами було укладено договір б/н, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. При цьому відповідач погодився з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Правилами користування платіжною картою». Заборгованість відповідача станом на 31.03.2014 р. становить 24 215,11 грн. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, повністю відповідає умовам укладеного між сторонами договору.
Доводи відповідача про те, що у червні 2005 року він втратив паспорт, а кредит по вказаному договору він не отримував, суд першої інстанції відхилив, як необґрунтовані. При цьому судом першої інстанції взято до уваги ту обставину, що почеркознавчу експертизу не було проведено з вини відповідача, який не провів оплату її вартості.
Враховуючи те, що загальний строк позовної давності був збільшений за домовленістю сторін до п'ятдесяти років ( п.1.1.17.31 «Умов та правил надання банківських послуг»), суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч.1 ст.1048 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Доводи позивача щодо наявності між ним та відповідачем договірних зобов'язань ґрунтувались на заяві, підписаній сторонами 24.10.2005 року (а.с.10 т.1).
Згідно умов цієї заяви, банк надає позичальнику кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Вказана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг.
Дана заява підписана з однієї сторони представником ЗАТ КБ «ПриватБанк» та з іншої сторони містить реквізит підпису відповідача ОСОБА_1
На підтвердження доводів ОСОБА_1 в тій частині, що підпис в договорі від 14.10.2005 р. йому не належить, що свідчить про відсутність його волевиявлення на його укладення, представником відповідача було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, яка при розгляді справи в суді першої інстанції проведена не була.
За відсутності доказів того, що відповідач отримав клопотання експерта про необхідність надання додаткових матеріалів та проведення оплати експертизи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність проведення вказаної експертизи.
При вирішенні питання про призначення експертизи, 17 вересня 2015 року представника позивача Олійник Н.О. зобов'язано надати оригінал заяви про особисті відомості клієнта (заява позичальника) від 14.10.2005 р. та оригінал розписки про отримання кредитної картки.
Про необхідність надання оригіналів досліджуваних документів було повторно проінформовано ПАТ КБ «ПриватБанк» листом від 09.10.2015 р. та від 11.11.2015 р. та попереджено про наслідки ухилення від надання експертам необхідних матеріалів, передбачені ч.1 ст.146 ЦПК України (а.с.103, 105, 115, 116 т.2).
У зв'язку з тим, що для виконання почеркознавчої експертизи не було надано оригінали досліджувальних документів, експерти повідомили про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи (а.с.120-121 т.2).
Не надавши обґрунтованих пояснень з приводу неможливості виконання вимог суду в період з вересня 2015 року по лютий 2016 року, враховуючи строки розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника позивача про необхідність надання для цього додаткового часу.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.58, ч. 2 ст.59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За наявності сумнівів в частині підписання відповідачем заяви від 14 жовтня 2005 року, ненадання суду оригіналу вказаної заяви, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.
При цьому колегія суддів враховує сукупність інших доказів у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2005 р. ОСОБА_1 звернувся до Оболонського РУГУ МВС України в м. Києві з заявою про втрату паспорту та ідентифікаційного коду (а.с.81 т.1).
04.09.2012 р. ОСОБА_1 звернувся до відділення «Дніпропропетровське регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» з проханням розібратися в ситуації, що виникла. Повідомив, що з приводу його численних звернень до банку щодо неотримання кредитних коштів, оформлення кредиту на підставі викрадених документів, йому повідомляли про відсутність до нього претензій. При цьому на його адресу знову почались СМС та дзвінки (а.с.82 т.1).
Враховуючи дату звернення відповідача до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» - 04.09.2012 р., колегія суддів критично відноситься до інформації, зазначеній у виписці з особового рахунку ОСОБА_1 в тій частині, що 04.09.2012 р. ним було здійснено платіж в сумі 477,25 грн. на погашення кредитної заборгованості ( а.с.43 т.2).
Матеріали справи також не містять доказів, які дають можливість перевірити правильність наданого суду розрахунку.
Так, факт отримання відповідачем 25.10.2005 р. кредиту у розмірі 8200 грн. спростовується даними, що містяться в заяви позичальника та випискою по рахунку, відповідно до яких кредитний ліміт було встановлено в розмірі 5000 грн.
Надані до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг були затверджені наказом від 06.03.2010 р. №СП-2010-256, а наданий до суду апеляційної інстанції витяг з Умов та правил надання банківських послуг містить посилання на ліцензію НБУ №22 від 29.07.2009 р., що не дає можливості їх розцінювати як складову умову договору надання банківських послуг.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 березня 2014 року ( справа №6-14цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, яків є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності ( ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки ( ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Інформації про період, на який видавалась платіжна картка, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалене по справі рішення ґрунтується на недоведених обставинах, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 303, 307, 309 , 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14травня 2015 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді:
Справа №22-ц/796/185/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Камбулов Д.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.